Страховий попит (insurance demand): що це, від чого він залежить і чому реальні рішення відхиляються від класичних моделей
Оновлено: 3 дні тому
Автор: Український психологічний ХАБ · Опубліковано: 22 вересня 2026 року · Редакційна політика
Страховий попит — це готовність і фактичне рішення людей, домогосподарств або організацій придбати страхове покриття за певних умов, а також обсяг такого покриття. На індивідуальному рівні це питання «чи страхуватися і скільки ризику передати страховикові»; на ринковому — сукупність таких рішень за різних цін, доходів, характеристик продуктів та інституційних умов. У психології страхування важливо не зводити попит до однієї риси на кшталт «схильності до ризику»: реальні рішення формуються одночасно ціною, доходом і ліквідністю, якістю договору, довірою, доступністю, способом подання інформації, суб’єктивним сприйняттям ризику, досвідом та іншими чинниками.
Класична економічна модель дає важливу вихідну точку: людина може сплачувати певну страхову премію, щоб замінити невизначену велику втрату більш передбачуваною меншою витратою. Але емпіричні дослідження показують, що цього пояснення недостатньо для багатьох реальних рішень. Огляд Corcos, Montmarquette і Pannequin описує перехід досліджень страхового попиту до ширшої поведінкової рамки, де поряд із ціною та ризиком враховують неоднозначність, референтні точки, фреймінг, емоції та інформаційні процеси.
Це не означає, що кожне рішення, яке не збігається з простою моделлю очікуваної корисності, є «когнітивним упередженням». Часто людина реагує на реальні обмеження: премія може бути надто високою відносно поточного бюджету, виплата — невизначеною, умови — складними, винятки — суттєвими, а альтернативою страхуванню можуть бути заощадження, допомога сім’ї, державні програми або інші способи фінансового захисту. Поведінкова наука доповнює ці фактори, а не замінює їх.
Що саме означає «страховий попит»
У найпростішому ринковому сенсі попит описує, скільки страхового захисту споживачі готові й здатні придбати за певних умов. Але для психологічного аналізу корисно розкласти цю загальну категорію на кілька різних результатів: участь у страхуванні взагалі, вибір конкретного продукту, рівень покриття, розмір франшизи, готовність сплачувати премію, продовження договору та фактичне використання можливості застрахуватися.
Саме тому «страховий попит» не слід ототожнювати зі «страховим вибором». Попит відповідає насамперед на питання, чи виникає купівля страхового захисту і в якому обсязі. Страховий вибір описує процес вибору між альтернативами: наприклад, між різними комбінаціями премії, франшизи, лімітів, винятків та умов. Людина може мати високий попит на сам факт захисту, але водночас погано орієнтуватися між кількома складними варіантами.
Так само окремим конструктом є готовність платити за страхування (willingness to pay, WTP) — максимальна сума, яку людина погоджується заплатити за конкретно описаний страховий контракт за конкретного сценарію. WTP може використовуватися як показник потенційного попиту в експерименті чи опитуванні, але вона не тотожна фактичній купівлі: між заявленою готовністю і реальною поведінкою можуть стояти бюджетні обмеження, доступність продукту, недовіра, складність оформлення або зміна контексту.
Класична модель: навіщо людині, несхильній до ризику, страхування
У моделі очікуваної корисності людина порівнює наслідки різних станів світу. Без страхування вона з певною ймовірністю зберігає початкове багатство, а з певною ймовірністю зазнає втрати. Страхування переносить частину цієї фінансової невизначеності на страховика в обмін на премію. Якщо гранична корисність грошей зменшується зі зростанням багатства, то велика втрата в «поганому» стані може психологічно й економічно важити більше, ніж еквівалентний за очікуваною вартістю платіж у стабільному стані.
У такій рамці неприйняття ризику (risk aversion) має чітке технічне значення: це властивість переваг, за якої людина за інших рівних умов віддає перевагу більш певному результату перед лотереєю з тією самою очікуваною вартістю. Це не синонім страху, тривожності чи «обережного характеру». Дані зі страхових контрактів справді дають змогу оцінювати ризикові переваги, але Cohen і Einav показали значну гетерогенність таких переваг у виборі автомобільних франшиз.
Водночас не варто робити з одного страхового рішення висновок про стабільну «особисту схильність до ризику». Barseghyan, Prince і Teitelbaum порівняли вибір франшиз у авто- та житловому страхуванні тих самих домогосподарств і відхилили гіпотезу про повністю стабільні ризикові переваги між контекстами. Це одна з причин, чому страхова поведінка потребує аналізу конкретного продукту, ризику та ситуації.
Чому реальні рішення не зводяться до неприйняття ризику
Якби страхова поведінка визначалася лише однією стабільною рисою, виміряна схильність до ризику мала б добре прогнозувати купівлю страхування в різних умовах. Проте Jaspersen, Ragin і Sydnor перевірили сімнадцять поширених структурних моделей і в експериментальних страхових рішеннях отримали слабку прогнозну здатність багатьох із них. Автори звертають увагу, зокрема, на те, що реальна чутливість до ціни та зміни ймовірності не завжди збігається з передбаченнями моделей.
Це не скасовує економічної теорії. Навпаки, робить важливим правильне розділення механізмів. В одному випадку людина не купує поліс, бо премія занадто висока для її доходу. В іншому — тому що не довіряє виплаті. У третьому — недооцінює власну ймовірність збитку. У четвертому — відкладає складне рішення. Однакова поведінка «не купив страхування» може мати зовсім різні причини.
Ціна, дохід і ліквідність: базові обмеження, які не можна називати упередженнями
Страхування конкурує з іншими потребами за обмежений бюджет. Навіть якщо захист має позитивну очікувану цінність для конкретної людини, премію потрібно сплатити зараз, тоді як можлива виплата стосується невизначеного майбутнього. Тому поточний дохід, доступні заощадження, боргове навантаження та ліквідність прямо впливають на здатність придбати захист.
Особливо наочно це показують польові експерименти з індексним страхуванням опадів у сільській Індії. Cole та співавтори виявили істотну цінову чутливість попиту, а також роль ліквідних обмежень, довіри й помітності ризику. Цей результат не слід механічно переносити на українське авто-, медичне чи житлове страхування: дослідження стосувалося специфічного продукту і конкретної популяції. Воно важливе як причинний доказ того, що низька участь у страхуванні може виникати з поєднання економічних і нецінових бар’єрів.
Тому низький попит не є автоматичним доказом «ірраціональності». Якщо премія погіршує здатність оплачувати базові потреби або договір залишає значну частину важливого ризику поза покриттям, відмова може бути цілком послідовним рішенням за наявних обмежень.
Якість договору, винятки та очікувана виплата
Людина купує не абстрактне слово «страхування», а контракт. На попит впливають обсяг покриття, винятки, ліміти, франшиза, правила врегулювання збитку, прозорість умов, швидкість і передбачуваність виплати. Два продукти з однаковою премією можуть мати різну цінність, якщо один створює значно більшу невизначеність щодо того, чи спрацює захист у потрібний момент.
Саме тому довіра до страховика не можна відокремити від якості продукту та інституційного середовища. Недовіра іноді є психологічною генералізацією після негативного досвіду, але іноді — раціональною реакцією на непрозорі умови, слабку інформацію або попередні проблеми з виплатами. Сучасний огляд бар’єрів природно-кліматичного страхування Ceolotto та співавторів показує, що зв’язок довіри з попитом неоднорідний між дослідженнями, тоді як недоступність за ціною є одним із найбільш стабільно підтверджених бар’єрів у цій літературі.
Об’єктивна ймовірність і суб’єктивне сприйняття ризику
Для страхового рішення важливо розрізняти принаймні три речі. Об’єктивна ймовірність — числова оцінка частоти події на основі моделі або даних. Суб’єктивна оцінка ймовірності — те, наскільки ймовірною людина вважає подію для себе. Сприйняття ризику — ширший процес, який може включати не лише ймовірність, а й тяжкість наслідків, контрольованість, знайомість, невизначеність, довіру та емоційну реакцію.
Людина може правильно знати, що подія рідкісна, але все одно вважати страхування важливим через надзвичайно тяжкі наслідки. І навпаки, вона може переоцінювати середню статистичну частоту, але вважати власну вразливість низькою. Такі комбінації не можна описати одним словом «ризик».
Для природних і кліматичних ризиків новий систематичний огляд Ceolotto та співавторів виявив, що недосконале сприйняття ризику належить до чинників із відносно послідовним зв’язком із нижчим попитом, але більшість інших детермінант демонструють змішані або контекстно залежні результати. Автори також наголошують, що значна частина емпіричної літератури є перехресною, а отже не дозволяє впевнено встановлювати причинність.
Зважування ймовірностей — не те саме, що помилка в оцінці ймовірності
Поведінкова теорія рішень розрізняє суб’єктивну оцінку ймовірності та вагу, яку ця ймовірність отримує у виборі. У кумулятивній теорії перспектив Tversky і Kahneman формалізували нелінійні ваги рішень: малі ймовірності можуть отримувати непропорційно велику вагу, а інші діапазони — меншу, ніж передбачало б лінійне використання ймовірностей.
Це відрізняється від ситуації, коли людина просто помиляється щодо частоти події. Наприклад, «я вважаю ризик 10%, хоча найкраща доступна оцінка — 1%» — це розходження в переконанні. «Я знаю, що ризик 1%, але ця мала ймовірність дуже сильно впливає на моє рішення» — це питання ваги, яку людина надає відомій імовірності.
Ще один окремий механізм — нехтування ймовірністю, коли чутливість до числової ймовірності стає слабкою порівняно з реакцією на сам образ наслідку. Воно не є універсальним поясненням страхового попиту й не повинно використовуватися як ярлик для будь-якого рішення про рідкісний ризик.
Теорія перспектив, неприйняття втрат і страхування
Теорія перспектив є одним із ключових загальних підходів до рішень під ризиком. Вона описує оцінювання результатів відносно референтної точки, асиметрію між виграшами і втратами та нелінійне зважування ймовірностей. Детально цей загальний механізм розібрано в окремій статті ХАБу про теорію перспектив.
Для страхування важлива обережність у трактуванні. Неприйняття втрат не дає простої формули «люди ненавидять втрати, тому купують більше страхування». Премія сама може сприйматися як гарантована втрата, тоді як страхова виплата залежить від настання події. Результат залежить від референтної точки, способу формулювання контракту, масштабу можливого збитку й ваги ймовірності. Огляд Pitthan і De Witte показує, що поведінкові пояснення страхового попиту утворюють не один механізм, а набір взаємодіючих ефектів.
Фреймінг: той самий контракт може виглядати по-різному
Страховий продукт можна описати як «захист від втрати», як «гарантовану премію заради уникнення невизначеного збитку», як «фінансову безпеку» або як набір технічних умов. Ефект фреймінгу означає, що формулювання еквівалентних варіантів здатне змінювати вибір. У спеціалізованій літературі зі страхування фреймінг розглядається як один із поведінкових чинників попиту, але його ефект залежить від конкретного дизайну й контексту; універсальної «правильної» рамки не існує.
Для споживача практичний висновок простий: оцінювати варто не рекламну назву рамки, а сам контракт — які події покриваються, які виключаються, яка премія, яка частина ризику залишається на вас і що відбувається у випадку збитку.
Евристика доступності, емоції та яскраві події
Події, які легко пригадати або уявити, можуть сильніше впливати на оцінку ризику. Класична робота Tversky і Kahneman про евристику доступності показала, що люди використовують легкість пригадування прикладів як підказку для судження про частоту або ймовірність. Загальний механізм детально пояснено на сторінці евристики доступності.
У страхуванні це особливо помітно після катастроф, аварій або інших подій, які роблять загрозу конкретною. Але ефект не можна переносити на всі види страхування. Дослідження How natural disasters affect insurance decisions на контрактних даних з Тайваню показало зростання придбаного покриття після природних катастроф і послаблення цього ефекту з часом; реакції також відрізнялися за типом катастрофи, регіоном і контекстом. Це сильний приклад контекстної динаміки, а не універсальний закон про всіх споживачів.
Емоції можуть впливати не лише через пам’ять. Афективна евристика описує випадки, коли загальне емоційне враження використовується як швидка підказка для оцінки ризику та користі. У страхуванні сильний страх може підвищити увагу до захисту, але він також може спричинити уникнення інформації, відкладання або фокус на окремому сценарії. Напрям ефекту залежить від ситуації.
Упередження оптимізму: «це станеться з кимось іншим»
Люди іноді оцінюють власний ризик нижчим, ніж ризик для схожих інших. Упередження оптимізму може зменшувати мотивацію до страхування, коли людина погоджується, що загроза існує в середньому, але вважає себе особливо захищеною. Водночас низький попит не можна автоматично приписувати оптимізму: реальна ціна, доходи, довіра й альтернативні способи самозахисту можуть пояснювати ту саму поведінку.
Неоднозначність: коли невідомо навіть, яка ймовірність
Ризик і неоднозначність (ambiguity) — різні умови. За ризику ймовірності принаймні приблизно відомі або задані. За неоднозначності сама ймовірність, модель або якість даних є невизначеними. Неприйняття неоднозначності (ambiguity aversion) описує перевагу ситуацій із зрозумілішими ймовірностями порівняно з менш визначеними.
Для страхування напрям впливу неоднозначності не є однозначним. Невизначеність щодо самої небезпеки може збільшувати бажання захиститися; невизначеність щодо продукту, виплати або того, чи покриє договір конкретний сценарій, може зменшувати попит. Систематичний огляд Ceolotto та співавторів відносить неприйняття неоднозначності до чинників зі змішаними результатами й показує, що важливо розрізняти джерело неоднозначності.
Довіра: до страховика, договору, посередника і системи
Довіра в страхуванні має кілька рівнів. Людина може довіряти самому принципу страхування, але не конкретному страховикові; довіряти компанії, але не розуміти договору; довіряти умовам, але сумніватися в процедурі врегулювання. Тому запитання «чи довіряєте ви страхуванню?» часто надто грубе для пояснення поведінки.
Польовий експеримент Cole та співавторів виявив роль довіри в попиті на конкретний індексний страховий продукт. Водночас ширший огляд природно-кліматичного страхування Ceolotto та співавторів показує змішаність результатів щодо довіри між контекстами. Отже, довіру варто розглядати як потенційно важливий, але не універсальний детермінант.
Складність вибору, перевантаження та інерція
Страхові контракти часто містять багато параметрів, які потрібно порівнювати одночасно: премію, франшизу, ліміти, перелік ризиків, винятки, мережу надавачів послуг, строки, умови продовження та процедури врегулювання. Коли порівняння потребує значних когнітивних і часових ресурсів, попит може залежати не лише від цінності покриття, а й від вартості самого процесу вибору.
У сфері медичного страхування Handel і Kolstad показали, що інформаційні бар’єри та витрати зусиль на вибір є важливими предикторами планів, які обирають споживачі. Це дослідження стосується конкретного ринку медичного страхування США, тому його не слід переносити на всі страхові продукти. Воно демонструє загальніше правило: складність рішення може бути самостійним чинником поведінки.
Два загальні механізми тут особливо важливі: перевантаження вибором — коли велика або складна множина варіантів підвищує вартість порівняння, і ефект за замовчуванням — коли попередньо встановлений варіант отримує перевагу через інерцію, сприйняту рекомендацію або витрати на зміну. Їхня сила залежить від архітектури конкретного вибору.
Страхова та фінансова грамотність: важлива, але не чарівна змінна
Страхова грамотність охоплює здатність розуміти базову логіку страхування, премії, покриття, франшизи, винятки, ймовірності та договірні наслідки. Фінансова грамотність є ширшим поняттям. Обидві можуть впливати на те, чи людина помічає ризик, розуміє продукт і здатна порівняти альтернативи.
Огляд Pitthan і De Witte розглядає фінансову грамотність як потенційний напрям зменшення частини поведінкових помилок у страхових рішеннях. Але причинні дані не підтримують просту формулу «дати більше інформації — і попит автоматично стане оптимальним». У польових експериментах Cole та співавторів невеликі освітні втручання не дали переконливого зростання участі, тоді як ціна, ліквідність і довіра мали помітне значення.
Отже, знання може бути необхідною частиною якісного рішення, але не усуває фінансових обмежень, поганого контракту, недоступності продукту чи недовіри. Страхова грамотність — один із факторів попиту, а не універсальне пояснення його рівня.
Чому люди іноді страхують малі ризики дуже щедро
Одна з відомих «головоломок» страхового попиту полягає в тому, що споживачі іноді платять відносно багато, щоб зменшити невелику франшизу або застрахувати порівняно невеликий збиток. Sydnor показав на виборі франшиз у страхуванні житла, що поведінку важко узгодити з простою стандартною моделлю неприйняття ризику, якщо ту саму кривизну корисності поширювати на великі ставки.
Це не доводить, що люди «люблять переплачувати». Можливі пояснення включають нелінійне зважування ймовірностей, локальне фреймування, бажання уникнути неприємності конкретного платежу, неповне розуміння ціни різниці між франшизами або інші контекстні механізми. Саме тому вибір франшизи варто аналізувати як окреме страхове рішення, а не просто як показник загального страхового попиту.
Чому люди не страхуються від великих ризиків
Протилежна головоломка — низький попит на захист від рідкісних, але потенційно руйнівних подій. Тут можуть поєднуватися недооцінка особистого ризику, слабка увага до рідкісної події, оптимізм, неоднозначність, ціна, низька ліквідність, недовіра до виплати, очікування зовнішньої допомоги або переконання, що запропоноване покриття не вирішує проблему.
Окремо цей intent розкрито у статті «Чому люди не страхуються від серйозних ризиків». Для поточної статті важливе архітектурне розрізнення: низький попит є результатом, який потрібно пояснити; він сам по собі не називає механізм.
Досвід катастроф: зростання попиту може бути тимчасовим
Недавній особистий або локальний досвід робить ризик доступнішим для пам’яті, змінює суб’єктивну оцінку ймовірності та може підвищувати готовність до захисту. Але величина і тривалість такого ефекту залежать від типу події, продукту, регіону й попереднього досвіду.
Контрактне дослідження 2026 року How natural disasters affect insurance decisions виявило збільшення обсягу придбаного покриття після природних катастроф у досліджуваній вибірці з Тайваню, причому ефект зменшувався з часом. Це узгоджується з ідеєю змінної помітності ризику, але не дає підстав стверджувати, що кожна катастрофа скрізь і завжди однаково підвищує страховий попит.
Альтернативи страхуванню також формують попит
Страхування — лише один спосіб керування фінансовими наслідками ризику. Домогосподарство може створювати резерв, диверсифікувати доходи, інвестувати в запобігання збиткам, спиратися на сімейну підтримку або очікувати державної допомоги. Бізнес може використовувати резерви, хеджування, контракти, диверсифікацію постачальників чи інші інструменти.
Тому відсутність страхового полісу не означає відсутності управління ризиком. Економічний аналіз попиту має враховувати субститути й комплементи страхування. У літературі природних катастроф очікування зовнішньої допомоги іноді описують як ефект очікуваної зовнішньої допомоги (charity hazard): якщо людина очікує компенсації з іншого джерела, приватна цінність окремого страхового контракту для неї може зменшуватися. Це інституційний стимул, а не характеристика «моральності» споживача.
Моральний ризик і несприятливий відбір: два поняття, які не слід плутати з психологією попиту
Моральний ризик (moral hazard) — економічний концепт про зміну стимулів або поведінки після появи страхового покриття. Коли частину фінансових наслідків бере на себе страховик, гранична ціна певної поведінки для застрахованої особи може змінитися. Назва історична: поняття не означає, що застрахована людина є аморальною.
Несприятливий відбір (adverse selection) виникає через інформаційну асиметрію, коли потенційні страхувальники відрізняються за очікуваним ризиком або іншими характеристиками, про які вони знають більше, ніж страховик, і ці відмінності пов’язані з попитом на покриття. Це не класифікація людей на «хороших» і «поганих» страхувальників.
Обидва механізми можуть змінювати ціни, дизайн контрактів і спостережуваний попит. Але вони є окремими економічними конструкціями, а не синонімами когнітивних упереджень чи страхового попиту як такого.
Страховий попит у різних доменах не є одним і тим самим
Рішення про автострахування, страхування житла, життя, здоров’я, подорожей або катастрофічних ризиків мають різну структуру. Відрізняються частота і тяжкість збитків, обов’язковість або добровільність продукту, часовий горизонт, складність договору, наявність альтернатив, роль роботодавця чи держави, інформація про власний ризик і емоційна значущість наслідків.
Саме тому результати одного домену не варто переносити на інший без підстав. Наприклад, Baicker, Congdon і Mullainathan розглядають поведінкові бар’єри до участі у медичному страхуванні США; їхній аналіз корисний для розуміння ролі складності та психології процесу оформлення страхового покриття, але не є універсальною моделлю попиту на КАСКО, страхування житла чи життя.
Аналогічно дані про природно-кліматичне страхування не слід автоматично поширювати на медичне страхування. Сам огляд Ceolotto та співавторів показує, наскільки гетерогенними можуть бути висновки навіть усередині одного великого домену.
Український контекст: психологічне рішення відбувається всередині правового та регуляторного середовища
В Україні страхове рішення існує всередині конкретної правової системи. Чинний Закон України «Про страхування» визначає пряме страхування як правовідносини з передачі ризику від страхувальника страховику за плату на умовах договору або законодавства з метою захисту страхового інтересу. Закон також визначає Національний банк України регулятором страхового ринку та передбачає Реєстр страховиків.
Національний банк здійснює регулювання, ліцензування та нагляд за небанківськими фінансовими установами, включно зі страховиками. Сторінка НБУ про нагляд за небанківським ринком описує ризик-орієнтований нагляд, а розділ захисту прав споживачів містить офіційні матеріали для клієнтів небанківських установ.
Це важливо для психології попиту, бо довіра, сприйнята якість договору й очікування виплати формуються не лише особистими установками. Вони залежать від реальної прозорості ринку, регулювання, доступності перевірної інформації та якості конкретного продукту. Тому дослідження страхового попиту в Україні має поєднувати поведінкові змінні з економічними та інституційними.
Що означає «відхилення від класичної моделі»
У науковій літературі «відхилення» означає розбіжність між спостережуваною поведінкою і передбаченням конкретної моделі за конкретних припущень. Це не діагноз і не оцінка інтелекту людини. Якщо модель припускає повну інформацію, стабільні переваги, відсутність витрат на пошук і бездоганне розуміння контракту, а реальна людина має неповну інформацію, обмежений час і складний договір, частина розбіжності може виникати саме через невиконання цих припущень.
Цю проблему підкреслює огляд Harrison і Ng: поведінкові дослідження страхування мають залишатися пов’язаними з теорією, інакше окремі емпіричні ефекти легко перетворити на список несумісних «аномалій». Для якісного пояснення потрібно назвати критерій порівняння, механізм, дані й межі узагальнення.
Коли доречно говорити про «недострахування»
Термін «недостатнє страхове покриття» (underinsurance) звучить так, ніби існує очевидно правильний рівень покриття, але нормативний критерій порівняння потрібно визначити. Можна говорити про недостатнє покриття відносно законодавчої вимоги, власної заявленої мети, фінансової здатності поглинути збиток, актуарної моделі чи моделі добробуту (welfare model) або іншого чіткого критерію. Без такого критерію слово «недострахування» легко маскує оцінне судження.
Огляд Pitthan і De Witte систематизує поведінкові пояснення парадоксів страхового попиту, включно з недостатнім страховим покриттям, але навіть у цій літературі не всі низькі рівні покриття мають одну причину. Ціна, пропозиція, інформація, ризикові переконання й психологічні механізми потрібно розрізняти.
Як аналізувати власне страхове рішення без пошуку «ідеального» психологічного правила
Для особистого рішення корисно не запитувати «яке упередження в мене зараз?», а розкласти ситуацію на незалежні питання. Яка саме подія створює фінансовий ризик? Яка найкраща доступна оцінка її ймовірності та невизначеності? Яким може бути фінансовий наслідок? Яку частину збитку ви здатні поглинути без страхування? Скільки коштує передача ризику? Які події реально покриває договір і які виключає? Наскільки зрозуміла процедура виплати? Які альтернативні способи захисту вже існують?
Окремо варто перевірити психологічний шар: чи не стала нещодавня яскрава подія єдиним джерелом оцінки; чи не сприймається «1%» як те саме, що «майже неможливо» або «майже напевно»; чи не змінюється рішення лише через формулювання; чи не відкладається вибір через складність; чи не плутається недовіра до конкретного договору з недовірою до страхування взагалі.
Такий аналіз не визначає, який поліс, компанію, страхову суму, тариф або розмір франшизи потрібно обрати. Він допомагає відокремити об’єктивний ризик, контрактні умови, бюджетні обмеження й психологічні процеси — тобто саме ті компоненти, з яких формується страховий попит.
Що наука сьогодні може сказати впевнено
По-перше, страховий попит є багатофакторним. Теорія неприйняття ризику залишається фундаментальною, але сама по собі не пояснює всього спектра реальної поведінки. По-друге, ціна, дохід, ліквідність, довіра, якість і зрозумілість контракту можуть бути не менш важливими, ніж психологічні механізми. По-третє, суб’єктивне сприйняття ризику, увага, фреймінг, референтні точки, емоції та зважування ймовірностей здатні змінювати рішення, але їхні ефекти часто залежать від контексту.
По-четверте, страхова поведінка не дає простого тесту «раціональна людина чи ні». Огляд експериментальних досліджень Jaspersen показує велику методологічну різноманітність досліджень страхового попиту, а сучасні огляди в окремих доменах регулярно знаходять гетерогенність результатів. Отже, найсильніше пояснення страхового попиту — те, яке одночасно враховує економічні стимули, інформацію, контракт, інституції та психологію.
Поширені запитання
Чому люди взагалі купують страхування, якщо страхова компанія закладає витрати й маржу в премію?
Бо страхування переносить частину фінансового ризику. Для людини цінність може полягати не в позитивній очікуваній грошовій віддачі, а в зменшенні варіативності наслідків і захисті від стану, в якому велика втрата особливо болісна для бюджету. Додаткову цінність можуть мати сервіс, юридичні зобов’язання або інші елементи конкретного продукту. Чи виправдовує це конкретну премію, залежить від умов договору та ситуації.
Чи означає високий страховий попит, що людина дуже не любить ризик?
Ні. Неприйняття ризику може впливати на попит, але високе покриття також може бути наслідком вимог договору або закону, низької відносної ціни, високого доходу, досвіду збитку, сильного сприйняття ризику, зручного варіанта за замовчуванням чи специфічних умов продукту. Дані з різних страхових контекстів не підтримують просту ідею про одну стабільну рису, яка повністю визначає вибір.
Чому хтось страхує дрібні втрати, але не страхує катастрофічні?
Таке поєднання може виникати через різні ціни й договори, бюджетні обмеження, доступність продукту, нелінійне зважування ймовірностей, локальне фреймування, довіру, неоднозначність та різну психологічну конкретність подій. Сам факт такого патерну не дозволяє встановити один механізм без додаткових даних.
Чи завжди нещодавня катастрофа збільшує попит на страхування?
Ні. Є дослідження, де попит або покриття після катастроф зростають, але величина, тривалість і навіть напрям ефекту можуть залежати від типу події, регіону, продукту, ціни й попереднього досвіду. Окремі результати не можна переносити на всі країни та види страхування.
Чи достатньо підвищити страхову грамотність, щоб люди почали краще страхуватися?
Знання допомагає розуміти контракт і порівнювати варіанти, але воно не усуває високу ціну, дефіцит ліквідності, слабку якість продукту, недовіру чи недоступність страхування. Емпіричні результати освітніх втручань змішані, тому грамотність варто розглядати як одну частину ширшої системи.
Чи є низький страховий попит когнітивним упередженням?
Ні. Низький попит — це спостережуваний результат. Щоб назвати конкретне когнітивне упередження, потрібно визначити нормативний критерій і показати систематичний механізм відхилення. Низька участь може пояснюватися ціною, доходом, ліквідністю, умовами договору, довірою, доступністю продукту або альтернативними способами захисту без будь-якого когнітивного упередження.
Чим страховий попит відрізняється від готовності платити?
Готовність платити — це максимальна ціна, яку людина погоджується сплатити за чітко визначений контракт у заданому контексті. Страховий попит ширший: він охоплює фактичне рішення придбати або не придбати покриття та його обсяг за реальних цін, бюджетних і інституційних умов.
Пов’язані статті
Джерела
Baicker, K., Congdon, W. J., & Mullainathan, S. (2012). Health Insurance Coverage and Take-Up: Lessons from Behavioral Economics. The Milbank Quarterly, 90(1), 107–134. https://doi.org/10.1111/j.1468-0009.2011.00656.x
Barseghyan, L., Prince, J., & Teitelbaum, J. C. (2011). Are Risk Preferences Stable across Contexts? Evidence from Insurance Data. American Economic Review, 101(2), 591–631. https://doi.org/10.1257/aer.101.2.591
Ceolotto, S., Colucci, M., Taddeo, S., & Mysiak, J. (2026). Unpacking the barriers to natural and climate risk insurance adoption: A literature review. International Journal of Disaster Risk Reduction, 144, 106374. https://doi.org/10.1016/j.ijdrr.2026.106374
Chen, Y.-C., Chen, Y.-F., Peng, J.-L., & Liao, C.-H. (2026). How natural disasters affect insurance decisions. Economic Modelling, 164, 107768. https://doi.org/10.1016/j.econmod.2026.107768
Cohen, A., & Einav, L. (2007). Estimating Risk Preferences from Deductible Choice. American Economic Review, 97(3), 745–788. https://doi.org/10.1257/aer.97.3.745
Cole, S., Giné, X., Tobacman, J., Topalova, P., Townsend, R., & Vickery, J. (2013). Barriers to Household Risk Management: Evidence from India. American Economic Journal: Applied Economics, 5(1), 104–135. https://doi.org/10.1257/app.5.1.104
Corcos, A., Montmarquette, C., & Pannequin, F. (2020). How the demand for insurance became behavioral. Journal of Economic Behavior & Organization, 180, 590–595. https://doi.org/10.1016/j.jebo.2020.09.001
Finucane, M. L., Alhakami, A., Slovic, P., & Johnson, S. M. (2000). The affect heuristic in judgments of risks and benefits. Journal of Behavioral Decision Making, 13(1), 1–17. https://doi.org/10.1002/(SICI)1099-0771(200001/03)13:1%3C1::AID-BDM333%3E3.0.CO;2-S
Handel, B. R., & Kolstad, J. T. (2015). Health Insurance for “Humans”: Information Frictions, Plan Choice, and Consumer Welfare. American Economic Review, 105(8), 2449–2500. https://doi.org/10.1257/aer.20131126
Harrison, G. W., & Ng, J. M. (2019). Behavioral insurance and economic theory: A literature review. Risk Management and Insurance Review, 22(2), 133–182. https://doi.org/10.1111/rmir.12119
Jaspersen, J. G. (2016). Hypothetical Surveys and Experimental Studies of Insurance Demand: A Review. Journal of Risk and Insurance, 83(1), 217–255. https://doi.org/10.1111/jori.12100
Jaspersen, J. G., Ragin, M. A., & Sydnor, J. R. (2022). Predicting insurance demand from risk attitudes. Journal of Risk and Insurance, 89(1), 63–96. https://doi.org/10.1111/jori.12342
Kunreuther, H. C., Pauly, M. V., & McMorrow, S. (2013). Insurance and Behavioral Economics: Improving Decisions in the Most Misunderstood Industry. Cambridge University Press. https://doi.org/10.1017/CBO9781139050319
Національний банк України. Нагляд за ринком небанківських фінансових послуг. https://bank.gov.ua/ua/supervision/nonbanks
Національний банк України. Захист прав споживачів фінансових послуг. https://bank.gov.ua/ua/consumer-protection
Pitthan, F., & De Witte, K. (2021). Puzzles of insurance demand and its biases: A survey on the role of behavioural biases and financial literacy on insurance demand. Journal of Behavioral and Experimental Finance, 30, 100471. https://doi.org/10.1016/j.jbef.2021.100471
Sydnor, J. (2010). (Over)insuring Modest Risks. American Economic Journal: Applied Economics, 2(4), 177–199. https://doi.org/10.1257/app.2.4.177
Tversky, A., & Kahneman, D. (1973). Availability: A heuristic for judging frequency and probability. Cognitive Psychology, 5(2), 207–232. https://doi.org/10.1016/0010-0285(73)90033-9
Tversky, A., & Kahneman, D. (1992). Advances in prospect theory: Cumulative representation of uncertainty. Journal of Risk and Uncertainty, 5, 297–323. https://doi.org/10.1007/BF00122574
Верховна Рада України. Закон України «Про страхування» від 18.11.2021 № 1909-IX, чинна редакція. https://zakon.rada.gov.ua/go/1909-20