Франсін Шапіро: EMDR, модель AIP та сучасна доказова оцінка

2 вер.

Читати 10 хв

Франсін Шапіро (Francine Shapiro; 18 лютого 1948 — 16 червня 2019) — американська психологиня і психотерапевтка, яка розробила десенсибілізацію та репроцесуалізацію рухом очей — Eye Movement Desensitization and Reprocessing, або EMDR. Її робота стала однією з найпомітніших ліній розвитку психотерапії психологічної травми наприкінці XX — на початку XXI століття.

Історія Шапіро водночас є доброю ілюстрацією того, як у психології треба розділяти різні питання. Одне питання — хто і як сформував метод. Друге — чи допомагає цей метод пацієнтам у конкретному клінічному стані. Третє — який саме механізм пояснює ефект. Для EMDR відповіді на ці питання мають різний рівень визначеності: авторство Шапіро добре документоване; ефективність EMDR при посттравматичному стресовому розладі підтримують клінічні настанови та багато досліджень; точні механізми дії, роль рухів очей і статус моделі адаптивної переробки інформації залишаються предметом наукового дослідження.

Коротко: чим відома Франсін Шапіро

Розробила EMDR — структуровану психотерапію, найвідомішу завдяки застосуванню при посттравматичному стресовому розладі.
У 1989 році опублікувала перші контрольовані результати ранньої процедури, яку тоді називала Eye Movement Desensitization — EMD.
Надалі розширила ранню процедуру до багатофазної психотерапевтичної системи EMDR.
Сформулювала модель адаптивної переробки інформації — Adaptive Information Processing, AIP — як теоретичну рамку для розуміння травматичних спогадів і клінічної роботи в EMDR.
Систематизувала метод у книзі Eye Movement Desensitization and Reprocessing: Basic Principles, Protocols, and Procedures, перше видання якої вийшло 1995 року.
Була старшою науковою співробітницею-емериткою Mental Research Institute, виконавчою директоркою EMDR Institute та засновницею гуманітарної програми Trauma Recovery/EMDR Humanitarian Assistance Programs.

Від літератури до психології

Шапіро народилася 18 лютого 1948 року в Брукліні, Нью-Йорк. Спочатку її академічний шлях був пов’язаний не з психологією, а з літературою. Вона здобула ступінь бакалавра з англійської літератури в Brooklyn College у 1968 році та магістерський ступінь у 1974 році, після чого викладала англійську мову й літературу. Вона також навчалася в докторській програмі з англійської літератури в New York University і планувала досліджувати творчість Томаса Гарді.

Наприкінці 1970-х її життєва траєкторія змінилася після діагнозу раку. Шапіро почала дедалі більше цікавитися психологічним стресом, взаємодією психічних і тілесних процесів та способами психологічної допомоги. Згодом вона переїхала до Каліфорнії й перейшла до професійної психологічної підготовки.

Докторський ступінь із психології Шапіро отримала 1988 року в Professional School of Psychological Studies у Сан-Дієго. Історичні дослідження її професійного шляху звертають увагу, що ця школа не мала акредитації. Цей факт важливий для точної біографії, але сам по собі не визначає ефективність або неефективність EMDR: клінічний метод оцінюють за результатами незалежних досліджень, систематичних оглядів і настанов.

Як з’явилися EMD і EMDR

У традиційному описі походження методу Шапіро розповідала, що 1987 року під час прогулянки помітила: певні швидкі рухи очей супроводжувалися зменшенням емоційного впливу неприємних думок. Після цього вона почала експериментувати з навмисно викликаними рухами очей і поступово сформувала терапевтичну процедуру.

Саме як особистий опис Шапіро цю історію і варто подавати. Сучасна історіографія EMDR показала, що її професійний інтерес до рухів очей мав передісторію.

Дослідник Джеральд Розен у 2023 році опублікував архівну реконструкцію, яка документує участь Шапіро в середовищі нейролінгвістичного програмування у першій половині 1980-х років. У 2026 році Розен і Лорен Панкратц доповнили цю реконструкцію газетними матеріалами та фотографією 1985 року, де Шапіро представлена як тренерка з нейролінгвістичного програмування поруч із матеріалами про патерни рухів очей. Автори вважають це сильним свідченням того, що інтерес Шапіро до рухів очей виник раніше за описану нею прогулянку 1987 року.

Це змінює історіографію походження методу, але не замінює питання про його клінічні результати. Історична неточність у розповіді про появу ідеї не є доказом неефективності терапії, так само як пізніше визнання терапії настановами не підтверджує кожну біографічну версію її походження.

Перші дослідження 1989 року: ще EMD, а не сучасна EMDR

У квітні 1989 року в Journal of Traumatic Stress вийшла стаття Шапіро Efficacy of the Eye Movement Desensitization Procedure in the Treatment of Traumatic Memories. У дослідженні брали участь 22 людини із симптомами, пов’язаними з травматичними спогадами. Процедура називалася Eye Movement Desensitization — десенсибілізація рухом очей, або EMD.

У вересні того ж року Journal of Behavior Therapy and Experimental Psychiatry опублікував її статтю Eye Movement Desensitization: A New Treatment for Post-Traumatic Stress Disorder. Обидві роботи належать до раннього етапу розвитку підходу.

Тому фраза «EMDR була створена одразу в готовому вигляді 1987 року» спрощує історію. Спочатку існувала EMD — процедура, зосереджена на зниженні дистресу, пов’язаного з травматичними спогадами. У наступні роки Шапіро змінила назву на EMDR, розширила протокол, додала роботу з когнітивними, емоційними й тілесними аспектами переживання та сформувала ширшу інформаційно-переробну модель.

Що таке EMDR

EMDR — це структурована психотерапія, у якій людина разом із підготовленим терапевтом працює з визначеними спогадами, образами, переконаннями, емоціями та тілесними реакціями, що пов’язані з травматичним досвідом. Під час частини процедури застосовується повторювана двобічна стимуляція: найчастіше керовані рухи очей, але можуть використовуватися поперемінні дотики або звукові сигнали.

EMDR не зводиться до рухів очей. У сучасному протоколі це багатофазна терапія з оцінюванням, підготовкою, вибором терапевтичних мішеней, опрацюванням спогаду, перевіркою тілесних реакцій, завершенням сесії та повторною оцінкою результатів.

Це також не тотожне загальній або систематичній десенсибілізації. На Українському психологічному ХАБі окремий матеріал «Десенсибілізація це» зберігає власний історичний і пошуковий контекст. Систематична десенсибілізація пов’язана насамперед із поведінковою традицією Джозефа Вольпе; EMDR має іншу історію, структуру та теоретичну рамку.

Вісім фаз EMDR

У стандартизованому описі EMDR виділяють вісім фаз.

Збір анамнезу і планування лікування. Терапевт оцінює проблему, життєвий контекст, безпеку, ресурси та можливі терапевтичні мішені.
Підготовка. Людині пояснюють процедуру, домовляються про спосіб зупинення роботи, за потреби формують навички стабілізації та саморегуляції.
Оцінювання. Визначають конкретний образ або епізод, пов’язане з ним негативне переконання, бажане адаптивне переконання, емоції, суб’єктивний рівень дистресу та тілесні відчуття.
Десенсибілізація. Цільовий матеріал опрацьовується серіями двобічної стимуляції з короткими перевірками того, що виникає в пам’яті, емоціях, думках або тілі.
Інсталяція. Посилюється зв’язок із більш адаптивним позитивним переконанням, якщо воно відповідає опрацьованому досвіду.
Сканування тіла. Перевіряють, чи залишаються тілесні реакції, пов’язані з цільовим спогадом.
Завершення. Сесію завершують так, щоб людина могла повернутися до повсякденного функціонування, навіть якщо робота з мішенню ще не закінчена.
Повторне оцінювання. На наступній зустрічі перевіряють зміни, стійкість результату та визначають подальші цілі.

У різних клінічних ситуаціях конкретна тривалість і послідовність роботи можуть відрізнятися. NICE для дорослих із ПТСР описує EMDR як фазове втручання, яке має проводитися підготовленими фахівцями за валідованим протоколом; типовий курс часто становить 8–12 сесій, а при множинній травматизації може бути довшим.

Модель адаптивної переробки інформації: що стверджує AIP

Шапіро поступово сформувала модель адаптивної переробки інформації — Adaptive Information Processing, або AIP. У цій моделі психопатологічні симптоми можуть підтримуватися досвідом, який був збережений у дисфункційній формі й недостатньо інтегрований з іншими, більш адаптивними мережами пам’яті.

Шапіро та Луїза Максфілд у 2002 році описували AIP як модель, за якою EMDR має прискорювати переробку інформації та сприяти адаптивному розв’язанню травматичних спогадів. Роджер Соломон і Шапіро у 2008 році розвивали цю концепцію, обговорюючи можливі процеси реконсолідації пам’яті та роль двобічної стимуляції.

Ключове слово тут — «модель». AIP є теоретичною і клінічною рамкою, що організовує роботу EMDR. Вона формулює гіпотези про те, чому травматичний досвід може залишатися дезадаптивно пов’язаним із поточними реакціями і як терапевтичне опрацювання може змінювати ці зв’язки.

AIP не слід описувати як доведений нейробіологічний механізм. Сумісність окремих положень моделі з дослідженнями пам’яті або реконсолідації не перетворює всю модель на встановлений опис роботи мозку.

Двобічна стимуляція і рухи очей: компонент не дорівнює всій терапії

Найвідоміший елемент EMDR — двобічна стимуляція, або bilateral stimulation, BLS. Вона може здійснюватися рухами очей, поперемінними дотиками чи звуковими сигналами. NICE прямо описує повторювану двобічну стимуляцію як частину EMDR для цільових спогадів.

Саме тут виникає одна з центральних наукових дискусій. Якщо повний EMDR-протокол показує клінічну ефективність, це ще не означає, що весь ефект пояснюється рухами очей. Дослідники пропонували різні механізми: навантаження робочої пам’яті, орієнтувальну реакцію, зміни уваги, процеси реконсолідації та інші пояснення.

Лабораторні дослідження часто показують, що виконання паралельного завдання під час пригадування може зменшувати яскравість або емоційність негативного спогаду. Проте перехід від такого експериментального ефекту до пояснення повного клінічного результату EMDR не є автоматичним.

VA/DoD у клінічній настанові 2023 року окремо зазначає, що доказів недостатньо, щоб рекомендувати використовувати окремі компоненти мануалізованої психотерапії замість повного протоколу або додавати їх до нього. Це хороший орієнтир для коректної інтерпретації: оцінювати потрібно і терапію як комплексне втручання, і її складові як окремі дослідницькі питання.

Що показують сучасні настанови щодо ПТСР

Найсильніше місце EMDR у сучасній доказовій психотерапії — лікування посттравматичного стресового розладу.

Національний центр ПТСР Міністерства у справах ветеранів США, узагальнюючи настанову VA/DoD 2023 року, відносить три травмофокусовані психотерапії до найбільш ефективних і рекомендованих методів для ПТСР: пролонговану експозицію, когнітивно-процесуальну терапію та EMDR.

NICE у британській настанові NG116 рекомендує EMDR дорослим із діагнозом ПТСР або клінічно значущими симптомами ПТСР, які звернулися більш ніж через три місяці після травми, якщо травма не була пов’язана з бойовими діями. У проміжку від одного до трьох місяців після небойової травми NICE пропонує розглядати EMDR, якщо людина віддає їй перевагу.

Для дітей і підлітків 7–17 років рекомендація обережніша: NICE пропонує розглядати EMDR більш ніж через три місяці після травми, якщо дитина або підліток не відповідає на травмофокусовану когнітивно-поведінкову терапію або не може залучитися до неї.

8 квітня 2025 року NICE завершив черговий наглядовий перегляд NG116 і повідомив, що нових даних, які вимагали б зміни рекомендацій, не виявлено.

Всесвітня організація охорони здоров’я у своїх рекомендаціях щодо станів, безпосередньо пов’язаних зі стресом, також розглядає EMDR серед психологічних втручань для дорослих із ПТСР за умови, що допомогу надають підготовлені й супервізовані фахівці.

Що додають нові систематичні огляди

Клінічні рекомендації не означають, що всі дослідження EMDR однаково сильні. Саме тому важливо читати не лише висновок «метод рекомендовано», а й якість первинних робіт.

Систематичний огляд і метааналіз Емми Сімпсон та колег, опублікований 2025 року, оцінив дослідження EMDR у дорослих із ПТСР, що з’явилися після формування настанов NICE 2018 року. Автори включили 16 рандомізованих контрольованих випробувань із 1031 учасником, які надавали клінічні дані про ПТСР. Більшість досліджень були невеликими; усі, крім одного, мали високий або помірний ризик систематичної похибки. У метааналізах EMDR перевищувала список очікування або звичайну допомогу, а значущої різниці між EMDR і травмофокусованою когнітивно-поведінковою терапією в ефекті на симптоми ПТСР не виявлено.

Інший систематичний огляд і метааналіз Вільєгас-Ортеги та колег, опублікований онлайн 2025 року і в номері Journal of Affective Disorders 2026 року, зосередився на порівнянні EMDR зі списком очікування. Дванадцять рандомізованих досліджень із 690 учасниками показали напрямок на користь EMDR щодо симптомів і втрати діагнозу ПТСР, але автори оцінили певність доказів як низьку або дуже низьку через методологічні обмеження й невизначеність довгострокових результатів.

Ці результати не суперечать самим настановам. Вони показують реальну структуру доказів: EMDR має достатню клінічну підтримку, щоб бути рекомендованим методом при ПТСР, а якість і точність оцінки окремих ефектів продовжують уточнюватися.

Чи є EMDR «кращою» за інші травмофокусовані методи

Сучасні дані не дають підстав перетворювати EMDR на універсального переможця серед психотерапій ПТСР. Її слід розглядати поруч з іншими добре дослідженими травмофокусованими методами.

На Українському психологічному ХАБі історичну й дослідницьку лінію експозиційної терапії представлено в персональному хабі Едни Фоа. Для ширшого вибору між терапевтичними підходами корисний матеріал «Який метод психотерапії обрати».

Вибір клінічного методу залежить від конкретного розладу, характеристик травматичного досвіду, супутніх проблем, доступності підготовленого фахівця, попереднього лікування та переваг самої людини. Рекомендація методу в настанові не означає, що він однаково підходить кожному пацієнтові або кожній ситуації.

EMDR за межами ПТСР

EMDR застосовують і досліджують при різних клінічних проблемах: тривожних і депресивних розладах, наслідках комплексної травматизації, болю, залежностях та інших станах. Проте наявність досліджень або практичне використання не означає однаковий рівень доказовості для всіх цих показань.

Для канонічного опису методу правильний порядок такий: спочатку вказувати стан, для якого існує сильна настановна підтримка, — ПТСР; далі окремо оцінювати кожен інший розлад за його власною доказовою базою. Не слід переносити репутацію EMDR при ПТСР на будь-яку проблему, де метод просто використовували в окремих дослідженнях.

Основні праці Франсін Шапіро

Efficacy of the Eye Movement Desensitization Procedure in the Treatment of Traumatic Memories — Journal of Traumatic Stress, 1989, том 2, № 2, с. 199–223. DOI 10.1002/jts.2490020207. Це перша контрольована публікація ранньої EMD-процедури.

Eye Movement Desensitization: A New Treatment for Post-Traumatic Stress Disorder — Journal of Behavior Therapy and Experimental Psychiatry, 1989, том 20, № 3, с. 211–217. DOI 10.1016/0005-7916(89)90025-6.

Eye Movement Desensitization and Reprocessing: Basic Principles, Protocols, and Procedures — Guilford Press. Перше видання — 1995 рік, друге — 2001. Третє видання під назвою Eye Movement Desensitization and Reprocessing (EMDR) Therapy: Basic Principles, Protocols, and Procedures вийшло в електронному форматі 20 листопада 2017 року і в твердій обкладинці 29 грудня 2017 року; у виданні зазначено © 2018.

Getting Past Your Past: Take Control of Your Life with Self-Help Techniques from EMDR Therapy — популярна книга Шапіро 2012 року. Вона зробила ідеї EMDR відомішими широкій аудиторії, але популярний виклад не замінює професійного навчання терапевтичному протоколу.

Вплив і професійна спадщина

До кінця життя Шапіро була однією з центральних постатей міжнародної EMDR-спільноти. Guilford Press називає її засновницею і розробницею EMDR. Вона мала статус Senior Research Fellow Emeritus у Mental Research Institute в Пало-Альто, очолювала EMDR Institute і була засновницею та почесною президенткою Trauma Recovery/EMDR Humanitarian Assistance Programs.

Шапіро отримала низку професійних відзнак, серед них Міжнародна премія Зиґмунда Фройда за психотерапію та відзнака за внесок у практику психології травми від 56-го підрозділу Американської психологічної асоціації.

Її найважливіша спадщина полягає не в одному технічному прийомі. Шапіро створила клінічну систему, яка спричинила велику дослідницьку програму, професійну інфраструктуру, міжнародне навчання й тривалу дискусію про те, як психотерапія може змінювати травматичні спогади.

Що в спадщині Шапіро встановлено, а що залишається дискусійним

Історично добре встановлено, що Франсін Шапіро розробила EMD/EMDR і була центральною авторкою його протоколів та теоретичної системи.

Клінічно добре встановлено, що EMDR є одним із рекомендованих травмофокусованих методів лікування ПТСР у низці авторитетних настанов. При цьому конкретні рекомендації залежать від віку, часу після травми та клінічного контексту.

На рівні теорії AIP залишається моделлю, яка організовує клінічне пояснення EMDR, а не доведеним описом нейробіологічного механізму.

На рівні компонентів роль рухів очей і двобічної стимуляції досліджується окремо від ефективності повного протоколу. Існують результати, що підтримують вплив паралельного навантаження на характеристики спогаду, але є кілька конкуруючих пояснень того, як це пов’язано з повним терапевтичним ефектом.

На рівні історіографії традиційний наратив про випадкове відкриття під час прогулянки 1987 року тепер співіснує з архівними даними про більш ранню участь Шапіро в нейролінгвістичному програмуванні та інтерес до рухів очей. Цю суперечність слід описувати як історичне питання, а не використовувати як заміну клінічній оцінці методу.

Підсумок

Франсін Шапіро посідає особливе місце в історії сучасної психотерапії: вона створила метод, який пройшов шлях від невеликої процедури Eye Movement Desensitization у 1980-х роках до структурованої EMDR-терапії, включеної до міжнародних клінічних настанов для ПТСР.

Найточніший спосіб оцінювати її внесок — не міфологізувати і не спрощувати. EMDR має реальну клінічну доказову базу при ПТСР. AIP є теоретичною моделлю. Двобічна стимуляція є компонентом повного протоколу, механізм внеску якого продовжують досліджувати. А історія виникнення методу сьогодні виглядає складнішою, ніж класична розповідь про одну випадкову прогулянку.

Саме таке розділення — авторство, ефективність, механізм і історіографія — дозволяє бачити Франсін Шапіро не як легенду навколо одного руху очей, а як важливу постать психології травми, чия робота стала предметом і клінічного визнання, і тривалої наукової перевірки.

Психологічна енкциклопедія