Циркумплексна модель афекту: валентність, збудження та карта емоційних станів
Автор: Український психологічний ХАБ · Опубліковано: 22 вересня 2026 р. · Редакційна політика
Циркумплексна модель афекту Джеймса А. Рассела описує афективні стани як точки у двовимірному просторі. Одна координата — валентність: наскільки переживання приємне або неприємне. Друга — збудження (arousal): наскільки стан активований — від сонливості й розслаблення до високої мобілізації. Поєднання цих двох координат утворює кругову карту, на якій близькі за переживанням стани розташовуються поруч, а протилежні — приблизно навпроти.
Ця модель стала однією з найвідоміших вимірних рамок у науці про афект. Водночас вона не є повною теорією всіх емоцій і не доводить, що кожна конкретна емоція має одну незмінну «правильну» координату. Валентність і збудження добре стискають важливу частину структури переживання, але назва емоції, її причина, оцінка ситуації, тілесні зміни, спонукання до дії, соціальний контекст і культурне значення містять додаткову інформацію.
Сам Рассел у класичній статті 1980 року запропонував циркумплекс як просторову модель взаємозв’язків між афективними поняттями. Подальші дослідження підтримали корисність двовимірної організації, але також показали, що геометрія реальних даних не завжди утворює ідеальне коло. Тому сучасне читання моделі найточніше таке: це впливова й добре досліджена карта афективного простору, а не остаточний атлас людських емоцій.
Що таке циркумплексна модель афекту
У психології афект — широка категорія, пов’язана з переживанням приємності й неприємності, активацією та іншими компонентами емоційного стану. Циркумплексна модель намагається описати структуру цього простору через дві координати, а не через перелік окремих «коробок» емоцій.
Слово «circumplex» поєднує ідею кола та впорядкованої системи взаємозв’язків. У такій структурі важливе не лише те, де лежить окремий стан, а й те, як він співвідноситься з іншими. Захоплення ближче до радості й енергійності, ніж до сонливості; напруження ближче до тривоги й збудження, ніж до розслаблення. Геометрія стає способом стисло виразити подібність і протилежність між афективними станами.
На горизонтальній осі зазвичай розміщують приємність—неприємність, тобто валентність. На вертикальній — високе й низьке збудження, або активацію—деактивацію. У різних дослідницьких інструментах назви полюсів можуть трохи відрізнятися: pleasure–displeasure, pleasant–unpleasant, arousal–sleepiness, activation–deactivation. Це не означає, що існують різні моделі щоразу; часто йдеться про різні операціоналізації споріднених вимірів.
Як читати карту: дві осі замість списку емоцій
Валентність: приємне — неприємне
Валентність відповідає на запитання, наскільки стан переживається як приємний або неприємний. У багатьох роботах використовують скорочення «позитивна» й «негативна» валентність, але ці слова не є моральною оцінкою. Неприємний страх може бути адаптивним сигналом небезпеки, а приємне збудження не гарантує, що поведінка в конкретній ситуації буде корисною.
Валентність також не є синонімом бажаності, корисності чи схвалення. Людина може переживати неприємну емоцію як доречну або важливу, а приємний стан — як небажаний у певному контексті. Для циркумплексу головне те, як переживається афективний тон, а не етична чи практична оцінка ситуації.
Збудження: висока — низька активація
Збудження описує ступінь активації. На верхньому полюсі карти — стани високої енергії, мобілізації, пильності або напруження; на нижньому — сонливість, спокій, млявість чи розслаблення. Важливо, що в межах моделі йдеться передусім про вимір переживаного афективного збудження. Його не слід автоматично прирівнювати до частоти серцебиття, електропровідності шкіри або будь-якого одного фізіологічного показника.
Високе збудження саме по собі не означає тривогу, стрес або небезпеку. Воно може супроводжувати захоплення, радісне очікування, спортивний азарт, сексуальне збудження, страх, гнів чи гостру мобілізацію. Так само низьке збудження може бути і приємним спокоєм, і неприємною втомою. Саме тому друга координата без першої дає неповну картину.
Що дає поєднання двох координат
Коли валентність і збудження оцінюють разом, стани, які здаються схожими за однією ознакою, розходяться за іншою. Захоплення і спокій обидва можуть бути приємними, але різняться активацією. Страх і смуток обидва зазвичай неприємні, але страх частіше пов’язаний з високою мобілізацією, тоді як смуток нерідко лежить ближче до нижчої активації. Гнів і страх можуть займати близькі ділянки карти за валентністю та збудженням, хоча це різні емоційні категорії.
Це і є головна сила моделі: вона показує спільну афективну геометрію без припущення, що одна координата повністю визначає емоцію. Дві точки можуть бути близькими на карті й усе одно відрізнятися причиною, оцінкою ситуації, поведінковим імпульсом і значенням для людини.
Чому модель має форму кола
У оригінальній роботі Рассела афективні поняття розташовувалися у приблизно круговому порядку. Як опорні позиції автор описував pleasure, excitement, arousal, distress, displeasure, depression, sleepiness і relaxation. Українською це приблизно відповідає задоволенню/приємності, захопленню, збудженню, дистресу, неприємності, пригніченості, сонливості та розслабленню.
Цей порядок важливіший за буквальне копіювання конкретних слів. Сусідні позиції мають багато спільного, а віддалені або протилежні — дедалі менше. Перехід навколо кола є поступовим: від приємного високоактивованого стану можна рухатися до нейтральнішого високого збудження, далі — до неприємного високого збудження, потім до неприємної деактивації, сонливості, розслаблення і знову до приємної активації.
Популярні інфографіки іноді додають третє правило: що відстань від центра нібито прямо дорівнює «силі емоції». Таке трактування потребує обережності. У конкретних шкалах відстань від нейтральної точки справді може відображати вираженість оцінки, але інтенсивність емоції не зводиться універсально до одного радіуса. Те, як саме інтерпретується центр і відстань від нього, залежить від інструмента та дослідницького дизайну.
Чотири квадранти: проста карта для орієнтації
Приємне + високе збудження
У верхньому правому секторі зазвичай розміщують захоплення, ентузіазм, радісне хвилювання, бадьорість, азарт або енергійність. Спільною є приємна валентність і відносно висока активація. Конкретне слово залежить від того, що сталося і як людина осмислює стан.
Неприємне + високе збудження
У верхньому лівому секторі часто опиняються напруження, тривожне збудження, страх, роздратування або гнів. Тут поєднуються неприємність і висока мобілізація. Ці стани не є взаємозамінними: страх може бути пов’язаний із загрозою, гнів — із перешкодою або порушенням межі, а загальне напруження може взагалі не оформитися в чітку категоріальну емоцію.
Неприємне + низьке збудження
У нижньому лівому секторі зазвичай розміщують пригніченість, смуток, втому, млявість, нудьгу або виснаження. Спільною є неприємна валентність при нижчій активації. Водночас слова «пригніченість» чи «депресивний» в історичних шкалах афекту є описами стану, а не клінічним діагнозом. Депресивний розлад не можна визначити за місцем на циркумплексі.
Приємне + низьке збудження
У нижньому правому секторі розташовують спокій, задоволеність, розслаблення, умиротворення або комфорт. Ці стани приємні, але не потребують високої енергії. Саме цей сектор добре показує, чому «позитивне» не означає «збуджене»: приємність може бути тихою.
Квадранти корисні як навчальна схема, але сама модель безперервна. Межі між секторами умовні, а переживання не повинно стрибати з однієї коробки в іншу. Людина може знаходитися близько до центра, на межі двох секторів або відчувати змішаний стан, який погано передається одним словом.
Афект, емоція і настрій: що саме картує циркумплекс
Циркумплекс передусім описує структуру афективного стану — те, як переживання розміщується за приємністю та активацією. Це ширший рівень опису, ніж конкретна емоція. Емоція зазвичай включає не тільки афективний тон, а й оцінку події, спрямованість на певний об’єкт або ситуацію, тілесні зміни, тенденцію до дії, вираження і соціальне значення.
Настрій часто менш прив’язаний до конкретної події і може тривати довше, але також має валентність і рівень активації. Тому одна й та сама двовимірна карта може використовуватися для опису різних видів афективного досвіду. Це не означає, що афект, емоція і настрій — одне й те саме; модель просто дає їм спільні координати.
Базовий афект (core affect) у пізнішій теорії Рассела
У теорії core affect 2003 року Рассел розвинув ідею двох фундаментальних властивостей переживання. Базовий афект — це поточний стан, доступний свідомому відчуттю як прості координати «приємно—неприємно» і «активовано—деактивовано». Він може бути слабким і без чіткої причини або, навпаки, вираженим і пов’язаним із подією.
Базовий афект не дорівнює повній емоції. Людина може відчувати неприємну високу активацію ще до того, як назве її страхом, гнівом або хвилюванням. Щоб виник конкретний емоційний епізод, важливими стають сприйняття ситуації, її значення, атрибуція, пам’ять, цілі та інші процеси. Саме тому дві людини з подібними координатами валентності й збудження можуть описати свій стан різними емоційними словами.
Термін «базовий афект» також не слід плутати з концепцією базових емоцій. Базові емоції — це сімейство теорій, у яких окремі категорії на кшталт страху, гніву чи радості розглядаються як фундаментальні одиниці. Core affect у Рассела — безперервний вимірний фон, який описується координатами.
Науковий статус: що підтверджено, а що залишається предметом дискусії
Підтримка моделі походить із різних типів даних: оцінювання подібності емоційних слів, багатовимірного шкалювання, факторного аналізу та самооцінок поточного стану. Метааналітичне переоцінювання Ремінгтон, Фабрігар і Віссер застосувало спеціальну модель до 47 кореляційних матриць із попередніх наборів даних. Загалом відповідність циркумплексній структурі часто була прийнятною, а протилежні стани зазвичай демонстрували сильні негативні зв’язки, однак автори також виявили значну мінливість і змішану підтримку для точних положень окремих станів.
Окремий огляд і статистичний аналіз Куппенса, Тюрлінкса, Рассела і Барретт показав, що валентність і збудження не пов’язані між собою одним незмінним законом. У середньому збудження має слабку V-подібну залежність від валентності: дуже приємні й дуже неприємні стани часто більш активовані, ніж нейтральні. Але між людьми та ситуаціями спостерігаються великі відмінності. Отже, ортогональні осі є корисною концептуальною системою координат, а не твердженням, що в кожної людини ці виміри статистично абсолютно незалежні в кожен момент.
Сувора геометрія ідеального кола також не є безумовним фактом. У дослідженні 2021 року кілька афективних циркумплексів краще описувалися еліптичною круговою структурою, а найбільші відхилення стосувалися виміру збудження. Це важливе обмеження: емпірична підтримка двох вимірів не означає, що всі емоційні поняття завжди розміщуються на математично досконалому колі з рівними кутами.
Тому коректний науковий висновок складається з двох частин. Перша: валентність і збудження є надзвичайно продуктивними вимірами для опису афективного досвіду, а кругова організація має значну емпіричну підтримку. Друга: циркумплекс не вичерпує емоційний досвід і не повинен перетворюватися на універсальну схему, яка без залишку пояснює всі емоції, всі культури та всі рівні нервової системи.
Чи універсальна карта для різних культур і мов
Рассел досліджував це питання безпосередньо. У кроскультурній роботі 1983 року носії п’яти мов — гуджараті, хорватської, японської, китайської та англійської — давали оцінки подібності емоційних слів. У всіх мовах з’являвся приблизно круговий порядок, який можна було описати осями приємність—неприємність і збудження—сонливість.
Ще одне кроскультурне дослідження 1989 року отримало передбачену кругову структуру в завданнях з емоційними словами в естонській, грецькій і польській мовах, а також у завданнях із виразами обличчя в грецьких і китайських вибірках. Ці результати підтримують міжкультурну переносність загальної двовимірної організації.
Проте універсальність структури не означає універсальність усіх слів, бажаних станів або точних координат. Мови по-різному дроблять емоційний досвід, культури можуть відрізнятися тим, які рівні активації вважаються бажаними, а індивідуальні асоціації змінюють зв’язок між валентністю та збудженням. Тому переклад готової англомовної «карти емоцій» не є науково нейтральною процедурою.
Циркумплекс і конкуруючі теорії емоцій
Дискретні та базові емоції
Теорії базових емоцій починають з категорій: страх, гнів, радість, відраза та інші емоції розглядаються як відносно окремі сімейства або системи. Циркумплекс починає з вимірів і питає, як переживання розташовується у просторі приємності та активації. Ці підходи відповідають на різні питання, і сучасна наука не дає підстав оголошувати одну школу повним остаточним описом емоцій.
Оціночні теорії (appraisal theories)
Оціночні теорії зосереджуються на тому, як людина оцінює значення події для цілей, контролю, відповідальності, очікувань та інших параметрів. Два стани з близькими координатами валентності й збудження можуть відрізнятися саме appraisal-профілем. Наприклад, високоактивоване неприємне переживання може оформитися як страх, якщо ситуація сприймається як загроза, або як гнів, якщо акцент падає на перешкоду, провину чи несправедливість.
Позитивний і негативний афект як повернута система координат
Інша впливова традиція описує структуру настрою через позитивний і негативний афект. Огляд Вотсона і Теллегена 1985 року показав стабільну двовимірну структуру в самоописах настрою. Частину розбіжностей між цією традицією та моделлю приємності—збудження можна розуміти як різні повороти двовимірного простору, а не як повністю несумісні карти.
Дослідження Барретт і Рассела 1998 року додатково показало, що питання про «незалежність» позитивного й негативного афекту суттєво залежить від активації, способу відбору пунктів і похибок вимірювання. Це ще один аргумент проти надто буквального читання будь-якої двовимірної схеми.
PAD і Self-Assessment Manikin
Модель pleasure–arousal–dominance (PAD) додає третій вимір — домінування або відчуття контролю. На її основі та споріднених підходах розроблено невербальний інструмент Self-Assessment Manikin (SAM). Бредлі й Ленг показали, що SAM дозволяє окремо оцінювати приємність, збудження й домінування. Тому будь-яка схема з трьома осями — це вже не просто двовимірний циркумплекс Рассела.
Як циркумплекс вимірюють у дослідженнях
Affect Grid
Один із найпростіших інструментів — Affect Grid, запропонований Расселом, Вайс і Мендельсоном у 1989 році. Це квадратна решітка, де горизонтальна вісь відповідає приємності—неприємності, а вертикальна — збудженню—сонливості. У класичній версії людина ставить одну позначку в клітинці, отримуючи дві координати від 1 до 9.
Affect Grid створювався як швидкий інструмент для повторюваного вимірювання поточного настрою, реакції на стимул або значення емоційного слова. Його перевага — мінімальне навантаження на учасника. Його обмеження випливає з тієї ж простоти: дві цифри не передають усі компоненти конкретної емоції.
Самозвіт і значення слів
Частина доказів циркумплексної структури походить із самооцінок і суджень про подібність емоційних слів. Це валідний спосіб досліджувати феноменологічну та семантичну організацію афекту, але він не є прямим скануванням «об’єктивних емоцій у мозку». На відповіді впливають словник, культура, інструкція, контекст, формат шкали та здатність людини розрізняти власні переживання.
Фізіологічні показники
Пульс, електропровідність шкіри, дихання, зінична реакція або нейровізуалізація можуть доповнювати оцінку збудження, але не перетворюються на однозначний «детектор координат». Впливовий інтегративний огляд Познера, Рассела і Петерсона пов’язував циркумплекс із афективною нейронаукою, однак конкретні нейробіологічні механізми емоцій залишаються предметом активних досліджень і не зводяться до двох ізольованих систем, які можна просто виміряти одним датчиком.
Особливо важливо розрізняти суб’єктивне збудження і тілесну активацію. Інтероцепція дає мозку інформацію про внутрішній стан тіла, але відчуття серцебиття, напруження чи дихання не містить готової назви емоції. Контекст і значення ситуації залишаються вирішальними для інтерпретації.
Чи має кожна емоція одну фіксовану точку
Ні. У навчальних схемах гнів часто ставлять у сектор «неприємне + високе збудження», страх — поруч, смуток — у «неприємне + низьке збудження», спокій — у «приємне + низьке збудження». Це корисні прототипи, а не координати, що діють однаково для кожної людини й кожного епізоду.
Гнів може бути дуже інтенсивним або відносно холодним. Страх варіює від тихого занепокоєння до панічної мобілізації. Радість може бути бурхливою або спокійною. Смуток іноді супроводжується сильною ажитацією. Навіть одна й та сама людина переживає ту саму названу емоцію по-різному залежно від ситуації, мети, сну, фізичного стану, культури й попереднього досвіду.
Це пояснює, чому циркумплекс краще читати як простір можливих афективних конфігурацій, а не як таблицю відповідей. Назва емоції додає до координат семантичну та ситуаційну інформацію; координати додають до назви відомості про її приємність і активацію.
Циркумплекс і емоційна гранулярність
Карта валентності й збудження може допомагати емоційній гранулярності — здатності точніше розрізняти близькі переживання. Якщо людина помічає лише «мені погано», дві осі додають перший рівень деталізації: неприємно й сильно активовано чи неприємно й виснажено? Далі можна уточнювати, чи це страх, гнів, сором, роздратування, сум, перевантаження або інший стан.
Водночас циркумплекс не є тестом емоційної гранулярності. Людина може добре користуватися двома координатами й усе одно мати вузький словник емоцій; або, навпаки, тонко розрізняти емоційні категорії без свідомого малювання двовимірної карти. Це споріднені, але різні інструменти опису.
Як використовувати модель для самоспостереження
Для повсякденного самоспостереження достатньо двох запитань. Перше: цей стан зараз радше приємний, неприємний чи близький до нейтрального? Друге: я радше високо активований, спокійно активний, знижено активований чи сонливий? Уже після цього варто шукати точнішу назву емоції й контекст: що сталося, чого я очікую, до чого мене спонукає цей стан і що мені зараз потрібно.
Корисність такої процедури полягає не в тому, щоб «знайти правильний квадрант», а в тому, щоб розділити різні властивості переживання. Іноді людина хоче змінити валентність — наприклад, зменшити неприємність. Іноді головна проблема — надто високе збудження, навіть якщо саме переживання не є негативним. Іноді, навпаки, потрібне підвищення активації, а не заспокоєння.
Це добре узгоджується із сучасним поглядом на регуляцію емоцій: метою є не постійно прибирати «негативні» стани, а гнучко змінювати ситуацію, увагу, інтерпретацію або реакцію відповідно до контексту й цілей. Циркумплекс може допомогти описати стартову точку, але не підказує автоматично, яку стратегію слід обрати.
Клінічні межі: карта афекту не є діагностичним інструментом
Жодна координата на циркумплексі не встановлює психіатричний або психологічний діагноз. Низька валентність і низьке збудження можуть бути звичайним смутком, втомою, реакцією на втрату, наслідком недосипання або частиною багатьох інших станів. Високе неприємне збудження може супроводжувати стрес, страх, гнів, біль, панічний епізод, фізичне навантаження, дію стимуляторів чи соматичні причини.
Історичне слово depression у ранніх афективних картах не треба читати як синонім великого депресивного розладу. Так само висока активація не означає манію, а низька приємність не означає ангедонію. Клінічні стани визначають за ширшими критеріями: тривалістю, набором симптомів, функціонуванням, перебігом, контекстом і професійною оцінкою.
Поширені помилки в популярних схемах
«Валентність — це позитивна або негативна емоція»
Точніше говорити про приємність—неприємність конкретного переживання. Одна емоційна категорія може змінювати відтінок залежно від контексту, а змішані почуття можуть містити сильні позитивні й негативні компоненти одночасно.
«Збудження — це інтенсивність емоції»
Збудження пов’язане з інтенсивністю й мобілізацією, але ці поняття не тотожні. Сильне переживання може мати різний профіль активації, а фізіологічна активація не повідомляє сама по собі, яку емоцію людина відчуває.
«Чотири квадранти — це чотири типи людей»
Циркумплекс описує стани, а не фіксовані типи особистості. Людина переміщується афективним простором протягом дня, а типові траєкторії залежать від ситуацій, звичок, здоров’я, сну, середовища й багатьох інших чинників.
«Модель Рассела — це ще одне колесо емоцій»
Візуально вона часто має круглу форму, але логіка інша. Циркумплекс — геометрія двох безперервних вимірів. Популярні «колеса емоцій» можуть бути категоріальними таксономіями, схемами інтенсивності, навчальними словниками або авторськими інфографіками. Кругла форма не робить їх еквівалентними моделі Рассела.
«Якщо я знайшов координати, я знаю причину емоції»
Координати описують якість поточного афекту, а не його причину. Те саме поєднання неприємності й високого збудження може виникнути через конфлікт, дедлайн, біль, кофеїн, недосипання, небезпеку або хвилюючу невизначеність. Для пояснення потрібен контекст.
Де модель справді корисна
У дослідженнях циркумплекс зручний, коли потрібно порівнювати багато різних стимулів або моментів на спільній шкалі, не змушуючи учасника щоразу обирати одну категорію емоції. Це використовується в експериментах із зображеннями, звуками, музикою, соціальними ситуаціями, дослідженнях настрою та досвіду в реальному часі.
У прикладних галузях валентність і збудження застосовують у дослідженнях взаємодії людини з технологіями, дизайну інтерфейсів, афективних обчислень, фізичної активності та медіа. Проте алгоритмічна класифікація «valence/arousal» не є автоматично достовірним читанням внутрішнього стану людини: якість висновку залежить від даних, способу вимірювання, вибірки й контексту.
У психоосвіті модель корисна як карта першого наближення. Вона допомагає побачити, що «приємно/неприємно» і «спокійно/активовано» — різні питання. Далі потрібна точніша мова емоцій, аналіз ситуації та, коли це доречно, навички регуляції.
Поширені запитання
Хто створив циркумплексну модель афекту
Найвідомішу сучасну версію запропонував психолог Джеймс А. Рассел у статті 1980 року «A Circumplex Model of Affect». Вона продовжила давнішу традицію вимірного опису емоцій і стала важливою основою подальших робіт про структуру афекту.
Які дві осі має модель Рассела
Перша вісь — валентність: від приємного до неприємного. Друга — збудження або активація: від високої активації до сонливості чи деактивації. Разом вони задають двовимірний простір афективних станів.
Де на карті розташований гнів
Гнів зазвичай розміщують у зоні неприємної валентності та високого збудження. Але його точна позиція не є універсальною: спокійний, контрольований гнів і вибухова лють мають різний рівень активації, а індивідуальні та ситуаційні відмінності змінюють оцінки.
Де на карті страх і тривога
Страх і тривожне напруження часто лежать у секторі «неприємне + високе збудження». Однак тривога може бути різною за інтенсивністю, а деякі стани тривалого виснаження поєднують неприємність уже з нижчою активацією. Циркумплекс описує моментний афективний профіль, а не діагноз.
Чим циркумплекс відрізняється від колеса Плутчика
Циркумплекс Рассела організує афект за двома безперервними координатами. Колесо Плутчика виходить із набору категорій емоцій, їхньої інтенсивності та комбінацій. Обидві схеми можуть бути круглими на малюнку, але їхня теоретична логіка різна.
Чи можна виміряти емоцію лише валентністю і збудженням
Можна стисло описати важливі властивості стану, але не повністю відновити конкретну емоцію. Для розрізнення страху, гніву, сорому, провини, захоплення та інших станів потрібні додаткові відомості про контекст, оцінку ситуації, об’єкт, думки, тенденції до дії та культурне значення.
Чи є центр карти «відсутністю емоцій»
Не обов’язково. Центральна зона означає слабко виражену валентність і/або активацію в конкретному способі вимірювання. Людина може мати тонкий або невизначений стан, змішані переживання чи просто оцінювати себе близько до нейтральної точки.
Чи доводить модель, що валентність і збудження незалежні
Осі задаються як концептуально окремі, але в реальному досвіді вони можуть бути статистично пов’язані. Огляд 2013 року виявив у середньому слабку V-подібну залежність і великі індивідуальні відмінності. Тому «ортогональність» карти не слід тлумачити як абсолютну незалежність у кожної людини.
Чи можна використовувати модель для самодіагностики
Ні. Це модель структури афекту та інструмент опису, а не діагностична система. Вона може допомогти сформулювати, що людина відчуває зараз, але клінічні висновки потребують інших критеріїв і професійної оцінки.