Соматичний симптомний розлад (SSD): що це і чим відрізняється від тілесного дистресу
Автор: Український психологічний ХАБ · Опубліковано: 2 жовтня 2026 · Редакційна політика
Соматичний симптомний розлад — це діагностична категорія DSM-5-TR, у якій центральне значення має не питання «чи знайшли лікарі органічну причину», а поєднання одного або кількох тілесних симптомів, що спричиняють значний дистрес або порушують повсякденне життя, з надмірними й стійкими думками, тривогою або поведінкою, пов’язаними із симптомами чи здоров’ям. Медичне захворювання може бути наявним, а тілесний симптом залишається реальним незалежно від того, наскільки добре відома його біологічна причина. Саме тому сучасний підхід не зводить цей діагноз до формули «обстеження нічого не показали».
В українських текстах поруч із цим поняттям часто з’являються слова «психосоматика», «соматизація», «соматоформний розлад», «тілесний дистрес», «функціональні соматичні симптоми» та «гіпохондрія». Вони описують різні клінічні й дослідницькі конструкції. Для SSD особливо важливо відрізняти його від розладу тілесного дистресу у МКХ-11: ці діагнози мають спільну логіку позитивних психоповедінкових критеріїв, але їхні вимоги не тотожні. Нові популяційні дані Всесвітньої ініціативи з психічного здоров’я показують, що DSM-5 SSD і МКХ-11 BDD істотно перекриваються, проте дають різні показники поширеності й мають різні правила класифікації (Gureje та співавтори, 2025).
Що саме означає соматичний симптомний розлад
Міжнародна назва Somatic Symptom Disorder скорочується як SSD. Українською трапляються формулювання «соматичний симптомний розлад» і «розлад із соматичними симптомами». У цій статті використовується назва «соматичний симптомний розлад» як стабільний термін для конкретної DSM-категорії.
За DSM-5-TR діагностична логіка складається з трьох пов’язаних частин. Американська психіатрична асоціація описує SSD як стан, у якому є один або більше фізичних симптомів, що суттєво турбують людину або порушують її функціонування, а також надмірні думки, почуття чи поведінка, пов’язані з цими симптомами або занепокоєнням щодо здоров’я.
1. Є один або більше клінічно значущих тілесних симптомів
Це може бути біль, втома, слабкість, запаморочення, задишка, серцебиття, шлунково-кишкові скарги або інше тілесне переживання. Для діагнозу не потрібен великий перелік симптомів: іноді один тяжкий симптом може бути достатньо значущим.
Тілесний симптом не визначає SSD автоматично. Людина може мати тривалий біль, втому, нудоту або серцебиття через медичне захворювання й не мати цього психічного розладу.
2. Є надмірна психічна або поведінкова залученість у симптоми
DSM-5-TR орієнтується на принаймні один із таких типів проявів: стійкі думки про надзвичайну серйозність симптомів, високий і тривалий рівень тривоги щодо здоров’я або симптомів, а також надмірну кількість часу й енергії, витрачених на симптоми чи пов’язані з ними побоювання.
Слово «надмірна» тут має клінічне значення. Воно не означає «людина занадто багато скаржиться». Реакцію оцінюють у контексті фактичної тяжкості стану, невизначеності діагнозу, ризиків, якості медичного обстеження та реального впливу симптомів на життя.
3. Патерн є стійким
Соматичний симптом може змінюватися або навіть тимчасово зникати, проте сам стан, у якому людина залишається симптоматичною й надмірно залученою в проблему, є тривалим. У DSM-5-TR він типово зберігається понад шість місяців.
Це не означає, що будь-який симптом, який триває пів року, автоматично є SSD. Тривалість — лише один із компонентів діагностичної картини.
Отже, спрощена формула SSD виглядає так: значущий тілесний симптом + надмірна психоповедінкова відповідь на нього + стійкість у часі. Жоден із цих елементів окремо не встановлює діагноз.
Чого SSD не означає
Соматичний симптомний розлад не означає, що симптом вигаданий. Людина справді відчуває біль, втому, серцебиття, задишку, нудоту, слабкість або інші прояви. Американська психіатрична асоціація окремо підкреслює, що фізичні симптоми можуть бути пов’язані або не пов’язані з установленим медичним захворюванням, а діагноз не ставлять лише через те, що причину симптому не вдалося визначити.
SSD також не означає «психологічну причину замість фізичної». Сучасний огляд у The Lancet описує стійкі фізичні симптоми як багатофакторне явище, у якому можуть взаємодіяти біологічні, психологічні, поведінкові й соціальні механізми. Такі симптоми можуть початися після інфекції, травми, медичної хвороби, стресової події або без очевидного початкового тригера (Löwe та співавтори, 2024).
SSD не є синонімом «медично незрозумілих симптомів». Саме відмова від вимоги, що симптоми мають бути «медично незрозумілими», стала одним із головних переходів від старих соматоформних концепцій до сучасної DSM-класифікації. Та сама загальна зміна відбулася й у МКХ-11 для розладу тілесного дистресу (Gureje і Reed, 2016).
SSD не є синонімом психосоматики. Психосоматика — значно ширша тема про взаємодію психічних, поведінкових, соціальних і тілесних процесів. SSD — конкретний діагностичний конструкт DSM.
SSD не дорівнює соматизації. «Соматизація» може вживатися як опис процесу, патерну скарг або історичної концепції й не повідомляє автоматично, чи виконані критерії сучасного розладу.
SSD не дорівнює соматоформному розладу. «Соматоформні розлади» — насамперед історична класифікаційна рамка DSM-IV і МКХ-10. DSM-5 перебудував її в групу соматичних симптомних і пов’язаних розладів, а МКХ-11 — у власну систему, центральним поняттям якої став розлад тілесного дистресу.
Чому наявність медичної хвороби не виключає SSD
Людина може одночасно мати медичне захворювання і SSD. Наприклад, астма, мігрень, запальне захворювання кишківника, артрит, ендокринне захворювання або інший підтверджений стан не робить психіатричну оцінку неможливою. Водночас сам факт сильної тривоги, частих звернень до лікаря або значної уваги до симптомів ще не доводить SSD.
Ключове слово тут — «надмірна». Його не можна визначати за шаблоном. Те, що справді є непропорційною реакцією на легкий і стабільний симптом, може бути цілком обґрунтованою реакцією на новий, прогресуючий, небезпечний або погано контрольований медичний стан. Саме тут виникає одна з головних клінічних труднощів SSD: оцінювати потрібно не лише поведінку людини, а й сам медичний контекст, імовірні ризики, якість попереднього обстеження, зміну симптомів та реальний прогноз захворювання.
Популяційні дані також показують, що SSD і розлад тілесного дистресу можуть співіснувати з хронічними фізичними хворобами, а не існують як категорії «замість» соматичної хвороби (Gureje та співавтори, 2025).
Практичний наслідок простий: діагноз SSD не закриває медичну діагностику назавжди. Нові симптоми, зміна їхнього характеру, нові об’єктивні знахідки або поява медичних «червоних прапорців» потребують повторної оцінки за клінічними показаннями.
SSD і розлад тілесного дистресу МКХ-11: спільне ядро
DSM-5-TR і МКХ-11 розв’язують схожу історичну проблему. Старі соматоформні категорії значною мірою будувалися навколо того, чи можна достатньо пояснити симптоми медично. Сучасні системи змістили фокус на позитивні ознаки: тілесні симптоми, пов’язаний із ними дистрес, увагу, тривогу, думки, поведінку та порушення функціонування.
Для DSM це соматичний симптомний розлад. Для МКХ-11 — розлад тілесного дистресу, Bodily Distress Disorder, код 6C20. Польове дослідження МКХ-11 за участю 1065 клініцистів показало, що нові описи розладів тілесного дистресу давали вищу діагностичну точність і кращі оцінки клінічної корисності, ніж попередні правила МКХ-10 для соматоформних розладів (Keeley та співавтори, 2023).
У двох систем є спільне ядро:
• реальні тілесні симптоми, що мають клінічне значення;
• відмова від вимоги «медично незрозумілих» симптомів;
• позитивні психоповедінкові критерії;
• можливість співіснування з медичним захворюванням;
• акцент на стійкості проблеми, а не на короткочасній реакції;
• необхідність оцінювати дистрес і повсякденне функціонування.
Ця схожість пояснює, чому SSD і BDD іноді помилково подають як два переклади одного діагнозу. Насправді це два окремі діагностичні конструкти.
Чим SSD відрізняється від розладу тілесного дистресу
Різні класифікаційні системи
SSD належить до DSM-5-TR Американської психіатричної асоціації. BDD належить до МКХ-11 Всесвітньої організації охорони здоров’я. DSM класифікує психічні розлади, тоді як МКХ охоплює весь спектр захворювань, розладів, симптомів та інших клінічних станів. Це впливає на те, як поняття вбудовані у всю медичну систему (Henningsen та співавтори, 2025).
Психоповедінкові критерії сформульовані по-різному
DSM-5-TR для SSD виділяє надмірні думки про серйозність симптомів, високий рівень тривоги щодо здоров’я або симптомів і надмірні витрати часу та енергії на симптоми чи здоров’я. Для діагнозу достатньо, щоб був наявний принаймні один із цих типів проявів разом із тілесним симптомом і стійкістю стану.
МКХ-11 для BDD робить центральним надмірне спрямування уваги на тілесні симптоми та пов’язаний із ними дистрес. У розробці цієї категорії важливе місце посідала стійкість такої уваги попри належне обстеження, пояснення й заспокоєння; вона може проявлятися повторними контактами з медичними працівниками. Порівняльний огляд підкреслює, що акцент на повторному зверненні до медичної системи виразніший у BDD, ніж у SSD (Henningsen та співавтори, 2025).
Вимоги до функціонального порушення не однакові
У BDD значуще порушення важливих сфер функціонування є центральною вимогою. У SSD тілесні симптоми мають спричиняти значний дистрес або порушення повсякденного життя. У дослідженні World Mental Health саме ця різниця разом із вимогою BDD щодо стійкості симптомної стурбованості після медичного заспокоєння розглядалася як одна з причин, чому SSD виявлявся частіше за BDD (Gureje та співавтори, 2025).
Тривалість описана не однаково
Для SSD DSM-5-TR говорить про стійкий стан, типово понад шість місяців. Для BDD МКХ-11 використовує рамку «кілька місяців»; у публікаціях про розробку категорії йдеться про симптоми та пов’язаний дистрес більшість днів протягом щонайменше кількох місяців (Gureje і Reed, 2016).
Відношення до медичного захворювання сформульоване з різними запобіжниками
Обидві системи дозволяють діагноз у людини з установленою медичною хворобою. Для BDD прямо наголошено: якщо медичний стан викликає або посилює симптоми, ступінь уваги до них має бути явно надмірним щодо характеру й перебігу цього стану (Gureje і Reed, 2016). Це важливий запобіжник від автоматичного психіатричного маркування людей із тяжкою соматичною хворобою.
У SSD оцінка також має враховувати реальну медичну ситуацію, але самі критерії побудовані інакше. Через це два діагнози можуть збігатися в однієї людини, а можуть і не збігатися.
Чи справді два діагнози дають різні результати
Так. Найсильніші доступні на 2026 рік популяційні дані отримано в нових опитуваннях World Mental Health у Гонконгу, на Філіппінах і в Катарі, загалом у 18 105 дорослих. Точкова поширеність BDD становила 2,0%, SSD — 3,5%, а одного або обох діагнозів — 4,1%. Обом наборам критеріїв одночасно відповідали приблизно 1,4% вибірки (Gureje та співавтори, 2025).
Ці числа не можна автоматично переносити на Україну або на все населення світу: дослідження охопило лише три соціокультурні контексти, а показники між ними відрізнялися. Проте сам факт різних оцінок поширеності показує, що BDD і SSD не є двома назвами одного й того самого набору критеріїв.
У тому ж дослідженні обидва розлади були пов’язані з більшим порушенням повсякденних ролей навіть після статистичного врахування супутніх психічних і хронічних фізичних хвороб. Це підкреслює клінічну значущість цих станів і водночас не доводить, що сам діагноз є причиною всіх труднощів людини.
«Тілесний дистрес» ширший за діагноз BDD
Словосполучення «тілесний дистрес» може вживатися у двох різних значеннях. У звичайному клінічному й науковому мовленні воно може описувати страждання, пов’язане з тілесними симптомами, без твердження про конкретний психічний розлад. У формальному контексті МКХ-11 «розлад тілесного дистресу» — це конкретний діагноз із визначеними вимогами.
Людина може переживати сильний тілесний дистрес через мігрень, рак, аутоімунне захворювання, постінфекційний стан, побічну дію ліків, функціональний симптом, гостру травму або іншу причину й не мати BDD чи SSD. Дистрес — це характеристика переживання. Діагноз — результат клінічної оцінки за встановленими критеріями.
Докладніше ця відмінність розібрана в матеріалі «Тілесний дистрес: що це, чому симптоми зберігаються і коли йдеться про розлад».
Чим SSD відрізняється від тривоги за здоров’я
Тривога за здоров’я може бути симптомом, психологічним процесом або частиною окремого клінічного розладу. У DSM-5-TR поруч із SSD існує illness anxiety disorder — розлад тривоги щодо хвороби. Головна практична межа полягає в ролі самих тілесних симптомів.
При SSD тілесні симптоми є значущими й створюють реальний дистрес або порушення функціонування, а надмірні думки, тривога чи поведінка розгортаються навколо цих симптомів.
При розладі тривоги щодо хвороби тілесні симптоми відсутні або відносно незначні, а центральною проблемою стає стійкий страх мати або набути серйозне захворювання.
У реальному житті межа не завжди очевидна, а тривога щодо здоров’я може супроводжувати медичну хворобу, SSD, панічний розлад, обсесивно-компульсивний розлад та інші стани. Сам факт частого пошуку інформації про симптоми або повторних перевірок не визначає діагноз.
Чим SSD відрізняється від функціональних соматичних розладів
Функціональні соматичні розлади — це широка клінічна й дослідницька територія станів, у яких симптоми можуть бути пов’язані зі змінами функціонування систем організму без необхідності мати видиме структурне ушкодження, а конкретна діагностика залежить від медичної галузі та окремого синдрому.
SSD визначається не типом органа і не тим, чи є симптом «функціональним». Людина з функціональним соматичним розладом може не мати SSD, якщо немає відповідного надмірного психоповедінкового патерну. І навпаки, SSD може бути діагностований у людини з добре встановленою органічною хворобою, якщо виконуються його критерії.
Тому формула «не знайшли структурної патології = SSD» є неправильною.
Чим SSD відрізняється від навмисного створення або симуляції симптомів
SSD не ґрунтується на свідомому обмані. Симптоми переживаються як справжні, а людина не «грає роль хворого» заради зовнішньої вигоди.
Навмисне перебільшення або фальсифікація симптомів заради очевидної зовнішньої мети — наприклад, грошей, уникнення відповідальності або отримання іншої вигоди — належить до іншої проблематики. Окремо існують клінічні стани, пов’язані з навмисним створенням або фальсифікацією симптомів без очевидної зовнішньої винагороди.
Такі висновки потребують конкретних доказів. Їх не можна робити лише тому, що медичне пояснення складне, результати обстежень суперечливі або симптоми змінюються.
Як може виглядати SSD у повсякденному житті
SSD не має одного типового «портрета». Клінічна проблема може формуватися навколо болю, втоми, серцебиття, шлунково-кишкових симптомів, слабкості, запаморочення, задишки або інших відчуттів. Значення має не назва симптому, а його місце в житті людини.
Можливі патерни включають постійне сканування тіла, багаторазове перевіряння показників, повторні пошуки пояснень, тривалі години читання про хвороби, труднощі з переключенням уваги від симптомів, відмову від активності через страх погіршення, багаторазове запитування про безпеку, постійне прогнозування катастрофічних наслідків або значне звуження життя навколо контролю стану.
Жоден із цих проявів сам по собі не є діагностичним. Повторне звернення до лікарів може бути цілком раціональним, якщо симптоми нові, змінюються, не були належно обстежені або справді вказують на небезпечний стан. Уникання активності може бути медично виправданим при певних захворюваннях. Часте вимірювання показників може бути частиною правильного лікування діабету, аритмії, гіпертензії чи іншої хвороби.
Клінічний сенс з’являється лише після оцінки контексту.
Чому симптоми можуть зберігатися
Стійкий симптом не потребує одного «психологічного кореня». Сучасна доказова модель розглядає його як можливий результат кількох взаємодіючих процесів.
Огляд The Lancet 2024 року описує серед потенційних механізмів і чинників стійкості біологічні, нейрофізіологічні, психологічні, поведінкові та соціальні процеси, включно з очікуваннями щодо симптомів, посиленою фіксацією уваги та униканням (Löwe та співавтори, 2024). Цей перелік описує можливі механізми на рівні груп і дослідницьких моделей, а не спосіб встановити причину конкретного симптому в конкретної людини.
Систематичний огляд і метааналіз 2024 року виявив, що в дослідженнях SSD порівняно зі здоровими контрольними групами частіше спостерігалися депресивні симптоми, загальна тривога, тривога щодо здоров’я та алекситимія. Водночас автори наголосили, що поздовжніх даних мало, результати щодо прогнозування неоднорідні, а причинний напрямок цих зв’язків залишається недостатньо визначеним (Smakowski та співавтори, 2024).
Отже, тривога може посилювати увагу до симптомів, очікування можуть змінювати їхнє сприйняття, уникання може підтримувати функціональні обмеження, а хронічна хвороба може одночасно створювати реальний сенсорний потік, невизначеність і страх. Із цього не випливають універсальні таблиці «емоція → орган → захворювання».
Як встановлюють діагноз SSD
SSD не встановлюють за онлайн-тестом, одним опитувальником або кількістю скарг. Діагностика має поєднувати медичну й психіатричну логіку.
1. З’ясовують, що саме відбувається з тілом
Перший крок залежить від конкретного симптому, віку, анамнезу, ліків, вагітності, супутніх хвороб, сімейного анамнезу та інших факторів. Комусь достатньо огляду й базових досліджень, комусь потрібна спеціалізована діагностика. Відсутність знахідки в одному обстеженні не є доказом психічного розладу.
2. Оцінюють, наскільки симптом порушує життя
Важливо зрозуміти інтенсивність і частоту симптомів, сон, рухову активність, роботу, навчання, догляд за собою, стосунки, соціальну участь і загальну якість життя.
3. Оцінюють думки, тривогу й поведінку навколо симптомів
Клініцист з’ясовує, скільки часу людина витрачає на симптоми й перевірки, як оцінює їхню небезпеку, чого уникає, як часто шукає заспокоєння, чи змінюється тривога після обстеження, як реагує на невизначеність і яким є загальний функціональний наслідок.
4. Перевіряють стійкість патерну
Окремий період паніки після нового симптому, очікування результатів біопсії або гострого діагнозу не дорівнює SSD. Потрібен тривалий патерн.
5. Проводять диференційну діагностику
Залежно від симптомів і контексту розглядають медичні захворювання, побічні ефекти ліків і речовин, панічні напади, генералізовану тривогу, депресію, розлад тривоги щодо хвороби, обсесивно-компульсивний розлад, функціональний неврологічний розлад та інші стани. Важливо встановити, що саме найкраще пояснює клінічну картину, а не просто обрати психологічний ярлик після негативних аналізів.
Медична межа: коли симптом не слід пояснювати через SSD
Новий або різко змінений симптом потребує оцінки за своїми медичними правилами, навіть якщо в людини вже є SSD, тривожний розлад або історія функціональних симптомів.
Особливо небезпечно автоматично списувати на «психосоматику» гострий біль у грудях, виражене утруднення дихання, втрату свідомості, значну кровотечу, нову слабкість чи оніміння половини тіла, порушення мовлення, тяжку алергічну реакцію, судоми, гостру сплутаність свідомості або інший раптовий тяжкий стан. Офіційні рекомендації служб невідкладної допомоги відносять біль у грудях, тяжке порушення дихання, непритомність, значну кровотечу та ознаки інсульту до прикладів ситуацій, що потребують невідкладної оцінки (NHS, 2026).
Конкретні «червоні прапорці» залежать від органної системи. Безпечне правило звучить так: психіатричний діагноз не скасовує повторної медичної оцінки, коли симптом новий, суттєво змінився, прогресує або супроводжується ознаками потенційно небезпечного стану.
Чи можна діагностувати SSD, якщо всі аналізи нормальні
Ні. Нормальні результати обстежень самі по собі не встановлюють SSD.
Негативний результат конкретного тесту означає лише те, що цей тест не підтвердив певну патологію в межах своїх можливостей. Він не визначає психіатричний діагноз. SSD потребує позитивних критеріїв: значущого тілесного симптому, надмірної психоповедінкової відповіді та стійкості.
Так само й наявність відхилень у аналізах не виключає SSD. Якщо є медична хвороба, її лікують як медичну хворобу, а психічні та поведінкові компоненти оцінюють окремо.
Що відомо про наукову валідність SSD
SSD був запроваджений у DSM-5 у 2013 році, тому його доказова база молодша, ніж у багатьох старіших діагностичних категорій. Великий огляд, який охопив 59 повнотекстових досліджень, дійшов висновку, що наявні дані загалом підтримують надійність, валідність і клінічну корисність SSD, але психологічні критерії потребують подальшого уточнення, а щодо поширеності, розвитку, прогнозу, культурних і статевих відмінностей залишаються суттєві прогалини (Löwe та співавтори, 2022).
Це важливий баланс. SSD має дослідницьку опору, але його критерії не слід застосовувати механічно. Особливої обережності потребує оцінка «надмірності» реакції в людей із хронічними, рідкісними, погано зрозумілими або складно діагностованими соматичними станами.
Ризик помилкового психіатричного маркування
Однією з головних дискусій навколо SSD від початку було питання, чи не стане відмова від критерію «медично незрозумілого» симптому шляхом до надмірної психіатризації людей із реальними хворобами. Такий ризик зростає, якщо критерій «надмірних» думок, почуттів або поведінки застосовувати без достатнього медичного контексту.
Сучасний клінічний підхід зменшує цей ризик кількома принципами:
• не використовувати SSD як діагноз виключення після одного або кількох негативних тестів;
• оцінювати адекватність медичного обстеження саме для конкретного симптому;
• враховувати реальну тяжкість і невизначеність медичної ситуації;
• не трактувати наполегливе звернення по допомогу як патологічне, якщо симптоми змінюються або залишаються недостатньо оціненими;
• повертатися до медичної диференційної діагностики, якщо клінічна картина змінюється;
• формулювати діагноз через наявні позитивні критерії, а не через відсутність знайденої хвороби.
Цей підхід захищає дві речі одночасно: право людини на адекватну медичну діагностику і право на допомогу з психічними та поведінковими механізмами, якщо вони справді стали частиною проблеми.
Яка допомога має доказову основу
Допомога при SSD зазвичай починається не з «переконання, що все добре», а з узгодженої моделі проблеми. Людині потрібні визнання реальності симптомів, зрозуміле пояснення результатів обстеження, план спостереження, критерії повторної медичної оцінки та робота з тими механізмами, які підтримують дистрес і втрату функціонування. Огляд The Lancet відносить до базової допомоги лікування наявної патофізіології, валідуючу комунікацію, доречне заспокоєння та біопсихосоціальне пояснення; за потреби додаються цільові психологічні або медикаментозні втручання (Löwe та співавтори, 2024).
Координоване медичне ведення
Корисним є один зрозумілий маршрут допомоги, особливо коли людина вже пройшла багато розрізнених консультацій. Це не означає забороняти другі думки або нові обстеження. Завдання — зробити так, щоб дослідження призначалися за клінічними показаннями, результати були пояснені, а нові симптоми не губилися між десятками незалежних маршрутів.
Психологічне лікування
Когнітивно-поведінкові та інші структуровані психологічні втручання можуть допомагати частині людей зменшувати симптомне навантаження, тривогу щодо здоров’я, уникання та функціональні обмеження. Водночас ефекти в дослідженнях не є однаковими для всіх груп.
Систематичний огляд і метааналіз ранніх психологічних втручань включив 30 досліджень і виявив невеликі позитивні ефекти для частини результатів на подальшому спостереженні, але автори наголосили на високому ризику систематичної похибки та нестійкості частини висновків (Berezowski та співавтори, 2022).
Метааналіз 2026 року, що об’єднав 23 дослідження інтернет-формату когнітивно-поведінкової терапії при SSD і споріднених функціональних розладах, показав перевагу над листом очікування для низки симптомів і тривоги щодо здоров’я, але не виявив переконливої переваги над іншими психотерапіями; між підтипами зберігалася значна неоднорідність (Liu та співавтори, 2026). Це підтримує психологічну допомогу як частину індивідуального плану, а не як універсальний рецепт.
Лікування супутніх станів
Депресія, тривожні розлади, безсоння та інші психічні стани можуть посилювати загальне навантаження й потребують власної оцінки та лікування. Так само окремо лікують астму, діабет, мігрень, запальні, серцево-судинні та інші медичні захворювання. Один діагноз не поглинає інші.
Медикаментозні рішення залежать від конкретного діагнозу, супутніх станів, протипоказань та індивідуального профілю ризиків. Немає підстав самостійно починати або припиняти ліки лише на підставі підозри на SSD.
Що може підтримувати проблему навіть після достатнього обстеження
Після того як небезпечні й лікувальні медичні причини були адекватно оцінені, іноді формується самопідтримувальний цикл.
Тілесне відчуття привертає увагу. Увага підвищує детальність сприйняття. Невизначеність посилює пошук пояснення. Катастрофічна інтерпретація збільшує тривогу й фізіологічне збудження. Тривога може створювати нові відчуття — серцебиття, напруження, пітливість, зміну дихання, шлунково-кишкові реакції. Людина ще частіше перевіряє тіло або уникає активності. Коротке заспокоєння після чергової перевірки швидко минає, і цикл починається знову.
Ця модель не пояснює всі випадки SSD і не доводить психологічного походження первинного симптому. Вона описує один із можливих механізмів підтримання дистресу після того, як симптом уже існує.
Саме тому допомога може одночасно включати медичне лікування, поступове відновлення активності, роботу з тривогою, увагою, катастрофічними прогнозами, поведінкою перевіряння та толерантністю до невизначеності.
Практичний маршрут: що робити, якщо ви підозрюєте SSD
Якщо симптом новий або змінився
Починайте з медичної оцінки, яка відповідає характеру симптому. Не припускайте, що це SSD лише через історію тривоги, попередні нормальні аналізи або вже встановлений психічний діагноз.
Якщо симптоми тривають і серйозна патологія не підтверджена
Попросіть лікаря пояснити, що саме вже перевірено, які діагнози стали менш імовірними, які залишаються можливими, які зміни потребують повторного звернення і що можна робити для відновлення функціонування. Формула «нічого немає» не є достатнім клінічним поясненням.
Якщо життя дедалі більше організоване навколо симптомів
Якщо значна частина дня йде на перевірки, пошук інформації, консультації, уникання, страх активності або роздуми про катастрофічний діагноз, варто обговорити з фахівцем оцінку психоповедінкового компонента. Це можна робити паралельно з необхідним медичним спостереженням.
Якщо головна проблема — страх хвороби, а не тяжкі тілесні симптоми
Тоді важливо окремо оцінити тривогу за здоров’я та розлад тривоги щодо хвороби. Докладніше — у матеріалі «Тривога за здоров’я (гіпохондрія): чому страшно пропустити хворобу і що допомагає».
Якщо є підтверджене медичне захворювання
Лікування цього захворювання залишається основою. Додаткова психологічна або психіатрична допомога може бути доречною, якщо тривога, увага до симптомів, уникання або інші реакції самі стали джерелом значного страждання й обмежень. Вона не замінює лікування основної хвороби.
Поширені помилки
«Якщо аналізи нормальні, це SSD»
Ні. Нормальні аналізи не є позитивним критерієм SSD.
«SSD означає, що симптоми не справжні»
Ні. Діагноз стосується реального тілесного симптомного досвіду й способу, у який він пов’язаний із дистресом, думками та поведінкою.
«Якщо є соматична хвороба, SSD бути не може»
Може. Системи DSM-5-TR і МКХ-11 свідомо відійшли від старого поділу на «пояснені» та «непояснені» симптоми.
«Часті звернення до лікарів доводять психічний розлад»
Ні. Частота звернень має оцінюватися в контексті симптомів, ризику, доступності діагностики, якості попередніх консультацій і перебігу захворювання.
«Стрес викликає конкретну хворобу конкретного органа»
Таке твердження потребує окремих сильних причинних доказів для конкретного захворювання. Загальний зв’язок стресових, нейроендокринних, імунних і поведінкових процесів із симптомами не дає підстав створювати універсальні карти «емоція → орган».
«SSD і BDD — однакові діагнози в різних довідниках»
Ні. Вони мають спільне ядро, але різні критерії, пороги й класифікаційний контекст.
Часті запитання
Чи є соматичний симптомний розлад психосоматичним розладом
У широкій мові його можуть включати до психосоматичної тематики, але «психосоматика» не є точним синонімом SSD. SSD — конкретний діагностичний конструкт DSM-5-TR, тоді як психосоматика охоплює набагато ширші взаємозв’язки психічних і тілесних процесів.
Чи може при SSD бути сильний біль
Так. Один виражений симптом, зокрема біль, може домінувати в клінічній картині. Проте біль сам по собі не означає SSD і потребує відповідної медичної оцінки.
Чи обов’язково мати багато симптомів
Ні. DSM-5-TR не вимагає великої кількості соматичних скарг. Вирішальне значення має клінічна значущість симптомів і психоповедінкова відповідь.
Чи може SSD виникнути після реальної хвороби
Так. Тривалий симптомний дистрес може розвиватися на тлі або після медичного захворювання. Це не означає, що первинна хвороба була «психологічною».
Чи може лікар поставити SSD після одного прийому
Оцінка може початися на одному прийомі, але сам діагноз вимагає інформації про стійкість стану, симптоми, функціонування, психоповедінкові критерії та медичний контекст. При складній або недостатньо обстеженій картині поспішний висновок підвищує ризик помилки.
Чи потрібен психіатр
Психіатрична оцінка може бути корисною для встановлення або уточнення діагнозу, диференціації з іншими психічними розладами та медикаментозних рішень. Психолог або психотерапевт може працювати з тривогою, поведінкою, униканням, функціонуванням і адаптацією в межах своєї компетенції. Медичні симптоми оцінює відповідний лікар.
Чи можна мати SSD і розлад тілесного дистресу одночасно
Так, оскільки критерії перекриваються. У дослідженні World Mental Health частина людей відповідала критеріям обох конструкцій, тоді як інші відповідали лише SSD або лише BDD (Gureje та співавтори, 2025). Це ще раз показує, що діагнози близькі, але не ідентичні.
Чи означає покращення від психотерапії, що симптом був «психологічним»
Ні. Зменшення симптомів або дистресу після психологічного втручання не встановлює походження симптому. Психотерапія може змінювати увагу, тривогу, поведінку, адаптацію, сон, активність і спосіб взаємодії з симптомом незалежно від того, що стало його первинним пусковим механізмом.
Головне
Соматичний симптомний розлад — це не назва для «симптомів без причини». Його сучасна логіка в DSM-5-TR ґрунтується на позитивних критеріях: значущих тілесних симптомах, надмірних і стійких думках, тривозі або поведінці щодо них та тривалому перебігу. Медичне захворювання може бути наявним.
Розлад тілесного дистресу МКХ-11 побудований на близькій, але іншій діагностичній архітектурі. Він сильніше акцентує надмірну увагу до симптомів, стійкість цієї уваги попри належну медичну оцінку та значуще функціональне порушення. Тому SSD і BDD слід порівнювати, а не ототожнювати.
Найбезпечніша клінічна позиція поєднує дві речі: тілесний симптом заслуговує на адекватну медичну оцінку, а психологічні й поведінкові механізми заслуговують на допомогу, коли вони справді стали частиною страждання. Одне не скасовує іншого.
Пов’язані статті
Джерела
American Psychiatric Association. (2024). What is Somatic Symptom Disorder?
Berezowski, L., Ludwig, L., Martin, A., Löwe, B., & Shedden-Mora, M. C. (2022). Early Psychological Interventions for Somatic Symptom Disorder and Functional Somatic Syndromes: A Systematic Review and Meta-Analysis. Psychosomatic Medicine, 84(3), 325–338.
Gureje, O., & Reed, G. M. (2016). Bodily distress disorder in ICD-11: problems and prospects. World Psychiatry, 15(3), 291–292.
Gureje, O., De Guzman, M. L. R., Khaled, S. M., Ni, M. Y., Woodruff, P. W., Reed, G. M., Wong, C. S. M., Leung, C. M. C., Crisostomo, M., Borowski, S., Hwang, I., Petukhova, M. V., Sampson, N., & Kessler, R. C. (2025). The epidemiology of ICD-11 bodily distress disorder and DSM-5 somatic symptom disorder in new large-scale population surveys within the World Mental Health Survey Initiative. World Psychiatry, 24, 395–403.
Henningsen, P., et al. (2025). Bodily Distress and International Classification of Diseases-11: Advances, Loose Ends, and Some Confusion. Psychotherapy and Psychosomatics, 94(1), 15–25.
Keeley, J., Reed, G. M., Rebello, T., et al. (2023). Case-controlled field study of the ICD-11 clinical descriptions and diagnostic requirements for Bodily Distress Disorders. Journal of Affective Disorders, 333, 271–277.
Liu, S., Li, Y., He, Z., Sima, X., & Li, J. (2026). Efficacy of internet-based cognitive behavioral therapy on somatic symptom disorder and common related functional disorders: A meta-analysis of randomized controlled trials. General Hospital Psychiatry, 99, 92–101.
Löwe, B., Levenson, J., Depping, M., Hüsing, P., Kohlmann, S., Lehmann, M., Shedden-Mora, M., Toussaint, A., Uhlenbusch, N., & Weigel, A. (2022). Somatic symptom disorder: a scoping review on the empirical evidence of a new diagnosis. Psychological Medicine, 52(4), 632–648.
Löwe, B., Toussaint, A., Rosmalen, J. G. M., Huang, W.-L., Burton, C., Weigel, A., Levenson, J. L., & Henningsen, P. (2024). Persistent physical symptoms: definition, genesis, and management. The Lancet, 403(10444), 2649–2662.
NHS. (2026). When to call 999.
Smakowski, A., Hüsing, P., Völcker, S., Löwe, B., Rosmalen, J. G. M., Shedden-Mora, M., & Toussaint, A. (2024). Psychological risk factors of somatic symptom disorder: A systematic review and meta-analysis of cross-sectional and longitudinal studies. Journal of Psychosomatic Research, 181, 111608.