Соня Лівінгстон: діти, цифрові медіа, онлайн-ризики та цифрове благополуччя
Автор: Український психологічний ХАБ · Опубліковано: 21 вересня 2026 року · Редакційна політика
Соня Лівінгстон (Sonia Livingstone) — професорка соціальної психології в Лондонській школі економіки та політичних наук (LSE) і одна з найвпливовіших дослідниць цифрового дитинства. Вона вивчає не «інтернет взагалі», а те, як медіа, платформи, смартфони, соціальні мережі та нові цифрові системи входять у повсякденне життя дітей: які можливості вони відкривають, які ризики створюють, кому завдають шкоди, чому наслідки різняться між дітьми і як поєднати захист із правом дитини на участь, інформацію, навчання та соціальні зв’язки. Актуальний профіль LSE описує її ключові напрями як соціальні медіа, права дітей і цифрову нерівність; у 2026 році вона також є директоркою Digital Futures for Children і членкинею Незалежної міжнародної наукової панелі ООН з питань ШІ.
Для кіберпсихології підхід Лівінгстон особливо важливий тим, що він відмовляється зводити цифрове життя дитини до одного показника — часу біля екрана — або до простої схеми «технологія корисна / технологія шкідлива». Її дослідницька програма розглядає цифрове середовище як контекст розвитку, у якому можливості, ризики, навички, сімейні правила, соціальна вразливість, дизайн платформ і права дитини взаємодіють між собою.
Хто така Соня Лівінгстон
Лівінгстон працює в Department of Media and Communications LSE, де має посаду Professor of Social Psychology. Її дослідницька траєкторія охоплює медіапсихологію, соціальну психологію, медіаграмотність, цифрову нерівність, приватність, онлайн-безпеку та права дітей. За описом LSE, вона заснувала дослідницьку мережу EU Kids Online, керувала Global Kids Online разом із UNICEF, працювала в європейських програмах ySKILLS і CO:RE та очолює центр Digital Futures for Children.
Це важливо для розуміння її внеску: Лівінгстон не запропонувала одну вузьку «теорію інтернету». Вона разом із великими міжнародними командами побудувала дослідницьку інфраструктуру, яка дозволяє порівнювати досвід дітей між країнами, розрізняти типи цифрових ризиків, аналізувати зв’язок між навичками й наслідками та переводити результати в політику захисту прав дитини. LSE описує цю програму як багаторічну лінію досліджень, що впливала на практики онлайн-безпеки та політичні рішення.
EU Kids Online: від окремих випадків до порівнюваних даних
Одним із головних проєктів у науковому доробку Лівінгстон є EU Kids Online — міжнародна мережа, створена для систематичного вивчення того, як діти користуються цифровими медіа, які можливості отримують, із якими ризиками стикаються і як на це впливають сім’я, школа та суспільство. У дослідженні EU Kids Online 2020 взяли участь 25 101 дитина віком 9–16 років у 19 європейських країнах. Уже сам масштаб показує характер її підходу: висновки мають будуватися не на окремих гучних історіях, а на порівнюваних даних і чітких визначеннях.
У 2026 році мережа оприлюднила новий порівняльний цикл. Актуальна сторінка EU Kids Online фіксує дослідження 28 465 дітей віком 10–16 років у 19 країнах та окремі роботи про ставлення дітей до вікових заборон у соцмережах і про використання генеративного ШІ. Це робить дослідницьку програму Лівінгстон живою інфраструктурою, а не історичним проєктом епохи раннього інтернету.
Головне розрізнення: онлайн-ризик і реальна шкода — різні речі
Одна з найважливіших ідей у роботах Лівінгстон — необхідність розрізняти контакт із ризиком та фактичну шкоду. Дитина може побачити небажаний контент, отримати повідомлення від незнайомця або зіткнутися з агресивною поведінкою, але сам факт зіткнення з ризиком ще не описує інтенсивність переживання, тривалість наслідків або потребу в допомозі. У Annual Research Review 2014 року Лівінгстон і Пітер Сміт показували, що онлайн-ризики переплітаються з уже наявними офлайн-уразливостями, а ризик не переходить у шкоду однаково для всіх дітей.
Це розрізнення захищає і від драматизації, і від знецінення проблеми. Наприклад, кібербулінг може мати серйозні психологічні наслідки, але оцінювати його потрібно за характером переслідування, повторюваністю, аудиторією, вразливістю дитини, доступною підтримкою та реальним дистресом, а не лише за фактом перебування онлайн. Так само високий екранний час сам по собі не пояснює, що дитина робила, з ким взаємодіяла, що втратила або отримала і як це вплинуло саме на неї.
Можливості та ризики часто зростають разом
У цифровому середовищі захист не можна будувати так, ніби будь-яке зменшення контакту з ризиком автоматично покращує розвиток. Онлайн-активність дає навчальні, інформаційні, творчі та соціальні можливості, але ширша участь одночасно збільшує ймовірність зіткнення з небажаним контентом або складними ситуаціями. Тому центральне питання звучить не «як зробити так, щоб дитина ніколи не бачила ризику», а «як збільшувати можливості, зменшувати ймовірність шкоди та зміцнювати здатність упоратися з проблемою».
Ця логіка добре видна в систематичному огляді цифрових навичок Лівінгстон, Джованни Маскероні та Марії Стойлової. Огляд 34 досліджень підлітків 12–17 років показав позитивні асоціації між цифровими навичками й онлайн-можливостями та інформаційними перевагами. Водночас вищі навички могли супроводжуватися частішим зіткненням із ризиком, а зв’язок із реальною шкодою залишався неясним. Майже вся доказова база була опитувальною й переважно поперечною, тому ці асоціації не слід перетворювати на причинні висновки.
4Cs: карта онлайн-ризиків замість одного слова «небезпека»
У межах CO:RE Стойлова й Лівінгстон систематизували дитячі онлайн-ризики за моделлю 4Cs: content, contact, conduct і contract. У природній українській мові це можна описати як ризики контенту, контакту, поведінки та комерційно-договірних відносин із цифровими сервісами. Модель потрібна не для діагностики дитини, а для точнішого запитання: де саме виникає ризик і який механізм потребує втручання.
Контентні ризики стосуються того, що дитина бачить або споживає. Контактні — того, хто й навіщо вступає з нею у взаємодію. Поведінкові — того, як сама дитина бере участь у цифровій комунікації та може бути і потерпілою, і активною стороною ситуації. Contract-ризики стосуються комерційних практик, даних, дизайну, маніпулятивних механізмів, непрозорих умов і способів, якими платформа вбудовує дитину в економічні відносини. Така карта добре узгоджується із сучасною ідеєю, що безпека — це не лише «навчити дитину бути обережною», а й змінювати середовище та відповідальність сервісів.
Батьківська медіація: не тільки забороняти, а й допомагати діяти
Лівінгстон багато років досліджує, як батьки намагаються одночасно підтримувати можливості дитини й зменшувати ризики. У дослідженні 6 400 батьків у восьми європейських країнах були виділені дві широкі стратегії: enabling mediation — підтримувальна медіація, що включає розмову, спільне користування, поради та безпекові практики; і restrictive mediation — обмеження доступу та активностей. Підтримувальна медіація асоціювалася з більшою кількістю можливостей і водночас частішим зіткненням із ризиком, тоді як обмежувальна — з меншими ризиками, але й меншими можливостями.
Це дослідження не доводить, що одна стратегія завжди причинно краща за іншу: дизайн був опитувальним, а вибір батьківської стратегії сам залежить від віку, навичок, попереднього досвіду й уразливості дитини. Новіша робота Helsper, Veltri та Livingstone додатково показує, що батьківська оцінка ймовірності та тяжкості ризику, а також навички батьків і дітей пов’язані з тим, яку медіацію сім’я обирає. Саме тому цифрове батьківство не зводиться до універсальної кількості дозволених хвилин.
Права дитини: захист, участь і розвиток мають працювати разом
Ще одна центральна лінія Лівінгстон — підхід через права дитини. У роботі Livingstone і Third цифрове середовище розглядається через Конвенцію ООН про права дитини: дитина має не лише право на захист від насильства й експлуатації, а й права на інформацію, участь, приватність, освіту, гру, асоціацію та розвиток. Захист, який просто вимикає цифрову участь, може одночасно обмежувати інші права.
Ця логіка стала особливо видимою після Загального коментаря № 25 Комітету ООН з прав дитини 2021 року, присвяченого правам дітей у цифровому середовищі. Документ охоплює не тільки мережі й контент, а також штучний інтелект, алгоритми, аналітику даних, віртуальну й доповнену реальність. Для психології це важливий зсув: благополуччя дитини оцінюється в системі прав, розвитку й контексту, а не лише через мінімізацію часу онлайн.
Чому питання «з якого віку можна соцмережі?» не має простої наукової відповіді
У 2025 році Лівінгстон і Кім Сильвандер опублікували статтю There is no right age!, у якій критикують пошук одного універсального віку як заміни складнішій оцінці розвитку, контексту та прав дитини. У 2026 році вони розгорнули цю аргументацію в British Journal of Developmental Psychology: вікові межі можуть бути практичним інструментом політики, але сучасна емпірична база недостатня, щоб механічно виводити єдиний «правильний» поріг із психології розвитку.
Це не твердження, що вікові обмеження завжди марні або що діти однаково готові до цифрових ризиків. Позиція складніша: п’ятирічна і п’ятнадцятирічна дитина мають різні когнітивні, соціальні та емоційні можливості, але календарний вік не є повним описом зрілості, середовища, навичок і вразливості. Тому age-appropriate design — дизайн, який враховує розвиток і права дітей, — науково цікавіший за просте перенесення всієї відповідальності на дату народження.
У 2026 році звіт EU Kids Online про вікові заборони, співавторкою якого є Лівінгстон, спирався на відповіді 29 169 дітей у 19 європейських країнах. Автори прямо наголошують: дані описують закономірності зіткнення з ризиком і досвіду та не встановлюють простої причинності між доступом до соцмереж і шкодою. Результати також показують, що цифрове життя дітей тісно вплетене в освіту, дружбу, дозвілля й участь, тому заборона може одночасно зменшувати частину ризиків і забирати частину можливостей.
Лівінгстон і суперечка про екранний час
Роботи Лівінгстон допомагають зрозуміти, чому екранний час є дуже грубим показником. Одна година відеодзвінка з бабусею, година виконання домашнього завдання, година кібербулінгу в груповому чаті й година перегляду коротких відео — це однакова кількість часу, але різний психологічний досвід. Для причинних висновків важливі зміст, мета, контекст, час доби, взаємодія з іншими людьми, індивідуальна вразливість і те, що цифрова активність витісняє.
Це особливо важливо для теми соцмереж і психічного здоров’я підлітків. Сучасні дослідження часто знаходять асоціації між певними формами використання і показниками благополуччя або дистресу, але розмір ефекту, напрям причинності й відмінності між дітьми залишаються ключовими питаннями. Лівінгстонова рамка не дозволяє перетворити кореляцію «більше користування — гірший показник» на автоматичне твердження «соцмережі спричинили проблему».
Global Kids Online: цифрове дитинство не є однаковим у різних країнах
Разом із UNICEF Лівінгстон розвивала Global Kids Online — програму, яка переносить дослідження цифрового дитинства за межі багатих європейських країн. Звіт UNICEF 2019 року спирався на дані понад 14 000 дітей-користувачів інтернету в 11 країнах і прямо застерігав, що ці вибірки не завжди представляють усю дитячу популяцію, оскільки доступ до інтернету між країнами суттєво різниться.
Це обмеження є змістовним, а не технічним. Цифрове благополуччя дитини залежить від того, чи має вона стабільний доступ, приватний пристрій, безпечне місце користування, підтримку дорослого, якісну освіту, навички та сервіси рідною мовою. Тому цифрове благополуччя неможливо визначити як одну універсальну норму використання, відірвану від соціальної нерівності.
Що відомо про довгострокові наслідки — і чого ми поки не знаємо
Один із найкорисніших принципів Лівінгстон — відкрито позначати межі доказів. У rapid review UNICEF 2021 року Стойлова, Лівінгстон і Хазбак зазначали, що довгострокові наслідки інтернет-користування для благополуччя, психічного здоров’я та резильєнтності дітей залишаються недостатньо визначеними. Це не означає відсутності ризиків; це означає, що сильні причинні твердження потребують лонгітюдних, експериментальних і квазіекспериментальних даних, а не лише одночасного вимірювання «скільки користується» і «як почувається».
Для батьків і фахівців така невизначеність може здаватися незручною, але вона корисніша за псевдоточність. Практичне рішення часто можна прийняти без загальної теорії «впливу інтернету»: якщо конкретна цифрова практика порушує сон, посилює переслідування, витісняє важливі активності, створює фінансові чи приватні ризики або викликає стійкий дистрес, працювати потрібно з конкретним механізмом і контекстом.
ШІ як нова частина цифрового дитинства
До 2026 року дослідницька лінія Лівінгстон закономірно поширилася на штучний інтелект. У лютому 2026 року LSE повідомила про її призначення до Незалежної міжнародної наукової панелі ООН з питань ШІ. Для її дослідницької програми це продовження теми прав і безпеки дітей: генеративні системи стають частиною пошуку інформації, навчання, творчості, соціальних платформ і повсякденної комунікації.
EU Kids Online у 2026 році опублікувала перший великий порівняльний звіт про генеративний ШІ в дитячому житті. Дані охопили 25 592 дітей віком 9–16 років у 17 країнах у кількісній частині та 244 підлітків 13–17 років у якісних інтерв’ю в 15 країнах. Лівінгстон не є авторкою цього звіту, але є засновницею EU Kids Online; тому коректно говорити про продовження створеної нею дослідницької програми, а не приписувати їй конкретні результати колег.
У темах ШІ особливо важливо зберігати психологічну точність. Якщо дитина довіряє чатботу, сприймає відповідь як турботливу або емоційно прив’язується до цифрового агента, це описує реальний людський досвід. Сам по собі такий досвід не встановлює свідомість, почуття чи взаємну прихильність ШІ. Для оцінки систем потрібні окремі питання про надійність, конфіденційність, дизайн, помилки, маніпулятивні механізми та відповідність віку.
Що в роботі Лівінгстон є емпіричним, а що — нормативним
Доробок Лівінгстон корисно читати на кількох рівнях. Перший — емпіричний: міжнародні опитування, порівняльні дослідження, систематичні огляди, аналіз батьківської медіації, цифрових навичок, ризиків та можливостей. Тут висновки мають обмеження конкретного дизайну, вибірки й вимірювань.
Другий рівень — концептуальний: розрізнення ризику й шкоди, баланс можливостей і ризиків, класифікація 4Cs, поняття age-appropriate digital environment. Ці рамки організують дослідження і допомагають формулювати правильні питання, але самі по собі не є доказом причинного ефекту.
Третій рівень — нормативний і правовий: що суспільство повинно гарантувати дитині в цифровому середовищі, як балансувати захист і участь, яку відповідальність мають держави й платформи. Тут джерелом є не лише психологічна статистика, а Конвенція ООН про права дитини, етичні принципи та правова політика. Змішування цих рівнів створює типову помилку: ціннісну позицію видають за експериментальний факт або, навпаки, намагаються розв’язати питання прав лише середнім коефіцієнтом кореляції.
Що підхід Лівінгстон означає для батьків
Для батьків головний практичний висновок полягає в переході від контролю одного числа до розмови про конкретний досвід. Варто знати, що саме дитина робить онлайн, які сервіси використовує, хто з нею контактує, що вона вважає корисним, що її лякає або засмучує, які дані платформа збирає і чи знає дитина, куди звернутися по допомогу. Такий підхід узгоджується з цифровим батьківством як поєднанням правил, підтримки, навичок, діалогу та поступового розширення автономії.
Обмеження можуть бути виправданими, особливо для молодших дітей або конкретних небезпечних функцій, але їхня мета має бути зрозумілою. Заборона, що зменшує один ризик, може одночасно перекрити навчальну чи соціальну можливість; навпаки, безмежний доступ не створює навичок автоматично. Лівінгстонова логіка підказує оцінювати не жорсткість правила, а співвідношення захисту, можливостей, розвитку й здатності дитини діяти безпечніше.
Що її підхід означає для психологів, педагогів і дослідників
Психологу важливо не діагностувати «цифрову проблему» за одним показником користування. Потрібно відокремлювати поведінку від клінічного розладу, зіткнення з ризиком від шкоди, тимчасовий дистрес від стійкого порушення функціонування, а ризиковий фактор — від причини. Для дітей і підлітків особливо важливі розвитковий етап, сімейний контекст, стосунки з однолітками, навчання та вже наявні труднощі.
Педагогам рамка Лівінгстон пропонує дивитися на цифрові навички ширше за технічну вправність. У систематичному огляді інформаційні навички мали більш послідовні позитивні зв’язки з корисними результатами, тоді як суто технічні навички показували змішаний профіль. Уміння натиснути правильну кнопку не дорівнює критичній оцінці джерела, захисту приватності, розумінню алгоритмічного впливу або здатності попросити допомоги.
Обмеження дослідницької програми
Навіть масштабні мережі на кшталт EU Kids Online не усувають усіх методологічних труднощів. Технології змінюються швидше, ніж завершується цикл збору й публікації даних; назви платформ можуть залишатися тими самими, але їхні алгоритми, функції та норми користування змінюються. Самозвіти залежать від пам’яті й інтерпретації дитини. Поперечні дослідження добре описують асоціації, але слабше відповідають на питання причинності. Середні ефекти можуть приховувати дітей, для яких той самий досвід має зовсім інший наслідок.
Є й проблема перенесення висновків між країнами. Дані європейських дітей не можна автоматично вважати описом усіх дітей світу, а результати дорослих досліджень — доказом для підлітків. Саме тому міжнародні й дитячо-орієнтовані програми Лівінгстон мають особливу цінність: вони роблять контекст частиною питання, а не статистичним шумом, який потрібно прибрати.
Чому Соня Лівінгстон важлива для психології цифрової епохи
Внесок Лівінгстон полягає не в одному ефектному висновку про смартфони чи соцмережі. Вона допомогла змінити саму одиницю аналізу. Замість питання «скільки годин дитина в інтернеті?» з’являється система питань: що вона робить, які можливості отримує, до яких ризиків наближається, чи переходить ризик у шкоду, які навички має, хто її підтримує, як влаштована платформа, які права дитини зачіпаються і як усе це змінюється з віком та контекстом.
Для Українського психологічного ХАБу ця рамка є особливо продуктивною, бо дозволяє пов’язати кіберпсихологію, цифрове благополуччя, психічне здоров’я підлітків у соцмережах, кібербулінг і цифрове батьківство без створення однієї всеохопної причини. Цифрове дитинство — це система взаємодій між дитиною, середовищем, іншими людьми, платформами, правилами та інституціями.
Поширені запитання
Соня Лівінгстон — психологиня чи дослідниця медіа?
Обидва означення частково правильні, якщо використовувати їх точно. На сайті LSE її актуальну посаду вказано як Professor of Social Psychology у Department of Media and Communications. Її робота міждисциплінарна й поєднує соціальну психологію, медіа- та комунікаційні дослідження, права дитини, цифрову нерівність і політику.
Що таке EU Kids Online?
Це міжнародна дослідницька мережа, яку заснувала Лівінгстон і яка збирає порівнювані дані про цифрові практики дітей, можливості, навички, ризики, безпеку та соціальний контекст. У 2026 році мережа продовжує великі порівняльні дослідження й окремо вивчає генеративний ШІ.
Чи вважає Лівінгстон, що інтернет безпечний для дітей?
Її роботи не зводяться до такої оцінки. Вони документують реальні ризики та шкоду, але послідовно розрізняють сам факт контакту з ризиком і фактичний негативний наслідок. Паралельно вони аналізують можливості — навчання, інформацію, творчість, участь і соціальні зв’язки.
Чи доводить більше екранного часу гірше психічне здоров’я?
Ні. Сам по собі часовий показник не встановлює причинність. Для висновку потрібні дані про тип активності, контекст, індивідуальні відмінності, попередній стан дитини, часову послідовність і альтернативні пояснення. Саме тому тема екранного часу потребує точнішої інтерпретації, ніж просте підсумовування годин.
Що означають 4Cs онлайн-ризиків?
Це класифікація ризиків за чотирма групами: content, contact, conduct і contract — контент, контакт, поведінка та комерційно-договірні відносини з цифровими сервісами. Вона допомагає розкласти загальне слово «небезпека» на різні механізми й відповідальність.
Чому Лівінгстон критично ставиться до пошуку одного «правильного віку» для соцмереж?
Тому що календарний вік є лише одним із параметрів розвитку. Діти відрізняються за зрілістю, навичками, контекстом, підтримкою та вразливістю; цифрові сервіси також різняться за функціями й ризиками. Її позиція спрямована на age-appropriate design і врахування «здатностей дитини, що розвиваються» (evolving capacities), а не на заперечення вікових відмінностей.
Як ШІ входить у дослідження Лівінгстон?
Через ті самі питання, що й попередні цифрові технології: права дітей, нерівність доступу, можливості, ризики, дані, маніпуляція, навички й відповідальність систем. У 2026 році Лівінгстон увійшла до наукової панелі ООН з ШІ, а створена нею EU Kids Online оприлюднила нові порівняльні дані про використання генеративного ШІ дітьми.