Джошуа Грін: моральні дилеми, нейронаука морального судження і dual-process підходи
Автор: Український психологічний ХАБ · Опубліковано: 23 вересня 2026 року · Редакційна політика
Джошуа Грін — експериментальний психолог, нейронауковець і філософ Гарвардського університету, відомий дослідженнями морального судження, моральних дилем і взаємодії автоматичних та контрольованих процесів. Станом на 2026 рік він обіймає посаду Alfred and Rebecca Lin Professor of Civil Discourse; його лабораторія вивчає моральне мислення та ширші механізми складного мислення за допомогою поведінкових експериментів і функціональної нейровізуалізації. Це прямо зазначено в актуальному профілі Department of Psychology Гарварду.
Найвідоміша частина програми Гріна почалася з питання, чому люди по-різному реагують на моральні дилеми, у яких наслідки можуть бути однаковими, а спосіб заподіяння шкоди, намір або особиста залученість різняться. Його ранні fMRI-дослідження стали одним із головних джерел двопроцесного пояснення морального судження: автоматичні, зокрема емоційні, реакції та контрольоване міркування можуть робити різний внесок у відповідь і вступати в конфлікт.
Сучасний науковий статус цієї ідеї складніший за популярну формулу «емоція проти розуму». Частина класичних результатів підтримує роль різних процесів, але нові метааналізи показують невеликі, неоднорідні або статистично нестійкі ефекти залежно від типу дилеми та способу маніпуляції. Сам Грін у 2023 році прямо написав, що dual-process теорія «багато в чому має рацію», але потребує перегляду. Тому сьогодні його підхід варто читати як впливову дослідницьку програму, а не як остаточну карту моралі.
Хто такий Джошуа Грін
У біографічному профілі Edmond & Lily Safra Center for Ethics Джошуа Д. Грін описаний як психолог, нейронауковець і філософ, який вивчає психологію та нейронауку морального судження, взаємодію емоції й міркування, соціальне прийняття рішень, міжгруповий конфлікт і складне мислення. Він навчався філософії в Гарварді, здобув Ph.D. у Принстоні у 2002 році, а в 2002–2006 роках проходив постдокторську підготовку з когнітивної нейронауки в Принстоні.
Грін також є автором книжки Moral Tribes: Emotion, Reason, and the Gap Between Us and Them, електронне видання якої Penguin Random House датовано 31 жовтня 2013 року. Книжка популяризувала його «камерну» метафору: автоматичні моральні реакції працюють наче швидкі налаштування point-and-shoot, тоді як контрольоване міркування дає гнучкіший «ручний режим». Ця метафора допомагає пояснювати теорію, але сама по собі не є доказом двох окремих систем мозку.
У 2026 році дослідницький профіль Гріна вже ширший за нейроетику й проблему вагонетки. Гарвард описує його нові роботи як дослідження того, як мозок поєднує поняття у складні думки, як думки представлені й перетворюються під час міркування та уяви, а також як можна покращувати соціальне прийняття рішень і зменшувати міжгруповий конфлікт.
Що саме означає «моральне судження» у цій дослідницькій традиції
У популярних переказах моральну психологію часто зводять до запитання «що людина зробить». У дослідженнях Гріна важливо розділяти кілька різних речей. Моральне судження — це оцінка того, чи є дія допустимою, правильною або неправильною. Моральне рішення — вибір між варіантами дії. Моральне міркування — свідоме опрацювання причин і аргументів. Моральна інтуїція — швидка оцінка, яка може виникнути без розгорнутого свідомого аргументу.
Ці поняття не взаємозамінні. Швидка моральна інтуїція не дорівнює ірраціональності. Повільне моральне міркування не гарантує істинного або етично правильного висновку. Оцінка гіпотетичної дії не дорівнює реальній поведінці, а вибір у конкретній дилемі не дозволяє надійно класифікувати людину як «утилітариста», «деонтолога», «моральнішу» чи «менш моральну».
Проблема вагонетки: чому вона стала лабораторним інструментом
Проблема вагонетки виникла у моральній філософії до нейронаукових робіт Гріна. Її експериментальна цінність полягає в тому, що дослідник може змінювати окремі ознаки сценарію, залишаючи інші максимально схожими: чи є шкода засобом досягнення мети або побічним наслідком, чи треба діяти особисто, чи передбачуваний наслідок є навмисним, чи йдеться про дію або бездіяльність.
Класичний контраст — між перемиканням стрілки, коли одна людина гине замість п’ятьох, і варіантом із пішохідним мостом, де потрібно безпосередньо штовхнути людину, щоб зупинити вагонетку. Однакова арифметика жертв не означає однакової психологічної відповіді. Саме ця відмінність і стала одним із способів дослідити, які характеристики ситуації змінюють моральне судження.
У роботі 2009 року Грін та колеги показали, що важливою є не лише фізична близькість. Експерименти з поняттям personal force виявили взаємодію між способом безпосереднього заподіяння шкоди та наміром: ефект «особистої сили» залежав від того, чи була шкода людині задумана як засіб. Опис дослідження доступний у PubMed.
Це важлива поправка до грубого переказу «торкатися людини емоційно, а натискати кнопку раціонально». Реакція на дилему залежить від структури наміру, причинності, способу дії, очікувань і формулювання. Проблема вагонетки — лабораторний зонд для окремих механізмів, а не універсальний тест характеру.
2001: fMRI і емоційне залучення у моральному судженні
У статті An fMRI Investigation of Emotional Engagement in Moral Judgment (Science, 2001) Грін, Соммервілл, Нюстром, Дарлі та Коен порівнювали нейронні відповіді на різні класи моральних і неморальних дилем. Автори інтерпретували отримані відмінності як підтримку гіпотези про особливо сильне емоційне залучення в частині «особистих» моральних дилем.
Ця робота стала історично важливою, бо моральне судження почали досліджувати не лише через словесні пояснення учасників, а й у зв’язку з процесами мозку. Водночас fMRI не показує «місце моралі» й не читає етичну правильність відповіді. Сигнал нейровізуалізації є непрямим показником активності, а одна й та сама ділянка мозку бере участь у багатьох психологічних функціях.
Тому коректний висновок із цього етапу програми обмежений: різні типи моральних дилем пов’язані з різними патернами залучення процесів, серед яких є емоційні та контрольовані компоненти. Перехід від цього опису до твердження «емоція помиляється, а розум знає правильну мораль» науково не випливає.
2004: конфлікт і когнітивний контроль
У дослідженні The Neural Bases of Cognitive Conflict and Control in Moral Judgment (Neuron, 2004) Грін і колеги зосередилися на дилемах із сильним конфліктом. Дані підтримали модель, за якою в окремих випадках автоматична відраза до заподіяння шкоди може конфліктувати з міркуванням про сукупні наслідки, а процеси когнітивного контролю беруть участь у розв’язанні такого конфлікту.
Важливо, що «контроль» тут є психологічним механізмом керування конфліктуючими сигналами, а не синонімом моральної зрілості. Людина може докладати багато контрольованого міркування й усе одно дійти слабкого, упередженого або помилкового висновку; так само швидка реакція може відображати досвід, засвоєну норму або доречне розпізнавання шкоди.
2008: що показав експеримент із когнітивним навантаженням
У Cognitive Load Selectively Interferes with Utilitarian Moral Judgment (Cognition, 2008) учасники розв’язували конфліктні моральні дилеми паралельно з додатковим завданням, що навантажувало контрольоване опрацювання. Когнітивне навантаження вибірково сповільнювало відповіді, які в цій парадигмі називали «утилітарними», що автори трактували як свідчення участі контрольованих процесів.
Цей результат часто переказують сильніше, ніж він дозволяє. Він не означає, що навантаження «вимикає утилітарну мораль», що всі наслідково-орієнтовані рішення є повільними або що всі заборони шкоди є чистою інтуїцією. Пізніші дослідження дали неоднорідну картину, а самі категорії «утилітарний» і «деонтологічний» для одиничної відповіді стали предметом методологічної критики.
Двопроцесний підхід Гріна: сильна версія і сучасне прочитання
У класичній версії моделі морального пізнання автоматичні, емоційно насичені процеси особливо підтримують відмову від особистого заподіяння шкоди, тоді як контрольовані процеси можуть підтримувати вибір, що максимізує сукупний результат. Іноді це переказують як System 1 проти System 2 або як «швидке» проти «повільного» мислення.
Сучасне прочитання має бути точнішим. Автоматичне не обов’язково швидке в кожній ситуації; контрольоване не обов’язково повільне; інтуїція може враховувати наслідки; міркування може підтримувати норму; кілька процесів можуть працювати паралельно. Dual-process — це спосіб моделювати відмінності в обробці інформації, а не твердження про дві герметично відокремлені «моральні системи» мозку.
Показово, що в коментарі Dual-process moral judgment beyond fast and slow (2023) Грін погодився з критикою простої схеми, за якою жертовні дилеми обов’язково запускають конкуренцію «швидкого» й «повільного». Він водночас вказав на дані, зокрема з досліджень уражень мозку, як на підставу зберегти ідею різних процесів. Його формула на 2023 рік: теорія пояснює багато, але потребує перегляду.
Що додають дослідження уражень вентромедіальної префронтальної кори
Важливим джерелом причинних аргументів стало дослідження Кенігса та колег Damage to the Prefrontal Cortex Increases Utilitarian Moral Judgements (Nature, 2007). Шість пацієнтів із двобічним осередковим ураженням вентромедіальної префронтальної кори частіше схвалювали заподіяння шкоди в певному класі висококонфліктних «особистих» дилем, тоді як в інших класах дилем їхні відповіді не мали такого зсуву.
На відміну від кореляційного fMRI, дослідження уражень дають сильніші підстави говорити про причинну роль певних мозкових систем. Але й тут потрібні межі інтерпретації: вибірка була дуже малою, ураження впливають на комплекс функцій, а назва «утилітарна відповідь» описує лише напрям вибору в конкретній дилемі. Вона не доводить прийняття утилітарної етики як цілісної позиції.
Чому «утилітарне» і «деонтологічне» судження — проблемні ярлики
Критика традиційної парадигми стала особливо чіткою у роботі Гавронського та Бір What Makes Moral Dilemma Judgments ‘Utilitarian’ or ‘Deontological’?. Автори вказали, що класична дилема зазвичай не маніпулює незалежно двома речами, які мала б вимірювати: чутливістю до наслідків і чутливістю до моральних норм. Через це одна відповідь може мати кілька психологічних пояснень.
У відповідь на цю проблему був запропонований CNI model of moral decision-making, який окремо оцінює чутливість до наслідків (C), чутливість до норм (N) та загальну перевагу бездіяльності перед дією (I). Така декомпозиція показує, чому бінарна вісь «деонтологія — утилітаризм» часто надто груба для психологічних висновків.
Схожу межу підкреслював Гай Кахане в огляді Sidetracked by Trolleys: схвалення жертви однієї людини заради кількох у конкретному сценарії не є достатнім показником ширшої неупередженої турботи про загальне благо. Отже, експериментальна відповідь і нормативна етична доктрина — різні рівні аналізу.
Що показує сучасна evidence base
Найважливіша для класичної версії моделі нова перевірка — систематичний огляд і метааналіз Ререна 2024 року. Він охопив 44 дослідження, 68 ефектів і загалом 14 003 учасників, де маніпулювали когнітивним навантаженням, виснаженням, індукцією або часовим обмеженням. Сукупний ефект був у передбаченому моделлю напрямку, але статистично незначущим; незначущими були й аналізи, обмежені висококонфліктними «особистими» дилемами та підвибіркою з process-dissociation підходом.
Водночас ширший метааналіз Фаренвальдт, Олсена, Рахал і Фідлер 2025 року включив 731 ефект із 139 досліджень у 80 звітах. Автори виявили статистично значущий, але невеликий сукупний ефект на користь так званої «інтуїтивної деонтології» (OR = 1,18; 95% CI 1,10–1,26), разом із суттєвою неоднорідністю. Розмір ефекту залежав від типу маніпуляції й дилеми; автори прямо ставлять під сумнів універсальність цього ефекту.
Разом ці результати не зводяться до простого «теорію спростовано» або «теорію підтверджено». Вони вказують на іншу картину: існують відтворювані відмінності між автоматичним і контрольованим опрацюванням, емоція та когнітивний контроль справді беруть участь у моральному судженні, але зв’язок між типом процесу і конкретною нормативною відповіддю не є жорстким, універсальним або однаковим для всіх дилем.
Емоція і міркування не є моральними суперниками
Одна з найстійкіших помилок у популярному викладі Гріна — уявлення, ніби емоція є перешкодою для моралі, а міркування виправляє її. Емпірично це надто грубо. Емоційні реакції можуть швидко сигналізувати про шкоду, несправедливість або порушення стосунків; контрольоване міркування може перевіряти наслідки, узгоджувати суперечливі норми й змінювати первинну відповідь. Обидва типи процесів можуть як допомагати, так і вводити в оману залежно від контексту.
Для ширшого нейронаукового контексту дивіться матеріал ХАБу «Афективна нейронаука». Важливо не переносити загальні твердження про емоційні системи безпосередньо на моральні висновки: моральне судження формується на перетині афекту, пам’яті, норм, причинного розуміння, контролю, соціального досвіду та контексту.
Нейронаука не визначає, яка мораль «правильна»
У статті Beyond Point-and-Shoot Morality: Why Cognitive (Neuro)Science Matters for Ethics Грін уже переходить від описової психології до нормативної філософії: він аргументує, що краще розуміння механізмів моральної інтуїції дає підстави віддавати перевагу певним формам консеквенціалізму. Це філософський аргумент автора, а не прямий емпіричний результат нейровізуалізації.
Психологічне дослідження може показати, які фактори змінюють судження, які процеси пов’язані з конфліктом, як працює увага або контроль і як стабільний ефект у різних вибірках. Воно саме по собі не встановлює, яку норму люди повинні прийняти. Від факту «цей процес виникає автоматично» не випливає ні «цей процес правильний», ні «цей процес помилковий». Так само від факту «рішення потребує міркування» не випливає його нормативна перевага.
Що моральні дилеми можуть і не можуть сказати про реальну поведінку
Гіпотетичні дилеми корисні для контролю змінних, але їхня зовнішня валідність обмежена. Відповідь на уявний сценарій із вагонеткою не тотожна поведінці в реальній кризі, де є часова невизначеність, власний ризик, відповідальність, соціальні правила, неповна інформація та сильні емоції. Тому моральне судження в лабораторній парадигмі слід трактувати як вимір конкретної реакції на конкретно сконструйований стимул.
З цієї ж причини такі експерименти не є тестами «моральності людини». Вони не дають підстав ранжувати людей як більш або менш моральних, не діагностують цінності й не передбачають автоматично реальну поведінку. Моральні переконання, моральна ідентичність, мотивація та фактична дія можуть розходитись.
Головні наукові обмеження програми
Перше обмеження — сильна залежність від штучних дилем. Перевага цього методу полягає в експериментальному контролі, але сценарії часто екстремальні й далекі від повсякденного вибору.
Друге — неоднозначність категорій відповіді. «Врятувати п’ятьох ціною одного» може відображати чутливість до наслідків, слабшу вагу конкретної норми, схильність діяти, особливості причинного розуміння або інші процеси. Саме тому CNI та інші моделі намагаються розкласти відповідь на компоненти.
Третє — обмеження нейровізуалізації. Активація мозку не є доказом окремого морального модуля й не дозволяє напряму читати мотив. Нейронні дані набувають сенсу лише разом із дизайном завдання, поведінковими даними та незалежними перевірками.
Четверте — нестабільність окремих експериментальних ефектів. Метааналіз 2024 року показує, що класичні маніпуляції контрольованим опрацюванням не дають надійного сукупного ефекту на жертовні моральні судження, тоді як метааналіз 2025 року знаходить невелику загальну тенденцію з великою гетерогенністю. Саме така розбіжність і є нормальною причиною уточнювати теорію, а не перетворювати її на простий слоган.
Типові помилки у викладі робіт Джошуа Гріна
Помилка 1: «Грін довів, що мораль має два центри в мозку». Його роботи підтримують розрізнення автоматичних і контрольованих внесків у судження, але не встановлюють дві ізольовані анатомічні системи моралі.
Помилка 2: «емоційна відповідь = деонтологія, раціональна = утилітаризм». Це була сильна інтерпретація ранньої програми, яка сьогодні потребує істотного уточнення. Дані показують гетерогенність, а інтуїція може бути чутливою до наслідків.
Помилка 3: «утилітарна відповідь у вагонетці означає, що людина є утилітаристом». Одна відповідь у дилемі не вимірює повну нормативну позицію й не характеризує особистість.
Помилка 4: «нейронаука довела правильність консеквенціалізму». Нормативний аргумент Гріна є окремим філософським кроком. Емпіричні дані описують механізми морального судження, а питання про те, які норми слід приймати, потребує нормативної аргументації.
Помилка 5: «якщо ефект не універсальний, dual-process підхід непотрібний». Сучасна картина радше підтримує багатокомпонентне пояснення: автоматичні й контрольовані процеси мають значення, але не прив’язані раз і назавжди до одного типу моральної відповіді.
Чому роботи Гріна залишаються важливими
Головний внесок Гріна полягає не в тому, що він дав остаточну відповідь на проблему вагонетки. Його програма змінила сам спосіб постановки питань: моральне судження стало об’єктом спільного аналізу психології, когнітивної нейронауки й філософії; гіпотези про емоцію та контроль почали перевіряти поведінково, нейровізуалізаційно й за допомогою клініко-нейропсихологічних даних.
Не менш важливо, що подальша критика цієї програми стала продуктивною. Вона змусила дослідників точніше визначати, що саме вимірює «утилітарна» відповідь, розділяти наслідки, норми та схильність до дії, перевіряти маніпуляції метааналітично й відмовлятися від надто прямої схеми «інтуїція проти міркування». У цьому сенсі наукова спадщина Гріна — це не застигла теорія, а дослідницька траєкторія, яка сама проходить перевірку.
Коротко: що варто запам’ятати
Джошуа Грін є одним із ключових дослідників морального пізнання, який поєднав поведінкові експерименти, fMRI, нейропсихологічні дані й філософські питання про моральні дилеми. Його класичні роботи підтримали ідею різних внесків автоматичних та контрольованих процесів у моральне судження.
Науковий статус цієї моделі сьогодні — впливовий, але переглянутий і дискусійний. Сучасні метааналізи не підтверджують просту універсальну формулу «інтуїція веде до деонтології, міркування — до утилітаризму». Найсильніший висновок полягає в тому, що моральні судження виникають із взаємодії кількох процесів, а їхній внесок залежить від структури дилеми, контексту та способу вимірювання.
Поширені запитання
Хто такий Джошуа Грін?
Джошуа Д. Грін — експериментальний психолог, нейронауковець і філософ Гарвардського університету. Його найбільш відомі роботи стосуються морального судження, проблеми вагонетки, взаємодії емоції та когнітивного контролю, а новіші дослідження — складного мислення й соціального прийняття рішень.
Що Грін показав за допомогою проблеми вагонетки?
Його дослідження показали, що моральні відповіді змінюються разом зі структурою дилеми й пов’язані з різними внесками емоційних, автоматичних та контрольованих процесів. Вони не показали, що існує одна «правильна» відповідь на проблему вагонетки.
Чи довів Грін, що емоція веде до деонтології, а розум — до утилітаризму?
Ні. Класична версія його моделі пов’язувала ці типи процесів із такими відповідями, але сучасні дані значно складніші. Метааналізи знаходять невеликі й неоднорідні ефекти, а альтернативні моделі показують, що відповідь залежить від чутливості до наслідків, норм, дії/бездіяльності та інших факторів.
Чи означає швидка моральна інтуїція ірраціональність?
Ні. Інтуїтивна відповідь може спиратися на досвід, засвоєні норми, розпізнавання шкоди або наслідків. Швидкість і автоматичність процесу не визначають його істинність або нормативну якість.
Чи показує fMRI, яка моральна відповідь правильна?
Ні. fMRI допомагає досліджувати, які мозкові процеси пов’язані із завданням, але не перетворює опис нейронної активності на етичний критерій. Нормативні висновки потребують окремої аргументації.
Чи можна за відповіддю на моральну дилему визначити моральність людини?
Ні. Окрема відповідь на гіпотетичний сценарій не є діагностикою цінностей, характеру або реальної поведінки. Моральне судження, мотивація й дія — різні рівні психологічного аналізу.
Який науковий статус dual-process підходу сьогодні?
Він залишається впливовою рамкою для вивчення автоматичного й контрольованого опрацювання, але проста прив’язка «швидка інтуїція = деонтологія, повільне міркування = утилітаризм» не має статусу усталеного універсального закону. Сам Грін визнає потребу перегляду, а сучасні метааналізи показують малий або нестійкий сукупний ефект залежно від дизайну.