Три системи емоційної регуляції за Полом Ґілбертом: загроза, потяг і заспокоєння
Модель трьох систем афективної регуляції — одна з найвідоміших пояснювальних схем у терапії, сфокусованій на співчутті (CFT). Вона розрізняє систему загрози й самозахисту, систему потягу та пошуку ресурсів і систему заспокоєння, задоволеності та соціальної безпеки. Її сенс не в тому, щоб поділити мозок на три окремі частини, а в тому, щоб описати різні функціональні режими емоційної регуляції та побачити, як вони взаємодіють у конкретної людини.
У популярних переказах цю модель іноді називають «трьома системами мозку» й навіть пов’язують із уявленнями про «рептильний мозок». Таке спрощення виходить за межі того, що писав Пол Ґілберт. У першоджерелі 2009 року він прямо називав цю схему корисною клінічною евристикою і застерігав, що нейрофізіологічні та еволюційні описи складних процесів є спрощеннями.
Що таке модель трьох систем
Пол Ґілберт інтегрував у CFT еволюційний, функціональний і соціально-психологічний погляд на емоції. Його цікавило не лише те, яку емоцію відчуває людина, а й яку адаптивну функцію вона виконує: допомагає помічати загрозу, рухатися до ресурсів чи входити у стан заспокоєння й безпечної соціальної близькості.
У статті Introducing compassion-focused therapy, опублікованій 2009 року в Advances in Psychiatric Treatment, Ґілберт описав щонайменше три типи систем емоційної регуляції: загрози й захисту; потягу, пошуку ресурсів і збудження; задоволеності, заспокоєння й безпеки. Він наголосив, що це не єдиний можливий спосіб картування емоційної регуляції, а практична схема для клінічного мислення.
У пізнішій роботі 2014 року The origins and nature of compassion focused therapy ця логіка залишилася частиною ширшої еволюційно-функціональної моделі CFT. Вона пов’язує базові мотиваційні завдання — реагування на небезпеку, пошук ресурсів і афіліативне заспокоєння — з різними емоційними станами та способами поведінки.
1. Система загрози й самозахисту
Система загрози допомагає швидко помічати можливу небезпеку й мобілізуватися для захисту. З нею можуть бути пов’язані страх, тривога, гнів, огида, настороженість, а також поведінкові реакції на кшталт боротьби, втечі, завмирання або підкорення.
У функціональному сенсі ця система не є «поганою». Її завдання — підвищити шанси на безпеку, іноді навіть ціною помилкової тривоги. Ґілберт описував її логіку як схильність діяти за принципом «краще перестрахуватися»: для виживання помилково помітити загрозу часто менш ризиковано, ніж не помітити справжню.
У людини загрозу можуть запускати не лише фізичні події. Соціальне відкидання, сором, спогади про приниження, критика або власний жорсткий внутрішній голос теж здатні підтримувати стан самозахисту. Саме тому модель стала важливою для роботи з високою самокритикою та соромом у CFT.
2. Система потягу й пошуку ресурсів
Система потягу спрямовує увагу й поведінку до бажаних ресурсів і цілей. Вона пов’язана з енергією, передчуттям винагороди, досягненням, дослідженням, набуттям статусу, їжі, партнерства, професійного успіху чи інших значущих результатів.
Ця система теж потрібна. Без неї було б важко діяти, вчитися, планувати й наполегливо рухатися до цілей. Проблема виникає не через сам потяг, а коли досягнення стає єдиним способом відчути власну цінність або тимчасово приглушити загрозу. Тоді людина може постійно працювати, доводити, змагатися чи шукати схвалення не стільки заради інтересу, скільки щоб не відчути сором, провину або страх відкидання.
Популярне твердження «система потягу — це дофамінова система» надто спрощує картину. Дофамінові механізми справді важливі для мотивації та винагороди, але модель Ґілберта є функціональною психологічною схемою, а не позначенням одного нейромедіатора чи одного нервового контуру.
3. Система заспокоєння, задоволеності й соціальної безпеки
Третя система пов’язана зі спокоєм, відчуттям достатності, безпеки, прийняття та соціальної пов’язаності. Це не просто «відсутність тривоги». У моделі йдеться про позитивний стан, у якому немає нагальної потреби оборонятися або добувати ресурс і можна відчувати себе достатньо безпечно поруч із собою та іншими.
Ґілберт особливо пов’язував цей режим із розвитком прив’язаності й афіліативних стосунків. Турбота, доброзичливість, прийняття та близькість можуть бути сигналами соціальної безпеки й допомагати знижувати надмірне збудження системи загрози.
І тут важливо не робити з моделі біологічну карикатуру. Систему заспокоєння не можна звести до «парасимпатичної системи», окситоцину чи будь-якої однієї речовини. Фізіологічні механізми афіліації та заспокоєння складні, взаємодіють із навчанням, контекстом і попереднім досвідом, а сама схема CFT залишається клінічною моделлю.
Як три системи взаємодіють
У повсякденному житті три системи не вмикаються по черзі й не існують ізольовано. Вони можуть перекриватися. Наприклад, кінцевий термін виконання роботи здатен одночасно активувати загрозу — страх помилки або критики — і потяг — енергію на виконання завдання. Після завершення роботи людина може перейти до заспокоєння, але іноді не переходить: навіть після успіху тіло й увага залишаються в режимі небезпеки.
Так само прагнення досягнень може бути підсилене загрозою. Людина багато працює, отримує результат і коротке полегшення, але швидко шукає наступну мету, бо без досягнення знову з’являється відчуття недостатності. У CFT такий цикл розглядають не як «надлишок дофаміну», а як функціональний зв’язок між мотивацією, загрозою, самооцінюванням і доступністю заспокоєння.
Що означає «баланс» систем
Слово «баланс» у популярних матеріалах легко зрозуміти занадто буквально. Модель не передбачає, що три системи повинні бути активні порівну або займати по третині психічного життя. У різних ситуаціях адаптивним буде різний профіль: під час небезпеки потрібна загроза, під час роботи — потяг, під час відпочинку й близькості — здатність заспокоюватися.
Клінічно важливим є не математичне співвідношення, а гнучкість. Чи може людина вийти з режиму загрози, коли небезпека минула? Чи здатна вона прагнути цілей без постійного страху провалу? Чи доступні їй відчуття безпеки, підтримки й доброзичливості? Саме такі питання ближчі до логіки CFT, ніж спроба намалювати «ідеальні» три кола.
Як модель використовують у CFT
У терапії, сфокусованій на співчутті, модель трьох систем насамперед виконує психоосвітню та формулювальну функцію. Вона допомагає разом із клієнтом описати, що запускає загрозу, як людина намагається впоратися через контроль або досягнення і наскільки доступними є заспокоєння та соціальна безпека.
Мета CFT не полягає у вимкненні загрози чи потягу. Обидві системи потрібні. Терапевтичний акцент частіше роблять на розвитку здатності помічати захисні реакції, ставитися до них із меншим осудом і формувати навички, які підтримують безпечнішу, співчутливішу регуляцію.
Тому модель найкраще читати в контексті всього підходу Пола Ґілберта: еволюційної функції емоцій, сорому й самокритики, соціальної безпеки, співчуття та тренування співчутливого способу мислення. Вона не є самостійним діагностичним тестом.
Що показують сучасні дослідження самої моделі
Важливо розрізняти доказову базу CFT як психотерапевтичного підходу і пряме емпіричне тестування трисистемної моделі. Те, що CFT досліджують у клінічних випробуваннях, не означає автоматично, що кожен елемент її теоретичної схеми підтверджений як окрема нейробіологічна структура.
Пряме вимірювання трьох систем лише розвивається. У 2025 році в Scientific Reports опублікували дослідження цифрового інструмента «три кола», у якому учасники змінювали розмір кіл загрози, потягу й заспокоєння відповідно до власного досвіду. Автори отримали попередню психометричну підтримку такого способу оцінювання, але це не перетворює модель на об’єктивний біомаркер.
Того ж року було запропоновано індекс EASEL-3 для оцінювання активації трьох систем. Його розробники прямо зазначили, що до цього не було інструмента, який кількісно вимірював би активацію кожної системи, а новий індекс потребує подальшої перевірки на реальних вибірках. Подальші роботи дали початкові дані про тривимірну структуру й валідність, але це все ще етап розвитку вимірювання, а не доказ існування трьох ізольованих «контурів мозку».
Чого модель не стверджує
Вона не стверджує, що мозок буквально складається з трьох окремих емоційних систем.
Вона не є сучасною версією моделі «рептильного мозку».
Систему потягу не можна звести до дофаміну, а систему заспокоєння — до окситоцину чи парасимпатичної нервової системи.
«Баланс» не означає рівність трьох кіл або універсальне нормальне співвідношення.
За розміром намальованих кіл не можна ставити психіатричний чи психологічний діагноз.
Модель є клінічною евристикою та частиною CFT; її корисність у формулюванні не тотожна повному нейробіологічному підтвердженню.
Коли ця схема може бути корисною
Як психоосвітня рамка модель допомагає побачити різницю між «я в небезпеці», «я мушу щось здобути» і «я достатньо в безпеці, щоб заспокоїтися». Вона може бути зручною мовою для обговорення самокритики, перфекціонізму, виснаження, постійного прагнення схвалення або труднощів із відпочинком — але не замінює клінічної оцінки причин цих станів.
Якщо вправи на заспокоєння або співчуття викликають сильну тривогу, сором, спогади про травматичний досвід чи відчуття небезпеки, це не означає, що людина «неправильно використовує систему». У CFT страх, блоки й опір співчуттю розглядають як окремі клінічно значущі процеси; у таких випадках робота може потребувати поступовості та підтримки кваліфікованого фахівця.
Пов’язані матеріали Українського психологічного ХАБу
Пол Ґілберт — персональний хаб: біографія, CFT, ключові поняття та сучасна наукова оцінка
Терапія, сфокусована на співчутті (CFT): принципи, практики, доказова база та обмеження
Самоспівчуття: що це таке і чим воно не тотожне CFT
Джерела
Gilbert P. (2009). Introducing compassion-focused therapy. Advances in Psychiatric Treatment, 15(3), 199–208. DOI 10.1192/apt.bp.107.005264. Cambridge Core
Gilbert P. (2014). The origins and nature of compassion focused therapy. British Journal of Clinical Psychology, 53(1), 6–41. DOI 10.1111/bjc.12043. Wiley Online Library
Depue R. A., Morrone-Strupinsky J. V. (2005). A neurobehavioral model of affiliative bonding: implications for conceptualizing a human trait of affiliation. Behavioral and Brain Sciences, 28(3), 313–350. DOI 10.1017/S0140525X05000063. PubMed
Moloney-Gibb D. et al. (2025). Testing a digital and interactive scale (the three circles) to assess emotion regulation. Scientific Reports, 15, 16351. Scientific Reports
Pinto A. M. et al. (2025). Introducing the Emotions-Affect Systems Elicitation (EASEL-3) Index: A New Tool for Measuring Affect Regulation Systems’ Activation. Clinical Psychology & Psychotherapy. DOI 10.1002/cpp.70126. PubMed
Pinto A. M. et al. (2025). Dimensionality and Psychometric Properties of the Emotions-Affect Systems Elicitation (EASEL-3) in Fibromyalgia and the General Population: A Cross-Cultural Study. Clinical Psychology & Psychotherapy. DOI 10.1002/cpp.70130. Wiley Online Library