Фергус Крейк: рівні обробки, пам’ять і когнітивне старіння
Оновлено: 2 дні тому
Автор: Український психологічний ХАБ · Опубліковано: 21 вересня 2026 · Редакційна політика
Фергус Крейк — один із найвпливовіших дослідників людської пам’яті другої половини XX і початку XXI століття. Його ім’я найчастіше пов’язують із теорією рівнів обробки, створеною разом із Робертом Локхартом, але науковий внесок Крейка значно ширший. Він досліджував, як спосіб опрацювання інформації під час кодування впливає на подальше пригадування, як взаємодіють кодування і відтворення, чому пам’ять змінюється з віком і чому зовнішні підказки можуть частково компенсувати вікове зростання вимог до самостійно ініційованого когнітивного контролю.
Крейк важливий ще й тому, що його кар’єра з’єднує кілька етапів розвитку науки про пам’ять: від дискусій 1960–1970-х років про «сховища» короткочасної й довготривалої пам’яті — до сучасних досліджень кодування, пригадування, когнітивного старіння та нейровізуалізації. У 2023 році він опублікував великий огляд про пам’ять, старіння і мозок, а у 2026 році — новий огляд робіт Ларрі Джейкобі про старіння та пам’ять, тобто його наукова траєкторія продовжує безпосередньо входити в сучасну дискусію (Craik, 2023; Craik, 2026).
Ця стаття є персональним науковим хабом Фергуса Крейка. Детальний розбір самої теорії рівнів обробки має окрему канонічну сторінку, тому тут головний фокус — на дослідникові, еволюції його ідей, ключових експериментах, когнітивному старінні та тому, як його підхід оцінюють сьогодні.
Хто такий Фергус Крейк
Фергус І. М. Крейк (Fergus I. M. Craik) — психолог і когнітивний дослідник пам’яті, професор-емерит Університету Торонто та багаторічний науковець Rotman Research Institute при Baycrest у Торонто. За офіційною біографією Університету Торонто, він здобув ступінь бакалавра психології в Единбурзькому університеті 1960 року, а докторський ступінь з психології — у Ліверпульському університеті 1965 року. У 1971 році Крейк переїхав до Канади й приєднався до кафедри психології Університету Торонто.
У Торонто він працював десятиліттями, очолював кафедру, 1996 року отримав Glassman Chair in Neuropsychology, 1997 року — звання University Professor, а 2000 року став Senior Scientist у Rotman Research Institute. Університетська біографія описує центральну лінію його досліджень як вивчення базових процесів пам’яті та їхніх змін із віком, а також пізніші нейровізуалізаційні роботи про роль префронтальної кори в кодуванні й відтворенні.
У 2008 році Крейка обрали членом Лондонського королівського товариства. Royal Society підкреслює дві особливо впливові частини його спадщини: концепцію рівнів обробки, запропоновану з Робертом Локхартом у 1972 році, і програму досліджень пам’яті в старшому віці, де важливим стало розрізнення між спогадами, що легко активуються контекстом, і ситуаціями, у яких людині потрібно самостійно створювати стратегію пошуку.
Чому Крейк змінив спосіб мислити про пам’ять
На початку 1970-х років у когнітивній психології були дуже впливовими моделі, які описували пам’ять через окремі структурні компоненти або «сховища». Такі моделі допомогли систематизувати дані про короткочасне утримання і довготривале збереження, однак Крейк і Локхарт запропонували змістити запитання: замість того щоб передусім питати, у якому сховищі перебуває інформація, варто досліджувати, що саме когнітивна система робить із нею під час сприйняття й кодування.
У класичній статті Craik & Lockhart (1972) вони сформулювали levels-of-processing framework — рамку рівнів обробки. Її центральна інтуїція полягала в тому, що стійкість майбутнього спогаду залежить від характеру операцій, виконаних над інформацією. Аналіз зовнішньої форми слова, його звучання та значення створює різні типи кодування; семантичне, змістове опрацювання за багатьох умов приводить до кращого подальшого відтворення, ніж поверхове опрацювання форми.
Цей поворот не означав, що пам’ять перестала мати структуру або що всі відмінності між короткочасною, робочою та довготривалою пам’яттю зникли. Сучасна наука розрізняє різні системи й механізми пам’яті. Історичний внесок Крейка й Локхарта був іншим: вони зробили процеси кодування пам’яті центральним об’єктом пояснення і показали, що якість майбутнього спогаду не можна зрозуміти лише з тривалості утримання інформації або з її уявного «переміщення» між сховищами.
Теорія рівнів обробки: що саме запропонували Крейк і Локхарт
У найвідомішому спрощеному викладі рівні обробки часто представляють як сходи: структурний аналіз → фонологічний аналіз → семантичний аналіз. Це корисна навчальна схема, але вона легко перетворюється на карикатуру. Сам Крейк пізніше неодноразово наголошував, що «глибина» не є незалежною фізичною шкалою, яку можна прямо виміряти, а рання версія теорії потребувала уточнення (Craik, 2002).
Структурна обробка зосереджується на фізичних характеристиках стимулу — наприклад, на регістрі літер або візуальній формі слова. Фонологічна — на звучанні, римуванні або звукових властивостях. Семантична — на значенні, категорії, доречності слова в реченні, зв’язках із наявними знаннями. У багатьох класичних експериментах саме семантичне опрацювання давало найкращі результати на наступному тесті пам’яті.
Проте коректний сучасний висновок звучить не як «семантика завжди перемагає». Результат залежить від того, яку інформацію було активовано під час кодування і яку інформацію вимагає подальший тест. Дослідження Крейка, його колег і наступних авторів дедалі сильніше зближували рівні обробки з ідеями специфічності кодування та відповідності між операціями кодування і відтворення.
Крейк і Тулвінг 1975 року: ключова серія експериментів
Найвідомішою емпіричною перевіркою підходу стала робота Фергуса Крейка та Енделя Тулвінга «Depth of Processing and the Retention of Words in Episodic Memory». У ній було проведено десять експериментів, які систематично змінювали спосіб опрацювання слів і потім перевіряли їх запам’ятовування (Craik & Tulving, 1975).
Типова процедура виглядала так. Учасникові показували слово й ставили запитання, яке змушувало проаналізувати певну його властивість. Структурне запитання могло стосуватися того, чи написано слово великими літерами. Фонологічне — чи римується воно з іншим словом. Семантичне — чи належить слово до певної категорії або чи пасує до заданого речення. Після серії таких рішень учасники отримували несподіваний тест на впізнавання або пригадування.
У першому експерименті вибірка становила 20 студентів обох статей. Було 40 проб із поширеними двоскладовими іменниками завдовжки 5–7 літер; слова розподіляли між десятьма умовами, утвореними п’ятьма типами запитань і відповідями «так/ні». Після короткої перерви учасникам давали тест упізнавання з 40 початкових слів і 40 схожих відволікачів. За оригінальним звітом Craik & Tulving, частка впізнаних слів зростала від менш ніж 20% у частині поверхових структурних умов до 96% для слів після семантичного реченнєвого запитання з відповіддю «так».
Другий експеримент був прямою реплікацією з чистішим дизайном і більшою кількістю відволікачів: 24 студенти виконували по 60 рішень щодо регістру, рими або доречності слова в реченні, а потім отримували тест упізнавання зі 180 слів. Для відповідей «так» упізнавання зросло від 15% після аналізу регістру до 81% після реченнєвого семантичного опрацювання. Експерименти 3 і 4 поширили закономірність на вільне пригадування та порівняли випадкове й навмисне навчання. Подальші експерименти цієї ж серії показали, що простий час обробки не є достатнім поясненням, а важливими стають якість, розгорнутість і контекст опрацювання.
Загальна закономірність була виразною: слова, над якими виконували змістове опрацювання, згодом запам’ятовувалися краще, ніж слова, опрацьовані лише за фізичними або фонологічними ознаками. Але серія була важлива ще й тим, що поступово відсікала прості пояснення. Пізні експерименти показали, що вирішальним є не просто час, витрачений на стимул, і що відмінності між відповідями «так» і «ні» значною мірою залежать від конгруентності та опрацьованості контексту.
Саме тому класичну роботу не варто зводити до формули «чим довше думаєш, тим краще пам’ятаєш». Її сильніший висновок: різні операції формують різні репрезентації, а змістове, розгорнуте (elaborative) кодування часто створює багатший набір зв’язків, які можуть підтримати майбутнє пригадування.
Чому «глибина» не є просто шкалою від поганого до доброго
Поняття глибини обробки стало дуже впливовим, але воно одразу створило методологічну проблему: якщо глибоким називати те опрацювання, яке дає кращу пам’ять, а кращу пам’ять пояснювати більшою глибиною, виникає коло в поясненні. Цю критику Крейк визнавав і розглядав у ретроспективному огляді 2002 року.
Більш продуктивний спосіб читати теорію — описувати конкретні операції. Чи створював учасник семантичні зв’язки? Чи включав слово в речення? Чи співвідносив його з категорією? Чи формував відмінну, легко розрізнювану репрезентацію? Чи була ця репрезентація корисною саме для того тесту, який з’явився пізніше? Такі запитання перетворюють розмите поняття «глибини» на перевірювані механізми.
Показовою є серія Challis, Velichkovsky & Craik (1996). У трьох експериментах автори порівнювали п’ять умов кодування і різні прямі та непрямі тести пам’яті. Ефект рівнів обробки був сильним для частини завдань, але відсутнім для інших. Автори дійшли висновку, що недостатньо просто назвати тест «експліцитним» або «імпліцитним»: потрібно конкретно визначати, яку інформацію активує кодування, яку вимагає тест і як інструкція змінює операції на обох етапах.
Рівні обробки та відповідність між кодуванням і відтворенням
Одним із головних уточнень класичної теорії стала ідея transfer-appropriate processing — відповідності між тим, що робить людина під час кодування, і тим, що знадобиться під час тесту. Якщо майбутнє завдання вимагає певної ознаки, опрацювання саме цієї ознаки може виявитися особливо корисним, навіть якщо за традиційною ієрархією воно не виглядає «найглибшим».
Роберт Локхарт у огляді 2002 року прямо розглядав співвідношення levels of processing і transfer-appropriate processing. Просту ідею «робастного кодування», за якою глибока обробка автоматично має перевагу в будь-якому майбутньому тесті, наявні дані підтримували слабко. Натомість важливішим став принцип взаємодії між характером кодування та вимогами відтворення.
Це зближує спадщину Крейка з ширшою сучасною картиною пам’яті: пам’ять формується не один раз у момент «запису». Те, що стане доступним згодом, залежить від операцій під час кодування, збережених репрезентацій, підказок, контексту і того, який тип відповіді вимагається.
Чи працює ефект рівнів обробки в робочій пам’яті
Ні, його не можна автоматично переносити на будь-яке завдання пам’яті. В експерименті Rose & Craik (2012) класичну маніпуляцію рівнями обробки вбудували в завдання робочої пам’яті. Учасники робили судження про регістр, риму або категоріальну належність слів і мали негайно відтворювати невеликі набори.
У першому експерименті негайне відтворення не показало класичного ефекту рівнів обробки, тоді як пізніший тест довготривалого впізнавання тих самих слів показав перевагу семантичного опрацювання. Це важливе обмеження: ефект не є універсальною властивістю будь-якого утримання інформації. Його сила залежить від часової шкали, типу завдання і того, які репрезентації потрібні під час тесту.
Саме тому персональна сторінка Крейка не повинна перетворювати його теорію на альтернативу всій архітектурі пам’яті. Окремий матеріал про довготривалу пам’ять описує системи довготривалого збереження, а levels-of-processing framework пояснює важливу частину того, як операції кодування впливають на доступність інформації згодом.
Другий великий напрям Крейка: пам’ять і когнітивне старіння
Якщо рівні обробки зробили Крейка центральною фігурою теорії пам’яті, то дослідження старіння стали другою великою лінією його наукової кар’єри. Його запитання було практичним і теоретичним одночасно: чому з віком одні завдання на пам’ять змінюються сильніше, а інші слабше, і які умови можуть зменшити ці відмінності.
Одна з найвпливовіших ідей Крейка полягає в континуумі між self-initiated processing — самостійно ініційованими операціями — та environmental support — підтримкою, яку надає саме середовище або структура завдання. Коли людині потрібно самій сформувати стратегію кодування, створити пошукові підказки, утримати мету й організувати відтворення, навантаження на контрольні процеси вище. Коли корисні підказки вже присутні в ситуації, частина цієї роботи переноситься на зовнішню структуру.
У власному огляді 2022 року Крейк повернувся до цієї рамки через майже чотири десятиліття після її раннього формулювання. Він підсумував дані про те, як зовнішня підтримка, знання людини та самостійно контрольовані операції взаємодіють під час кодування і відтворення у старшому віці. Пізніший критичний розвиток цієї ідеї у Lindenberger & Mayr (2014) показує, що зовнішня підтримка справді може зменшувати потребу у внутрішньому контролі, але постійна залежність від зовнішнього керування має складні наслідки й не є універсальною відповіддю на когнітивне старіння.
Вільне пригадування, впізнавання і роль підказок
Класичний прогноз у рамці Крейка полягає в тому, що вікові відмінності особливо помітні там, де успіх сильно залежить від самостійного створення стратегій і підказок. Вільне пригадування зазвичай вимагає більше внутрішньої організації пошуку, ніж упізнавання, де сам стимул уже присутній і може діяти як підказка.
Але сучасні дані роблять цю картину точнішою. Великий метааналіз 232 експериментів із впізнавання показав, що у здоровому старінні знижується здатність розрізняти вивчені стимули й нові відволікачі; величина відмінностей залежить від матеріалу та умов завдання (Fraundorf et al., 2019). Тож впізнавання не можна описувати як «збережене» в усіх обставинах.
Так само важливо розрізняти recollection — пригадування конкретних контекстних деталей — і familiarity — відчуття знайомості. Метааналіз Koen & Yonelinas (2014) виявив у здоровому старінні помірне або велике зниження recollection; результати для familiarity залежали від методу оцінювання. Це хороший приклад загального принципу сучасної геронтопсихології: «пам’ять у старшому віці» не є одним показником, а різні компоненти змінюються неоднаково.
Що Крейк писав про старіння мозку у 2023 році
У відкритому огляді Memory, aging and the brain: Old findings and current issues Крейк зіставив свої давні поведінкові результати з сучасними даними про нейронні механізми кодування, відтворення й репрезентації. Однією з центральних тем стала втрата специфічності: у середньому старші дорослі можуть кодувати та відтворювати епізодичні події менш диференційовано, ніж молодші.
Ця ідея не означає буквального «стирання» пам’яті. Йдеться про статистичні групові закономірності у вибірках здорових дорослих і про те, що нейронні та когнітивні репрезентації можуть ставати менш специфічними. Реальні індивідуальні траєкторії дуже різняться, а на результат впливають здоров’я, освіта, попередні знання, сенсорні можливості, мотивація, стратегії та конкретний дизайн завдання.
Крейк також пов’язував вікові відмінності з процесами когнітивного контролю та роботою префронтальних систем. Тут важливо не перетворювати одну мозкову ділянку на «центр пам’яті»: епізодична пам’ять підтримується розподіленими мережами, а префронтальна кора бере участь у контрольних операціях кодування й пошуку, що взаємодіють з медіально-скроневими та іншими системами.
Нормальне старіння, суб’єктивні скарги, MCI і деменція — різні речі
Дослідження Крейка стосуються передусім закономірностей здорового когнітивного старіння. Вони не дають підстав перетворювати звичайну забудькуватість на клінічний діагноз. Нормальні вікові зміни, суб’єктивне відчуття погіршення пам’яті, mild cognitive impairment (MCI) і деменція — це різні рівні опису, які не можна визначити за однією скаргою або одним невдалим епізодом пригадування.
Метааналітичні дані показують, що здорове старіння, амнестичний MCI та хвороба Альцгеймера мають різні профілі й величину змін у recollection та familiarity (Koen & Yonelinas, 2014). Такі групові результати корисні для науки, але не є інструментом самодіагностики.
Якщо погіршення пам’яті виникло раптово, швидко прогресує, супроводжується дезорієнтацією, зміною свідомості, поведінки або помітно заважає повсякденному функціонуванню, потрібна професійна медична оцінка. Персональна стаття про дослідника не може встановити причину таких симптомів.
Крейк, нейровізуалізація і перехід від поведінкових моделей до мозкових мереж
Пізня частина кар’єри Крейка важлива тим, що ранні функціональні гіпотези про кодування, відтворення і контроль почали зіставлятися з нейровізуалізаційними даними. Офіційні біографії Університету Торонто та Royal Society окремо відзначають його роботи про префронтальну кору, старіння і пам’ять.
Цей перехід не означав, що levels-of-processing framework «перетворився» на одну нейронну локалізацію. Навпаки, сучасне прочитання робіт Крейка підкреслює мережевий характер пам’яті: різні операції кодування залучають різні системи, а успішне відтворення залежить від взаємодії збереженої репрезентації, контрольних процесів і доступних підказок.
Тому нейровізуалізація дала Крейку не просту картинку того, «де лежить пам’ять», а спосіб перевіряти, які мозкові системи змінюють активність під час різних операцій і як ця організація відрізняється між молодшими та старшими дорослими.
Що з ідей Крейка залишається сильним сьогодні
Найстійкіша спадщина Крейка — не буквальна ієрархія трьох рівнів, а принцип, що майбутня пам’ять залежить від характеру когнітивної роботи під час кодування. Осмислення, побудова зв’язків, категоризація, інтеграція з попередніми знаннями та створення відмінних репрезентацій часто сприяють довготривалому запам’ятовуванню краще, ніж поверхове повторення форми.
Друга сильна ідея — нерозривність кодування і відтворення. Те, що було «добре закодовано», не існує у вакуумі: перевага проявляється лише відносно майбутніх умов доступу. Цей принцип допоміг змістити психологію пам’яті від уявлення про пасивне зберігання до аналізу операцій, репрезентацій і підказок.
Третя — розуміння когнітивного старіння як зміни балансу між контрольними процесами та підтримкою середовища. Сучасні дані ускладнили ранню версію цієї моделі, але саме вона дала продуктивний спосіб пояснювати, чому одна й та сама людина може показувати дуже різний рівень пам’яті залежно від того, наскільки завдання структуроване, які підказки доступні і скільки самостійної організації воно вимагає.
Які твердження про Крейка і рівні обробки є занадто спрощеними
Перше спрощення: «глибока обробка завжди краща». Ні. Семантичне опрацювання часто дає перевагу в типових тестах довготривалої пам’яті, але ефект залежить від вимог тесту, матеріалу й відповідності операцій кодування та відтворення.
Друге: «чим важче або довше завдання, тим глибше кодування». Класична серія Крейка й Тулвінга якраз показала, що час обробки сам по собі не пояснює ефект. Важлива якісна природа операцій, а також розгортання змісту (elaboration) і смислова відповідність (congruity).
Третє: «поверхова обробка не створює пам’яті». Створює, але вона може підтримувати інші типи тестів або давати слабший результат у завданнях, де потрібно змістове пригадування.
Четверте: «Крейк довів, що окремих систем пам’яті не існує». Це історично некоректно. Його процесний підхід критикував надмірно просте пояснення пам’яті через послідовне переміщення між сховищами, але сучасні дослідження переконливо розрізняють кілька систем і процесів, зокрема епізодичну пам’ять та інші довготривалі форми.
П’яте: «вікові зміни пам’яті означають хворобу». Дослідження когнітивного старіння описують середні закономірності здорових вибірок; клінічні стани потребують окремих критеріїв та оцінювання.
Що ідеї Крейка означають для навчання
Найпростіша практична помилка — перетворити levels of processing на пораду «думай глибше». Для реального навчання потрібні конкретні операції. Якщо мета — зрозуміти поняття, корисно пояснити його своїми словами, порівняти зі схожим поняттям, сформувати приклад, пов’язати з уже відомим і перевірити, чи можна відтворити зв’язки без тексту перед очима.
Якщо майбутнє завдання вимагає не лише пояснити зміст, а й виконати процедуру, розв’язати задачу або відтворити інформацію без підказок, саме ці дії також треба практикувати. Семантичне опрацювання не замінює практику потрібного способу відтворення.
Корисний маршрут виглядає так: осмислити матеріал → створити зв’язки → організувати його → спробувати самостійно відтворити → перевірити помилки → повторити через інтервал. У цій схемі ідеї Крейка про якість кодування доповнюються сучасною learning science, а не претендують бути єдиною технікою навчання.
Для старших дорослих дослідження Крейка підказують ще один принцип: правильно організовані зовнішні опори — чітка структура, нагадування, категорії, контекстні підказки — можуть зменшити частину вимог до самостійного когнітивного контролю. Це не «лікування пам’яті», а спосіб змінити умови виконання завдання відповідно до того, як працює пошук інформації.
Фергус Крейк у науці про пам’ять: від 1972 до 2026 року
Наукова траєкторія Крейка незвична своєю тривалістю й цілісністю. 1972 року він разом із Робертом Локхартом запропонував процесну рамку, який змістив увагу від пасивних сховищ до операцій над інформацією. 1975 року разом з Енделем Тулвінгом він провів серію з десяти експериментів, що зробили ефект рівнів обробки одним із класичних результатів когнітивної психології.
У наступні десятиліття Крейк не просто захищав ранню модель, а переглядав її: працював над взаємодією кодування й відтворення, досліджував межі ефект рівнів обробки, розвивав концепцію self-initiated processing у когнітивному старінні, а з появою нейровізуалізації пов’язував поведінкові моделі з роботою мозкових мереж.
Огляд 2002 року показує готовність автора переоцінювати власну теорію через її слабкі місця; огляди 2022 і 2023 років — продовження програми старіння; публікація 2026 року про дослідження Ларрі Джейкобі демонструє, що Крейк і далі бере участь у теоретичній розмові про recollection, familiarity, помилки пам’яті й вікові зміни (Craik, 2026).
Часті запитання
Хто такий Фергус Крейк?
Фергус Крейк — психолог і дослідник пам’яті, професор-емерит Університету Торонто та науковець Rotman Research Institute. Він відомий роботами про рівні обробки, кодування, відтворення та когнітивне старіння; член Royal Society з 2008 року.
Що саме Крейк запропонував у теорії рівнів обробки?
Разом із Робертом Локхартом він запропонував у 1972 році розглядати стійкість пам’яті через характер операцій, виконаних над інформацією. Семантичне, змістове опрацювання за багатьох умов дає кращу подальшу пам’ять, ніж аналіз лише фізичної форми або звучання. Сучасна версія цієї ідеї враховує розгортання змісту (elaboration), відмінність репрезентації (distinctiveness) та відповідність між кодуванням і тестом.
Чи Крейк сам проводив класичні експерименти про глибину обробки?
Так. У 1975 році Крейк разом з Енделем Тулвінгом опублікував серію з десяти експериментів. Учасники виконували структурні, фонологічні або семантичні судження про слова, після чого несподівано проходили тест пам’яті. Семантичні умови загалом давали кращу пам’ять.
Чи теорія рівнів обробки вважається повністю доведеною?
Її центральний ефект залишається впливовим і добре відтвореним у багатьох типах завдань, але початкова теоретична мова про єдину «глибину» виявилася надто простою. Сучасне пояснення враховує конкретні операції, elaboration, distinctiveness, тип тесту та transfer-appropriate processing.
Як роботи Крейка пов’язані зі старінням?
Крейк показував, що вікові відмінності пам’яті залежать від того, скільки самостійно ініційованого контролю потребує завдання і яку підтримку дає середовище. Пізні роботи поєднали цю рамку з дослідженнями executive control, recollection, нейровізуалізації та специфічності репрезентацій.
Чи погіршення пам’яті з віком означає деменцію?
Ні. Здорове когнітивне старіння, суб’єктивні скарги, MCI і деменція — різні явища. Одна скарга або один невдалий тест не встановлює діагноз. Раптові, прогресуючі або виражені зміни пам’яті та орієнтації потребують медичного оцінювання.
Яка практична ідея Крейка найкорисніша для навчання?
Запам’ятовування залежить від того, що саме ви робите з матеріалом. Осмислення, зв’язки з попередніми знаннями, приклади й організація часто створюють сильніше кодування, але для реального навчання важливо також практикувати той спосіб відтворення або застосування, який буде потрібний пізніше.
Пов’язані статті
References
Challis, B. H., Velichkovsky, B. M., & Craik, F. I. M. (1996). Levels-of-processing effects on a variety of memory tasks: New findings and theoretical implications. Consciousness and Cognition, 5(1–2), 142–164. https://doi.org/10.1006/ccog.1996.0009
Craik, F. I. M. (2002). Levels of processing: Past, present, and future? Memory, 10(5–6), 305–318. https://doi.org/10.1080/09658210244000135
Craik, F. I. M. (2022). Reducing age-related memory deficits: The roles of environmental support and self-initiated processing activities. Experimental Aging Research, 48(5), 401–427. https://doi.org/10.1080/0361073X.2022.2084660
Craik, F. I. M. (2023). Memory, aging and the brain: Old findings and current issues. Aging Brain, 4, 100096. https://doi.org/10.1016/j.nbas.2023.100096
Craik, F. I. M. (2026). Larry Jacoby’s research on aging and memory: Review and commentary. Memory & Cognition. Advance online publication. https://doi.org/10.3758/s13421-026-01888-0
Craik, F. I. M., & Lockhart, R. S. (1972). Levels of processing: A framework for memory research. Journal of Verbal Learning and Verbal Behavior, 11(6), 671–684. https://doi.org/10.1016/S0022-5371(72)80001-X
Craik, F. I. M., & Tulving, E. (1975). Depth of processing and the retention of words in episodic memory. Journal of Experimental Psychology: General, 104(3), 268–294. https://doi.org/10.1037/0096-3445.104.3.268
Fraundorf, S. H., Hourihan, K. L., Peters, R. A., & Benjamin, A. S. (2019). Aging and recognition memory: A meta-analysis. Psychological Bulletin, 145(4), 339–371. https://doi.org/10.1037/bul0000185
Koen, J. D., & Yonelinas, A. P. (2014). The effects of healthy aging, amnestic mild cognitive impairment, and Alzheimer’s disease on recollection and familiarity: A meta-analytic review. Neuropsychology Review, 24(3), 332–354. https://doi.org/10.1007/s11065-014-9266-5
Lindenberger, U., & Mayr, U. (2014). Cognitive aging: Is there a dark side to environmental support? Trends in Cognitive Sciences, 18(1), 7–15. https://doi.org/10.1016/j.tics.2013.10.006
Lockhart, R. S. (2002). Levels of processing, transfer-appropriate processing, and the concept of robust encoding. Memory, 10(5–6), 397–403. https://doi.org/10.1080/09658210244000225
Rose, N. S., & Craik, F. I. M. (2012). A processing approach to the working memory/long-term memory distinction: Evidence from the levels-of-processing span task. Journal of Experimental Psychology: Learning, Memory, and Cognition, 38(4), 1019–1029. https://doi.org/10.1037/a0026976
Royal Society. (n.d.). Professor Fergus Craik FRS. https://royalsociety.org/people/fergus-craik-11280/
University of Toronto, Department of Psychology. (n.d.). Fergus Craik. https://www.psych.utoronto.ca/people/directories/all-faculty/fergus-craik