top of page

Психологічна енкциклопедія

Психологія присяжних: як люди оцінюють докази й ухвалюють вердикт

2 дні тому
Читати 12 хв

Автор: Український психологічний ХАБ · Опубліковано: 6 жовтня 2026 · Редакційна політика


Коротка відповідь


Психологія присяжних — це напрям психології правосуддя, який досліджує, як люди без професійної суддівської ролі сприймають і запам’ятовують судову інформацію, оцінюють докази, формують версію події, розуміють правові інструкції, реагують на емоційно насичені матеріали та змінюють судження під час групового обговорення. Огляд Dan Simon у Annual Review of Law and Social Science описує завдання присяжного як складне відновлення події за неповними, неоднорідними й іноді важкими для інтерпретації доказами в умовах судової процедури.


Присяжні не «зчитують істину» безпосередньо з окремого свідчення, емоції чи експертного висновку. Вони інтегрують інформацію, співвідносять її з альтернативними поясненнями та правовими критеріями, а в системах із колективним обговоренням ще й узгоджують індивідуальні судження з судженнями інших учасників. Тому психологія присяжних вивчає процес формування рішення, а не встановлює, який конкретний вердикт у конкретній справі є юридично правильним.


Для України це розрізнення особливо важливе. Українська модель участі присяжних є змішаною: присяжні здійснюють правосуддя у складі суду разом із професійними суддями. Більшість класичних психологічних досліджень присяжних походить із англо-американських систем, де колегія непрофесійних присяжних може бути організаційно та функціонально відокремлена від судді. Тому результати таких досліджень пояснюють можливі механізми, але не переносяться на українську практику автоматично.


Що саме вивчає психологія присяжних


Цей напрям лежить на перетині судової психології, когнітивної та соціальної психології. На індивідуальному рівні він досліджує увагу, пам’ять, причинні висновки, оцінювання невизначеності, розуміння інструкцій і вплив попередніх переконань. На груповому рівні — обмін інформацією, аргументацію, вплив більшості й меншості, зміну позицій та спосіб, у який обговорення перетворює набір індивідуальних думок на спільне рішення.


Огляд Diamond і Rose про сучасне американське журі підкреслює, що значна частина літератури зосереджена на судженнях окремих присяжних, хоча реальний вердикт часто виникає саме в процесі групового обговорення. Це методологічна межа, яку потрібно враховувати щоразу, коли експеримент із окремими учасниками намагаються перетворити на висновок про поведінку реального суду.


Психологічний факт у цій сфері не дорівнює правовому висновку. Виявлений експериментальний ефект може показувати, що певна форма подання інформації змінює середню ймовірність певного судження. Він не доводить упередженість конкретного присяжного, не встановлює достовірність конкретного доказу, не визначає винуватість і не замінює процесуальні правила оцінювання доказів.


Український суд присяжних і англо-американське журі — різні інституційні моделі


За Законом України «Про судоустрій і статус суддів» присяжний у передбачених процесуальним законом випадках вирішує справи у складі суду разом із суддею або залучається до здійснення правосуддя. Уже це визначення задає ключову відмінність від поширеного образу автономного журі, яке окремо від судді повертає вердикт щодо факту.


У кримінальному провадженні Кримінальний процесуальний кодекс України передбачає суд присяжних у спеціально визначених випадках: якщо за інкриміноване кримінальне правопорушення передбачено довічне позбавлення волі та обвинувачений заявляє відповідне клопотання, розгляд у першій інстанції здійснюється двома суддями і трьома присяжними. Питання дослідження доказів та ухвалення рішення відбуваються в межах спільного складу суду.


У цивільному процесі Цивільний процесуальний кодекс України у визначених законом категоріях передбачає колегію з одного судді та двох присяжних; під час здійснення правосуддя присяжні користуються всіма правами судді. Отже, український присяжний працює не в тій самій інституційній позиції, що учасник класичного англо-американського lay jury.


У цій статті слово «вердикт» використовується там, де йдеться про міжнародну психологічну літературу та пошуковий намір теми. Для опису української процедури точнішими є «судове рішення», «вирок» або інший процесуально визначений вид рішення. Різниця в складі суду, повноваженнях, правилах голосування, доступних категоріях рішення та ролі професійного судді здатна змінювати саму психологію обговорення.


Як люди перетворюють масив доказів на версію події


Одна з найвпливовіших моделей у психології присяжних — story model Ненсі Пеннінгтон і Ріда Гасті. Вона описує рішення не як механічне складання «ваги» окремих фрагментів, а як побудову причинно зв’язної розповіді про те, що сталося. Людина поєднує свідчення, фізичні дані, часову послідовність, мотиви й загальні знання у кілька можливих сценаріїв, а потім співвідносить найбільш прийнятну версію з юридично доступними категоріями рішення.


Зв’язність такої версії може допомагати організувати складну інформацію, але психологічна переконливість розповіді сама по собі не є доказом її фактичної істинності. Послідовна історія може бути побудована на неповному наборі даних; незручний для розповіді, але юридично важливий доказ може недооцінюватися; а сильне очікування щодо того, «як зазвичай буває», може непомітно заповнювати прогалини.


Огляд Simon розглядає таке coherence-based reasoning як центральну частину складності судового пізнання: після формування попередньої інтерпретації нові елементи можуть оцінюватися вже через неї. Це не означає, що присяжні приречені на упередження. Це означає, що доказ має значення не лише як окремий елемент, а й як частина структури пояснення.


Практично це робить важливими щонайменше чотири питання: наскільки доказ пов’язаний із юридично значущою тезою; чи має він надійне походження; чи існує альтернативне пояснення; чи змінює він оцінку сукупності доказів, а не лише додає яскраву деталь до вже сформованої історії. Саме сукупність і взаємозв’язок доказів, а не психологічна привабливість одного фрагмента, є належною рамкою для правового рішення.


Пам’ять свідка і впевненість свідка — окремі проблеми від рішення присяжних


Присяжні часто мають оцінювати свідчення людей, але пам’ять очевидців є реконструктивною. Точність спогаду залежить від умов сприймання, часу, способу опитування, пізнішої інформації та інших чинників. Помилка пам’яті не дорівнює брехні, а щирість не гарантує точності.


Післяподійна інформація може змінювати те, що людина пізніше повідомляє про подію; окремий canonical Українського психологічного ХАБу розбирає ефект дезінформації. Для психології присяжних важлива наступна ланка: суддя фактів має оцінити не лише те, наскільки впевнено звучить свідок, а й умови, за яких пам’ять була сформована, збережена та відтворена.


Звідси випливає принципова межа: пам’ять очевидця ≠ правдивість, а оцінювання психологічних умов пам’яті ≠ юридичне встановлення достовірності доказу. Присяжний може вважати свідчення переконливим, однак психологічна переконливість є лише частиною людського сприймання доказу, а не окремим юридичним критерієм його допустимості чи достатності.


Недопустимі докази: чому «не враховувати» психологічно складніше, ніж здається


Коли людина вже почула інформацію, просте повідомлення про те, що її потрібно ігнорувати, не стирає її з пам’яті. Метааналіз Steblay та колег об’єднав 175 перевірок гіпотез із 48 досліджень і показав: недопустима інформація в середньому продовжувала впливати на рішення присяжних у напрямі свого змісту, а звичайна інструкція не усувала ефект повністю. Пояснення причини недопустимості могло підвищувати дотримання інструкції.


Цей результат не означає, що будь-який присяжний фактично використав конкретний виключений доказ. Метааналіз описує середній ефект у дослідницьких умовах. Для конкретного процесу питання допустимості, процесуальних наслідків і правомірності рішення визначаються законом та судом, а не психологічним узагальненням.


Досудова інформація і медійний фон можуть змінювати початкову рамку


До судового засідання людина може вже мати інформацію про справу. Метааналіз Hoetger та колег 2022 року проаналізував 77 ефектів із 27 опублікованих і 18 неопублікованих звітів, разом 11 240 учасників. Негативна досудова публічність була пов’язана зі збільшенням частки обвинувальних рішень у модельованих індивідуальних і групових умовах, а позитивна — зі зменшенням; величина ефекту залежала від методологічних і контекстних чинників.


Це не дає підстав вважати медіаінформацію доказом або автоматично оголошувати кожного поінформованого учасника упередженим. Психологічний висновок інший: попередній інформаційний контекст здатний створити початкову інтерпретаційну рамку, тому процедури добору, інструкції та правила щодо зовнішньої інформації мають реальне когнітивне значення.


Розуміння судових інструкцій: знати правило і застосувати його — різні завдання


Правова інструкція має пройти щонайменше два етапи: людина повинна зрозуміти її зміст, а потім правильно застосувати до фактів справи. Огляд Baguley, McKimmie і Masser показує, що різні способи вимірювання дають різні оцінки розуміння, а здатність застосувати інструкцію досліджена слабше, ніж просте відтворення її змісту. Тому твердження «присяжні не розуміють інструкцій» без уточнення методу вимірювання є надто грубим.


В одному великому австралійському дослідженні за участю 1007 дорослих, викликаних для виконання обов’язків присяжних, Spivak, Ogloff і Clough порівнювали стандартні інструкції, просту мову, контрольний список і послідовність фактологічних запитань. Структуровані формати покращували окремі показники перефразування та застосування, хоча результати залежали від конкретного способу тестування.


Це підтримує практичний принцип: ясність правового пояснення важлива, але психологія не зводить якість рішення до «простоти тексту». Юридичне поняття може бути зрозумілим словами й водночас складним у застосуванні до неоднозначного набору фактів.


Емоційно сильний доказ може бути релевантним і водночас змінювати спосіб оцінювання


Емоція не є протилежністю мисленню. Вона входить до нормальної архітектури людського судження, впливає на увагу, значущість і запам’ятовування інформації. Огляд Salerno і Bottoms узагальнює дослідження емоційно насичених матеріалів — зокрема графічних зображень та інших доказів, здатних викликати сильну реакцію, — і описує тенденцію до більш каральних суджень у частині експериментальних умов.


Юридично значущий матеріал не стає «неправильним» лише через те, що він емоційний. Психологічне питання полягає в іншому: чи відповідає сила емоційної реакції доказовій цінності інформації, чи вона збільшує суб’єктивну вагу елемента понад те, що випливає з його зв’язку з фактом, який потрібно встановити.


Тому емоційна реакція присяжного не є показником його ненадійності, а відсутність видимої емоції не є показником кращого мислення. Важливо, як емоційно насичена інформація інтегрується з іншими доказами й правовим стандартом рішення.


Групове обговорення — це окремий етап рішення


Індивідуальна думка до наради і спільне рішення після наради — різні психологічні об’єкти. Salerno і Diamond у своєму огляді показують, що обговорення може змінювати індивідуальні позиції, спосіб організації фактів і доступність аргументів; водночас саме процес переходу від початкових переваг до остаточного рішення досліджений гірше, ніж індивідуальні судження.


Під час обговорення учасники не просто голосують. Вони відновлюють хронологію, нагадують одне одному деталі, перевіряють альтернативні пояснення, сперечаються про значення доказів і про те, як застосувати правову норму. Група може виправити індивідуальну помилку, коли хтось приносить релевантний факт або сильний контраргумент. Група також може посилити слабке припущення, якщо воно швидко стає спільною рамкою і альтернативи перестають розглядатися.


Саме тому Diamond і Rose застерігають від ототожнення досліджень окремого mock juror із роботою реальної jury. Групове обговорення, правило голосування, розмір колегії та сама правова архітектура здатні змінити підсумковий процес.


Для української моделі ця межа ще важливіша: професійні судді й присяжні входять до одного складу суду. Тому дані про взаємодію дванадцяти непрофесійних присяжних без судді в нарадчій кімнаті не є прямою моделлю взаємодії двох суддів і трьох присяжних або одного судді і двох присяжних.


Що змінює саме змішаний склад суду


Присутність професійного судді створює іншу структуру знань і статусів. Суддя має юридичну підготовку, професійний досвід і процесуальну роль; присяжний приносить досвід непрофесійного громадянина та власний спосіб інтерпретації фактичної інформації. У спільній нараді ці відмінності можуть впливати на те, хто формулює проблему, чиї аргументи сприймаються як експертні та як група переводить фактичні судження в юридичну форму.


Науково коректна позиція полягає в тому, що напрям такого впливу не можна вивести лише зі статусної різниці. Професійний учасник може допомогти з правовими поняттями, а групова ієрархія водночас може змінювати готовність непрофесійного учасника заперечувати. Для української системи потрібні власні емпіричні дослідження реальної або максимально наближеної до реальної змішаної наради.


Це також пов’язує психологію присяжних із ширшим питанням процедурної справедливості: якість правосуддя для учасників і суспільства залежить не лише від фінального результату, а й від того, чи процедура дає можливість бути почутим, чи рішення пояснюване та чи правила застосовуються послідовно.


Когнітивні упередження не працюють як список помилок, які можна «виявити» у конкретній людині


Ефекти рамкування, підтвердження очікувань, доступності, якорування та інші закономірності можуть бути релевантними до судового пізнання. Однак назвати ефект — не означає довести, що саме він спричинив конкретне рішення. У реальній справі одночасно діють зміст доказів, процесуальні правила, інструкції, попередні знання, групова дискусія та індивідуальні відмінності.


Огляд Simon показує, що виклик судового рішення краще описувати через взаємодію інформації, контексту й процесу побудови цілісного пояснення, а не через пошук одного «упередження», яке нібито пояснює весь вердикт. Саме тому психологічна експертиза чи популярний тест не можуть ретроспективно встановити, що конкретний склад суду «вирішив через когнітивне упередження».


Наскільки надійні дослідження присяжних


Доступ до реальних нарад присяжних обмежений етичними й правовими правилами, тому значна частина психологічної літератури використовує mock jurors, письмові або відеомодельовані процеси та гіпотетичні рішення. Огляд Bornstein про екологічну валідність jury simulations показує, чому реалістичність вибірки й процедури потрібно оцінювати окремо від внутрішньої якості експерименту.


Експеримент має сильну сторону: він дозволяє змінити один фактор і перевірити його причинний вплив за контрольованих умов. Його слабке місце — відстань до реального суду, де ставки реальні, матеріал тривалий, учасники відібрані процесуально, а рішення ухвалюється після взаємодії з іншими людьми. Тому найсильніші висновки виникають, коли різні методи дають сумісну картину.


Навіть сучасні огляди, зокрема Diamond і Rose, вказують на дефіцит досліджень власне колективного рішення. Для України додається ще одна межа — відмінність правової системи. Дані США, Канади, Австралії чи Великої Британії не є автоматичним описом українського суду присяжних.


Що дослідження дозволяють стверджувати — і де проходить межа


Доказова психологія дозволяє встановлювати повторювані закономірності на рівні груп і умов: наприклад, що досудова інформація в середньому здатна зсувати рішення, що інструкція ігнорувати вже почуту недопустиму інформацію не завжди усуває її вплив, що формат правових пояснень змінює частину показників розуміння, а групове обговорення є самостійним когнітивним процесом.


Вона не дозволяє з одного зовнішнього спостереження визначити «упередженого присяжного», прочитати його мотив, встановити правдивість свідка, діагностувати учасника процесу або передбачити індивідуальний вердикт із юридично значущою точністю. Фактор ризику впливу ≠ доказ фактичного впливу; статистична асоціація ≠ пояснення конкретного рішення.


Так само психологічне дослідження не визначає, чи був конкретний доказ допустимим, чи було дотримано стандарт доказування, чи є судове рішення законним або обґрунтованим. Це юридичні питання, які вирішуються відповідно до процесуального права та процедури перегляду судових рішень.


Що може підтримувати якість оцінювання доказів


Перша група рішень стосується ясності правових інструкцій. Дані Spivak та колег показують перспективність структурованих, орієнтованих на факти запитань для частини завдань розуміння й застосування права. Це не універсальний рецепт, але сильний аргумент на користь емпіричної перевірки того, як саме формулюються інструкції для непрофесійних учасників.


Друга група рішень стосується інформації, яку потрібно виключити з оцінювання. Метааналіз Steblay та колег показує, що саме по собі «не враховуйте» може бути недостатнім психологічним інструментом; пояснення причини виключення в частині досліджень підвищувало дотримання інструкції. Конкретний процесуальний спосіб реагування, однак, визначає право.


Третя група рішень стосується структури обговорення. Якість колективного рішення підтримується тоді, коли група реально порівнює альтернативні версії, повертається до джерел доказів, відокремлює фактичні припущення від правових критеріїв і створює простір для змістовного заперечення. Психологія тут описує умови мислення; конкретні правила наради встановлює відповідна правова система.


Практичне значення для України


Українська дослідницька програма має виходити з власної інституційної моделі. Потрібні дані про те, як присяжні в змішаному складі розуміють інструкції, як взаємодіють із професійними суддями, які типи доказів створюють найбільше когнітивне навантаження, як відбувається спільне обговорення та як учасники відрізняють фактичну переконливість від процесуально визначених критеріїв. Загальна рамка таких питань належить юридичній психології і судовій психології.


Порівняльні дослідження з інших країн залишаються цінними, бо показують механізми, які варто перевіряти: побудову історії, вплив досудової інформації, труднощі з недопустимими доказами, розуміння інструкцій, емоційну вагу матеріалу та трансформацію суджень у групі. Їх правильна роль — формувати гіпотези й дизайн українських досліджень, а не підміняти дані про українську практику.


Канонічний висновок цієї теми такий: присяжний оцінює докази як людина в конкретній правовій процедурі. Його рішення виникає з взаємодії пам’яті, причинного мислення, правових інструкцій, емоційної значущості, попереднього контексту та групової дискусії. Юридична сила рішення визначається правом; психологія пояснює, як людське пізнання працює всередині цієї процедури.


Питання і відповіді


Чи є в Україні такий самий суд присяжних, як у США?


Ні, інституційна конструкція інша. За чинним Законом України «Про судоустрій і статус суддів» присяжні здійснюють правосуддя у складі суду разом із суддею. У кримінальних провадженнях у передбачених КПК випадках склад становлять два професійні судді й три присяжні; у визначених цивільних справах — один суддя і два присяжні. Тому американські дослідження lay jury не можна механічно переносити на Україну.


Чи може впевнене свідчення бути помилковим?


Так. Упевненість і точність — різні характеристики, а людська пам’ять залежить від умов кодування, збереження та відтворення. Це питання детально розкрито в матеріалі «Пам’ять очевидців». Для присяжного важливо оцінювати не лише манеру подання свідчення, а й умови формування інформації.


Чи здатна інструкція суду повністю прибрати вплив недопустимого доказу?


Не завжди. Метааналіз досліджень недопустимої інформації показав залишковий вплив у середньому навіть після інструкції ігнорувати матеріал. Це статистичний результат досліджень, а не спосіб встановити, що конкретний склад суду фактично використав конкретний доказ.


Чи може психолог визначити, який вердикт ухвалить конкретний присяжний?


Психологія може оцінювати закономірності й фактори, що змінюють імовірність певних суджень у групах, але не має валідного універсального методу точного передбачення індивідуального вердикту. Поведінка в суді залежить від змісту конкретної справи, правової процедури, взаємодії групи та багатьох контекстних факторів.


Чи означає емоційна реакція, що присяжний упереджений?


Ні. Емоції є нормальною частиною людського оцінювання значущості. Дослідницьке питання полягає в тому, чи змінює емоційно насичений матеріал вагу доказу понад його інформаційну цінність. З однієї реакції не можна встановити упередженість, надійність або юридичну якість рішення.


Пов’язані статті



Джерела


Baguley, C. M., McKimmie, B. M., & Masser, B. M. (2020). Re-evaluating how to measure jurors’ comprehension and application of jury instructions. Psychology, Crime & Law, 26(1), 53–66. https://doi.org/10.1080/1068316X.2019.1634195


Bornstein, B. H. (1999). The ecological validity of jury simulations: Is the jury still out? Law and Human Behavior, 23(1), 75–91. https://doi.org/10.1023/A:1022326807441


Diamond, S. S., & Rose, M. R. (2018). The Contemporary American Jury. Annual Review of Law and Social Science, 14, 239–258. https://doi.org/10.1146/annurev-lawsocsci-110316-113618


Hoetger, L. A., Devine, D. J., Brank, E. M., Drew, R. M., & Rees, R. (2022). The impact of pretrial publicity on mock juror and jury verdicts: A meta-analysis. Law and Human Behavior, 46(2), 121–139. https://doi.org/10.1037/lhb0000473


Pennington, N., & Hastie, R. (1993). The story model for juror decision making. In R. Hastie (Ed.), Inside the Juror: The Psychology of Juror Decision Making (pp. 192–222). Cambridge University Press. https://doi.org/10.1017/CBO9780511752896.010


Salerno, J. M., & Bottoms, B. L. (2009). Emotional evidence and jurors’ judgments: The promise of neuroscience for informing psychology and law. Behavioral Sciences & the Law, 27(2), 273–296. https://doi.org/10.1002/bsl.861


Salerno, J. M., & Diamond, S. S. (2010). The promise of a cognitive perspective on jury deliberation. Psychonomic Bulletin & Review, 17(2), 174–179. https://doi.org/10.3758/PBR.17.2.174


Simon, D. (2019). On Juror Decision Making: An Empathic Inquiry. Annual Review of Law and Social Science, 15, 415–435. https://doi.org/10.1146/annurev-lawsocsci-101518-042658


Spivak, B., Ogloff, J. R. P., & Clough, J. (2019). Asking the Right Questions: Examining the Efficacy of Question Trails as a Method of Improving Lay Comprehension and Application of Legal Concepts. Psychiatry, Psychology and Law, 26(3), 441–456. https://doi.org/10.1080/13218719.2018.1506720


Steblay, N., Hosch, H. M., Culhane, S. E., & McWethy, A. (2006). The impact on juror verdicts of judicial instruction to disregard inadmissible evidence: A meta-analysis. Law and Human Behavior, 30(4), 469–492. https://doi.org/10.1007/s10979-006-9039-7




 
 
bottom of page