top of page

Психологічна енкциклопедія

Когнітивні упередження у суддів і правників: що відомо з досліджень

16 годин тому
Читати 17 хв

Автор: Український психологічний ХАБ · Опубліковано: 6 жовтня 2026 · Редакційна політика


Коротка відповідь


Когнітивні упередження у суддів і правників — це систематичні закономірності опрацювання інформації, через які оцінка доказів, числових величин, ризику, причинності або перспектив справи може зміщуватися під впливом контексту, формулювання, попереднього рішення чи вже відомого результату. Дослідження показують, що професійна юридична підготовка інколи послаблює окремі ефекти, але не створює загального імунітету до них. Найкраще кількісно підтвердженим у правовому контексті є ефект якорування: метааналіз 29 досліджень із 8 549 учасниками виявив стійке зміщення числових юридичних оцінок у напрямку доступного якоря, хоча автори також знайшли ознаки можливої публікаційної упередженості та залежність величини ефекту від контексту (Bystranowski et al., 2021).


Доказова база водночас нерівномірна. Частина висновків походить із експериментів із чинними суддями, частина — з досліджень прокурорів, адвокатів, студентів-правників або присяжних, а багато робіт використовують короткі модельні справи. Огляд емпіричних досліджень суддів показує дві одночасно важливі закономірності: професійні судді часто ухвалюють сильніші й стабільніші рішення, ніж непрофесіонали, але залишаються вразливими до деяких позаправових впливів і евристик (Rachlinski & Wistrich, 2017). Тому науково коректне питання звучить не «чи упереджені судді взагалі», а «за яких умов певний когнітивний механізм змінює конкретний тип професійного рішення і наскільки надійно це показано».


Психологічне когнітивне упередження та юридична упередженість судді належать до різних рівнів опису. В Україні суддя зобов’язаний справедливо й безсторонньо розглядати справи відповідно до закону, а присяга прямо вимагає здійснювати правосуддя об’єктивно, безсторонньо, неупереджено, незалежно й справедливо (Закон України «Про судоустрій і статус суддів»). Наявність у науковій літературі певного ефекту не встановлює, що конкретний суддя був юридично упередженим, що конкретне рішення є неправильним або що існує підстава для відводу. Такі висновки встановлюються у відповідній правовій процедурі.


Що саме означає «когнітивне упередження» у правовому рішенні


Загальне поняття когнітивних упереджень охоплює повторювані відхилення в судженні, які виникають через те, як люди добирають, кодують, зважують та інтерпретують інформацію. Евристики, тобто швидкі правила опрацювання інформації, самі по собі є корисною частиною мислення. Вони дають змогу діяти за браку часу та інформації. Ризик систематичної помилки виникає тоді, коли ознака, що полегшує рішення, отримує вагу, якої вона не повинна мати для конкретного завдання.


У судовій або іншій юридичній роботі це може стосуватися різних операцій: оцінювання сили доказу, визначення числової суми, прогнозування результату спору, інтерпретації поведінки сторони, порівняння альтернативних версій події, оцінювання ймовірності або формування висновку після попереднього процесуального рішення. Один і той самий ефект не обов’язково проявляється однаково в усіх цих завданнях.


Саме тому важливо розрізняти когнітивне упередження як статистично виявлений психологічний ефект і юридичну категорію безсторонності. Чинний Кодекс суддівської етики вимагає виконувати обов’язки безсторонньо й неупереджено та уникати поведінки, що створює обґрунтований сумнів щодо прихильності або упередженого ставлення. Психологічні дослідження описують загальні закономірності пізнання; правова оцінка безсторонності стосується конкретних обставин, поведінки, процесуальних гарантій та встановлених законом критеріїв.


Це розмежування має практичний наслідок. Посилання на «якорування», «підтверджувальне упередження» або «ефект заднього знання» саме по собі не доводить помилку суду. Так само несприятливе для сторони рішення не є психологічним тестом на упередженість судді. Дослідження допомагають проєктувати процедури, які зменшують передбачувані ризики для якості рішень, а не встановлювати психічний стан конкретної людини заднім числом.


Як досліджують упередження у суддів і правників


Найпереконливіші експериментальні роботи змінюють один фактор у матеріалах модельної справи й перевіряють, чи змінюється рішення за інших однакових умов. Наприклад, різним групам суддів можуть показати однакову справу з різним числовим орієнтиром, різним формулюванням наслідку або різною інформацією про вже відомий результат. Якщо рішення систематично зміщуються разом із цією маніпуляцією, виникає підстава говорити про причинний вплив у межах експерименту.


Сильна сторона такого дизайну — контроль причинності. Його межа — екологічна валідність. Реальна справа має повний матеріал, процесуальну історію, аргументацію сторін, стандарти доказування, часові рамки, можливість перегляду, колегіальність і відповідальність за мотивування. Коротка експериментальна віньєтка відтворює лише частину цього середовища. Тому величину ефекту з лабораторного або конференційного експерименту не можна автоматично переносити на частоту помилок у реальних судах.


Польові й архівні дослідження доповнюють експерименти, але мають іншу проблему: у реальних даних багато чинників змінюються одночасно. Кореляція між характеристикою справи й рішенням не завжди дозволяє встановити, що саме спричинило різницю. Огляд політичної та соціально-психологічної літератури про суддів окремо застерігає від ототожнення відмінностей між групами суддів із доказом «упередженості» без аналізу правового контексту та альтернативних пояснень (Harris & Sen, 2019).


Ще одна межа — правова система. Значна частина класичної літератури походить зі США; окремі прямі дослідження суддів проведені у Швеції, Китаї, Ізраїлі, Німеччині, Греції та інших країнах. Інституційні правила, межі суддівської дискреції, процедура призначення покарання, роль прокурора й адвоката та структура доказування відрізняються. Висновок про загальний механізм пізнання може бути релевантним поза країною дослідження, але величина його впливу і юридичні наслідки потребують локальної перевірки.


Якорування: найкраще підтверджений кількісний ефект


Якорування виникає тоді, коли початкове число або інший числовий орієнтир зміщує наступну оцінку. У праві потенційними якорями можуть бути позовна вимога, запропонована сума, запит сторони щодо покарання, нормативна межа, попередня оцінка вартості або навіть число, яке не повинно мати змістовного значення для рішення.


Класичні експерименти із суддями показали, що числові юридичні рішення можуть реагувати на такі орієнтири. У серії робіт із понад 600 суддями з трьох країн на розмір компенсації та покарання впливали числові точки відліку, формат одиниць і порядок розгляду справ (Rachlinski, Wistrich, & Guthrie, 2015). Ці експерименти не означають, що будь-яка вимога сторони «визначає» рішення судді. Вони показують, що числова відправна точка може зрушувати розподіл відповідей за контрольованих умов.


Найсильніше узагальнення дає метааналіз Bystranowski та колег. До нього увійшли 29 досліджень, 93 розміри ефекту й 8 549 учасників. Для досліджень із контрольною групою сукупний ефект відповідав приблизно d = 0,58, а для дизайнів без контрольної групи — d = 0,91. Автори одночасно повідомили ознаки можливої публікаційної упередженості й попередні дані про модератори, серед яких юридична експертиза та релевантність якоря.


Цей результат робить якорування важливим об’єктом процесуального дизайну. Найнадійніша стратегія полягає не в очікуванні, що професіонал «просто проігнорує» число, а в організації рішення так, щоб власна оцінка формувалася з правово релевантних критеріїв, а довільні числові орієнтири отримували мінімальний доступ до початкової оцінки.


Ефект заднього знання: минуле здається передбачуванішим після результату


Ефект заднього знання виникає, коли вже відомий результат робить попередній розвиток подій більш передбачуваним, ніж він був у момент ухвалення рішення. Для права це особливо важливо у справах, де потрібно оцінювати розумність попередньої поведінки після того, як шкода вже настала.


Дослідження з чинними суддями показували такий ризик ще до появи сучасної великої програми поведінкових досліджень права. В експерименті Anderson, Lowe і Reckers федеральні судді та судді штатів оцінювали роботу аудиторів; знання негативного результату змінювало ретроспективні оцінки передбачуваності та якості попереднього рішення (Anderson, Lowe, & Reckers, 1993). Подальші огляди юридичних досліджень описували ефект заднього знання в оцінках відповідальності, професійної недбалості та інших ретроспективних юридичних судженнях (Harley, 2007).


Ключова когнітивна проблема тут полягає в інформаційній асиметрії між «тоді» й «тепер». Після події людина знає, яка з багатьох можливостей реалізувалася. Це знання важко повністю вилучити з мислення, коли потрібно відтворити перспективу особи, яка такого знання не мала.


Практичний захист полягає в реконструкції набору інформації, доступної саме на момент рішення: які альтернативні сценарії були реалістичними, які сигнали були відомі, яка була базова частота події, які рішення вважалися розумними до наслідку. Така часово коректна рамка корисніша за загальну вимогу «не мислити заднім числом».


Фреймінг: формулювання може змінити спосіб бачення альтернатив


Ефект фреймінгу означає, що еквівалентна або близька за змістом інформація може викликати різні рішення залежно від того, як сформульовано варіанти, втрати, виграші або точку відліку. У правовому контексті фрейм може виникати через формулювання питання, спосіб представлення ризику, опис процесуальної альтернативи чи структуру числової інформації.


Один із найвідоміших ранніх експериментів із 167 федеральними магістратськими суддями США досліджував одразу кілька когнітивних ефектів — якорування, фреймінг, ефект заднього знання, помилки ймовірнісного судження та егоцентричні оцінки. Судді виявили вразливість до всіх протестованих ефектів, але щодо деяких із них, зокрема фреймінгу, були менш чутливими, ніж типові непрофесійні вибірки (Guthrie, Rachlinski, & Wistrich, 2001).


Новіші результати ще сильніше показують, що фреймінг не є універсальною константою професійного суддівського рішення. У дослідженні 2025 року адміністративні судді, студенти-правники й студенти інших спеціальностей виконували завдання з аналізу пропорційності; судді продемонстрували мінімальну чутливість до експериментального фреймінгу в цьому конкретному завданні (van Aaken & Sarel, 2025). Це важливе нагадування: професійні правила, досвід і структура завдання можуть послаблювати певний ефект.


Тому коректний висновок звучить так: спосіб подання інформації здатен впливати на юридичні рішення, але сила впливу залежить від типу рішення, досвіду, правової рамки й конкретного фрейму. З одного експерименту не випливає, що всі судді однаково реагують на формулювання.


Підтверджувальне упередження і послідовність процесуальних рішень


Підтверджувальне упередження описує тенденцію шукати, інтерпретувати або зважувати інформацію так, що вже сформована гіпотеза отримує додаткове підтвердження. У кримінальному процесі цей механізм особливо важливий, коли один фахівець послідовно переходить від ранньої підозри або проміжного рішення до оцінювання нових доказів.


Шведські дослідження Моа Ліден, Мінни Ґранс і Петера Юсліна перевіряли, чи може власне попереднє рішення про тримання особи під вартою вплинути на подальшу оцінку доказів і вини. В експериментальних модельних справах судді, які раніше самі ухвалили проміжне рішення, могли оцінювати подальшу інформацію більш узгоджено з початковою позицією, ніж судді, яким повідомляли про рішення колеги; автори також тестували структуроване оцінювання доказів як спосіб послаблення ефекту (Lidén, Gräns, & Juslin, 2019).


Інші роботи з правниками дають змішану картину. Дослідження суддів і прокурорів щодо свідчень показало ознаки підтверджувального опрацювання за певних умов, але не підтримало просту модель, за якою професійний правник завжди ігнорує інформацію, що суперечить початковому висновку (Oeberst & Goeckenjan, 2022). Монографічний огляд цієї програми досліджень підкреслює роль структури кримінального процесу, моменту формування гіпотези та розподілу ролей між особами, які ухвалюють проміжні й остаточні рішення (Lidén, 2023).


Звідси випливає інституційний принцип: коли попередня позиція створює сильну когнітивну інвестицію, незалежний перегляд, явне порівняння альтернативних версій і поетапне оцінювання доказів можуть бути кориснішими за інструкцію «будь об’єктивним».


Надмірна впевненість у прогнозах правників


Правники часто мають прогнозувати ймовірний результат справи, перспективу переговорів, ризик апеляції або межі прийнятної угоди. Тут важливим стає калібрування впевненості: чи відповідає суб’єктивна впевненість реальній частоті правильних прогнозів.


У дослідженні 481 адвоката у США учасники називали мінімальний результат, якого прагнули досягти у реальній справі, та оцінювали ймовірність успіху; після завершення справ прогнози зіставили з результатами. У середньому адвокати були надмірно впевненими, а більший стаж сам по собі не покращував калібрування. Просте завдання сформулювати причини можливої невдачі також не дало надійного поліпшення (Goodman-Delahunty et al., 2010).


Це має значення для консультації клієнта. Висока професійна впевненість може бути обґрунтованою, але коректний прогноз потребує відокремлення сили аргументу від точності передбачення. Корисні інструменти тут — діапазони ймовірностей, зовнішні базові частоти для подібних справ, документування початкового прогнозу та подальша перевірка калібрування на власній практиці.


Мотивоване міркування і професійна роль


Прокурор, адвокат захисту, представник сторони й суддя виконують різні функції. Тому відмінності в їхніх судженнях не можна автоматично називати когнітивною помилкою. Адвокатська аргументація на користь клієнта є частиною професійної ролі; суддівська функція вимагає іншого типу неупередженого оцінювання.


Водночас психологія мотивованого міркування показує, що бажаний висновок може впливати на те, як людина оцінює неоднозначну інформацію, навіть коли вона прагне бути об’єктивною. Огляд юридичної літератури описує цей механізм у різних видах правових суджень і наголошує, що перевага певного результату може непомітно змінювати оцінювання фактів та норм (Sood, 2013).


Порівняльне дослідження прокурорів, адвокатів захисту, студентів-правників і непрофесіоналів показало, що юридична підготовка та професійна роль іноді змінюють сприйнятливість до окремих поведінкових ефектів, але не в одному напрямку для всіх завдань (Teichman, Zamir, & Ritov, 2023). Професійна експертиза є модератором, а не універсальним «антидотом».


Імпліцитні соціальні упередження: окрема й складніша група


Когнітивні евристики на кшталт якорування та фреймінгу варто відрізняти від соціальних упереджень, пов’язаних із груповими категоріями, стереотипами й автоматичними асоціаціями. Ці явища можуть взаємодіяти, але їхня доказова база, методи вимірювання та юридичні наслідки різні.


Відоме дослідження суддів США вивчало расові імпліцитні асоціації та їхній можливий вплив на модельні кримінально-правові рішення. Автори виявили автоматичні асоціації, подібні до тих, що спостерігалися в ширшій популяції, а в деяких умовах — вплив расових сигналів на судження; водночас результати також показували можливість корекції за достатньої мотивації та усвідомлення релевантності раси (Rachlinski et al., 2009).


Ці дані не переносяться механічно на Україну: вони стосуються конкретного американського соціального та расового контексту. Так само індивідуальний показник тесту імпліцитних асоціацій не встановлює, як конкретна людина ухвалила конкретне судове рішення. Для інституційної політики важливіше досліджувати реальні патерни рішень, процедури, доступ до інформації та умови, за яких нерелевантні групові ознаки можуть впливати на судження.


Чи робить юридичний досвід людину стійкішою до упереджень


Досвід справді може захищати від деяких помилок. Професіонал має багатший набір категорій, краще знає релевантні норми, швидше впізнає типові структури справ і може використовувати формальні процедури, яких немає у непрофесіонала. Класичні та нові експерименти показують випадки, де судді слабше реагують на фреймінг або інші маніпуляції, ніж непрофесіонали.


Водночас експертиза може створювати сильніші звичні схеми й високу довіру до інтуїції. Огляд Rachlinski і Wistrich, що узагальнює експериментальні й польові дослідження, характеризує суддів як загалом сильних професійних ухвалювачів рішень, які інколи успішно опираються типовим помилкам, але все ж демонструють систематичну вразливість до частини позаправових чинників (Rachlinski & Wistrich, 2017).


Нові дослідження продовжують цю лінію, але їх треба читати відповідно до масштабу. Наприклад, дослідження 52 чинних суддів у Греції у 2025 році оцінювало усвідомлення використання евристик і аналітичне мислення; невелика вибірка та самозвіт роблять результати попередніми, але робота корисна як приклад того, що професійна рефлексія щодо евристик сама є окремим предметом дослідження (Malegiannaki, Chatzopoulos, & Tsagkaridis, 2025).


Отже, «експертність» варто розкладати на конкретні механізми: знання норми, досвід із типовою фактичною конфігурацією, числову грамотність, здатність перевіряти альтернативні гіпотези, процесуальну дисципліну та навичку відділяти релевантну інформацію від контекстуального шуму. Саме ці компоненти можуть бути мішенями для навчання й процедурного дизайну.


Чому один ефект не пояснює конкретне судове рішення


Реальне судове рішення формується у багатофакторній системі. На нього впливають матеріали справи, норми права, стандарти доказування, позиції сторін, процесуальні обмеження, попередня практика, інституційні процедури, часовий тиск, склад суду та інші чинники. Когнітивне упередження є одним можливим механізмом серед багатьох.


Науковий результат на рівні групи також не є індивідуальним діагнозом. Навіть якщо експеримент показує, що середня відповідь групи змістилася через якір, це не дозволяє визначити, хто саме з учасників зазнав впливу і наскільки. У конкретній справі неможливо коректно «поставити діагноз якорування» судді лише за текстом несприятливого рішення.


Так само статистична асоціація між характеристикою судді, сторони або справи й результатом потребує причинного аналізу. Різні судді можуть доходити різних правових висновків через допустиму інтерпретацію права, різну оцінку доказів або відмінності у фактичних обставинах. Огляд досліджень політичної та демографічної варіативності судових рішень прямо застерігає від висновку, що будь-яка групова різниця автоматично є доказом психологічної упередженості (Harris & Sen, 2019).


Саме тут проходить одна з ключових меж судової психології: вона може описувати ризики й механізми людського судження, але юридична правильність, допустимість доказу, наявність підстав для відводу та законність конкретного рішення визначаються правом.


Що реально може зменшувати вплив когнітивних упереджень


Найперспективніші стратегії змінюють структуру рішення, а не покладаються лише на силу волі. Людина краще контролює те, що процедура змушує її зробити видимим: відокремити факти від припущень, зафіксувати критерії до ознайомлення з нерелевантним числом, сформулювати альтернативні версії, пояснити вагу кожного доказу й повернутися до початкового прогнозу після отримання нового результату.


Формувати критерії до потенційного якоря


Якщо рішення містить число, корисно спочатку визначити правово релевантні параметри та прийнятний діапазон, а вже потім зіставляти його з вимогами чи пропозиціями сторін. Такий порядок не гарантує повного усунення якорування, але зменшує залежність початкової оцінки від зовнішньої точки відліку.


Розділяти формування гіпотези та її перевірку


У справах, де раннє рішення може сформувати сильну початкову позицію, незалежний перегляд або інший розподіл функцій здатен зменшувати підтверджувальне опрацювання. Експериментальні дані зі шведськими суддями підтримують структуроване оцінювання доказів і розділення окремих рішень як перспективні механізми, хоча їхню ефективність не слід універсалізувати на всі процедури (Lidén, Gräns, & Juslin, 2019).


Пояснювати рішення до фінального вибору, а не після нього


Експерименти з чинними китайськими суддями показали, що вимога письмово сформулювати підстави до остаточного рішення зменшувала вплив індукованого негативного ставлення до відповідача; подібний ефект мав примусовий період обдумування, тоді як делегування написання мотивів могло посилювати проблему (Liu, 2018). Це один із небагатьох прямих експериментів, який перевіряв конкретну процедуру зниження упередженості саме на професійних суддях.


Явно порівнювати альтернативні пояснення


Техніка «розглянути протилежне» та споріднені процедури змушують сформулювати дані, які були б очікуваними за альтернативної гіпотези. У праві це може означати окреме питання: «які факти найкраще узгоджуються з конкуруючою версією і що могло б змінити висновок?». Ефект залежить від завдання, тому така процедура працює як інструмент перевірки, а не як універсальна вакцина від упереджень.


Вимірювати калібрування прогнозів


Для адвокатів і прокурорів корисно зберігати числові прогнози до результату справи й періодично зіставляти їх із фактичними наслідками. Без такого зворотного зв’язку професіонал пам’ятає яскраві успіхи, але не має надійної оцінки власної точності. Дослідження реальних прогнозів адвокатів показує, що стаж сам по собі не забезпечує калібрування (Goodman-Delahunty et al., 2010).


Проєктувати інституційні гарантії


Навчання про упередження корисне як спільна мова для розпізнавання ризику, але найстійкіша профілактика має бути вбудована у процедуру: незалежний перегляд, мотивування, стандартизовані критерії, послідовність розкриття інформації, колегіальне обговорення там, де воно передбачене, та можливість апеляційної перевірки. Огляд поведінкових досліджень судів підкреслює, що архітектура рішення може бути не менш важливою, ніж індивідуальна «раціональність» професіонала (Teichman & Zamir, 2021).


Український контекст: психологія упереджень і юридична безсторонність


Українське право встановлює вимогу безсторонності як юридичний стандарт. Стаття 56 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» зобов’язує суддю справедливо, безсторонньо та своєчасно розглядати і вирішувати справи. Присяга судді в статті 57 того самого Закону прямо включає об’єктивність, безсторонність і неупередженість.


У редакції Кодексу суддівської етики 2024 року стаття 10 вимагає виконувати обов’язки безсторонньо й неупереджено, а статті 14–15 регулюють поведінку, яка може створити сумнів у прихильності, та самовідвід у передбачених законом випадках. Ці положення утворюють нормативний рівень. Психологічні дані про евристики утворюють емпіричний рівень і допомагають зрозуміти, які процедури можуть підтримувати якість судження.


Між ними існує принципова межа доказування. Наукова стаття про середній ефект якорування не є доказом того, що суддя у справі А був упередженим. Результат психологічного тесту також не встановлює законність рішення, підставу для відводу чи дисциплінарну відповідальність. В українській практиці питання безсторонності оцінюється за правовими критеріями й конкретними обставинами, а особиста незгода з рішенням не перетворюється автоматично на доказ упередженості. Такий підхід відображений і в актах органів суддівського врядування, що застосовують суб’єктивний та об’єктивний критерії безсторонності.


Для психологічної науки цей поділ корисний ще з однієї причини: він дозволяє вивчати нормальні когнітивні механізми без морального ярлика. Суддя може сумлінно прагнути безсторонності й водночас бути людиною, чия увага, пам’ять та оцінювання підкоряються загальним закономірностям пізнання. Завдання доказової судової психології полягає в тому, щоб перетворювати знання про ці закономірності на кращі процедури.


Що означають ці дані для судів і юридичної практики


Для судів найкорисніший висновок полягає у переході від персоналізації проблеми до проєктування процесу. Якщо певне завдання відоме своєю вразливістю до якорів, ретроспективного знання або послідовної прихильності до початкової гіпотези, процедура може заздалегідь вводити структуроване оцінювання, незалежні точки контролю та чітке мотивування.


Для адвокатів важливо розрізняти переконливість власної позиції й точність прогнозу. Професійна роль вимагає будувати сильний аргумент на користь клієнта, а якісна консультація вимагає одночасно бачити підстави, через які аргумент може не спрацювати. Калібровані ймовірності, сценарії та попередньо визначені критерії рішення дають клієнтові більше інформації, ніж категоричне «ми точно виграємо».


Для прокурорів і слідчих центральним ризиком є раннє звуження гіпотез і накопичення доказів навколо вже обраної версії. Це питання частково виходить за межі цієї сторінки й належить до психології розслідування, але загальний принцип той самий: альтернативна гіпотеза повинна мати реальний шанс бути перевіреною, а суперечлива інформація — отримати явне місце в аналізі.


Для учасника судового процесу знання про когнітивні упередження корисне як спосіб зрозуміти загальні ризики людського рішення. Воно не дає способу дистанційно «діагностувати» суддю, оголосити доказ неправдивим або юридично спростувати рішення психологічним терміном. Підстави для процесуального заперечення мають спиратися на факти й норми права.


Цей підхід узгоджується з ширшою логікою судової психології: психологічні знання уточнюють механізми сприймання, пам’яті, судження та поведінки, тоді як юридичне рішення залишається компетенцією правової системи.


Когнітивні упередження і процедурна справедливість


Когнітивна точність рішення та процедурна справедливість пов’язані, але описують різні властивості процесу. Дослідження упереджень питають, чи впливає на судження фактор, який не повинен мати такої ваги. Дослідження процедурної справедливості вивчають, як люди оцінюють чесність процесу, можливість бути почутими, нейтральність і поважне ставлення.


Судова система потребує обох рівнів. Структуроване рішення може зменшувати когнітивну варіативність, а прозоре мотивування одночасно робить логіку рішення доступнішою для перевірки. Саме тому процедурні інструменти — мотивування, правила доказування, розподіл ролей, відвід, колегіальність, апеляція — мають психологічне значення, навіть коли їхнє юридичне походження зовсім інше.


Межі сучасної доказової бази


Перша межа — вибірки. Досліджень із чинними суддями значно менше, ніж досліджень зі студентами або загальною популяцією. Навіть відоме дослідження на 167 федеральних магістратських суддях або серія з понад 600 суддями — великі для експериментальної судової психології, але вони не описують усі правові системи й усі види судових рішень.


Друга межа — модельні справи. Контрольований експеримент дозволяє ізолювати причинний механізм, але реальне провадження довше, складніше й має більше запобіжників. Тому експеримент добре відповідає на питання «чи може цей чинник зрушити рішення за таких умов», але значно гірше — на питання «яка частка реальних судових помилок спричинена цим ефектом».


Третя межа — публікаційна та методологічна селекція. Метааналіз якорування прямо виявив ознаки можливої публікаційної упередженості. Це не скасовує ефект, але зменшує підстави ставитися до опублікованої величини як до точної універсальної константи (Bystranowski et al., 2021).


Четверта межа — неоднорідність поняття «упередження». Якорування, фреймінг, підтверджувальне опрацювання, надмірна впевненість, соціальні стереотипи та мотивоване міркування мають різні механізми. Єдиний тренінг «про когнітивні упередження» не має підстав автоматично вважатися ефективним проти всіх цих явищ.


П’ята межа — відтворюваність у конкретній процедурі. Те, що ефект виявлено в оцінці компенсації, не означає такої самої сили ефекту при оцінці допустимості доказу. Те, що ефект знайдено в американських суддів, не визначає його величину в українських судах. Добра інституційна політика спирається на загальну психологічну теорію, але перевіряє конкретні рішення у конкретному правовому середовищі.


Підсумок


Дослідження дають достатні підстави вважати когнітивні упередження реальною частиною професійного юридичного судження. Найсильніші кількісні дані стосуються якорування; прямі експерименти із суддями також підтримують вплив ефекту заднього знання, підтверджувального опрацювання, окремих фреймів та інших контекстуальних чинників. Правники можуть демонструвати надмірну впевненість у прогнозах і рольово мотивоване опрацювання інформації.


Професійний досвід змінює цю картину, а не просто прибирає її. Судді в деяких завданнях демонструють більшу стійкість, ніж непрофесіонали; в інших — залишаються чутливими до нерелевантних числових або контекстуальних сигналів. Тому найсильніша модель протидії упередженням — структурна: чіткі критерії, незалежний перегляд, поетапне оцінювання доказів, мотивування до остаточного вибору, калібрування прогнозів і процедура, яка робить альтернативні пояснення видимими.


Когнітивне упередження є психологічним фактом групового рівня, а юридична упередженість — правовим питанням конкретної справи. Між ними немає автоматичного переходу. Саме це розмежування дозволяє використовувати психологічну науку для покращення правосуддя без псевдодіагностики окремих суддів і без перетворення одного експериментального ефекту на універсальне пояснення судового рішення.


Поширені запитання


Чи доводять дослідження, що судді упереджені?


Дослідження доводять, що судді як професійні ухвалювачі рішень можуть бути чутливими до окремих когнітивних ефектів за певних умов. Це не є доказом юридичної упередженості всіх суддів або конкретного судді. Юридична безсторонність оцінюється щодо конкретної справи за правовими критеріями.


Чи усуває юридична освіта когнітивні упередження?


Юридична освіта й досвід можуть послаблювати окремі ефекти, особливо коли професійні правила дають чітку структуру рішення. Водночас огляди та прямі експерименти показують вразливість професіоналів до якорування, підтверджувального опрацювання, надмірної впевненості та інших ефектів. Захист залежить від конкретного завдання.


Чи може вимога прокурора або адвоката стати якорем для суду?


Так, числова вимога може виконувати роль якоря, і метааналіз правових досліджень підтверджує загальний ефект числових орієнтирів. Сила впливу залежить від релевантності якоря, професійного контексту й процедури. Сам факт наявності вимоги не доводить, що конкретне рішення було визначене якорем.


Чи можна психологічним тестом встановити упередженість конкретного судді?


Окремий психологічний тест не встановлює юридичну упередженість, законність рішення або підставу для відводу. Психологічні інструменти вимірюють визначені конструкти в межах їхньої валідності, а правова безсторонність є процесуальною й нормативною категорією.


Який спосіб зменшення когнітивних упереджень має найбільше практичного сенсу?


Найпереконливіший напрям — змінювати архітектуру рішення: заздалегідь визначати критерії, відокремлювати потенційні якорі, структурувати оцінювання доказів, перевіряти альтернативні версії, використовувати незалежний перегляд і формулювати мотиви до остаточного вибору. Ефективність конкретного прийому залежить від типу рішення, тому універсальної однієї техніки немає.


Пов’язані статті



Джерела


Anderson, J. C., Lowe, D. J., & Reckers, P. M. J. (1993). Evaluation of auditor decisions: Hindsight bias effects and the expectation gap. Journal of Economic Psychology, 14(4), 711–737.


Bystranowski, P., Janik, B., Próchnicki, M., & Skórska, P. (2021). Anchoring effect in legal decision-making: A meta-analysis. Law and Human Behavior, 45(1), 1–23.


Goodman-Delahunty, J., Granhag, P. A., Hartwig, M., & Loftus, E. F. (2010). Insightful or wishful: Lawyers' ability to predict case outcomes. Psychology, Public Policy, and Law, 16(2), 133–157.


Guthrie, C., Rachlinski, J. J., & Wistrich, A. J. (2001). Inside the Judicial Mind. Cornell Law Review, 86, 777–830.


Harley, E. M. (2007). Hindsight Bias in Legal Decision Making. Social Cognition, 25(1), 48–63.


Harris, A. P., & Sen, M. (2019). Bias and Judging. Annual Review of Political Science, 22, 241–259.


Lidén, M., Gräns, M., & Juslin, P. (2019). ‘Guilty, no doubt’: detention provoking confirmation bias in judges’ guilt assessments and debiasing techniques. Psychology, Crime & Law, 25(3), 219–247.


Lidén, M. (2023). Confirmation Bias in Criminal Litigations. In Confirmation Bias in Criminal Cases. Oxford University Press.


Liu, Z. (2018). Does Reason Writing Reduce Decision Bias? Experimental Evidence from Judges in China. The Journal of Legal Studies, 47(1), 83–118.


Malegiannaki, A.-C., Chatzopoulos, A., & Tsagkaridis, K. (2025). Assessing judges' use and awareness of cognitive heuristic decision-making. Frontiers in Cognition, 4, 1421488.


Oeberst, A., & Goeckenjan, I. (2022). May a witness challenge the conviction? (Some) Confirmation bias in law students and judges. Forensische Psychiatrie, Psychologie, Kriminologie, 16, 293–299.


Rachlinski, J. J., Johnson, S., Wistrich, A. J., & Guthrie, C. (2009). Does Unconscious Racial Bias Affect Trial Judges? Notre Dame Law Review, 84(3), 1195–1246.


Rachlinski, J. J., Wistrich, A. J., & Guthrie, C. (2015). Can Judges Make Reliable Numeric Judgments? Distorted Damages and Skewed Sentences. Indiana Law Journal, 90(2), 695–739.


Rachlinski, J. J., & Wistrich, A. J. (2017). Judging the Judiciary by the Numbers: Empirical Research on Judges. Annual Review of Law and Social Science, 13, 203–229.


Sood, A. M. (2013). Motivated Cognition in Legal Judgments—An Analytic Review. Annual Review of Law and Social Science, 9, 307–325.


Teichman, D., & Zamir, E. (2021). Behavioral Economics and Court Decision-Making. Review of Law & Economics, 17(2), 385–418.


Teichman, D., Zamir, E., & Ritov, I. (2023). Biases in legal decision-making: Comparing prosecutors, defense attorneys, law students, and laypersons. Journal of Empirical Legal Studies, 20(4), 852–894.


van Aaken, A., & Sarel, R. (2025). Framing Effects in Proportionality Analysis: Experimental Evidence. Journal of Law & Empirical Analysis, 2(2), 174–202.



 
 
bottom of page