Соматизація: що це, як виникають тілесні симптоми та чому це не означає «все в голові»
Автор: Український психологічний ХАБ · Опубліковано: 2 жовтня 2026 · Редакційна політика
Соматизація — це описовий термін для процесів, за яких психічний дистрес, увага до тіла, очікування, навчання, поведінка та життєвий контекст можуть брати участь у виникненні, сприйнятті, поясненні або підтриманні тілесних симптомів. У сучасній клінічній мові цей термін потребує точності: соматизація сама по собі не є одним окремим діагнозом, не доводить психологічну причину симптомів і не означає, що медичного захворювання немає.
Найважливіше правило просте: реальний тілесний симптом залишається реальним незалежно від того, які механізми впливають на його інтенсивність. Біль, задишка, запаморочення, серцебиття, нудота, слабкість або інші відчуття не стають «вигаданими», якщо на них впливають тривога, стрес, увага, очікування чи поведінка. Так само психологічне пояснення не можна ставити лише тому, що попередні аналізи або обстеження не виявили очевидної причини.
Що таке соматизація
Класичне визначення Збігнєва Ліповського описувало соматизацію як тенденцію переживати й повідомляти психологічний дистрес у формі тілесних симптомів та звертатися по медичну допомогу. Сам автор підкреслював, що це загальний термін, а не окрема діагностична категорія. Огляд Ліповського також зазначав, що соматизація може бути тимчасовою або стійкою і може поєднуватися як із психічними, так і з медичними розладами.
Сьогодні поняття використовують ширше й обережніше. Систематичний огляд емпіричних досліджень показав, що словом «соматизація» часто називали просто велику кількість фізичних симптомів, навіть коли дослідження фактично не перевіряло психологічний механізм. Автори радили в таких випадках користуватися нейтральнішими описами на кшталт «множинні фізичні симптоми», щоб не приписувати причинність, якої дані не доводять. Цей висновок особливо важливий для клінічної комунікації.
У цій статті «соматизація» означає процес або описовий конструкт, а не готовий діагноз. Якщо йдеться саме про діагностичний розлад, потрібно називати конкретну систему класифікації та конкретний діагноз.
Соматичний симптом, соматизація і соматичне захворювання — різні речі
Соматичний, або тілесний, симптом — це те, що людина відчуває в тілі або що проявляється як зміна функціонування: біль, втома, запаморочення, серцебиття, нудота, задишка, порушення чутливості, тремтіння, слабкість та багато інших проявів. Один і той самий симптом може мати різні причини, а одна й та сама хвороба в різних людей може давати різну вираженість симптомів.
Соматичне захворювання — медичний стан із власною патофізіологією, який потребує відповідної діагностики та лікування. Наявність соматичного захворювання не виключає психологічних і поведінкових чинників, що можуть змінювати сприйняття симптомів, дотримання лікування, сон, активність або якість життя. І навпаки: наявність тривоги, стресу чи депресивних симптомів не дозволяє автоматично пояснити новий фізичний симптом психологічно.
Для ширшого контексту дивіться матеріал «Психосоматика: що це насправді, як психіка пов’язана з тілом і де починаються міфи». Там розглянуто двобічний зв’язок психічних, поведінкових, соціальних і біологічних процесів без схеми «емоція → орган → хвороба».
Як можуть виникати й підтримуватися тілесні симптоми
Сучасні моделі стійких фізичних симптомів є багатофакторними. Великий огляд у The Lancet описує поєднання біологічних і психосоціальних механізмів: наслідки інфекцій і травм, запальні та метаболічні процеси, ранній несприятливий досвід, депресію, тривогу за здоров’я, очікування щодо симптомів, зосередження на них, навчання та уникання. Огляд Löwe та співавт. 2024 року прямо підкреслює, що стійкі фізичні симптоми можуть виникати після медичних хвороб, інфекцій, травм, стресових подій або без одного очевидного стартового чинника.
Фізіологічне збудження і вегетативні реакції
Емоції та стресові реакції мають тілесну складову. Активація автономної нервової системи може змінювати частоту серцебиття, дихання, потовиділення, м’язовий тонус і роботу травної системи. Це нормальна фізіологія. Якщо такі реакції часті, інтенсивні або сприймаються як загроза, вони можуть ставати помітнішою частиною симптомного циклу. Водночас загальна стаття про стрес не замінює медичної оцінки конкретного болю, задишки, аритмії чи іншого симптому.
Увага, інтероцепція і значущість сигналів тіла
Мозок постійно інтегрує сигнали від внутрішніх органів, м’язів, шкіри та інших систем і визначає, які з них важливі. Цей процес пов’язаний з інтероцепцією. Увага до певної ділянки тіла може зробити відчуття помітнішим, але це не означає, що людина його «вигадує». Систематичний огляд і метааналіз досліджень інтероцепції не підтримує просте твердження, ніби люди з розладом із соматичними симптомами завжди точніше або сильніше відчувають тіло: результати залежать від показника й групи, а ефекти неоднорідні. Метааналіз Wolters та співавт. радше вказує на складну роль упередження сприйняття та контексту.
Очікування і прогнозування
Свідоме відчуття симптому не є прямою копією одного фізіологічного сигналу. Теоретичні та експериментальні роботи показують, що мозок поєднує сенсорні дані з попереднім досвідом, очікуваннями й контекстом. Огляд Van den Bergh та співавт. описує це через моделі прогнозувального опрацювання: за певних умов суб’єктивна інтенсивність симптому та вимірювана фізіологічна зміна можуть не збігатися один до одного.
Негативні очікування також можуть посилювати деякі симптоми через ноцебо-ефекти. У систематичному огляді та метааналізі 130 незалежних досліджень ноцебо-ефект у середньому мав помірну величину, але сильно відрізнявся між умовами й наслідками. Ці дані пояснюють один із можливих механізмів у певних ситуаціях, а не універсальну причину будь-якого симптому.
Навчання, уникання і цикл симптомів
Після болю, інфекції, травми або сильного епізоду задишки людина природно починає берегтися. Частина таких стратегій корисна. Однак якщо будь-яке відчуття починає сприйматися як сигнал небезпеки, може сформуватися цикл: відчуття → загроза → пильне спостереження → уникання активності → зниження функціонування → ще більша помітність симптомів. Такий цикл не доводить, що початковий симптом був психологічним; він описує один зі способів, яким симптом може підтримуватися після різних стартових причин.
Тривога, депресивні симптоми та тривога за здоров’я
Тривога й депресивні симптоми часто супроводжують тяжкі або тривалі тілесні скарги. Метааналіз 2024 року при соматичному симптомному розладі виявив виражені зв’язки з депресією, тривогою, тривогою за здоров’я та алекситимією, але поздовжніх даних було мало, а всі включені пацієнти мали DSM-діагноз SSD, а не ICD-11 BDD. Тому ці асоціації не слід перетворювати на універсальне причинне пояснення.
Окремий матеріал «Тривога за здоров’я (гіпохондрія): чому страшно пропустити хворобу і що допомагає» присвячений саме страху захворювання, перевіркам і пошуку запевнень. Тривога за здоров’я може співіснувати з реальним соматичним захворюванням і не є синонімом соматизації.
Чому «нормальні аналізи» не означають, що причина психологічна
Медицина не має одного тесту, який виявляє всі можливі причини всіх симптомів. Частина захворювань діагностується клінічно, частина потребує спостереження в динаміці, частина має функціональні зміни без грубого структурного ушкодження, а частина симптомів залишається без повністю встановленого механізму. Тому логіка «обстеження нормальні — отже, це психіка» є помилковою.
Коректна логіка інша: спочатку оцінюють характер симптому, анамнез, перебіг, об’єктивні дані, фактори ризику й небезпечні ознаки; далі визначають, які дослідження справді потрібні. Психологічні, поведінкові та контекстуальні механізми можна оцінювати паралельно, якщо вони релевантні, але вони не є заміною медичному диференційному діагнозу.
Соматизація — не те саме, що розлад тілесного дистресу за МКХ-11
У МКХ-11 Всесвітньої організації охорони здоров’я є окрема діагностична категорія — розлад тілесного дистресу, Bodily Distress Disorder, код 6C20. Офіційні клінічні описи й діагностичні вимоги МКХ-11 використовуються для клінічної діагностики, а не як словник усіх випадків тілесних симптомів.
МКХ-11 переосмислила старішу групу соматоформних розладів і робить акцент на стійких, обтяжливих тілесних симптомах, надмірній увазі до них, дистресі та порушенні функціонування. Польове дослідження за участю 1065 клініцистів показало кращу діагностичну точність із настановами МКХ-11 порівняно з МКХ-10 для відповідних клінічних віньєток. Дослідження Keeley та співавт. підтверджує саму зміну класифікаційної логіки.
Про розлад тілесного дистресу докладно: «Тілесний дистрес: що це, чому симптоми зберігаються і коли йдеться про розлад». Соматизація як процес і BDD як діагноз — різні рівні опису.
Соматизація — не те саме, що соматичний симптомний розлад за DSM-5-TR
DSM-5 і DSM-5-TR використовують Somatic Symptom Disorder, або соматичний симптомний розлад. Американська психіатрична асоціація описує його через один або більше тілесних симптомів, що спричиняють значний дистрес або порушення функціонування, разом із надмірними думками, почуттями чи поведінкою, пов’язаними із симптомами або здоров’ям. Важливо: медична нез’ясованість симптому не є обов’язковою умовою діагнозу. APA прямо застерігає, що психічний розлад не слід діагностувати лише тому, що медичну причину не вдалося продемонструвати.
ICD-11 BDD і DSM-5/DSM-5-TR SSD мають суттєве перекриття, але не є взаємозамінними. Велике міжнародне дослідження World Mental Health Survey Initiative прямо підкреслює відмінності у специфікаціях критеріїв двох систем. Gureje та співавт., 2025. Тому в науковому або клінічному тексті потрібно вказувати, про яку саме класифікацію йдеться.
Соматоформні розлади — історична класифікаційна рамка
Термін «соматоформні розлади» широко використовувався в попередніх класифікаціях, зокрема в МКХ-10. У МКХ-11 більшу частину цієї групи переорганізовано. Якщо в старих документах, медичних записах або навчальних матеріалах трапляються F45, «соматизований розлад», «соматоформна вегетативна дисфункція» чи подібні назви, їх не слід механічно переносити на сучасні категорії. Докладніше дивіться «Соматоформний розлад: що означає термін сьогодні і як він пов’язаний із тілесним дистресом».
Стійкі фізичні симптоми і функціональні соматичні розлади
Термін «стійкі фізичні симптоми» або «стійкі соматичні симптоми» є ширшим описовим поняттям. У сучасному огляді The Lancet ним називають обтяжливі соматичні скарги, що тривають кілька місяців або довше незалежно від їхньої причини. Це визначення навмисно не вимагає довести, що симптом «не має медичного пояснення».
Функціональні соматичні симптоми та функціональні соматичні розлади — ще одна рамка, яку використовують у різних медичних галузях. Вона не є автоматичним синонімом соматизації, BDD або SSD. Конкретні функціональні розлади мають власні діагностичні підходи й можуть належати до різних медичних спеціальностей.
«Медично нез’ясовані симптоми» — не синонім одного діагнозу
Фраза «медично нез’ясовані симптоми» описує ситуацію, у якій на певному етапі оцінки для симптомів не встановлено достатнього медичного пояснення. Вона не встановлює їхню причину, не доводить психологічний механізм і не є автоматичним діагнозом. Нові дані, зміна клінічної картини або розвиток медицини можуть змінити те, наскільки поясненим вважається симптом.
Систематичний огляд сучасної термінології 2026 року знайшов 111 різних назв у 422 оглядах і показав значну непослідовність між дисциплінами. Myles та співавт. підкреслюють, що «medically unexplained», «functional», «somatic» та інші назви використовуються по-різному. Тому medically unexplained symptoms, persistent physical symptoms, functional somatic disorders, соматизація, BDS, ICD-11 BDD і DSM SSD не слід подавати як набір взаємозамінних синонімів.
Bodily distress syndrome — окремий дослідницький конструкт
Bodily distress syndrome, BDS, створювався як емпірично сформований конструкт для кластерів функціональних соматичних симптомів. Його назва схожа на Bodily Distress Disorder, але це не той самий діагноз. Сучасне дослідження 2026 року прямо називає BDS відмінним від ICD-11 BDD. Джерело. Отже, BDS, BDD, SSD, persistent physical symptoms і functional somatic disorders не слід зводити до одного поняття.
Коли доречно говорити про соматизацію
Термін може бути корисним, коли він описує конкретний клінічний або психологічний процес і не використовується як ярлик замість діагностики. Наприклад, лікар або психолог може досліджувати, чи пов’язані загострення симптомів із тривогою, чи зростає увага до тіла після певних подій, чи підтримує проблему уникання активності, чи впливають очікування та попередній досвід лікування.
Найменш корисно слово «соматизація» працює тоді, коли воно закриває питання замість того, щоб його уточнювати: «в аналізах нічого немає, отже, у вас соматизація». Така формула одночасно надто спрощує психологічні механізми й створює ризик пропустити медичну причину.
Симптом, скринінг, діагноз і диференційна діагностика
Симптом — це відчуття, скарга або зміна функціонування, яку описує людина або яку виявляють під час оцінки. Симптом сам по собі ще не визначає захворювання: біль у грудях, запаморочення чи втома можуть виникати за багатьох різних станів.
Скринінговий результат показує, що певна ознака або набір ознак потребує подальшої оцінки. Навіть валідований опитувальник не встановлює діагноз автоматично. Позитивний скринінг означає підвищену ймовірність або вираженість певної проблеми в межах конкретного інструмента.
Діагноз — клінічний висновок, що ґрунтується на визначених критеріях, анамнезі, характері симптомів, їх тривалості й функціональному впливі, а для тілесних скарг — також на адекватній медичній оцінці. Якщо йдеться про психічний або поведінковий розлад, важливо назвати конкретну класифікацію: МКХ-11, DSM-5-TR чи іншу систему.
Диференційна діагностика — процес порівняння можливих пояснень одного й того самого симптому. Вона потрібна саме тому, що психологічні та медичні механізми можуть співіснувати, а новий симптом не можна приписувати попередньому діагнозу без оцінки. Клінічний розлад — це не просто наявність окремої ознаки, а визначений патерн, що відповідає діагностичним вимогам і має клінічне значення.
Як оцінюють тілесні симптоми
Якісна оцінка починається з самого симптому, а не з припущення про його походження. Важливі час появи, тривалість, локалізація, характер, інтенсивність, зміни з часом, зв’язок із навантаженням, їжею, положенням тіла, менструальним циклом, сном, ліками, речовинами, інфекціями, травмами та іншими медичними подіями. Значення мають вік, сімейний анамнез, супутні захворювання та об’єктивні знахідки.
Паралельно можна оцінювати, наскільки симптом порушує повсякденне функціонування, чи спричиняє постійні перевірки, уникання, пошук запевнень, страх катастрофи або значне звуження активності. Це не спосіб «довести психологічну природу», а додатковий шар клінічної картини.
Обсяг обстежень має бути пропорційним клінічній ситуації. Нескінченне повторення однакових тестів без нових показань може не допомагати, але й припиняти медичну оцінку лише через попередні нормальні результати неправильно. Новий, змінений або прогресуючий симптом потребує повторного клінічного перегляду.
Коли потрібна невідкладна медична допомога
Деякі тілесні симптоми вимагають термінової оцінки незалежно від того, чи є в людини тривога, попередні «психосоматичні» пояснення або нормальні обстеження в минулому. Міністерство охорони здоров’я України радить телефонувати 103, зокрема при виражених проблемах із диханням, масивній кровотечі, болю або відчутті стиснення у грудній клітці, втраті чи сплутаності свідомості, ознаках інсульту або інфаркту, судомах, гострому болю в животі чи попереку та інших станах, що загрожують життю.
Це не повний перелік небезпечних ознак. Якщо симптом раптовий, швидко посилюється, суттєво відрізняється від звичного або супроводжується тяжким порушенням загального стану, потрібна медична оцінка. Психологічне пояснення ніколи не повинно затримувати невідкладну допомогу.
Що робити, якщо симптоми реальні, а причина поки неясна
Корисно зберігати безперервність медичного спостереження: мати лікаря, який бачить повну історію, переглядає попередні результати й визначає, коли потрібне нове обстеження. Це зменшує ризик і двох крайнощів — хаотичного повторення тестів і передчасного припинення діагностики.
Вести короткі записи про симптом може бути корисно, якщо це допомагає побачити закономірності, а не перетворюється на постійне самоспостереження. Достатньо фіксувати час, тривалість, контекст, функціональний вплив, нові ліки або зміни лікування й те, що реально полегшує або погіршує стан.
Якщо до симптомів додаються виснажлива тривога, страх хвороби, уникання руху чи соціальної активності, порушення сну, депресивні симптоми або значний дистрес, психологічна чи психотерапевтична допомога може бути частиною комплексного плану. Вона працює з конкретними механізмами — тривогою, увагою, поведінкою, очікуваннями, адаптацією до симптомів — і не вимагає заперечувати реальність тілесного досвіду.
Практичний алгоритм медичної перевірки та психологічної допомоги зібрано в матеріалі «Психосоматичні симптоми: що робити, як перевірити здоров’я і коли допомагає психотерапія».
Як розмовляти з лікарем про можливу соматизацію
Опишіть симптом конкретно: коли почався, як змінюється, що його провокує або полегшує, як він впливає на сон, рух, роботу й повсякденне життя.
Повідомте про попередні обстеження, діагнози, ліки, добавки, вживання речовин, перенесені інфекції, травми та зміни здоров’я.
Запитайте, які медичні причини розглядаються, що вже виключено, які ознаки потребують повторного звернення і який план спостереження.
Якщо помічаєте зв’язок із тривогою, стресом, сном або певними ситуаціями, скажіть про це як про додаткову інформацію, а не як про самодіагноз.
Якщо формула «це все нерви» залишає вас без зрозумілого плану, попросіть пояснити, на яких позитивних клінічних ознаках ґрунтується висновок і що буде наступним кроком.
Чого соматизація не означає
Вона не означає, що людина симулює або вигадує симптоми.
Вона не означає, що всі обстеження мають бути нормальними.
Вона не виключає соматичного захворювання.
Вона не є автоматичним діагнозом за МКХ-11 або DSM-5-TR.
Вона не доводить, що конкретна емоція спричинила конкретне захворювання або «вразила» певний орган.
Вона не означає, що психологічна допомога повинна замінити медичне лікування.
Часті запитання
Соматизація — це діагноз?
Ні, саме слово «соматизація» найчастіше описує процес або клінічний феномен. Діагностичні системи використовують конкретні категорії, зокрема розлад тілесного дистресу в МКХ-11 і соматичний симптомний розлад у DSM-5/DSM-5-TR. Їхні критерії відрізняються.
Чи можуть симптоми бути реальними, якщо обстеження нічого не показали?
Так. Реальність симптому визначається переживанням і функціональним впливом, а не тим, чи вже знайдено його механізм. Водночас відсутність знахідки на попередньому етапі не дає підстав автоматично приписувати симптом психіці. Подальша тактика залежить від клінічної картини, динаміки та ризиків.
Чи може соматизація співіснувати з реальною фізичною хворобою?
Так. Медичне захворювання й психологічні або поведінкові процеси можуть співіснувати. Людина може мати, наприклад, встановлену хворобу й водночас високу тривогу за здоров’я, страх активності або виражене фокусування на відчуттях. Це не скасовує саму хворобу.
Чим соматизація відрізняється від психосоматики?
Психосоматика — ширша галузь і спосіб вивчення взаємозв’язків між психічними та тілесними процесами. Соматизація — вужчий термін, який описує певний спосіб появи, переживання, комунікації або підтримання тілесних симптомів. Докладніше: «Психосоматика: що це насправді…».
Чим соматизація відрізняється від тривоги за здоров’я?
При тривозі за здоров’я центральною проблемою є страх мати або отримати серйозну хворобу, а також пов’язані з ним перевірки, пошук інформації, запевнень або уникання. При соматизації в центрі опису стоять тілесні симптоми та процеси, що з ними пов’язані. Ці явища можуть перетинатися, але не є тотожними.
Чи існує аналіз або тест на соматизацію?
Немає лабораторного аналізу, який сам по собі встановлює «соматизацію». Опитувальники можуть вимірювати кількість або тяжкість симптомів, тривогу за здоров’я чи пов’язані психологічні характеристики, але результат скринінгу не дорівнює клінічному діагнозу. Діагностичний висновок формується з анамнезу, клінічної оцінки, необхідної медичної діагностики та конкретних критеріїв, якщо йдеться про розлад.
Чи означає поліпшення після психотерапії, що симптом був «лише психологічним»?
Ні. Поліпшення після психологічного втручання показує, що певний змінюваний механізм був релевантним для стану. Воно не встановлює заднім числом одну-єдину причину симптому. Так само поліпшення болю від фізичної реабілітації не означає, що всі інші механізми були неважливими.
Головне
Соматизація — корисне поняття лише тоді, коли воно уточнює механізми, а не закриває діагностичний пошук. Тілесні симптоми реальні. Їх можуть формувати й підтримувати різні поєднання біологічних, нервових, когнітивних, емоційних, поведінкових і соціальних процесів. Сучасний підхід поєднує адекватну медичну оцінку, увагу до небезпечних ознак, точну класифікацію й роботу з тими психологічними та поведінковими чинниками, для яких є підстави.