top of page

Психологічна енкциклопедія

Двопроцесна модель регуляції сну Борбелі: гомеостатичний процес S і циркадний процес C

22 вер.
Читати 18 хв

Автор: Український психологічний ХАБ · Опубліковано: 22 вересня 2026 · Редакційна політика.

 

Двопроцесна модель регуляції сну Борбелі — це одна з головних концептуальних і математичних моделей сучасної науки про сон. Вона пояснює, чому бажання спати залежить не лише від того, скільки часу людина не спала, і не лише від часу доби. Сон і неспання виникають із взаємодії двох регуляторів: гомеостатичного процесу S, який відображає залежність потреби у сні від попередньої історії сну й неспання, та циркадного процесу C, який задає добову часову організацію схильності до сну й бадьорості. Саме така взаємодія дозволяє зрозуміти, чому після довгого дня тиск сну зростає, але ввечері людина іноді раптом відчуває «друге дихання», чому після недосипання відновний сон стає інтенсивнішим і чому однакова кількість годин неспання переноситься по-різному в різні фази доби.

 

Модель була сформульована Александером Борбелі на початку 1980-х років; її вихідною публікацією вважають статтю A two process model of sleep regulation 1982 року. У подальших роботах модель неодноразово уточнювали, перевіряли на даних депривації сну, примусової десинхронізації, електроенцефалографії та досліджень циркадних ритмів. Повторний аналіз моделі Борбелі, Даана, Вірц-Джастіс і Дебура 2016 року підкреслює, що Process S і Process C залишаються продуктивною рамкою для пояснення часу та інтенсивності сну, хоча біологічна реальність складніша за дві ідеально незалежні криві.

 

Важливо читати модель як наукову абстракцію. Process S не є окремою речовиною в мозку, Process C не є синонімом мелатоніну, а графік двох процесів не є персональним діагностичним тестом. Модель стискає складну систему регуляції сну до двох взаємодійних часових компонентів, щоб робити перевірювані передбачення про сонливість, бадьорість, час засинання, пробудження та інтенсивність NREM-сну.

 

Що саме пояснює двопроцесна модель сну

 

Двопроцесна модель відповідає на базове запитання: чому організм не засинає автоматично після певної фіксованої кількості годин неспання? Якби сон визначався лише накопиченням «втоми», то схильність до сну мала б зростати майже монотонно впродовж дня. Насправді люди можуть залишатися відносно бадьорими протягом звичного дня, відчувати спад у другій половині дня, потім — виразне вечірнє підсилення бадьорості, а згодом різке зростання сонливості. Таку картину важко пояснити одним накопичувальним механізмом.

 

Модель Борбелі вводить два часові джерела регуляції. Процес S залежить від того, скільки й коли людина спала або не спала. Процес C залежить від фази внутрішньої циркадної системи. Коли ці компоненти поєднуються, організм може підтримувати консолідоване неспання вдень і консолідований сон уночі, а не безперервно чергувати короткі епізоди дрімоти й бадьорості. Експерименти з примусовою десинхронізацією показали, що циркадний годинник і гомеостатичний процес роблять окремі й водночас взаємодійні внески у схильність до сну та його консолідацію.

 

У побутовому викладі модель часто скорочують до формули «S — це тиск сну, C — це біологічний годинник». Для першого знайомства така формула корисна, але науково вона потребує уточнення. S — модельна змінна, яку наближають через фізіологічні показники, насамперед повільнохвильову активність ЕЕГ у NREM-сні. C — не сам анатомічний годинник, а циркадний компонент регуляції, контрольований циркадним пейсмейкером.

 

Процес S: гомеостатичний тиск сну

 

Процес S описує залежність потреби у сні від попередньої історії сну й неспання. Під час тривалого неспання S зростає; під час сну — знижується. У класичних кількісних версіях моделі зростання під час неспання описують насичувальною експоненційною функцією, а спад під час сну — експоненційним зменшенням. Це не означає, що в мозку існує одна фізична «шкала S», яка буквально рухається за математичною кривою. Функція є моделлю часової динаміки.

 

Найважливішим емпіричним індексом процесу S стала повільнохвильова активність ЕЕГ — slow-wave activity, SWA — у NREM-сні. Вона зазвичай вища на початку основного епізоду сну, знижується впродовж ночі та посилюється після депривації сну. Огляд Борбелі та Ахерманна називає SWA головним маркером гомеостазу NREM-сну. Саме можливість кількісно стежити за цією динамікою зробила Process S значно більшою за метафору «накопиченої втоми».

 

Чому S зростає під час неспання

 

Коли людина не спить, система сну поступово змінюється так, що наступний сон стає біологічно більш імовірним та інтенсивним. Після тривалого неспання зростає схильність до сну, а у відновному NREM-сні зазвичай посилюється повільнохвильова активність. У дослідженнях індивідуальної динаміки процесу S його зростання під час неспання і спад під час сну добре описували експоненційними функціями, але параметри суттєво відрізнялися між людьми. Наприклад, дослідження 40-годинного неспання показало значну міжіндивідуальну варіативність часових констант Process S.

 

Це має важливий наслідок: однакова тривалість неспання не створює абсолютно однакового «тиску сну» в усіх людей. Вік, попередній режим, біологічні відмінності, стан здоров’я, стимулятори, світлове середовище та інші чинники можуть змінювати те, як людина переживає сонливість і як її мозок демонструє фізіологічні ознаки гомеостатичної регуляції.

 

Чому S знижується під час сну

 

Під час сну накопичена гомеостатична потреба поступово розсіюється. У типовому нічному сні найбільша NREM slow-wave activity спостерігається раніше, а далі зменшується. Тому перші цикли сну часто містять більше глибокого NREM-сну, тоді як пізніші цикли змінюють співвідношення стадій. Двопроцесна модель не зводить всю архітектуру сну до S, але дає просту причину, чому «інтенсивність» NREM-сну не однакова від початку до кінця ночі.

 

У ретроспективному огляді 2022 року Борбелі показує, що експоненційний спад SWA під час людського сну став одним із ключових емпіричних підґрунтів моделі. Водночас сам автор наголошує на сучасному розширенні картини: гомеостатичні механізми досліджують на синаптичному рівні, у транскриптомі й протеомі, а сон розглядають не лише як глобальний стан усього мозку, а й як процес із локальними проявами.

 

Process S не дорівнює аденозину

 

Аденозин має важливу роль у регуляції сну, і його часто використовують у популярних поясненнях як «хімічну речовину тиску сну». Під час тривалого неспання аденозинергічна сигналізація змінюється, кофеїн блокує аденозинові рецептори й може зменшувати суб’єктивну сонливість. Однак з цього не випливає, що Process S і є концентрацією аденозину.

 

Сучасний огляд аденозину та кофеїну підкреслює одночасно важливість аденозину і відкриті питання щодо того, наскільки прямо аденозин реалізує саме гомеостатичний механізм сну та як він взаємодіє з циркадною системою. Process S залишається функціональною модельною змінною, яка узагальнює часову залежність сну від попереднього неспання і відновлення. Аденозин є одним із біологічних механізмів, що можуть робити внесок у цю динаміку, поряд з іншими нейронними, синаптичними, метаболічними та молекулярними процесами.

 

Тому фраза «у мене накопичився аденозин, отже S високий» є занадто прямою. У лабораторії Process S оцінюють за моделями й фізіологічними індексами; у повсякденному житті людина відчуває комплексний результат багатьох систем.

 

Процес C: циркадний компонент регуляції сну

 

Процес C описує добову часову модуляцію сну й бадьорості, контрольовану циркадним пейсмейкером. Він пов’язаний із внутрішнім приблизно 24-годинним ритмом, який синхронізується із зовнішнім днем насамперед світлом. Детальніше про цю систему розповідає наша стаття «Біологічний годинник: що це, як працюють циркадні ритми і що їх збиває».

 

У класичній моделі Process C часто подають синусоподібною кривою або через циркадно змінні пороги, між якими рухається Process S. Графічне представлення залежить від версії моделі. Тому не варто буквально читати кожен навчальний графік як пряму реєстрацію одного біологічного сигналу. C — математично організований компонент, фаза якого пов’язана з циркадними маркерами та поведінковими даними.

 

Process C не дорівнює мелатоніну

 

Мелатонін є корисним маркером циркадної фази й одним із сигналів нічного часу, але він не є Process C. Так само температура тіла не є Process C, хоча її циркадна динаміка історично використовувалася для оцінки фази внутрішнього годинника. Циркадна система включає центральний пейсмейкер, периферичні годинники, світлову синхронізацію, часову організацію багатьох фізіологічних систем і їхню взаємодію із сном.

 

Це розрізнення особливо важливе, коли люди намагаються пояснити весь сон одним «гормоном сну». Двопроцесна модель сильна саме тим, що не ставить сон під контроль однієї речовини. Вона описує часову взаємодію двох великих регуляторних вимірів.

 

Як взаємодіють S і C

 

Ключ моделі — не Process S окремо і не Process C окремо, а їхня взаємодія. Протягом звичного дня S поступово зростає, бо час неспання збільшується. Якби нічого іншого не відбувалося, бадьорість мала б весь час погіршуватися. Проте циркадна система вдень і особливо ближче до вечора здатна підтримувати сигнал бадьорості, який протидіє зростанню гомеостатичного тиску.

 

Це створює характерну вечірню зону підтримання неспання (wake maintenance zone) — період, коли заснути може бути несподівано складно навіть після довгого дня. У класичних експериментах з розділенням циркадного й компонентів, залежних від сну й неспання було показано, що суб’єктивна бадьорість і когнітивна продуктивність залежать і від тривалості попереднього неспання, і від циркадної фази. Саме тому «я дуже втомився» і «мій мозок зараз легко засне» не завжди означають одне й те саме.

 

Пізніше, коли циркадна підтримка бадьорості слабшає, високий S і циркадна фаза починають спільно сприяти сну. Уночі S поступово зменшується, але циркадна система допомагає утримувати сон у часовому вікні, коли гомеостатичний тиск уже нижчий. Ближче до ранку циркадна підтримка неспання посилюється, а S після кількох годин сну вже значно знижений — тому пробудження стає імовірнішим.

 

Чому модель використовує пороги

 

У класичних схемах Process S рухається між верхнім і нижнім порогами, які модулюються циркадним процесом. Перетин верхнього порогу відповідає переходу до сну, а нижнього — переходу до неспання. Це дає математичній моделі спосіб описувати не лише «скільки хочеться спати», а й моменти переходу між станами.

 

Пороги — це частина моделі, а не лабораторний показник, який можна прямо виміряти в конкретної людини домашнім пристроєм. Сучасні математичні роботи розглядають двопроцесну модель як систему взаємодійних динамічних процесів і показують, що її структура може бути розширена для моделювання світлової синхронізації, індивідуальних фенотипів сну та складніших режимів.

 

Чому ввечері може з’являтися «друге дихання»

 

Вечірня бадьорість після втомливого дня — один із найінтуїтивніших прикладів взаємодії S і C. До вечора гомеостатичний тиск уже високий. Водночас циркадна система в людей зі звичайним денним режимом може створювати сильний сигнал підтримання неспання саме перед звичним часом сну. Це допомагає організмові не заснути занадто рано й утримати відносно консолідований період денного неспання.

 

Через це спроба лягти спати значно раніше звичного часу іноді завершується довгим лежанням без сну, навіть якщо людина фізично втомлена. Втома, сонливість, гомеостатичний тиск і циркадна готовність до сну — пов’язані, але не тотожні явища.

 

У дослідженнях, де цикл сон–неспання штучно «відв’язували» від ендогенного циркадного ритму, вчені могли розділити внески двох процесів. Такі протоколи стали одним із найсильніших аргументів на користь того, що циркадна фаза може як підсилювати, так і протидіяти гомеостатичному тиску. Дані 33–36-денного протоколу примусової десинхронізації показали, що циркадний пейсмейкер впливає не лише на ймовірність сну, а й на структуру сну, REM та окремі ЕЕГ-компоненти.

 

Що відбувається після недосипання або депривації сну

 

Тривале неспання підвищує Process S. Якщо після цього людина отримує можливість спати, відновний сон часто характеризується посиленою повільнохвильовою активністю на початку. Це один із найстійкіших експериментальних феноменів, що лежать в основі двопроцесної моделі.

 

Проте гомеостатичний тиск не «скасовує» циркадну систему. Після безсонної ночі людина може відчувати дуже сильну сонливість, але її стан протягом наступної доби все одно коливатиметься залежно від часу. Деякі періоди можуть суб’єктивно переноситися легше, ніж інші, хоча об’єктивні когнітивні порушення після депривації залишаються значущими.

 

Недосипання не варто використовувати як самостійний спосіб «переналаштувати» сон. Наша стаття «Депривація сну: що це, наслідки недосипання і як відновити сон» розглядає окремо наслідки недостатнього сну. Двопроцесна модель пояснює, чому тиск сну зростає після неспання; вона не перетворює навмисну депривацію на універсально безпечний метод.

 

Як денний сон і дрімота змінюють Process S

 

Дрімота є хорошим прикладом того, що Process S залежить від історії сну, а не лише від годинника. Якщо людина спить удень, частина гомеостатичного тиску зменшується. Через це ввечері тиск сну може бути нижчим, ніж був би без дрімоти. Ефект залежить від тривалості, часу дрімоти, початкового дефіциту сну та індивідуальних особливостей.

 

Звідси походить практичне спостереження: довгий або пізній денний сон може відсунути легкість засинання ввечері у частини людей. Водночас у ситуації недосипання запланована дрімота може тимчасово підвищити бадьорість. Одна й та сама дія змінює S, але її реальний результат залежить і від C.

 

Тому порада «ніколи не спати вдень» так само спрощує модель, як і порада «дрімота завжди корисна». Двопроцесний підхід змушує дивитися на контекст: поточний гомеостатичний тиск, циркадну фазу, головну мету людини та її основний нічний сон.

 

Чим тиск сну відрізняється від сонливості та втоми

 

Тиск сну — теоретико-фізіологічне поняття, пов’язане з Process S. Сонливість — суб’єктивне або поведінкове прагнення заснути, яке залежить від S, C та багатьох додаткових чинників. Втома — ще ширше переживання зниження енергії або здатності підтримувати діяльність, яке може виникати без високої ймовірності засинання.

 

Людина може бути виснаженою, але не засинати; може бути сонливою без відчуття «виснаження»; може мати високий гомеостатичний тиск, але тимчасово відчувати циркадно підтримувану бадьорість. Саме тому в клінічній і дослідницькій мові денну сонливість не варто автоматично називати втомою, а втому — прямим показником рівня Process S.

 

Це також пояснює, чому суб’єктивна оцінка не є прямим вимірюванням двох процесів. Модель описує приховані регуляторні змінні, які реконструюють через експериментальні дані, а не зчитують з одного запитання «наскільки вам зараз хочеться спати?».

 

Process S, повільні хвилі та глибокий сон

 

У популярних матеріалах SWA, slow-wave sleep і «глибокий сон» часто використовують як взаємозамінні слова. Науково це різні рівні опису. Slow-wave activity — спектральний ЕЕГ-показник низькочастотної активності, який можна кількісно оцінювати. Стадія N3 — категорія стадіювання сну за певними критеріями. «Глибокий сон» — ширший побутовий термін, який зазвичай відсилає до N3, але не є точним синонімом числового значення SWA.

 

Для Process S важливо саме те, що SWA змінюється передбачувано залежно від попереднього сну й неспання. Ахерманн у спеціальному огляді моделі підкреслює, що часовий хід S був виведений із фізіологічної змінної — ЕЕГ slow-wave activity. Це робить модель емпірично прив’язаною, але не означає, що SWA вичерпує весь феномен потреби у сні.

 

Домашні трекери зазвичай не вимірюють мозкову ЕЕГ так, як полісомнографія. Навіть пристрої з ЕЕГ-елементами не перетворюють свій «sleep score» на прямий показник Process S. Нормальні або «хороші» дані трекера не скасовують суб’єктивний досвід проблем зі сном і не замінюють клінічну оцінку.

 

Process C, хронотип і фактичний режим сну

 

Циркадний процес пов’язаний із біологічною фазою, але не є тотожним хронотипу. Хронотип — стабільніша індивідуальна схильність до раннішого або пізнішого часу активності та сну; фактичний режим сну — те, коли людина реально лягає і встає під впливом роботи, навчання, сім’ї, світла, звичок та соціальних вимог.

 

Людина з пізнішим хронотипом може змушувати себе вставати дуже рано. Її поведінковий графік у такому разі не обов’язково збігається з внутрішньою циркадною фазою. І навпаки, звичка пізно лягати сама по собі ще не доводить певний хронотип.

 

Для двопроцесної моделі це означає, що спостережуваний час сну є результатом взаємодії біологічних процесів і поведінкових умов. Одна точка «час відбою» не дозволяє окремо оцінити S і C.

 

Що модель пояснює під час джетлагу, змінної роботи та соціального зсуву

 

Коли людина швидко змінює часовий пояс або працює вночі, історія сну й неспання може розійтися з фазою циркадної системи. Високий Process S може штовхати до сну в той час, коли C підтримує бадьорість; або навпаки — циркадна система сприятиме сну тоді, коли робочий графік вимагає неспання.

 

Двопроцесна модель допомагає зрозуміти сам принцип такого конфлікту, але не визначає індивідуальний план корекції. Для цього важливі напрямок і швидкість зміни часового поясу, графік роботи, світлова експозиція, можливість дрімоти, безпека, супутні захворювання та інші чинники. Рекомендації щодо світла чи мелатоніну мають прив’язуватися до циркадної фази, а не до загального правила «приймати ввечері».

 

Соціальний джетлаг також варто розрізняти з клінічним діагнозом. Різниця між часом сну в робочі та вільні дні може бути корисним дослідницьким показником соціально зумовленого зсуву режиму, але сама по собі не встановлює розлад циркадного ритму.

 

Двопроцесна модель і денна працездатність

 

Модель сну стала основою для ширших моделей бадьорості та нейроповедінкової продуктивності. У класичних експериментах Дейка, Даффі та Чайзлера розділення циркадного і внеску, залежного від сну й неспання показало, що попереднє неспання знижує бадьорість і продуктивність, а циркадна фаза систематично модулює ці показники.

 

Це пояснює, чому однакова задача може відчуватися по-різному після однакової кількості годин неспання залежно від біологічного часу. Для безпеки це особливо важливо в нічній роботі, водінні, чергуваннях та інших ситуаціях, де помилка має високу ціну.

 

Водночас двопроцесна модель у базовій формі не є повною моделлю накопичення нейроповедінкового дефіциту при хронічному частковому недосипанні. Для продуктивності розробляли розширені моделі, тому пряме правило «S високий = відомий відсоток зниження уваги» було б некоректним.

 

Що двопроцесна модель не пояснює сама по собі

 

Модель Борбелі не є повною теорією всіх механізмів сну. Вона не описує детально нейронні перемикачі між неспанням, NREM і REM, не замінює моделі циркадного годинника, не відтворює всі локальні процеси мозку і не пояснює весь спектр індивідуальних або клінічних порушень.

 

Вона також не означає, що весь сон складається лише з двох процесів. Ще в оглядах Борбелі підкреслювалося, що регуляція сну включає гомеостатичні, циркадні та ультрадіанні механізми. NREM–REM-цикли мають власну динаміку, яка лише частково вкладається в просту схему S/C.

 

Тому модель найкраще розглядати як фундаментальний рівень пояснення: вона відповідає на питання про часову організацію потреби у сні та циркадної готовності до сну/неспання. Детальна архітектура стадій, дихання уві сні, рухові феномени, парасомнії, нарколепсія та інші теми потребують інших моделей і клінічних рамок.

 

Наскільки незалежні Process S і Process C

 

Ранній педагогічний виклад часто зображає S і C як два окремі механізми, що просто додаються в кінці. Це корисна абстракція, але сучасні дані показують складнішу картину. Огляд Дебура про взаємодію гомеостазу сну й циркадного годинника підсумовує, що обидва процеси можуть діяти паралельно, адитивно або складніше, а дані про прямий двобічний причинний вплив залишаються нерівномірними.

 

Існують молекулярні й фізіологічні шляхи, через які сон, неспання, світло, метаболізм і циркадна система можуть впливати один на одного. Саме тому сучасне формулювання обережніше за фразу «два повністю незалежні годинники». Двопроцесна модель залишається корисною на функціональному рівні, навіть якщо її компоненти не мають абсолютно ізольованих біологічних субстратів.

 

У повторному аналізі 2016 року автори прямо зазначали, що записи із супрахіазматичних ядер і дані периферичних осциляторів вказують на безперервні та багаторівневі взаємодії між циркадними й гомеостатичними процесами. Отже, науковий прогрес не «скасував» модель; він уточнив рівень, на якому її варто читати.

 

Локальний сон і межі одного глобального Process S

 

Ще одне сучасне уточнення стосується локальності. Ранні версії моделі природно описували S як глобальну змінну для організму або мозку. Подальші дослідження показали, що інтенсивність повільних хвиль може мати регіональну специфіку й залежати від попереднього локального використання нейронних мереж.

 

Це означає, що «потреба у сні» не обов’язково є однорідною величиною в кожній ділянці мозку. Глобальна крива S все ще добре працює для багатьох задач моделювання, але нейробіологічна реалізація гомеостазу може бути розподіленою. У своєму огляді 2022 року Борбелі прямо відзначив перехід від уявлення про сон як суто глобальний феномен до локальних представлень сну та багаторівневої циркадної організації.

 

Для читача це важлива методологічна деталь: проста модель може бути правильною як опис закономірності й водночас неповною як карта механізмів. Наука часто працює саме так — різні рівні моделі відповідають на різні запитання.

 

Індивідуальні відмінності: чому немає «ідеальної кривої» для всіх

 

Люди відрізняються за швидкістю накопичення й розсіювання гомеостатичного тиску, циркадною фазою, амплітудою ритмів, чутливістю до світла, хронотипом, реакцією на депривацію, кофеїн і режим. Дослідження показують, що параметри Process S мають суттєву міжіндивідуальну варіативність, частина якої може бути стабільною рисою.

 

Тому графік із підручника не слід накладати на конкретну людину по хвилинах. Він показує принцип. Для реальної оцінки циркадної фази в дослідженнях використовують спеціальні маркери й протоколи; для сну — щоденники, актиграфію, полісомнографію та інші методи залежно від клінічного питання.

 

Навіть лабораторна оцінка одного параметра не перетворює модель на діагноз. Сон є поведінкою й фізіологічним станом, сформованим біологією, середовищем і контекстом.

 

Чи залишається модель актуальною після сорока років

 

Так. Огляд самого Борбелі 2022 року називає двопроцесну модель однією з головних концептуальних рамок науки про сон. Її сила полягає в тому, що вона зв’язує спостережувані феномени — накопичення потреби у сні, відновну SWA, циркадне вікно бадьорості, залежність сну від часу доби — в одну кількісну систему.

 

Водночас актуальність не означає завершеність. У 2025 році Скелдон і Дейк розглянули модель з математичної перспективи та показали, як її структура пов’язана з ширшим класом осциляторних моделей і як розширення зі світловою відповіддю циркадного пейсмейкера дозволяє робити нові кількісні передбачення. Це сучасний розвиток математичного апарату, а не доказ того, що всі параметри моделі вже мають однозначний біологічний еквівалент.

 

Того ж року Фредерік Бес запропонував альтернативну інтерпретацію взаємодії двох процесів, у якій S і C розглядаються більш симетрично та інакше інтегрується REM-сон. Це концептуальна й дискусійна пропозиція, а не новий консенсус, що замінив класичну модель. Вона показує, що навіть зріла рамка продовжує бути предметом теоретичної роботи.

 

Як модель пов’язана з безсонням

 

Двопроцесна модель може допомогти зрозуміти окремі механізми, важливі для безсоння: недостатній гомеостатичний тиск після надмірного часу в ліжку або денного сну, циркадну невідповідність між бажаним і біологічно сприятливим часом сну, вечірню зону підтримання неспання. Але хронічне безсоння не зводиться до «низького S» або «неправильного C».

 

Безсоння є клінічним розладом із критеріями частоти, тривалості, можливості для сну та денних наслідків; у його підтриманні можуть брати участь умовне збудження, тривожне очікування, поведінкові звички, когнітивні процеси, психічні й соматичні стани, ліки та інші розлади сну. Детальніше ці межі розглянуто в матеріалі «Безсоння і психологія: чому мозок не вимикається вночі і що може допомогти».

 

Для хронічного безсоння у дорослих багатокомпонентна когнітивно-поведінкова терапія безсоння (CBT-I) має сильну рекомендацію Американської академії медицини сну; її компоненти включають, серед іншого, контроль стимулів і обмеження часу в ліжку. Клінічна настанова наголошує, що гігієна сну сама по собі не є еквівалентом CBT-I і не рекомендована як самостійне лікування хронічного безсоння. Двопроцесна модель допомагає зрозуміти гомеостатичну логіку частини поведінкових компонентів, але не замінює терапевтичний протокол і клінічну оцінку.

 

Чому не варто «лікувати S» самостійною депривацією сну

 

Із моделі легко зробити небезпечний побутовий висновок: якщо довше не спати, S стане вищим і будь-яка проблема засинання зникне. Таке міркування ігнорує ризики недосипання, циркадну фазу, індивідуальну вразливість, психічні та медичні стани, а також той факт, що хронічне безсоння має складніші підтримувальні механізми.

 

Терапевтичне обмеження часу в ліжку в CBT-I — структурована клінічна техніка з правилами, моніторингом і протипоказаннями, а не порада «не спати якомога довше». Самостійне різке скорочення сну може посилити денну сонливість, погіршити увагу та збільшити ризик помилок і аварій.

 

Якщо труднощі зі сном стійкі, супроводжуються вираженою денною сонливістю, хропінням і зупинками дихання, незвичними рухами, раптовими нападами сну, небезпечною поведінкою уві сні або іншими тривожними симптомами, потрібна професійна оцінка. Двопроцесна модель не визначає причину таких симптомів.

 

Практичні наслідки моделі без перетворення її на «лайфхак»

 

Найкорисніший практичний висновок із моделі — сон регулюється двома часовими вимірами одночасно. Поведінка, що змінює історію сну й неспання, впливає насамперед на гомеостатичний компонент. Світло, час доби та стабільність розкладу впливають на циркадну систему. Реальний сон виникає на їхньому перетині.

 

Звідси випливає, чому регулярний час підйому може бути важливим: він стабілізує структуру доби й одночасно визначає тривалість наступного періоду неспання. Чому довга пізня дрімота іноді ускладнює вечірнє засинання: вона частково розсіює S. Чому яскраве світло пізно ввечері може відсувати циркадну готовність до сну: світло є потужним часовим сигналом для біологічного годинника. Чому «лягати раніше» після поганої ночі не завжди допомагає: людина може потрапити у фазу, коли C ще підтримує неспання, а додатковий час у ліжку не гарантує сон.

 

Гігієна сну може підтримувати сприятливі умови й режим, але вона не є універсальним лікуванням. Окремий матеріал «Гігієна сну: що це, які звички справді допомагають і коли потрібна допомога» пояснює межі таких рекомендацій.

 

Як читати власний сон через модель обережно

 

Модель корисна для формулювання запитань, а не для домашньої самодіагностики. Якщо ввечері не спиться, можна розрізнити кілька можливостей: чи була довга або пізня дрімота; чи змінився час підйому; чи намагається людина заснути значно раніше звичного; чи був сильний вечірній світловий вплив; чи є повторюване психологічне збудження. Ці питання допомагають описати контекст, але не встановлюють механізм без вимірювань.

 

Так само ранкове пробудження не означає автоматично «низький Process S», а пізнє засинання — «зламаний Process C». Один і той самий поведінковий результат може мати різні причини. У клінічній практиці важливі тривалість проблеми, регулярність, денні наслідки, можливість для сну, супутні симптоми та інші розлади.

 

Домашній трекер може бути корисним для спостереження за приблизним режимом, але його алгоритм не вимірює напряму S і C. Навіть нормальна полісомнографія не заперечує реальний суб’єктивний досвід безсоння, оскільки діагностика різних розладів спирається на різні типи даних.

 

Коротка формула двопроцесної моделі

 

Процес S відповідає на запитання: «Що сталося зі сном і неспанням до цього моменту?» Чим довше триває неспання, тим сильніша гомеостатична тенденція до сну; сон цю тенденцію зменшує.

 

Процес C відповідає на запитання: «Яка зараз фаза внутрішнього біологічного часу?» Циркадна система протягом доби змінює схильність до сну та бадьорості.

 

Реальний перехід між сном і неспанням залежить від їхньої взаємодії. Саме тому однакова тривалість неспання о 15:00, 22:00 та 04:00 не означає однакову ймовірність заснути або однакову працездатність.

 

Поширені запитання

 

Що таке двопроцесна модель сну простими словами?

 

Це модель, за якою сон регулюють два головні часові процеси. Process S накопичує потребу у сні під час неспання і зменшує її під час сну. Process C задає циркадну, приблизно 24-годинну зміну схильності до сну й бадьорості. Те, коли людина реально засинає й прокидається, залежить від їхньої взаємодії.

 

Хто створив двопроцесну модель регуляції сну?

 

Початкову модель сформулював швейцарський дослідник сну Александер Борбелі. Класична стаття A two process model of sleep regulation вийшла 1982 року. Над подальшим математичним розвитком і перевіркою моделі працювали також Серж Даан, Домієн Берсма, Петер Ахерманн та багато інших дослідників.

 

Що означає літера S у Process S?

 

Літера S історично пов’язана зі словом sleep («сон») та раннім поняттям Factor S. У сучасній моделі Process S позначає гомеостатичний процес, що відображає залежність потреби у сні від попередньої історії сну та неспання.

 

Що означає літера C у Process C?

 

C позначає circadian — циркадний процес. Він описує добову часову модуляцію, контрольовану внутрішнім циркадним пейсмейкером. Це не окремий гормон і не просто «рівень мелатоніну».

 

Чи можна виміряти Process S і C домашнім трекером?

 

Безпосередньо — ні. Трекер може оцінювати час сну, рух, пульс та інші сигнали, але S і C є модельними процесами. У дослідженнях S наближають, зокрема, через ЕЕГ slow-wave activity, а циркадну фазу — через спеціальні фізіологічні маркери та протоколи.

 

Чому після безсонної ночі іноді ввечері стає легше не спати?

 

Тому що високий гомеостатичний тиск S взаємодіє з циркадним сигналом C. У певний вечірній період циркадна система може активно підтримувати неспання, тимчасово маскуючи частину суб’єктивної сонливості. Це не означає, що наслідки депривації зникли або що когнітивна працездатність повністю відновилася.

 

Чи є денний сон поганим для нічного сну?

 

Не універсально. Дрімота зменшує частину гомеостатичного тиску, тому довга або пізня дрімота може ускладнити засинання ввечері в частини людей. Водночас після недосипання короткий запланований сон може тимчасово підвищити бадьорість. Ефект залежить від часу, тривалості, початкового дефіциту сну й циркадної фази.

 

Чи пояснює двопроцесна модель безсоння?

 

Вона пояснює частину механізмів, що впливають на схильність до сну, але не є повною моделлю хронічного безсоння. Безсоння може підтримуватися когнітивним і фізіологічним збудженням, умовними асоціаціями, поведінкою, психічними або соматичними станами та іншими розладами сну. Діагноз не встановлюють за графіком S/C.

 

Чи можна «підняти Process S» і вилікувати безсоння?

 

Підвищення гомеостатичного тиску є одним із принципів, що використовуються в структурованих поведінкових методах CBT-I, але самостійна депривація сну не є безпечним універсальним лікуванням. Для хронічного безсоння доказовою першою лінією є багатокомпонентна CBT-I, а план лікування враховує ризики, супутні стани та індивідуальний режим.

 

Чи замінила сучасна наука модель Борбелі новішою моделлю?

 

Ні. Двопроцесна модель залишається центральною концептуальною рамкою, але її доповнюють нейронними, молекулярними й математичними моделями. Сучасні дані уточнюють взаємодію S і C, локальність гомеостазу, роль периферичних осциляторів і механізми циркадно-гомеостатичного зв’язку.

 

Пов’язані статті

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Джерела

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 
 
bottom of page