Альберт Бандура: біографія, соціальне навчання, самоефективність та внесок у психологію

2 вер.

Читати 11 хв

Альберт Бандура (1925–2021) — канадсько-американський психолог, який змінив уявлення про те, як люди навчаються, регулюють власну поведінку і впливають на перебіг свого життя. Його дослідження показали, що навчання відбувається не лише через пряме підкріплення або покарання: люди здатні засвоювати нові дії, спостерігаючи за іншими. З цієї дослідницької програми виросли теорія соціального навчання Бандури, соціально-когнітивна теорія, поняття самоефективності та пізніша концепція людської агентності.

Найвідомішим епізодом його ранньої кар’єри стала серія досліджень з лялькою Бобо. Проте внесок Бандури значно ширший за цей експеримент. Він послідовно розробляв модель людини як активного учасника власного розвитку: поведінка, середовище і особистісні чинники взаємно впливають одне на одного, а переконання про власні можливості можуть змінювати вибір цілей, наполегливість і спосіб реагування на труднощі.

Коротко: чим відомий Альберт Бандура

• Досліджував навчання через спостереження і моделювання поведінки.

• Разом із Доротеєю Росс і Шейлою Росс провів класичні дослідження з лялькою Бобо.

• Розвинув теорію соціального навчання, а згодом — соціально-когнітивну теорію.

• У 1977 році системно сформулював теорію самоефективності.

• Описував взаємний вплив поведінки, особистісних чинників і середовища через принцип взаємного детермінізму.

• У пізніх працях розвинув концепцію людської агентності та досліджував механізми морального відсторонення.

• У 1974 році був президентом Американської психологічної асоціації. Національну медаль науки США йому присудили за 2014 рік і вручили 2016 року.

Біографія Альберта Бандури

Альберт Бандура народився 4 грудня 1925 року в містечку Мандер у канадській провінції Альберта. Він був наймолодшою дитиною в родині іммігрантів: його батько походив із Польщі, мати — з України. За даними Стенфордського університету, батьки не мали формальної освіти й не володіли англійською на початку життя в Канаді, але надавали великого значення навчанню дітей.

До психології Бандура прийшов не через ранній професійний план. Під час навчання в Університеті Британської Колумбії він записався на вступний курс психології, бо той зручно вписувався в ранковий розклад. Дисципліна його захопила. У 1949 році він здобув ступінь бакалавра з психології.

Після цього Бандура навчався в Університеті Айови — одному з важливих центрів американської психології середини XX століття. У 1951 році він отримав ступінь магістра, а в 1952 році — доктора філософії з клінічної психології. Того ж року він одружився з Вірджинією Варнс.

У 1953 році Бандура приєднався до кафедри психології Стенфордського університету. Саме зі Стенфордом пов’язана майже вся його подальша академічна кар’єра. Він залишався активним викладачем і дослідником до виходу на пенсію у 2010 році, а потім мав статус професора-емерита.

Бандура помер 26 липня 2021 року у своєму домі в Стенфорді у віці 95 років.

Соціальне навчання до Бандури

Бандуру часто називають засновником теорії соціального навчання, але історично таке формулювання спрощує розвиток напряму. Ідея соціального навчання існувала до його робіт.

У 1941 році Ніл Міллер і Джон Доллард опублікували книгу Social Learning and Imitation, присвячену соціальному навчанню та наслідуванню. У 1954 році Джуліан Роттер видав Social Learning and Clinical Psychology, де розробляв власну соціально-навчальну модель особистості.

Внесок Бандури полягає в іншому. Він зробив спостереження за моделлю центральною експериментальною проблемою, показав, що нова поведінка може засвоюватися без прямого підкріплення спостерігача, і поступово включив до пояснення навчання когнітивні процеси, очікування, саморегуляцію та переконання про власні можливості.

У 1963 році Альберт Бандура разом із Річардом Волтерсом опублікував Social Learning and Personality Development. У 1970-х роках його версія теорії соціального навчання вже істотно відрізнялася від жорстких моделей, у яких поведінку пояснювали переважно історією підкріплень.

Експеримент з лялькою Бобо

Найвідоміша рання дослідницька програма Бандури стосувалася наслідування агресивної поведінки.

У статті 1961 року Transmission of Aggression through Imitation of Aggressive Models Альберт Бандура, Доротея Росс і Шейла Росс досліджували, як дошкільнята поводяться після спостереження за дорослою моделлю. Частина дітей бачила дорослого, який поводився агресивно щодо великої надувної ляльки Бобо, а інші діти спостерігали неагресивну модель або не мали такого зразка.

Діти, які спостерігали агресивну модель, частіше відтворювали специфічні агресивні дії, які до цього демонстрував дорослий. Важливим було саме наслідування нових форм поведінки: дитина могла відтворити побачену послідовність дій навіть без прямого навчання цим діям.

У 1963 році Бандура, Доротея Росс і Шейла Росс опублікували ще одне дослідження — Imitation of Film-Mediated Aggressive Models. Воно показало, що моделювання може працювати не тільки при спостереженні живої людини, а й через фільмовану або символічну модель.

У 1965 році Бандура дослідив ще одну важливу відмінність — між засвоєнням поведінки та її фактичним виконанням. Діти бачили, як агресивну модель винагороджували, карали або залишали без наслідків. Покарання моделі зменшувало негайне відтворення агресивних дій. Але коли дітям пізніше запропонували винагороду за точне відтворення побаченого, різниця між групами зникла. Це підтримало ідею, що людина може навчитися поведінки, але не демонструвати її за конкретних умов.

Докладний розбір дизайну, результатів і сучасних обмежень цієї серії досліджень є в окремому матеріалі Українського психологічного ХАБу: «Експеримент з лялькою Бобо та навчання через спостереження».

Що експеримент Бобо показав — і чого він не довів

Історичне значення експериментів Бобо полягає у демонстрації механізму навчання через спостереження. Діти могли засвоювати нові способи дії, просто спостерігаючи поведінку іншої людини та її наслідки.

Ці дослідження не встановили, що коротке спостереження агресивної моделі неминуче формує стійку агресивну особистість. Вони також не дають підстав напряму переносити величину лабораторного ефекту на довготривале насильство в реальному житті.

Класичний дизайн мав обмеження: поведінку вимірювали невдовзі після демонстрації, дія відбувалася в контрольованому лабораторному середовищі, об’єктом агресії була іграшка, а не людина. Тому сучасна оцінка має розрізняти дві тези. Перша добре підтримана самими експериментами: спостереження може бути джерелом засвоєння поведінки. Друга — про внесок такого механізму в реальну агресію протягом життя — потребує значно ширших даних.

Навчання через спостереження

У підході Бандури навчання через спостереження не зводиться до механічного копіювання. Спостерігач має помітити модель, зберегти інформацію про побачене, мати можливість відтворити дію і бути достатньо мотивованим, щоб її виконати.

Це розрізнення допомогло відокремити засвоєння поведінки від прямого підкріплення. Людина може навчитися чогось, не отримуючи винагороди за кожен окремий крок. Наслідки для моделі — так зване опосередковане підкріплення — можуть впливати на те, чи буде спостерігач демонструвати засвоєну поведінку.

Моделлю при цьому може бути не тільки людина, присутня поруч. Поведінковими зразками можуть ставати батьки, однолітки, викладачі, професійні авторитети, персонажі медіа або інші символічні моделі.

Від теорії соціального навчання до соціально-когнітивної теорії

З роками Бандура дедалі менше описував людину як пасивний об’єкт зовнішніх впливів. У 1986 році в монографії Social Foundations of Thought and Action: A Social Cognitive Theory він систематизував соціально-когнітивну теорію.

Американська психологічна асоціація визначає соціально-когнітивну теорію Бандури як розвиток соціального навчання, який включає когнітивні процеси — судження, очікування, мотивацію та інтерпретацію результатів власних дій.

Ключова ідея полягає в тому, що поведінка людини, її особистісні та когнітивні характеристики і середовище утворюють взаємопов’язану систему. Людина реагує на середовище, але водночас своїми діями змінює це середовище. Отриманий досвід змінює її переконання, очікування і подальшу поведінку.

Взаємний детермінізм

Цю систему взаємних впливів у Бандури часто описують через принцип взаємного детермінізму.

У спрощеному вигляді маємо три групи чинників:

• особистісні й когнітивні чинники: переконання, очікування, цілі, емоційні стани;

• поведінка: конкретні дії та способи реагування;

• середовище: соціальні умови, можливості, обмеження і наслідки дій.

Наприклад, студент, який вважає себе здатним засвоїти складний матеріал, частіше береться за складні завдання і довше працює над ними. Успішне виконання змінює його подальші очікування, а активні дії можуть змінити й саме навчальне середовище — наприклад, привести до складніших курсів, нових контактів або іншого зворотного зв’язку.

Це не тотожне загальному філософському детермінізму. Докладніше про ширше поняття причинної зумовленості дивіться в матеріалі «Детермінізм: що це простими словами, принцип у психології та свобода волі».

Самоефективність

Одним із найвпливовіших понять Бандури стала самоефективність — переконання людини у власній здатності організувати і виконати дії, потрібні для досягнення конкретного результату.

Самоефективність не дорівнює самооцінці. Людина може загалом позитивно ставитися до себе, але сумніватися у своїй здатності виконати конкретне завдання. І навпаки, вона може не мати високої загальної самооцінки, але бути впевненою у своїй спроможності провести складні переговори, скласти іспит або пройти реабілітаційну програму.

Програмною для цієї теорії стала стаття Бандури 1977 року Self-Efficacy: Toward a Unifying Theory of Behavioral Change у журналі Psychological Review.

У ній Бандура запропонував, що очікування власної ефективності впливають щонайменше на три речі: чи почне людина діяти, скільки зусиль вона докладатиме і як довго зберігатиме активність у разі перешкод.

Чотири джерела самоефективності

У класичній моделі Бандури самоефективність формується з чотирьох основних джерел.

1. Досвід успішного виконання. Найсильнішим джерелом часто стає власний досвід подолання завдання. Успішні дії створюють підстави очікувати, що подібні труднощі можна подолати знову.

2. Опосередкований досвід. Спостереження за іншою людиною може змінити оцінку власних можливостей, особливо якщо спостерігач вважає цю людину подібною до себе.

3. Словесне переконання. Підтримка, інструкції та переконливий зворотний зв’язок від авторитетної людини можуть посилювати готовність діяти.

4. Фізіологічні й емоційні стани. Люди використовують власне збудження, тривогу, втому або спокій як інформацію про те, наскільки добре вони здатні впоратися із ситуацією.

Ці джерела не працюють як проста формула. Людина інтерпретує досвід, а значення успіху або невдачі залежить від складності завдання, попередніх очікувань, контексту та інших умов.

Самоефективність у сучасній психології

Поняття самоефективності широко застосовується в дослідженнях освіти, здоров’я, спорту, професійної діяльності, саморегуляції та поведінкових змін. Американська психологічна асоціація у 2025 році назвала теорію самоефективності одним із дослідницьких проривів, що продовжують впливати на сучасну психологію.

Водночас сучасні дані показують, чому саме поняття треба використовувати точно. Самоефективність найкраще вимірювати щодо конкретної сфери і конкретного типу завдань. Загальне запитання «наскільки я впевнений у собі?» не замінює оцінки впевненості у виконанні певної дії.

Систематичний огляд досліджень академічної самоефективності показав помірний позитивний зв’язок із навчальними результатами, але також підкреслив, що причинність не можна автоматично вивести з кореляції.

Ще жорсткіше це питання постало в метааналізі Трейсі Сіцманн і Джилліан Єо 2013 року. На рівні змін усередині однієї людини попередня успішність сильніше передбачала подальшу самоефективність, ніж самоефективність — подальшу успішність. Це важливе уточнення: переконання у власній спроможності може бути частиною механізму дії, але воно саме також формується досвідом попереднього виконання.

Тому сучасне прочитання Бандури не зводиться до гасла «достатньо повірити в себе». Теорія стосується взаємодії переконань, навичок, попереднього досвіду, цілей, поведінки та умов середовища.

Людська агентність

У пізніх роботах Бандура ставив у центр поняття людської агентності — здатності людей діяти як активні агенти, а не лише реагувати на зовнішні сили.

У статті 2001 року Social Cognitive Theory: An Agentic Perspective він виділяв чотири основні властивості агентності:

• намір — здатність формувати плани дії;

• передбачення — орієнтацію на майбутні наслідки й цілі;

• самореактивність — регуляцію власних дій відповідно до прийнятих стандартів і цілей;

• саморефлексію — здатність оцінювати власні можливості, мотиви й ефективність дій.

Бандура також розрізняв особисту, делеговану та колективну агентність. Люди можуть діяти безпосередньо, покладатися на інших для досягнення результату або координувати зусилля з групою.

Саме тут видно, наскільки далеко його теорія відійшла від простого пояснення навчання через наслідування. Пізній Бандура описував людину як учасника складної системи соціальних умов, у якій вона здатна ставити цілі, створювати нові умови для дії та змінювати власну траєкторію.

Моральне відсторонення

Ще одним напрямом пізніх досліджень Бандури стало моральне відсторонення — механізми, завдяки яким люди можуть послаблювати дію власних моральних самосанкцій і виправдовувати поведінку, що завдає шкоди іншим.

У статті 1990 року Selective Activation and Disengagement of Moral Control він описував кілька таких механізмів: моральне виправдання шкідливої дії, евфемістичне перейменування, вигідне порівняння, перенесення або розсіювання відповідальності, применшення наслідків, дегуманізацію та звинувачення жертви.

Ця концепція стала важливою для досліджень агресії, колективного насильства, організаційної поведінки, булінгу та інших ситуацій, у яких люди можуть зберігати позитивне уявлення про себе, одночасно беручи участь у шкідливих діях.

Основні праці Альберта Бандури

Social Learning and Personality Development

Книга 1963 року, написана Альбертом Бандурою і Річардом Волтерсом. Вона належить до раннього етапу формування бандурівської програми соціального навчання і містить окремий розділ про роль наслідування.

Social Learning Theory

Бандура публікував праці з цією назвою в різних виданнях. Бібліографічно їх потрібно розрізняти. Видання General Learning Press вийшло 1971 року, а окрема книга Prentice-Hall — 1977 року.

Self-Efficacy: Toward a Unifying Theory of Behavioral Change

Стаття 1977 року в Psychological Review, у якій Бандура системно сформулював теорію самоефективності. DOI: 10.1037/0033-295X.84.2.191.

Social Foundations of Thought and Action: A Social Cognitive Theory

Монографія 1986 року, видана Prentice-Hall. У ній Бандура систематизував соціально-когнітивну теорію і взаємний вплив особистісних, поведінкових та середовищних чинників.

Self-Efficacy: The Exercise of Control

Монографія 1997 року, видана W. H. Freeman. Це розгорнутий виклад теорії самоефективності, її механізмів, розвитку і сфер застосування.

Social Cognitive Theory: An Agentic Perspective

Оглядова стаття 2001 року в Annual Review of Psychology, де Бандура сформулював агентну перспективу соціально-когнітивної теорії. DOI: 10.1146/annurev.psych.52.1.1.

Вплив на психологію

Роботи Бандури стали одним із мостів між поведінковою традицією і психологією, що системно враховує когнітивні процеси. Його дослідження моделювання допомогли показати, що пояснення навчання лише прямим підкріпленням є недостатнім. Теорія самоефективності дала дослідникам операціоналізоване поняття для вивчення того, як переконання про власні можливості пов’язані з мотивацією та поведінкою.

Соціально-когнітивна теорія вплинула на психологію особистості, освіту, психологію здоров’я, організаційні дослідження та програми зміни поведінки. Ідеї моделювання і самоефективності також використовувалися в масштабних програмах суспільної комунікації та просвітницьких медіапроєктах.

У 2014 році Бандурі було присуджено Національну медаль науки США, яку президент Барак Обама вручив йому 19 травня 2016 року. Офіційна відзнака відзначала його фундаментальний внесок у розуміння механізмів соціального навчання, самореферентних процесів у мотивації й поведінкових змінах та розвиток соціально-когнітивної теорії людської дії.

Критика та обмеження

Спадщина Бандури включає як дуже стійкі ідеї, так і питання, які продовжують перевірятися.

По-перше, класичні експерименти з моделюванням не можна читати як повну теорію агресії. Вони переконливо демонстрували можливість засвоєння побачених дій, але лабораторна агресія щодо іграшки не тотожна реальному насильству, а короткочасна імітація не є доказом довготривалих змін особистості.

По-друге, саме поняття самоефективності потребує точного вимірювання. Якщо шкала надто загальна або фактично запитує про очікуваний результат, а не про здатність виконати конкретні дії, вона може змішувати різні психологічні конструкти.

По-третє, кореляція між самоефективністю і успішністю сама по собі не показує напрям причинності. Успішне виконання підвищує самоефективність, а висока самоефективність за певних умов може підтримувати наполегливість і вибір складніших цілей. Саме взаємність цих процесів краще узгоджується з ширшою соціально-когнітивною моделлю Бандури, ніж просте твердження, що «віра породжує успіх».

По-четверте, соціально-когнітивна теорія є широкою рамкою, яка охоплює багато рівнів пояснення. Її сила — у здатності поєднувати поведінку, когнітивні процеси і середовище. Водночас така широта створює вимогу перевіряти окремі механізми конкретними дослідженнями, а не приймати всю систему як одну неподільну емпіричну тезу.

Як сьогодні читати Бандуру

Історично Бандура важливий не тому, що замінив одну просту формулу іншою. Його програма послідовно ускладнювала модель навчання і дії.

На ранньому етапі головним було спостереження: люди вчаться на поведінці інших.

Далі з’явилося чіткіше розрізнення між тим, що людина засвоїла, і тим, що вона реально виконує за конкретних умов.

Потім у центр потрапили переконання про власні можливості, очікування, цілі та саморегуляція.

У зрілій соціально-когнітивній теорії людина вже виступає одночасно продуктом середовища і його активним перетворювачем.

Саме ця траєкторія — від наслідування до агентності — найточніше описує інтелектуальний шлях Альберта Бандури.

Часті запитання

Хто такий Альберт Бандура?

Альберт Бандура — канадсько-американський психолог, професор Стенфордського університету, відомий дослідженнями навчання через спостереження, експериментами з лялькою Бобо, теорією самоефективності та соціально-когнітивною теорією.

Що довів експеримент з лялькою Бобо?

Він показав, що діти можуть засвоювати й відтворювати нові форми поведінки після спостереження за дорослою моделлю. Сам по собі експеримент не доводить, що коротке спостереження агресії створює довготривалу агресивну особистість.

Що таке самоефективність за Бандурою?

Самоефективність — це переконання людини у власній здатності виконати дії, потрібні для досягнення конкретного результату. Це не те саме, що самооцінка або загальна впевненість у собі.

Що таке соціально-когнітивна теорія Бандури?

Це теорія, за якою поведінка, особистісні й когнітивні чинники та середовище взаємно впливають одне на одного. Людина не лише реагує на умови, а й активно змінює їх через власні дії.

Чи був Бандура засновником теорії соціального навчання?

Соціальне навчання як напрям існувало до Бандури. Його ключовий внесок — розвиток експериментальної програми навчання через спостереження і моделювання, а згодом перетворення цієї програми на ширшу соціально-когнітивну теорію.