top of page

Психологічна енкциклопедія

Упізнання особи очевидцем: психологія ідентифікації та ризик помилок

2 дні тому
Читати 11 хв

Автор: Український психологічний ХАБ · Опубліковано: 6 жовтня 2026 · Редакційна політика


Коротка відповідь


Упізнання особи очевидцем — це рішення пам’яті: людина порівнює збережене уявлення про побачене обличчя з особою або зображеннями, які їй пред’являють, і вирішує, чи є серед них та сама людина. Таке рішення може бути точним, але воно не є прямим «зчитуванням» минулого. Якість упізнання залежить одночасно від умов первинного сприймання, збереження пам’яті та способу, яким організовано саму процедуру.


У кримінальному провадженні України порядок пред’явлення особи для впізнання визначає стаття 228 Кримінального процесуального кодексу України — зокрема попереднє опитування про ознаки й обставини сприймання, заборону попередньо показувати особу, вимоги до складу осіб або фотознімків та можливість впізнання за фото, відео, голосом чи ходою. Психологічна наука додає до процесуальної рамки питання, які сам текст закону не розв’язує автоматично: наскільки добре очевидець бачив обличчя, скільки часу минуло, чи був ряд осіб збалансованим, чи знав адміністратор, кого вважають підозрюваним, чи отримував очевидець підказки та коли була зафіксована його впевненість.


Ключова межа цієї теми проста: упізнання особи очевидцем не дорівнює встановленню винуватості, а впевненість не перетворює помилкове впізнання на правильне. Водночас сучасні дані не підтримують і протилежне спрощення, ніби впевненість очевидця взагалі нічого не означає. Її доказове значення залежить від того, коли й за яких умов вона виміряна.


Що саме відбувається під час упізнання


Психологічно впізнання є різновидом пам’яті розпізнавання. Очевидець не відтворює обличчя з нуля, а оцінює ступінь відповідності між тим, що збереглося в пам’яті, і тим, що бачить тепер. Базова сторінка про пам’ять пояснює загальні механізми кодування, збереження та відтворення; у судовому контексті ці механізми стають частиною рішення, яке може мати процесуальні наслідки.


У цьому завданні є дві принципово різні ситуації. У першій особа, яку очевидець бачив під час події, справді присутня серед пред’явлених людей або зображень. У другій її там немає. Саме друга ситуація створює особливо важливий ризик: якщо очевидець виходить із припущення, що «хтось із цих людей обов’язково той самий», він може обрати найбільш схожу людину навіть тоді, коли правильною відповіддю було б «нікого».


Тому консенсусний звіт Національної академії наук США про ідентифікацію очевидцями рекомендує прямо повідомляти свідкові, що потрібна особа може бути відсутня і що розслідування триватиме незалежно від того, чи буде когось обрано. Американське науково-професійне оновлення рекомендацій 2020 року також відносить нейтральні інструкції, добір інших осіб у ряду, сліпе адміністрування та негайну фіксацію впевненості до ключових процедурних засобів захисту якості доказу. Ці рекомендації сформульовані в іншій правовій системі, тому в Україні вони є джерелом психологічної доказовості, а не заміною вимог КПК.


Упізнання і пам’ять очевидця — пов’язані, але не тотожні поняття


Стаття «Пам’ять очевидців» охоплює весь шлях від сприймання події до подальших розповідей, запитань, навіювання та відтворення деталей. Упізнання особи є одним спеціальним завданням у цьому ширшому процесі: воно стосується рішення про тотожність людини.


Звідси випливає важливе розрізнення. Очевидець може правильно пам’ятати центральні деталі події й помилитися щодо обличчя. Може точно впізнати людину й неточно відтворити окремі деталі події. Може щиро помилятися в обох випадках. Психологічна помилка пам’яті не є доказом брехні, а щирість не є гарантією точності.


Від чого залежить точність упізнання


У дослідженнях чинники зручно поділяти на дві великі групи. Перша — умови, що існували до процедури й не можуть бути змінені слідчим постфактум: освітлення, відстань, тривалість спостереження, увага, стрес, маскування обличчя, час до впізнання. Друга — умови, якими можна керувати під час збирання доказу: інструкції, склад ряду, поведінка адміністратора, повторні спроби, спосіб фіксації відповіді та впевненості.


Якість первинного сприймання


Обличчя, яке людина бачила коротко, здалеку, у русі, під несприятливим кутом або в поганому освітленні, кодується менш повно, ніж обличчя, яке можна було роздивлятися довго й за сприятливих умов. Це не означає, що кожне коротке спостереження є ненадійним; йдеться про зміну ймовірності точного розпізнавання. Польові дані також пов’язують результат упізнання з тривалістю експозиції та відстанню, хоча польові архівні дослідження мають власні обмеження.


Сильний стрес теж не працює як двійковий перемикач «пам’ятає / не пам’ятає». Метааналіз Deffenbacher та співавторів показав середнє зниження точності ідентифікації та відтворення за умов високого стресу. Практичний висновок полягає у врахуванні стресу як одного з чинників якості кодування, а не в автоматичному знеціненні показань людини, яка пережила загрозливу подію.


Час між подією та процедурою


Пам’ять про одноразово побачене обличчя зазвичай слабшає з плином часу. Метааналіз 53 досліджень пам’яті на обличчя виявив надійний зв’язок між довшим інтервалом збереження та забуванням. Проте календарний проміжок сам по собі не дає точного відсотка помилки для конкретного очевидця: важливі вихідна якість сприймання, подальша інформація, повторні контакти й особливості самої процедури.


Саме тому рання якісна фіксація первинної пам’яті має цінність. Вона зменшує залежність від пізніших реконструкцій і дозволяє відрізняти те, що очевидець повідомив спочатку, від того, що могло з’явитися після обговорень, новин, соціальних мереж, повторних допитів або знайомства з матеріалами справи.


Післяподійна інформація і повторне бачення підозрюваного


Пам’ять може змінюватися під впливом інформації, отриманої після події. Цей механізм окремо розкрито у статті про ефект дезінформації. Для впізнання особливо небезпечно, коли очевидець до формальної процедури бачить конкретного підозрюваного у новинах, соціальних мережах, на фото, під час неформального показу або в іншому контексті. Тоді знайомість обличчя може мати вже кілька джерел.


Українське процесуальне право прямо забороняє попередньо показувати особі, яка впізнає, людину, що має бути пред’явлена для впізнання, або повідомляти її прикмети. Психологічний сенс цієї гарантії добре видно в практиці Верховного Суду. У постанові ККС ВС, оприлюдненій у 2020 році, суд підтримав висновок про недопустимість протоколу в ситуації, де потерпіла до формального фотоупізнання вже бачила затриманого, а пред’явлені для порівняння особи мали суттєві відмінності. Це конкретна судова справа, але вона наочно показує, чому попереднє ознайомлення й помітно незбалансований ряд можуть мати одночасно процесуальне та психологічне значення.


Опис обличчя словами


Словесний опис потрібний для розслідування і прямо передбачений українською процедурою як частина попереднього опитування. Водночас експериментальна психологія описує явище, за якого докладне вербальне описування раніше побаченого обличчя в певних умовах може погіршувати його подальше розпізнавання. Цей ефект має назву «вербальне затьмарення» і не виникає неминуче в кожній ситуації. Його сила залежить від умов опису, часу, завдання та інших параметрів.


Для практики це означає, що сам факт попереднього опису не робить наступне впізнання невалідним. Оцінювати слід конкретну послідовність подій: що саме людина описувала, які запитання отримувала, скільки часу минуло і чи не перетворився опис на джерело нових підказок.


Чому склад ряду осіб має значення


Ряд для впізнання повинен перевіряти пам’ять, а не підштовхувати до очевидного вибору. Якщо одна людина різко відрізняється від решти за віком, зовнішністю, одягом або іншою помітною ознакою, процедура створює підказку, яка існує незалежно від пам’яті очевидця. Український КПК саме тому вимагає, щоб особа пред’являлася разом щонайменше з трьома іншими особами тієї самої статі без різких відмінностей у віці, зовнішності та одязі; для фотографій діють аналогічні вимоги.


Наукове питання тонше за формулу «чим усі схожіші, тим краще». Огляд досліджень схожості підозрюваного й інших осіб у ряду показує, що надмірна схожість також може мати ціну для точності, а оптимальний добір залежить від того, як саме побудована процедура. Практичний принцип полягає в іншому: підозрюваний не повинен виділятися так, щоб вибір можна було зробити за структурою ряду замість пам’яті про подію.


Сліпе адміністрування і нейтральність інструкцій


Якщо людина, яка проводить процедуру, знає, хто є підозрюваним, вона може ненавмисно передавати очікування — тоном, паузою, уточненням, реакцією на вибір або способом продовження процедури. Саме тому науково-професійні рекомендації American Psychology-Law Society радять сліпе або подвійно сліпе адміністрування, коли адміністратор не знає, хто є підозрюваним, а також стандартизовані інструкції.


Це процедурне правило захищає не лише від свідомого тиску. Його головна функція — прибрати з ситуації інформацію, яка не походить з пам’яті очевидця. Той самий принцип пояснює, чому інструкція «особи може не бути серед представлених» важлива психологічно: вона зменшує вимогу знайти когось за будь-яку ціну.


Чи можна довіряти впевненості очевидця


Впевненість треба оцінювати в контексті, а не як універсальний маркер істини. Огляд Wixted і Wells 2017 року показав, що початкова впевненість, висловлена одразу після першої ідентифікації за справедливої, неупередженої та незабрудненої процедури, може бути інформативно пов’язана з точністю. Це важлива корекція старого спрощення, ніби між впевненістю та точністю завжди майже немає зв’язку.


Але цей зв’язок не перетворює високу впевненість на гарантію. Метааналітична робота Fitzgerald, Hyman і Wade 2025 року показала, що навіть серед ідентифікацій з високою впевненістю у польових дослідженнях із сліпим адмініструванням траплялися відомі помилки, а лабораторна частота помилок сильно залежала від упередженості проти конкретного підозрюваного. Отже, коректне питання звучить не «наскільки впевнений очевидець взагалі?», а «якою була його початкова впевненість і наскільки чистою була процедура, в якій вона виникла?».


Чому впевненість потрібно фіксувати одразу


Після вибору очевидець може отримати підтвердження: пряме «ви обрали підозрюваного», невербальну реакцію, інформацію про інші докази, повідомлення інших свідків або повторне пред’явлення тієї самої людини. Таке підтвердження здатне змінити не лише поточну впевненість, а й спогад про те, наскільки впевненою людина була спочатку.


У дослідженні Greenspan і Loftus підтверджувальний зворотний зв’язок і навіть навіювана інформація про нібито попередній рівень упевненості змінювали пізнішу ретроспективну впевненість. Тому і Національні академії, і рекомендації AP-LS радять записувати початкову впевненість дослівно одразу після рішення та до будь-якого зворотного зв’язку.


Одночасне чи послідовне пред’явлення


У міжнародній літературі багато років порівнюють одночасне пред’явлення всього ряду та послідовне пред’явлення людей по одному. Класичний метааналіз Steblay та співавторів виявив компроміс: одночасні ряди давали більше правильних виборів, коли винуватець був присутній, тоді як послідовні процедури в окремих умовах давали більше правильних відмов, коли його не було.


Ці результати не підтримують універсального правила, що один формат завжди точніший. Ефект залежить від способу підрахунку помилок, інструкцій, критерію відповіді та інших деталей процедури. Для України додатково важливо не переносити висновки з англо-американських процедур як готову норму кримінального процесу: психологічні дані пояснюють механізми рішення, а допустимий порядок слідчої дії визначає українське право.


Пред’явлення одного підозрюваного


Окрема міжнародна практика — показати очевидцеві лише одну людину невдовзі після події. Таке пред’явлення може бути оперативно корисним, але воно створює іншу структуру рішення, ніж ряд із кількох осіб. Метааналіз Steblay та співавторів 2003 року не дав підстав для простого твердження, що одиночне пред’явлення завжди гірше за ряд, однак показав особливо небезпечний ризик хибної ідентифікації, коли невинний підозрюваний схожий на правопорушника.


Для українського читача головне тут — не механічно переносити іноземну процедуру, а розуміти психологічний принцип: формат пред’явлення змінює структуру вибору. У межах кримінального провадження конкретну процедуру оцінюють за вимогами КПК України та обставинами її проведення.


Як український КПК організує пред’явлення особи для впізнання


Стаття 228 КПК України встановлює послідовність, яка частково збігається з психологічною логікою захисту від навіювання. Перед впізнанням слідчий або прокурор з’ясовує, чи може людина впізнати особу, опитує її про зовнішність, прикмети та обставини сприймання й фіксує це у протоколі. Попередньо показувати майбутню особу для впізнання або повідомляти її прикмети заборонено.


За загальним правилом особу пред’являють разом з іншими особами тієї самої статі, яких має бути не менше трьох і які не мають різких відмінностей у віці, зовнішності та одязі. Особа, яку впізнають, до появи очевидця може зайняти будь-яке місце серед інших. Після пред’явлення той, хто впізнає, має вказати особу й пояснити, за якими ознаками її впізнав.


КПК дозволяє за необхідності проводити впізнання за фотознімками або відеозаписом. Фотознімок особи показують разом щонайменше з трьома іншими фотознімками без різких відмінностей, а відеозапис має містити зображення щонайменше чотирьох осіб із відповідними вимогами до схожості. Кодекс також передбачає впізнання за голосом або ходою. Після впізнання за фото чи відео подальше пред’явлення тієї самої особи для впізнання виключається.


Ці норми визначають процесуальну форму. Психологічна якість конкретного впізнання потребує додаткової інформації: наскільки добре людина бачила обличчя, чи була процедура нейтральною, чи мав ряд підказувальну структуру, чи були повторні контакти з підозрюваним, чи фіксувалася початкова впевненість і які події відбулися між злочином та впізнанням.


Що зменшує ризик помилкового впізнання


Сукупність даних не зводиться до одного «ідеального» формату. Найстійкіші рекомендації спрямовані на те, щоб зберегти незалежність рішення очевидця від сторонніх сигналів і максимально точно задокументувати його первинний стан пам’яті.


  • Попередньо зафіксувати опис і умови сприймання до того, як очевидець побачить підозрюваного або матеріали, здатні створити нову знайомість.

  • Сформувати ряд так, щоб підозрюваний не виділявся за помітною ознакою, яка сама підказує вибір.

  • Дати нейтральну інструкцію, що потрібної особи серед представлених може не бути.

  • За можливості відокремити адміністратора процедури від знання про те, хто є підозрюваним, щоб мінімізувати ненавмисні сигнали.

  • Після рішення одразу, до будь-якого підтвердження, дослівно зафіксувати початкову впевненість очевидця.

  • Відеофіксувати процедуру цілком, коли це допускається й передбачено застосовною процедурою, щоб пізніше можна було оцінити інструкції, склад ряду, послідовність подій і зворотний зв’язок.

  • Уникати непотрібних повторних спроб із тим самим підозрюваним, оскільки повторне бачення саме створює нову пам’яттєву історію.


Саме ці принципи лежать в основі дев’яти рекомендацій AP-LS 2020 року: обґрунтована підозра до початку ідентифікаційної процедури, попереднє інтерв’ю, коректні порівняльні особи, нейтральні інструкції, сліпе адміністрування, фіксація впевненості, відеозапис, уникнення повторних ідентифікацій і обережність з одиночним пред’явленням. Повний перелік і обґрунтування опубліковані в Law and Human Behavior.


Що може означати помилкове упізнання — і чого воно не означає


Помилкове упізнання — це ситуація, у якій очевидець ідентифікує не ту людину. Воно може виникнути через слабке первинне кодування, схожість облич, тривалий інтервал, нову знайомість, навіювальну процедуру, невдалий склад ряду, зворотний зв’язок або комбінацію чинників. Сам по собі факт помилки не доводить, що очевидець брехав, був неуважним «за характером» або має порушення пам’яті.


Так само правильне упізнання не доводить усіх інших обставин справи. Людина може правильно ідентифікувати знайоме обличчя, але помилятися щодо часу, послідовності, наміру чи окремих деталей події. Упізнання є одним елементом доказової інформації; його юридичне значення встановлюють у сукупності з іншими доказами та процесуальними вимогами.


Упізнання не є тестом на правдивість


Психологія ідентифікації не дає способу визначити «правдиву людину» за виразом обличчя, впевненістю, емоцією або стилем розповіді. Очевидець може бути щирим і помилятися; може сумніватися й бути точним; може з часом стати впевненішим через зворотний зв’язок, а не через поліпшення пам’яті.


Тому оцінювання достовірності показань, юридична оцінка доказу й психологічне дослідження пам’яті — різні рівні. Психологічна наука описує умови, за яких помилки стають більш або менш імовірними; вона не замінює судове встановлення фактів.


Як читати результат упізнання


Найінформативніше упізнання має простежувану історію: від першого опису й умов сприймання до складу ряду, інструкцій, поведінки адміністратора, фактичного вибору та початкової впевненості. Чим більше цих елементів задокументовано, тим краще можна оцінити, що саме вимірювала процедура — пам’ять про первинну подію чи суміш пам’яті з пізнішими підказками.


Якість такого доказу не зводиться до одного показника. Висока початкова впевненість за чистої процедури може бути вагомою інформацією; пізня впевненість після підтвердження значно складніша для інтерпретації. Довгий інтервал підвищує ризик забування, але не робить будь-яку ідентифікацію автоматично хибною. Високий стрес у середньому погіршує пам’ять, але не дозволяє заздалегідь оголосити конкретного очевидця ненадійним.


Часті запитання


Чи може дуже впевнений очевидець помилятися?


Так. Висока впевненість не гарантує точності. Найбільш інформативною є початкова впевненість, зафіксована одразу після першого рішення в неупередженій процедурі. Навіть тоді помилки можливі, а ризик зростає, коли сам підозрюваний або процедура мають упереджувальні ознаки.


Чому важливо сказати, що потрібної особи може не бути серед представлених?


Це зменшує прихований тиск обрати когось. Якщо очевидець припускає, що правильна людина обов’язково присутня, він може перейти від питання «чи є тут та сама особа?» до питання «хто тут найбільш схожий?». Нейтральна інструкція повертає можливість правильної відповіді «нікого».


Чи краще показувати людей одночасно чи по одному?


Єдиного правила для всіх умов немає. Дослідження показують різні компроміси між правильними ідентифікаціями та правильними відмовами, коли цільової особи немає. Формат потрібно оцінювати разом з інструкціями, складом ряду, способом адміністрування та правовими вимогами конкретної юрисдикції.


Чи є впізнання за фотографіями менш надійним, ніж особисте?


Сам формат фотографії не дозволяє автоматично зробити висновок про надійність. Важливі якість і порівнюваність зображень, відсутність виділення підозрюваного, попередні контакти з його фото та інструкції. В Україні стаття 228 КПК прямо дозволяє впізнання за фотознімками або відеозаписом за встановлених умов.


Чи означає помилка пам’яті, що очевидець бреше?


Ні. Помилка пам’яті і брехня — різні явища. Пам’ять є реконструктивним процесом, а помилки можуть виникати без наміру ввести когось в оману. Встановлення свідомої неправди потребує інших даних і не випливає з одного неточного спогаду або помилкового впізнання.


Пов’язані статті



Джерела


 
 
bottom of page