Розлади, пов’язані з вживанням речовин та адиктивною поведінкою: види, ознаки та допомога
Автор: Український психологічний ХАБ · Опубліковано: 4 жовтня 2026 · Редакційна політика
Розлади, пов’язані з вживанням речовин та адиктивною поведінкою, — це група клінічно значущих станів, у яких вживання психоактивної речовини або повторювана поведінка пов’язані зі стійкою втратою контролю, шкодою, порушенням повсякденного функціонування чи іншими визначеними діагностичними ознаками. До цієї сфери належать розлади через алкоголь, нікотин, опіоїди, канабіноїди, стимулятори, седативні й інші речовини, а серед поведінкових розладів МКХ-11 окремо визнає розлад азартних ігор та ігровий розлад.
Важливо розрізняти сам факт вживання, ризиковане або шкідливе вживання, гостру інтоксикацію, фізичну залежність, синдром відміни та клінічний розлад залежності. Частота, кількість речовини, сильне захоплення або позитивний скринінговий результат самі по собі не встановлюють діагноз.
Цей матеріал пояснює класифікацію, ознаки й маршрути допомоги та не замінює індивідуальну клінічну оцінку. За підозри на передозування, тяжкий синдром відміни, психоз, судоми, порушення свідомості, небезпечне збудження або суїцидальний ризик потрібна невідкладна допомога.
Що означає ця група розладів
У сучасній клінічній класифікації корисно мислити не одним словом «залежність», а кількома рівнями проблеми. МКХ-11 Всесвітньої організації охорони здоров’я окремо описує розлади внаслідок вживання речовин і розлади внаслідок адиктивної поведінки. Для речовин класифікація також розрізняє ризиковане вживання, епізод шкідливого вживання, шкідливий патерн, залежність, інтоксикацію, синдром відміни та психічні розлади, спричинені речовиною.
Клінічні описи та діагностичні вимоги МКХ-11 створені для точнішої діагностики в клінічних умовах. Це означає, що одна й та сама речовина може бути пов’язана з різними станами, а допомога залежить від того, який саме стан є актуальним: ризик без уже наявної шкоди, шкода без залежності, сформована залежність, гостра інтоксикація, відміна або інший спричинений речовиною розлад.
Для ширшого пояснення самого поняття залежності дивіться матеріал «Аддикція (залежність): що це, ознаки, види та допомога». Про клінічні розлади саме через психоактивні речовини окремо розповідає сторінка «Розлади внаслідок вживання психоактивних речовин: види, ознаки, діагностика та допомога».
Вживання речовини, ризиковане вживання і клінічний розлад — різні стани
Вживання речовини
Вживання означає сам факт надходження речовини в організм. Воно не є діагнозом. Клінічна оцінка враховує речовину, дозу й спосіб вживання, частоту, контекст, супутні ліки, фізичні та психічні наслідки, здатність контролювати вживання й те, як воно впливає на повсякденне життя.
Ризиковане або небезпечне вживання
У МКХ-11 ризиковане вживання описує патерн, який суттєво підвищує ймовірність шкоди людині або іншим, але конкретна клінічно значуща шкода ще не настала. Воно не належить до психічних розладів, однак є підставою для профілактичного втручання. Саме таку логіку пояснюють Медіна-Мора і Роблес у огляді публічно-охоронного підходу МКХ-11.
Епізод шкідливого вживання
Це окремий епізод вживання, який уже спричинив клінічно значущу фізичну або психічну шкоду самій людині чи шкоду здоров’ю інших через її поведінку, але стійкий шкідливий патерн ще не встановлено.
Шкідливий патерн вживання
Шкідливий патерн означає повторюване або безперервне вживання, яке спричиняє клінічно значущу шкоду здоров’ю людини або здоров’ю інших. Це вже розлад, але він не тотожний залежності.
Розлад залежності
Залежність у МКХ-11 описує порушення регуляції вживання, що формується після повторюваного або безперервного вживання. Ключові домени — порушення контролю, зростання пріоритету речовини над іншими сферами життя та фізіологічні ознаки нейроадаптації, зокрема толерантність або синдром відміни. Для діагнозу потрібна визначена комбінація ознак і часовий патерн; МКХ-11 не зводить залежність до одного симптому.
Інтоксикація, потяг, толерантність і синдром відміни
Інтоксикація
Інтоксикація — гострий стан після вживання речовини, за якого змінюються свідомість, сприйняття, мислення, емоції, поведінка або фізіологічні функції. Вона може бути легкою або небезпечною для життя. Сам факт інтоксикації не доводить наявність залежності, хоча повторні інтоксикації можуть бути частиною ширшого клінічного патерну.
Потяг
Потяг — сильне суб’єктивне бажання вжити речовину або повернутися до певної поведінки. Він може бути важливою частиною залежнісного процесу та ризику рецидиву, але окремо не встановлює діагноз.
Толерантність
Толерантність означає зменшення ефекту тієї самої дози або потребу в іншій кількості речовини для досягнення звичного ефекту. Це одна з можливих фізіологічних ознак адаптації організму. Толерантність може виникати й під час медично обґрунтованого приймання деяких препаратів, тому її не можна автоматично прирівнювати до адикції.
Фізична залежність і синдром відміни
Фізична залежність — адаптація організму, за якої зниження дози або припинення речовини може викликати синдром відміни. Вона може виникати під час тривалого приймання ліків за призначенням і не є синонімом розладу залежності. Наприклад, спільна клінічна настанова з поступового припинення бензодіазепінів прямо попереджає, що після регулярного тривалого приймання ці препарати не слід різко скасовувати через ризик небезпечної відміни.
Синдром відміни — сукупність симптомів, що виникають після припинення або істотного зменшення речовини після повторного вживання. Докладно про відміну, її різні прояви й небезпечні варіанти читайте у статті «Абстиненція (синдром відміни): що це, симптоми, ризики та допомога».
Які розлади внаслідок вживання речовин виділяє МКХ-11
У МКХ-11 окремі групи передбачені для розладів через алкоголь, канабіс, синтетичні канабіноїди, опіоїди, седативні, снодійні або анксіолітичні засоби, кокаїн, інші стимулятори, синтетичні катинони, кофеїн, галюциногени, нікотин, леткі інгалянти, МДМА та споріднені речовини, дисоціативні речовини, інші визначені психоактивні речовини й лікарські засоби, кілька речовин одночасно або невідому речовину.
Клінічна картина й ризики відрізняються за класами речовин. Опіоїди насамперед створюють ризик пригнічення дихання і смертельного передозування; стимулятори можуть бути пов’язані з тяжким збудженням, серцево-судинними ускладненнями та психотичними симптомами; алкоголь і бензодіазепіни мають потенційно небезпечні варіанти відміни; нікотин формує залежність із власним профілем потягу та відміни.
Окремі канонічні матеріали ХАБу розкривають алкогольну залежність, наркотичну залежність та історичний термін «токсикоманія» у сучасному клінічному контексті.
Які ознаки справді мають клінічне значення
У різних розладів критерії відрізняються, тому універсальної домашньої перевірки не існує. Найбільш змістовними є не ярлики й не кількість вжитого сама по собі, а стійкі зміни контролю, пріоритетів, наслідків і функціонування.
Порушення контролю
Людина неодноразово вживає довше, частіше або в інших обставинах, ніж планувала; їй стає важко почати, зупинити або обмежити вживання чи поведінку; повторні спроби змінити патерн не дають очікуваного результату.
Зростання пріоритету
Речовина або поведінка поступово витісняє інші інтереси, обов’язки, сон, турботу про здоров’я, навчання, роботу чи стосунки. Велика частина часу може йти на пошук, вживання, відновлення після нього або повернення до поведінки.
Продовження попри наслідки
Патерн триває попри повторні фізичні, психічні, фінансові, сімейні, професійні або соціальні наслідки. Для клінічної оцінки важливо встановити причинний і часовий зв’язок, а не просто наявність будь-якої життєвої проблеми.
Шкода і порушення функціонування
Для багатьох діагнозів суттєве значення має те, чи призводить патерн до клінічно значущої шкоди або помітного порушення особистого, сімейного, соціального, навчального чи професійного функціонування.
Цикл потягу, винагороди й втрати контролю детальніше розглянуто в матеріалі «Залежність: як формується цикл потягу, винагороди і втрати контролю».
Скринінг не дорівнює діагнозу
Скринінговий результат показує, що ризик або симптоми потребують подальшої оцінки; він не встановлює клінічний діагноз автоматично. В Україні чинний стандарт МОЗ для неоопіоїдних психоактивних речовин передбачає ранній скринінг і подальшу комплексну оцінку, а діагностичне рішення спирається на клінічну картину та критерії відповідного розладу.
Поведінкові розлади: що офіційно визнано
МКХ-11 має окрему групу «розлади внаслідок адиктивної поведінки». На рівні окремо названих діагнозів у цій групі є розлад азартних ігор та ігровий розлад, пов’язаний із цифровими або відеоіграми.
Для обох принципово важливі порушення контролю, зростання пріоритету поведінки над іншими сферами життя та продовження попри негативні наслідки. Для ігрового розладу патерн має спричиняти значуще порушення функціонування; ВООЗ зазначає, що патерн зазвичай має бути очевидним щонайменше 12 місяців, хоча за тяжкої симптоматики потрібний період може бути коротшим.
Докладне розмежування офіційно визнаних і досліджуваних форм наведене у статті «Поведінкові залежності: що це, які розлади визнані та де проходить межа». Окремо про азартні ігри — «Ігрова залежність (лудоманія): коли азарт перестає бути розвагою».
Такі популярні формули, як «залежність від смартфона», «залежність від соціальних мереж», «шопінг-залежність», «роботоголізм» або «харчова залежність», не слід автоматично подавати як встановлені діагнози МКХ-11. Частина цих явищ активно досліджується, частина належить до інших клінічних категорій, а для деяких наукового консенсусу як щодо окремого адиктивного розладу немає.
Психічні розлади, спричинені речовинами, і коморбідність
МКХ-11 передбачає не лише залежність, інтоксикацію та відміну, а й психічні розлади, спричинені речовинами, зокрема психотичні, афективні, тривожні та інші синдроми. Клінічний огляд МКХ-11 підкреслює, що такі стани можуть кодуватися додатково залежно від конкретної ситуації.
Психотичні симптоми після вживання речовини не означають автоматично первинний психотичний розлад, так само як наявність первинного психічного розладу не виключає одночасної залежнісної проблеми. Диференційна оцінка враховує часовий зв’язок із речовиною, тривалість симптомів, попередні епізоди, сімейний анамнез, інші ліки й соматичні причини.
Коморбідність означає одночасну наявність двох або більше клінічних станів. Депресивні, тривожні, травматичні, психотичні та нейророзвиткові розлади можуть співіснувати з проблемним вживанням речовин. Допомога має охоплювати обидві сторони клінічної картини, а не пояснювати всі симптоми одним діагнозом.
Коли потрібна невідкладна допомога
Негайно телефонуйте 103 або 112, якщо є втрата свідомості, відсутнє або різко утруднене дихання, судоми, виражене посиніння, підозра на передозування, гострий психоз із небезпечною поведінкою, тяжке збудження чи сплутаність свідомості, раптовий сильний біль у грудях, небезпечне перегрівання, а також безпосередній суїцидальний ризик. Офіційний перелік екстрених номерів ДСНС підтверджує 103 для екстреної медичної допомоги та 112 як єдиний номер для надзвичайних ситуацій.
Підозра на опіоїдне передозування
Поєднання непритомності та порушення дихання після можливого вживання опіоїдів є критичною ситуацією. ВООЗ визначає налоксон як препарат, здатний швидко усунути дію опіоїдів і запобігти смерті, якщо його застосовано вчасно. Налоксон не замінює виклик екстреної допомоги та не є універсальним антидотом для передозування іншими речовинами.
Алкогольна відміна
Після тривалого інтенсивного вживання алкоголю різке припинення може спричинити тяжку відміну з судомами або делірієм. Рекомендації ВООЗ щодо ведення алкогольної відміни передбачають медичну оцінку ризику, а людей із ризиком тяжкої відміни або серйозними супутніми станами рекомендують вести в умовах належного медичного нагляду.
Бензодіазепіни
Регулярне тривале приймання бензодіазепінів може призвести до фізичної залежності. Настанова ASAM 2025 року рекомендує не припиняти такі препарати різко в людей із імовірною фізичною залежністю, а планувати поступове зниження разом із клініцистом.
Домашні схеми «детоксу», самостійне різке припинення алкоголю або бензодіазепінів після тривалого регулярного вживання, а також спроби самостійно лікувати тяжку інтоксикацію можуть бути небезпечними.
Як лікують залежнісні розлади
Лікування підбирають за конкретним розладом, речовиною, тяжкістю, ризиком відміни й передозування, психічною та соматичною коморбідністю, віком, соціальними обставинами й цілями людини. Міжнародні стандарти ВООЗ та Управління ООН з наркотиків і злочинності описують доказове лікування як систему, що поєднує різні рівні допомоги, втручання та підтримку.
Детоксикація і лікування відміни
Детоксикація або медичне ведення відміни потрібні тоді, коли слід безпечно пройти гострий період після припинення речовини. Це лише один можливий етап допомоги. Окрема стаття про детоксикацію пояснює, чому очищення організму або купірування відміни не є самостійним лікуванням залежності.
Психотерапевтичні й психосоціальні втручання
Структуровані психосоціальні втручання можуть включати мотиваційні підходи, когнітивно-поведінкові методи, сімейну роботу, заохочувальні програми та інші методи залежно від розладу. В Україні стандарт МОЗ для неоопіоїдних психоактивних речовин прямо передбачає доказові психосоціальні втручання й ранні короткі інтервенції.
Фармакотерапія
Лікарські засоби застосовують не для кожного типу залежності й не за одним універсальним протоколом. Доказова фармакотерапія існує, зокрема, для опіоїдної та алкогольної залежності й для припинення вживання нікотину; вибір препарату, протипоказання, взаємодії та тривалість лікування визначає клініцист відповідно до чинних стандартів.
Замісна підтримувальна терапія при опіоїдній залежності
В Україні замісна підтримувальна терапія є частиною офіційної системи лікування опіоїдної залежності. Центр громадського здоров’я вказує, що для ЗПТ використовують метадон і бупренорфін. Це контрольоване медичне лікування, спрямоване на стабілізацію стану, зменшення потягу й ризиків, пов’язаних із немедичним вживанням опіоїдів.
Чинний стандарт МОЗ України щодо розладів унаслідок вживання опіоїдів регулює діагностику та лікування цих станів. Метадон і бупренорфін у межах ЗПТ не слід описувати як «заміщення однієї залежності іншою»: це лікарські засоби з визначеним режимом, дозуванням і клінічним контролем.
Лікування алкогольних розладів
В Україні з грудня 2025 року діє окремий стандарт медичної допомоги для психічних і поведінкових розладів унаслідок вживання алкоголю. Він охоплює клінічну оцінку, лікування й маршрутизацію відповідно до тяжкості стану. Самостійне різке припинення алкоголю після тривалого інтенсивного вживання може бути небезпечним через ризик тяжкої відміни.
Зменшення шкоди — частина системи допомоги
Зменшення шкоди спрямоване на зниження смертності, інфекційних, соматичних і соціальних наслідків навіть тоді, коли людина ще не досягла повної відмови від речовини. Українська Національна модель надання допомоги описує допомогу як безперервний континуум — від раннього виявлення до лікування, ресоціалізації та відновлення — із доказовими втручаннями, правозахисним і травма-інформованим підходами.
Залежно від ситуації до зменшення шкоди можуть належати профілактика передозування, доступ до налоксону, програми ЗПТ, профілактика інфекцій, тестування та лікування ВІЛ і вірусних гепатитів, безпечніші медичні практики й низькопорогове залучення до допомоги. Конкретний набір послуг визначається потребами людини й локальною системою допомоги.
Ремісія, рецидив і відновлення
Ремісія означає стан, за якого прояви розладу зменшилися настільки, що визначені діагностичні вимоги протягом відповідного періоду більше не виконуються або виконуються не повністю. Конкретні часові критерії залежать від класифікації й розладу; клінічні специфікатори та вимоги описані в CDDR МКХ-11.
Рецидив — повернення клінічно значущого проблемного патерну після періоду поліпшення або припинення. Він вимагає повторної оцінки тригерів, ризику передозування, плану лікування й підтримки. Рецидив не є доказом «слабкої волі» і не обнуляє попередні зміни.
Про потяг, тригери й план подальших дій читайте у статті «Чому залежність часто повертається: тригери, потяг і рецидив без моралізаторства».
Як звернутися по допомогу в Україні
У квітні 2026 року Центр громадського здоров’я оприлюднив Національну модель надання допомоги особам, які вживають психоактивні речовини та мають розлади, пов’язані з їх вживанням, включаючи алкоголь. Вона розглядає допомогу як континуум: раннє виявлення і скринінг, оцінка потреб, лікування, психосоціальна підтримка, ресоціалізація та відновлення.
Практичною точкою входу може бути сімейний лікар або інший медичний фахівець, який оцінить ризик, стан відміни, соматичні й психічні симптоми та потребу в спеціалізованій допомозі. Для опіоїдної залежності можна звертатися до закладів, що надають ЗПТ; Центр громадського здоров’я підтримує актуальну інформацію про цю програму.
Державна Стратегія наркополітики до 2030 року закріплює розвиток профілактики, лікування, зменшення шкоди, реабілітації та міжсекторальної взаємодії як напрям сучасної політики України.
Якщо стан гострий або небезпечний для життя, маршрут починається не з планового психологічного консультування, а з екстреної медичної допомоги: 103 або 112.
Що можуть зробити близькі
Близькі можуть підтримувати звернення по допомогу, говорити про конкретні спостережувані наслідки без приниження, не давати гроші на ризиковану поведінку, не приховувати гострі небезпечні стани й мати власний план безпеки. Спроба повністю контролювати іншу людину зазвичай не замінює лікування.
Про фінансові, житлові та особисті межі в таких ситуаціях читайте у статті «Як встановити межі з близькою людиною, яка має залежність».
Поширені запитання
Чи означає щоденне вживання, що людина має залежність?
Ні. Частота важлива, але діагноз встановлюють за поєднанням ознак, патерном у часі, контролем, пріоритетом, фізіологічними проявами, шкодою та функціонуванням. Водночас щоденне вживання деяких речовин може істотно підвищувати ризики й потребує оцінки.
Чи можна мати фізичну залежність без адиктивного розладу?
Так. Фізична залежність може виникнути як фармакологічна адаптація під час тривалого приймання певних ліків. Її наявність означає ризик синдрому відміни при різкому припиненні, але сама по собі не доводить втрату контролю чи клінічну залежність у ширшому сенсі.
Чи обов’язкова толерантність для діагнозу залежності?
Ні. Толерантність є однією з можливих фізіологічних ознак. Діагностичне рішення ґрунтується на визначеній сукупності ознак, а не на одному прояві.
Чи достатньо пройти детоксикацію?
Ні. Детоксикація може бути потрібна для безпечного ведення гострої відміни, але лікування залежності зазвичай потребує подальшого плану: психосоціальних втручань, за показаннями фармакотерапії, роботи з коморбідними станами, зменшення шкоди, підтримання ремісії та соціального відновлення.
Чи є залежність від смартфона або соціальних мереж офіційним діагнозом МКХ-11?
Окремого діагнозу «залежність від смартфона» або «залежність від соціальних мереж» у МКХ-11 немає. Проблемне використання цифрових медіа може бути реальним і клінічно значущим, але його слід оцінювати без автоматичного перенесення критеріїв азартного або ігрового розладу.
Чи є «лудоманія» сучасним клінічним терміном?
У побуті слово «лудоманія» часто використовують для залежності від азартних ігор. У МКХ-11 канонічна категорія — розлад азартних ігор. Саме її діагностичні вимоги слід використовувати в клінічному контексті.
Хто може встановити діагноз?
Діагноз потребує клінічної оцінки фахівцем охорони здоров’я, який працює в межах своєї компетенції. ВООЗ розробила CDDR саме як клінічний посібник для фахівців, що діагностують психічні, поведінкові й нейророзвиткові розлади.
Коли не варто чекати планового прийому?
При непритомності, порушенні дихання, судомах, тяжкій сплутаності свідомості, підозрі на передозування, гострому психозі з небезпечною поведінкою або безпосередньому суїцидальному ризику потрібна екстрена допомога — 103 або 112.
Пов’язані статті
Джерела
American Society of Addiction Medicine. (2025). Joint Clinical Practice Guideline on Benzodiazepine Tapering: Considerations When Benzodiazepine Risks Outweigh Benefits. ASAM.
Medina-Mora, M. E., & Robles, R. (2024). How the ICD-11 and the CDDR address the public health dimensions of substance use. World Psychiatry, 23(3), 449–451. https://doi.org/10.1002/wps.21252.
World Health Organization. (2012). Management of alcohol withdrawal. mhGAP Evidence Centre. WHO.
World Health Organization. (2020). Addictive behaviours: Gaming disorder. WHO.
World Health Organization & United Nations Office on Drugs and Crime. (2020). International Standards for the Treatment of Drug Use Disorders: revised edition incorporating results of field-testing. WHO.
World Health Organization. (2024). Clinical descriptions and diagnostic requirements for ICD-11 mental, behavioural and neurodevelopmental disorders. WHO.
World Health Organization. (2024). Gambling. WHO.
World Health Organization. (2025). Opioid overdose. WHO.
World Health Organization. Terminology and classifications: Alcohol, Drugs and Addictive Behaviours. WHO.
Кабінет Міністрів України. (2025). Стратегія наркополітики на період до 2030 року, розпорядження № 920-р від 20 серпня 2025 року. Верховна Рада України.
Міністерство охорони здоров’я України. (2025). Стандарт медичної допомоги «Психічні та поведінкові розлади внаслідок вживання психоактивних речовин та стимуляторів за виключенням опіоїдів», наказ № 84 від 13 січня 2025 року. МОЗ України.
Міністерство охорони здоров’я України. (2025). Стандарт медичної допомоги «Розлади психіки та поведінки внаслідок вживання опіоїдів», наказ № 1102 від 11 липня 2025 року. МОЗ України.
Міністерство охорони здоров’я України. (2025). Стандарт медичної допомоги «Психічні та поведінкові розлади внаслідок вживання алкоголю», наказ № 1897 від 16 грудня 2025 року. МОЗ України.
Центр громадського здоров’я МОЗ України. (2026). В Україні розроблено Національну модель надання допомоги особам, які вживають психоактивні речовини та мають розлади, пов’язані з їх вживанням, включаючи алкоголь. ЦГЗ.
Центр громадського здоров’я МОЗ України. Замісна підтримувальна терапія (ЗПТ). ЦГЗ.