Свідки насильства: як безпечно втручатися та підтримувати постраждалих

Автор: Український психологічний ХАБ · Опубліковано: 14 жовтня 2026 року · Редакційна політика

Свідок насильства може допомогти, якщо насамперед оцінює небезпеку, залучає відповідальні служби й підтримує людину з повагою до її рішень. Якщо насильство відбувається зараз і є загроза життю чи здоров’ю, в Україні слід телефонувати 112 або 102, а за потреби невідкладної медичної допомоги — 103. Необхідно назвати місце, пояснити, що відбувається, і повідомити про можливу присутність дітей. Особисте втручання доцільне лише тоді, коли воно не посилює небезпеку. Це відповідає рекомендаціям Національної поліції України для свідків та офіційній довідці про екстрені служби.

Допомога свідка має два часові виміри. Під час події важливо перервати небезпечну ситуацію без зайвого ризику або викликати тих, хто має повноваження й підготовку. Після події людина може потребувати спокійної розмови, медичної допомоги, безпечного зв’язку зі службами та підтримки у власному темпі. Окреме значення має навчання спостерігачів: дослідження вказують, що підготовка підвищує готовність і частоту допоміжних дій у певних середовищах, хоча ефективність конкретних прийомів залежить від ситуації.

Хто є свідком насильства і що означає безпечне втручання

Свідком насильства є людина, яка бачить, чує або отримує достовірні відомості про можливе насильство щодо іншої особи. Це може бути сусід, пасажир, колега, працівник закладу, родич, однокласник, випадковий перехожий чи користувач цифрового середовища. Свідок може безпосередньо спостерігати напад, чути крики з квартири, помічати погрози чи отримати розповідь постраждалої людини. Ці ситуації відрізняються обсягом відомої інформації, терміновістю і доступними способами реагування.

У психологічних дослідженнях поведінку сторонніх спостерігачів часто називають втручанням свідка: це дії, спрямовані на припинення загрози, запобігання їй або підтримку людини, щодо якої вчиняють насильство. Втручання охоплює виклик екстрених служб, звернення до відповідальної особи, ненасильницьке відвернення уваги, пропозицію безпечного супроводу, подальший контакт та сприяння доступу до фахової допомоги. Спосіб визначається ситуацією, а не очікуванням, що кожний очевидець мусить фізично протистояти кривднику.

Для розуміння явища важливо розрізняти психологію насильства як ширшу систему механізмів і ризиків, безпосередню поведінку свідка та подальшу професійну допомогу. Стаття присвячена саме рішенням сторонньої людини: що помітити, як оцінити ризики, коли звертатися до служб і як підтримати постраждалих.

Що робити, коли насильство відбувається зараз

Перший крок — визначити, чи існує безпосередня небезпека для життя або здоров’я, і чи можете ви повідомити про неї, залишаючись у безпеці. Наявність зброї, удари, спроби задушення, погрози вбивством, непритомність, тяжкі травми, замкнений простір, переслідування чи дитина поруч із нападом є підставами не витрачати час на самостійні переговори. Нездатність точно визначити ступінь загрози також не вимагає чекати, поки ситуація стане очевидно критичною.

Якщо ви бачите напад, відійдіть у безпечне місце й телефонуйте 102 або 112. Назвіть адресу чи орієнтири, кількість людей, характер того, що ви бачите або чуєте, відомості про зброю, травми й дітей, якщо вони вам відомі. Необхідність медичної допомоги зазначте диспетчеру; за потреби можна викликати 103. Не наближайтеся до агресивної людини, якщо існує ризик нападу на вас або інших. Поліція прямо рекомендує свідкам повідомляти про подію та уникати небезпечного самостійного втручання.

Якщо ситуація не є безпосередньо загрозливою, можна обрати спосіб допомоги, який не вимагає конфронтації: попросити працівника закладу чи охорону втрутитися в межах їхніх повноважень; звернутися до іншого дорослого; підійти до людини, яка, ймовірно, потребує допомоги, якщо це безпечно; запропонувати перейти в людніше місце. Будь-яка дія повинна залишати можливість відійти й не створювати пастки для постраждалої особи.

Чого слід уникати під час небезпечної події

Небезпечно самостійно роззброювати нападника, вступати з ним у бійку, перегороджувати вихід, переслідувати його або оголошувати про приховане звернення по допомогу. Зйомка великим планом, вигуки та демонстративне викриття кривдника можуть спровокувати ескалацію. У випадку домашнього насильства погроза «все розповісти» може мати наслідки вже після того, як свідок піде. Оцінюйте ризик також для постраждалої людини, а не лише для себе.

Не варто зводити ситуацію до побутового «конфлікту двох сторін», коли одна людина залякує, контролює, б’є або примушує іншу. Рівна відповідальність сторін тут не випливає з самого факту сварки. Свідкові достатньо повідомити спостережувані дії без припущень про характер чи діагноз будь-кого з учасників.

П’ять способів допомоги свідка: як обрати доречний

Практична освітня модель Right To Be описує п’ять підходів до реагування на домагання: відвернення уваги, залучення інших, документування, підтримку після події та пряме звернення. Це навчальна схема вибору дій, а не клінічний протокол і не гарантія запобігання насильству. У ситуаціях високого ризику пріоритет мають екстрені служби та безпечна відстань.

Відвернення уваги

У відносно безпечній обстановці свідок може нейтрально перервати небажану взаємодію, звернувшись до постраждалої людини із простим запитанням про маршрут, місце зустрічі або потребу в допомозі. Сенс прийому — дати їй можливість змінити ситуацію без публічного протистояння. Він непридатний, коли людина вже зазнає фізичного нападу, поруч є зброя або свідок ризикує заблокувати їй шлях до безпеки.

Залучення інших

Доречно попросити допомоги в особи, яка може діяти безпечніше: водія, охорони, персоналу закладу, адміністратора, кількох відповідальних дорослих чи поліції. Конкретне прохання корисніше за загальне звернення до натовпу: «Будь ласка, викличте поліцію і назвіть адресу» або «Повідомте черговому про загрозу в цьому вагоні». Передавання завдання не означає відмови від відповідальності: свідок може залишатися на безпечній відстані й надати службам свої спостереження.

Документування з урахуванням безпеки

Письмовий опис побаченого, час, місце, свідки, повідомлення чи запис можуть мати значення для подальшого звернення. Водночас записування у присутності кривдника може загострити подію, а поширення фото чи відео — розкрити особу постраждалого, місце перебування або його приватну інформацію. Збереження доказів не має переваги над безпекою. Не публікуйте матеріалів без згоди людини, не розсилайте їх знайомим і не створюйте запис, якщо для цього треба наражатися на небезпеку. Національна поліція розглядає фіксацію як один із можливих кроків; у конкретній ситуації спосіб та зберігання матеріалів мають відповідати ризикам.

Підтримка після події

Іноді найкраща допомога — підійти після того, як небезпека минула, запитати про самопочуття, запропонувати телефонний дзвінок, воду, супровід чи інформацію про допомогу. Людина може бути розгубленою, мовчати, відмовлятися від розмови або потребувати часу. Запитання «Чи безпечно вам зараз?», «Чи хочете, щоб я побув поруч?» і «Кому можна зателефонувати за вашим бажанням?» залишають їй простір для власного рішення.

Пряме звернення

Спокійне коротке звернення на кшталт «Припиніть, будь ласка» може допомогти при домаганні невисокої інтенсивності, якщо немає очевидної загрози ескалації. Утримуйтеся від суперечки, образ, демонстративних погроз та спроб перевиховати кривдника. Якщо агресія наростає, припиніть взаємодію, відійдіть і залучіть відповідальні служби. Прямий спосіб є найбільш залежним від контексту, тому його не слід перетворювати на загальну вимогу до свідків.

Чому люди іноді не втручаються

Поведінка свідка формується послідовністю оцінок: помітити подію, розпізнати її як небезпечну або неприйнятну, усвідомити можливість допомогти, обрати дію та виконати її. Серед перешкод — неоднозначність побаченого, страх помилитися, побоювання за власну безпеку, присутність інших людей, відсутність знань про служби та сумнів у здатності допомогти. Ці елементи описані в метааналізі Park і Kim, побудованому на ситуаційній моделі поведінки свідків.

Відома в соціальній психології дифузія відповідальності означає, що за присутності інших спостерігач може припускати, ніби хтось уже діє. У практичному контексті її допомагають долати конкретні завдання: назвати людину, до якої звертаєтеся, чітко сказати, яку допомогу потрібно надати, і перевірити, чи звернення справді відбулося. Проте небажання наближатися до озброєного або неконтрольованого нападника може бути адекватною оцінкою ризику.

Важливо розрізняти психологічне пояснення бездіяльності та моральну оцінку конкретної людини. Свідок також може відчути шок, завмерти або потребувати допомоги. Навчальні програми повинні пропонувати декілька способів реагування, включно з безпечним викликом служб.

Як підтримати постраждалу людину після насильства

Починайте з уважного слухання та запитання про поточні потреби. Не вимагайте повної історії, доказів чи пояснень, чому людина не чинила опору або не пішла раніше. Не обіцяйте, що все залишиться цілком таємним, якщо ваша професійна роль чи ситуація передбачає встановлені законом обов’язки щодо повідомлення. Краще прямо пояснити, які відомості й кому ви збираєтеся передати.

У рекомендаціях ВООЗ щодо першої підтримки після партнерського або сексуального насильства виділено уважне слухання, з’ясування потреб, підтвердження значущості пережитого, посилення безпеки та допомогу з доступом до ресурсів. Ця рамка розроблена передусім для медичних працівників, а її принципи поваги, відсутності тиску й орієнтації на потреби корисні також близьким і свідкам. Докладніше про повсякденну розмову розповідає стаття «Як говорити з людиною, яка зазнає насильства: підтримка без тиску».

Слова, які можуть допомогти

«Я бачив або чув те, що сталося, і хвилююся за вашу безпеку». «Ви заслуговуєте на допомогу та повагу». «Я можу зателефонувати по медичну допомогу або побути поруч, якщо ви цього хочете». «Що зараз було б для вас корисним?» Такі висловлювання описують ситуацію, пропонують конкретну підтримку й не нав’язують постраждалій людині готового рішення.

Фрази «Чому ви нічого не зробили?», «Чому залишилися з ним чи з нею?», «Я б на вашому місці…» часто посилюють сором або втрату контролю. Утримуйтеся від допитування, пошуку суперечностей у розповіді, оцінювання емоційної реакції та вимоги негайно звернутися до всіх можливих установ. Реакції на загрозу різняться: від плачу й тремтіння до мовчання, відстороненості та завмирання.

Допомога без позбавлення автономії

Запитайте, як людина хоче отримувати підтримку і чи безпечно їй зв’язуватися телефоном, через месенджер або вдома. Якщо вона відмовляється від певної допомоги, можна запропонувати інформацію і домовитися про доступний спосіб подальшого контакту, врахувавши безпеку. Повага до автономії дорослої людини поєднується з необхідністю реагувати на безпосередню загрозу життю, а також із окремими правилами захисту дітей.

Спроби «врятувати» людину шляхом публічного викриття кривдника, передачі його контактів знайомим або примусової організації розриву можуть збільшити небезпеку. Особливо це стосується примусового контролю, коли кривдник стежить за пересуванням, пристроями, фінансами та соціальними контактами. Плани підтримки мають враховувати ці реальні обмеження.

Якщо ви стали свідком домашнього насильства

Домашнє насильство може відбуватися без сторонніх очевидців; сусіди іноді чують крики, удари, погрози або прохання про допомогу, а близькі помічають страх і обмеження свободи. Якщо ви чуєте або бачите небезпечний напад, телефонуйте 102 чи 112, повідомте адресу, номер квартири, відомі обставини та присутність дітей. Не треба силоміць входити в помешкання або самостійно з’ясовувати стосунки з особою, яка може бути агресивною.

Якщо загроза не є миттєвою, можливий обережний контакт із людиною окремо від кривдника. Запитайте, чи безпечно говорити та яким способом можна передати інформацію. Не залишайте в доступному для кривдника місці записок із телефоном служби підтримки, якщо це може видати звернення. Не припускайте, що негайний розрив чи переїзд є універсальним безпечним виходом: ризики, діти, житло, гроші та контроль можуть визначати інший порядок дій.

В Україні діє урядова лінія 1547 щодо домашнього насильства, насильства за ознакою статі, торгівлі людьми та насильства стосовно дітей. Національна лінія підтримки працює за номерами 116 123 або 0 800 500 335, а правову консультацію можна отримати через 0 800 213 103; їх наводить офіційна довідка урядового контактного центру. Для негайної небезпеки консультаційна лінія не замінює екстрений виклик.

Якщо насильство або домагання відбуваються у транспорті, на вулиці чи в закладі

У громадському просторі свідок часто має доступ до третіх осіб і формальних механізмів захисту: водія, охорони, адміністрації, поліції. За відносно невисокої загрози можна запропонувати постраждалій людині перейти до іншого місця, посидіти поруч, дочекатися працівника закладу або супроводити до безпечного виходу, якщо вона погоджується. Слід уникати ситуації, у якій нападник отримує можливість ізолювати постраждалу людину після втручання.

За фізичного нападу або загрози зброєю не намагайтеся самостійно утримувати кривдника. Викличте поліцію з безпечної відстані, поясніть місце події, її характер і можливі напрямки пересування учасників. Якщо працює охорона чи персонал транспорту, передайте їм інформацію. Допомога спостерігача може бути непомітною для нападника і водночас своєчасною.

Якщо постраждала людина розповіла про сексуальне насильство

Ставтеся до розповіді серйозно, не вимагайте деталей і не ставте під сумнів пережите через відсутність крику, опору, видимих травм чи послідовної емоційної реакції. Згода на сексуальні дії має бути вільною; мовчання, страх, сон, знерухомлення або неможливість вільно ухвалювати рішення не можна трактувати як надану згоду. Свідок може забезпечити спокійний контакт, запропонувати медичну допомогу й підтримати людину у виборі подальших дій.

Після нещодавнього сексуального насильства медична допомога може бути важливою навіть за відсутності очевидних ушкоджень: потрібні оцінка травм, можливість профілактики інфекцій, питання екстреної контрацепції та інші втручання відповідно до часу, потреб і згоди пацієнта. Клінічне керівництво ВООЗ відокремлює першу психологічну підтримку від спеціалізованого медичного ведення. Не примушуйте людину описувати подію всім знайомим, проходити огляд без згоди чи терміново ухвалювати юридичне рішення там, де воно належить їй.

Якщо постраждала особа неповнолітня, необхідно застосовувати спеціальні механізми захисту дитини. У випадках безпосередньої небезпеки чи потреби в екстреній допомозі діють ті самі номери 102, 112 і 103.

Якщо свідком є дитина або насильство спрямоване проти дитини

Дитина, яка бачить насильство вдома, є особою, безпека та психологічні потреби якої також мають бути враховані. Від неї не можна вимагати стати між дорослими, заспокоїти агресора, збирати докази, приховувати подію чи нести відповідальність за захист дорослих. Якщо дитина розповіла про насильство, слухайте спокійно, дякуйте за довіру, запевніть, що дорослі мають забезпечити її захист, та не проводьте власного багаторазового розпитування.

Якщо дитині загрожує небезпека, дорослий повинен звернутися по екстрену допомогу до поліції або за номером 112, повідомивши те, що реально відомо. Далі можуть залучатися служби у справах дітей та профільні фахівці з урахуванням чинних процедур. З питань насильства щодо дітей працює урядова лінія 1547; окремо на державному ресурсі ДСНС наведено дитячу гарячу лінію 116 111. Психологічні наслідки й механізми захисту ширше розкриті в статті «Жорстоке поводження з дітьми: види, ознаки та захист».

Якщо свідком стала інша дитина або підліток, їй варто пояснити доступними словами: допомога дорослих і служб є належним способом дії; вона не зобов’язана фізично втручатися. Після події дитині може знадобитися розмова з безпечним дорослим, підтримка у школі та, залежно від стану, консультація фахівця.

Особливості допомоги людям старшого віку та людям з інвалідністю

Людина може залежати від стороннього догляду, доступності транспорту, асистивних засобів, ліків або допомоги з комунікацією. Це не означає, що її рішення можна автоматично замінити рішенням свідка. У безпечних умовах запитайте безпосередньо, якої підтримки вона потребує, використайте зрозумілий спосіб спілкування, допоможіть отримати доступ до відповідальних служб і не обговорюйте її ситуацію в присутності можливого кривдника.

Якщо працівник або доглядальник є особою, яка може вчиняти насильство, повідомлення лише йому створює додатковий ризик. Потрібен незалежний канал звернення та оцінка безпеки. Спосіб дій залежить від терміновості загрози, доступності допомоги, бажань дорослої людини та юридичних механізмів її захисту.

Цифрові свідки: відео, повідомлення й онлайн-публікації

Ви можете побачити погрози, розголошення інтимних матеріалів, переслідування, приниження або запис фізичного насильства в мережі. Важливо визначити, чи подія триває і чи можна повідомити служби без поширення чутливих даних. Не перепубліковуйте відео з обличчям постраждалої людини задля «розголосу»: це може посилити травматизацію, піддати її новим домаганням або розкрити місце перебування.

За можливості скористайтеся передбаченими платформою засобами скарги, а за прямої загрози життю чи здоров’ю звертайтеся до відповідальних служб. Якщо людина перебуває під цифровим контролем партнера, навіть повідомлення з добрими намірами може бути прочитане кривдником. Безпечний канал зв’язку слід визначати разом із постраждалою особою, коли для цього є можливість. Освітня модель втручання свідків в інтернеті також наголошує на приватності та ризику повторного переслідування.

Як повідомити про побачене: інформація, яка має значення

Звертаючись до екстреної служби, опишіть власні спостереження окремо від припущень. Назвіть місце й час; що конкретно відбувається або відбулося; чи є видимі травми, зброя, погрози, діти; чи потрібен доступ медиків; які відомості про напрямок руху або транспорт справді відомі. Якщо вас просять залишитися на лінії, дійте за інструкціями оператора, перебуваючи в безпечному місці.

Коли ви не спостерігали події особисто, можна прямо зазначити: «Мені повідомили» або «Я чув звуки, схожі на удари, та прохання про допомогу». Не потрібно вигадувати подробиці, визначати психологічний стан учасників чи самостійно встановлювати їхню юридичну відповідальність. Після звернення не публікуйте конфіденційних деталей постраждалої людини. Якщо ви самі неповнолітні, залучіть безпечного дорослого; за невідкладної небезпеки звертайтеся до екстрених служб самостійно, якщо можете це зробити.

Психологічні наслідки для свідків і межі особистої допомоги

Спостерігання насильства може викликати страх, напруження, провину, гнів, нав’язливі спогади, труднощі зі сном або бажання уникати місця події. Такі реакції варіюються за інтенсивністю і тривалістю та самі по собі не встановлюють клінічний діагноз. Свідок може потребувати підтримки близьких, відпочинку, безпечної розмови або професійної консультації, якщо переживання суттєво впливають на повсякденне життя.

Посібник ВООЗ із першої психологічної допомоги наголошує на практичній, гуманній підтримці без примусу до розповіді та на повазі до потреб постраждалих. Ці принципи застосовні до первинної підтримки після гострої події. Окремі працівники — педагог, медик, охоронець, соціальний працівник — мають діяти також відповідно до своїх професійних обов’язків, правил установи та процедур захисту.

Необхідно розуміти межі власної ролі. Свідок може допомогти отримати доступ до служб, залишатися поруч, передати конкретні спостереження й підтримати практичне рішення людини. Він не повинен проводити розслідування, ставити діагноз, самостійно оцінювати ризик повторного нападу за шкалою або брати на себе функції кризової, медичної та правової систем.

Чи працюють програми навчання свідків: що показують дослідження

Дослідження свідчать, що цілеспрямоване навчання може поліпшувати розпізнавання ризикованих ситуацій, готовність допомогти, відчуття здатності втрутитися та деякі форми реальної поведінки. Систематичний огляд Mujal та співавторів охопив 44 дослідження програм запобігання сексуальному насильству; автори виявили сприятливі зміни ставлень та поведінки, водночас лише частина робіт безпосередньо вимірювала поведінкові результати. Це важливе розрізнення: знання або намір допомогти не тотожні фактичному припиненню нападу.

Метааналіз Park і Kim (2023) включив 33 дослідження і 136 окремих результатів щодо програм реагування на партнерське й сексуальне насильство. Поліпшення спостерігалися у більшості оцінених сфер, зокрема розпізнаванні ситуацій, упевненості та діях свідків. Величина ефектів відрізнялася між результатами. Узагальнення слід співвідносити з контекстами досліджень: навчальні та студентські середовища представлені значно краще за домашнє насильство з високим ризиком фізичної ескалації.

Інший метааналіз програм у студентських спільнотах виявив позитивні зміни ставлень і поведінки, частина яких зберігалася щонайменше три місяці, хоча ефекти слабшали з часом. Результати таких програм підтверджують потенціал тренувань, але не дають підстав стверджувати, що конкретне фізичне втручання завжди є безпечним або що одне заняття саме по собі знижує поширеність тяжкого насильства в суспільстві.

Особливе обмеження доказів полягає в методах вимірювання: частина досліджень використовує опитування про готовність діяти, самозвіти учасників і короткі терміни спостереження. Реальні випадки насильства відрізняються від навчальних сценаріїв. Тому програми доцільно оцінювати за конкретними поведінковими та безпековими результатами, небажаними наслідками, тривалістю ефекту й захистом постраждалих.

Що потрібно для дієвої профілактики в організаціях і громадах

Освітня програма для свідків працює в ширшій системі, де потрібні зрозумілі процедури повідомлення, належна відповідь персоналу, підтримка постраждалих, безпечне середовище й відповідальність за насильницькі дії. Організація повинна чітко пояснювати, кому повідомляти про загрозу, як захищають приватність і хто відповідає за подальші дії. Тренування можуть включати розпізнавання небезпеки, розподіл ролей та вправи з безпечної комунікації.

Оновлена рамка ВООЗ RESPECT (2025) розглядає профілактику насильства проти жінок як сукупність взаємопов’язаних стратегій, серед яких безпечне середовище, доступність послуг, запобігання насильству щодо дітей і зміна норм, що підтримують насильство. Навчання спостерігачів може бути одним з елементів такої роботи. Ширшу модель науково обґрунтованої профілактики розкриває стаття «Запобігання насильству: соціально-екологічна модель і доказові втручання».

Поширені запитання

Чи повинен свідок особисто зупинити напад?

Ні. Якщо є ризик для життя чи здоров’я, безпечнішим і належним кроком є виклик поліції або єдиної екстреної служби. Фізичне протистояння може збільшити кількість постраждалих. Можливість прямого втручання оцінюють за конкретними умовами, а не як обов’язковий стандарт сміливості.

Чи можна повідомити поліцію, якщо постраждала людина не просила про це?

У ситуації безпосередньої небезпеки свідок може повідомити про побачене або почуте. При цьому потрібно передавати достовірні відомості й враховувати можливі наслідки для безпеки людини. Подальша правова і захисна робота належить уповноваженим службам. Коли термінової загрози немає, варто обговорити з дорослою постраждалою особою її потреби й бажаний спосіб отримання підтримки; щодо дітей діють окремі правила захисту.

Чи потрібно знімати насильство на відео?

Фіксація може бути корисною, але запис не повинен перешкоджати виклику допомоги, видавати місце перебування постраждалої людини, провокувати агресора або наражати вас на ризик. Не публікуйте матеріалів без дозволу постраждалої особи. За небезпеки можна просто повідомити служби й описати те, що ви бачили.

Що робити, якщо сусіди кричать, а я не знаю, чи там насильство?

Повідомте поліцію про конкретні звуки, погрози або прохання про допомогу та назвіть відому адресу. Не потрібно самостійно встановлювати, що саме відбувається за дверима, чи заходити до помешкання. Якщо є підозра на безпосередню загрозу, звернення до екстрених служб є пріоритетним.

Чи варто пропонувати людині негайно розірвати стосунки з кривдником?

Безпечний шлях залежить від наявності дітей, житла, фінансів, контролю над телефоном, попередніх погроз і багатьох інших умов. Негайний розрив не є універсальним рішенням. Корисніше запитати про потреби, допомогти встановити безпечний контакт зі спеціалізованою службою й підтримати право людини ухвалювати власні рішення.

Якщо людина мовчить або сміється після нападу, чи означає це, що насильства не було?

Поведінкова й емоційна реакція на загрозу може бути дуже різною. Мовчання, завмирання, відстороненість, нервовий сміх або відсутність видимих травм не дозволяють робити висновок, що події не сталося. Свідок має спиратися на конкретні відомості й підтримувати людину без вимоги демонструвати певні емоції.

Що робити, якщо я сам або сама неповнолітній свідок?

Не вступайте в фізичне протистояння. Зверніться до безпечного дорослого, працівника установи, поліції або служби екстреної допомоги. За загрози можна зателефонувати 112 чи 102. Для розмови й підтримки також існує дитяча гаряча лінія 116 111, зазначена на офіційному державному ресурсі.

Як підтримувати людину через кілька днів або тижнів?

Запитайте, чи підходить їй ваш спосіб зв’язку, чи потрібна практична допомога, супровід або інформація про фахівців. Уникайте повторного розпитування про подробиці та не поширюйте чужої історії. Підтримка може бути періодичною й невеликою, але передбачуваною. Якщо стан погіршується або загроза триває, допоможіть отримати професійну підтримку, не беручи на себе чужих рішень.

Пов’язані статті

Психологія насильства, примусового контролю, віктимізації та безпеки — базові поняття, механізми та система захисту.

Запобігання насильству: соціально-екологічна модель і доказові втручання — профілактичні стратегії та наукова оцінка програм.

Як говорити з людиною, яка зазнає насильства: підтримка без тиску — детальний маршрут допоміжної розмови.

Жорстоке поводження з дітьми: види, ознаки та захист — особливості захисту дітей.

Про комплексні організаційні заходи, захист заявників і критерії ефективності — Програми протидії сексуальним домаганням у закладах: що працює.

Додаткові матеріали: Як оцінюють ефективність програм запобігання насильству

Джерела

Jouriles, E. N., Krauss, A., Vu, N. L., Banyard, V. L., & McDonald, R. (2018). Bystander programs addressing sexual violence on college campuses: A systematic review and meta-analysis of program outcomes and delivery methods. Journal of American College Health, 66(6), 457–466. https://doi.org/10.1080/07448481.2018.1431906.

Mujal, G. N., Taylor, M. E., Fry, J. L., Gochez-Kerr, T. H., & Weaver, N. L. (2021). A systematic review of bystander interventions for the prevention of sexual violence. Trauma, Violence, & Abuse, 22(2), 381–396. https://doi.org/10.1177/1524838019849587.

Park, S., & Kim, S.-H. (2023). A systematic review and meta-analysis of bystander intervention programs for intimate partner violence and sexual assault. Psychology of Violence, 13(2), 93–106. https://doi.org/10.1037/vio0000456.

Right To Be. (2022). The 5Ds of Bystander Intervention. Навчальна модель.

World Health Organization, War Trauma Foundation, & World Vision International. (2011). Psychological first aid: Guide for field workers. Офіційне видання ВООЗ.

World Health Organization. (2014). Health care for women subjected to intimate partner violence or sexual violence: A clinical handbook. Офіційне видання ВООЗ.

World Health Organization. (2025). RESPECT women: Preventing violence against women, 2nd ed. Офіційне видання ВООЗ.

Державна служба України з надзвичайних ситуацій. (2026). Контакти екстрених служб і допомоги. Офіційний довідник.

Національна поліція України. (2023). Що робити, якщо стали свідком насильства? Офіційна рекомендація.

Національна поліція України. (2026). Як захистити себе та допомогти іншим у випадку домашнього насильства — поради поліції Дніпра. Офіційне повідомлення.

Урядовий контактний центр України. (2026). Гаряча лінія 1547 із питань протидії насильству. Офіційний ресурс.