Франц Брентано: біографія, інтенціональність, психічні феномени та становлення наукової психології

17 годин тому

Читати 9 хв

Франц Брентано належить до тих мислителів XIX століття, без яких історія психології виглядала б інакше. Він не створив великої лабораторної школи на кшталт Вільгельма Вундта й не залишив після себе завершеної психологічної системи, проте запропонував надзвичайно впливовий спосіб визначити сам предмет психології: як науку про психічні феномени. У центрі цієї програми стояло питання про те, що робить психічний акт психічним.

Найвідомішою відповіддю Брентано стала інтенціональність — спрямованість психічного акту на щось. Коли людина бачить дерево, згадує друга, боїться небезпеки, сподівається на подію або заперечує твердження, її переживання має предметну спрямованість. Саме ця ідея стала одним із головних мостів від психології XIX століття до феноменології, філософії свідомості та багатьох дискусій XX–XXI століть.

Ким був Франц Брентано

Франц Клеменс Брентано народився 16 січня 1838 року в Марієнберзі-на-Рейні. Він походив із відомої німецько-італійської родини інтелектуалів. У Мюнхені, Вюрцбурзі та Берліні вивчав математику, філософію, теологію й інші дисципліни. Особливе значення для його інтелектуального становлення мали Арістотель, схоластична традиція, Огюст Конт і британський емпіризм.

У 1862 році Брентано здобув докторський ступінь у Тюбінгенському університеті за працю про різні значення буття в Арістотеля. 1864 року його висвятили на католицького священника, однак академічна кар’єра тривала паралельно. У Вюрцбурзькому університеті він працював над філософією Арістотеля й психологічними проблемами, а 1873 року став професором.

Конфлікт із догматом папської непомильності, проголошеним Першим Ватиканським собором, став переломним моментом у його біографії. Брентано залишив священство й професорську посаду у Вюрцбурзі. Уже наступного року вийшла праця, що визначила його місце в історії психології, — «Psychologie vom empirischen Standpunkte» («Психологія з емпіричного погляду», 1874).

У 1874 році Брентано став професором Віденського університету. Його лекції привабили ціле покоління майбутніх філософів і психологів. Серед слухачів і учнів були Едмунд Гуссерль, Карл Штумпф, Алексіус Майнонг, Казимир Твардовський, Крістіан фон Еренфельс, Антон Марті та Зиґмунд Фройд. Через них ідеї Брентано поширилися далеко за межі Відня й стали частиною центральноєвропейської інтелектуальної традиції.

Після складних обставин навколо шлюбу та австрійського законодавства Брентано втратив повну професорську посаду, але продовжував викладати у Відні як приват-доцент. 1895 року він залишив Австрію, згодом оселився у Флоренції. Через погіршення зору дедалі більше працював через диктування. Під час Першої світової війни переїхав до нейтральної Швейцарії. Помер 17 березня 1917 року в Цюриху.

«Психологія з емпіричного погляду»: нова програма науки про психіку

Назва головної праці Брентано легко вводить сучасного читача в оману. Сьогодні слово «емпіричний» у психології найчастіше асоціюється з експериментом, вимірюванням, статистикою та даними, отриманими за стандартизованими процедурами. Для Брентано емпіричність мала ширше значення: психологія повинна виходити з досвіду, спостереження, точного опису фактів і індуктивного узагальнення.

Він прагнув надати психології строгий науковий статус, але вважав, що метод має відповідати природі предмета. Психічний феномен доступний дослідникові інакше, ніж фізичний об’єкт. Тому центральне місце у його програмі посіло внутрішнє сприймання — безпосереднє усвідомлення власного психічного акту.

Водночас Брентано не зводив психологічне знання до ізольованого самоспостереження. Власний досвід має доповнюватися пам’яттю, спостереженням за поведінкою інших людей, їхніми висловлюваннями та іншими непрямими джерелами знання про чуже психічне життя. Це важлива деталь: його методологія була складнішою за просту формулу «дивитися всередину себе».

Що таке психічний феномен

Для Брентано психологія насамперед потребувала ясного критерію, який дозволяє відрізняти психічні феномени від фізичних. Він розглядав кілька ознак, але історично найвпливовішими стали три: доступність психічного у внутрішньому сприйманні, єдність свідомості та інтенціональна спрямованість.

Психічний феномен у Брентано — це акт: бачення, уявлення, згадування, судження, бажання, любов, ненависть, очікування. У такому підході психологічне описується через те, як свідомість діє та на що вона спрямована. Це зміщувало акцент від пошуку «речей» усередині психіки до аналізу структури психічних актів.

Саме тому Брентано мав великий вплив на традиції, для яких важливо досліджувати переживання як переживання чогось: сприймання предмета, пам’ять про подію, страх перед загрозою, бажання певного результату, судження про стан справ.

Інтенціональність: чому психічний акт завжди спрямований на щось

Термін «інтенціональність» існував до Брентано й має корені в середньовічній схоластиці. Його історичний внесок полягав у тому, що він повернув це поняття до центру сучасної філософії та використав його як фундаментальний критерій психічного.

Інтенціональність означає предметну спрямованість психічного акту. Думка є думкою про щось, страх — страхом перед чимось, надія — надією на щось, сприймання — сприйманням чогось. Об’єкт такої спрямованості може існувати в реальності, бути відсутнім або вигаданим. Людина може думати про реальне місто, згадувати подію, якої вже немає, або уявляти персонажа, якого ніколи не існувало.

Тут і виникає сила брентанівської ідеї. Щоб описати психічне, недостатньо перелічити відчуття чи фізіологічні процеси. Треба також врахувати відношення між актом і тим, на що цей акт спрямований. Саме це відношення згодом стало одним із центральних питань феноменології та філософії свідомості.

У ранній формулі Брентано говорив про особливий спосіб «наявності» об’єкта в психічному акті. Пізніша література багато сперечалася про те, як саме тлумачити цю тезу. Тому коректніше передавати його основну ідею через спрямованість акту, а не уявляти, ніби Брентано просто поміщав маленькі копії зовнішніх предметів «усередину свідомості».

Внутрішнє сприймання і внутрішнє спостереження

Одне з найтонших розрізнень Брентано стосується внутрішнього сприймання та внутрішнього спостереження. Він вважав, що коли ми намагаємося зробити поточний психічний стан окремим об’єктом уважного спостереження, сам акт уваги здатний змінити цей стан.

Гнів — простий приклад. Якщо людина намагається в момент гніву відсторонено спостерігати за власним гнівом як дослідник, структура переживання вже змінюється. Тому Брентано не будував метод на ідеї двох одночасних незалежних актів: одного переживання й другого акту, який його спостерігає.

Натомість внутрішнє сприймання є вбудованим аспектом самого психічного акту. Коли я бачу дерево, я спрямований на дерево й водночас певним чином усвідомлюю, що саме бачу. Для Брентано це одна структура свідомого акту, а не два окремі психічні процеси.

Важливу роль тут відіграє пам’ять. Переживання, яке вже минуло, можна розглядати ретроспективно, не втручаючись у нього так, як втручалася б увага в поточний стан. З сучасної точки зору пам’ять теж має систематичні обмеження, але для історії психології брентанівське розрізнення важливе як рання спроба точно описати методологічну проблему дослідження суб’єктивного досвіду.

Три класи психічних феноменів

Брентано запропонував відому триподільну класифікацію психічних феноменів: уявлення, судження та феномени любові й ненависті. Остання назва у нього охоплює значно ширше поле, ніж звичайне значення слів «любов» і «ненависть»: сюди входять почуття, емоційні оцінки, бажання та акти волі.

Уявлення є базовим класом. Коли ми бачимо, уявляємо, згадуємо або очікуємо щось, перед нами певним способом представлений об’єкт. Для судження цього вже недостатньо: у судженні ми приймаємо або відкидаємо певний стан справ. Воно додає до представленого змісту акт ствердження чи заперечення.

Третій клас включає позитивне або негативне ставлення до об’єкта: приваблення й відразу, схвалення й несхвалення, бажання й воління. Таким чином, емоційно-мотиваційна сфера у Брентано теж має інтенціональну структуру: ми радіємо чомусь, прагнемо чогось, відкидаємо щось.

Ця класифікація не стала стандартною системою сучасної психології. Її значення історичне й концептуальне: Брентано показував, що різні психічні акти можна розрізняти за способом ставлення свідомості до предмета, а не лише за їхнім сенсорним змістом.

Чи визнавав Брентано несвідомі психічні процеси

У цьому пункті Брентано різко відрізняється від багатьох подальших психологічних традицій. Він заперечував існування несвідомих психічних актів у тому сенсі, в якому психічний акт відбувався б без будь-якого усвідомлення самого акту. За його концепцією кожний психічний феномен має вторинне самоусвідомлення.

При цьому він визнавав різну інтенсивність психічних актів. Дуже слабкий акт може бути настільки невиразним, що людина пізніше описуватиме його як несвідомий. Для самого Брентано це все одно був свідомий феномен низької інтенсивності.

Це розходження особливо цікаве в контексті Зиґмунда Фройда, який відвідував лекції Брентано у Віденському університеті в 1874–1875 роках, а згодом зробив поняття несвідомого центральним для власної метапсихології. Історики психології простежували змістові паралелі між ранньою метапсихологією Фройда та Брентано, однак їхні відповіді на питання про несвідоме суттєво розійшлися.

Описова і генетична психологія

У пізніших лекціях Брентано розрізняв описову та генетичну психологію. Описова психологія повинна виявляти основні компоненти й структурні способи зв’язку психічного досвіду. Її предметом є те, як психічні феномени дані та як вони організовані.

Генетична психологія запитує, за яких умов і через які процеси психічні феномени виникають. Тут Брентано визнавав значення зовнішнього спостереження, фізіології та експерименту. Сам він не став лабораторним експериментатором, але активно підтримував розвиток експериментальної психології й створення лабораторій.

Це розрізнення допомагає уникнути спрощеного образу Брентано як противника експерименту. Його власний головний інтерес лежав у точному описі психічних актів від першої особи, але він бачив наукову психологію ширшою системою, де різні методи працюють із різними сторонами психічного життя.

Брентано і Вундт: два маршрути до наукової психології

1874 рік символічний для історії психології: тоді вийшла «Психологія з емпіричного погляду» Брентано, а також завершувалося перше видання «Grundzüge der physiologischen Psychologie» Вільгельма Вундта. Обидва автори прагнули зробити психологію строгою дисципліною, але будували різні програми.

Вундт став центральною постаттю інституціоналізації експериментальної психології: лабораторні процедури, вимірювання, підготовка дослідників, окрема академічна інфраструктура. Брентано зосередився на логіці опису психічних феноменів, внутрішньому сприйманні, інтенціональності та класифікації психічних актів.

Ці маршрути не варто перетворювати на просту боротьбу «експерименту» та «самоспостереження». Брентано підтримував експериментальні дослідження, а Вундт сам визнавав межі лабораторного методу й розробляв ширшу культурно-історичну програму. Для історії психології важливіше бачити, як у другій половині XIX століття формувалися кілька моделей науковості.

Школа Брентано і вплив на психологію та філософію

Сила Брентано значною мірою проявилася через учнів. Його лекції сформували інтелектуальне середовище, з якого виросли різні напрями. Едмунд Гуссерль розвинув власний аналіз інтенціональності й феноменологічний метод. Карл Штумпф працював над психологією музики та сприймання. Алексіус Майнонг створив теорію предметів. Казимир Твардовський переніс брентанівську традицію до Львова й став ключовою постаттю Львівсько-Варшавської школи.

Через цю мережу Брентано вплинув на розвиток феноменології, психології сприймання, теорії свідомості, логіки й філософії мови. Його школа не була єдиною доктриною: учні часто переглядали його твердження й рухалися у власних напрямках. Саме тому історичний вплив Брентано краще уявляти як розгалужену мережу проблем і методів.

Окремою лінією є Фройд. Він був слухачем Брентано у Відні, а дослідники історії психології аналізували можливий внесок брентанівських ідей у формування ранньої фройдівської метапсихології. Тут доречно говорити про інтелектуальне середовище й змістові зв’язки, а не зводити походження психоаналізу до одного джерела.

Паралельно в англомовній психології Вільям Джеймс будував власну програму дослідження свідомості, потоку досвіду, уваги та волі. Брентано й Джеймс належать до різних інтелектуальних традицій, але обидва нагадують, що рання наукова психологія була значно багатшою за одну лабораторну школу.

Що з ідей Брентано залишилося актуальним

Сучасна психологія не використовує систему Брентано як готову теорію психіки. Методи експериментальної психології, когнітивної науки, психофізіології, нейронаук і статистичного моделювання пішли далеко вперед. Водночас кілька його питань залишаються живими.

Перше — предметна спрямованість психічних станів. Коли дослідники говорять про репрезентацію, переконання, цілі, очікування, сприймання або наміри, проблема відношення психічного стану до його змісту нікуди не зникає. Сучасні теорії розв’язують її інакше, але інтенціональність залишається фундаментальним поняттям філософії свідомості та феноменології.

Друге — статус досвіду від першої особи. Психологія потребує об’єктивних методів, але значна частина її предмета включає біль, настрій, образи, думки, переживання, суб’єктивну впевненість і свідоме сприймання. Питання про те, як поєднувати звіт суб’єкта з поведінковими, фізіологічними та нейронними даними, має сучасні методологічні форми.

Третє — аналіз психічного акту як структурованого відношення. Брентано допоміг закріпити думку, що психологічний опис має враховувати не лише «що відчувається», а й тип акту: уявляти, судити, бажати, боятися, оцінювати, пригадувати.

Історична межа його програми також очевидна. Брентано переоцінював надійність внутрішнього сприймання й відкидав несвідомі психічні акти у формі, яку подальша психологія вже не приймає. Його категорії не збігаються з сучасною когнітивною таксономією. Цінність Брентано сьогодні полягає у постановці фундаментальних проблем і в тому, як ці проблеми організували подальшу історію ідей.

Основні праці Франца Брентано

Найважливішою психологічною працею є «Psychologie vom empirischen Standpunkte» 1874 року. Саме в ній Брентано систематично визначав психологію як науку про психічні феномени та розробляв критерій інтенціональної спрямованості.

Другий том, присвячений класифікації психічних феноменів, вийшов 1911 року. Частини запланованого третього тому були опубліковані після смерті автора. Важливі для розуміння його психології також пізні лекційні матеріали, видані як «Deskriptive Psychologie», та праці з психології чуттєвого сприймання.

Брентано писав також про Арістотеля, етику, логіку, метафізику, естетику й історію філософії. Через вимогливість до власних текстів значна частина його спадщини залишилася у рукописах, а посмертні редактори відіграли помітну роль у тому, як його ідеї стали доступні наступним поколінням.

Чому Брентано важливий для історії психології

Історичне значення Брентано складається з кількох взаємопов’язаних внесків. Він сформулював психологію як науку про психічні феномени, зробив інтенціональність центральною ознакою психічного, розробив відмінність між внутрішнім сприйманням і внутрішнім спостереженням, запропонував системну класифікацію психічних актів і виховав покоління мислителів, які перенесли ці проблеми в психологію та філософію XX століття.

У ширшій історії дисципліни Брентано представляє одну з ключових відповідей на питання, якою може бути наукова психологія. Вундтівська лінія показала силу лабораторної інституціоналізації. Брентанівська — силу точного аналізу структури психічного досвіду. Сучасна психологія сформувалася через подальше розгалуження, суперечки й поєднання багатьох таких ліній.

Коротко про Франца Брентано

Франц Брентано жив у 1838–1917 роках і працював як філософ та психолог. Його головна психологічна праця — «Психологія з емпіричного погляду» 1874 року. Він визначав психологію як науку про психічні феномени, а інтенціональну спрямованість вважав однією з їхніх фундаментальних ознак.

Брентано розрізняв уявлення, судження та емоційно-вольові акти; розробляв метод внутрішнього сприймання; пізніше розділив описову й генетичну психологію. Його учні та слухачі, зокрема Гуссерль, Штумпф, Майнонг, Твардовський і Фройд, перенесли поставлені ним проблеми в різні інтелектуальні традиції.

Поширені запитання

Хто такий Франц Брентано?

Франц Брентано — німецько-австрійський філософ і психолог XIX — початку XX століття, автор «Психології з емпіричного погляду». Він відомий концепцією інтенціональності та програмою психології як науки про психічні феномени.

Що означає інтенціональність у Брентано?

Інтенціональність — спрямованість психічного акту на предмет або зміст. Сприймання є сприйманням чогось, думка — думкою про щось, страх — страхом перед чимось, бажання — бажанням чогось.

Які психічні феномени розрізняв Брентано?

Він виділяв три основні класи: уявлення, судження та феномени любові й ненависті. Останній клас охоплював почуття, емоції, бажання та волю.

Чим підхід Брентано відрізнявся від підходу Вундта?

Брентано зосереджувався на описі психічних актів, внутрішньому сприйманні та інтенціональності. Вундт став центральною постаттю лабораторної інституціоналізації експериментальної психології. Обидва прагнули наукової психології, але розробляли різні методологічні акценти.

Чи вплинув Брентано на Зиґмунда Фройда?

Фройд слухав лекції Брентано у Віденському університеті, а історики психології аналізували змістові зв’язки між брентанівською психологією й ранньою метапсихологією Фройда. Водночас їхні позиції щодо несвідомих психічних процесів істотно розрізнялися.

Чи є психологія Брентано сучасною науковою теорією?

Його система належить до історії психології та філософії свідомості. Сучасна психологія використовує інші методи й моделі, але проблеми інтенціональності, суб’єктивного досвіду та структури психічних актів залишаються важливими для філософії свідомості, феноменології та частини когнітивних досліджень.