Як вимірюють політичну довіру: запитання, інституції та контекст

Автор: Український психологічний ХАБ · Опубліковано: 17 жовтня 2026 року · Редакційна політика

Політичну довіру вимірюють за допомогою запитань про те, наскільки люди покладаються на конкретні державні інституції та політичних діячів, очікують від них компетентних і доброчесних рішень, визнають їхню здатність виконувати публічні зобов’язання. У найпоширенішому підході респондент оцінює довіру до парламенту, уряду, політичних партій, судів або інших інституцій за числовою шкалою. Дослідник аналізує відповіді окремо для кожного об’єкта, а за належного теоретичного й статистичного обґрунтування будує складений показник.

Наукове вимірювання починається з визначення того, кому саме довіряє людина, у якій ролі та за яких обставин. Показник «довіри до держави» без цих уточнень може приховувати протилежні оцінки різних гілок влади. Методологічні дослідження показують, що відповіді про уряд, парламент, суди й силові інституції не завжди утворюють єдину шкалу, порівнювану між країнами. Це підтверджують порівняльне дослідження Schneider і аналіз семи міжнародних масивів van der Meer та Ouattara.

Що саме є предметом вимірювання

Довіра як очікування від певного об’єкта

У політичній психології довіра описує ставлення суб’єкта до об’єкта влади за певних очікувань щодо його поведінки. Людина може довіряти державній службі виконувати повсякденні функції й одночасно сумніватися у здатності чинного уряду ухвалювати справедливі рішення. Вона може підтримувати демократичний лад і критично ставитися до парламенту поточного скликання. Для вимірювання важливо зберегти цей зв’язок між суб’єктом, конкретним об’єктом та очікуваною дією.

Levi та Stoker в огляді політичної довіри наголошують на судженнях громадян про надійність уряду та політиків. У настановах OECD з вимірювання довіри вона пов’язана з очікуванням позитивної поведінки людини чи інституції. Для анкети такі визначення перетворюються на операційні змінні: довіра до окремої інституції, сприйнята компетентність, доброчесність, справедливість, відкритість і чутливість до потреб громадян.

Довіра, підтримка, задоволеність і легітимність

Ставлення до інституції має кілька близьких вимірів. Довіра стосується очікуваної поведінки інституції; задоволеність — оцінювання вже отриманих результатів; політична підтримка може означати згоду з конкретною політикою або прихильність до політичного порядку; сприйнята легітимність — визнання правомірності здійснення влади. Кореляція цих відповідей свідчить про спорідненість, а їхнє ототожнення змінює зміст показника.

Тому запитання «Чи схвалюєте Ви діяльність уряду?» і «Наскільки Ви довіряєте уряду?» вимірюють різні судження. Навіть коли відповіді статистично близькі, дослідник зазначає фактичне формулювання змінної. Окремого пояснення потребують недовіра, обережність, скепсис та індиферентність: низька відповідь на шкалі довіри сама по собі не пояснює мотиву оцінювання. У міждержавному дослідженні Gillissen та співавторів (2026), що охопило близько 12 тисяч учасників із восьми європейських країн, пункти довіри й активної недовіри краще описувалися двома спорідненими вимірами, ніж однією шкалою. Водночас окремий вимір настороженості не отримав достатньо стійкого емпіричного підтвердження; автори вказують на обмеження застосованих запитань. Це підстава вимірювати позитивні та негативні очікування окремо там, де мета дослідження виходить за межі загального рейтингу довіри.

Класичне запитання про довіру: формулювання і шкала

Як виглядає числова шкала від 0 до 10

Поширене стандартне формулювання можна передати українською так: «Наскільки Ви особисто довіряєте Верховній Раді України? Оцініть за шкалою від 0 до 10, де 0 означає “зовсім не довіряю”, а 10 — “повністю довіряю”». Це приклад української адаптації загальної структури запитання, а не дослівна цитата з конкретного українського опитувальника.

У Європейському соціальному дослідженні (ESS) запитання про довіру до парламенту, правової системи, поліції, політиків і партій традиційно застосовують одинадцятипозиційну шкалу 0–10. Опитування OECD 2025 року, результати якого оприлюднено 2026-го, також вимірювало довіру до конкретних інституцій на шкалі 0–10. Однакова кількість категорій полегшує формальне зіставлення, проте не гарантує однакового розуміння слів або об’єктів.

Шкала дає змогу аналізувати повний розподіл: частки крайніх і проміжних оцінок, медіану, середнє та зміну в часі. На практиці важливо оголосити, чи трактуються 0–10 як порядкові відповіді, чи використовуються як наближено інтервальна змінна. Середнє значення зручне, але дві групи можуть мати однакове середнє й різні частки виразної довіри та виразної недовіри.

Чотири категорії та баланс довіри

В українських опитуваннях поширена чотирикатегорійна конструкція: «зовсім не довіряю», «скоріше не довіряю», «скоріше довіряю», «повністю довіряю», а також варіант «важко відповісти». Наприклад, Центр Разумкова застосовував таку шкалу в дослідженні січня–лютого 2026 року.

Частку довіри в такій схемі зазвичай розраховують як суму «скоріше довіряю» і «повністю довіряю». Частка недовіри об’єднує дві негативні категорії. Баланс довіри–недовіри дорівнює різниці між цими двома частками у відсоткових пунктах. Це похідний аналітичний показник: наприклад, 45% довіри та 35% недовіри дають баланс +10 відсоткових пунктів, а решта відповідей не зникає з первинного розподілу. Баланс варто публікувати разом із усіма категоріями, адже він приховує інтенсивність і частку невизначених відповідей.

Порівняння чотирикатегорійної шкали з одинадцятипозиційною потребує обґрунтованого перетворення й окремої перевірки. Механічно прирівняти «скоріше довіряю» до 6–10 за шкалою OECD означає нав’язати припущення, яке ще треба перевірити на даних.

Пороги та категоризація: чому вони змінюють результат

У звіті OECD 2026 оцінки 6–10 класифікуються як висока або помірно висока довіра, 0–4 — низька довіра або її відсутність, а оцінка 5 займає проміжне положення. Респондентам із відповіддю «не знаю» відводять окрему категорію. Такі пороги є правилами звітування конкретної програми; вони не означають, що психологічне ставлення раптово змінюється на межі між 5 та 6.

Публікація має описувати пороги заздалегідь, а для чутливих висновків наводити перевірку стійкості до іншого групування. Порівняння відсотків із різними порогами без перерахунку первинних даних призводить до хибного висновку про зміну суспільної довіри.

Які інституції потрібно запитувати окремо

Парламент, уряд, президент і партії

Верховна Рада, Кабінет Міністрів, інститут президентства, окремий президент, партії та політики є різними об’єктами оцінювання. Запитання про «президента» може позначати конституційну посаду або конкретну людину; анкета має зняти цю неоднозначність. «Уряд» також слід уточнити як національний Кабінет Міністрів, а не будь-які органи державної влади.

Респондент може довіряти процедурі виборів і водночас не довіряти більшості партій; оцінка президента може відображати персональне лідерство та обставини кризи. Усі ці змінні мають цінність саме завдяки окремому вимірюванню. Дослідження семи міжнародних опитувань у 119 країнах показало обмеження припущення, що різні політичні інституції завжди слугують взаємозамінними індикаторами однієї шкали.

Суди, поліція, державна служба та місцева влада

Довіра до судів пов’язана з очікуванням неупередженості й процесуальної справедливості; до поліції — із безпекою та законністю дій; до органів місцевого самоврядування — з близькістю послуг і можливістю впливу; до державної служби — із передбачуваністю адміністративних процедур. Контекстні пояснення стають сильнішими, коли дослідник вимірює і загальну довіру, і конкретні уявлення про компетентність, доброчесність та справедливість.

Schneider, аналізуючи 35 європейських і пострадянських країн, виявила відмінності між центральними політичними, місцевими та інституціями порядку і захисту. Практичний висновок полягає в тому, що «середня довіра до всіх інституцій» потребує окремої перевірки своєї структури. В Україні до такого набору нерідко входять Збройні Сили, волонтери або громадські організації, однак високі оцінки цих об’єктів не можна автоматично переносити на уряд чи парламент.

Інституція і конкретний політик — два рівні оцінювання

Персоналізована довіра до чинного посадовця може змінюватися швидше за ставлення до самої інституції. Для дослідження корисні паралельні формулювання: «Наскільки Ви довіряєте інституту президентства?» і «Наскільки Ви довіряєте чинному президентові?». Вони відокремлюють сталіші нормативні очікування від оцінювання конкретного лідера. Порівнювати такі показники як одну часову серію можна лише після доведення їхньої операційної тотожності.

Одне запитання чи багатопунктова шкала

Переваги й межі одного пункту

Окреме запитання придатне для регулярного моніторингу конкретної інституції: воно зрозуміле, економить час і дозволяє повторювати вимірювання. Воно, однак, не розкриває, що стоїть за відповіддю. Оцінка «3 із 10» може означати сумнів у чесності, невдоволення компетентністю, неприйняття політичної програми або досвід несправедливого поводження.

Для пояснення механізмів використовують блок додаткових питань про сприйняті характеристики інституції. OECD 2026 розглядає надійність, чутливість до потреб громадян, відкритість, доброчесність і справедливість як складники дослідницької рамки чинників довіри. Оцінювання чинників і вимірювання рівня довіри зберігають окремі функції в анкеті й аналізі.

Побудова багатопунктового індексу

Якщо завдання полягає в оцінюванні узагальненої інституційної довіри, дослідник спершу формулює теоретичну модель, після чого визначає набір інституцій, проводить пілотування, аналізує кореляції, факторну структуру й надійність. Для складеного індексу необхідно повідомити, які відповіді до нього увійшли, чи однаково вони закодовані, чи є ваги та як оброблено пропуски.

Внутрішня узгодженість, зокрема альфа Кронбаха або омега, допомагає оцінити взаємопов’язаність пунктів, проте сама собою не підтверджує одновимірність або змістову валідність. Висока кореляція довіри до парламенту й уряду ще не означає, що довіру до суду можна без втрат об’єднати з ними. Факторний аналіз має спиратися на зміст пунктів і враховувати порядковий характер відповідей.

Приклад конструкції анкети

Дослідницький блок може містити окремі запитання щодо довіри до парламенту, уряду, судів, місцевого самоврядування, політичних партій і державної служби. Після них ставлять питання: «Наскільки Ви вважаєте, що ця інституція діє в інтересах громадян?», «Наскільки її рішення є передбачуваними?» та «Наскільки справедливо вона ставиться до людей?». Далі окремо вимірюють схвалення дій, політичну участь і оцінку стану країни. Наведені формулювання є авторськими ілюстраціями, а їхня придатність як стандартизованої шкали потребує когнітивного тестування та емпіричної перевірки.

Надійність, валідність та еквівалентність вимірювання

Змістова та конструктна валідність

Змістова валідність означає, що набір запитань охоплює саме той різновид довіри, який заявлено в дослідженні. Конструктну валідність оцінюють через зв’язки з очікуваними, але відмінними змінними та перевірку факторної структури. Наприклад, теоретично очікуваний зв’язок довіри зі сприйняттям доброчесності слугує одним аргументом на користь інтерпретації, але кореляція не доводить причинного впливу доброчесності на довіру.

Огляд і метааналіз Devine, що об’єднав 61 дослідження та 329 статистичних коефіцієнтів, показав різноманітність застосованих показників політичної довіри й обмеження великої частки поперечних дослідницьких дизайнів. Це суттєво для пояснення асоціацій із політичною участю, підтримкою політик і дотриманням правил.

Чи однаково розуміють шкалу різні групи

Вимірювальна інваріантність означає, що шкала має порівнюване значення для груп. Перед зіставленням країн, мовних спільнот або хвиль опитування перевіряють, чи зберігаються конфігурація факторів, навантаження пунктів та за потреби пороги або інтерсепти. За відсутності достатньої інваріантності різниця середніх може частково відображати відмінності в інтерпретації анкети.

Schneider (2017) повідомила про часткову, а не універсальну еквівалентність моделей політичної довіри в різних політичних режимах. Van der Meer та Ouattara (2019) отримали результати, що ставлять під сумнів автоматичне застосування одновимірної моделі до всіх національних опитувань. Отже, міжкраїнне порівняння потребує звіту про перевірені параметри еквівалентності, а не лише однакової назви шкали.

Переклад, когнітивні інтерв’ю та пілотування

Пара «trust / confidence» має різні смислові відтінки залежно від мови й традиції опитувань. Українські «довіра», «впевненість у здатності» та «схвалення» також викликають різні відповіді. У настановах OECD рекомендовано незалежне опрацювання перекладу, фахову перевірку, зворотний переклад і когнітивне тестування для забезпечення зрозумілості. Добре перекладена анкета зберігає значення поняття, природність українського формулювання й назви чинних інституцій.

Когнітивне інтерв’ю запитує людину, про кого вона думала, коли чула слово «уряд», чому обрала конкретну цифру та чим для неї відрізняються середні категорії шкали. Такі перевірки виявляють неоднозначність раніше, ніж вона стане систематичною похибкою у великій вибірці.

Як контекст опитування змінює відповіді

Порядок запитань і політична актуальність

Якщо перед шкалою довіри респондентові нагадують про корупційний скандал, успішну реформу або воєнну загрозу, частина відповіді може відображати щойно активовану тему. Порядок інституцій у батареї теж впливає на спосіб порівняння. Тому хвилі моніторингу повинні зберігати порядок запитань, їхнє оточення й інструкцію інтерв’юеру або прямо повідомляти про зміни. Для оцінювання ефекту контексту доречна рандомізація порядку в методологічному експерименті.

Соціальна бажаність, страх та захист респондента

Політичні відповіді можуть залежати від того, чи сприймає людина розмову як приватну й безпечну, наскільки довіряє дослідницькій організації та чи очікує наслідків від критичної оцінки влади. Відсутність анонімності, присутність інших осіб, стиль інтерв’ю та політичний контекст здатні впливати на повідомлену довіру. Конкретний масштаб зміщення оцінюють емпірично; припущення про страх саме по собі не виправдовує довільне коригування відсотків.

Рекомендації AAPOR наголошують на нейтральності запитань, праві пропускати чутливі теми, прозорому описі способу опитування та захисті приватності. Опитування щодо політичних переконань потребує особливо уважного поводження з ідентифікаторами учасників.

Телефон, інтернет і особисте інтерв’ю

Кожний спосіб збирання даних має власні переваги та ризики. Телефон дозволяє охопити людей без особистого контакту, але охоплення залежить від доступу до зв’язку й готовності відповідати на незнайомий дзвінок. Інтернет-анкети забезпечують приватність відповіді за належного дизайну, однак потребують перевірки охоплення груп та добору учасників. Особисті інтерв’ю дають можливість контролювати розуміння шкали, але можуть посилювати вплив присутності інтерв’юера. Зміна методу між хвилями може створити розрив часового ряду.

Репрезентативність: що означає відсоток довіри

Генеральна сукупність, вибірка і зважування

Вислів «60% українців довіряють установі» має сенс лише разом з описом людей, яких реально могли включити до вибірки. Генеральна сукупність визначає вік, громадянство, географію й умови доступності учасників. Репрезентативність залежить від рамки вибірки, ймовірності потрапляння до неї, частки відповідей, зважування та неохоплених груп. Великий розмір вибірки зменшує випадкову похибку за належної процедури, але не усуває систематичні зміщення.

Під час звітування важливо вказувати точний текст запитання, усі варіанти відповіді, період польового етапу, спосіб добору, чисельність, ваги, пропуски та визначення цільової сукупності. Це відповідає принципам AAPOR. Розрізняють вибіркову невизначеність і невибіркові похибки: останні не відображаються повністю у звичайному показнику «±3%».

Значення нейтральної відповіді та «важко сказати»

Оцінка 5 на шкалі 0–10, «важко відповісти», відмова й пропуск — різні типи даних. Серединна категорія може означати помірковану оцінку або нерішучість; «не знаю» може виникати через недостатню обізнаність, невизначеність або небажання висловлюватися. Дослідники зберігають їх окремо й відкрито пояснюють, із якого знаменника обчислили частки.

Виключення невизначених відповідей із розрахунку підвищує відсоток довіри серед тих, хто визначився, порівняно з часткою серед усіх опитаних. Обидва показники допустимі для різних завдань, проте повинні мати зрозумілі назви.

Як вимірюють політичну довіру в Україні під час війни

Реальна рамка вибірки та виключені групи

В українському дослідженні війна впливає на доступність територій, мобільний зв’язок, міграцію, безпеку інтерв’ю та значення самих інституцій. Наприклад, Київський міжнародний інститут соціології у дослідженні довіри до інституцій наприкінці 2025 року опитав 1001 повнолітнього громадянина, що перебували на підконтрольній уряду території України, телефонним методом із випадковою генерацією мобільних номерів і подальшим зважуванням. До вибірки не входили люди, які залишалися на тимчасово окупованих територіях, а також громадяни, що виїхали за кордон після повномасштабного вторгнення.

Отже, результати цього дослідження характеризують окреслену в його методології сукупність, а не буквально кожного українця у світі. У відповідальному аналізі висновок формулюють із урахуванням населення, до якого застосовна вибірка. Особливу увагу приділяють людям, які виїхали з прифронтових територій, внутрішньо переміщеним особам, військовослужбовцям і тим, хто має нерівний доступ до зв’язку.

Коли зміна оцінки відображає подію, а коли — дизайн

Центр Разумкова у звіті за січень–лютий 2026 року наводить розподіли довіри до різних державних органів і порівняння з попередніми хвилями. Їх можна інтерпретувати як оцінки для відповідних досліджуваних сукупностей у конкретні дати. Порівняння хвиль потребує перевірки однаковості запитань, варіантів відповіді, польового режиму, складу вибірки та способу зважування. Зміна обставин війни також може змінювати психологічний сенс довіри: оцінка безпекових інституцій не є прямим еквівалентом політичної лояльності.

Слід відокремлювати довіру до конкретного президента від довіри до державних процедур і оцінки роботи уряду. Обережне формулювання результату охоплює дату й межі сукупності, а також не приписує причин зміни без відповідного дослідницького дизайну.

Українські показники в міжнародних порівняннях

OECD, ESS та українські соціологічні служби можуть використовувати близькі назви показника з різними запитаннями, шкалами, способами збирання й охоплення населення. Порівнювати їхні рейтинги без первинної методології — означає змішувати конструкції. Міжкраїнне зіставлення має враховувати переклад, інституційну специфіку, вимірювальну еквівалентність і ваги. Висновки з країн OECD не переносяться автоматично на воєнну Україну.

Які статистичні показники публікувати

Розподіл, середнє, медіана і зміна в часі

Мінімально корисний опис містить відсоток кожної відповіді, кількість спостережень і частку «не знаю». Для шкали 0–10 можна додавати середнє та медіану, але вони доповнюють розподіл. Для чотирикатегорійної шкали зручно показувати окремі позитивні й негативні відповіді, їхні суми та баланс. У звіті про динаміку разом із різницею у відсоткових пунктах подають статистичну невизначеність і примітку про незмінність методики.

Візуалізація має дозволяти бачити, що саме змінилося. Якщо в одній хвилі частка невизначених збільшилася, а серед тих, хто визначився, довіра лишилася приблизно сталою, підсумковий показник може змінитися через знаменник. Якщо індекс утворений з кількох інституцій, варто поряд показати кожну з них.

Групові відмінності та модельні зв’язки

Можна зіставляти відповіді за віком, досвідом контакту з установою, місцем проживання та політичними орієнтаціями. При цьому різниця групових оцінок не доводить природжених властивостей або причинної дії певної ознаки. OECD 2026 повідомляє про зв’язки довіри з відчуттям політичного впливу та партійною позицією у досліджуваних країнах; ці асоціації потребують контекстної перевірки для України.

Регресійні моделі дають змогу одночасно враховувати кілька спостережуваних чинників. Вони не усувають усіх невиміряних відмінностей і не перетворюють поперечні опитування на причинний експеримент. У статті про політичну довіру коректно писати «пов’язано з оцінкою справедливості», доки причинне пояснення не підтверджене належним дизайном.

Чим відрізняються довіра, недовіра і настороженість

Низькі бали можуть відображати активне переконання, що інституція діятиме проти інтересів громадян, пасивне очікування некомпетентності, брак знань або відповідь, мотивовану конкретною політичною подією. Відповідно до новітніх досліджень відмінності довіри та недовіри, для розрізнення позитивного очікування й активної негативної установки корисні окремі батареї запитань. Дослідницькі результати 2026 року свідчать, що довіра й недовіра можуть утворювати окремі, хоча пов’язані виміри, тоді як статус «настороженості» як третього окремого конструкта залишається менш переконливо підтвердженим.

За шкалою від 0 до 10 можна описати низьку заявлену довіру; щоб стверджувати наявність активної недовіри, доцільно виміряти очікування шкоди, обману, зловживання або необхідності постійного контролю. Демократичний контроль інституцій і критичні оцінки їхніх дій є предметом політичної поведінки й громадянської участі, а не ознаками психічного розладу.

Як правильно читати заголовок «Рівень довіри впав»

Перш ніж робити висновок про зміну політичної довіри, дослідник установлює, чи однакові інституція, формулювання, шкала, цільова сукупність і метод опитування в порівнюваних хвилях. Далі з’ясовує, чи йдеться про зміну середньої оцінки, частки «скоріше довіряють», балансу довіри й недовіри або іншого показника. Також важливо оцінити, наскільки велика статистична невизначеність і чи збігається зрушення з подією, яка могла тимчасово вплинути на відповіді.

Однакові 40% довіри до парламенту у двох країнах не означають тотожного психологічного ставлення, якщо для однієї країни це частка балів 6–10, а для іншої — об’єднання двох словесних категорій. Значення має сама вимірювальна процедура.

Методологічний чеклист дослідження політичної довіри

1. Точно назвати об’єкт: конкретну інституцію, посадову особу або інституційний рівень.

2. Зазначити повний текст запитання і мову застосованої анкети.

3. Описати шкалу, нейтральні, невизначені відповіді й відмови.

4. Показати період збору, метод інтерв’ю, рамку вибірки, обсяг та зважування.

5. Визначити, який саме показник оприлюднюється, його знаменник і спосіб обчислення.

6. Для індексу повідомити його склад, теоретичну модель, надійність, структуру та перевірки еквівалентності.

7. Для порівняння в часі зафіксувати всі зміни запитань, способу збору й генеральної сукупності.

8. Для причинних тверджень назвати дослідницьку стратегію та межі її висновків.

9. Для українських воєнних опитувань окремо вказати, чи охоплені тимчасово окуповані території, біженці за кордоном та інші важкодоступні групи.

10. Зберегти можливість незалежного відтворення розрахунків без розголошення конфіденційних даних учасників.

Ці вимоги узгоджуються з професійними рекомендаціями AAPOR та практикою прозорого звітування OECD.

Поширені запитання

Чи можна виміряти політичну довіру одним запитанням?

Так, якщо мета — отримати конкретну оцінку довіри до визначеної інституції й зберегти порівнюваність у часі. Для пояснення мотивів, структури або причин довіри додають окремі змінні та багатопунктові інструменти.

Яка шкала краща: 0–10 чи «довіряю / не довіряю»?

Обидва формати можуть відповідати різним дослідницьким завданням. Шкала 0–10 дає детальніший розподіл, чотирикатегорійна шкала простіша для короткого опитування. Вибір визначають мета, когнітивне тестування, звична мова аудиторії та потреба порівнювати хвилі.

Чому довіра до президента й парламенту різна?

Це різні об’єкти з відмінними повноваженнями, персоналізацією, досвідом взаємодії та публічною видимістю. Розбіжність оцінок є змістовним результатом, а не помилкою, яку слід усунути усередненням.

Чи означає «важко відповісти» відсутність довіри?

Ні. Така відповідь описує невизначеність, брак інформації, небажання відповідати або інші ситуації. Її не переносять до категорії недовіри без чіткої попередньо обґрунтованої методики.

Чи можна порівнювати українські й європейські рейтинги довіри?

Так, якщо зіставні об’єкти, формулювання, шкали, періоди та генеральні сукупності, а для складених шкал перевірена вимірювальна еквівалентність. За відмінностей порівняння подають із конкретним описом обмежень.

Чи доводить зниження довіри, що влада стала менш ефективною?

Зниження є зміною повідомленої оцінки. Щоб пояснити її причини, потрібно додатково виміряти результати діяльності інституцій, зміну очікувань, інформаційний контекст та альтернативні чинники. Причинний висновок потребує окремого дослідницького підходу.

Як війна впливає на вимірювання в Україні?

Війна змінює доступність учасників, безпечність відповідей, сприйняття різних інституцій та часовий контекст. Публікація повинна чесно описувати охоплення вибірки й не поширювати оцінки автоматично на всіх громадян України незалежно від місця перебування.

Висновки

Політичну довіру вимірюють як сукупність конкретних оцінок людей щодо визначених інституцій та їхньої очікуваної поведінки. Якісна методика поєднує чітке запитання, придатну шкалу, окреме вимірювання інституцій, перевірку валідності та репрезентативну вибірку. Висновок про «довіру до влади» стає змістовним лише після пояснення, про які органи йдеться, кого опитали, як класифікували відповіді та наскільки порівнюваними є результати. Для України додатковим визначальним чинником точності є воєнний контекст і межі охоплення населення.

Пов’язані статті

Політична психологія: предмет, методи та ключові напрями — загальні засади дослідження політичної поведінки та установок.

Як досліджують політичну психологію: опитування, експерименти та панельні дані — методи перевірки пояснень і причинних гіпотез.

Політична довіра: що визначає довіру до держави та інституцій — поняття, механізми та відмінності між об’єктами довіри.

Довіра до уряду: компетентність, доброчесність і чутливість до громадян — предметне оцінювання виконавчої влади.

Довіра до парламенту та політичних партій: психологічні чинники — специфіка представницьких політичних інституцій.

Як вимірюють політичну поляризацію: ідеологічні й афективні показники — окрема методика вимірювання дистанції між політичними групами.

Політичні опитування: соціальна бажаність, похибки й репрезентативність — загальні засади інтерпретації суспільних опитувань.

Джерела

American Association for Public Opinion Research (AAPOR). (2023). Best Practices for Survey Research. Офіційні методологічні рекомендації.

Devine, D. (2024). Does Political Trust Matter? A Meta-analysis on the Consequences of Trust. Political Behavior, 46, 2241–2262. https://doi.org/10.1007/s11109-024-09916-y.

European Social Survey (ESS). (2023). ESS core questionnaire: Political issues. Офіційний опитувальник та пояснення пунктів.

Gillissen, M., Goubin, S., Valgarðsson, V., & Van de Walle, S. (2026). Political trust revisited: theoretical and empirical insights into political distrust and mistrust. West European Politics. https://doi.org/10.1080/01402382.2026.2713508.

Kyiv International Institute of Sociology (Київський міжнародний інститут соціології, КМІС). (2026). Довіра суспільним інституціям: опитування 26 листопада – 29 грудня 2025 року. Офіційна методологія та результати.

Levi, M., & Stoker, L. (2000). Political Trust and Trustworthiness. Annual Review of Political Science, 3, 475–507. https://doi.org/10.1146/annurev.polisci.3.1.475.

OECD. (2017). OECD Guidelines on Measuring Trust. OECD Publishing. https://doi.org/10.1787/9789264278219-en.

OECD. (2024). OECD Survey on Drivers of Trust in Public Institutions – 2024 Results: Building Trust in a Complex Policy Environment. OECD Publishing. https://doi.org/10.1787/9a20554b-en.

OECD. (2026). OECD Survey on Drivers of Trust in Public Institutions 2026 Results: Navigating Rising Expectations and New Horizons. OECD Publishing. https://doi.org/10.1787/9eb63fec-en.

Razumkov Centre (Центр Разумкова). (2026). Оцінка громадянами ситуації в країні, бачення шляхів вирішення безпекових проблем (січень–лютий 2026 р.). Офіційне дослідження.

Schneider, I. (2017). Can We Trust Measures of Political Trust? Assessing Measurement Equivalence in Diverse Regime Types. Social Indicators Research, 133, 963–984. https://doi.org/10.1007/s11205-016-1400-8.

Van der Meer, T. W. G., & Ouattara, E. (2019). Putting ‘political’ back in political trust: An IRT test of the unidimensionality and cross-national equivalence of political trust measures. Quality & Quantity, 53, 2983–3002. https://doi.org/10.1007/s11135-019-00913-6.