Екопсихологія: що це, основні ідеї та науковий статус
Автор: Український психологічний ХАБ · Опубліковано: 8 жовтня 2026 · Редакційна політика
Екопсихологія — міждисциплінарний інтелектуальний і практичний напрям, що осмислює психологічний зв’язок людини з природним світом, значення цього зв’язку для людського досвіду та можливі наслідки відчуження від природи. Її характерна риса — поєднання психологічних запитань із екологічною етикою, філософією, культурною критикою та практиками поглиблення стосунків із довкіллям. У міжнародній літературі напрям називають ecopsychology.
Екопсихологія має історію публікацій і дослідницьких програм, однак усі її ідеї не мають однакового наукового статусу. Деякі твердження належать до філософської інтерпретації, інші можна перевіряти психологічними методами. Сучасні дослідження природопов’язаності, добробуту і втручань дають конкретні емпіричні результати, але самі собою не доводять усі положення історичної екопсихології.
Ця стаття пояснює походження, поняттєве ядро та доказові межі екопсихології. Загальну наукову дисципліну «людина — довкілля» розглянуто в матеріалі «Екологічна психологія»; дані безпосередньо про психологічні наслідки перебування серед природи — у статті «Природа і психічне здоров’я».
Що означає поняття «екопсихологія»
У найуживанішому історичному значенні екопсихологія досліджує та переосмислює зв’язки між психічним життям і природним середовищем, виходячи з припущення, що людське самоусвідомлення, емоції, цінності й способи життя формуються всередині ширших екологічних взаємин. Вона порушує питання про досвід належності до природного світу, про психологічні наслідки його руйнування та про те, як турбота про довкілля може бути пов’язана з людським благополуччям.
Слова «екологія» і «психологія» тут позначають два рівні аналізу. Перший стосується відносин людини з природним світом, другий — переживань, смислів, сприймання, мотивації та поведінки. Екопсихологічний підхід прагне розглядати ці рівні разом, тому його тексти нерідко переходять від опису психологічного досвіду до соціальної та моральної оцінки способу життя.
Науковий огляд Томаса Догерті описує екопсихологію як поле, близьке до соціальної теорії та суспільного руху, з академічними й практичними напрямами. Натомість екологічна психологія має виразніше сформовану дослідницьку дисциплінарну традицію. Таке розрізнення допомагає читачеві не змішувати історичний напрям із загальною психологією середовища.
Як виникла екопсихологія
Ідеї-передумови та поворот наприкінці ХХ століття
Зацікавлення відносинами між людиною та довкіллям виникло задовго до появи назви «екопсихологія». Психологи досліджували просторову поведінку, сприймання, взаємодію із середовищем, стресори й соціальну організацію місць. Паралельно розвивалися екологічна етика, гуманістична та трансперсональна психологія, критика індустріального суспільства й культурні рухи, орієнтовані на природу. Екопсихологія об’єднала частину цих ліній довкола проблеми психологічної відокремленості людини від світу, до якого вона належить.
Важливо зберегти історичну точність: споріднені дослідницькі традиції не становлять єдиної школи з однаковими методами й припущеннями. Історико-методологічне дослідження Тала Девідсона показує, що трактування науки, техніки й самого предмета екопсихології суттєво змінювалося протягом її розвитку.
Теодор Роззак і «Голос Землі»
Одним із головних популяризаторів і теоретиків напряму став американський історик і культурний критик Теодор Роззак. Його книжка The Voice of the Earth: An Exploration of Ecopsychology уперше вийшла 1992 року; друге видання з авторською післямовою побачило світ 2001 року. Роззак запропонував розглядати психологічні потреби людини й стан біосфери як взаємопов’язані питання, запровадив поняття «екологічне несвідоме» та сформулював програмні принципи екопсихології. Бібліографічні дані книжки дають змогу розрізняти початкову публікацію і пізніше видання.
Його проєкт мав філософський і суспільний характер: екологічна криза в ньому осмислювалася також як проблема культурних цінностей, способів життя й людського саморозуміння. Слова про «екологічне несвідоме» належать до концептуальної мови автора; вони не є назвою експериментально доведеної анатомічної структури або загальновизнаного психічного механізму.
Подальший розвиток і науковий поворот
У 1995 році Джозеф Резер уже аналізував межу між екопсихологією, екологічною психологією, духовними практиками й екологічною ідеологією. Його публікація в Journal of Environmental Psychology показує, що суперечка про дисциплінарний статус виникла на ранньому етапі, а не лише після поширення сучасних практик.
У 2009 році почав виходити науковий журнал Ecopsychology. Подальші автори дедалі частіше висували операціоналізовані гіпотези, зверталися до досліджень природопов’язаності, стресу, психічного здоров’я та технологічно опосередкованого досвіду природи. Девідсон описав цю зміну як перехід від ранньої культурно-критичної традиції до дослідницьких програм, що активніше застосовують науковий метод, водночас зберігаючи внутрішні теоретичні суперечності історії напряму.
Основні ідеї екопсихології
Людина переживає світ як учасник екологічних взаємин
Перший принцип полягає в тому, що особисті переживання мають просторовий, культурний і природний контекст. Досвід лісу, моря, двору чи звичного ландшафту може бути вплетений у пам’ять, почуття безпеки, звички, життєві історії та уявлення про власне місце у світі. У цьому розумінні природа постає для людини середовищем значень та відносин, а не лише сукупністю фізичних подразників.
Ця теза охоплює спостережувані психологічні явища, однак її широка філософська форма не задає одного тесту. Дослідник має окремо визначити, що вимірюється: частота контакту із природою, відчуття належності, прив’язаність до конкретного місця, емоційна оцінка краєвиду чи поведінковий вибір. Показники відповідають різним запитанням і не можуть вільно підміняти один одного.
Природопов’язаність і відчуження
Екопсихологічна традиція звертає увагу на те, наскільки людина відчуває себе частиною ширшого живого світу. У сучасних емпіричних дослідженнях близьке, проте не тотожне поняття «зв’язок із природою» описує емоційні, когнітивні й поведінкові аспекти цих відносин. Огляд Вільямс та співавторів 2026 року наголошує, що визначення природи, зв’язку та добробуту залежать від дослідницького підходу; через це однакові слова можуть приховувати різні моделі.
З історичного погляду «відчуження від природи» — важлива екопсихологічна тема. У дослідженні вона перетворюється на перевірювану гіпотезу тільки після уточнення, що саме означає відчуження, як його вимірювати і чим пояснювати можливі зв’язки з благополуччям. Низький бал за шкалою природопов’язаності не є психіатричним діагнозом і не визначає цінності особистості.
Почуття, смисли та втрати
Екопсихологія відводить значне місце емоційному ставленню до природного світу. Радість від знайомого ландшафту, захоплення живими системами, сум після знищення парку або біль через втрату звичного місця можуть мати особистий і колективний сенс. Дослідницьке завдання тут полягає в описі переживань, умов їх виникнення, відмінностей між людьми й можливих психологічних наслідків.
Поняття «екотривога», «соластальгія» та «екологічне горе» мають власну спеціальну літературу і потребують окремого розгляду. Вони описують різні переживання екологічних загроз і втрат. Саме їх уживання не означає самостійного діагнозу в DSM чи ICD. Людина може обґрунтовано хвилюватися через реальну шкоду довкіллю; якщо переживання супроводжуються стійкими порушеннями сну, повсякденного функціонування або вираженим дистресом, доречна індивідуальна професійна оцінка.
Взаємність турботи про себе й довкілля
Ще одна провідна ідея полягає в можливому зв’язку особистого благополуччя з турботою про екосистеми. На рівні етики це пропозиція розглядати людський і природний добробут як взаємозалежні цінності. На рівні науки потрібно окремо перевіряти, чи пов’язані природопов’язаність, переживання і конкретні дії, а також за яких соціальних умов ці зв’язки виникають.
Екологічно сприятлива поведінка залежить від доступних ресурсів, інфраструктури, правил, економічних обставин і соціальних норм. Тому екопсихологічна теза про зміну свідомості не слугує самодостатнім поясненням колективних екологічних результатів. Психологічні аспекти мотивації можуть бути частиною ширшої програми суспільних і структурних змін.
Критика культурних моделей життя
Для класичної екопсихології важливе питання, як індустріалізація, споживання, урбанізація та технології змінюють щоденні відносини з природою. Воно формує культурно-критичну перспективу, у межах якої досліджують втрату локальних зв’язків, досвід віддалення від природних процесів та різні уявлення про «добре життя».
Водночас оцінка технологічного суспільства не може замінити аналіз даних. Технології можуть опосередковувати досвід природи, а доступ до природних територій, засобів пересування і якісної медичної допомоги визначається соціальними умовами. Історико-критичний аналіз Девідсона демонструє, що уявлення екопсихологів про прогрес і техніку не були постійними.
Екопсихологія, екологічна психологія та екотерапія: у чому відмінність
Екологічна психологія — дисциплінарний дослідницький простір
Екологічна психологія вивчає взаємодію людей із природним і збудованим довкіллям: від просторового сприймання й умов житла до відновлювальних середовищ, поведінки, пов’язаної зі сталим розвитком, та прив’язаності до місць. Вона застосовує спостереження, експерименти, опитування, просторові й інші методи, а результати оцінюють за дослідницьким дизайном і якістю вимірювання. Так її предмет окреслено у фаховому огляді Роберта Ґіффорда.
Екопсихологію відрізняє власна інтелектуальна історія та особлива увага до переживання зв’язку з природою, культурної критики, екологічної етики й практик особистого осмислення. Межі між напрямами перетинаються: один і той самий емпіричний проєкт може бути цікавим представникам обох традицій, але з різних теоретичних причин. Догерті підкреслював перекриття і відмінність пріоритетів, а не просту ієрархію цих напрямів.
Екотерапія — клас практик, а не синонім теорії
Екотерапією зазвичай називають різнорідні форми психологічної роботи або підтримки, що спеціально використовують взаємодію з природою. Це можуть бути структуровані природоорієнтовані заняття, садівництво, терапевтичні прогулянки та інші програми з різними цілями і підготовкою ведучих. Їхні результати перевіряють для конкретного формату, учасників і показників.
Можна досліджувати екопсихологічні ідеї без проведення терапії, а можна застосовувати природоорієнтоване втручання без прийняття філософських положень Роззака. Коли виникає запит на лікування психічного розладу, потрібні окремі дані щодо клінічної ефективності, ризиків і професійної кваліфікації, а не саме слово «еко» в назві методу.
Екологічна психологія Ґібсона та біофілія — інші концептуальні лінії
У науковій літературі назва «екологічна психологія» має й спеціалізовані значення, зокрема традицію дослідження сприймання Джеймса Ґібсона. Її запитання про можливості дії в середовищі, тобто афорданси, відрізняються від культурно-екологічного проєкту Роззака. Подібність назв не означає тотожності теорій.
Біофілія також має окрему історію: термін використовував Еріх Фромм, а Едвард Вілсон розвинув біологічно орієнтовану гіпотезу людської схильності до живого світу. Екопсихологічні автори зверталися до споріднених інтуїцій, однак підтвердження окремих ефектів взаємодії з природою не є автоматичним доказом сильної вродженої схильності. Детальний розбір походження й наукового статусу містить стаття «Біофілія».
Який науковий статус екопсихології
Науковий статус екопсихології доцільно визначати на рівні конкретних тверджень, оскільки під однією назвою існують філософські програми, описові підходи, емпіричні гіпотези та практичні втручання. Узагальнення «екопсихологія доведена» приховує неоднорідність її змісту. Узагальнення «екопсихологія не має науки» так само пропускає сучасний дослідницький корпус.
Філософські та нормативні положення
Тези про моральну цінність живого світу, потребу екологічної відповідальності або переосмислення людського місця в природі належать до філософії та етики. Їх оцінюють за логічною послідовністю, аргументацією і нормативними наслідками. Експериментальне дослідження поведінки може інформувати таку дискусію, але саме по собі не визначає, які цінності суспільство має прийняти.
Теоретичні психологічні припущення
Поняття «екологічне несвідоме», загальне пояснення екологічної кризи «втраченим зв’язком» і твердження про універсальну зцілювальну силу природи потребують операційних визначень та можливості перевірки. Поки таких перевірок немає або їх недостатньо, це історичні теоретичні припущення. Віднесення концепту до психоаналітичної чи трансперсональної традиції не засвідчує його емпіричної істинності.
Перевірювані психологічні конструкти
Дослідження природопов’язаності, уподобань середовища, сприйманого відновлення, настрою та повсякденної активності формують емпіричний шар теми. Тут потрібно перевіряти, чи шкала вимірює визначений конструкт, чи дані відтворюються на різних вибірках, чи можливі альтернативні пояснення і чи результати мають практичне значення. Методи й обмеження таких вимірювань належать до психометрики, а висновок щодо окремої гіпотези залежить від сукупності досліджень.
Ефективність практик і втручань
Втручання оцінюють за власними клінічними чи неклінічними цілями. Прогулянка в зеленій зоні, природна освіта, групова програма садівництва та психотерапія мають різні механізми, групи учасників і показники результату. Доведене поліпшення короткочасного настрою не підтверджує лікування депресії, а кореляція природопов’язаності з благополуччям не встановлює напрям причинного впливу.
У 2026 році систематичний огляд і мережевий метааналіз 183 рандомізованих випробувань порівняв різні програми підвищення благополуччя в дорослих без установлених діагнозів. Для природоорієнтованих втручань автори не встановили статистично значущої переваги над контролем у цій мережі порівнянь і відзначили обмеженість та неоднорідність відповідної бази. Це висновок про визначені втручання й дослідницьку сукупність, а не заперечення можливого корисного досвіду природи.
Що насправді підтверджують сучасні дослідження
Зв’язок із природою та психологічне благополуччя
У метааналізі Цзен та співавторів 2025 року узагальнено 70 поперечних досліджень, опублікованих у 2013–2024 роках. Вища природопов’язаність була позитивно пов’язана з контактом із природою, благополуччям, відчуттям сенсу життя і задоволеністю життям. Виявлені зв’язки змінювалися залежно від інструмента вимірювання та географічного контексту.
Поперечний дизайн означає одночасне вимірювання змінних: він не визначає, чи контакт із природою формує благополуччя, чи більш благополучні люди частіше обирають природні простори, чи обидва показники залежать від третіх чинників. Соціально-економічні умови, можливість відпочинку, фізична активність і підтримка інших людей можуть одночасно впливати на результати.
Межі самого поняття «зв’язок із природою»
У концептуальному огляді Вільямс та співавторів, опублікованому в липні 2026 року, автори показали, що наукові пояснення зв’язку природи та благополуччя часом спираються на різні онтологічні припущення і визначення одиниці аналізу. Одні моделі розглядають людину та природу як окремі змінні, інші зосереджуються на відносинах, що формуються в певних обставинах.
Це принципово для екопсихології: дослідник має відкрито вказувати, яке визначення «природи», «належності», «контакту» або «благополуччя» він використовує. Інакше навіть достовірна статистична асоціація може відповідати іншій теорії, ніж та, яку публікація проголошує.
Практики серед природи
Результати окремих втручань не слід переносити на всі практики з природною складовою. У мережевому метааналізі 2026 року природоорієнтовані програми були малочисельними, різнорідними, а частина робіт мала підвищений ризик систематичної похибки. Це обмежує точність узагальнення та вказує на потребу якісніших порівняльних випробувань.
Отже, емпіричні дані підтримують дослідження певних психологічних зв’язків із природою, але не встановлюють універсального механізму чи однакового результату для всіх людей. Розгорнутий огляд різних типів контакту, умов та результатів наведено в окремому матеріалі про природу і психічне здоров’я.
Як можна перевіряти екопсихологічні гіпотези
Якісне дослідження починається з точного запитання. Наприклад, чи пов’язане відчуття належності до природи з кращим настроєм за однакових соціальних умов? Чи змінюється воно після структурованої діяльності серед природи порівняно з іншим дозвіллям? Чи пояснює зміни емоційне залучення, рухова активність, спілкування або відпочинок? Кожне запитання вимагає власного дизайну.
Опитування може показати суб’єктивні відмінності, але потребує валідних показників. Поздовжні дані допомагають встановлювати часову послідовність, не усуваючи автоматично всі змішані чинники. Рандомізоване порівняння програм дає сильніші підстави для причинних висновків, коли контрольна умова, тривалість, вибірка й результати визначені заздалегідь. Якісні інтерв’ю додають розуміння особистого значення досвіду, яке не завжди повно охоплюють стандартизовані шкали.
Корисна перевірка звучить так: «Що саме могло б змінити наш висновок?». Для твердження про зниження стресу це може бути відсутність відмінності з активною контрольною групою. Для твердження про універсальне відчуження — дані культур і спільнот, де природопов’язаність набуває інших значень. Теорія стає науково плідною, коли допускає такі перевірки.
Екопсихологія та екологічні кризи
Екопсихологічні тексти звертають увагу на досвід втрати ландшафту, зміну місць проживання, переживання забруднення та тривоги через майбутнє довкілля. Сучасний огляд Томи, Роледера та Ронер пропонує клініко-екопсихологічну рамку для вивчення психологічних шляхів, факторів ризику і захисту в умовах екологічних та кліматичних стресорів. Автори прямо описують свою працю як огляд і синтез літератури, а не систематичний метааналіз.
Для наукової точності потрібно розрізняти екологічну подію, індивідуальне сприймання загрози, переживання втрати, симптоми й клінічний розлад. Руйнування знайомого середовища може мати важливе психологічне значення, але за самим фактом руйнування або пережитим смутком діагноз не встановлюють. Дослідження кліматичних подій, тривожних та посттравматичних симптомів потребують спеціальних даних, а не механічного перенесення положень Роззака.
Екопсихологія в українському науковому контексті
В українському науковому середовищі сформовано власну традицію екологічної психології та її досліджень. Поняття «екопсихологія» також використовується, зокрема для історико-методологічного аналізу західних підходів. У публікації Олени Попової 2023 року розглянуто інтелектуальну генеалогію напряму, дев’ять принципів Роззака та співвідношення екопсихології з екологічною психологією.
Авторка пропонує виразне зіставлення традицій, підкреслюючи роль юнгіансько орієнтованих ідей. Це одна з наукових інтерпретацій, а не обов’язкова класифікація для кожного дослідника, який використовує назву «екопсихологія». Міжнародна література описує багатоманітніше поле, у якому присутні соціальна теорія, екологічна етика, наукові дослідження й практичні програми.
Для України тема відносин із природним середовищем має значення у вивченні змін ландшафтів, втрати місць, доступності безпечних просторів і тривалого екологічного занепокоєння. Змістовна наукова робота тут вимагає врахування реальних соціальних умов, воєнних ризиків, можливостей людей і належного визначення психічних наслідків. Філософські описи природи можуть доповнювати розуміння досвіду, а емпіричні твердження мають спиратися на дослідження відповідних груп і контекстів.
Що екопсихологія може дати практиці
У неклінічному застосуванні екопсихологічний підхід допомагає уважніше описувати особисте ставлення до місць, живого світу й екологічних змін. Людина може досліджувати, які ландшафти мають для неї значення, як вони пов’язані зі спогадами, які види діяльності серед природи є доступними і що підтримує її почуття причетності. Це практики самопізнання та осмислення, результати яких залежать від людини й умов.
У роботі зі спільнотами та в освіті підхід може ставити питання про переживання місцевих екологічних змін, значення спільних просторів, способи участі в догляді за ними та етичні виміри екологічних рішень. Перехід від таких питань до програми впливу потребує окремої оцінки користі, доступності та можливих наслідків.
У сфері психічного здоров’я особливо важливі компетентність фахівця та чіткість мети. Природний контекст може бути частиною підтримувальної діяльності або структурованого втручання, але лікування психічного розладу оцінюють за клінічними стандартами відповідного стану. Якщо фахівець обіцяє «вилікувати травму природою» без уточнення методики й доказів, таку обіцянку слід критично оцінювати.
Поширені помилки в розумінні екопсихології
Перша помилка — вважати екопсихологію просто іншим словом для екологічної психології. Перша назва має власну культурно-філософську та практичну історію; друга охоплює ширшу систематичну наукову дисципліну. Друга помилка — ототожнювати екопсихологію з екотерапією. Підхід або теорія і конкретне втручання відповідають на різні запитання.
Третя помилка — сприймати «екологічне несвідоме» як виявлену експериментом психологічну сутність. Це поняття класичної концепції Роззака. Четверта — переносити кореляції природопов’язаності з добробутом на твердження про лікувальну ефективність усіх практик серед природи. Для лікувальних заяв потрібні власні контрольовані дослідження.
П’ята помилка — описувати емоційну реакцію на екологічні втрати як автоматичну психопатологію. Смуток, гнів і занепокоєння можуть бути зрозумілими реакціями на реальні обставини. Водночас виражений і тривалий дистрес, порушення сну та функціонування є підставою обговорити стан із фахівцем.
Часті запитання
Екопсихологія — це окрема наука?
Це історично сформований міждисциплінарний напрям із філософськими, суспільними, дослідницькими й прикладними складниками. Його окремі гіпотези можна перевіряти науковими методами. Для оцінки наукового статусу потрібно знати, про яке саме твердження й дослідження йдеться.
Хто започаткував екопсихологію?
Теодор Роззак був одним із ключових засновників її сучасної програмної форми й автором книжки The Voice of the Earth (1992). Напрям також спирався на попередні традиції психології середовища, екологічної думки, гуманістичної та трансперсональної психології. Отже, історія ширша за одну книжку, хоча праця Роззака є важливою віхою.
Що таке «екологічне несвідоме»?
Це концептуальна ідея Роззака про глибинний психологічний зв’язок людини з природним світом. Її слід читати в історичному контексті як теоретичне припущення, а не як підтверджений нейробіологічний механізм чи самостійний клінічний термін.
Чим екопсихологія відрізняється від біофілії?
Екопсихологія є ширшим інтелектуальним і практичним напрямом про відносини людини з природою, а біофілія — окремим поняттям і групою гіпотез про людське ставлення до живого світу. Їхні ідеї перетинаються, але історія, обсяг та спосіб перевірки відрізняються.
Чи доведено, що природа лікує психічні розлади?
Наявність певних позитивних асоціацій між природопов’язаністю й благополуччям не доводить ефективність лікування діагностованих розладів. Результат залежить від виду діяльності, стану людини, дизайну дослідження та контрольної групи. Рішення про клінічну допомогу приймають за доказами щодо конкретного стану й конкретного втручання.
Чи є екопсихологія різновидом психотерапії?
Назва напряму охоплює значно більше, ніж психотерапію. Частина практиків застосовує екопсихологічні ідеї в консультуванні або природоорієнтованих заняттях, але кваліфікація спеціаліста, формат роботи й доказовість методу мають визначатися окремо.
Як пов’язані екопсихологія та кліматична тривога?
Екопсихологія розглядає екологічні переживання в ширшому контексті відносин людини з природним світом. Кліматична тривога є окремим дослідницьким поняттям про реакції на кліматичну загрозу, яке потребує власних визначень і даних. Воно саме по собі не позначає окремого офіційного психіатричного діагнозу.
Висновок
Екопсихологія відкрила важливий простір для розмови про природний світ як частину людського психологічного досвіду. Її внесок полягає в поєднанні особистих смислів, екологічної етики, культурної критики та запитань, які можна досліджувати емпірично. Наукова зрілість цього напряму визначається здатністю переводити ідеї у чіткі поняття, перевірювані гіпотези й методологічно якісні дослідження.
Найнадійніша позиція щодо екопсихології — розрізняти історичну концепцію Роззака, сучасні дані про природопов’язаність, емпіричні дослідження психічного здоров’я та перевірку конкретних практик. Саме це дозволяє зберегти філософський зміст напряму й точність наукових висновків.
Пов’язані статті
Джерела
Davidson, T. (2021). The (d)evolution of a technological species: A history and critique of ecopsychology’s constructions of science and technology. Journal of the History of the Behavioral Sciences, 57(4), 376–395. DOI.
Doherty, T. J. (2010). Ecopsychology and environmentally focused psychologies. Ecopsychology, 2(4). DOI.
Gifford, R. (2014). Environmental psychology matters. Annual Review of Psychology, 65, 541–579. DOI.
Popova, O. (2023). Fundamental changes in the determinants of western ecopsychology at the end of the 20th and the beginning of the 21st century. Personality and Environmental Issues, 1(3), 10–15. Журнал.
Reser, J. P. (1995). Whither environmental psychology? The transpersonal ecopsychology crossroads. Journal of Environmental Psychology, 15(3), 235–257. Стаття.
Roszak, T. (1992; 2-ге вид. 2001). The Voice of the Earth: An Exploration of Ecopsychology. Simon & Schuster; Phanes Press. Бібліографічний запис видання.
Thoma, M. V., Rohleder, N., & Rohner, S. L. (2021). Clinical ecopsychology: The mental health impacts and underlying pathways of the climate and environmental crisis. Frontiers in Psychiatry, 12, 675936. DOI.
Wiggins, B. J., Wendt, D. C., & Ostenson, J. A. (2014). A pluralistic ecopsychology: Embracing the tension between traditions and trends. Ecopsychology, 6(1), 5–7. DOI.
Wilkie, L., et al. (2026). A systematic review and network meta-analysis of randomized controlled trials of well-being-focused interventions. Nature Human Behaviour, 10, 715–726. DOI.
Williams, K., Macaulay, R., Johnson, K., Joyce, C., & Vella-Brodrick, D. (2026). Nature, nature connection, and well-being: A review of conceptual issues and opportunities. People and Nature, 8(8), 2619–2633. DOI.
Zeng, Q., Yang, Z., Chen, Z., & Chen, P. (2025). The relationships between nature connectedness, nature contact, and positive psychological outcomes: A meta-analysis. Journal of Environmental Psychology, 105, 102675. DOI.