Психічні явища: що це, види та як їх вивчає психологія
Оновлено: 5 днів тому
Автор: Український психологічний ХАБ · Опубліковано: 15 жовтня 2023 · Редакційна політика
Психічні явища — це узагальнювальна назва для проявів психічного життя, які психологія описує, вимірює та пояснює. До них належать, зокрема, сприймання, увага, пам’ять, мислення, емоційні й вольові процеси, тимчасові психічні стани та відносно стійкі індивідуальні властивості. В українській навчальній традиції часто використовують схему «процеси — стани — властивості», іноді додаючи до неї психічні утворення на кшталт знань, умінь і навичок.
Водночас ця схема є способом упорядкувати великий масив психологічних знань, а не єдиною універсальною картою психіки. Сучасна психологія досліджує психічні та поведінкові явища на кількох рівнях — від суб’єктивного досвіду й когнітивних процесів до поведінки, соціальної взаємодії та фізіологічних показників.
Що означає «психічне явище»
Слово «явище» тут має широке значення: це те, що можна описати як прояв психічного функціонування або як закономірність, пов’язану з ним. Поняття охоплює і те, що людина переживає безпосередньо, і те, про що дослідник робить висновок за поведінкою, самозвітом, виконанням завдання чи фізіологічними показниками.
Тому психічне явище не варто визначати лише як «те, що відбувається в мозку». Робота нервової системи є важливим рівнем пояснення, але психологічний опис включає також когнітивні, емоційні, мотиваційні, особистісні та соціальні процеси. Американська психологічна асоціація у сучасному визначенні психології прямо описує її як науку про психіку/розум і поведінку та перелічує біологічні, когнітивні, емоційні, особистісні й соціальні процеси, які досліджують психологи.
Психічне явище, психологічне явище чи психологічний ефект?
В українській загальнопсихологічній літературі для широкого класу проявів психіки традиційним є словосполучення «психічні явища». Формулювання «психологічне явище» теж зрозуміле й уживається, особливо коли йдеться про явище, яке вивчає психологія. Для назви самої категорії «психічні явища» точніше передає усталену навчальну термінологію.
«Психологічний ефект» — вужче поняття. Так зазвичай називають певну відтворювану зміну, різницю або закономірність, що виникає за визначених умов. Ефект є одним із можливих типів емпіричного результату, а не синонімом усього психічного життя. Назва ефекту сама по собі ще не доводить його надійність: важливі якість досліджень, величина ефекту, межі його узагальнення та результати повторних перевірок.
Основні види психічних явищ
Одна з найпоширеніших в українських підручниках схем ділить психічні явища на процеси, стани та властивості; у деяких джерелах окремо виділяють психічні утворення. Навчальний посібник Вінницького національного технічного університету описує психічні процеси, стани та властивості як основні форми прояву психіки. Подібна структура використовується і в сучасних університетських програмах загальної психології.
1. Психічні процеси
Психічний процес — це динамічний перебіг психічної діяльності: він має часову послідовність, змінюється й бере участь в обробці інформації, переживанні, регуляції або організації дії. До цієї групи традиційно відносять відчуття і сприймання, увагу, пам’ять, уяву, мислення, емоційні та вольові процеси.
Наприклад, коли людина читає цей текст, одночасно працюють зорове сприймання, увага, мовна обробка, пам’ять і мислення. Це не ізольовані «модулі», які в житті вмикаються по черзі, а взаємопов’язані процеси. Саме тому психологічні класифікації зручні для аналізу, але реальне функціонування психіки є системним.
2. Психічні стани
Психічний стан — це відносно тимчасова конфігурація психічного функціонування в конкретний момент або період. Стан може включати емоційний тон, рівень активації, особливості уваги, мотивації, самопочуття та поведінки. Спокій, напруження, втома, зацікавленість або піднесення можна описувати як стани, якщо йдеться про поточну або обмежену в часі конфігурацію.
Стан відрізняється від процесу насамперед аналітичним акцентом: процес описує перебіг і зміну, а стан — відносно цілісну картину функціонування в певний проміжок часу. Та сама людина може переживати різні стани залежно від ситуації, сну, навантаження, очікувань, соціального контексту та багатьох інших чинників.
3. Психічні властивості та індивідуальні відмінності
Психічними властивостями в традиційній схемі називають відносно стійкі характеристики, через які описують індивідуальні відмінності. Сюди можуть відносити темперамент, характер, здібності та інші стійкі особливості.
Сучасна психологія особистості часто говорить точніше про риси, диспозиції, здібності та інші вимірювані конструкції. Важливо не перетворювати слово «властивість» на твердження про щось незмінне: навіть відносно стабільні характеристики проявляються по-різному в різних ситуаціях і можуть змінюватися протягом життя.
4. Психічні утворення
У частині українських навчальних класифікацій окремо виділяють психічні утворення — знання, уміння, навички, звички та інші результати навчання й досвіду. В інших підходах ці явища розглядають у межах когнітивної психології, психології навчання, пам’яті або поведінкових моделей без створення окремого фундаментального класу.
Тому корисно сприймати цю четверту групу як один із способів систематизації, а не як обов’язкову для всіх шкіл психології категорію.
Чим явище відрізняється від процесу, стану, властивості, ефекту й теорії
Психічне явище — найширша назва для того, що описують або досліджують у психічному функціонуванні.
Психічний процес — динаміка: сприймання, пригадування, мислення, прийняття рішення, емоційне реагування.
Психічний стан — тимчасова конфігурація функціонування в певний момент або період.
Психічна властивість або риса — відносно стійка індивідуальна характеристика.
Психологічний ефект — конкретна емпірична закономірність або зміна, яку спостерігають за певних умов.
Механізм — пояснення того, через які процеси виникає явище або ефект.
Теорія — система понять і тверджень, яка пояснює зв’язки між явищами та дозволяє формувати перевірювані передбачення.
Ці рівні легко змішати. Наприклад, сама поведінка може бути об’єктом спостереження; припущений когнітивний механізм — поясненням; а теорія — ширшою моделлю, яка пов’язує результати кількох досліджень. Чітке розрізнення допомагає не видавати назву явища за його пояснення.
Психічні явища і психіка: як вони пов’язані
Психіка — ширше узагальнювальне поняття про організовану сукупність психічних процесів і явищ. Коли ми говоримо про психічні явища, ми описуємо конкретні форми її прояву: сприймання, думки, переживання, мотивацію, стани, індивідуальні властивості та інші аспекти психічного життя.
При цьому психіка не дорівнює свідомості. Значна частина обробки інформації, регуляції та підготовки дій відбувається без безпосереднього усвідомлення. Тому дослідження психічних явищ не обмежується тим, що людина може прямо описати словами.
На яких рівнях психологія досліджує явища
Одне й те саме явище можна розглядати з різних боків. Це не конкуруючі «правильні» й «неправильні» пояснення, а різні рівні аналізу, якщо вони пов’язані з перевірюваними даними.
Суб’єктивний рівень: що людина відчуває, думає, пам’ятає, очікує або помічає у власному досвіді.
Когнітивний рівень: як відбуваються сприймання, увага, пам’ять, мислення, мовна обробка та прийняття рішень.
Емоційно-мотиваційний рівень: як виникають і регулюються переживання, спонукання, цілі та емоційні реакції.
Поведінковий рівень: що людина робить, як змінює дію, швидкість відповіді, вибір або спосіб взаємодії.
Соціальний рівень: як на переживання та поведінку впливають інші люди, групи, норми, ролі й культура.
Психофізіологічний і нейробіологічний рівень: які зміни в нервовій системі, вегетативних реакціях або інших фізіологічних показниках супроводжують явище.
Наприклад, емоційна реакція може одночасно мати суб’єктивний компонент («що я відчуваю»), тілесні зміни, вираз обличчя, тенденцію до певної дії й залежність від того, як людина оцінила ситуацію. Звести таке явище до одного показника означало б втратити частину картини.
Як психічне явище стає об’єктом науки
Наукове дослідження починається не з красивої назви ефекту, а з чіткого питання. Дослідник визначає, що саме має на увазі, які передбачення випливають із гіпотези та якими спостереженнями їх можна перевірити.
OpenStax Psychology 2e пояснює, що психологічна наука є емпіричною: психічні процеси часто неможливо спостерігати безпосередньо, тому про них роблять висновки за вимірюваними поведінковими, біологічними показниками та самозвітами.
1. Концептуальне визначення
Спочатку потрібно сформулювати, що саме означає поняття. Якщо досліджують тривалість уваги, пам’ять, соціальне порівняння або схильність змінювати рішення під впливом групи, дослідники мають окреслити межі конструкції й відрізнити її від сусідніх понять.
2. Операціоналізація
Далі абстрактне поняття перетворюють на конкретну процедуру вимірювання. Операційне визначення описує, якими саме діями, шкалами, завданнями або показниками вимірюється змінна. Це дозволяє іншим зрозуміти, що дослідник фактично назвав «увагою», «пам’яттю», «стресом» або «соціальним впливом» у конкретному дослідженні.
3. Спостереження, експеримент або інший дизайн
Метод залежить від питання. Кореляційне дослідження може показати, що дві змінні пов’язані; експеримент із контрольованою маніпуляцією може дати сильніші підстави для причинного висновку; лонгітюдне дослідження показує зміни в часі; якісні методи допомагають детально описувати переживання й значення. Один дизайн не відповідає на всі запитання.
4. Повторна перевірка і межі узагальнення
Окреме дослідження рідко є фінальною відповіддю. Важливо, чи отримують подібні результати інші групи, в інших вибірках і за близьких процедур. Огляд Браяна Носека та співавторів про реплікованість і відтворюваність у психологічній науці підкреслює роль повторних перевірок у розвитку теорій і виявленні слабких місць попередніх висновків.
Великі проєкти реплікації показали, що частина відомих результатів психології відтворюється слабше, ніж здавалося за первинними публікаціями. Це не робить психологію «ненадійною наукою»; навпаки, перевірка, уточнення меж ефекту й самокорекція є нормальною частиною наукового процесу.
Чому не кожен «психологічний ефект» однаково надійний
Популярна психологія любить короткі назви: «ефект X», «закон Y», «синдром Z». Науковий статус не виникає з назви. Два ефекти з однаково переконливими назвами можуть мати зовсім різну доказову базу: від десятиліть незалежних досліджень до одного невеликого експерименту, який не пройшов якісної повторної перевірки.
Оцінюючи твердження про психологічне явище, варто дивитися не лише на те, чи існує стаття про нього, а й на сукупність доказів: розмір і якість вибірок, попередню реєстрацію гіпотез, прозорість аналізу, реплікації, систематичні огляди та метааналізи. Проєкт відтворюваності психологічної науки став одним із ключових етапів цієї переоцінки.
Приклади психічних явищ у повсякденному житті
Зонтичне поняття стає зрозумілішим, якщо подивитися на звичайний день. Людина помічає сигнал телефону — працюють сприймання й увага. Читає повідомлення — залучає пам’ять і мовну обробку. Оцінює зміст — працює мислення. Відчуває радість, тривогу чи роздратування — виникає емоційна реакція. Вирішує відповісти пізніше й утримує намір — залучається воля та саморегуляція.
Усі ці явища переплетені. Один епізод поведінки може включати десятки процесів і залежати від поточного стану, минулого досвіду, звичок, очікувань, соціального контексту та індивідуальних відмінностей. Саме тому психологія будує моделі й проводить дослідження, а не пояснює складну поведінку одним універсальним чинником.
Навіщо розрізняти процеси, стани й властивості
Це розрізнення корисне не тільки для навчання. Воно змінює спосіб, у який ми інтерпретуємо себе та інших. Тимчасовий стан не слід автоматично перетворювати на рису характеру; одна поведінкова реакція не описує всю особистість; труднощі в конкретному завданні не означають відсутності здібності загалом.
Наприклад, людина може бути менш зосередженою після безсонної ночі. Це спостереження описує поточне функціонування уваги, але саме по собі не є доказом «неуважного характеру» чи клінічного розладу. Так само один спалах роздратування не визначає особистість, а один успішний тест не дає повної картини здібностей.
Опис явища ще не є поясненням його причини
Одна з головних помилок у розмовах про психологію — перейти від опису до причини без достатніх підстав. Якщо ми бачимо, що людина у певній ситуації довше вагається, сильніше хвилюється або частіше погоджується з групою, це спочатку є спостережуваною закономірністю. Щоб пояснити, чому вона виникла, потрібні додаткові гіпотези та дослідження.
Те саме стосується нейробіологічних даних. Якщо під час певного завдання змінюється активність конкретної мозкової мережі, це важлива інформація про фізіологічний супровід процесу, але сама кореляція ще не встановлює єдину психологічну причину. Повноцінне пояснення часто поєднує кілька рівнів: історію навчання, поточну ситуацію, когнітивну оцінку, мотивацію, соціальний контекст і біологічні механізми.
Психічні явища залежать від контексту
Психологічні явища не існують у вакуумі. Те, як людина сприймає сигнал, запам’ятовує інформацію, оцінює ризик або реагує на соціальну ситуацію, залежить від завдання, попереднього досвіду, віку, мови, культури, очікувань, мотивації та багатьох інших умов. Через це науковий висновок завжди має область застосовності.
Це особливо важливо для популярних узагальнень про «всіх людей». Результат, отриманий у невеликій однорідній вибірці, не автоматично описує все людство. Сильна психологічна теорія не лише фіксує середню закономірність, а й поступово уточнює, коли вона проявляється, для кого, за яких умов і наскільки великий практичний ефект.
Психічні явища і поведінка — не одне й те саме
Психічне життя та поведінка тісно пов’язані, але поняття не тотожні. Поведінку часто можна спостерігати безпосередньо: людина натиснула кнопку, уникнула погляду, обрала один варіант, підійшла ближче або припинила дію. Психічний процес — наприклад, оцінка загрози, згадування чи внутрішній конфлікт — дослідник часто реконструює опосередковано за кількома показниками.
Саме тому сучасна психологія комбінує джерела даних. Самозвіт дає доступ до суб’єктивного досвіду, поведінкове завдання — до результату дії, психофізіологічний показник — до тілесної реакції, а спостереження в природних умовах — до контексту. Коли різні методи сходяться на спільному висновку, підстава для інтерпретації стає сильнішою.
Психічне явище не є діагнозом
Емоція, думка, стан, звичка, окрема реакція або навіть стійка психологічна риса самі по собі не є психіатричним чи психологічним діагнозом. Клінічні висновки ґрунтуються на визначених критеріях, тривалості, інтенсивності, функціональних наслідках, контексті та професійній оцінці.
Якщо певні переживання або зміни поведінки тривалий час заважають навчанню, роботі, сну, стосункам чи повсякденному функціонуванню, корисніше обговорити їх із фахівцем, ніж намагатися визначити себе за списком «психологічних явищ».
Коли варто звернутися до психолога
До психолога звертаються не через саме існування певного психічного явища, а коли переживання, поведінкові патерни або життєва ситуація створюють стійкі труднощі й людина хоче краще зрозуміти їх або змінити спосіб реагування. На консультації фахівець допомагає розібрати контекст, цілі та можливі стратегії роботи.
Поширені запитання
Як правильно: «психічне явище» чи «психологічне явище»?
Для широкої категорії проявів психіки в українській загальнопсихологічній традиції точнішим і поширенішим є термін «психічне явище». «Психологічне явище» теж уживається як загальна назва явища, яке досліджує психологія.
Які основні види психічних явищ?
У поширеній навчальній класифікації виділяють психічні процеси, психічні стани та психічні властивості; у частині джерел окремо додають психічні утворення — знання, уміння, навички й звички. Це умовна схема для організації знань.
Чи є емоція психічним явищем?
Так. Емоційні переживання й реакції належать до предмета психологічного дослідження. Залежно від теоретичної рамки емоцію можуть описувати як процес, стан, комплексну реакцію або систему взаємопов’язаних компонентів.
Чим психічне явище відрізняється від психічного стану?
Психічне явище — ширша категорія. Психічний стан є одним із типів психічних явищ і описує відносно тимчасову конфігурацію функціонування людини в конкретний момент або період.
Чи кожен психологічний ефект науково підтверджений?
Ні. Надійність конкретного ефекту оцінюють за сукупністю даних: якістю дизайну, розміром вибірок, незалежними реплікаціями, систематичними оглядами, метааналізами та тим, наскільки чітко визначені умови, за яких ефект виникає.
Чи можна за одним психічним явищем визначити психічний розлад?
Ні. Окрема думка, емоція, реакція, звичка або стан не визначають діагноз. Для клінічної оцінки важливі сукупність ознак, їх тривалість, інтенсивність, контекст, вплив на функціонування та професійна оцінка.
Пов’язані статті
Джерела
APA Dictionary of Psychology — Psychology. Оновлене визначення психології як науки про психіку/розум і поведінку та рівні психологічного дослідження.
American Psychological Association — How does APA define psychology?. Офіційне пояснення предмета психології.
OpenStax Psychology 2e — What Is Psychology?. Емпіричність психологічної науки, науковий метод і вимірювання психічних процесів через спостережувані показники.
OpenStax Psychology 2e — Analyzing Findings. Операціоналізація психологічних змінних.
ВНТУ — структура основних форм прояву психіки. Психічні процеси, стани та властивості як основні форми прояву психіки.
УжНУ — програма «Психічні явища: класифікація та систематизація». Сучасна університетська навчальна рамка процесів, станів і властивостей.
ХНЕУ ім. С. Кузнеця — навчальний посібник «Психологія». Український навчальний посібник з темами психіки, свідомості, психічних процесів, станів і властивостей.
Nosek B. A. et al. Replicability, Robustness, and Reproducibility in Psychological Science. Annual Review of Psychology, 2022. Огляд ролі реплікації та відтворюваності в психологічній науці.
Open Science Collaboration. Estimating the reproducibility of psychological science. Science, 2015. Великий проєкт реплікації психологічних досліджень.