Соціально-когнітивна теорія Бандури: що це, основні принципи та сучасна оцінка

Соціально-когнітивна теорія Альберта Бандури — це система пояснення людського функціонування, у якій поведінка не зводиться ані до внутрішніх рис людини, ані до зовнішнього середовища. Людина, її дії та умови життя взаємно впливають одне на одного, а важливу роль у цьому процесі відіграють мислення, очікування, спостереження за іншими, самоефективність, саморегуляція та здатність діяти цілеспрямовано.

Ця теорія виросла з досліджень соціального навчання, але стала значно ширшою за просту формулу «ми повторюємо поведінку інших». Бандура поступово переніс центр уваги від самого наслідування до того, як люди відбирають інформацію, передбачають наслідки, оцінюють власні можливості, ставлять цілі, регулюють поведінку й змінюють середовище, у якому живуть.

Для розуміння теорії корисно читати її разом із канонічною сторінкою «Альберт Бандура», де зібрано біографічний та історичний контекст його робіт.

Коротко: що таке соціально-когнітивна теорія

У найкоротшій формі соціально-когнітивна теорія стверджує: людина не є пасивним продуктом обставин, але й не діє незалежно від них. Вона сприймає та інтерпретує ситуацію, вчиться на власному і чужому досвіді, формує очікування, оцінює свою здатність діяти, обирає поведінку й через цю поведінку частково змінює подальші умови.

Тому одна й та сама ситуація може призвести до різних дій у різних людей, а одна й та сама людина може поводитися по-різному в різних контекстах. Для теорії важлива не лише об’єктивна ситуація, а й те, що людина помічає, як вона це тлумачить, яких наслідків очікує і чи вважає себе здатною виконати потрібну дію.

Від теорії соціального навчання до соціально-когнітивної теорії

Історично Бандура працював усередині ширшої традиції соціального навчання, яка існувала до нього. Тому некоректно називати його одноосібним засновником усієї теорії соціального навчання. Його точніший внесок — розвиток експериментальної програми дослідження навчання через спостереження і моделювання, а потім розширення цієї програми у власну соціально-когнітивну теоретичну систему.

Класичні дослідження з лялькою Бобо показали, що діти можуть засвоювати нові способи поведінки, спостерігаючи за моделлю. Детальний розбір серії 1961, 1963 і 1965 років є в матеріалі «Експеримент з лялькою Бобо та навчання через спостереження». Важливо: ці лабораторні дослідження не доводять, що коротке спостереження автоматично формує довготривалу «агресивну особистість».

У 1970-х роках у роботах Бандури дедалі більшої ваги набували когнітивні процеси: очікування, символічне представлення досвіду, оцінювання наслідків, самоефективність і саморегуляція. Ключовою віхою стала книга 1986 року «Social Foundations of Thought and Action: A Social Cognitive Theory», де соціально-когнітивний підхід був представлений як цілісна теоретична система.

Головна модель: взаємна тріадна причинність

Центральний принцип теорії Бандури часто називають взаємним детермінізмом. У пізніших формулюваннях точніше говорити про взаємну тріадну причинність: особистісні та когнітивні чинники, поведінка і середовище утворюють систему взаємних впливів.

• Особистісні й когнітивні чинники: знання, переконання, очікування, емоційні реакції, цілі, самоефективність та інші внутрішні процеси.

• Поведінка: конкретні дії, вибори, способи взаємодії та сформовані навички.

• Середовище: фізичні умови, соціальні норми, ресурси, обмеження, реакції інших людей та доступні можливості.

Стрілки в цій моделі двобічні. Наприклад, середовище впливає на поведінку через правила, винагороди або доступні можливості; поведінка змінює середовище через наслідки власних дій; переконання впливають на вибір поведінки; а результати цієї поведінки, своєю чергою, змінюють переконання.

«Взаємний» не означає «однаковий за силою» або «одночасний». У конкретній ситуації один компонент може мати набагато більший вплив, ніж інші. Людина може бути сильно обмежена ресурсами, здоров’ям, інституціями або соціальним становищем, і соціально-когнітивна теорія не вимагає приписувати їй повний контроль над такими умовами.

Сам термін «детермінізм» у психології має ширше значення. Для цього контексту корисний окремий матеріал «Детермінізм», але взаємна причинність Бандури є лише однією конкретною моделлю причинних зв’язків і не тотожна детермінізму загалом.

Навчання через спостереження і моделювання

Однією з найвідоміших складових соціально-когнітивної теорії є можливість навчатися без безпосереднього виконання дії та без прямого підкріплення кожної реакції. Спостерігаючи за іншою людиною, ми можемо отримати інформацію про нову поведінку, її послідовність і можливі наслідки.

Модель може бути реальною людиною, персонажем, викладачем, членом сім’ї, колегою або іншою соціально значущою фігурою. Важливо не саме копіювання рухів, а когнітивне опрацювання побаченого: що людина помітила, що запам’ятала, чи здатна відтворити дію і чи має причину її виконувати.

Чотири процеси спостережного навчання

• Увага: поведінку моделі спочатку потрібно помітити. На увагу впливають властивості моделі, ситуації й самого спостерігача.

• Збереження: інформацію потрібно представити в пам’яті так, щоб до неї можна було повернутися пізніше.

• Відтворення: знання про дію ще не гарантує здатності фізично або когнітивно її виконати; потрібні навички й практика.

• Мотивація: засвоєна поведінка може не проявитися, якщо людина не бачить сенсу, очікує негативних наслідків або має сильніші альтернативи.

Саме це розрізнення між засвоєнням і виконанням було особливо важливим у подальшій програмі Бандури. Людина може навчитися дії, але не демонструвати її одразу. Тому відсутність поведінки в конкретний момент не завжди означає відсутність навчання.

Самоефективність: «чи здатен я це зробити?»

Самоефективність — один із центральних механізмів соціально-когнітивної теорії. Вона стосується переконання людини у власній здатності організувати й виконати дії, потрібні для конкретного завдання або результату.

Це не те саме, що самооцінка, загальна впевненість у собі або об’єктивний рівень навички. Людина може мати хороші здібності, але низько оцінювати свою здатність застосувати їх у певній ситуації; або, навпаки, бути надто впевненою без достатньої компетентності.

Окремо поняття, чотири джерела самоефективності, вимірювання та сучасні обмеження розібрано в канонічній статті «Самоефективність».

У межах соціально-когнітивної теорії самоефективність впливає на вибір завдань, докладені зусилля, наполегливість і реакцію на труднощі. Але причинність не одностороння: попередні результати також змінюють самоефективність. Тому формула «просто повір у себе — і досягнеш успіху» є популярним спрощенням, а не точним змістом теорії.

Саморегуляція: як поведінка підтримується без постійного зовнішнього контролю

У статті 1991 року Бандура описував саморегуляцію як систему самовпливу, а не як одну рису характеру. Люди спостерігають за власною поведінкою, порівнюють її з особистими стандартами й обставинами, оцінюють результати та емоційно реагують на власне виконання.

• Самоспостереження: відстеження власних дій, умов і наслідків.

• Оцінювання: зіставлення поведінки з цілями, нормами, стандартами та реальними обставинами.

• Самореакція: переживання задоволення, незадоволення, гордості, розчарування та інші реакції, які можуть підтримувати або змінювати подальшу поведінку.

Саморегуляція також залежить від середовища. Доступність ресурсів, соціальна підтримка, правила, зворотний зв’язок і перешкоди можуть допомагати або заважати людині реалізовувати наміри. Тому її не слід перетворювати на моральне судження про «сильну» чи «слабку» волю.

Людська агентність

Наприкінці розвитку своєї теорії Бандура дедалі чіткіше формулював поняття людської агентності — здатності людей бути активними учасниками власного життя, ставити цілі, передбачати майбутнє, регулювати дії та рефлексувати над власним функціонуванням.

У роботі 2001 року він виділяв кілька основних рис агентності: навмисність, передбачення, самореактивність і саморефлексивність. Люди не лише відповідають на стимули після того, як вони з’явилися, а можуть формувати наміри, уявляти наслідки майбутніх дій і коригувати поведінку відповідно до цілей.

При цьому агентність не означає абсолютної автономії. Бандура прямо розглядав особисту дію всередині ширшої мережі соціоструктурних впливів. Людина водночас є продуктом соціальної системи й одним із тих, хто через власні та спільні дії може її змінювати.

У цьому сенсі соціально-когнітивна теорія намагається уникнути двох крайнощів: образу повністю пасивної людини, якою керує середовище, і образу повністю незалежного суб’єкта, який начебто може досягти будь-чого незалежно від реальних умов.

Три способи агентності

• Особиста агентність: людина сама виконує дії, спрямовані на бажаний результат.

• Опосередкована агентність: людина звертається до інших, які мають ресурси, компетенцію або владу діяти від її імені.

• Колективна агентність: люди координують зусилля й досягають результатів, які неможливо отримати лише індивідуально.

Це розширює теорію за межі індивідуальної мотивації. Соціальна дія, групові можливості, інституції та колективна ефективність стають частиною пояснення того, що люди реально можуть робити.

Моральна саморегуляція і моральне відсторонення

Соціально-когнітивний підхід Бандури застосовувався також до моральної поведінки. Загальна логіка тут така сама: люди формують моральні стандарти, оцінюють власні вчинки й зазвичай переживають самосхвалення або самоосуд відповідно до цих стандартів.

Моральне відсторонення описує механізми, через які саморегуляторні санкції можуть тимчасово відключатися або послаблюватися. Наприклад, шкоду можна виправдовувати «вищою метою», відповідальність — розмивати між багатьма людьми, а постраждалих — знеособлювати. Це не окрема «риса злочинця», а модель того, як люди можуть когнітивно перебудовувати значення власних дій.

Для канону важливо не перетворювати цей концепт на побутовий ярлик. Сам факт морального виправдання в окремій ситуації не є діагнозом і не дозволяє робити висновок про особистість загалом.

Що соціально-когнітивна теорія пояснює найкраще

Теорія особливо корисна там, де поведінка формується через поєднання особистого досвіду, спостереження за іншими, очікувань, оцінки власних можливостей і соціальних умов. Через це її використовують у дослідженнях навчання, здоров’язбережувальної поведінки, фізичної активності, професійної діяльності та поведінкових змін.

У навчанні соціально-когнітивна перспектива допомагає аналізувати роль моделей, зворотного зв’язку, цілей, самоефективності й саморегуляції. Важливим стає не тільки те, яку інформацію подано учневі, а й те, чи бачить він успішні стратегії, як оцінює власний прогрес і чи може застосувати засвоєне.

У сфері здоров’я модель застосовували до фізичної активності, профілактичної поведінки та інших змін способу життя. Тут вона дозволяє одночасно враховувати переконання людини, її навички, очікувані наслідки, цілі й реальні перешкоди середовища.

Але застосування теорії в певній галузі ще не доводить, що кожен її компонент однаково добре передбачає поведінку. Саме це питання потрібно перевіряти емпірично для конкретної поведінки, вибірки й контексту.

Що показують сучасні дослідження

Сучасна наукова оцінка соціально-когнітивної теорії не зводиться до відповіді «підтверджена» або «спростована». Це широка рамка з кількома конструкціями, і різні її частини мають різну емпіричну підтримку в різних сферах.

Показовий приклад — систематичний огляд і метааналіз 2014 року щодо фізичної активності. Автори включили 44 дослідження, які містили 55 моделей соціально-когнітивної теорії. У середньому моделі пояснювали приблизно 31% варіативності фізичної активності.

Цей результат не означає, що теорія «пояснює 31% усієї людської поведінки». Він стосується конкретної дослідницької сфери й конкретного набору моделей. Більше того, автори огляду оцінили загальну методологічну якість більшості моделей як низьку.

У тому ж огляді самоефективність і цілі були відносно послідовно пов’язані з фізичною активністю, тоді як очікування результатів і соціоструктурні чинники демонстрували менш стабільні зв’язки. Це добрий приклад того, чому теорію потрібно оцінювати на рівні окремих механізмів, а не приймати або відкидати цілком.

Тому коректне сучасне формулювання таке: соціально-когнітивна теорія залишається впливовою й практично продуктивною дослідницькою рамкою, але сила доказів залежить від конкретного конструкта, поведінки, способу вимірювання та якості дослідження.

Обмеження соціально-когнітивної теорії

• Широта теорії є одночасно перевагою і проблемою: велика кількість взаємопов’язаних механізмів дозволяє описувати складні процеси, але ускладнює строгі й повні емпіричні тести всієї системи.

• Частина досліджень вимірює лише кілька найпопулярніших конструктів, наприклад самоефективність і цілі, а потім називає отриману модель перевіркою всієї соціально-когнітивної теорії.

• Самозвіт може штучно посилювати зв’язки між переконаннями та поведінкою, якщо і передбачувальні змінні, і результат вимірюються подібними анкетами.

• Контекст має значення: механізми, які добре працюють для навчальної поведінки або фізичної активності, не можна автоматично переносити на будь-яку іншу сферу.

• Теорія не скасовує біологічних, економічних, інституційних і культурних обмежень. Пояснювати нерівність лише самоефективністю або «агентністю» було б спрощенням і помилковим індивідуалізуванням системних проблем.

Поширені помилки в поясненні теорії

Помилка 1: «Бандура довів, що люди просто копіюють інших». Насправді спостережне навчання в його теорії включає увагу, збереження інформації, здатність відтворити дію та мотивацію. Засвоєння і негайне виконання — не одне й те саме.

Помилка 2: «Самоефективність — це віра в себе». Це надто широке формулювання. Самоефективність стосується оцінки здатності виконати певні дії в певному контексті й не є синонімом самооцінки або позитивного мислення.

Помилка 3: «Якщо людина є агентом, вона сама відповідає за всі результати». Агентність у Бандури завжди діє всередині соціоструктурних умов. Можливість впливати на життя не дорівнює повному контролю над подіями.

Помилка 4: «Соціально-когнітивна теорія — це просто нова назва теорії соціального навчання». Історичний зв’язок прямий, але пізніша система значно ширша: вона включає взаємну причинність, самоефективність, саморегуляцію, агентність і соціоструктурні впливи.

Соціально-когнітивна теорія і теорія соціального навчання: не те саме

Теорія соціального навчання — ширша історична традиція, в якій працювали різні автори. Бандура розвинув у ній власну дослідницьку програму, а пізніше назвав розширену систему соціально-когнітивною теорією, щоб підкреслити активну роль когнітивних, саморегуляторних і агентних процесів.

Тому для Українського психологічного ХАБу ці сутності зберігаються окремо в графі знань. Персональна сторінка Бандури пояснює його місце в історії; сторінка про ляльку Бобо — конкретну експериментальну програму; самоефективність — окремий механізм; а ця сторінка — цілісну теоретичну систему.

Ключові праці для розуміння теорії

1986 — Albert Bandura, Social Foundations of Thought and Action: A Social Cognitive Theory. Саме ця книга є ключовою точкою оформлення соціально-когнітивної теорії як розгорнутої системи.

1989 — Human Agency in Social Cognitive Theory. Стаття конкретизує людську агентність у моделі взаємної тріадної причинності й пов’язує її з когнітивними, спостережними, саморефлексивними та саморегуляторними процесами.

1991 — Social Cognitive Theory of Self-Regulation. Робота системно описує самоспостереження, оцінювання власної поведінки, самореакції та роль самоефективності в саморегуляції.

2001 — Social Cognitive Theory: An Agentic Perspective. Пізня синтетична робота Бандури, у якій центральне місце займають навмисність, передбачення, саморегуляція, саморефлексія та особиста, опосередкована й колективна агентність.

Як читати Бандуру сьогодні

Соціально-когнітивна теорія важлива не тому, що дає одну універсальну формулу поведінки. Її сильна сторона — у способі ставити питання: що людина спостерігає, чого навчається, чого очікує, наскільки здатною себе вважає, як регулює дії, які можливості й перешкоди створює середовище та як власна поведінка змінює наступну ситуацію.

Для сучасної психології продуктивно використовувати цю рамку разом із конкретними емпіричними даними, а не замість них. Кожен окремий механізм потрібно перевіряти в конкретному контексті; історична впливовість теорії сама по собі не є доказом усіх можливих тверджень, які з неї можна вивести.

Пов’язані матеріали Українського психологічного ХАБу

Персональний канонічний хаб: Альберт Бандура — біографія, ключові ідеї, праці та сучасна оцінка внеску.

Експериментальна програма: Експеримент з лялькою Бобо та навчання через спостереження — дослідження 1961, 1963 і 1965 років та межі їх інтерпретації.

Ключове поняття: Самоефективність — визначення, чотири джерела, вимірювання та сучасні докази.

Ширший причинний контекст: Детермінізм — значення поняття в психології та його різні форми.

Джерела

1. Bandura A. Social Foundations of Thought and Action: A Social Cognitive Theory. Prentice-Hall, 1986. WorldCat.

2. Bandura A. Human Agency in Social Cognitive Theory. American Psychologist. 1989;44(9):1175–1184. DOI: 10.1037/0003-066X.44.9.1175. PubMed.

3. Bandura A. Social Cognitive Theory of Self-Regulation. Organizational Behavior and Human Decision Processes. 1991;50(2):248–287. DOI: 10.1016/0749-5978(91)90022-L. ScienceDirect.

4. Bandura A. Social Cognitive Theory: An Agentic Perspective. Annual Review of Psychology. 2001;52:1–26. DOI: 10.1146/annurev.psych.52.1.1. Annual Reviews.

5. Bandura A. Health Promotion by Social Cognitive Means. Health Education & Behavior. 2004;31(2):143–164. DOI: 10.1177/1090198104263660. PubMed.

6. Young M. D. et al. Social Cognitive Theory and Physical Activity: A Systematic Review and Meta-Analysis. Obesity Reviews. 2014;15(12):983–995. DOI: 10.1111/obr.12225. PubMed.