Розлади внаслідок вживання психоактивних речовин: види, ознаки, діагностика та допомога

10 лип. 2023 р.

Читати 12 хв

Оновлено: 4 жовт.

Автор: Український психологічний ХАБ · Опубліковано: 10 липня 2023 · Редакційна політика

Розлади внаслідок вживання психоактивних речовин — це група клінічно значущих станів, пов’язаних із вживанням алкоголю, нікотину, канабісу, опіоїдів, седативних і снодійних засобів, стимуляторів, кокаїну, галюциногенів та інших речовин. До них належать не лише залежність, а й окремі епізоди або стійкі патерни шкідливого вживання, інтоксикація, синдром відміни та деякі спричинені речовинами психічні розлади. МКХ-11 Всесвітньої організації охорони здоров’я розрізняє ці стани та окремо описує ризиковане вживання, за якого ризик шкоди вже підвищений, але сама шкода ще не обов’язково настала.

Вживання речовини саме по собі не означає залежності й не є підставою для клінічного діагнозу. Діагностика ґрунтується на характері вживання, його наслідках, контролі над поведінкою, пріоритетності речовини, фізіологічних ознаках, психічному й соматичному стані та клінічному контексті. Актуальні клінічні описи й діагностичні вимоги МКХ-11 (CDDR) призначені для професійного клінічного застосування, тому самодіагностика за переліком симптомів або результатом тесту не замінює оцінювання фахівцем.

Ця стаття має інформаційний характер. Якщо людина непритомна, дихає рідко або нерегулярно, має судоми, тяжке збудження чи сплутаність свідомості, виражений психоз, суїцидальні наміри або є підозра на передозування, потрібна невідкладна допомога: в Україні викликайте 103 або 112 і виконуйте інструкції диспетчера.

Що таке психоактивна речовина

Психоактивною називають речовину, яка після потрапляння в організм впливає на психічні процеси — наприклад, на сприйняття, настрій, увагу, поведінку або рівень активації. ВООЗ використовує цей термін як нейтральний опис речовин незалежно від того, легальні вони чи нелегальні. Водночас психоактивність не означає, що речовина обов’язково спричинить залежність.

Клінічно важливо враховувати не побутовий ярлик «наркотик», а конкретну речовину або клас речовин, дозу й шлях введення, частоту та тривалість вживання, одночасне вживання інших речовин і ліків, а також індивідуальні медичні та психічні фактори ризику.

Вживання, ризик, шкода і залежність: це різні поняття

Вживання речовини

Факт вживання описує подію або поведінку. Він не повідомляє сам по собі, чи є у людини клінічний розлад. Навіть регулярність або певна кількість речовини без ширшої клінічної оцінки не є автоматичним діагностичним критерієм.

Ризиковане вживання

У МКХ-11 ризиковане вживання означає патерн, який достатньо підвищує ймовірність шкідливих наслідків для фізичного або психічного здоров’я самої людини чи інших людей, хоча клінічно значуща шкода ще не настала. Воно є важливою точкою для профілактичної роботи, коротких втручань і зниження ризику.

Епізод шкідливого вживання і шкідливий патерн

Шкідливе вживання описує ситуацію, коли вживання вже спричинило клінічно значущу фізичну або психічну шкоду людині чи призвело до поведінки, що завдала шкоди здоров’ю інших. МКХ-11 розділяє одиничний епізод шкідливого вживання та повторюваний шкідливий патерн. Це не тотожне залежності.

Інтоксикація

Інтоксикація — гострий стан після вживання речовини, коли її фармакологічна дія спричиняє клінічно значущі зміни свідомості, сприйняття, емоцій, поведінки, координації або інших функцій. Тяжкість залежить від речовини, дози, поєднань та стану людини. Інтоксикація може виникати як у людини із залежністю, так і без неї.

Потяг, толерантність і фізична залежність

Потяг — суб’єктивне сильне бажання вжити речовину. Толерантність означає зменшення ефекту тієї самої дози або потребу в іншій дозі для досягнення подібного ефекту. Фізична залежність означає нейроадаптацію організму, через яку після зменшення або припинення речовини може виникати синдром відміни.

Фізична залежність, толерантність або синдром відміни самі по собі не дорівнюють розладу залежності. Наприклад, фізична залежність може формуватися під час тривалого приймання деяких призначених лікарських засобів. Для клінічного діагнозу залежності оцінюють ширший патерн регуляції вживання.

Розлад залежності

У МКХ-11 залежність визначається як розлад регуляції вживання, що виникає після повторного або безперервного вживання. Ключовим є сильний внутрішній потяг до речовини, який проявляється порушенням контролю, зростанням пріоритетності вживання порівняно з іншими заняттями та продовженням вживання попри шкоду або негативні наслідки. Фізіологічні ознаки, зокрема толерантність і синдром відміни, можуть бути присутні, але клінічна картина не зводиться до них.

Які класи речовин виділяє МКХ-11

МКХ-11 має окремі категорії розладів, пов’язаних із вживанням алкоголю, канабісу, синтетичних канабіноїдів, опіоїдів, седативних, снодійних або анксіолітичних засобів, кокаїну, стимуляторів на кшталт амфетаміну й метамфетаміну, синтетичних катинонів, кофеїну, галюциногенів, нікотину, летких інгалянтів, МДМА та споріднених речовин, дисоціативних речовин, інших визначених речовин і медикаментів, кількох речовин одночасно та невідомих або невизначених речовин. Офіційний перелік категорій ВООЗ потрібен саме для точного розрізнення причинного класу, а не для створення одного універсального ярлика «залежність».

У клінічній практиці один і той самий клас речовин може бути пов’язаний з різними станами: гострою інтоксикацією, шкідливим вживанням, залежністю, синдромом відміни, делірієм, психотичними або іншими спричиненими речовиною психічними розладами. Не всі ці стани можливі або типові для кожної речовини, тому оцінювання завжди має бути речовиноспецифічним.

Які ознаки можуть вказувати на клінічно значущу проблему

Окрема ознака не встановлює діагноз. Значення має поєднання проявів, їхня тривалість, зв’язок із речовиною та вплив на здоров’я і функціонування. Підставою звернутися по оцінювання можуть бути такі зміни:

• людині дедалі важче контролювати початок, завершення, частоту або обставини вживання;

• речовина посідає дедалі важливіше місце, витісняючи сон, роботу, навчання, стосунки, догляд за собою або інші значущі заняття;

• вживання продовжується попри очевидні фізичні, психічні, сімейні, професійні чи соціальні наслідки;

• з’являються повторні епізоди небезпечної інтоксикації, травм, конфліктів або ризикованої поведінки;

• виникають виражений потяг, толерантність або симптоми відміни;

• людина неодноразово намагається змінити вживання, але повертається до попереднього патерну;

• на тлі вживання або відміни з’являються депресивні, тривожні, психотичні, когнітивні чи інші психічні симптоми.

Такі прояви мають різну вагу залежно від речовини та контексту. Діагностична оцінка потрібна ще й тому, що схожі симптоми можуть бути пов’язані з іншим психічним розладом, соматичним захворюванням, побічною дією ліків або поєднанням кількох причин.

Які наслідки можуть виникати

Наслідки залежать від конкретної речовини, способу й тривалості вживання, дози, поєднання з іншими речовинами та індивідуального стану здоров’я. Гостра шкода може включати передозування, травми, порушення свідомості, небезпечні зміни поведінки, серцево-судинні або дихальні ускладнення та гострі психічні симптоми. Довготривале шкідливе вживання може бути пов’язане з ураженням органів і систем, порушенням сну, когнітивними та емоційними проблемами, погіршенням навчального або професійного функціонування та соціальними наслідками. Конкретний профіль ризику суттєво відрізняється між алкоголем, нікотином, опіоїдами, стимуляторами, седативними засобами й іншими класами.

Психічні наслідки також не є однаковими для всіх речовин. Інтоксикація або відміна можуть супроводжуватися тривогою, депресивними симптомами, безсонням, когнітивними змінами, делірієм або психотичними проявами. Клінічно важливо визначити, чи симптоми спричинені речовиною, чи є проявом незалежного психічного розладу, чи обидва стани співіснують.

Поліречовинне вживання

Одночасне або послідовне вживання кількох речовин може змінювати клінічну картину й підвищувати ризик небезпечних взаємодій. Особливо ризиковані комбінації речовин, що пригнічують дихання та свідомість. ВООЗ окремо попереджає, що поєднання опіоїдів з алкоголем, бензодіазепінами або іншими речовинами, які пригнічують дихання, підвищує ризик опіоїдного передозування. Дані ВООЗ про опіоїдне передозування

Синдром відміни: коли припинення вживання потребує медичної уваги

Синдром відміни виникає після припинення або значного зменшення речовини в умовах сформованої фізіологічної залежності або після тривалого інтенсивного вживання. Прояви залежать від речовини: це можуть бути тривога, безсоння, тремор, пітливість, нудота, біль, вегетативні симптоми, зміни настрою, а в окремих випадках — судоми, делірій чи інші небезпечні ускладнення.

Особливої уваги потребує алкогольний синдром відміни та відміна бензодіазепінів. Різке припинення бензодіазепінів у людини з фізичною залежністю може бути небезпечним; спільна клінічна настанова 2025 року під керівництвом ASAM рекомендує не припиняти їх раптово в таких випадках і проводити зниження під клінічним наглядом. Самостійні «схеми детоксу» для потенційно небезпечної відміни не є безпечною заміною медичної оцінки.

Коли потрібна невідкладна допомога

Негайно телефонуйте 103 або 112, якщо після вживання чи відміни людина непритомна або її важко розбудити, дихає рідко, поверхнево чи нерегулярно, має судоми, виражене порушення свідомості, делірій, тяжке збудження, небезпечну агресію, гострий психоз, суїцидальні наміри або є підозра на передозування. Номери 103 і 112 визначені українським законодавством для виклику екстреної медичної допомоги. Правила виклику екстреної медичної допомоги передбачають обидва номери.

За підозри на опіоїдне передозування критично небезпечним є пригнічення дихання. ВООЗ зазначає, що налоксон може запобігти смерті від опіоїдного передозування, якщо його застосувати вчасно. Якщо налоксон доступний і людина навчена ним користуватися, його застосовують паралельно з викликом екстреної допомоги; після цього все одно потрібне медичне спостереження. Не відкладайте виклик 103/112, очікуючи, що стан мине сам.

Як встановлюють діагноз

Діагноз встановлюють за результатами клінічної оцінки. В Україні чинні окремі стандарти медичної допомоги для розладів, пов’язаних з алкоголем, опіоїдами та іншими психоактивними речовинами і стимуляторами. Вони описують маршрути скринінгу, оцінювання, діагностики та лікування для відповідних клінічних ситуацій.

Під час оцінювання фахівець зазвичай з’ясовує, які речовини і медикаменти людина вживає, як часто і в яких обставинах; чи були інтоксикації, передозування або синдром відміни; як змінювалися контроль і пріоритетність вживання; які наслідки виникли для фізичного та психічного здоров’я; чи є вагітність, хронічні захворювання, призначені ліки або одночасне вживання кількох речовин.

Окремо оцінюють психічний стан, зокрема депресивні й тривожні симптоми, психоз, когнітивні зміни, ризик самоушкодження та суїциду. За показаннями проводять фізикальне обстеження, лабораторні й інструментальні дослідження для виявлення інтоксикації, ускладнень або супутніх захворювань.

Токсикологічний тест може підтвердити наявність певної речовини або її метаболітів у межах конкретного часового вікна, але сам по собі не встановлює залежність, тяжкість розладу чи причину всіх симптомів.

Скринінг — це не діагноз

Скринінгові опитувальники допомагають виявити підвищений ризик і визначити, кому потрібне детальніше оцінювання. Позитивний результат не означає, що розлад уже діагностовано; негативний результат також не скасовує клінічного оцінювання, якщо є симптоми або небезпечний контекст. Український стандарт для не-опіоїдних ПАР передбачає раннє виявлення і короткі структуровані втручання для людей, у яких є ризиковане вживання без встановленої залежності. МОЗ України описує цей підхід як частину сучасної системи допомоги.

Коморбідність і диференційна діагностика

Розлад, пов’язаний із вживанням речовини, може співіснувати з депресією, тривожними розладами, ПТСР, розладами особистості, нейророзвитковими розладами або іншими психічними станами. Клінічне завдання полягає не в тому, щоб автоматично пояснити всі симптоми «залежністю», а в тому, щоб визначити часовий зв’язок симптомів із вживанням та відміною, перебіг у періоди без речовини, попередній анамнез і незалежні ознаки іншого розладу.

Психотичні симптоми потребують особливої уваги. Психоз, спричинений речовиною, та первинний психотичний розлад можуть мати подібні прояви, але різняться клінічним контекстом і перебігом. Гострий психоз із небезпекою для себе або інших — підстава для невідкладної оцінки, незалежно від того, чи відома причина.

Лікування: з чого складається доказова допомога

Сучасне лікування не зводиться до одного методу. Міжнародні стандарти ВООЗ і Управління ООН з наркотиків і злочинності описують комплексну систему допомоги, що поєднує медичні, психологічні та соціальні компоненти й добирається за видом речовини, тяжкістю стану, ризиками та потребами людини.

Детоксикація і лікування залежності — не одне й те саме

Детоксикація або медичне ведення відміни спрямовані на безпечне переживання гострого періоду, стабілізацію стану та лікування ускладнень. Вона може бути необхідним етапом, але сама по собі не усуває розлад регуляції вживання, тригери, коморбідні стани та соціальні фактори. Після стабілізації потрібен план подальшого лікування й підтримки відповідно до конкретного розладу.

Психологічні та психосоціальні втручання

Залежно від речовини й клінічної ситуації застосовують мотиваційні втручання, когнітивно-поведінкові підходи, управління підкріпленнями, сімейні або партнерські втручання та інші структуровані методи. Сила доказів різниться між розладами. Наприклад, ВООЗ рекомендує поєднувати психосоціальні й фармакологічні втручання при алкогольній залежності; це сильна рекомендація з помірною визначеністю доказів.

Для різних речовин немає універсальної психотерапевтичної або медикаментозної схеми. Рішення про лікування приймають після оцінки діагнозу, тяжкості, попереднього досвіду лікування, супутніх захворювань, ризику передозування, взаємодій із ліками та цілей самої людини.

Фармакотерапія

Лікарські засоби можуть зменшувати симптоми відміни, потяг, ризик рецидиву або інші клінічно значущі прояви, але показання залежать від конкретної речовини. Препарат, доза, тривалість і необхідність медичного спостереження визначаються клінічно. Самостійне використання рецептурних препаратів для «лікування залежності» може бути небезпечним, особливо при поліречовинному вживанні.

Замісна підтримувальна терапія при опіоїдній залежності

Для опіоїдної залежності окреме місце має замісна підтримувальна терапія. У 2026 році ВООЗ знову підтвердила сильні рекомендації щодо підтримувального лікування опіоїдними агоністами метадоном і пероральним бупренорфіном. Оновлення ВООЗ 2026 року підкреслює цей підхід як доказове лікування опіоїдної залежності.

В Україні ЗПТ із метадоном і бупренорфіном є частиною системи допомоги при опіоїдній залежності. Центр громадського здоров’я МОЗ України публікує актуальну статистику програми, а чинний стандарт медичної допомоги щодо опіоїдів регулює клінічну допомогу. ЗПТ є лікуванням; її некоректно описувати як просту «заміну однієї залежності іншою».

Зменшення шкоди

Зменшення шкоди — доказові заходи, спрямовані на зниження негативних наслідків вживання для здоров’я й життя навіть тоді, коли повне припинення вживання не досягнуто або не є негайною метою. В Україні цей компонент прямо включений до Стратегії наркополітики на період до 2030 року разом із раннім виявленням, медичною та психосоціальною допомогою, соціальними послугами й ресоціалізацією.

До зменшення шкоди можуть належати профілактика передозування, доступ до налоксону для людей, які можуть стати свідками опіоїдного передозування, профілактика ВІЛ і вірусних гепатитів, безпечніші практики та зв’язок із лікуванням і соціальною допомогою. Конкретний набір послуг залежить від речовини, ризиків і місцевої програми.

Допомога в Україні: куди звертатися

У 2026 році Центр громадського здоров’я представив Національну модель надання допомоги людям, які вживають психоактивні речовини та мають пов’язані з ними розлади. Вона задає загальну рамку медичної та психосоціальної допомоги, включно з алкоголем.

Почати можна з сімейного лікаря або профільного фахівця з психічного здоров’я чи лікування залежностей. За наявності конкретної речовини або небезпечного синдрому відміни маршрут залежить від чинного стандарту й стану людини. Якщо є гостра небезпека — передозування, пригнічення свідомості або дихання, судоми, делірій, гострий психоз чи суїцидальний ризик — потрібна екстрена допомога 103/112.

Під час звернення корисно максимально точно повідомити, які речовини, ліки й алкоголь могли бути вжиті, коли, приблизно в якій кількості, чи були передозування або відміна раніше та які хронічні хвороби й призначені препарати має людина. Це медична інформація, а не привід для осуду.

Ремісія, рецидив і відновлення

Ремісія означає клінічно визначений період, коли прояви розладу залежності суттєво зменшилися або відсутні відповідно до діагностичної системи. Відновлення ширше за сам факт невживання: воно може включати фізичне й психічне здоров’я, стабілізацію побуту, повернення до значущих ролей, відновлення стосунків, лікування супутніх розладів і зниження ризиків.

Повернення до вживання після періоду ремісії потребує повторної оцінки ризиків і коригування плану допомоги. Воно не робить попереднє лікування «марним». Особливо небезпечним є повернення до опіоїдів після періоду невживання, коли толерантність могла знизитися і ризик передозування зростає. Детальніше — у матеріалі «Чому залежність часто повертається: тригери, потяг і рецидив без моралізаторства».

Що може зробити близька людина

Корисна допомога поєднує підтримку з чіткими межами. Варто говорити про конкретні спостережувані факти й ризики, пропонувати звернення до фахівця, допомагати з організацією візиту або екстреного виклику, якщо є небезпека, і водночас не приховувати наслідки вживання та не брати на себе повний контроль над життям іншої дорослої людини.

Сором, приниження та моралізаторство зменшують шанс на конструктивний контакт. Українська Стратегія наркополітики до 2030 року окремо закріплює принцип недопущення дискримінації та стигматизації. Практичний матеріал про межі: «Як встановити межі з близькою людиною, яка має залежність».

Терміни «наркоманія», «алкоголізм» і «токсикоманія»

Ці слова досі трапляються в побуті, медіа та старіших текстах, але сучасна клінічна мова описує конкретний розлад і конкретну речовину: наприклад, алкогольну або опіоїдну залежність, шкідливий патерн вживання, інтоксикацію чи синдром відміни. Такий підхід точніший і менше стигматизує. Про історичний і сучасний статус терміна «наркоманія» читайте в матеріалі «Наркоманія: що означає цей термін, як розпізнати залежність і де шукати допомогу».

Чим розлади через речовини відрізняються від поведінкових залежностей

Розлади внаслідок вживання речовин мають конкретний фармакологічний чинник. Поведінкові розлади не потребують надходження психоактивної речовини. У МКХ-11 окремо офіційно визнані розлад азартної гри та ігровий розлад, пов’язаний із відеоіграми. Інтенсивне користування смартфоном, соціальними мережами, перегляд порнографії, робота, покупки або інша повторювана поведінка не повинні автоматично називатися «залежністю» без відповідного клінічного статусу й оцінки. Детальніше: «Поведінкові залежності: що це, які розлади визнані та де проходить межа».

Поширені запитання

Чи означає регулярне вживання, що в людини є залежність?

Ні. Регулярність важлива для оцінки, але діагноз залежності встановлюють за клінічним патерном регуляції вживання та іншими діагностичними вимогами. Можливі ризиковане або шкідливе вживання без залежності, а також інші стани.

Чи обов’язково мають бути толерантність і синдром відміни?

Ні. Фізіологічні ознаки можуть підтримувати діагностичну картину, але залежність не зводиться до толерантності й відміни. Водночас фізична залежність може існувати без розладу залежності.

Чи може один епізод вживання бути клінічно значущим?

Так. МКХ-11 має категорію епізоду шкідливого вживання, якщо конкретний епізод уже спричинив клінічно значущу шкоду здоров’ю людини або через поведінку — здоров’ю інших. Також один епізод може призвести до тяжкої інтоксикації або передозування.

Чи можна поставити діагноз за аналізом крові або сечі?

Ні. Аналіз може допомогти встановити факт нещодавнього контакту з певною речовиною або оцінити ускладнення, але діагноз розладу залежить від клінічної картини, історії та контексту.

Чи можна самостійно припинити алкоголь або бензодіазепіни?

Різке припинення після тривалого або інтенсивного вживання може бути небезпечним. За ймовірної фізичної залежності потрібна медична оцінка. При судомах, делірії, різкому погіршенні свідомості або інших тяжких симптомах телефонуйте 103/112.

Чи є детоксикація лікуванням залежності?

Детоксикація або медичне ведення відміни вирішують гостре завдання стабілізації. Для самого розладу залежності зазвичай потрібен подальший план: психосоціальні втручання, речовиноспецифічна фармакотерапія за показаннями, зменшення шкоди, підтримка ремісії та соціальне відновлення.

Чи лікують опіоїдну залежність метадоном або бупренорфіном?

Так. Підтримувальне лікування опіоїдними агоністами, зокрема метадоном і бупренорфіном, має сильну міжнародну доказову підтримку й застосовується в Україні в межах ЗПТ. Призначення та ведення здійснюються в системі медичної допомоги.

Чи кожна сильна звичка є залежністю?

Ні. Клінічний термін «залежність» має діагностичний зміст. Для поведінки без речовини слід окремо перевіряти, чи існує офіційно визнаний розлад, чи йдеться про дослідницький або популярний термін.