Серж Московічі: вплив меншості, соціальні уявлення та внесок у соціальну психологію

20 вер.

Читати 13 хв

Автор: Український психологічний ХАБ · Опубліковано: 20 вересня 2026 · Редакційна політика

Хто такий Серж Московічі

Серж Московічі (Serge Moscovici; ім’я при народженні Srul Hers Moscovici; 14 червня 1925 — 15 листопада 2014) — соціальний психолог румунського походження, який працював у Франції та став однією з центральних постатей європейської соціальної психології другої половини ХХ століття. Його найвідоміші напрями — теорія соціальних уявлень, дослідження впливу меншості, інновації та соціальної зміни, а також ранні експериментальні роботи про групову поляризацію.

Московічі змінив саму постановку питання про соціальний вплив. Класичні дослідження першої половини ХХ століття часто запитували, чому окрема людина погоджується з більшістю, нормою або авторитетним джерелом. Московічі поставив симетричне питання: як невелика, позбавлена формальної влади меншість може змусити більшість переглянути звичну позицію, створити нову норму або запустити інновацію?

Другий великий внесок Московічі стосувався того, як суспільство перетворює складне, нове або незнайоме знання на повсякденні категорії, образи та пояснення. Саме з цього виросла теорія соціальних уявлень. Вона стала окремою дослідницькою традицією, але її поняття, межі та методологія залишаються предметом дискусій. Тому спадщину Московічі важливо читати не як набір «вічних законів», а як програму досліджень, частина якої отримала широку емпіричну підтримку, а частина була уточнена або оскаржена пізнішими роботами.

Біографія: Бреїла, війна, Париж і академічна кар’єра

Серж Московічі народився 14 червня 1925 року в Бреїлі, Румунія. Біографічний довідник École pratique des hautes études подає його ім’я при народженні як Srul Hers Moscovici. Підліткові роки Московічі припали на антисемітські переслідування в Румунії. Біографія Фонду Бальцана зазначає, що 1938 року його виключили з ліцею через антисемітські закони; у січні 1941 року він пережив Бухарестський погром, а до серпня 1944 року був залучений до примусової праці.

Після війни Московічі пройшов через кілька європейських країн і 1948 року прибув до Парижа. За даними EPHE, він вивчав психологію в Сорбонні, здобув ліценціат із психології 1949 року, паралельно цікавився історією науки та 1961 року захистив державну докторську дисертацію із соціальної психології під керівництвом Даніеля Лаґаша. Того самого року він завершив в EPHE працю з історії науки, присвячену галілеївській механіці.

Його докторська праця стала основою книги La psychanalyse, son image et son public (1961) — дослідження того, як психоаналіз циркулює поза професійним середовищем, переосмислюється пресою, соціальними групами й повсякденною комунікацією. Саме з цієї програми виросло поняття соціальних уявлень.

1964 року Московічі став директором досліджень в EPHE, а 1965 року заснував Groupe d’Études de Psychologie Sociale. Після створення EHESS ця дослідницька лінія продовжилася в Laboratoire de Psychologie Sociale. EPHE фіксує його багаторічну інституційну роль у французькій соціальній психології. 2003 року Московічі отримав Премію Бальцана з соціальної психології за праці, які, за формулюванням фонду, оновили парадигми дисципліни та сприяли формуванню виразної європейської традиції.

Московічі помер у Парижі 15 листопада 2014 року у віці 89 років. Його наукова біографія охоплювала не лише соціальну психологію: він писав про історію науки, відносини природи й суспільства, екологію та політичну психологію. Однак у міжнародній психології його найстійкіша спадщина пов’язана передусім із соціальними уявленнями та впливом активних меншин.

Чому Московічі змінив дослідження соціального впливу

До робіт Московічі експериментальна традиція соціального впливу значною мірою була організована навколо конформності, підпорядкування нормі та тиску більшості. Класичний приклад — дослідження Соломона Аша, у яких учасник стикався з одностайною більшістю, що давала очевидно неправильну відповідь. Ці роботи показали силу групового тиску, але залишали відкритим питання про зворотний напрямок впливу.

У програмній роботі Social Influence, Conformity Bias, and the Study of Active Minorities Московічі та Клод Фоше критикували «конформістське упередження» теорій соціального впливу — схильність розглядати вплив майже лише як рух від більшості до меншості. Вони запропонували вивчати активні меншини як джерело інновації: група може не мати чисельної переваги чи влади, але все одно створювати конфлікт, змушувати інших обробляти альтернативну позицію і поступово змінювати норму.

Цей поворот важливий для всієї соціальної психології: людина і група постають не лише як одержувачі тиску, а і як потенційні джерела нових норм. У такій рамці відхилення від консенсусу може бути не просто «помилкою» чи девіацією, а початком соціальної зміни.

Вплив меншості: від конформності до інновації

Експеримент із синіми та зеленими слайдами 1969 року

Найвідоміше емпіричне дослідження Московічі про вплив меншості було опубліковане 1969 року разом з Елізабет Лаґе та Мартін Наффрешу. У Influence of a Consistent Minority on the Responses of a Majority in a Color Perception Task групи складалися з чотирьох наївних учасниць і двох конфедераток експериментатора. Учасниці бачили 36 слайдів різних відтінків синього та вголос називали колір.

У послідовній умові дві конфедератки кожного разу відповідали «зелений». У непослідовній умові вони чергували відповіді: 24 рази казали «зелений» і 12 разів — «синій». За даними самої роботи, у послідовній умові 8,42% відповідей наївних учасниць були «зеленими», тоді як у контрольній умові без конфедераток — 0,25%. Принаймні один раз погодилися з меншістю 32% учасниць. Коли поведінка меншості була непослідовною, частка «зелених» відповідей становила лише 1,25%.

Ці числа важливо читати точно. Експеримент не показав, що меншість «перемогла більшість» або що люди масово почали бачити синє як зелене. Прямий публічний ефект був невеликим, хоча статистично відрізнявся від контрольної умови. Головна теоретична ідея полягала в іншому: навіть чисельно слабка позиція здатна впливати, а стабільність поведінки джерела змінює силу цього впливу.

Послідовність, автономність і поведінковий стиль

Для Московічі вирішальною була не сама чисельність меншості, а її поведінковий стиль. Послідовність мала два виміри: сталість позиції в часі та узгодженість між членами меншості. Коли джерело не відступає від позиції без пояснення й не суперечить саме собі, більшість отримує сигнал, що перед нею не випадкова відповідь.

У пізнішому експерименті Московічі та Лаґе (1976) поведінкова послідовність знову була центральною змінною для впливу як більшості, так і меншості. Водночас подальша література уточнила картину: ефективна меншість має демонструвати не лише сталість, а й певну гнучкість. Огляд Ґардікіотіса (2011) підсумовує, що послідовність і гнучкість у переговорах можуть разом сприяти впливу.

Послідовність тому не дорівнює впертості. Непохитне повторення однієї фрази може зробити джерело передбачуваним, але водночас створити враження догматичності. Теорія Московічі була продуктивною саме тому, що перевела увагу з простої кількості прихильників на динаміку конфлікту, інтерпретацію мотивів джерела та спосіб, у який позиція підтримується.

Теорія конверсії: сильна гіпотеза, яку довелося уточнювати

У 1980 році Московічі сформулював теорію конверсійної поведінки. У її сильній версії більшість частіше спричиняє публічну поступливість, тоді як меншість запускає глибшу, приватну й іноді непряму зміну — конверсію. Меншість нібито змушує людину детальніше аналізувати предмет незгоди, навіть якщо вона не готова відкрито приєднатися до непопулярної позиції.

Однією з опор цієї ідеї став експеримент Московічі та Бернара Персонназа з колірними післяобразами. Оригінальна робота 1980 року повідомляла про латентні перцептивні зміни під впливом меншості. Проте незалежна реплікація Домса та Ван Авермата не відтворила передбачувану різницю між більшістю й меншістю: ознаки «конверсії» виникали в обох умовах.

Пізніше серія з п’яти спроб реплікації Мартіна (1998) поставила під сумнів сам післяобразний тест як доказ специфічної прихованої конверсії: зсуви можна було пояснити динамікою самого перцептивного завдання та підозрілістю учасників. Це важлива сучасна поправка. Ідея, що меншість може мати прихований або відкладений вплив, зберегла емпіричну підтримку; твердження про особливий перцептивний механізм у класичній післяобразній парадигмі — значно слабше.

Що показують метааналіз і сучасні огляди

Найважливішим кількісним підсумком класичної літератури залишається метааналіз Вуд та колег (1994), який охопив 97 експериментів із впливу меншості. У середньому вплив меншості був виразнішим на приватних показниках, прихованих від джерела впливу, та на непрямих показниках, пов’язаних із темою повідомлення. На прямих публічних відповідях ефекти були слабшими. Послідовні меншини також мали більший вплив.

Цей результат підтримує обмежену версію інтуїції Московічі: вплив меншості справді може бути менш помітним у відкритій згоді й проявлятися непряміше. Водночас метааналіз не підтверджує просту формулу «більшість дає лише поступливість, меншість — лише глибоку конверсію». Реальні ефекти залежать від дизайну дослідження, характеристик джерела, типу відповіді, контексту та того, як саме вимірюють зміну.

Сучасний огляд Радміли Пріслін (2022) показує ще одну межу класичної програми. Московічі ставив питання про те, як активні меншини спричиняють соціальну зміну, але більшість експериментів наступних десятиліть досліджували короткочасну когнітивну або атитюдну реакцію окремих людей. Тому лабораторна література добре описує деякі механізми впливу, але значно гірше відповідає на велике історичне питання про те, як меншість у реальному суспільстві стає новою більшістю.

Теорія соціальних уявлень

Якщо дослідження меншості пояснювали, як нова позиція може проникати в групу, теорія соціальних уявлень стосувалася ширшого процесу: як суспільство виробляє спільні способи розуміти об’єкти, явища й знання. Витоком була книга La psychanalyse, son image et son public (1961), де Московічі аналізував, як психоаналітичне знання перетворюється, коли переходить із професійного поля в пресу, політичні середовища, релігійні групи та повсякденні розмови.

У статті 1988 року Московічі описував соціальні уявлення як особливу форму соціального знання, що поєднує когнітивні процеси, комунікацію та соціальний контекст. Їхня функція — зробити незнайоме знайомим: нове явище вбудовується у вже наявні культурні категорії, отримує назву, образ, пояснення і місце в повсякденному світі.

Термін походить із діалогу з Емілем Дюркгаймом і його поняттям колективних уявлень, але Московічі змістив акцент. У сучасних плюралістичних суспільствах уявлення не обов’язково є єдиними, стабільними та загальними для всіх. Вони можуть конкурувати, змінюватися, бути прив’язаними до різних груп і постійно відтворюватися через комунікацію.

Два механізми: об’єктивація та закорінення

Два найвідоміші механізми цієї теорії — об’єктивація та закорінення (англ. anchoring). Деніз Жодле (2008) детально описує їх як взаємопов’язані процеси формування соціальних уявлень. Об’єктивація переводить абстрактне або складне у конкретні образи, схеми й «очевидні» об’єкти повсякденного досвіду. Те, що спочатку існувало як незнайоме поняття, починає сприйматися як щось наочне й зрозуміле.

Закорінення працює в іншому напрямку: новий об’єкт отримує сенс через включення в уже відомі категорії та систему значень. Люди називають його, порівнюють із знайомим, визначають, до якого класу явищ він належить і як до нього ставитися. Це не механічне копіювання наукового знання. У процесі соціальної циркуляції знання перебудовується, спрощується, оцінюється, поєднується з уже наявними нормами та інтересами.

Соціальне уявлення — не те саме, що стереотип, установка чи схема

Соціальні уявлення перетинаються з іншими поняттями, але не збігаються з ними. Установка зазвичай описує відносно стійку оцінну орієнтацію щодо об’єкта. Стереотип — узагальнене переконання про категорію людей або групу. Когнітивна схема — структура, що організує інформацію в індивідуальному пізнанні. Соціальне уявлення в традиції Московічі — ширша система значень, образів, понять і практик, яка виробляється та підтримується в комунікації всередині соціального поля.

Через це соціальне уявлення не варто зводити до «думки більшості». У різних груп можуть існувати різні уявлення про той самий об’єкт, а всередині одного уявлення можуть співіснувати суперечливі елементи. Для дослідження важливі не лише відповіді в анкеті, а й мова, медіа, практики, історія групи та конкретний контекст, у якому певне значення стає доречним.

Науковий статус і критика теорії соціальних уявлень

Теорія соціальних уявлень стала впливовою міжнародною традицією, особливо в європейській та латиноамериканській соціальній психології. Водночас це не одна вузька теорія з єдиним набором змінних і однією стандартною процедурою перевірки. Її широта стала джерелом як продуктивності, так і критики.

У класичній критиці Поттер і Літтон (1985) звертали увагу на ризик кола у визначенні груп і властивих їм уявлень, недостатньо точне розуміння консенсусу, слабку увагу до конкретних ситуацій уживання та до ролі мови. Пізніший огляд Фелькляйн і Говарт (2005) систематизував суперечки навколо теоретичної неоднозначності, соціального детермінізму, когнітивного редукціонізму та критичного потенціалу підходу.

Говарт (2006) показувала, що сильна сторона підходу — здатність аналізувати боротьбу за значення, легітимацію знання й зв’язок між ідентичністю та соціальними практиками, але для цього теорія має чіткіше працювати з питаннями агентності, влади та контексту. Отже, соціальні уявлення залишаються живою дослідницькою програмою, а не завершеною моделлю, де всі механізми однаково добре операціоналізовані.

Групова поляризація та інші внески

Ще одна важлива лінія робіт Московічі пов’язана з груповими рішеннями. У дослідженні Московічі та Маріси Заваллоні 1969 року 140 учнів чоловічої статі спочатку оцінювали питання індивідуально, а потім обговорювали їх у групах до досягнення консенсусу. Після обговорення позиції часто зміщувалися в бік більш вираженого полюса, а не до помірного «середнього».

Ця робота була частиною переходу від вузького поняття «ризикового зсуву» до ширшої ідеї групової поляризації: обговорення може посилювати початкову тенденцію групи. Сучасне пояснення поляризації значно ширше за оригінальну інтерпретацію Московічі й Заваллоні, але їхня стаття стала важливою історичною ланкою в дослідженні групової динаміки та колективних рішень.

Московічі також писав про консенсус і дисенсус, психологію натовпів, політичну психологію, історію науки та взаємозв’язок природи й суспільства. Ці напрями показують спільну логіку його праць: соціальний порядок не є статичним фоном для індивідуальної психіки. Він виробляється, підтримується й змінюється через комунікацію, конфлікт, групові відносини та циркуляцію знань.

Московічі та європейська соціальна психологія

Внесок Московічі був не лише теоретичним. Він формував інституційне середовище європейської соціальної психології у Франції, керував дослідницькими групами та лабораторіями й підтримував міжнародні мережі. Лаудація Премії Бальцана прямо пов’язує його роботи зі створенням самобутньої європейської традиції в соціальній психології.

Ця традиція не була просто географічною альтернативою американській експериментальній психології. У роботах Московічі соціальний контекст, історія, комунікація та колективне виробництво знання отримували більшу теоретичну вагу. Саме тому його тексти про меншини й соціальні уявлення читають одночасно як експериментальну психологію, теорію соціального знання та програму дослідження суспільної зміни.

Що з ідей Московічі витримало перевірку часом

По-перше, сам феномен впливу меншості добре закріпився в соціальній психології. Метааналіз 97 експериментів підтвердив, що меншини можуть змінювати судження та установки, а їхній ефект часто краще виявляється на приватних і непрямих показниках, ніж у публічній згоді.

По-друге, послідовність справді є важливою характеристикою джерела, але вона не працює як магічна формула. Її ефект залежить від того, як інші інтерпретують позицію меншості, чи виглядає вона автономною, принциповою, компетентною і водночас здатною до взаємодії. Соціальний вплив є відносинним процесом, а не властивістю однієї сторони.

По-третє, сильна версія теорії конверсії не витримала всіх перевірок. Незалежні реплікації та критика післяобразної парадигми показали, що різниця між більшістю й меншістю не зводиться до простого поділу «публічна поступливість проти справжньої внутрішньої зміни». Сучасна картина складніша.

По-четверте, теорія соціальних уявлень зберегла великий евристичний вплив, особливо там, де потрібно досліджувати, як наукові, медичні, політичні або технологічні поняття входять у повсякденний світ. Її статус водночас відрізняється від статусу вузької експериментальної моделі: це широка теоретична рамка з кількома школами та методами, а її поняття продовжують уточнюватися й критикуватися.

Типові помилки в інтерпретації Московічі

«Послідовна меншість завжди змінює більшість»

Ні. Класичний експеримент показав невеликий, хоча статистично виразний прямий ефект. Послідовність підвищувала вплив порівняно з непослідовністю, але більшість відповідей усе одно залишалася відповідями більшості. У реальних групах додатково важливі статус, ідентичність, аргументи, норми, ризик санкцій, взаємини та часовий масштаб.

«Послідовність означає ніколи не змінювати позицію»

Таке розуміння занадто грубе. Подальші дослідження показали значення гнучкості. Меншість може зберігати ядро позиції й водночас змінювати аргументацію, визнавати контраргументи та домовлятися щодо другорядних питань. Ригідність і послідовність психологічно сприймаються по-різному.

«Експеримент довів, що люди буквально почали бачити синє зеленим»

Це надто сильний висновок. У 1969 році автори інтерпретували додатковий тест як ознаку зміни перцептивного коду, а 1980 року ця лінія була розвинена в теорії конверсії. Проте пізніші реплікації не підтвердили унікальний для меншості післяобразний ефект. Надійніше говорити, що меншість може впливати на відповіді, судження і в певних умовах на приватні або непрямі показники; специфічна теза про глибоку перцептивну перебудову залишається спірною.

«Соціальні уявлення — це просто стереотипи або громадська думка»

У Московічі це ширше поняття. Воно охоплює не лише оцінку або переконання, а способи класифікації, образи, пояснення, комунікацію і практики, через які група робить об’єкт зрозумілим. Стереотип може бути елементом соціального уявлення, але не вичерпує його.

Практичне значення ідей Московічі

У дослідженнях команд і організацій програма Московічі нагадує, що незгода не є лише перешкодою для згуртованості. Послідовна альтернативна позиція може змусити групу переглянути аргументи, помітити припущення, які раніше здавалися очевидними, і розширити простір можливих рішень. Це не означає, що будь-яка опозиція корисна: якість інформації та здатність до діалогу залишаються критичними.

Для дослідження суспільної комунікації теорія соціальних уявлень дає іншу перспективу. Коли нове наукове поняття входить у масову комунікацію, воно не просто «передається» від експерта до аудиторії. Воно перекладається на звичні категорії, отримує образи, моральні оцінки й асоціації. Саме тому суспільне розуміння нової технології, хвороби або психологічного терміна може помітно відрізнятися від його професійного визначення.

Для критичного мислення найкорисніша спадщина Московічі — увага до двосторонності впливу. Соціальні норми справді обмежують і координують поведінку, але вони не є незмінними. Нова норма часто починається з позиції, яка спочатку є непопулярною. Наукове питання полягає не в романтизації меншості, а в тому, за яких умов альтернативна позиція привертає увагу, витримує перевірку, набуває прихильників і перетворює структуру групи.

Питання та відповіді

Чим найбільше відомий Серж Московічі?

Передусім двома програмами: теорією соціальних уявлень і дослідженнями впливу меншості. Крім того, він разом із Марісою Заваллоні зробив важливий внесок у ранні дослідження групової поляризації та відіграв значну роль у розвитку європейської соціальної психології.

Що таке вплив меншості за Московічі?

Це соціальний вплив, за якого чисельно менша або ненормативна позиція змінює судження, установки чи поведінку більшості. У Московічі ключове значення мав поведінковий стиль меншості — передусім послідовність, а в пізнішій літературі також автономність, принциповість і гнучкість.

Чим Московічі відрізняється від Аша?

Аш досліджував, як одностайна більшість впливає на окремого учасника, і став центральною постаттю в дослідженні конформності. Московічі поставив дзеркальне питання: як меншість може впливати на більшість і створювати інновацію. Обидві програми сьогодні розглядають як взаємодоповнювальні частини науки про соціальний вплив.

Що таке соціальні уявлення простими словами?

Це спільно вироблені способи розуміти певний об’єкт: поняття, образи, пояснення й практичні категорії, які циркулюють у групі та комунікації. Вони допомагають зробити нове або складне знайомим і придатним для повсякденного мислення.

Чи підтверджена теорія конверсії?

Частково. Метааналізи підтримують ідею, що вплив меншості може сильніше проявлятися на приватних і непрямих показниках. Але сильне твердження, ніби меншість породжує особливу глибоку перцептивну конверсію, а більшість — лише зовнішню поступливість, не отримало стабільного підтвердження в незалежних реплікаціях.

Чи є соціальні уявлення загальновизнаною теорією?

Це впливова міжнародна теоретична традиція, а не універсальний закон із єдиним стандартним тестом. Вона широко використовується для дослідження повсякденного знання, комунікації та колективного значення, але її поняття й методологічні межі активно обговорювалися і продовжують уточнюватися.

Чому дослідження Московічі важливі сьогодні?

Вони дають мову для аналізу двох постійних процесів: як невелика група може запускати зміну норм і як нові знання перетворюються на повсякденні уявлення. Це важливо для команд, науки, освіти, медіа, технологій і будь-яких ситуацій, де люди колективно вирішують, що вважати нормальним, правдоподібним або новим.

Психологічна енкциклопедія