Діагностика дисоціативних розладів: клінічна оцінка, скринінг і диференціація
Автор: Український психологічний ХАБ · Опубліковано: 2 жовтня 2026 року · Редакційна політика
Діагностика дисоціативних розладів — це клінічний процес, у якому фахівець з’ясовує, що саме людина переживає, як ці явища розгортаються в часі, наскільки вони порушують повсякденне функціонування та чи можна їх краще пояснити іншим психічним, неврологічним, соматичним або речовинно зумовленим станом. Окремий симптом, високий бал у тесті або незвичний суб’єктивний досвід самі по собі не встановлюють діагноз.
Це особливо важливо для дисоціації, оскільки вона є багатовимірним феноменом і трапляється далеко за межами власне дисоціативних розладів. Сучасний узагальнювальний огляд Garofalo та співавторів показав, що наукова література використовує різні концептуалізації й способи вимірювання дисоціації; більшість оглядів підтримує її багатовимірність, тоді як у практиці та дослідженнях часто застосовують один сумарний бал. Тому коректна оцінка починається з феноменології — точного опису переживань — і лише потім переходить до класифікації.
Коротка відповідь: як діагностують дисоціативні розлади
Клініцист не шукає «один тест на дисоціацію». Він послідовно встановлює, чи є дисоціативні симптоми, які саме функції вони зачіпають — пам’ять, відчуття себе, сприйняття довкілля, безперервність ідентичності, свідомий контроль або інші інтегративні процеси, — а далі оцінює тривалість, повторюваність, контекст, дистрес і функціональні наслідки. Паралельно проводиться диференціальна діагностика.
У цій послідовності важливо розрізняти три рівні. Дисоціація може бути переживанням або симптомом. Скринінг показує, що певні дисоціативні явища варто дослідити докладніше. Дисоціативний розлад є клінічним діагнозом, який встановлюють після оцінки повної картини та альтернативних пояснень.
Міжнародною рамкою для клінічної діагностики є ICD-11, або МКХ-11. У 2024 році Всесвітня організація охорони здоров’я опублікувала Clinical Descriptions and Diagnostic Requirements for ICD-11 Mental, Behavioural and Neurodevelopmental Disorders — клінічний діагностичний посібник, створений для надійного визначення психічних, поведінкових і нейророзвиткових розладів у різних країнах і системах охорони здоров’я.
Що саме має встановити клінічна оцінка
Клінічна оцінка відповідає не лише на запитання «чи є дисоціація?». Вона повинна описати форму переживання. Для однієї людини центральними є прогалини автобіографічної пам’яті, для іншої — відчуття відстороненості від себе, для третьої — нереальність довкілля, переривчастість суб’єктивної безперервності, епізоди втрати звичного контролю або зміни стану свідомості. Ці феномени мають різну діагностичну вагу і різні диференційні маршрути.
Феноменологія: що людина переживає насправді
Під час бесіди уточнюють конкретний досвід, а не лише назву, яку людина знайшла в інтернеті. Фраза «я дисоціюю» може означати дуже різні речі: емоційне заціпеніння, автоматичність дій, провали пам’яті, відчуття спостереження за собою збоку, нереальність світу, сильне занурення у внутрішні образи, епізоди сплутаності або переживання, схожі на панічну атаку. Діагностика розкладає загальний ярлик на конкретні ознаки.
Окремо досліджують деперсоналізацію та дереалізацію. Вони можуть бути короткими симптомами на тлі тривоги, стресу, перевтоми чи інших станів і не означають автоматично деперсоналізаційно-дереалізаційний розлад. Для типового деперсоналізаційно-дереалізаційного розладу принциповою ознакою є збережене розуміння того, що змінилося суб’єктивне переживання, а не сама реальність; це також підкреслює American Psychiatric Association.
Час, перебіг і функціональний вплив
Фахівець уточнює, коли з’явилися симптоми, чи були вони раніше, скільки тривають окремі епізоди, як часто повторюються, чи є між ними повне відновлення і що відбувається безпосередньо перед ними та після них. Важлива не лише наявність переживання, а його стійкість, повторюваність і зв’язок із порушенням навчання, роботи, стосунків, самообслуговування, орієнтації або безпеки.
Той самий суб’єктивний опис може мати різне клінічне значення залежно від часу. Кількасекундне відчуття нереальності під час панічної атаки, тривалі епізоди деперсоналізації з вираженим дистресом, раптова втрата пам’яті після травми голови та стійкі автобіографічні прогалини — різні діагностичні ситуації.
Психічний стан і безпека
Оцінка включає актуальний психічний стан: орієнтацію, увагу, пам’ять, мислення, сприйняття, емоційний стан, здатність перевіряти реальність, рівень дистресу та функціонування. Якщо є самопошкодження, суїцидальні думки, виражена дезорієнтація, небезпечна поведінка або неможливість подбати про базову безпеку, пріоритетом стає оцінка ризику і невідкладна допомога, а не завершення планового диференційного алгоритму.
Медична, неврологічна, речовинна і медикаментозна історія
Дисоціативноподібні переживання можуть виникати не лише при психічних розладах. Огляд Cassady і Baslet описує такі явища в контексті епілепсії, функціональних нападів, інтоксикації речовинами, депривації сну, черепно-мозкової травми, мігрені та інших медичних станів. Саме тому клінічна історія охоплює неврологічні симптоми, травми голови, напади, втрати свідомості, мігрень, сон, уживання алкоголю й інших психоактивних речовин, а також рецептурні та безрецептурні препарати.
Стрес, травматичні події та контекст
Історія травматичних подій і тривалого стресу може бути клінічно важливою, але сам факт травми не є діагнозом дисоціативного розладу. Дисоціативні симптоми можуть супроводжувати ПТСР та комплексний ПТСР, виникати при інших розладах або не складатися в окремий клінічний синдром. У систематичному огляді Hamer та співавторів зв’язок між комплексним ПТСР і дисоціативними симптомами був помірним або сильним, але способи вимірювання дисоціації суттєво різнилися між дослідженнями. Огляд Hamer та співавторів тому підтримує необхідність окремо оцінювати обидва конструкти.
У сучасній ICD-11 дисоціація не утворює окремого обов’язкового симптомного кластера комплексного ПТСР. Це прямо підкреслюють Hyland та співавтори. Отже, виражена дисоціація може співіснувати з ПТСР або комплексним ПТСР, але не замінює їхніх діагностичних вимог і не доводить наявність дисоціативного розладу.
Травматичну історію доцільно збирати поступово й у межах клінічної потреби. Для встановлення того, що людина має прогалини пам’яті, деперсоналізацію або інший симптом, не потрібно провокувати детальне відтворення травматичних подій. Діагностична бесіда має давати інформацію, а не створювати додаткове перевантаження.
Культурний і релігійний контекст
Стан свідомості, транс або переживання «одержимості» оцінюють у культурному контексті. Добровільна, очікувана і соціально прийнята релігійна чи культурна практика не стає психічним розладом лише через незвичність для стороннього спостерігача. У критеріях, які описує American Psychiatric Association, діагностично значущі порушення відмежовуються від широко прийнятих культурних або релігійних практик.
ICD-11 і DSM-5-TR: чому класифікації потрібно читати точно
ICD-11 і DSM-5-TR описують близькі клінічні явища, але організують їх не цілком однаково. Це важливо під час читання англомовних джерел, використання діагностичних інтерв’ю та перенесення назв між системами.
ICD-11 має окрему групу дисоціативних розладів, до якої належать, зокрема, дисоціативна амнезія, трансовий розлад, розлад трансу одержимості, дисоціативний розлад ідентичності, частковий дисоціативний розлад ідентичності, деперсоналізаційно-дереалізаційний розлад та дисоціативний неврологічний симптомний розлад. Клінічні описи й діагностичні вимоги ВООЗ є основною міжнародною рамкою; офіційне видання CDDR 2024 призначене саме для клінічного застосування.
DSM-5-TR є актуальною текстовою редакцією DSM, опублікованою у 2022 році; American Psychiatric Association підтверджує, що критерії мають оцінювати підготовлені фахівці. У DSM дисоціативний розлад ідентичності, дисоціативна амнезія та деперсоналізаційно-дереалізаційний розлад становлять основне ядро дисоціативної категорії.
Дисоціативна фуга в сучасній DSM-архітектурі пов’язана з дисоціативною амнезією, а не функціонує як самостійний паралельний діагноз. Історію цих змін та включення фуги до дисоціативної амнезії описує огляд Spiegel та співавторів. На ХАБі фуга відповідно розглядається через гілку дисоціативної амнезії.
Функціональні рухові, сенсорні або нападоподібні симптоми мають окремий клінічний маршрут. Хоча ICD-11 використовує категорію дисоціативного неврологічного симптомного розладу, у структурі ХАБу цей пошуковий та клінічний намір належить сторінці «Функціональний неврологічний розлад». Це запобігає змішуванню дисоціативної діагностики з неврологічною оцінкою функціональних симптомів.
Скринінг дисоціації: для чого він потрібний
Скринінговий опитувальник допомагає систематично виявити переживання, які людина могла не згадати під час короткої бесіди або не вважала важливими. Його корисність полягає у відборі тем для подальшого інтерв’ю, оцінці вираженості певного домену та, іноді, відстеженні змін у часі. Скринінг не встановлює клінічну причину симптомів.
Найвідомішою шкалою загальної дисоціації є Dissociative Experiences Scale, DES. Водночас сучасний систематичний огляд Wainipitapong та співавторів оцінив 170 досліджень і 44 інструменти та не знайшов жодного, який би відповідав усім критеріям COSMIN щодо доброї психометричної якості та високої методологічної якості доказів. DES мала сильні докази для вимірювання загальної дисоціації, але це не перетворює її сумарний бал на діагноз.
Чому не існує одного «діагностичного бала»
Сумарний бал стискає різні феномени в одне число. Дві людини можуть отримати схожий результат за рахунок різних поєднань абсорбції, деперсоналізації, дереалізації, амнестичних переживань або інших пунктів. Крім того, психометричні властивості залежать від популяції, мови, перекладу та контексту застосування. Саме тому універсальний інтернет-поріг не може замінити клінічну інтерпретацію.
Практичний висновок простий: високий скринінговий результат є підставою для докладнішого обстеження, а не підтвердженням конкретного розладу. Низький результат також не закриває питання автоматично, якщо клінічна історія містить значущі симптоми, які конкретна шкала вимірює слабко або взагалі не вимірює.
Інші шкали вимірюють інші аспекти
Систематичний огляд 2025 року показав, що різні інструменти мають найкращі дані для різних доменів: DES — для загальної дисоціації, Adolescent DES — для підлітків, Peritraumatic Dissociative Experiences Questionnaire — для перитравматичної дисоціації, Somatoform Dissociation Questionnaire-20 — для соматоформних дисоціативних проявів, Cambridge Depersonalisation Scale — для деперсоналізації. Це ще одна причина не трактувати слово «тест на дисоціацію» як назву одного універсального діагностичного методу.
Структуровані клінічні інтерв’ю
Коли скринінг або клінічна історія вказують на складні дисоціативні симптоми, фахівець може використати структуроване або напівструктуроване інтерв’ю. Таке інтерв’ю дисциплінує збір даних: послідовно перевіряє різні домени, уточнює приклади, частоту й тяжкість та зменшує ризик того, що значущий симптом залишиться непоміченим.
Для Structured Clinical Interview for DSM Dissociative Disorders, SCID-D, метааналіз Mychailyszyn та співавторів включив 15 досліджень і показав, що загальний показник та п’ять доменів інтерв’ю — амнезія, деперсоналізація, дереалізація, сплутаність ідентичності та зміна ідентичності — розрізняли групи з дисоціативними та недисоціативними розладами.
Це доказ корисності структурованого інтерв’ю, а не підстава відмовитися від ширшої диференціальної діагностики. SCID-D побудований у DSM-традиції; жодне інтерв’ю не скасовує необхідності оцінювати неврологічні причини, речовини, інші психічні розлади, культурний контекст і відповідність тієї класифікації, за якою встановлюється діагноз.
Диференціальна діагностика: з чим можуть перетинатися дисоціативні симптоми
Диференціальна діагностика не означає пошук «справжнього» розладу замість дисоціативного. У людини можуть співіснувати кілька станів. Її завдання — побудувати пояснення, яке найточніше описує всі клінічно значущі симптоми і не пропускає причин, що потребують іншого маршруту допомоги.
ПТСР і комплексний ПТСР
Дисоціативні симптоми можуть виникати при ПТСР, а в DSM описано дисоціативний підтип ПТСР, пов’язаний із деперсоналізацією або дереалізацією. Це не робить ПТСР дисоціативним розладом і не означає, що кожна дисоціація після травми є ПТСР. Клініцист окремо перевіряє симптомні вимоги травматичного розладу та окремо — структуру дисоціативних явищ.
Для комплексного ПТСР особливо важливо не замінювати критерії загальною ідеєю «складної травми». Дані про зв’язок дисоціації з комплексним ПТСР показують значущий перетин, але ICD-11 модель комплексного ПТСР не використовує дисоціацію як окремий обов’язковий кластер.
Психотичні розлади і переживання голосів
Голоси, відчуття внутрішнього діалогу, зміни відчуття агентності або незвичні переконання не можна класифікувати лише за одним словом із розповіді людини. Систематичний огляд Renard та співавторів показав істотне симптомне перекриття між розладами спектра шизофренії та дисоціативними розладами.
У дослідженні de Vries та співавторів 2025 року жоден із досліджених дисоціативних або психотичних симптомів не виявився специфічним лише для однієї діагностичної групи. Це означає, що фахівець оцінює загальну феноменологію: джерело й локалізацію переживань, переконаність, перевірку реальності, організацію мислення, негативні симптоми, динаміку стану, пам’ять, травматичні симптоми та інші ознаки. Формула «чує голоси — отже психоз» так само неточна, як «чує внутрішні голоси — отже DID».
Панічні стани, тривога і деперсоналізація
Деперсоналізація та дереалізація можуть супроводжувати інтенсивну тривогу і панічні стани. У такому випадку оцінюють, чи виникають вони переважно в межах нападів тривоги, чи існують незалежно, наскільки стійкі та що є головним джерелом дистресу. Короткий симптом нереальності під час паніки не дорівнює деперсоналізаційно-дереалізаційному розладу.
Деперсоналізація і дереалізація: симптом чи окремий розлад
Окремі епізоди деперсоналізації або дереалізації є симптомами. Для діагностичного маршруту деперсоналізаційно-дереалізаційного розладу оцінюють стійкість або повторюваність симптомів, значущий дистрес чи порушення функціонування, збереження перевірки реальності та відсутність кращого пояснення речовинами, медичним станом або іншим психічним розладом. Опис APA прямо підкреслює збережене усвідомлення реальності під час таких переживань.
Амнезія: дисоціативна, неврологічна, токсична та звичайне забування
Не кожна прогалина пам’яті є дисоціативною амнезією. Звичайне забування, неуважність, недосипання, інтоксикація, наслідки медикаментів, епілептичні явища, травма голови та інші неврологічні стани можуть створювати зовні подібні скарги. Дисоціативна амнезія стосується нездатності пригадати важливу автобіографічну інформацію, яка виходить за межі звичайного забування; це також зазначено в клінічному описі APA.
Раптова гостра втрата пам’яті потребує передусім медичної оцінки. Огляд гострих амнестичних синдромів Alessandro та співавторів розглядає серед диференційних причин транзиторну глобальну амнезію, транзиторну епілептичну амнезію, інсульт, черепно-мозкову травму, автоімунний енцефаліт і гострі токсико-метаболічні стани. Дисоціативне пояснення не має передчасно закривати цей маршрут.
Епілепсія та інші неврологічні стани
Деякі фокальні напади, особливо з медіальних скроневих структур, можуть супроводжуватися déjà vu, jamais vu, деперсоналізацією, дереалізацією, «сноподібними» станами та іншими феноменами, які суб’єктивно нагадують дисоціацію. Cassady і Baslet наголошують на цьому перекритті. Наявність нападоподібності, стереотипності епізодів, порушення свідомості, неврологічних знаків або інших показань визначає, чи потрібна неврологічна оцінка й додаткові дослідження.
Функціональний неврологічний розлад
Функціональний неврологічний розлад може співіснувати з дисоціативними симптомами, але його діагностика має власну логіку й спирається на характерну клінічну картину та позитивні неврологічні ознаки, а не на припущення «це дисоціація, бо обстеження нормальні». Рухові симптоми, функціональні напади, порушення ходи, чутливості або інші неврологічноподібні прояви слід маршрутизувати до окремого клінічного матеріалу про ФНР.
Розлади особистості та інші психічні стани
Дисоціація є трансдіагностичним симптомом. Наприклад, метааналітичний огляд Scalabrini та співавторів показав підвищений рівень дисоціації при межовому розладі особистості порівняно з багатьма іншими психіатричними групами, але з великою неоднорідністю і без специфічності щодо дисоціативних розладів чи ПТСР. Депресивні, тривожні, травматичні, особистісні та інші стани оцінюють за власними критеріями.
Психоактивні речовини, ліки, сон і виснаження
Канабіс, галюциногени, стимулятори, алкоголь та інші речовини можуть змінювати сприйняття, пам’ять, відчуття тіла і реальності. Подібні переживання можливі при різкому недосипанні або в межах станів, пов’язаних із засинанням і пробудженням. Лікар також перевіряє часовий зв’язок симптомів із початком, відміною або зміною дози препаратів. Ключовим є не моральне ставлення до речовини, а часовий і клінічний причинний зв’язок.
Як розрізняють окремі дисоціативні клінічні форми
Дисоціативна амнезія
Центральним феноменом є значуща прогалина автобіографічної пам’яті, яка не відповідає звичайному забуванню. Оцінюють характер втраченої інформації, межі періоду, можливі стресові зв’язки, інші когнітивні функції та неврологічні, токсичні й медикаментозні альтернативи. Дисоціативна фуга розглядається у зв’язку з дисоціативною амнезією, а не як універсальна назва будь-якої подорожі чи зникнення.
Дисоціативний розлад ідентичності
При підозрі на дисоціативний розлад ідентичності оцінюють не популярну картинку «кількох особистостей», а порушення безперервності ідентичності разом із відповідними змінами досвіду, поведінки, пам’яті та відчуття агентності, а також клінічно значущі амнестичні прогалини й функціональний вплив. Сучасна термінологія відходить від побутових назв «роздвоєння» або «множинна особистість», які спрощують і спотворюють феномен.
Тут особливо важлива диференціація з психотичними розладами, ПТСР, комплексним ПТСР, особистісними розладами, речовинними станами та культурно нормативними переживаннями. Жодна окрема ознака — внутрішні голоси, зміни настрою, відчуття «частин себе» чи прогалина пам’яті — не є самодостатнім доказом DID.
Деперсоналізаційно-дереалізаційний розлад
Центральними є повторні або тривалі деперсоналізація, дереалізація або обидва феномени, що спричиняють значущий дистрес чи порушення функціонування. Водночас перевірка реальності зазвичай збережена. Якщо людина переконана, що світ буквально підмінили, контролюють зовнішні сили або існує інше стійке маревне пояснення, це змінює диференційний маршрут і потребує ширшої психіатричної оцінки.
Чи потрібні МРТ, ЕЕГ, аналізи або інші обстеження
Не існує аналізу крові, МРТ, ЕЕГ або іншого лабораторного тесту, який сам по собі підтверджує дисоціативний розлад. Діагноз ґрунтується на клінічній картині та диференціальній оцінці. Водночас медичні дослідження можуть бути необхідними, коли історія або огляд дають підстави підозрювати неврологічну, токсико-метаболічну, медикаментозну чи іншу медичну причину.
Тому формула «МРТ нормальна — отже це дисоціація» є неправильною. Нормальне дослідження виключає лише ті зміни, які воно здатне виявити за конкретних умов. Так само аномальна знахідка не завжди пояснює симптом. Обсяг обстежень визначається клінічною картиною, а не самим словом «дисоціація».
Коли особливо важлива невідкладна медична оцінка
Негайнішого медичного маршруту потребують раптова нова амнезія або сплутаність, перший у житті напад із втратою свідомості чи судомами, нова слабкість або оніміння, порушення мовлення, сильний незвичний головний біль, симптоми після травми голови, можливе отруєння чи передозування, виражена дезорієнтація або швидке погіршення стану. Такі прояви не слід пояснювати дисоціацією до оцінки потенційно небезпечних причин.
Невідкладна психіатрична допомога потрібна також при безпосередньому ризику самогубства, тяжкому самопошкодженні, небезпечній втраті контролю або нездатності підтримувати базову безпеку. У таких ситуаціях діагностична точність залишається важливою, але першою метою стає захист життя і стабілізація.
Типові помилки під час самодіагностики та первинної оцінки
Перша помилка — прирівнювати онлайн-опитувальник до діагнозу. Навіть хороший психометричний інструмент вимірює визначений конструкт у певний спосіб і має похибки. Систематичний огляд 2025 року показує, наскільки неоднорідною є доказова база різних шкал; дивитися результати огляду.
Друга помилка — робити висновок за одним яскравим симптомом. Голоси не доводять психоз, відчуття «я не я» не доводить DID, дереалізація не дорівнює деперсоналізаційно-дереалізаційному розладу, амнезія не є автоматично дисоціативною, а нападоподібний стан не є автоматично психогенним.
Третя помилка — вважати травматичний досвід доказом конкретного діагнозу. Травма може бути фактором ризику й важливою частиною клінічної історії, однак діагноз визначається структурою актуальних симптомів, критеріями, функціональним впливом і диференціальною оцінкою.
Четверта помилка — змішувати терміни «дисоціативний» і «дисоціальний». Дисоціативний стосується порушень інтеграції психічних функцій і відповідної групи розладів. Дисоціальний у класифікаційній та клінічній лексиці належить до іншої поняттєвої області. Подібність звучання не означає спорідненості діагнозів.
П’ята помилка — використовувати теоретичну модель як діагностичний тест. Наприклад, теорія структурної дисоціації є моделлю, а не окремим діагнозом ICD або DSM і не самостійним способом підтвердити дисоціативний розлад.
Як підготуватися до клінічної консультації
Корисно заздалегідь описати кілька конкретних епізодів: що відчувалося, що відбувалося перед початком, скільки тривав стан, що пам’ятається після нього і як він вплинув на поведінку чи функціонування. Якщо симптоми повторюються, короткий календар епізодів часто інформативніший за загальне речення «це трапляється постійно».
Варто мати список ліків і добавок, інформацію про алкоголь та інші психоактивні речовини, сон, попередні психіатричні й неврологічні діагнози, результати значущих медичних обстежень та приблизну хронологію появи симптомів. За згодою людини додаткова інформація від близького або іншого надійного свідка може бути корисною, якщо йдеться про епізоди, які сама людина не пам’ятає повністю.
Не потрібно спеціально провокувати дисоціацію, позбавляти себе сну, припиняти призначені препарати або вживати речовини, щоб «показати симптом лікарю». Безпечніше принести опис, записи та запитання.
Що означає якісна діагностика
Якісна діагностика дисоціативних розладів поєднує клінічну бесіду, точний опис феноменів, оцінку перебігу та функціонального впливу, за потреби валідовані скринінгові й структуровані інструменти, а також цілеспрямовану медичну і психіатричну диференціацію. Її мета — не підібрати ярлик до окремого переживання, а пояснити всю клінічно значущу картину настільки точно, щоб наступні рішення про допомогу були обґрунтованими.
Саме ця логіка відповідає сучасному напряму класифікації: WHO CDDR створено для точної та надійної клінічної ідентифікації розладів, а сучасні дослідження вимірювання дисоціації одночасно нагадують, що сам феномен є багатовимірним і не зводиться до єдиного числа.
Поширені запитання
Чи може DES-II поставити діагноз дисоціативного розладу?
Ні. DES та її версії є інструментами вимірювання дисоціативного досвіду й можуть бути корисними для скринінгу. Високий результат означає потребу в докладнішій клінічній оцінці, а не автоматичний діагноз.
Хто проводить діагностику дисоціативних розладів?
Клінічну оцінку проводять підготовлені фахівці з психічного здоров’я в межах своєї професійної компетенції. Якщо симптоми можуть мати неврологічне, соматичне, медикаментозне або речовинне пояснення, до оцінки залучають відповідних медичних фахівців. Складні випадки часто потребують міждисциплінарного підходу.
Чи потрібна МРТ мозку для діагнозу?
МРТ не підтверджує дисоціативний розлад. Її можуть призначити, якщо клінічна картина дає підстави шукати структурну або іншу неврологічну причину. Необхідність дослідження визначає медичний контекст.
Чи потрібна ЕЕГ, якщо є «відключення»?
Іноді так, але не для кожного дисоціативного симптому. Якщо епізоди мають нападоподібний характер, супроводжуються зміною свідомості, стереотипною послідовністю ознак або іншими підозрілими неврологічними характеристиками, лікар може розглядати ЕЕГ чи інші методи. ЕЕГ також не є тестом «на дисоціацію».
Як відрізнити дисоціацію від психозу?
За одним симптомом це зробити неможливо. Дисоціативні та психотичні феномени частково перекриваються, що підтверджують систематичні та нові порівняльні дослідження. Оцінюють всю структуру досвіду, перевірку реальності, мислення, пам’ять, часовий перебіг, інші симптоми та функціонування.
Чи обов’язково дисоціативний розлад означає травму в минулому?
Травматичний досвід часто клінічно релевантний для дисоціативних симптомів і певних розладів, але діагноз не встановлюють лише за фактом травми. Фахівець оцінює конкретні симптоми, критерії та альтернативні пояснення.
Дереалізація означає деперсоналізаційно-дереалізаційний розлад?
Ні. Дереалізація є симптомом, який може виникати в різних контекстах. Окремий розлад передбачає стійкий або повторюваний клінічно значущий патерн і відповідну диференціальну оцінку.
Дисоціативна фуга — окремий діагноз?
У сучасній діагностичній логіці фуга розглядається у тісному зв’язку з дисоціативною амнезією. Нею не слід називати будь-яке зникнення, подорож, втечу з дому або період поганої пам’яті.
Чому функціональний неврологічний розлад згадують поруч із дисоціацією?
Між класифікаціями та дослідницькими традиціями є історичні й сучасні перетини. ICD-11 включає дисоціативний неврологічний симптомний розлад до дисоціативної групи, тоді як DSM організує функціональний неврологічний симптомний розлад інакше. У практиці неврологічноподібні симптоми потребують власної позитивної клінічної оцінки; тому ХАБ веде їх до окремої сторінки про ФНР.
Пов’язані статті
Джерела
Alessandro L., Ricciardi M., Chaves H., Allegri R. F. (2020). Acute amnestic syndromes. Journal of the Neurological Sciences, 413, 116781.
American Psychiatric Association. (2024). What Are Dissociative Disorders? Physician review: David Spiegel, M.D., October 2024.
American Psychiatric Association. (2025). What is the DSM? Актуальна редакція DSM-5-TR опублікована у 2022 році.
Cassady M., Baslet G. (2023). Dissociation in patients with epilepsy and functional seizures: A narrative review of the literature. Seizure, 110, 220–230.
de Vries V. E., Huntjens R. J. C., Sportel B. E., Arends J. J., Pijnenborg G. H. M. (2025). Phenomenology of dissociative symptoms: A comparison between individuals with dissociative disorders and high and low dissociative schizophrenia spectrum disorders. Schizophrenia Research: Cognition, 40, 100348.
Garofalo C., Severi I., Bruno G., Delvecchio E., Schimmenti A., Mazzeschi C. (2026). The conceptualization and assessment of dissociation: An узагальнювальний огляд of synthesis studies. Clinical Psychology Review, 124, 102702.
Hamer R., Bestel N., Mackelprang J. L. (2024). Dissociative Symptoms in Complex Posttraumatic Stress Disorder: A Systematic Review. Journal of Trauma & Dissociation, 25(2), 232–247.
Hyland P., Hamer R., Fox R., Vallières F., Karatzias T., Shevlin M., Cloitre M. (2024). Is Dissociation a Fundamental Component of ICD-11 Complex Posttraumatic Stress Disorder?. Journal of Trauma & Dissociation, 25(1), 45–61.
Mychailyszyn M. P., Brand B. L., Webermann A. R., Şar V., Draijer N. (2021). Differentiating Dissociative from Non-Dissociative Disorders: A Meta-Analysis of the Structured Clinical Interview for DSM Dissociative Disorders (SCID-D). Journal of Trauma & Dissociation, 22(1), 19–34.
Renard S. B., Huntjens R. J. C., Lysaker P. H., Moskowitz A., Aleman A., Pijnenborg G. H. M. (2017). Unique and Overlapping Symptoms in Schizophrenia Spectrum and Dissociative Disorders in Relation to Models of Psychopathology: A Systematic Review. Schizophrenia Bulletin, 43(1), 108–121.
Scalabrini A., Cavicchioli M., Fossati A., Maffei C. (2017). The extent of dissociation in borderline personality disorder: A meta-analytic review. Journal of Trauma & Dissociation, 18(4), 522–543.
Spiegel D., Lewis-Fernández R., Lanius R., Vermetten E., Simeon D., Friedman M. (2013). Dissociative disorders in DSM-5. Annual Review of Clinical Psychology, 9, 299–326.
Wainipitapong S., Millman L. S. M., Huang X., Wieder L., Terhune D. B., Pick S. (2025). Assessing dissociation: A systematic review and evaluation of existing measures. Journal of Psychiatric Research, 181, 91–98.
World Health Organization. (2024). Clinical descriptions and diagnostic requirements for ICD-11 mental, behavioural and neurodevelopmental disorders (CDDR). Geneva: World Health Organization.