Пролонгована експозиція (PE): як працює терапія ПТСР і що показують дослідження

2 вер.

Читати 9 хв

Пролонгована експозиція (Prolonged Exposure, PE) — структурована травма-фокусована психотерапія для посттравматичного стресового розладу (ПТСР). Її мета не в тому, щоб «стерти» спогад про травму або змусити людину перестати відчувати емоції. Терапія допомагає поступово зменшувати патологічне уникання травматичних спогадів, почуттів і безпечних ситуацій, які почали сприйматися як загрозливі після травми.

PE належить до травма-фокусованих когнітивно-поведінкових підходів. У сучасних клінічних рекомендаціях вона стоїть поруч із когнітивно-процесуальною терапією (CPT) та EMDR серед найбільш досліджених методів психотерапії ПТСР. Водночас це не універсальна «техніка експозиції» для будь-якої тривоги і не те саме, що ERP при обсесивно-компульсивному розладі.

В українських нормативних документах використовується назва «пролонгована експозиція». У професійних текстах також трапляються варіанти «пролонгована експозиційна терапія», «терапія тривалої експозиції» або «терапія тривалого впливу». У Каноні психології Українського психологічного ХАБу всі ці назви стосуються однієї сутності — Prolonged Exposure (PE).

Що саме робить пролонгована експозиція

Після травматичної події уникання часто має зрозумілу короткострокову функцію: людина намагається не думати про пережите, не відвідувати місця, які нагадують про подію, не говорити про неї, не дивитися новини, уникати певних звуків, запахів, людей або ситуацій. Проблема виникає тоді, коли уникання стає стійким і надто широким. Воно може зменшувати тривогу в конкретний момент, але водночас не дає перевірити, що частина нагадувань про травму зараз є безпечною.

PE організовує контрольований контакт із травматичними нагадуваннями так, щоб людина могла отримувати новий досвід: спогад є болісним, але він не є подією, що відбувається зараз; безпечна ситуація може викликати страх, але не обов’язково несе реальну загрозу; сильна емоція може зростати й спадати без ритуалу втечі або постійного уникання.

Це принципово відрізняє терапевтичну експозицію від примусового «зіткнення зі страхом». У клінічній PE завдання добираються разом із фахівцем, стосуються безпечних ситуацій і вписані у структурований протокол. Реальна небезпека, насильство, переслідування або середовище, де загроза продовжується, не є «матеріалом для експозиції» в тому самому сенсі.

Історія методу та роль Едни Фоа

PE сформувалася на перетині поведінкової терапії, досліджень страху та клінічної роботи з ПТСР. Една Фоа стала центральною постаттю в розробленні, дослідженні й стандартизації методу, але історично неправильно описувати її як винахідницю експозиційної терапії загалом: експозиційні процедури існували раніше в поведінковій традиції.

У 1986 році Една Фоа та Майкл Козак опублікували статтю Emotional processing of fear: Exposure to corrective information. У ній була сформульована теорія емоційної обробки страху — модель, яка пояснювала, чому контакт із інформацією, несумісною з патологічною структурою страху, може змінювати реакцію. Ця модель стала важливою теоретичною основою для PE.

У 1991 році Фоа, Барбара Ротбаум, Девід Ріггс і Террі Мердок опублікували раннє рандомізоване контрольоване дослідження лікування ПТСР у жінок після зґвалтування. Порівнювали пролонговану експозицію, стрес-інокуляційний тренінг, підтримувальне консультування та список очікування. На контрольному спостереженні приблизно через 3–3,5 місяця найбільше зниження симптомів ПТСР було в групі PE.

Протокол пізніше був детально описаний у терапевтичному керівництві Foa, Hembree і Rothbaum, перше видання якого Oxford University Press опублікувало 2007 року. Друге видання 2019 року вийшло за участю Sheila A. M. Rauch. Таким чином, PE — не одна окрема техніка, а стандартизована програма з визначеними цілями, компонентами та логікою проведення.

Основні компоненти PE

Сучасний National Center for PTSD описує три центральні компоненти пролонгованої експозиції: психоосвіту, експозицію in vivo та уявну експозицію до травматичної пам’яті з подальшим опрацюванням. Конкретне проведення залежить від клінічного випадку й не зводиться до механічного повторення вправ.

Психоосвіта і спільна модель проблеми

На початку терапії фахівець пояснює типові реакції після травми, роль уникання та логіку PE. Важлива частина — спільне розуміння того, що саме підтримує симптоми у конкретної людини. Це не лекція «про ПТСР взагалі», а основа для того, щоб подальші експозиційні завдання мали зрозумілу мету.

Експозиція in vivo

In vivo означає контакт із реальними, але безпечними ситуаціями, людьми, місцями, предметами або діями, яких людина почала уникати через травматичні асоціації. Наприклад, після дорожньої аварії це може бути повернення до безпечного користування транспортом; після нападу — перебування в людному місці, якщо воно об’єктивно не є небезпечним.

Критична умова — безпека. PE не вимагає ігнорувати реальні ризики. Якщо людина продовжує жити в умовах загрози, насильства або нестабільності, план лікування має враховувати ці обставини, а не трактувати обережність як симптом, який треба «зламати».

Уявна експозиція до травматичної пам’яті

Уявна експозиція передбачає контрольоване повернення до травматичного спогаду в терапевтичній сесії. Людина описує подію, звертаючи увагу на спогади, думки й емоції, а потім разом із терапевтом обговорює досвід. Це відрізняється від випадкового флешбеку: робота відбувається у визначеному контексті, з терапевтичною метою та можливістю осмислити те, що сталося.

У терапевтичних мануалах PE 2007 і 2019 років дихальне тренування входить до першої сесії. Водночас актуальний огляд National Center for PTSD виділяє як ключові компоненти психоосвіту, експозицію in vivo та уявну експозицію з подальшим опрацюванням. Тож дихальне тренування є частиною мануалізованої процедури, але не тим компонентом, що визначає специфіку PE.

Скільки триває терапія

За актуальним описом National Center for PTSD, PE зазвичай проводять у форматі 8–15 сесій. Історично стандартні сесії часто тривали близько 90 хвилин. NICE для травма-фокусованої КПТ у дорослих орієнтується переважно на 8–12 сесій, із можливістю більшої кількості при клінічній потребі, зокрема після множинних травм.

Дослідження останніх років показали, що 60-хвилинні сесії можуть бути не гіршими за 90-хвилинні щодо зменшення симптомів ПТСР. У рандомізованому дослідженні 160 військовослужбовців 60-хвилинний формат PE був не гіршим за 90-хвилинний за основними результатами до шести місяців спостереження. Це важливо для звичайних служб психічного здоров’я, де 60-хвилинний прийом легше організувати.

Паралельно досліджують масовані формати, коли сесії проходять частіше, ніж раз на тиждень. Їх не слід плутати з «інтенсивнішою експозицією» всередині окремої вправи: йдеться насамперед про календар лікування. Мета таких форматів — скоротити загальну тривалість курсу й зменшити ризик відсіву.

Наскільки добре PE досліджена

Пролонгована експозиція належить до найбільш досліджених психотерапій ПТСР. Станом на 2026 рік National Center for PTSD зазначає 49 рандомізованих контрольованих випробувань PE, включених до PTSD Trials Standard Data Repository. Сукупність метааналізів показує значне зменшення симптомів ПТСР і високу ймовірність клінічно важливого поліпшення.

У зведенні National Center for PTSD приблизно 53% людей, які розпочинають PE, після лікування вже не відповідають діагностичним критеріям ПТСР; серед тих, хто завершує курс, показник становить близько 68%. Це середні оцінки з досліджень, а не гарантія для конкретної людини. Результат залежить від тяжкості стану, супутніх розладів, доступності лікування, терапевтичного альянсу та інших факторів.

Огляд Carmen McLean та Edna Foa 2024 року підсумував дані з різних країн і популяцій — після сексуального насильства, змішаних типів травми, у військових, ветеранів і підлітків. Авторки назвали PE добре встановленим методом першої лінії, водночас наголосивши, що для частини маргіналізованих груп і деяких клінічних ситуацій база залишається нерівномірною.

Що кажуть клінічні настанови

National Center for PTSD зазначає, що PE має найсильніший рівень рекомендації в основних клінічних настановах з ПТСР. У рекомендаціях VA/DoD 2023 року PE, CPT та EMDR належать до травма-фокусованих психотерапій із найсильнішою емпіричною підтримкою.

NICE рекомендує дорослим із ПТСР або клінічно значущими симптомами після травми індивідуальну травма-фокусовану КПТ. До названих варіантів входять CPT, когнітивна терапія ПТСР, наративно-експозиційна терапія та пролонгована експозиція. NICE окремо підкреслює, що такі втручання мають бути мануалізованими, проводитися підготовленими фахівцями та включати роботу з травматичною пам’яттю, емоціями, значеннями й униканням.

Чим PE відрізняється від інших експозиційних і травма-фокусованих методів

PE і ERP

Експозиція із запобіганням реакції (ERP) — інший протокол, насамперед пов’язаний із лікуванням обсесивно-компульсивного розладу. У ERP людина зустрічається з тригерами нав’язливого страху та утримується від компульсивної реакції або ритуалу. У PE центральними мішенями є травматична пам’ять і уникання безпечних нагадувань про травму. Обидва підходи використовують експозиційні принципи, але не є взаємозамінними.

PE і CPT

Когнітивно-процесуальна терапія (CPT) також є травма-фокусованою терапією ПТСР, але робить більший акцент на оцінках і переконаннях, що сформувалися після травми: провині, самозвинуваченні, довірі, безпеці, контролі та близькості. PE більше організована навколо систематичного наближення до травматичних спогадів і униканих ситуацій. У практиці обидва методи можуть змінювати і поведінку, і переконання, але приходять до цього різними маршрутами.

PE і EMDR

EMDR також спрямована на травматичні спогади, але має іншу процедурну структуру і використовує двосторонню стимуляцію, найчастіше рухи очей. У PE двостороння стимуляція не є компонентом. Обидва методи входять до рекомендованих травма-фокусованих підходів, і вибір між ними має враховувати клінічну ситуацію, доступність підготовленого фахівця та уподобання людини.

PE, NET і WET

Наративно-експозиційна терапія (NET) створює зв’язний автобіографічний наратив і часто застосовується в контексті множинних травматичних подій; це окремий протокол, а не інша назва PE. Written Exposure Therapy (WET) — коротший письмовий метод, у якому людина працює з травматичним досвідом через структуроване письмо.

У рандомізованому дослідженні серед ветеранів WET була не гіршою за PE щодо зміни симптомів ПТСР і мала нижчий відсів: 12,5% проти 35,6%. Це не означає, що WET «краща за PE» загалом. Це показує, що ефективність — не єдиний критерій вибору: тривалість, прийнятність, доступність і ймовірність завершення лікування також важливі.

PE при супутніх розладах

ПТСР часто поєднується з депресією, проблемним уживанням психоактивних речовин, тривожними розладами, болем, безсонням та іншими станами. Сучасні дані не підтримують просте правило «спочатку треба вилікувати все інше, і лише потім працювати з травмою». National Center for PTSD прямо зазначає, що PE досліджена у складних клінічних випадках, включно з коморбідним розладом уживання психоактивних речовин.

Водночас наявність коморбідності не скасовує клінічного планування. Потрібно оцінювати безпеку, гострий ризик, здатність брати участь у лікуванні, стабільність життєвих умов, вираженість дисоціації, вживання речовин та інші фактори, які можуть заважати роботі. NICE для людей із комплексними потребами рекомендує окремо планувати бар’єри до участі в травма-фокусованій терапії, а не автоматично виключати таких людей з неї.

Дискомфорт, відсів і межі переносимості

PE навмисно працює з матеріалом, який викликає сильні емоції, тому тимчасовий дискомфорт під час сесій очікуваний. Сам по собі він не є доказом шкоди або «ретравматизації». Проте це не означає, що переносимість однакова для всіх. Частина людей припиняє лікування до завершення курсу, і відсів є реальною проблемою травма-фокусованої психотерапії.

Метааналіз 35 рандомізованих випробувань PE із 1508 дорослими показав: у дослідженнях, де сесії призначали щонайменше двічі на тиждень, відсів становив у середньому 21%, тоді як при рідшому графіку — 34%. Автори наголосили, що це не доводить причинності, бо лише одне випробування безпосередньо порівнювало різну частоту сесій.

У метарегресії 2026 року, яка використовувала репозиторій клінічних випробувань ПТСР, вища частота PE була пов’язана з вищою ймовірністю завершення лікування. Це одна з причин, чому сучасна дослідницька програма PE вивчає не тільки «чи працює метод», а й як зробити його коротшим, доступнішим і легшим для завершення.

Як змінилося пояснення механізму PE

Класична теорія емоційної обробки Фоа і Козака припускала, що патологічний страх представлений у пам’яті як структура, яка включає стимули, реакції та значення. Експозиція активує цю структуру й одночасно вводить інформацію, несумісну з патологічними очікуваннями. Для свого часу це була дуже продуктивна модель, яка дала дослідникам перевірювані гіпотези.

Сьогодні її не слід подавати як остаточний опис єдиного механізму експозиції. Сучасні моделі навчання підкреслюють інгібіторне навчання, порушення очікувань, контекстну залежність і конкуренцію нової безпечної інформації зі старою пам’яттю про загрозу. Старе навчання може не «стиратися», тому страх інколи повертається в новому контексті або після тривалої перерви.

З цієї точки зору успіх експозиції не обов’язково означає, що тривога повинна постійно спадати всередині кожної вправи. Важливіше, яку нову інформацію людина засвоює і чи може переносити її в реальне життя: «я можу пережити цей спогад», «ця ситуація зараз безпечна», «емоція не керує моєю поведінкою автоматично».

Що важливо не плутати

PE не є самостійним відтворенням травматичних спогадів без терапевтичної оцінки й плану.
PE не означає навмисно наражати людину на реальну небезпеку або переконувати її ігнорувати об’єктивні ризики.
PE не є іншою назвою ERP при ОКР, NET, WET, EMDR або загальної експозиційної терапії.
Сильні емоції під час експозиції не є метою самі по собі. Мета — нове навчання та зменшення патологічного уникання.
Зниження тривоги в межах однієї сесії не є єдиним критерієм ефективної експозиції.
Доказовість PE не означає, що метод підходить кожній людині або що інші рекомендовані психотерапії ПТСР є другорядними.

Пролонгована експозиція в Україні

Термін «пролонгована експозиція» вже закріплений в українському професійному й нормативному полі. Перелік методів психотерапії з доведеною ефективністю, затверджений наказом МОЗ України № 2118 від 13 грудня 2023 року, прямо включає пролонговану експозицію до когнітивно-поведінкових втручань.

У змінах до порядку надання психологічної допомоги ветеранам, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 932 від 30 липня 2025 року, пролонгована експозиція також прямо названа серед методів, що можуть використовуватися при стресових і посттравматичних розладах. Поруч у документі трапляється й формула «терапія тривалого впливу», що додатково пояснює, чому в українських джерелах можна зустріти кілька назв одного англомовного підходу.

Наявність методу в нормативному переліку не означає, що будь-яке втручання, назване «експозицією», автоматично відповідає протоколу PE. Для клінічної практики мають значення підготовка фахівця, дотримання мануалізованої структури, оцінка ризиків, супервізія та якість допомоги.

Місце PE в Каноні психології

У графі знань Українського психологічного ХАБу пролонгована експозиція є окремою сутністю типу «метод/терапія». Вона пов’язана з Едною Фоа як центральною розробницею, з теорією емоційної обробки страху як історичною теоретичною основою, з ранніми рандомізованими випробуваннями та з терапевтичними керівництвами 2007 і 2019 років.

PE також пов’язана з ширшою когнітивно-поведінковою традицією та сучасною наукою про згасання страху, навчання безпеці й інгібіторне навчання. Саме ці зв’язки дозволяють розглядати метод не як «брендовану техніку», а як частину довгої історії експериментального вивчення страху й клінічної перевірки психотерапевтичних процедур.

Психологічна енкциклопедія