Една Фоа: пролонгована експозиція, ПТСР, ОКР та емоційна обробка страху

2 вер.

Читати 11 хв

Една Б. Фоа (Edna B. Foa; 28 грудня 1937, Хайфа — 24 березня 2026, Філадельфія) — ізраїльсько-американська клінічна психологиня, одна з ключових дослідниць експозиційних методів у сучасній клінічній психології. Її наукова програма охопила обсесивно-компульсивний розлад, посттравматичний стресовий розлад, теорію страху, психометричні інструменти та контрольовані клінічні випробування. Найтісніше ім’я Фоа пов’язане з пролонгованою експозицією для ПТСР, розвитком і суворою емпіричною перевіркою експозиції із запобіганням реакції при ОКР та теорією емоційної обробки страху, сформульованою разом із Майклом Козаком.

Внесок Фоа важливий не лише через конкретні протоколи. Вона належала до покоління дослідників, яке змінило сам спосіб перевірки психотерапії: клінічні припущення ставали операціоналізованими процедурами, порівнювалися в рандомізованих дослідженнях, супроводжувалися стандартизованими вимірюваннями й могли навчатися іншим фахівцям. У її роботах теорія, метод і вимірювання утворювали єдину дослідницьку систему.

Водночас історичну роль Фоа потрібно описувати точно. Вона не винайшла експозиційну терапію загалом і не була одноосібною авторкою ERP. Її внесок полягав у розвитку, стандартизації, перевірці та поширенні експозиційних підходів, а в разі пролонгованої експозиції — у створенні та багаторічному дослідженні окремого структурованого протоколу для ПТСР.

Коротко: чим відома Една Фоа

Розробляла й досліджувала пролонговану експозицію (Prolonged Exposure, PE) — структуровану травма-фокусовану психотерапію ПТСР.
Зіграла ключову роль у розвитку та емпіричному утвердженні експозиції із запобіганням реакції (ERP) при ОКР; докладніше — у канонічному матеріалі «ERP при ОКР: як працює експозиція із запобіганням реакції».
Разом із Майклом Дж. Козаком сформулювала теорію емоційної обробки страху, яка стала важливою теоретичною основою експозиційних втручань другої половини XX століття.
Очолювала масштабну програму клінічних випробувань ПТСР та ОКР, у якій методи порівнювалися з контрольними умовами й іншими активними психотерапіями.
Брала участь у розробленні та валідації інструментів оцінювання, серед яких PSS-I, PTCI, CPSS та OCI-R.
Заснувала й багато років очолювала Центр лікування та дослідження тривоги (Center for the Treatment and Study of Anxiety) при Пенсильванському університеті, який став одним із міжнародних центрів дослідження тривожних, обсесивно-компульсивних і травма-пов’язаних розладів.

Біографія та академічний шлях

Една Бен Джейкоб народилася 28 грудня 1937 року в Хайфі, у тодішній підмандатній Палестині. Виросла в Ізраїлі. У публікаціях і професійних джерелах вона найчастіше фігурує як Edna B. Foa; у біографічних матеріалах трапляються також форми Edna Ben Jacob і Edna Ben Jacob Foa.

1962 року Фоа здобула ступінь бакалавра з психології та літератури в Bar-Ilan University. 1970 року отримала магістерський ступінь із клінічної психології в University of Illinois і того самого року — PhD з клінічної психології та психології особистості в University of Missouri–Columbia. Її рання професійна кар’єра була пов’язана з Temple University та Medical College of Pennsylvania, а центральною інституційною базою зрілої наукової роботи став University of Pennsylvania.

У Пенсильванському університеті Фоа працювала професоркою клінічної психології в департаменті психіатрії Perelman School of Medicine. Вона створила Center for the Treatment and Study of Anxiety — Центр лікування та дослідження тривоги. International OCD Foundation датуює заснування центру 1979 роком. Через цей центр дослідження Фоа перетворювалися на клінічні протоколи, програми підготовки терапевтів і міжнародні мережі навчання.

Фоа померла 24 березня 2026 року у Філадельфії у віці 88 років. Після її смерті University of Pennsylvania та International OCD Foundation опублікували меморіальні матеріали, у яких підкреслили її роль у формуванні доказового лікування ОКР і ПТСР.

Від дослідження страху до експозиційних методів

Наукова програма Фоа виникла в контексті поведінкової терапії, де страх і уникання розглядалися як процеси, які можна експериментально досліджувати. Практичне питання було водночас теоретичним: що відбувається, коли людина систематично контактує з безпечною, але загрозливою для неї ситуацією й не виконує звичної дії уникання або нейтралізації?

Експозиція в такій логіці означає не примусове «зіткнення зі страхом заради страждання», а структурований контакт із сигналами, які стали надмірно пов’язаними з небезпекою. Клінічно важливим стає те, що людина отримує нову інформацію про ситуацію, власні реакції та прогнозований наслідок. У різних розладах ця загальна ідея реалізується по-різному: ERP при ОКР працює з обсесіями, тригерами та компульсивними реакціями; PE при ПТСР — із травматичною пам’яттю та безпечними ситуаціями, яких людина уникає через їхній зв’язок із травмою.

Саме ця здатність відрізняти спільний принцип від конкретного протоколу є ключем до спадщини Фоа. «Експозиція» — широка сім’я процедур. ERP і PE — різні методи з різними клінічними мішенями, структурою та доказовою історією.

ERP при ОКР: у чому саме внесок Фоа

Експозиція із запобіганням реакції, або ERP, стала центральним поведінковим методом лікування обсесивно-компульсивного розладу. Під час експозиційної частини людина за терапевтичним планом контактує з безпечними ситуаціями, думками або сигналами, що запускають обсесивну тривогу. Запобігання реакції означає відмову від компульсивного ритуалу або іншої нейтралізації, яка зазвичай короткочасно зменшує тривогу й тим самим підтримує цикл ОКР.

Фоа не започаткувала цю традицію з нуля. International OCD Foundation прямо наголошує, що її робота спиралася на попередні поведінкові дослідження. Її роль була іншою й історично не менш значущою: вона допомогла перетворити перспективний поведінковий підхід на систематично досліджуваний, стандартизований і широко поширюваний метод. У її лабораторії та клінічному центрі уточнювали процедури, перевіряли результати, досліджували окремі компоненти й навчали фахівців.

Тому в Каноні психології зв’язок Фоа з ERP фіксується двома точними формулами: вона «розвинула/уточнила» ERP і «емпірично досліджувала» його. Формула «Фоа винайшла ERP» стирає попередню історію поведінкової терапії й спрощує колективний характер наукового розвитку.

Окрема канонічна стаття Українського психологічного ХАБу докладно пояснює ERP при ОКР: як працює експозиція із запобіганням реакції.

Теорія емоційної обробки страху

1986 року Една Фоа та Майкл Дж. Козак опублікували в Psychological Bulletin статтю «Emotional processing of fear: Exposure to corrective information» — «Емоційна обробка страху: експозиція до коригувальної інформації». Ця робота стала одним із найвпливовіших теоретичних текстів про те, чому експозиційні процедури можуть змінювати патологічний страх.

Фоа й Козак виходили з уявлення про «структуру страху» в пам’яті — мережу інформації про стимули, реакції та їхнє значення. Патологічний страх, у цій моделі, підтримується тоді, коли така структура містить неточні або надмірні зв’язки: наприклад, безпечний сигнал інтерпретується як ознака неминучої небезпеки, а сильна фізіологічна реакція — як доказ того, що загроза вже сталася.

Для зміни структури страху, за теорією емоційної обробки, потрібні дві умови. По-перше, страхова структура має бути активована. По-друге, під час цієї активації людина повинна отримати інформацію, несумісну з її патологічними очікуваннями. Експозиція створює умови для такого зіткнення старого прогнозу з новим досвідом.

Ця модель мала величезний історичний вплив, але її не слід подавати як остаточно доведений опис одного універсального нейробіологічного механізму психотерапії. Сучасна наука про експозицію включає також моделі згасання, інгібіторного навчання, порушення очікувань, контекстної залежності та повернення страху. Вони не просто «скасовують» Фоа й Козака, а уточнюють, які саме процеси можуть стояти за стійкою поведінковою зміною.

Цей розвиток окремо розбирають матеріали Українського психологічного ХАБу про інгібіторне навчання, згасання страху та навчання безпеці.

Пролонгована експозиція: як сформувався протокол

Пролонгована експозиція (Prolonged Exposure, PE) — окремий структурований метод травма-фокусованої психотерапії ПТСР, сформований у дослідницькій програмі Фоа та її колег. Назва «пролонгована» стосується систематичної, повторюваної роботи з травма-пов’язаними стимулами й пам’яттю в межах терапевтичного протоколу, а не вимоги якомога довше утримувати людину в максимальному дистресі.

Класична PE включає психоосвіту про ПТСР і логіку лікування, роботу з диханням як коротку навичку, експозицію в реальних безпечних ситуаціях (in vivo exposure), яких людина уникає через травматичні асоціації, уявну експозицію (imaginal exposure) до травматичної пам’яті та подальше обговорення пережитого досвіду. У сучасних описах протоколу точна структура, тривалість сесій і спосіб проведення можуть адаптуватися на основі досліджень і клінічної ситуації.

Важливо відрізняти PE від популярної поради «просто розкажіть про травму багато разів». Це не самодопоміжна вправа й не універсальна процедура для будь-якого тяжкого спогаду. Терапевт оцінює ПТСР, клінічні ризики, уникання, коморбідні стани, готовність і контекст, пояснює логіку роботи та разом із людиною формує план. У доказових програмах експозиція проводиться добровільно й має конкретну терапевтичну мішень.

Теоретично PE тривалий час пояснювали через емоційну обробку страху: активація травматичної мережі створює можливість інтегрувати нову інформацію про безпеку, контрольованість, здатність переносити емоції та відмінність між спогадом і теперішньою загрозою. Сучасні дослідження механізмів додають до цієї картини навчання, зміну очікувань, контекст і поведінкове відновлення.

Що показали ключові клінічні дослідження

Одне з ранніх ключових рандомізованих досліджень Фоа, Барбари Ротбаум, Девіда Ріґґса й Тамери Мердок було опубліковане 1991 року. У ньому 45 жінок із ПТСР після зґвалтування рандомізували до чотирьох умов: пролонгованої експозиції, стрес-інокуляційного тренінгу, підтримувального консультування або списку очікування. Робота стала важливою частиною ранньої доказової бази травма-фокусованого лікування.

Надалі програма досліджень стала значно ширшою. У рандомізованому дослідженні 2005 року 171 жінку з хронічним ПТСР після насильства розподілили між PE, PE з доданою когнітивною реструктуризацією та списком очікування. Обидва активні варіанти зменшували симптоми ПТСР і депресії порівняно з очікуванням, а додавання окремої когнітивної реструктуризації не дало додаткової переваги. Важливо й те, що лікування в громадській клініці, яке проводили консультанти з обмеженим попереднім досвідом КПТ, не поступалося лікуванню в академічному центрі.

Пізніші дослідження перевіряли PE серед військовослужбовців і ветеранів, підлітків, людей із супутніми розладами, у телемедицині, інтенсивних форматах і коротших сесіях. Огляд Кармен Маклін і Едни Фоа 2024 року характеризує PE як добре встановлене лікування першої лінії ПТСР і водночас описує прогалини: доступність, представлення маргіналізованих груп, оптимальні формати доставки, відсів із терапії та способи підвищення масштабованості.

Клінічні випробування не означають, що кожна людина відповість однаково або що один протокол має монополію на лікування ПТСР. Вони означають, що ефективність методу перевірялася контрольованими способами, а сучасні рекомендації можуть порівнювати його з іншими добре дослідженими втручаннями.

Що означає сучасна доказова оцінка PE

Станом на 2026 рік Національний центр ПТСР Міністерства у справах ветеранів США називає пролонговану експозицію одним із найкраще досліджених методів лікування ПТСР. Чинна клінічна настанова VA/DoD 2023 року відносить PE разом із когнітивно-процесуальною терапією та EMDR до травма-фокусованих психотерапій із найсильнішою рекомендацією для ПТСР.

Це формулювання стосується діагностованого ПТСР і конкретного терапевтичного протоколу. Воно не перетворює будь-яке «зіткнення з тригером» на доказове лікування. Так само воно не означає, що людину потрібно змушувати до травматичних спогадів, коли вона не погоджується на таку роботу або коли клінічна оцінка вимагає іншого порядку втручань.

VA описує типовий курс PE як приблизно 8–15 сесій; традиційно сесії тривали близько 90 хвилин, а сучасні дослідження підтримують і 60-хвилинні формати. Конкретний курс визначається клінічно, а не механічним підрахунком сесій.

Для читача важливе ще одне розрізнення: пережита травматична подія не дорівнює автоматично ПТСР. Після травми можливий широкий спектр реакцій, і лікування підбирають за симптомами, функціонуванням, діагностичною оцінкою та потребами людини. PE — не загальний ритуал «опрацювання травми», а одна з доказових психотерапій саме ПТСР.

Фоа й психометрія: як вимірювати те, що лікуєш

Одна з характерних рис наукової програми Фоа — постійна увага до вимірювання. Якщо дослідник заявляє, що метод зменшує симптоми, потрібен інструмент, який дозволяє послідовно оцінити ці симптоми, зміни та відмінності між групами. Тому поряд із терапевтичними протоколами Фоа та її колеги розробляли й перевіряли психометричні шкали та інтерв’ю.

PTSD Symptom Scale — Interview (PSS-I) — клінічне інтерв’ю для оцінювання симптомів ПТСР, опубліковане Фоа, Девідом Ріґґсом, Констанс Данку та Барбарою Ротбаум 1993 року. Пізніше інструмент оновили під критерії DSM-5 як PSS-I-5. Різні версії слід розрізняти: це не одна незмінна шкала, а інструмент із бібліографічною історією.

Posttraumatic Cognitions Inventory (PTCI), опублікований 1999 року Фоа, Анке Елерс, Девідом Кларком, Девідом Толіном і Стівеном Орсілло, вимірює травма-пов’язані переконання про себе, світ і самозвинувачення. Інструмент був важливим не тільки для оцінки, а й для перевірки теоретичних припущень про когнітивні зміни під час лікування.

Child PTSD Symptom Scale (CPSS), розроблена Фоа, Келлі Джонсон, Норою Фіні та Кімберлі Тредвелл і опублікована 2001 року, стала коротким інструментом оцінювання симптомів ПТСР у дітей та підлітків. Первинну психометричну перевірку проводили серед 75 дітей шкільного віку, які пережили землетрус у Нортриджі 1994 року.

Obsessive-Compulsive Inventory — Revised (OCI-R), опублікований 2002 року Фоа та співавторами, є 18-пунктовою скороченою переглянутою версією попереднього Obsessive-Compulsive Inventory. Він оцінює обсесивно-компульсивні симптоми й демонструє, наскільки тісно дослідницька спадщина Фоа поєднала лікування ОКР із систематичним вимірюванням його проявів.

Жодна шкала сама по собі не замінює повної клінічної оцінки. Її значення залежить від мети використання, версії, мови, психометричних властивостей і контексту.

Основні праці

1986 — Edna B. Foa, Michael J. Kozak. «Emotional processing of fear: Exposure to corrective information». Psychological Bulletin, 99(1), 20–35. DOI 10.1037/0033-2909.99.1.20. Стаття сформулювала теорію емоційної обробки страху й стала теоретичним орієнтиром для наступної програми експозиційних досліджень.

1991 — Edna B. Foa, Barbara Olasov Rothbaum, David S. Riggs, Tamera B. Murdock. «Treatment of Posttraumatic Stress Disorder in Rape Victims: A Comparison Between Cognitive-Behavioral Procedures and Counseling». Journal of Consulting and Clinical Psychology, 59(5), 715–723. DOI 10.1037/0022-006X.59.5.715. Раннє рандомізоване випробування PE та інших втручань при ПТСР.

2007 — Edna B. Foa, Elizabeth A. Hembree, Barbara Olasov Rothbaum. Prolonged Exposure Therapy for PTSD: Emotional Processing of Traumatic Experiences — Therapist Guide. Oxford University Press, 2007. Це перше видання клінічного керівництва, яке систематизувало протокол PE для терапевтів.

2019 — Edna B. Foa, Elizabeth A. Hembree, Barbara Olasov Rothbaum, Sheila A. M. Rauch. Prolonged Exposure Therapy for PTSD: Emotional Processing of Traumatic Experiences — Therapist Guide, 2nd ed. Oxford University Press. Друге видання є окремою бібліографічною версією і не повинно змішуватися з виданням 2007 року.

2024 — Carmen P. McLean, Edna B. Foa. «State of the Science: Prolonged exposure therapy for the treatment of posttraumatic stress disorder». Journal of Traumatic Stress, 37(4), 535–550. DOI 10.1002/jts.23046. Пізній огляд Фоа узагальнив сучасну доказову базу PE, нові формати та відкриті питання.

Як змінювалося пояснення експозиції

Історично роботи Фоа допомогли перенести центр ваги з простої ідеї «звикання» на питання про те, яку нову інформацію засвоює людина. Теорія емоційної обробки вбачала ключ у корекції патологічної структури страху. Пізніші моделі згасання й інгібіторного навчання підкреслили, що старе навчання про загрозу може не стиратися, а нове безпечне знання конкурує з ним і залежить від контексту.

Це пояснює кілька давно відомих клінічних явищ: страх може повернутися після успішної терапії; безпечне навчання може погано переноситися в нові ситуації; зниження тривоги всередині конкретної сесії не є єдиним критерієм того, що відбулося корисне навчання. Сучасні підходи тому приділяють увагу різноманітності контекстів, порушенню очікувань, поведінковим наслідкам і здатності діяти попри наявність емоційної реакції.

У ширшому історичному сенсі спадщина Фоа демонструє, як клінічна теорія може залишатися продуктивною навіть тоді, коли її механістичне пояснення уточнюється. Вона породжує дослідження, які дозволяють наступним моделям поставити точніші питання.

Вплив на сучасну психологію та психотерапію

Вплив Фоа можна побачити щонайменше на чотирьох рівнях. Перший — клінічний: ERP при ОКР і PE при ПТСР стали частиною міжнародної доказової практики. Другий — методологічний: терапевтичні процедури в її програмі описувалися достатньо точно, щоб їх можна було відтворювати, навчати й порівнювати.

Третій рівень — психометричний. Шкали та інтерв’ю, створені Фоа з колегами, дали дослідникам спільну мову для вимірювання симптомів і когнітивних змін. Четвертий — інституційний: Center for the Treatment and Study of Anxiety став місцем підготовки дослідників і клініцистів, через яких підходи Фоа поширилися далеко за межі однієї лабораторії.

Її наукова біографія також добре показує перехід психології від авторитету школи до культури відтворюваного клінічного доказу. Значення методу визначається не тим, наскільки переконливо він звучить у теорії, а тим, чи витримує він порівняння, чи його ефект повторюється в різних групах, чи можна навчити процедури іншим фахівцям і чи зберігається користь поза лабораторією.

Що важливо не спрощувати

Една Фоа не є «винахідницею експозиційної терапії» загалом. Експозиційні методи мають довшу поведінкову історію.
Фоа не була одноосібною винахідницею ERP. Її внесок — ключовий розвиток, систематизація, емпірична перевірка та поширення цього підходу.
Пролонгована експозиція і ERP не є двома назвами одного методу. PE розроблена для ПТСР; ERP — передусім для ОКР та споріднених клінічних задач.
Теорія емоційної обробки страху — впливова історична й клінічна модель, а не остаточний опис єдиного доведеного механізму експозиції.
Доказовість PE при ПТСР не означає, що будь-яка самостійна інтенсивна експозиція до травматичних спогадів є корисною або безпечною.
Психометричні шкали Фоа — інструменти оцінювання; вони не дорівнюють автоматичному діагнозу без клінічного контексту.

Една Фоа в Каноні психології

У графі знань Українського психологічного ХАБу Една Фоа є центральною персоналією для вузлів «Пролонгована експозиція», «Експозиція із запобіганням реакції» та «Теорія емоційної обробки страху». Окремими сутностями також зафіксовано її ключові праці та психометричні інструменти, щоб не змішувати людину, метод, теорію, статтю й шкалу в один об’єкт.

Пов’язані матеріали Українського психологічного ХАБу: