top of page

Психологічна енкциклопедія

Проблема вагонетки: що показує моральна дилема про шкоду, намір і вибір

4 дні тому
Читати 13 хв

Автор: Український психологічний ХАБ · Опубліковано: 23 вересня 2026 року · Редакційна політика


Проблема вагонетки — це уявна моральна дилема, у якій невідворотна загроза змушує обирати між різними способами заподіяння шкоди. У найвідомішому варіанті некерована вагонетка рухається до п’ятьох людей, а спостерігач може перевести стрілку на іншу колію, де загине одна людина. В іншому варіанті п’ятьох можна врятувати, лише безпосередньо штовхнувши одну людину з мосту на колію.


Для моральної психології цінність цієї задачі полягає не в пошуку єдиної «правильної» відповіді. Вона дає змогу змінювати окремі елементи ситуації — наслідки, намір, спосіб завдання шкоди, дію чи бездіяльність — і дивитися, як разом із ними змінюється моральне судження. Саме тому проблема вагонетки стала не тільки філософським уявним експериментом, а й однією з найвідоміших експериментальних парадигм дослідження морального пізнання.


Водночас одна відповідь на дилему не вимірює «рівень моралі» людини, не діагностує особистість і не показує, як вона гарантовано поведе себе в реальній небезпечній ситуації. Дослідження вагонетки найкраще читати як дані про структуру морального судження в конкретно сформульованих сценаріях.


Що таке проблема вагонетки


Проблема вагонетки (англ. trolley problem) — сімейство уявних сценаріїв про конфлікт між порятунком більшої кількості людей і забороною навмисно завдавати тяжкої шкоди окремій людині. Центральна особливість парадигму — можливість зберігати приблизно однаковий розподіл наслідків, але змінювати причинну та інтенційну структуру дії.


Саме ця конструкція дозволяє досліджувати моральне судження: чи вважає людина дію допустимою, правильною або менш неправильною за альтернативу. Це слід відрізняти від рішення, яке вона обрала б сама, від приписування відповідальності, від осуду, від оцінки норми та від реальної поведінки. У повсякденній мові ці речі часто зливаються в одну «моральну відповідь», але психологічно вони не тотожні.


У вихідній філософській традиції Філіппа Фут у 1967 році використала сценарій із вагонеткою для аналізу відмінностей між тим, що людина робить, і тим, що вона допускає, а також між бажаними та передбачуваними наслідками. Публікацію можна ідентифікувати в бібліографічному записі PhilPapers. Джудіт Джарвіс Томсон надалі систематизувала й розвинула «trolley problem», зокрема в статті 1985 року в The Yale Law Journal.


Пізніше психологи перетворили варіанти вагонетки на контрольовані стимули. Питання змінилося: не «яка етична теорія істинна?», а «які властивості ситуації змінюють людські судження і через які психологічні процеси це відбувається?».


Класичні варіанти: стрілка і міст


Варіант зі стрілкою


Вагонетка мчить колією до п’ятьох людей. Ви стоїте біля стрілки й можете перевести вагонетку на бічну колію, де перебуває одна людина. Якщо нічого не робити, загинуть п’ятеро; якщо перевести стрілку — одна.


У цій версії шкода одній людині є передбачуваним наслідком зміни траєкторії. Її смерть не потрібна як фізичний механізм, що зупиняє вагонетку: за логікою сценарію п’ятьох можна було б урятувати навіть тоді, якби на бічній колії нікого не було.


Варіант із мостом


Вагонетка знову загрожує п’ятьом людям. Тепер стрілки немає. Сценарій припускає, що вагонетку можна зупинити, лише штовхнувши одну людину з мосту на колію. Її тіло має фізично зупинити вагонетку, а отже шкода цій людині стає частиною засобу порятунку п’ятьох.


Різниця між цими варіантами важлива тому, що число врятованих і загиблих може залишатися тим самим, а моральна оцінка змінюється. Це показує: люди реагують не лише на арифметику наслідків. Вони також чутливі до того, як саме один результат причинно та навмисно пов’язаний з іншим.


Що саме вимірюють експерименти з вагонеткою


Найчастіше учасників просять оцінити допустимість дії або відповісти, чи слід її виконати. Такі відповіді є моральними судженнями про сценарій. Вони не автоматично є поведінковими намірами, не тотожні фактичній дії та не обов’язково відображають загальну моральну позицію людини.


Це розрізнення критичне. «Перевести стрілку допустимо» — судження про допустимість. «Я перевів би стрілку» — заявлений вибір. «Людина, яка перевела стрілку, винна» — судження про вину. «Вона відповідальна за смерть» — атрибуція відповідальності. «За таких умов діє правило мінімізації шкоди» — судження про норму. Ці відповіді можуть корелювати, але досліджують різні психологічні питання.


Тому результати не слід переказувати формулою «люди обирають утилітаризм» або «емоції перемагають логіку». У багатьох експериментах вимірюють лише реакцію на конкретний штучний сценарій, а інтерпретація психологічного механізму потребує окремих моделей і додаткових даних.


Що не слід змішувати: судження, рішення, міркування і поведінку


Моральне судження (moral judgment) — оцінка того, чи є дія правильною, неправильною, допустимою або обов’язковою. Судження про осуд (blame judgment) стосується того, наскільки агента вважають гідним докору. Приписування відповідальності (responsibility attribution) охоплює питання причинного внеску, контролю, наміру, обов’язку та підзвітності. Судження про норму (norm judgment) — оцінка того, яке правило діє або має значення в ситуації. Ці конструкції пов’язані, але одна не є просто іншою назвою для решти.


Моральне рішення (moral decision) — вибір між альтернативами. Моральне міркування (moral reasoning) — явний або реконструйований процес роботи з причинами, правилами й наслідками. Моральна інтуїція (moral intuition) — швидка оцінна реакція, що може виникати без повного словесного обґрунтування; швидкість або неусвідомленість не робить її автоматично ірраціональною. Водночас розгорнуте міркування саме по собі не гарантує нормативно правильного висновку.


Моральна мотивація (moral motivation) стосується того, що спонукає людину діяти відповідно до морально значущих міркувань, а моральна поведінка (moral behavior) — того, що людина фактично робить. Судження, цінності, моральна ідентичність і переконання можуть підтримувати дію, але не гарантують її: на поведінку впливають ситуація, можливості, ризик, соціальний контекст, звички та конкуруючі мотиви.


Чому судження змінюється: не один фактор, а конфігурація


Класичний контраст між стрілкою та мостом довго пояснювали окремими принципами — дією проти бездіяльності, наміром, фізичним контактом або «особистістю» шкоди. Сучасні дані показують складнішу картину: ці ознаки часто змінюються разом і взаємодіють.


Шкода як засіб і шкода як побічний наслідок


Одна з центральних відмінностей полягає в тому, чи потрібна шкода одній людині як засіб досягнення мети. У варіанті зі стрілкою смерть однієї людини передбачається, але не потрібна для самого переведення вагонетки. У варіанті з мостом шкода людині вбудована в механізм порятунку інших.


Метааналіз Адама Фельца і Джошуа Мея, що охопив 101 дослідження та 24 058 учасників, виявив загальну різницю між шкодою як засобом і шкодою як побічним результатом. Водночас величина цього ефекту суттєво залежала від особистого контакту та пов’язаної з ним особистої сили. Це важливе обмеження для простого висновку, ніби моральний мозок окремо й чисто «обчислює принцип подвійного ефекту». Метааналіз у Cognition.


Намір


Люди зазвичай реагують не лише на те, скільки шкоди сталося, а й на те, чи була вона навмисною. У дослідженні Фаєрі Кашмана, Ліан Янг і Марка Хаузера учасники виявляли чутливість до трьох відмінностей: дія проти бездіяльності, навмисна шкода як засіб проти передбаченої побічної шкоди та фізичний контакт. Цікаво, що не всі принципи, які впливали на судження, так само легко з’являлися в свідомих поясненнях учасників. Psychological Science, 2006.


Отже, моральна інтуїція не є синонімом ірраціональності. Частина чутливості до причинної та інтенційної структури може виникати швидко й без готового словесного правила, але це саме по собі не робить судження випадковим або нелогічним.


Особиста сила, контакт і близькість


Штовхнути людину власними руками психологічно відрізняється від натискання важеля. Проте фізичний контакт не є самодостатнім поясненням. Джошуа Грін і колеги запропонували поняття personal force — особистої сили, за якої фізична сила, що безпосередньо впливає на жертву, створюється м’язами самого агента. У їхніх експериментах ефект такої особистої сили залежав від наміру: коли шкода не була інструментально потрібною, сам чинник особистої сили не давав того самого патерну. Cognition, 2009.


Тому формула «люди не хочуть торкатися жертви» занадто груба. Моральна оцінка формується з поєднання наміру, причинної ролі шкоди, способу дії та інших характеристик сценарію.


Дія, бездіяльність і загальна перевага нічого не робити


У багатьох дилемах один варіант подано як активне втручання, а інший — як збереження поточного ходу подій. Через це відповідь може частково відображати загальну схильність до дії або бездіяльності, а не лише чутливість до моральної норми чи кількості врятованих.


Саме цю неоднозначність підкреслює модель CNI Берта Гавронскі та колег. Автори показали, що традиційне кодування відповіді як «утилітарної» або «деонтологічної» може змішувати щонайменше три компоненти: чутливість до наслідків, чутливість до моральних норм і загальну перевагу бездіяльності перед дією. Опис CNI-моделі в Journal of Personality and Social Psychology.


CNI не слід перетворювати на типологію людей. Це математична модель відповідей у спеціально сконструйованих наборах дилем, а не тест на три «моральні системи» всередині особистості.


Наслідки важливі, але «врятувати п’ятьох» не дорівнює утилітаризму


У вагонеткових задачах легко назвати згоду пожертвувати однією людиною «утилітарною» відповіддю, бо вона зменшує загальну кількість смертей. У дослідницькій літературі такий ярлик історично поширений, але він має межі.


Утилітаризм як нормативна етична теорія значно ширший за готовність допустити інструментальну шкоду в одному штучному сценарії. Гай Кагане та колеги показали, що підтримка інструментальної шкоди і неупереджена турбота про добробут усіх людей є відмінними вимірами. У звичайній популяції вони не утворювали єдину психологічну рису. Psychological Review, 2018.


Звідси випливає важливе правило інтерпретації: відповідь «перевести стрілку» не робить людину «утилітаристом», так само як відмова від цього не встановлює «деонтологічний тип». І тим більше ці відповіді не дозволяють ранжувати людей за моральністю.


Інтуїція, емоції та міркування: що сталося з dual-process поясненням


Проблема вагонетки відіграла велику роль у розвитку dual-process підходів до морального судження. Ранні нейровізуалізаційні роботи Джошуа Гріна та колег пов’язували різні типи моральних дилем із різними патернами емоційного залучення та когнітивного контролю. Science, 2001.


Популярний переказ цієї моделі звучить так: швидка емоція породжує заборону завдавати особистої шкоди, а повільне раціональне мислення обчислює наслідки. Для сучасного наукового статусу це надмірне спрощення. По-перше, «інтуїтивне» не означає «нерозумне», а контрольоване міркування не гарантує морально правильного висновку. По-друге, конкретні експериментальні передбачення dual-process моделі відтворюються нерівномірно.


Метааналіз Пола Ререна 2024 року об’єднав 44 дослідження з 68 ефектами та понад 14 тисячами учасників, у яких маніпулювали когнітивним навантаженням, виснаженням, індукцією способу мислення або часовим обмеженням. Загальний об’єднаний ефект був у передбаченому моделлю напрямку, але статистично значущим не став; те саме стосувалося підгрупи висококонфліктних «особистих» дилем. Метааналіз у Frontiers in Psychology.


У 2023 році сам Грін писав, що класичну dual-process теорію потрібно переглянути і не зводити до простого протиставлення «швидкого» й «повільного». Він водночас вважав, що дані все ще підтримують участь відмінних процесів у конфліктних моральних судженнях. Behavioral and Brain Sciences.


Критичний огляд Філіпа Квінлана і Дейла Коена 2026 року, навпаки, стверджує, що значна частина нейронних і поведінкових доказів класичного dual-process пояснення залежить від недостатньо перевірених припущень. Behavioral Sciences, 2026. Сукупно це означає не «теорію спростовано» і не «теорію доведено», а те, що її сильні ранні формулювання залишаються предметом активної дискусії.


Емпатія впливає на відповіді, але не є «моральним перемикачем»


Емпатія часто з’являється в популярних поясненнях вагонетки: нібито більш емпатична людина завжди відмовляється завдавати шкоди одній людині. Наукові дані складніші. Систематичний огляд і метааналіз Джуліана Населло та Жана-Марка Тріффо відібрав 34 дослідження з 661 знайденого запису та проаналізував зв’язки різних компонентів емпатії з моральними судженнями, рішеннями й схильностями у вагонеткових та споріднених дилемах. British Journal of Social Psychology, 2023.


Ця література підтверджує, що емпатійні процеси можуть бути пов’язані з відповідями, але не дає підстав зводити моральність до емпатії або вважати один варіант відповіді маркером «більшої емпатійності». Емпатія сама є багатокомпонентною, може бути вибірковою і залежить від того, на кого спрямована увага.


Гіпотетичне судження і реальна поведінка — різні рівні


Головне обмеження проблеми вагонетки очевидне вже з її форми: це гіпотетичний сценарій. Людина читає короткий текст або бачить схему, має час уявити подію і знає, що фактично нікого не вбиває.


У 2018 році Дріс Бостін, Сібрен Севенхант і Арне Рутс порівняли відповіді на гіпотетичну дилему з рішенням у лабораторній ситуації, яку учасники вважали реальною. У ній йшлося про електричний розряд одній миші або п’ятьом. Автори виявили, що гіпотетичні судження не передбачали індивідуальну поведінку в реальній версії задачі. Psychological Science, 2018.


Це одне дослідження не робить усі уявні дилеми марними. Воно показує межу висновку: відповіді на сценарій є даними про судження в сценарії. Переносити їх прямо на поведінку під реальною загрозою, стресом, відповідальністю і невизначеністю потрібно лише за наявності окремих доказів.


Чому формулювання задачі має значення


Моральне судження залежить від того, яку саме структуру закладено в стимул. Дослідники змінюють число постраждалих, певність наслідків, необхідність фізичного втручання, роль наміру, причинний ланцюг, активну чи пасивну форму відповіді. Навіть на рівні вимірювання важливо, чи питають про «допустимість», «правильність», «обов’язок», особистий вибір або про те, кого слід звинувачувати.


Тому різні «тести вагонетки» в інтернеті можуть бути психологічно різними задачами, навіть якщо всі використовують п’ятьох і одного. Якщо один сценарій змінює одночасно намір, контакт і спосіб порятунку, неможливо приписати різницю відповідей лише одному фактору.


Саме цю проблему намагаються вирішувати сучасні експериментальні дизайни й моделі на кшталт CNI: вони не просто питають, яку кнопку натисне людина, а систематично розділяють компоненти задачі.


Проблема вагонетки не є тестом особистості


З однієї відповіді не можна валідно зробити висновок, що людина добра, жорстока, раціональна, емоційна, емпатична, психопатична, «утилітарна» або «деонтологічна». Навіть коли дослідження знаходять статистичні асоціації між певними рисами та патернами відповідей, це групові зв’язки з обмеженою індивідуальною передбачувальною силою.


Особливо некоректно використовувати вагонетку як моральний рейтинг кандидатів на роботу, партнерів, студентів чи пацієнтів. Для психодіагностики потрібні валідовані інструменти з відомими психометричними властивостями й чітко визначеним конструктом. У проблеми вагонетки інша наукова функція — експериментально розкладати моральне судження на компоненти.


Що проблема вагонетки говорить про моральне судження


Найстійкіший загальний урок парадигму полягає в тому, що моральні оцінки чутливі до структури дії. Люди враховують не тільки кінцеву кількість жертв. На судження впливають причинна роль шкоди, її навмисність, спосіб втручання, активність чи бездіяльність, норми та очікувані наслідки.


Другий урок — одна й та сама відповідь може виникати через різні процеси. Двоє людей можуть відмовитися від штовхання з різних причин; двоє можуть погодитися перевести стрілку, але один реагує на наслідки, інший — на норму відповідальності за порятунок, третій — на особливості формулювання.


Третій урок — моральне міркування і моральна інтуїція працюють у взаємодії. Люди здатні давати складні аргументи, але не завжди мають словесний доступ до всіх факторів, що змінили їхнє судження. І навпаки, наявність аргументу після відповіді ще не доводить, що саме цей аргумент породив первинну оцінку.


Що проблема вагонетки не показує


Вона не встановлює, яка моральна теорія «правильна». Це питання нормативної етики.


Вона не доводить, що люди поділяються на два типи — «емоційних деонтологів» і «раціональних утилітаристів».


Вона не дозволяє за однією відповіддю оцінити моральний характер або передбачити реальну поведінку конкретної людини.


Вона не доводить, що інтуїція ірраціональна. Швидка оцінка може бути чутливою до причинності, наміру й норм, навіть якщо людина не формулює їх одразу.


Вона не доводить, що міркування гарантує морально правильну відповідь. Контрольоване мислення може уточнювати, переглядати або раціоналізувати судження, а нормативна правильність не випливає з самого факту повільнішого аналізу.


Проблема вагонетки, ШІ та автономні автомобілі


Вагонетку часто переносять на автономні автомобілі та штучний інтелект: якщо зіткнення нібито неминуче, кого має «обрати» система? Такі сценарії корисні для дослідження людських переваг, але їх не слід ототожнювати з повною задачею безпеки автономного транспорту.


У міжнародному експерименті Moral Machine було зібрано близько 40 мільйонів рішень у штучно сконструйованих дорожніх дилемах від людей із 233 країн і територій. Дослідники виявили як спільні тенденції, так і міжкультурні відмінності в заявлених перевагах. Nature, 2018.


Але сама форма задачі впливає на те, що в ній «знаходять». Йоханан Біґман і Курт Ґрей показали, що висновок про готовність людей нерівно оцінювати життя різних осіб значною мірою залежав від конкретної конструкції сценарію на зразок проблеми вагонетки; у зміненому дизайні учасники переважно підтримували рівне ставлення до життів. Nature, 2020.


Психологічні відповіді людей на такі дилеми є даними про людське сприйняття, а не доказом того, що ШІ має власну моральну свідомість, почуття або моральну суб’єктність. Так само передавання системі рекомендаційної чи автоматизованої функції не усуває відповідальність розробників, операторів, організацій і користувачів. Про психологію передавання рішень системам ШІ див. окремий матеріал «Коли ШІ вирішує за нас: делегування рішень, когнітивна агентність і психологія контролю».


Для чого проблема вагонетки корисна сьогодні


По-перше, як навчальний інструмент вона наочно показує, що моральний конфлікт не зводиться до підрахунку наслідків. Один невеликий поворот сценарію змушує побачити роль наміру, причинності, норми та способу дії.


По-друге, як експериментальна парадигма вона дозволяє будувати контрольовані серії сценаріїв і перевіряти конкретні гіпотези про моральне судження. Її наукова сила зростає тоді, коли дослідник не робить висновок із одного ефектного прикладу, а систематично маніпулює компонентами задачі.


По-третє, історія досліджень вагонетки є хорошим прикладом розвитку самої психологічної науки. Від привабливої двоїстої схеми «емоція проти розуму» поле перейшло до моделей, які розділяють наслідки, норми, бездіяльність, інтенцію, причинність і структуру вимірювання. Сильна теорія тут має пояснювати не один знаменитий контраст, а ширший масив даних.


Обмеження доказової бази


Більшість вагонеткових досліджень працює з короткими гіпотетичними сценаріями. Це дає експериментальний контроль, але обмежує екологічну валідність. Реальні моральні ситуації містять невизначеність, неповну інформацію, стосунки, історію взаємодії, ризик для самого агента, правові рамки та можливість шукати третій варіант.


Частина класичних ефектів добре задокументована, але їхній механізм залишається спірним. Зокрема, різницю між «засобом» і «побічним наслідком» не можна відокремити від особистої сили в усіх наборах сценаріїв, а сильні версії dual-process пояснення мають змішані сучасні підтвердження.


Крім того, дослідницькі ярлики «утилітарне» і «деонтологічне» судження можуть створювати більше філософського змісту, ніж реально вимірює відповідь. Саме тому новіші підходи намагаються відокремити чутливість до наслідків і норм від загальної схильності діяти або не діяти.


Як читати власну відповідь на дилему


Власна реакція може бути цікавою точкою для самоспостереження: що саме здалося важливим — кількість врятованих, заборона використовувати людину як засіб, особиста участь, намір, відповідальність за бездіяльність? Але це питання для рефлексії, а не результат психодіагностики.


Корисніше не запитувати «який я моральний тип?», а розкласти судження: що в сценарії змінилося б, аби ваша відповідь стала іншою? Чи важлива певність наслідків? Чи змінив би щось добровільний ризик однієї людини? Чи відрізняється для вас передбачена шкода від навмисно використаної? Таке порівняння ближче до логіки моральної психології.


Поширені запитання


Хто придумав проблему вагонетки?


Філософиня Філіппа Фут сформулювала класичний сценарій у статті 1967 року. Джудіт Джарвіс Томсон надалі розвинула сімейство сценаріїв проблеми вагонетки і закріпила назву «The Trolley Problem» у статті 1985 року.


Чому люди часто погоджуються перевести стрілку, але не штовхнути людину?


Ці сценарії відрізняються одразу кількома характеристиками: роллю наміру, тим, чи є шкода засобом, особистою силою, фізичним контактом і причинною структурою. Дослідження показують, що жодне просте пояснення не охоплює весь ефект.


Чи є відповідь «врятувати п’ятьох» утилітарною?


У вузькому експериментальному словнику її часто називають «утилітарною» або «консеквенціалістською», бо вона мінімізує кількість смертей у сценарії. Але це не доводить прийняття людиною утилітаризму як повної етичної теорії. Дослідження Кагане та колег показують, що схвалення інструментальної шкоди й неупереджена турбота про загальний добробут психологічно розрізняються.


Чи показує відповідь, наскільки людина емпатична?


Ні. Емпатійні характеристики можуть статистично бути пов’язані з відповідями в деяких дослідженнях, але одна відповідь не є валідним тестом емпатії і не дає індивідуального психологічного діагнозу.


Чи доводить дилема, що моральні рішення приймаються емоціями?


Ні. Емоційні та контрольовані когнітивні процеси обидва пов’язані з моральним судженням. Класична dual-process модель була впливовою, але її сильна версія нині активно переглядається; метааналізи та критичні огляди дають змішану картину.


Чи передбачає відповідь реальну поведінку?


Не надійно на індивідуальному рівні. Гіпотетичні судження й фактичні рішення в умовах реального ризику можуть розходитися. Вагонетка корисна передусім як контрольований експериментальний стимул.


Чи існує науково правильна відповідь на проблему вагонетки?


Психологія не встановлює, яка відповідь морально правильна. Вона досліджує, як люди оцінюють сценарій, які характеристики змінюють судження і які моделі краще пояснюють ці зміни. Питання про те, що слід робити, належить до нормативної етики.


Чи можна використовувати проблему вагонетки для етики ШІ?


Її можна використовувати для дослідження людських уявлень про допустимі рішення машин, але вона не є готовим алгоритмом етики. Реальні автоматизовані рішення потребують роботи з імовірностями, безпекою, правом, інженерними обмеженнями та розподілом людської відповідальності.


Пов’язані статті




Джерела


Awad, E., Dsouza, S., Kim, R., Schulz, J., Henrich, J., Shariff, A., Bonnefon, J.-F., & Rahwan, I. (2018). The Moral Machine experiment. Nature, 563, 59–64.








Greene, J. D., Sommerville, R. B., Nystrom, L. E., Darley, J. M., & Cohen, J. D. (2001). An fMRI investigation of emotional engagement in moral judgment. Science, 293(5537), 2105–2108.


Greene, J. D., Cushman, F. A., Stewart, L. E., Lowenberg, K., Nystrom, L. E., & Cohen, J. D. (2009). Pushing moral buttons: the interaction between personal force and intention in moral judgment. Cognition, 111(3), 364–371.



Kahane, G., Everett, J. A. C., Earp, B. D., Caviola, L., Faber, N. S., Crockett, M. J., & Savulescu, J. (2018). Beyond sacrificial harm: A two-dimensional model of utilitarian psychology. Psychological Review, 125(2), 131–164.





 
 
bottom of page