Дисоціативні розлади: що це, види, симптоми, діагностика та лікування

27 вер. 2024 р.

Читати 9 хв

Оновлено: 3 дні тому

Автор: Український психологічний ХАБ · Опубліковано: 27 вересня 2024 · Редакційна політика

Дисоціативні розлади — це група психічних розладів, за яких порушується звична інтеграція пам’яті, ідентичності, свідомого досвіду, сприйняття, відчуття себе, контролю рухів або поведінки. Конкретні прояви дуже різняться: від великих прогалин автобіографічної пам’яті чи стійкого відчуття нереальності до неврологічноподібних симптомів або порушення безперервності ідентичності.

Це ширше поняття, ніж дисоціативний розлад ідентичності, і водночас вужче, ніж дисоціація як психологічний феномен. Щоб зрозуміти, про що саме йдеться, важливо розрізняти переживання, окремий симптом і клінічний діагноз.

Коротко: що таке дисоціативні розлади

Дисоціація описує порушення звичного зв’язку між частинами психічного досвіду. Короткі епізоди відстороненості або автоматичного виконання звичних дій можуть траплятися і без психічного розладу. Дисоціативний розлад — це вже клінічний патерн із характерними симптомами, який потребує професійної оцінки, урахування дистресу та функціонування і виключення інших причин.

Дисоціативні розлади не зводяться до «розщеплення особистості».
Один дисоціативний симптом сам по собі не встановлює діагноз.
Великі прогалини пам’яті, стійка деперсоналізація, зміни відчуття ідентичності та неврологічноподібні симптоми належать до різних клінічних доменів і оцінюються по-різному.
Психологічна травма часто пов’язана з дисоціативними симптомами, але не є універсальним поясненням кожного випадку.
Лікування залежить від конкретного діагнозу, супутніх станів і ризиків; єдиного протоколу для всіх дисоціативних розладів немає.

Дисоціація і дисоціативний розлад — різні рівні опису

Дисоціація може бути коротким переживанням, симптомом іншого психічного або медичного стану чи частиною окремого дисоціативного розладу. Наприклад, деперсоналізація і дереалізація можуть виникати під час панічних епізодів, при посттравматичному стресі, депресивних станах, після вживання деяких речовин або в інших клінічних ситуаціях.

Тому запитання «у мене була дереалізація — чи означає це дисоціативний розлад?» не має автоматичної відповіді. Для діагнозу важливі тривалість, повторюваність, поєднання симптомів, вплив на життя, контекст виникнення та результати диференційної діагностики.

Які дисоціативні розлади виділяє МКХ-11

Міжнародна класифікація хвороб 11-го перегляду (МКХ-11, ICD-11) у чинному релізі 2026-01 використовує ширший блок дисоціативних розладів, ніж звичний короткий список із американської DSM-5-TR. До основних категорій входять такі стани.

Дисоціативний неврологічний симптомний розлад — функціональні порушення руху, чутливості, нападоподібні чи інші неврологічноподібні симптоми, які розпізнають клінічно після належної медичної оцінки.
Дисоціативна амнезія — нездатність пригадати важливу автобіографічну інформацію в обсязі, який не пояснюється звичайним забуванням.
Розлад трансу — мимовільний стан суттєво зміненого усвідомлення та звуження контакту з оточенням, який спричиняє порушення і не є звичайною частиною прийнятої практики.
Розлад трансу з переживанням одержимості — мимовільний стан із переживанням заміщення звичного відчуття себе зовнішньою сутністю або силою, коли це виходить за межі культурно прийнятої практики та спричиняє порушення.
Дисоціативний розлад ідентичності — виражене порушення безперервності ідентичності з двома або більше станами ідентичності та пов’язаними прогалинами пам’яті чи іншими дисоціативними проявами.
Частковий дисоціативний розлад ідентичності — близький стан, у якому порушення ідентичності є стійким, але повна зміна контролю над поведінкою відбувається рідше або має обмеженіший характер.
Деперсоналізаційно-дереалізаційний розлад — стійкі або повторювані переживання відчуження від себе та/або нереальності навколишнього світу при збереженому усвідомленні того, що це суб’єктивне переживання.

У класифікації також є інші уточнені та неуточнені дисоціативні розлади. Назва блоку не означає, що в однієї людини мають бути всі перелічені прояви: кожна категорія має власні діагностичні вимоги.

Дисоціативна фуга: важливе уточнення

Сучасний клінічний опис дисоціативної амнезії не розглядає фугу як самостійний четвертий дисоціативний розлад. У DSM-5-TR вона класифікується в межах дисоціативної амнезії, а МКХ-11 дозволяє уточнити дисоціативну амнезію як таку, що відбувається з фугою.

Під час фуги людина може раптово залишити звичне середовище, цілеспрямовано подорожувати або блукати й мати амнезію щодо частини власного минулого. Іноді вона приймає інше ім’я чи біографічну роль, але цей феномен не слід перетворювати на популярний сюжет про «нову особистість»: клінічно центральною залишається амнезія та зміна доступу до автобіографічної інформації.

Чому МКХ-11 і DSM-5-TR дають різні списки

Американська психіатрична асоціація у матеріалі, що спирається на DSM-5-TR, виділяє три основні діагнози: дисоціативний розлад ідентичності, дисоціативну амнезію та деперсоналізаційно-дереалізаційний розлад. МКХ-11 має ширший набір категорій і окремо охоплює, зокрема, дисоціативні неврологічні симптоми та трансові розлади.

Це дві діагностичні системи з різною структурою класифікації. Тому старі списки з чотирьох «типів», де фуга виступає окремим розладом, не відображають сучасну структуру жодної з цих систем.

Як можуть проявлятися дисоціативні розлади

Спільного універсального набору симптомів для всього блоку немає. Практичніше дивитися на кілька доменів, у яких може порушуватися звична інтеграція досвіду.

Пам’ять і відчуття «втраченого часу»

Йдеться не про звичайну неуважність на кшталт «не пам’ятаю, куди поклав ключі». Дисоціативна амнезія стосується важливої автобіографічної інформації або періодів життя, які людина зазвичай мала б пам’ятати. Інколи оточення повідомляє про дії чи події, яких сама людина не може пригадати.

Відчуження від себе або навколишнього світу

Деперсоналізація може переживатися як відчуття спостереження за собою збоку, автоматичності власних дій, емоційної або тілесної віддаленості. Дереалізація стосується відчуття, що навколишній світ став нереальним, віддаленим, «пласким» чи схожим на сон. Для типового деперсоналізаційно-дереалізаційного розладу характерне збереження перевірки реальності: людина розуміє, що переживання нереальності є саме переживанням.

Порушення безперервності ідентичності та відчуття авторства дій

У частини людей виникають виражені зміни відчуття себе, доступу до спогадів, звичних моделей поведінки або контролю над діями. Такі симптоми потребують обережної клінічної оцінки. Вони не зводяться до нормальних змін настрою, різних соціальних ролей чи суперечливих бажань.

Неврологічноподібні симптоми

Нападоподібні стани, слабкість, порушення руху, чутливості, мови або інші функціональні неврологічні симптоми можуть входити до відповідного дисоціативного діагнозу МКХ-11. Такі прояви спочатку потребують медичної та неврологічної оцінки; новий симптом не слід самостійно пояснювати психологічною причиною.

Що часто плутають із дисоціативним розладом

Коротку відстороненість під час втоми, монотонної дороги або сильного занурення в діяльність — із клінічним розладом.
Панічний напад із дереалізацією — з деперсоналізаційно-дереалізаційним розладом.
Звичайне забування — з дисоціативною амнезією.
Різні ролі та сторони характеру — з дисоціативним розладом ідентичності.
Епілептичний напад, наслідки травми голови, інтоксикацію або іншу неврологічну проблему — з дисоціативним неврологічним симптомним розладом.
Відчуття нереальності при збереженій критиці — з психозом, де може порушуватися перевірка реальності.

Окремо важливо враховувати речовини, побічні ефекти ліків, недосипання, гострі стресові стани, посттравматичні симптоми, тривожні й депресивні розлади. Дисоціативні прояви є трансдіагностичними: вони зустрічаються в різних клінічних картинах.

Чому виникають дисоціативні симптоми та розлади

Психологічна травма часто пов’язана з дисоціативними симптомами, особливо в дослідженнях посттравматичних станів та деяких дисоціативних діагнозів. Водночас формула «травма спричиняє розщеплення свідомості» занадто спрощує сучасне розуміння проблеми.

Великий огляд оглядів 2026 року показав, що наукова література трактує дисоціацію неоднорідно: поряд існують категоріальні й вимірні моделі, а більшість сучасних робіт підтримує багатовимірне розуміння. Це означає, що пам’ять, відчуження від себе, ідентичність та інші дисоціативні феномени не варто пояснювати одним механізмом.

На індивідуальному рівні оцінюють історію розвитку симптомів, стресові й травматичні події, супутні психічні стани, сон, речовини, медикаменти, неврологічні й соматичні фактори. Причинна історія конкретної людини встановлюється не за одним симптомом і не за онлайн-тестом.

Як встановлюють діагноз

Оцінювання починається з докладної клінічної історії: коли з’явилися симптоми, скільки тривають, що людина пам’ятає до і після епізодів, як змінюється функціонування, чи є травматичний контекст, панічні симптоми, порушення сну, вживання речовин або прийом ліків. За потреби лікар збирає додаткову інформацію від близьких за згодою людини.

Стандартизовані опитувальники та структуровані інтерв’ю можуть допомогти описати симптоми, але результат шкали не дорівнює діагнозу. Особливо важливо виключити стани, які можуть спричиняти амнезію, сплутаність, втрату свідомості, напади або зміни сприйняття.

При великих прогалинах пам’яті оцінюють неврологічні причини, травму голови, речовини, медикаменти та інші порушення пам’яті.
При нападоподібних або рухових симптомах потрібна належна неврологічна оцінка.
При деперсоналізації та дереалізації уточнюють, чи збережена перевірка реальності, чи є панічні, травматичні, депресивні або психотичні симптоми.
При порушеннях ідентичності оцінюють амнезію, безперервність відчуття себе, функціонування та альтернативні клінічні пояснення.

Як лікують дисоціативні розлади

Лікування визначається конкретним діагнозом. Підхід до дисоціативної амнезії, деперсоналізаційно-дереалізаційного розладу, дисоціативних неврологічних симптомів і дисоціативного розладу ідентичності не можна зводити до одного набору технік. Спільним є потреба в точній оцінці, безпеці, роботі з супутніми станами та реалістичних цілях.

Психотерапія

Систематичний огляд психотерапії 2024 року включив 14 досліджень і 711 дорослих із різними психічними розладами та дисоціативними симптомами. Різні психотерапевтичні втручання були пов’язані зі зменшенням дисоціативної симптоматики, але даних недостатньо, щоб назвати один вид психотерапії найкращим для всіх.

Практично це означає, що терапевтичний план підбирають під клінічну картину: стабілізацію і безпеку, роботу з тривогою та уникненням, травматичними спогадами, регуляцією емоцій, відчуттям себе або функціональними симптомами — залежно від того, що підтримує проблему в конкретної людини.

Що відомо про окремі діагнози

Огляд лікування деперсоналізаційно-дереалізаційного розладу знайшов 41 дослідження за участю 300 людей, але лише чотири рандомізовані контрольовані випробування; автори оцінили кількість і якість доказів як загалом низькі. Тому впевнені універсальні обіцянки лікування цього розладу випереджають дані.

Систематичний огляд психотерапії при дисоціативному розладі ідентичності описав переважно проспективні спостереження, серії випадків і клінічні випадки; доказова база залишилася переважно спостережно-описовою. Це ще одна причина не переносити рекомендації для одного дисоціативного діагнозу на весь спектр.

Травма-фокусована терапія та дисоціація

Метааналіз 21 дослідження ПТСР із 1714 учасниками не виявив, що вираженість дисоціації до початку терапії сама по собі передбачає гіршу ефективність психотерапії ПТСР. Отже, наявність дисоціативних симптомів не є автоматичною підставою відмовлятися від доказової травма-фокусованої допомоги; план адаптують до безпеки, переносимості та конкретних симптомів.

Медикаменти

Американська психіатрична асоціація зазначає, що медикаменти можуть застосовуватися для супутніх проблем, наприклад депресивних симптомів. Специфічного універсального препарату, який лікував би весь спектр дисоціативних розладів, немає. Рішення про ліки приймає лікар після оцінки конкретного діагнозу, супутніх станів, користі й ризиків.

Коли варто звернутися по професійну допомогу

Звернутися до фахівця доцільно, якщо епізоди повторюються, лякають, спричиняють значні прогалини пам’яті, порушують навчання, роботу, стосунки або безпеку, чи якщо людина дедалі більше уникає ситуацій через страх симптомів. За підозри на дисоціативний розлад доречною є психіатрична оцінка; за неврологічноподібних симптомів — також медична або неврологічна.

Невідкладна медична оцінка потрібна при новому нападі з втратою свідомості, раптовій слабкості чи паралічі, порушенні мовлення або зору, тяжкій сплутаності, симптомах після травми голови, підозрі на інтоксикацію, а також коли людина не може забезпечити власну безпеку або має намір завдати собі шкоди.

Що можна зробити до консультації

Запишіть час, тривалість і обставини епізодів, але не намагайтеся силоміць «відновлювати» відсутні спогади.
Зафіксуйте сон, вживання алкоголю чи інших речовин, зміни ліків і супутні фізичні симптоми — це допоможе диференційній оцінці.
Якщо є відчуття нереальності при збереженій орієнтації, м’яко повертайте увагу до поточного місця, часу, опори тіла та реальних сенсорних сигналів.
Підготуйте список питань до фахівця: що саме треба виключити, який робочий діагноз, які цілі лікування, як оцінюватиметься прогрес.
Якщо основною проблемою є страх симптомів, тривога й уникнення, психологічна робота може бути частиною плану після належної оцінки.

Якщо ви вирішили почати психологічну роботу, корисно заздалегідь прочитати, як обрати психолога, і звертати увагу на освіту, межі компетентності та готовність фахівця співпрацювати з лікарем або психіатром, коли це потрібно. Якщо на першому плані тривога та страх повторення симптомів, окремо може бути корисною сторінка про роботу психолога при тривозі.

Знайти психолога

Поширені запитання

Чи є дисоціативна фуга окремим розладом?

У сучасній DSM-5-TR фуга розглядається в межах дисоціативної амнезії, а МКХ-11 дозволяє уточнювати дисоціативну амнезію як таку, що відбувається з фугою. Тому подавати її як окремий основний дисоціативний розлад застаріло.

Чи означає дисоціативний розлад «множинні особистості»?

Ні. Дисоціативні розлади — це ціла група діагнозів. Дисоціативний розлад ідентичності є лише одним із них і описується через порушення безперервності ідентичності, пам’яті та контролю, а не як побутова ідея про кілька окремих людей в одному тілі.

Чи може дисоціація бути без дисоціативного розладу?

Так. Короткі дисоціативні переживання можуть траплятися без окремого діагнозу, а дисоціативні симптоми зустрічаються при ПТСР, панічних, депресивних та інших станах. Діагноз визначається повною клінічною картиною.

Чи всі дисоціативні розлади спричиняє травма?

Травматичний досвід часто пов’язаний із дисоціативними симптомами та деякими дисоціативними розладами. Водночас причинну історію конкретної людини не визначають за одним фактором: оцінюють психічні, медичні, неврологічні, медикаментозні та контекстуальні чинники.

Чи є дереалізація психозом?

Типова дереалізація при деперсоналізаційно-дереалізаційному розладі відбувається при збереженій перевірці реальності: людина розуміє, що світ лише відчувається нереальним. Якщо критичне усвідомлення втрачається, є марення, небезпечні галюцинації або груба дезорганізація, потрібна психіатрична оцінка.

Хто встановлює діагноз дисоціативного розладу?

За підозри на психічний розлад ключовою є клінічна оцінка психіатра або іншого фахівця, уповноваженого встановлювати такі діагнози у відповідній системі охорони здоров’я. За неврологічноподібних симптомів потрібне також медичне або неврологічне обстеження.

Чи є ліки саме від дисоціації?

Універсального препарату для всього спектра дисоціативних розладів немає. Ліки можуть застосовуватися для супутніх станів або окремих симптомів за рішенням лікаря; для деяких дисоціативних діагнозів специфічна фармакологічна доказова база залишається обмеженою.

Чи можна вилікувати дисоціативний розлад?

Перебіг і відповідь на допомогу залежать від конкретного діагнозу, тяжкості, супутніх станів і доступного лікування. Психотерапевтичні дослідження показують можливість зменшення дисоціативних симптомів, але доказова база неоднорідна, тому коректна мета — індивідуальний план і вимірюваний прогрес без гарантій однакового результату для всіх.