Довіра до уряду: компетентність, доброчесність і чутливість до громадян
Автор: Український психологічний ХАБ · Опубліковано: 17 жовтня 2026 року · Редакційна політика
Довіра до уряду — це очікування громадян, що виконавча влада ухвалюватиме обґрунтовані рішення, виконуватиме свої зобов’язання, діятиме доброчесно та зважатиме на потреби людей. Це очікування завжди існує за умов неповної інформації: громадянин бачить лише частину переговорів, бюджетних рішень, адміністративної роботи й наслідків державної політики. Тому довіра пов’язана з оцінюванням компетентності уряду, цінностей, яких він дотримується, і способу його взаємодії із суспільством. У класичному огляді Levi та Stoker (2000) ці аспекти розглянуто як складники політичної довіри та оцінювання надійності влади.
Питання «чому люди довіряють урядові?» має кілька відповідей. Важливі результати державної політики, передбачуваність управління, захист від зловживань, можливість впливати на рішення, відчуття справедливого ставлення та політична ідентифікація. Їхня відносна роль змінюється між країнами, періодами й групами громадян. Масштабне дослідження ОЕСР 2026 року, побудоване на опитуванні 2025 року, особливо виокремлює сприйняття якості ухвалення складних загальнодержавних рішень і можливість бути почутими.
Що саме означає довіра до уряду
Уряд у вузькому значенні — органи виконавчої влади, які організовують здійснення державної політики. Довіра до нього є оцінкою певного інституційного об’єкта, а не загальною характеристикою ставлення людини до всього політичного ладу. Людина може довіряти судам і місцевому самоврядуванню, але бути незадоволеною урядом; підтримувати демократичні правила, але критично оцінювати виконавчу владу; схвалювати окрему реформу, але сумніватися в управлінській спроможності її виконавців. Таке розрізнення є вихідним для огляду Citrin і Stoker (2018).
Довіра стає значущою тоді, коли громадяни залежать від рішень уряду й водночас не мають можливості самостійно контролювати кожну дію посадовців. Податкова система, охорона здоров’я, освіта, інфраструктура, реагування на надзвичайні ситуації, соціальна допомога та довгострокова економічна політика створюють багато таких ситуацій. Психологічне запитання стосується того, на яких підставах люди вважають цю залежність прийнятною.
Поняття ширшої політичної довіри охоплює парламент, державні інституції, політичні партії та інші об’єкти. Ця стаття розглядає особливі механізми оцінювання саме уряду: його здатність діяти, доброчесність управління та реагування на громадянські потреби.
Три центральні виміри: компетентність, доброчесність і чутливість
Компетентність: чи здатен уряд розв’язувати проблеми
Компетентність у сприйнятті громадян означає здатність уряду аналізувати інформацію, передбачати наслідки, координувати установи, ефективно використовувати ресурси та досягати заявлених результатів. До цього належать і звичайні адміністративні послуги, і складні рішення з віддаленими наслідками. Оцінка компетентності залежить від того, які результати люди бачать, яких результатів очікують і кому приписують відповідальність за успіхи та невдачі.
Уряд може ефективно виконувати щоденні функції, але викликати сумніви щодо стратегічного управління. І навпаки, люди можуть підтримувати загальний курс за наявності труднощів у конкретних послугах. ОЕСР у порівняльному дослідженні 2026 року показує: оцінки рішень зі складних і довгострокових питань тісніше пов’язані з довірою до національного уряду, ніж оцінки повсякденних адміністративних контактів. Для місцевої влади та державної служби співвідношення може бути іншим.
Компетентність оцінюють і за процедурою. Використання перевірених даних, прозоре пояснення альтернатив, готовність виправляти помилки й здатність координувати рішення є для громадян сигналами управлінської спроможності. Однак ефективність не можна встановити лише за популярністю посадовців: потрібні незалежні показники результату, контроль умов та розуміння обмежень державних ресурсів.
Доброчесність: чи діє уряд у публічних інтересах
Доброчесність означає очікування, що рішення ухвалюватимуться відповідно до публічних правил, без прихованих привілеїв, корупційних обмінів і використання повноважень для особистої вигоди. У психології довіри це також питання передбачуваності мотивів: чи можна сподіватися, що посадовець дотримуватиметься зобов’язань навіть за відсутності безпосереднього нагляду.
Доброчесність не зводиться до відсутності доведеного злочину. Для громадян важливі доступність інформації про рішення, зрозумілі процедури призначень і закупівель, можливість оскарження, контроль конфліктів інтересів та реальність відповідальності. ОЕСР (2024) описує цілісність урядових рішень через очікування протидії неналежному впливу та рівності правил. Водночас сприйняття корупції та встановлені факти корупції є різними показниками, які треба вимірювати окремо.
Людина може вважати уряд дієздатним і водночас не довіряти його мотивам. Така комбінація особливо важлива: позитивний результат окремої програми не усуває питання, чи були однакові правила для різних груп, хто отримав вигоду й чи можна перевірити обґрунтування рішення.
Чутливість до громадян: чи чує влада та реагує
Чутливість до громадян означає спроможність державних інституцій розпізнавати суспільні потреби, враховувати аргументовані заперечення та коригувати дії відповідно до результатів консультацій і зворотного зв’язку. Вона виявляється в доступних каналах звернення, участі в обговоренні політик, поясненні причин відмов і публічному звітуванні про наслідки участі.
Наявність онлайн-форми або публічного обговорення сама по собі ще не свідчить про чутливість. Важливо, чи може звернення змінити рішення, чи обґрунтовано пояснюють обмеження, чи охоплено групи з різними можливостями участі. У хвилі опитування ОЕСР 2025 року, оприлюдненій 2026 року, лише 31% респондентів у середньому в країнах ОЕСР вважали, що політична система дає людям на кшталт них можливість бути почутими; 39% очікували впливу громадської консультації на урядові дії. Це дані конкретної міжнародної сукупності, а не оцінка українського населення.
Потреби громадян можуть суперечити одна одній. Тому чутливість означає також спроможність пояснити, як зважували різні інтереси, чому обрали певне рішення та які механізми його перегляду доступні. Науковий підхід відрізняє уважність до громадян від виконання кожної вимоги без оцінювання її наслідків.
Розширена модель ОЕСР: надійність, чутливість, доброчесність, відкритість і справедливість
Три виміри з назви статті становлять зручний психологічний каркас, але міжнародні вимірювання використовують ширшу модель. ОЕСР у звіті 2024 року виокремлює п’ять напрямів оцінювання урядових інституцій: надійність, чутливість, доброчесність, відкритість і справедливість. Надійність охоплює здатність виконувати обіцянки та готуватися до ризиків; відкритість — доступність інформації і можливостей участі; справедливість — рівне ставлення та неупереджені процедури.
Ці напрями пов’язані, проте кожен ставить окреме запитання. Компетентне управління може бути закритим для суспільного контролю. Відкрита інституція може оприлюднювати багато даних і водночас погано реагувати на запити. Процедура може бути прозорою, але несправедливою за розподілом витрат. Саме тому наукова оцінка довіри має виходити за межі одного узагальненого рейтингу.
Як громадяни формують судження про уряд
Досвід, інформація й попередні очікування
Громадяни рідко спостерігають урядову роботу безпосередньо. Вони поєднують власний досвід, повідомлення інших людей, журналістські матеріали, офіційну інформацію, оцінки фахівців і сигнали від політичних груп. Попереднє ставлення впливає на те, яким джерелам надають вагу, які події запам’ятовують та як інтерпретують неоднозначні результати.
Такий процес можна описати як постійне оновлення очікувань: позитивний досвід підсилює довіру, якщо результат вважають правдоподібним свідченням доброї роботи; негативний досвід її послаблює, якщо відповідальність приписують урядові. Проте оцінки рідко змінюються механічно. Люди можуть пояснювати успіхи зовнішніми обставинами, а невдачі — діями політиків, або навпаки. Систематизацію ролі партійності, результативності й медійних акцентів наведено в Citrin і Stoker (2018).
Справедливість процедури та можливість контролю
Довіра залежить також від того, як саме ухвалено рішення. Люди оцінюють послідовність правил, доступність пояснення, повагу до учасників, можливість висловити позицію та незалежність розгляду скарг. За несприятливого для себе результату громадянин усе одно може визнати процедуру прийнятною, якщо бачить її неупередженість.
Порівняльне дослідження van der Meer і Hakhverdian (2017) на матеріалі 42 європейських країн розглядає довіру як оцінку політичних процесів і результатів. Воно демонструє важливість контексту та громадянських цінностей для інтерпретації цих оцінок, але використовує спостережувані дані: причинність окремих зв’язків із них автоматично не випливає.
Політична належність і вибіркова інтерпретація
Прихильність до партії чи політичного лідера може забарвлювати оцінку уряду. Одну й ту саму подію прихильники та опоненти чинної влади здатні пояснювати по-різному, надаючи різної ваги цілям, витратам і джерелам інформації. Це закономірність мотивованого оцінювання в умовах політичної конкуренції, а не свідчення психічного розладу чи особистої неспроможності критично мислити.
Ефект партійності слід перевіряти, а не припускати для кожної людини. Наявність політичних переконань не виключає здатності переглянути оцінку після отримання надійних даних. Так само низька довіра може виникати з безпосереднього досвіду порушень, а не з ідеологічної неприязні.
Довіра та державні результати: економіка, послуги, безпека
Матеріальні результати впливають на довіру через оцінку здатності уряду виконувати суспільні завдання. Інфляція, зайнятість, доступність медичних послуг, стан інфраструктури, підтримка під час криз і якість реалізації реформ можуть ставати показниками управлінської спроможності. Зв’язок залежить від того, наскільки результат помітний громадянам, як розподіляються вигоди та втрати і чи вважають уряд відповідальним за ситуацію.
Оцінювання потребує обережності щодо причин. Погіршення економічної ситуації може мати зовнішні причини; покращення показників може відбуватися попри недоліки урядової політики. Громадяни оцінюють доступні їм свідчення, а дослідники повинні відділяти об’єктивні характеристики економіки від сприйняття цих характеристик.
У сфері безпеки на перший план виходять здатність реагувати на загрози, послідовність рішень, координація установ і достовірність повідомлень. У кризах люди часто отримують неповну інформацію та мають обмежений час для оцінки альтернатив. Це підвищує роль інституційних сигналів, водночас робить особливо важливими можливість перевірки повідомлень і подальшу підзвітність.
Чи достатньо прозорості, щоб відновити довіру
Прозорість може надавати громадянам докази виконаних обіцянок і пояснювати логіку рішень. Однак збільшення кількості повідомлень не гарантує підвищення довіри: зміст може підтвердити як належну роботу, так і порушення; також має значення, чи сприймають інформацію як повну й перевірну.
У рандомізованому експерименті Alessandro та співавторів (2021) в Аргентині надання інформації про урядові зобов’язання покращувало сприйняття прозорості, а повідомлення про кращі результати виконання обіцянок формували вищі оцінки довіри, ніж повідомлення про гірші результати. Дослідження використовувало близько двох тисяч учасників і показало невеликий ефект різниці між типами інформації. Це експериментальний доказ реакції на конкретні повідомлення в конкретному контексті; його не можна трактувати як універсальний спосіб підвищення довіри до будь-якого уряду.
Надійна прозорість передбачає сталі правила оприлюднення, доступність первинних даних, пояснення методів обчислення показників і незалежну перевірку. Якщо влада повідомляє лише про успіхи або приховує критерії добору інформації, громадяни отримують підстави сумніватися в її достовірності.
Довіра до уряду та підзвітність
Підзвітність — це сукупність інституційних механізмів, які дозволяють вимагати пояснень, перевіряти рішення та застосовувати законні способи відповідальності. Вона пов’язана з довірою через можливість перевірити доброчесність і виправити помилки. Психологічне відчуття контролю зростає, коли громадянин бачить дієвість скарг, незалежного нагляду, парламентських процедур і професійної перевірки державних рішень.
У демократичному управлінні довіра може співіснувати з активним контролем уряду. Вимоги оприлюднити документи, обґрунтувати рішення чи змінити політику є формами громадянської участі. Питання полягає в тому, чи забезпечують інституційні процедури можливість мирної критики та реального реагування.
Межу між оцінкою конкретного уряду й підтримкою демократичних правил допомагає зрозуміти психологія демократії. Суспільство може вимагати більшої підзвітності від виконавчої влади, зберігаючи прихильність до законних способів ухвалення рішень.
Чому довіра змінюється з часом
Довіра не є незмінною особистісною рисою. На неї впливають накопичений досвід взаємодії з державою, виборчі зміни, нові політичні рішення, суспільні кризи, корупційні викриття, зміни інформаційного середовища й загальний стан державних послуг. Короткострокова зміна рейтингу після події не обов’язково означає зміну тривалого ставлення до інституцій.
Окремі дослідження фіксують зв’язок між довірою та тим, як громадяни оцінюють результативність і справедливість уряду. Проте зв’язок має двосторонній характер: людина, яка вже довіряє урядові, може позитивніше інтерпретувати його дії, а позитивна інтерпретація може зміцнювати довіру. Це ускладнює визначення того, що є причиною, а що наслідком.
Звіт ОЕСР 2026 року показує, що між хвилями 2023 і 2025 років середній рівень довіри до національних урядів стабілізувався, хоча зміни між окремими країнами були різними. Там, де спостерігалися помітні коливання, вони сильніше співвідносилися зі змінами оцінок складних урядових рішень, ніж із повсякденними контактами з адміністративними службами. Це кореляційне порівняння не доводить дії одного універсального механізму.
Що засвідчують міжнародні опитування 2024–2026 років
Порівняльні опитування ОЕСР дають змогу відрізняти рівень довіри від чинників, із якими вона пов’язана. У звіті 2024 року проаналізовано дані 30 країн за 2023 рік. Його модель розрізняє управління щоденними послугами, сприйняття компетентності на складних питаннях, доброчесність, відкритість і політичний голос громадян.
Звіт 2026 року охоплює 33 країни ОЕСР і п’ять країн-кандидаток на вступ за даними 2025 року. У середньому по країнах ОЕСР 40% опитаних повідомили про високий або помірно високий рівень довіри до національного уряду, а 43% — про низький рівень або його відсутність. Ці частки відображають визначення категорій у відповідному опитуванні, а не універсальну шкалу для будь-якої держави.
Особливо показовим є розрив у 47 відсоткових пунктів між рівнями довіри серед людей, які відчувають, що мають голос у політичній системі, і тих, хто такого відчуття не має. Ця різниця демонструє силу зв’язку між відчуттям громадянської дієздатності й довірою; вона не означає, що проста зміна процедури консультацій автоматично збільшить довіру на 47 пунктів.
Дані міждержавного дослідження необхідно читати разом із методикою: в різних країнах відрізняються політичні інституції, історичний досвід, звичність висловлювати недовіру, джерела інформації та тлумачення питання «довіряєте чи ні». Порівнювати українське суспільство із середнім показником ОЕСР без цих уточнень було б методологічно некоректно.
Україна: довіра до уряду під час повномасштабної війни
Український контекст визначають досвід повномасштабної російської агресії, загрози безпеці, переміщення населення, інституційні навантаження й особливі очікування від органів державної влади. Для громадян можуть одночасно бути важливими результативність оборонних і гуманітарних рішень, справедливість розподілу ресурсів, доброчесність посадовців, передбачуваність адміністративних дій та можливість громадського контролю.
Відносини між довірою до чинного уряду, довірою до президента, військових інституцій і підтримкою української державності потребують окремого вимірювання. Показник схвалення конкретного політичного лідера не замінює довіри до Кабінету Міністрів, а підтримка державної незалежності не тотожна оцінюванню роботи виконавчої влади.
Центр Разумкова в опитуванні листопада 2025 року досліджував довіру до суспільних інститутів та оцінку проблем країни. Опитування проводили очно на територіях під контролем українського уряду, де на той момент не тривали бойові дії. Отже, його результати мають чіткі територіальні та вибіркові межі; погляди людей на тимчасово окупованих територіях, у районах активних бойових дій і частини громадян за кордоном не можна автоматично прирівнювати до оцінок респондентів вибірки.
Дослідження Клименко та Пилипенко (2024) в українському психологічному журналі аналізувало відмінності між групами з різним рівнем довіри до влади під час війни. У роботі використано онлайн-опитування та психологічні методики, зокрема для оцінювання політичної участі й ціннісних орієнтацій. Висновки є релевантними для формулювання гіпотез про психологічні механізми, але характер вибірки обмежує перенесення результатів на все населення.
Під час війни можуть змінюватися критерії, за якими громадяни оцінюють уряд: на перший план іноді виходить спроможність підтримувати безпеку й безперервність державних функцій, іноді — справедливість, боротьба зі зловживаннями, соціальна допомога чи участь у відновленні. Визначити реальну вагу кожного чинника можуть лише дослідження з чітким формулюванням запитань, відповідною вибіркою та часовими порівняннями.
Як науковці вимірюють довіру до уряду
Найпоширеніший спосіб — запитати людину, наскільки вона довіряє уряду за числовою шкалою або за впорядкованими відповідями. Для інтерпретації потрібно знати точне формулювання, перелік установ, часовий контекст, спосіб опитування, шкалу й правило об’єднання відповідей у категорії. Зміна формулювання «уряд», «влада» або «державні інституції» може змінити сам предмет вимірювання.
Дослідники також окремо запитують про очікувану компетентність, доброчесність, чутливість, справедливість і відкритість. Такі шкали допомагають з’ясувати, що саме стоїть за низькою оцінкою: сумніви в професійній здатності, недовіра до мотивів або відчуття, що потреби людей залишаються без уваги. Однак ці показники не слід механічно зводити до одного без перевірки їхньої статистичної структури.
Для аналізу змін важливі репрезентативні повторні зрізи й панельні дослідження, де тих самих людей опитують у різні моменти. Експерименти з рандомізацією дають змогу перевіряти вплив конкретного повідомлення чи процедури, але зазвичай не вимірюють усі наслідки довгострокової урядової політики. Порівняльні дослідження допомагають побачити інституційні відмінності, проте вимагають перевірки порівнюваності показників між мовами та країнами.
Довіра, участь і дотримання суспільних правил
Існує припущення, що вища довіра полегшує співпрацю з державними інституціями, підтримку певних політик і добровільне дотримання правил. Його емпірична сила залежить від конкретного наслідку. У метааналізі Devine (2024) об’єднано 61 дослідження, 329 статистичних коефіцієнтів і понад 3,6 мільйона спостережень. Виявлено переважно слабкі або помірні зв’язки політичної довіри з явкою, виборчими рішеннями, політичними вподобаннями й дотриманням правил. Для неформальної участі, зокрема протестів, загального стійкого зв’язку не встановлено.
Це означає, що довіра є одним із чинників громадянської поведінки. Людина з низькою довірою може активно брати участь у демократичних процедурах, прагнучи змінити роботу уряду; людина з високою довірою може не брати участі з браку часу, ресурсів чи зацікавлення. Спроби передбачити поведінку лише за одним показником довіри втрачають важливі обставини.
У дослідженні van der Meer (2017) підкреслено, що скептичне ставлення до політичних інститутів може поєднуватися з підтримкою демократії та стимулювати критичне оцінювання влади. Тому рівень недовіри до чинного уряду сам по собі не є оцінкою громадянської зрілості або демократичності суспільства.
Що може підвищити обґрунтовану довіру
Передусім важливе підтверджуване виконання державних зобов’язань. Зрозумілі цілі політики, оприлюднені критерії успіху, незалежна перевірка та чесне пояснення невиконаних завдань дають громадянам матеріал для раціонального оцінювання. Дані про роботу інституцій мають охоплювати також помилки, нерівномірні результати та витрати політики.
Другий напрям — забезпечення доброчесності й рівності правил. Доступні процедури оскарження, управління конфліктами інтересів, прозорі закупівлі та відповідальність за порушення можуть впливати на довіру через зменшення невизначеності щодо мотивів посадовців. У такій системі громадяни мають підстави розраховувати на передбачувану процедуру, навіть якщо конкретне рішення їм не подобається.
Третій напрям — дієве залучення громадян. Консультації мають супроводжуватися поясненням того, які пропозиції враховано, що було відхилено та чому. Цінність участі полягає в можливості впливу на обґрунтування й реалізацію політики. Вона також потребує доступності для людей із різними ресурсами, досвідом і потребами.
Дослідження не дають підстав обіцяти фіксоване збільшення довіри від будь-якого окремого втручання. Навіть добре проведена комунікаційна кампанія не компенсує систематичних порушень або неефективності. Мета публічної політики — створення інституцій, яким є обґрунтовані підстави довіряти, і можливостей незалежно перевіряти їхню роботу.
Межі доказів і відкриті питання
Значна частина літератури побудована на опитуваннях, де сприйняття роботи уряду й рівень довіри вимірюють одночасно. У таких даних непросто відділити вплив управлінської якості на довіру від впливу попередньої довіри на оцінювання уряду. Подібну проблему створюють політична належність, економічне становище, інформаційне середовище та історичний досвід.
Експерименти точніше встановлюють реакцію на певну інформацію або процедуру, проте їхні ефекти не обов’язково зберігаються роками й не завжди поширюються на інші політичні системи. Опитування під час війни особливо чутливі до доступності територій, безпеки респондентів, переміщення населення й контексту висловлення політичних оцінок.
Відкритими залишаються питання, як різні групи оцінюють компроміси між ефективністю, справедливістю й участю; як цифрові державні послуги та автоматизовані рішення змінюють довіру; які механізми після криз відновлюють інституційну надійність та як відрізнити тривале покращення роботи уряду від короткочасного ефекту комунікації.
Поширені запитання
Чим довіра до уряду відрізняється від довіри до держави?
Довіра до уряду спрямована на виконавчу владу та її рішення, тоді як довіра до держави може охоплювати ширший набір інституцій, конституційних правил і самої політичної спільноти. Людина може визнавати державні інституції й підтримувати їхнє збереження, одночасно критично оцінюючи діяльність конкретного уряду.
Чи означає недовіра до уряду відмову від демократії?
Ні. Критичне оцінювання чинного уряду сумісне з прихильністю до демократичних процедур, участю у виборах, законними протестами та вимогою підзвітності. Для такого висновку важливо розрізняти ставлення до посадовців, інститутів і правил політичного устрою.
Що найсильніше впливає на довіру: компетентність чи чесність?
Єдиного чинника для всіх країн немає. Компетентність стосується здатності виконувати завдання, доброчесність — мотивів і дотримання правил, а чутливість — врахування громадянських потреб. Дослідження ОЕСР 2026 року вказує на особливо вагомий зв’язок оцінювання складних урядових рішень із довірою до національного уряду, але значущість факторів залежить від контексту.
Чому якісна державна послуга не завжди підвищує довіру до уряду?
Громадяни можуть приписувати добрий результат конкретному лікарю, вчителю або місцевій установі, не змінюючи ставлення до центральної влади. Для національного уряду часто важливіші загальні рішення, якість політичного управління та очікування щодо справедливого розподілу ресурсів.
Чи здатні відкриті дані автоматично повернути довіру?
Прозорі дані допомагають перевіряти заяви уряду, але їхній зміст може свідчити як про належне виконання, так і про невдачі. Вплив визначають достовірність, доступність, незалежна перевірка та реальні результати. Експериментальна література підтверджує залежність оцінювання довіри від інформації про результати, а не лише від факту публікації даних.
Чи можна порівнювати довіру в Україні з показниками ОЕСР?
Такі порівняння потребують однакових об’єктів вимірювання, сумісних шкал, врахування умов збору даних і особливостей політичного контексту. Умови повномасштабної війни, вимушене переміщення та територіальні обмеження опитувань слід аналізувати окремо.
Пов’язані статті
Ширше поняття довіри до парламенту, уряду та інших політичних інституцій пояснює стаття «Політична довіра: що визначає довіру до держави та інституцій». Для розуміння процедур, участі та прийняття суспільної незгоди важливий матеріал «Психологія демократії: участь, норми та прийняття незгоди».
Окремі механізми інституційної довіри в умовах відновлення після кризи розглянуто у статті «Інституційна довіра після конфлікту: відновлення та обмеження». Порівняння з неполітичними організаціями допомагає матеріал «Довіра до організації: як формуються очікування надійності, справедливості та добрих намірів».
Джерела
Alessandro, M., Lagomarsino, B. C., Scartascini, C., Streb, J., & Torrealday, J. (2021). Transparency and trust in government: Evidence from a survey experiment. World Development, 138, 105223. https://doi.org/10.1016/j.worlddev.2020.105223
Citrin, J., & Stoker, L. (2018). Political trust in a cynical age. Annual Review of Political Science, 21, 49–70. https://doi.org/10.1146/annurev-polisci-050316-092550
Devine, D. (2024). Does political trust matter? A meta-analysis on the consequences of trust. Political Behavior, 46, 2241–2262. https://doi.org/10.1007/s11109-024-09916-y
Klymenko, I., & Pylypenko, O. (2024). Political and psychological characteristics of individuals supporting various scenarios for increasing trust in government during wartime. Bulletin of Taras Shevchenko National University of Kyiv. Psychology. https://doi.org/10.17721/BPSY.2024.1(19).5
Levi, M., & Stoker, L. (2000). Political trust and trustworthiness. Annual Review of Political Science, 3, 475–507. https://doi.org/10.1146/annurev.polisci.3.1.475
OECD. (2024). OECD Survey on Drivers of Trust in Public Institutions – 2024 Results. OECD Publishing. https://doi.org/10.1787/9a20554b-en
OECD. (2026). OECD Survey on Drivers of Trust in Public Institutions 2026 Results: Navigating Rising Expectations and New Horizons. OECD Publishing. https://doi.org/10.1787/9eb63fec-en
van der Meer, T. W. G. (2017). Political trust and the “crisis of democracy.” Oxford Research Encyclopedia of Politics. https://doi.org/10.1093/acrefore/9780190228637.013.77
van der Meer, T. W. G., & Hakhverdian, A. (2017). Political trust as the evaluation of process and performance: A cross-national study of 42 European countries. Political Studies, 65(1), 81–102. https://doi.org/10.1177/0032321715607514
Центр Разумкова. (2025). Оцінка ситуації в країні, довіра до соціальних інститутів, оцінка проблем, що існують в українському суспільстві (листопад 2025 р.). https://razumkov.org.ua/napriamky/sotsiologichni-doslidzhennia/otsinka-sytuatsii-v-kraini-dovira-do-sotsialnykh-instytutiv-otsinka-problem-shcho-isnuiut-v-ukrainskomu-suspilstvi-lystopad-2025r