Джеймс А. Рассел: циркумплексна модель афекту, core affect і психологія емоцій

7 днів тому

Читати 11 хв

Автор: Український психологічний ХАБ · Опубліковано: 22 вересня 2026 р. · Редакційна політика

Джеймс А. Рассел (James A. Russell) — американський психолог і один із найвпливовіших дослідників структури афективного досвіду. Його ім’я найчастіше пов’язують із циркумплексною моделлю афекту, у якій афективні стани описуються в просторі двох вимірів — валентності та збудження. У пізніших працях Рассел розвинув поняття core affect — базового афекту — і психологічно-конструктивістське пояснення емоційних епізодів.

Важливе уточнення для пошуку: йдеться про психолога James A. Russell, а не про британського філософа Бертрана Рассела. Профіль ORCID Джеймса Рассела пов’язує його з Boston College та докторською підготовкою з психології в UCLA. Наукова траєкторія Рассела охоплює структуру афекту, культуру й емоційні поняття, сприймання міміки, розвиток розуміння емоцій у дітей і методологію вимірювання психологічних вимірів.

Чому Джеймс Рассел важливий для сучасної психології емоцій

До робіт Рассела дослідження емоцій уже містили і категоріальні, і просторові підходи. Його внесок полягав у тому, що він дав двовимірній організації афективного досвіду чітку емпіричну форму. У статті «A Circumplex Model of Affect» 1980 року емоційні терміни та самозвіти про поточний стан були представлені як упорядкований круговий простір, де близькі за переживанням стани розташовуються поруч, а протилежні — на протилежних ділянках кола.

Ця ідея виявилася продуктивною, бо дозволила описувати афективний досвід не лише списком назв на кшталт «радість», «страх», «смуток» чи «гнів», а координатами. Вона стала основою для великої кількості психометричних, кроскультурних, нейронаукових і прикладних досліджень. Водночас циркумплекс є моделлю структури афекту, а не остаточною теорією всього, що відбувається під час емоції.

Від екологічної психології до науки про афект

Джеймс А. Рассел народився 7 березня 1947 року в Санта-Моніці, Каліфорнія. За його авторським CV, він здобув бакалаврський ступінь 1970 року, магістерський 1971 року та PhD з психології 1974 року в UCLA; у 1975–2001 роках працював в University of British Columbia, а 2001 року став професором Boston College. Його ORCID-запис і надалі вказує професорську афіліацію з Boston College.

Цей шлях пояснює характер його теорії. Циркумплекс виник не як малюнок для популярної психології, а як спроба знайти просту геометричну структуру, що відтворюється у відношеннях між словами про переживання та у самозвітах людей про власний поточний стан.

Циркумплексна модель афекту: що саме запропонував Рассел

У класичній роботі 1980 року Рассел розмістив афективні поняття по колу. У його початковому прикладі послідовність ішла від задоволення через збудження до дистресу, незадоволення, депресивності, сонливості, розслаблення і знову до задоволення. Оригінальна стаття спиралася на кілька методів масштабування, аналіз подібності емоційних слів і самозвіти про поточний афект.

Геометричний сенс моделі простий. Горизонтальна вісь зазвичай описує приємність–неприємність, тобто валентність. Вертикальна — високий–низький рівень активації або збудження. Комбінація двох координат дає положення афективного стану в просторі.

Наприклад, захоплення зазвичай поєднує приємність із високою активацією; спокій — приємність із низькою активацією; тривожне напруження — неприємність із високою активацією; виснажений сум — неприємність із низькою активацією. Такі приклади показують логіку моделі, але не означають, що кожна названа емоція має незмінну універсальну координату для всіх людей і ситуацій.

Чому модель називається циркумплексною

Circumplex — це кругова організація змінних. У строгому циркумплексі сусідні стани мають бути психологічно ближчими, віддаленіші — менш схожими, а протилежні — розташованими навпроти. Коло дозволяє бачити не лише два фактори, а й порядок переходів між комбінаціями валентності та активації.

Пізніша метааналітична переоцінка 47 кореляційних матриць виявила загалом прийнятну відповідність циркумплексній структурі, але також істотну варіативність між наборами даних. Це важлива частина сучасної оцінки: модель має значну емпіричну підтримку як структурний опис, хоча ідеально рівне коло з фіксованими координатами не є універсальним законом.

Валентність: приємність і неприємність

У моделі Рассела валентність позначає гедонічну якість поточного переживання — наскільки воно відчувається приємним або неприємним. Це не моральна оцінка «добре/погано» і не поділ емоцій на корисні та шкідливі.

Неприємний афект може бути функціонально доречним: страх може спрямовувати увагу на загрозу, смуток — супроводжувати втрату, гнів — мобілізувати реакцію на перешкоду чи несправедливість. Приємність також не гарантує адаптивності поведінки. Валентність описує якість переживання, а не його цінність для людини в конкретній ситуації.

Збудження: активація, а не просто «сила емоції»

Друга вісь — збудження або activation/arousal — описує континуум від низької до високої активації. Високе збудження може супроводжувати як приємні стани, наприклад захоплення, так і неприємні, наприклад панічне напруження. Низьке збудження може бути приємним у спокої або неприємним у млявості.

Поширене спрощення полягає в тому, що вісь arousal називають просто «інтенсивністю емоції». Це лише частково влучно. Інтенсивність конкретної емоції та загальна активація пов’язані, але не тотожні: дуже сильне переживання може мати іншу структуру, ніж просто пересування вгору по осі збудження.

Крім того, валентність і збудження не поводяться як абсолютно незалежні координати в кожної людини. Огляд і моделювання Каппенса, Тюрлінкса, Рассела та Барретт показали в середньому слабкий V-подібний зв’язок: сильніше позитивні й сильніше негативні стани часто мають більше збудження, але індивідуальні відмінності великі, а співвідношення залежить від людини й обставин.

Від циркумплексу до core affect

У 1999 році Рассел разом із Лізою Фельдман Барретт запропонував чітко відрізняти core affect від прототипового емоційного епізоду. У 2003 році Рассел розгорнув цю ідею в роботі «Core Affect and the Psychological Construction of Emotion».

Core affect у цій теоретичній рамці — елементарний, свідомо доступний поточний стан, який переживається як приємний або неприємний та як більш чи менш активований. Він може змінюватися впродовж дня під впливом тілесних, ситуаційних і когнітивних чинників.

Українською core affect найзручніше передавати як «базовий афект», коли йдеться саме про конструкт Рассела. Слово «базовий» тут не означає «базова емоція». Це принципово різні поняття. Базовий афект — двовимірний фон поточного переживання; теорії базових емоцій говорять про окремі дискретні емоційні системи або сімейства емоцій.

Core affect, афект, настрій та емоція

Термін афект у психології має кілька значень і не є автоматичним синонімом core affect. Афективний стан — ширший описовий термін, а core affect — конкретний теоретичний конструкт.

У рамці Рассела настрій можна розглядати як триваліший базовий афект, який не обов’язково приписаний конкретному об’єкту або події. Емоційний епізод має складнішу організацію: до базового афекту додаються сприймання ситуації, причинна атрибуція, оцінювання, спогади, готовність діяти, категоризація переживання та інші процеси.

Психологічне конструювання емоції у Рассела

Рассел належить до психологічно-конструктивістської лінії науки про емоції. У його теоретичній моделі 2003 року типова емоція не є готовим неподільним модулем, що щоразу запускає один і той самий пакет реакцій. Епізод, який людина називає страхом, гнівом або радістю, формується з кількох процесів, серед яких базовий афект, сприймання об’єкта, атрибуція причин, оцінювання ситуації, дія та категоризація.

Цю позицію не слід механічно ототожнювати з усіма сучасними конструктивістськими теоріями. Пізніша theory of constructed emotion Лізи Фельдман Барретт має спільне історичне й концептуальне поле з роботами Рассела, але є самостійною теоретичною системою. Сучасна дискусія між теоріями базових і сконструйованих емоцій триває, а автори конструктивістського напряму також заперечують спроби звести розбіжності між підходами до простого поділу «емоція проти почуття».

Тому науково точний висновок звучить так: психологічний конструктивізм Рассела — впливова теоретична рамка, яка пояснює багато аспектів афективного досвіду, але вона не є єдиним консенсусним поясненням природи емоцій.

Циркумплекс і теорії базових емоцій

Циркумплексний підхід часто порівнюють із теоріями базових емоцій. У категоріальних моделях дослідника цікавить, чи існують відносно відмінні системи страху, гніву, відрази, радості та інших емоцій. У вимірному підході (dimensional approach) запитання інше: які неперервні виміри найкраще описують подібності та відмінності між афективними станами.

Огляд Познера, Рассела і Петерсона 2005 року представив циркумплекс як альтернативу строгим версіям теорій базових емоцій. Проте сучасна наука не зводиться до вибору одного з двох таборів. Категоріальні моделі, теорії оцінювання (appraisal theories), конструктивістські, нейронаукові та вимірні моделі ставлять різні питання і часто працюють на різних рівнях пояснення.

Чи підтверджена кругова структура афекту

Історично сильним аргументом на користь циркумплексу стало те, що подібна двовимірна організація з’являлася за різних способів вимірювання. Ремінгтон, Фабрігар і Віссер перевірили модель на великій добірці опублікованих кореляційних матриць і знайшли переважно прийнятну, але неоднакову відповідність.

Подальша робота Рассела з Мішель Їк та Джеймсом Стайґером запропонувала 12-точковий циркумплекс core affect і перевірила шкали на кількох незалежних вибірках. Ці результати підтримують практичну цінність кругової організації, але не роблять кожен геометричний параметр незмінним.

Окремі сучасні перевірки знаходять радше еліптичні, ніж ідеально кругові структури, а вісь збудження часто демонструє більше методологічних труднощів, ніж валентність. Для читача це означає: двовимірна карта добре працює як модель і вимірювальна рамка, але її не слід сприймати як буквальну анатомічну карту мозку або математично бездоганне коло для кожної культури та людини.

Культура, мова та емоційні категорії

Ще одна важлива лінія робіт Рассела — культурна варіативність емоційних понять. У огляді 1991 року він аналізував емоційні лексикони, категоризацію виразів обличчя та виміри подібності емоцій у різних культурах. Огляд вказував одночасно на подібності й відмінності та став аргументом проти надто простого припущення, що всі культури ділять емоційний досвід на однакові категорії з однаковими межами.

Кроскультурні дослідження циркумплексу також показали, що двовимірна структура може відтворюватися в різних мовних середовищах. Водночас зв’язок валентності та збудження змінюється залежно від культури й особистості. Отже, спільна геометрія не означає тотожності конкретних емоційних слів, норм переживання чи типових координат.

Ця тема безпосередньо пов’язана з емоційною гранулярністю: люди різняться тим, наскільки тонко вони розрізняють і називають власні емоційні стани. Двовимірна карта описує фундаментальні аспекти афективного досвіду, але не замінює багатства емоційних категорій.

Міміка, емоційна експресія і критика «читання емоцій з обличчя»

Рассел багато досліджував те, як люди інтерпретують вирази обличчя. У великому огляді мімічної та вокальної експресії він із колегами аналізував дані про продукування та розпізнавання емоційних сигналів. Ця лінія робіт підкреслює роль контексту, методики експерименту й культурного знання.

Тому сучасне формулювання має бути обережним: міміка містить емоційно релевантну інформацію, але один вираз обличчя не дає безпомилкового доступу до внутрішньої емоції людини. Емоційна експресія залежить від ситуації, культури, соціальних правил і поєднання багатьох сигналів.

Рассел про саме поняття «емоція»

У пізніх роботах Рассел дедалі чіткіше ставив під сумнів припущення, що слово «емоція» позначає одну природну наукову категорію. У статті «Psychological Construction of Episodes Called Emotions» він описував назви на кшталт страху, гніву чи радості як повсякденні категорії, що охоплюють гетерогенні епізоди з нечіткими межами.

Це сильна теоретична позиція, а не встановлений факт, який усі дослідники приймають. Її цінність полягає в методологічній вимозі не припускати наперед, що одна емоційна назва завжди відповідає одному біологічному механізму, одному виразу обличчя або одному набору фізіологічних змін.

Що циркумплекс пояснює добре

Циркумплекс особливо корисний, коли дослідницьке питання стосується структури суб’єктивного афекту, подібності між станами або вимірювання приємності та активації. Він дає спільну координатну систему для порівняння станів, які в повсякденній мові мають різні назви.

Модель також допомагає побачити, чому одного поділу на «позитивні» й «негативні» емоції недостатньо. Захоплення і спокій можуть мати приємну валентність, але дуже різне збудження. Тривога і пригнічений сум можуть бути неприємними, але відрізнятися за активацією.

У дослідженнях циркумплекс може бути корисною вимірювальною рамкою для настрою, реакцій на стимули, взаємодії з середовищем, розвитку, особистісних відмінностей і частини клінічних питань. Практична придатність, однак, залежить від того, чи відповідає саме двовимірне вимірювання конкретному дослідницькому завданню.

Чого циркумплекс не пояснює сам по собі

Координати валентності та збудження не визначають автоматично, чому стан виник, чого людина прагне, як вона оцінює ситуацію, які спогади активовані, яку дію готує, як стан виражається і яку назву отримує. Два переживання можуть мати близькі координати, але відрізнятися за причинами, сенсом і поведінковими наслідками.

Тому циркумплекс не є повною заміною appraisal-теорій, теорій базових емоцій, конструктивістських моделей чи афективної нейронауки. Він описує важливий рівень структури афекту. Питання про механізми виникнення конкретних емоційних епізодів потребує додаткових моделей і даних.

Так само модель не є клінічним тестом і не призначена для діагностики психічних розладів. Координата «неприємне + низька активація» не означає депресивний розлад, а «неприємне + висока активація» не означає тривожний розлад. Діагноз спирається на комплекс симптомів, тривалість, порушення функціонування, контекст і клінічну оцінку.

Методологічні межі та сучасні уточнення

Перше обмеження — залежність від самозвіту та мовних категорій. Коли люди оцінюють слова або власні переживання, структура відповіді частково відображає те, як вони концептуалізують афект і як побудована шкала.

Друге — питання біполярності. Класичний циркумплекс припускає протилежні полюси, але статистична перевірка таких протилежностей складніша, ніж проста вимога кореляції −1. Нова методологічна робота за участю Рассела «Testing Bipolarity» показує, що звичайні кореляції та факторний аналіз можуть давати хибні висновки про те, чи є психологічні змінні справжніми протилежностями.

Третє — залежність структури від людини, культури та ситуації. Дані Каппенса та співавторів суперечать уявленню про одну нерухому математичну залежність між валентністю й збудженням. Саме тому сучасний статус моделі краще описувати як сильну й продуктивну вимірну рамку (dimensional framework) із перевірюваними обмеженнями.

Вплив на сучасну науку про емоції

Роботи Рассела змінили спосіб, у який психологи ставлять питання про емоційний досвід. Замість припущення, що наука повинна починати з готового набору емоційних назв, циркумплекс дозволив починати з вимірюваних відношень між станами. Концепція core affect, своєю чергою, розділила базовий афективний фон і складніший емоційний епізод.

Цей внесок відчутний і в дискусіях про категоріальні та вимірні моделі, і в психологічному конструктивізмі, і в дослідженнях емоційної мови, міміки та культури. Його праці продовжують цитуватися в сучасній літературі, а сам Рассел залишається активним автором у методологічних та теоретичних дискусіях про афект.

Типові помилки про модель Рассела

Помилка 1: «циркумплекс доводить, що існує лише дві емоції». Ні. Валентність і збудження — виміри, на яких можна описувати афективний стан; це не два види емоцій.

Помилка 2: «збудження дорівнює інтенсивності». Вони пов’язані, але не тотожні. Активація — окремий вимір, а інтенсивність конкретної емоції залежить від ширшої конфігурації процесів.

Помилка 3: «кожна емоція завжди має фіксовану точку на колі». Емпіричні координати залежать від вимірювання, контексту, особистості, культури й конкретного набору термінів.

Помилка 4: «core affect — це список базових емоцій». Core affect у Рассела — двовимірний поточний афективний стан, а не перелік страху, гніву, радості тощо.

Помилка 5: «модель Рассела спростувала всі інші теорії емоцій». Наука про емоції залишається теоретично плюралістичною; різні підходи пояснюють різні рівні явища й сперечаються щодо механізмів.

Коротко: головні ідеї Джеймса Рассела

1. Афективний досвід можна продуктивно описувати через виміри приємності–неприємності та активації–деактивації.

2. Відношення між афективними станами утворюють приблизно кругову, циркумплексну структуру, але її геометрія не є абсолютно однаковою в усіх даних.

3. Core affect — поточний базовий афективний стан; він становить важливу частину емоції та настрою, але не вичерпує їх.

4. Емоційні епізоди у психологічно-конструктивістській рамці Рассела виникають із поєднання афективних і неафективних процесів, а не з одного універсального пакета реакцій.

5. Культура, мова, контекст та індивідуальні відмінності мають значення для того, як люди категоризують і описують емоції.

FAQ

Хто такий Джеймс А. Рассел у психології

Джеймс А. Рассел — психолог-дослідник емоцій та афекту, автор класичної циркумплексної моделі афекту 1980 року й один із головних розробників концепції core affect та психологічно-конструктивістського підходу до емоційних епізодів.

Що таке циркумплексна модель афекту простими словами

Це карта афективних станів із двома координатами: наскільки переживання приємне чи неприємне і наскільки людина активована чи спокійна. Різні комбінації цих координат утворюють круговий простір станів.

Що означає core affect

У теорії Рассела core affect — базовий поточний афективний стан, який суб’єктивно відчувається через валентність і рівень активації. Він може бути фоном настрою або частиною конкретного емоційного епізоду.

Чи є валентність і збудження незалежними

У моделі вони задають окремі осі, але емпірично їхній зв’язок не завжди нульовий. Дослідження 2013 року виявило слабку середню V-подібну залежність і великі індивідуальні відмінності.

Чи є циркумплексна модель загальновизнаною теорією емоцій

Вона є впливовою й добре дослідженою моделлю структури афективного досвіду. Водночас наука про емоції має кілька конкуруючих і частково сумісних підходів, а точна геометрія циркумплексу та теоретичне трактування валентності й збудження продовжують досліджуватися.

Чи можна за циркумплексом визначити психічний розлад

Ні. Циркумплекс описує афективний простір і може бути дослідницьким інструментом. Окреме положення на осях валентності й збудження не є діагнозом, скринінговим результатом або доказом клінічного розладу.