Нейроестетика: як мозок бере участь у переживанні мистецтва і краси
Оновлено: 8 жовт.
Український психологічний ХАБ · Опубліковано: 7 жовтня 2026 · Редакційна політика
Нейроестетика — це напрям когнітивної нейронауки, який досліджує, як робота мозку бере участь у формуванні естетичного досвіду: сприйманні мистецтва, оцінюванні краси, переживанні задоволення, захоплення, зворушення, інтересу та значущості. Сучасне поле не шукає одну ділянку, де нібито «живе краса». Воно вивчає взаємодію сенсорних систем, механізмів оцінювання й винагороди, емоційних процесів, пам’яті, знань, очікувань, особистого досвіду та культурного контексту. Такий широкий предмет добре відображають огляд Чаттерджі та Вартаняна і міждисциплінарний огляд Пірса та колег.
Головна наукова ідея нейроестетики полягає в тому, що естетичне переживання виникає з координованої роботи розподілених систем. Те, що людина бачить або чує, має бути сенсорно оброблене; стимул отримує оцінну та емоційну значущість; попередні знання й очікування впливають на інтерпретацію; у частині інтенсивних переживань до цього додаються процеси, пов’язані із самореференцією та особистим смислом. Тому нейронні дані доповнюють психологію мистецтва, але самі по собі не визначають художню якість твору і не встановлюють універсальний стандарт смаку.
Нейроестетика має чіткі межі. Загальні механізми сприймання належать ширшій когнітивній психології; нейроестетика звертається до них тоді, коли питання стосується саме естетичного оцінювання або художнього досвіду. Так само вона перетинається з афективною нейронаукою, але не підміняє нею загальну теорію емоцій. А дослідження звичайного слухання музики чи перегляду мистецтва не є доказом ефективності музикотерапії або арттерапії: клінічні втручання потребують окремої доказової бази.
Що саме вивчає нейроестетика
Нейроестетика є науковим напрямом, а не однією завершеною теорією. У різних лабораторіях досліджують відмінні завдання: оцінювання краси й приємності, уподобання, інтерес, зворушення, відчуття значущості, естетичне рішення, реакції на художню форму, музичну винагороду або зміни досвіду під впливом знань і контексту. Саме тому два дослідження з позначкою «нейроестетика» можуть вимірювати не те саме психологічне явище.
Одна з найвпливовіших рамок — «естетична тріада», запропонована Чаттерджі та Вартаняном. Вона описує естетичний досвід як результат взаємодії трьох великих функціональних блоків: сенсорно-моторної обробки, емоційно-оцінних процесів і систем знання та значення. Оригінальний огляд 2014 року важливий саме тим, що відмовляється від пошуку одного «модуля мистецтва» і трактує переживання як властивість взаємодії кількох систем.
Цю модель слід читати як організаційну схему, а не як анатомічну карту з трьома ізольованими відсіками мозку. Реальні нейронні мережі перекриваються, виконують багато функцій і змінюють внесок залежно від завдання, модальності, досвіду людини та самого твору. Нейроестетика тому працює на рівні систем і взаємодій, а не на рівні формули «ця ділянка дорівнює красі».
Як мозок бере участь в естетичному переживанні
Сенсорна обробка: мистецтво спочатку має бути побачене, почуте або відчуте
Естетична оцінка не відокремлена від звичайної сенсорної обробки. У візуальному мистецтві мозок аналізує колір, контраст, форму, просторові відношення, рух і впізнаваний зміст; у музиці — висоту, тембр, ритм, гармонічні й часові структури. Проте нейроестетика запитує не просто, як мозок розпізнає зображення чи звук, а як ці характеристики взаємодіють із оцінюванням, емоціями та смислом.
Метааналіз нейровізуалізаційних досліджень візуального мистецтва показав, що естетичні реакції пов’язані з широко розподіленими двобічними мережами, а частина активації залежить від змісту зображення — наприклад, портрета, сцени або абстрактного твору. Автори прямо підкреслюють, що естетична відповідь не є незалежною від сенсорних, перцептивних і когнітивних процесів. Це одна з причин, чому «нейронний відбиток краси» не можна відокремити від того, що саме людина сприймає.
Оцінювання, задоволення і винагорода
Коли твір подобається, зворушує або набуває цінності, у дослідженнях часто залучаються системи оцінювання й винагороди, зокрема вентромедіальна префронтальна кора, вентральний стріатум та інші ділянки, що беруть участь у гедонічній і мотиваційній обробці. Це не робить їх «центрами краси»: ті самі системи працюють у багатьох видах ціннісного вибору та винагороди.
Показовим є метааналіз музичної та харчової винагороди: обидва типи задоволення мали часткове перекриття у вентромедіальній префронтальній корі, вентральному стріатумі та острівцевій корі, але також демонстрували модально специфічні шляхи. Отже, мозок може використовувати спільні механізми оцінювання, не перетворюючи різні види задоволення на одну й ту саму нейронну подію.
Для музичного задоволення є й обережніший приклад причинного дослідження. У невеликому подвійно сліпому внутрішньосуб’єктному експерименті з 27 учасниками фармакологічна зміна дофамінергічної передачі змінювала переживання музичної винагороди та мотиваційні реакції. Робота Феррері та колег підтримує причинну роль дофаміну саме в цьому конкретному музичному контексті. Вона не доводить, що «дофамін є молекулою краси» або що всі форми мистецтва працюють через один механізм.
Знання, очікування і значення
Естетичне переживання змінюється, коли людина знає автора, жанр, історичний контекст, художню техніку або правила музичної мови. Знання впливають на те, що помічається, як інтерпретується неоднозначність і які очікування виникають. У цьому сенсі нейроестетика вивчає не «чисту реакцію мозку на красивий об’єкт», а мозок людини з її пам’яттю, досвідом і культурною історією.
Саме тому одна й та сама робота може викликати різний досвід у новачка й експерта, у знайомому й незнайомому культурному контексті, за різних цілей перегляду. Огляд стабільності та мінливості естетичного досвіду описує внесок когнітивних схем, навчання, соціальних і культурних впливів, а кроскультурний огляд емпіричної естетики показує, що поряд зі спільними закономірностями формальних уподобань питання культурної універсальності потребує прямого порівняння культур, а не припущення.
Самореференція, внутрішня увага і мережа пасивного режиму
Частина досліджень особливо сильних естетичних переживань звертає увагу на мережу пасивного режиму мозку, або default mode network. Ця мережа бере участь у багатьох процесах внутрішньо спрямованого мислення, автобіографічної пам’яті, самореференції та побудови значення. У дослідженні Вессела, Старр і Рубін високо оцінені незнайомі твори супроводжувалися активністю медіальної префронтальної ділянки в складі цієї мережі; автори пов’язували результат із можливим залученням особистої релевантності та самореференційного опрацювання.
Пізніше дослідження часової динаміки перегляду мистецтва показало, що реакції мережі пасивного режиму відрізнялися для дуже приємних і неприємних зображень у часі. Бельфі та колеги трактують ці патерни як відображення внутрішньої динаміки стану під час естетичного досвіду. Це цікава лінія даних, але вона не означає, що DMN є «мережею мистецтва»: та сама мережа бере участь у багатьох інших формах внутрішнього мислення.
Чи існує в мозку «центр краси»
Надійні дані не підтримують модель одного універсального «центру краси». У різних дослідженнях повторюються ділянки, пов’язані з оцінюванням, винагородою, сенсорною обробкою, увагою та значенням, але їхній внесок залежить від того, що саме оцінює людина, яким є стимул і яке завдання поставив експеримент.
Для візуального мистецтва метааналіз Боччі та колег виявив розподілені мережі й змістово залежні відмінності. Ще виразніше цю проблему показує новіший метааналіз 34 експериментів із візуальним мистецтвом і 34 експериментів із музикою: візуальна естетика частіше була пов’язана з фронтальним полюсом, вентромедіальною префронтальною корою та нижньою лобовою звивиною, тоді як музичний досвід — з верхніми скроневими й стріарними ділянками. Аналізи зв’язності вказали на помітно різні мережеві конфігурації й поставили під сумнів сильну версію ідеї про єдину «нейронну валюту» для всіх естетичних доменів.
Отже, коректніше говорити про мережі, які беруть участь у різних складових естетичного досвіду, ніж шукати одну ділянку, що «відповідає за красу». Навіть коли певна зона стабільно корелює з оцінкою приємності, це не робить її специфічною саме для краси: вона може брати участь у загальнішому оцінюванні цінності, мотивації, прийнятті рішень або інтеграції інформації.
Краса, вподобання, задоволення й естетичний досвід — різні речі
Одна з головних методологічних проблем полягає в тому, що дослідники використовують різні показники: «красиве», «подобається», «приємне», «цікаве», «зворушує», «хочу слухати ще», «має художню цінність». Ці оцінки можуть корелювати, але вони не тотожні. Людина може високо оцінити тривожний фільм, сумну музику або складний живопис без простого переживання позитивної приємності.
Критичний інтегративний огляд музичної та візуальної літератури показав значну неоднорідність того, як дослідники визначають і вимірюють «задоволення» від мистецтва. Тіігонен та колеги зауважили, що в музичних роботах задоволення часто було прямим об’єктом дослідження, тоді як у дослідженнях візуального мистецтва воно частіше входило до ширшого естетичного досвіду. Ця відмінність важлива для будь-якого порівняння мозкових результатів.
Сучасна дискусія також переосмислює саму роль гедонічного оцінювання. Надаль і Сков у моделі сенсорного оцінювання пропонують розглядати естетичний досвід у тіснішому зв’язку з нейробіологічними механізмами оцінки сенсорних об’єктів. Це впливова сучасна перспектива, але вона є теоретичною позицією в живій дискусії, а не остаточним консенсусом про природу естетики.
Що показують дослідження візуального мистецтва
Нейровізуалізація візуального мистецтва стабільно показує участь не одного, а кількох рівнів обробки. Вентральний зоровий шлях реагує на зміст і категорію побаченого; системи оцінювання беруть участь у формуванні суб’єктивної цінності; увага змінює відбір інформації; знання й очікування впливають на інтерпретацію; за частини сильних переживань зростає внесок мереж, пов’язаних із внутрішнім смислом і самореференцією.
Це означає, що мозкова реакція на картину не є реакцією лише на її «красу». Портрет містить обличчя, пейзаж — просторові ознаки, абстракція — інший набір перцептивних і семантичних вимог. Метааналітичні дані підтверджують змістову залежність активації, тому порівняння різних жанрів без урахування сенсорної та змістової структури може створювати хибне враження про естетичні механізми.
Додатково важливий час. Естетична реакція може змінюватися протягом кількох секунд або довшого перегляду: перше перцептивне враження, впізнавання, побудова значення й особиста асоціація не зобов’язані виникати одночасно. Дослідження Бельфі та колег демонструє, що мережеві реакції на мистецтво мають часову структуру, а отже одноразова «фотографія активації» не описує весь досвід.
Музика показує, чому нейроестетика має бути доменно чутливою
Музика особливо добре демонструє, чому універсальна нейронна формула естетики є занадто простою. Музичний досвід залежить від слухової обробки, часових очікувань, ритму, пам’яті, навчання, передбачення і винагороди. Частина механізмів оцінювання перекривається з іншими видами задоволення, але шлях до цієї оцінки формується специфічною структурою звуку й музичного досвіду.
Метааналіз музичної та харчової винагороди показав і спільні, і відмінні нейронні кореляти, а метааналіз візуального мистецтва й музики підтримав доменно специфічну організацію естетичного досвіду. Отже, слово «естетичний» не скасовує модальності: слуховий досвід залишається слуховим, візуальний — візуальним, навіть коли обидва включають оцінювання й емоції.
Новий огляд 2026 року пропонує ще один важливий рух поля: від ізольованих звуків у лабораторії до музики як виконуваного, тілесного, соціального й культурно розміщеного мистецтва. Браттіко, Марцано та Карратуро описують дослідження природного слухання, концертних ситуацій і міжособової синхронізації. Це підкреслює загальний виклик нейроестетики: пояснити не лише реакцію на стимул, а повноцінну зустріч людини з мистецтвом.
Чому одна й та сама робота подобається людям по-різному
Естетичні вподобання формуються у взаємодії властивостей стимулу, попереднього досвіду, знайомості, навчання, очікувань, цілей, особистих асоціацій, культурного контексту й поточного стану. Жоден із цих чинників не пояснює смак самостійно. Навіть відносно прості формальні ознаки можуть оцінюватися по-різному залежно від того, що людина вже бачила або чула і як вона розуміє об’єкт.
Знайомість є одним із добре вивчених механізмів. Ефект простого пред’явлення показує, що повторний контакт за певних умов може підвищувати позитивність оцінки стимулу, але ефект залежить від типу матеріалу, кількості повторів, тривалості експозиції та інших умов. Для нейроестетики це нагадування, що реакція на твір змінюється разом з історією контакту з ним.
Експертиза також змінює спосіб дивитися і слухати. Людина з художньою або музичною підготовкою може помічати інші структурні ознаки, мати точніші категорії та інші очікування. Однак з цього не випливає проста шкала «експертний мозок = кращий смак». Науково коректніше говорити про відмінності в обробці, знаннях і критеріях оцінювання, а не про універсальний нейронний рейтинг естетичної якості.
Культурні порівняння додають ще один рівень. Огляд кроскультурної емпіричної естетики знаходить спільні закономірності для частини формальних характеристик, але сама галузь наголошує на потребі перевіряти універсальність на різноманітних вибірках. Велика частина нейроестетичних досліджень історично проводилася в обмежених культурних і освітніх контекстах, тому переносити середній лабораторний результат на «людський мозок взагалі» слід обережно.
Якими методами досліджують нейроестетику
Функціональна магнітно-резонансна томографія показує, які ділянки й мережі змінюють активність у зв’язку з певним завданням, але її сигнал є непрямим показником нейронної діяльності й має обмежену часову роздільність. ЕЕГ і МЕГ краще показують часову динаміку, але дають інший тип просторової інформації. Психофізіологічні показники, рухи очей і поведінкові оцінки допомагають зіставляти мозкові дані з тим, що людина фактично бачить, робить і повідомляє.
Дослідження уражень, неінвазивної стимуляції мозку та фармакологічні маніпуляції можуть давати сильніші підстави для висновків про причинний внесок певного механізму, але вони також мають власні обмеження й зазвичай стосуються вузького питання. Саме тому причинний висновок потребує збіжності різних методів, а не одного яскравого зображення мозку.
Особливо важливо уникати «зворотного висновування»: якщо певна ділянка активна, не можна автоматично зробити висновок, що людина переживає конкретний психічний стан, адже більшість ділянок і мереж беруть участь у багатьох функціях. Класична методологічна робота Рассела Полдрака показує, чому висновок від активації ділянки до єдиного когнітивного процесу має обмежену валідність, якщо ця активація не є достатньо селективною.
Сучасна нейроестетика дедалі частіше доповнює короткі лабораторні завдання більш природними ситуаціями: довшим переглядом творів, персонально значущою музикою, концертами, реальними просторами виставок і соціальною взаємодією. Це важливо для екологічної валідності, але ускладнює контроль змінних. Поле постійно балансує між точністю експерименту та повнотою реального художнього досвіду.
Що нейроестетика встановила достатньо надійно
Найстійкіший висновок полягає в мережевій природі естетичного досвіду. Сенсорна обробка, оцінювання, емоційна значущість і знання взаємодіють, а їхній внесок змінюється залежно від домену й завдання. Естетична тріада є однією з впливових моделей цієї взаємодії, а метааналізи візуального мистецтва та музики підтверджують розподіленість і доменну специфічність нейронних корелятів.
Другий стійкий висновок: системи винагороди й оцінювання справді часто залучені, коли мистецтво переживається як приємне або цінне, але їхня участь не є специфічною для мистецтва. Метааналіз Мас-Ерреро та колег показує часткове перекриття музичної й харчової винагороди, водночас зберігаючи специфіку шляхів обробки.
Третій висновок: індивідуальні відмінності не є шумом, який потрібно просто усунути. Естетична реакція закономірно залежить від людини та її історії. Огляд Якобсена і Бойдт систематизує стабільні й мінливі чинники, а дослідження мережі пасивного режиму показують, що особисто сильне переживання може залучати процеси внутрішньої релевантності.
Що залишається спірним або обмеженим
Питання про універсальний нейронний механізм естетики залишається відкритим у сильному формулюванні. Деякі моделі підкреслюють спільні механізми оцінювання, інші — доменну специфічність. Метааналіз Луо та колег надає аргументи проти простої версії «спільної нейронної валюти» між музикою і візуальним мистецтвом, тоді як модель сенсорного оцінювання Надаля і Скова пропонує ширшу реконструкцію естетичного досвіду навколо гедонічної оцінки. Це наукова дискусія, а не проблема, вирішена одним скануванням.
Друга межа — різнорідність самих завдань. Дослідження «краси», «приємності», «уподобання», «зворушення» й «художньої цінності» не можна механічно об’єднувати. Критичний огляд Тіігонен та колег демонструє, наскільки різними є операціоналізації навіть такого, здавалося б, простого поняття, як задоволення від мистецтва.
Третя межа — причинність. Більшість нейровізуалізаційних результатів описують кореляції між завданням або оцінкою та змінами мозкової активності. Кореляція не встановлює, що саме ця активність породила переживання. Причинні маніпуляції можливі, але вони зазвичай вузькі: наприклад, фармакологічне дослідження музичного задоволення підтримує роль дофаміну в конкретному механізмі, але не дозволяє узагальнити його на всю естетику.
Четверта межа — лабораторна ситуація. Короткий перегляд зображення в томографі відрізняється від години в музеї, живого концерту, театральної вистави або повторного слухання улюбленого альбому. Огляд музичної нейроестетики 2026 року прямо вказує на потребу досліджувати культурно, соціально й тілесно вбудований художній досвід.
Поширені помилки про нейроестетику
Перша помилка — уявляти, що сканер може об’єктивно визначити, чи є твір красивим. Нейровізуалізація вимірює фізіологічні сигнали, пов’язані з роботою мозку, у конкретному експериментальному завданні. Вона не містить універсальної шкали художньої вартості.
Друга помилка — називати будь-яку активацію системи винагороди доказом «краси». Винагорода залучена до їжі, грошей, соціальних подій, навчання, музики та багатьох інших процесів. Те, що мистецтво може користуватися загальними механізмами оцінювання, не робить ці механізми специфічними для мистецтва.
Третя помилка — прирівнювати нейронний корелят до причини. Якщо активність мережі змінюється разом з оцінкою твору, це важлива інформація про зв’язок, але не завершене причинне пояснення. Саме тому нейроестетика потребує поведінкових, психологічних, нейрофізіологічних і причинних методів у сукупності.
Четверта помилка — переносити дані про звичайне художнє переживання на лікування. Відвідування музею, малювання для задоволення або прослуховування музики можуть бути суб’єктивно важливими, але це не те саме, що структуровані клінічні втручання. Арттерапія і музикотерапія мають окремі протоколи, показання та дослідницьку базу.
Практичне значення нейроестетики
Нейроестетика робить корисною одну фундаментальну річ: показує, чому естетичний досвід одночасно має біологічні закономірності й залишається чутливим до навчання, культури та особистої історії. Мозок не починає кожну зустріч із мистецтвом з нуля. Він приносить із собою перцептивний досвід, очікування, категорії, пам’ять і способи оцінювання.
Для освіти це означає, що знання й уважне знайомство з художньою мовою можуть змінювати сам спосіб сприймання та інтерпретації, хоча наука не дає універсальної програми «правильного смаку». Для досліджень це означає необхідність враховувати експертизу, культурний досвід, знайомість і контекст. Для читача — простий висновок: відмінність смаку не потребує пояснення одним геном, однією ділянкою мозку або однією рисою особистості.
Нейроестетика також дисциплінує мову про «мозок і мистецтво». Сильне пояснення має називати, що саме вимірювали, у якому домені, яким методом, на якій вибірці та з яким типом висновку. Формула «вчені знайшли ділянку краси» майже завжди приховує складнішу картину мереж, завдань і статистичних порівнянь.
Поширені запитання
Що таке нейроестетика простими словами?
Це дослідження того, як мозок бере участь у переживанні мистецтва й естетичному оцінюванні. Нейроестетика поєднує психологічні оцінки з методами нейронауки, щоб зрозуміти, як сенсорна інформація, винагорода, емоції, знання, пам’ять і контекст взаємодіють під час естетичного досвіду.
Яка частина мозку відповідає за красу?
Однієї такої частини не виявлено. У різних естетичних завданнях залучаються розподілені мережі сенсорної обробки, оцінювання, емоційної значущості, знання та самореференції. Метааналізи також показують, що музика й візуальне мистецтво мають суттєво різні мережеві патерни.
Чи можна за фМРТ побачити, що людині подобається картина?
У групових дослідженнях можна знаходити статистичні зв’язки між суб’єктивними оцінками та активністю певних мереж. Це не перетворює фМРТ на надійний «детектор смаку» для конкретної людини. Сигнали залежать від завдання, стимулу, методики аналізу й багатьох інших чинників, а зворотне висновування від активації до психічного стану має принципові обмеження.
Чи доводить нейроестетика, що краса об’єктивна?
Ні в такому сильному сенсі. Наявність спільних нейробіологічних механізмів означає, що естетичне оцінювання має біологічну реалізацію та може демонструвати статистичні закономірності. Водночас вподобання залежать від стимулу, досвіду, знань, знайомості, культури й ситуації. Нейронний механізм не перетворює суб’єктивну оцінку на універсальний об’єктивний рейтинг.
Чому сумна музика або тривожне мистецтво можуть подобатися?
Тому що естетична цінність і просте позитивне задоволення не тотожні. Людина може шукати складність, зворушення, напруження, новизну, смисл або безпечне переживання сильного афекту. Нейроестетика досліджує, як ці компоненти поєднуються, але не зводить усі художні емоції до однієї шкали «приємно — неприємно».
Чи змінюється естетичний смак із досвідом?
Так, досвід і навчання можуть змінювати те, що людина помічає, як категоризує твір і які очікування формує. Знайомість за певних умов також впливає на вподобання. Огляд стабільності та мінливості естетичного досвіду показує, що поряд зі стійкими закономірностями існують розвиткові, соціальні й культурні джерела змін.
Нейроестетика — це арттерапія або музикотерапія?
Ні. Нейроестетика є дослідницьким напрямом про мозкові механізми естетичного досвіду. Арттерапія й музикотерапія — структуровані терапевтичні практики, для яких окремо оцінюють клінічну ефективність, безпеку й показання. Дані про реакцію мозку на мистецтво не можна автоматично переносити на лікувальний ефект.
Пов’язані статті
Джерела
Belfi, A. M., Vessel, E. A., Brielmann, A., Isik, A. I., Chatterjee, A., Leder, H., Pelli, D. G., & Starr, G. G. (2019). Dynamics of aesthetic experience are reflected in the default-mode network. NeuroImage, 188, 584–597. https://doi.org/10.1016/j.neuroimage.2018.12.017
Boccia, M., Barbetti, S., Piccardi, L., Guariglia, C., Ferlazzo, F., Giannini, A. M., & Zaidel, D. W. (2016). Where does brain neural activation in aesthetic responses to visual art occur? Meta-analytic evidence from neuroimaging studies. Neuroscience & Biobehavioral Reviews, 60, 65–71. https://doi.org/10.1016/j.neubiorev.2015.09.009
Brattico, E., Marzano, D., & Carraturo, G. (2026). Music as a form of art: Current findings and challenges of music neuroaesthetics research. Current Opinion in Psychology, 73, 102407. https://doi.org/10.1016/j.copsyc.2026.102407
Chatterjee, A., & Vartanian, O. (2014). Neuroaesthetics. Trends in Cognitive Sciences, 18(7), 370–375. https://doi.org/10.1016/j.tics.2014.03.003
Che, J., Sun, X., Gallardo, V., & Nadal, M. (2018). Cross-cultural empirical aesthetics. Progress in Brain Research, 237, 77–103. https://doi.org/10.1016/bs.pbr.2018.03.002
Ferreri, L., Mas-Herrero, E., Zatorre, R. J., Ripollés, P., Gomez-Andres, A., Alicart, H., Olivé, G., Marco-Pallarés, J., Antonijoan, R. M., Valle, M., Riba, J., & Rodriguez-Fornells, A. (2019). Dopamine modulates the reward experiences elicited by music. Proceedings of the National Academy of Sciences, 116(9), 3793–3798. https://doi.org/10.1073/pnas.1811878116
Jacobsen, T., & Beudt, S. (2017). Stability and Variability in Aesthetic Experience: A Review. Frontiers in Psychology, 8, 143. https://doi.org/10.3389/fpsyg.2017.00143
Luo, Y., Yu, Q., Wu, S., & Luo, Y.-J. (2025). Distinct neural bases of visual art- and music-induced aesthetic experiences. NeuroImage, 305, 120962. https://doi.org/10.1016/j.neuroimage.2024.120962
Mas-Herrero, E., Maini, L., Sescousse, G., & Zatorre, R. J. (2021). Common and distinct neural correlates of music and food-induced pleasure: A coordinate-based meta-analysis of neuroimaging studies. Neuroscience & Biobehavioral Reviews, 123, 61–71. https://doi.org/10.1016/j.neubiorev.2020.12.008
Nadal, M., & Skov, M. (2025). The sensory valuation account of aesthetic experience. Nature Reviews Psychology, 4, 49–63. https://doi.org/10.1038/s44159-024-00385-y
Pearce, M. T., Zaidel, D. W., Vartanian, O., Skov, M., Leder, H., Chatterjee, A., & Nadal, M. (2016). Neuroaesthetics: The Cognitive Neuroscience of Aesthetic Experience. Perspectives on Psychological Science, 11(2), 265–279. https://doi.org/10.1177/1745691615621274
Poldrack, R. A. (2006). Can cognitive processes be inferred from neuroimaging data? Trends in Cognitive Sciences, 10(2), 59–63. https://doi.org/10.1016/j.tics.2005.12.004
Tiihonen, M., Brattico, E., Maksimainen, J., Wikgren, J., & Saarikallio, S. (2017). Constituents of Music and Visual-Art Related Pleasure — A Critical Integrative Literature Review. Frontiers in Psychology, 8, 1218. https://doi.org/10.3389/fpsyg.2017.01218
Vessel, E. A., Starr, G. G., & Rubin, N. (2013). Art reaches within: aesthetic experience, the self and the default mode network. Frontiers in Neuroscience, 7, 258. https://doi.org/10.3389/fnins.2013.00258