Посттравматичний стресовий розлад (ПТСР): що це, симптоми та лікування
Оновлено: 10 жовт. 2023 р.
Посттравматичний стресовий розлад, або ПТСР, — це психічний розлад, який може розвинутися після пережитої чи засвідченої події, пов’язаної з реальною або загрозливою смертю, тяжким ушкодженням, сексуальним насильством чи іншою надзвичайно загрозливою ситуацією. Його визначає не сам факт травматичного досвіду, а стійкий патерн симптомів: повторне переживання події, уникання нагадувань, відчуття актуальної загрози та інші зміни, що спричиняють значний дистрес або порушують повсякденне життя.
Після війни, обстрілу, аварії, насильства, втрати чи іншої небезпечної події сильні реакції самі по собі не означають ПТСР. У перші дні й тижні можуть бути страх, безсоння, плаксивість, дратівливість, нав’язливі спогади, труднощі з концентрацією або підвищена настороженість. Для багатьох людей ці реакції поступово слабшають. Діагноз ПТСР стосується певної структури симптомів, їхньої тривалості, зв’язку з травматичною подією та впливу на функціонування.
Це розрізнення особливо важливе в Україні під час війни. Людина може жити в умовах реальної небезпеки, де обережність, перевірка укриття або реакція на повітряну тривогу є адаптивними. Клінічна оцінка має відрізняти реалістичну реакцію на теперішню загрозу від посттравматичного відчуття небезпеки, яке зберігається або переноситься на ситуації, що фактично є безпечнішими.
Коротко: що варто знати про ПТСР
ПТСР може виникнути після потенційно травматичної події, але більшість людей після таких подій не розвивають цей розлад.
Ключові ознаки — повторне переживання травматичної події, уникання нагадувань і стійке відчуття загрози; у ширших діагностичних системах також оцінюють зміни настрою, мислення та збудження.
Флешбек — не просто неприємний спогад. Він може мати якість переживання, ніби подія відбувається знову зараз.
Уникання може тимчасово зменшувати напруження, але водночас звужувати життя й підтримувати симптоми.
Діагноз встановлюють за клінічною оцінкою. Онлайн-тест або окремий симптом не підтверджує ПТСР.
Найкраще підтверджені психологічні методи лікування — травма-фокусовані підходи, зокрема когнітивно-процесуальна терапія, пролонгована експозиція та EMDR.
Ліки можуть бути частиною лікування для деяких дорослих, але конкретний препарат, показання, взаємодії та ризики оцінює лікар.
Комплексний ПТСР в ICD-11 — окремий споріднений діагноз: він включає ядро ПТСР і додаткові стійкі труднощі з регуляцією емоцій, образом себе та стосунками.
При безпосередній небезпеці, високому суїцидальному ризику, тяжкому самопошкодженні, психозі або різкій втраті здатності бути в безпеці потрібна невідкладна допомога.
Що таке посттравматичний стресовий розлад
ПТСР належить до розладів, специфічно пов’язаних зі стресом. Передумовою є контакт із подією або подіями надзвичайно загрозливого чи жахливого характеру, але цього недостатньо для діагнозу. Потрібно оцінити, що саме відбувається після події: як людина переживає спогади, чого уникає, як реагує система загрози, чи змінилися сон, концентрація, настрій, стосунки, робота або навчання.
Всесвітня організація охорони здоров’я описує три центральні групи проявів: повторне переживання травматичної події у теперішньому, уникання нагадувань і підвищене відчуття поточної загрози. Ці симптоми мають спричиняти значний дистрес або заважати сімейному, соціальному, навчальному чи професійному життю.
Американська DSM-5-TR використовує ширшу структуру з чотирма групами: симптоми вторгнення, уникання, негативні зміни у думках і настрої, а також зміни збудження й реактивності. Це різні класифікаційні способи описати посттравматичний синдром, а не дві різні хвороби. У практиці важливо знати, за якою системою працює фахівець і для якої мети — клінічної оцінки, медичної документації чи дослідження.
Травматична подія не дорівнює ПТСР
Після потенційно травматичної події можливий широкий спектр реакцій. Людина може бути приголомшеною, наляканою, сумною, злою, виснаженою, тимчасово відстороненою або надмірно пильною. Можуть з’явитися труднощі зі сном, концентрацією, тілесне напруження й небажані спогади. Такі реакції потребують уваги й підтримки, але їх не слід автоматично називати ПТСР.
За даними ВООЗ, приблизно 70% людей у світі протягом життя стикаються принаймні з однією потенційно травматичною подією, але ПТСР розвивається лише у меншості. ВООЗ наводить оцінку близько 5,6% серед людей, які пережили такі події, та близько 3,9% населення світу впродовж життя. Після впливу насильницького конфлікту або війни ризик істотно вищий.
Ці цифри не дозволяють оцінити ймовірність для конкретної людини. Ризик залежить від характеру події, повторюваності, фізичних ушкоджень, попереднього досвіду, супутніх стресорів, соціальної підтримки, психічного й фізичного здоров’я та багатьох інших чинників. Один і той самий тип події може мати дуже різні наслідки для різних людей.
Як проявляється ПТСР
1. Повторне переживання
Небажані спогади можуть вторгатися у свідомість без наміру людини. Це можуть бути образи, звуки, запахи, тілесні відчуття, кошмари або флешбеки. Важливою є якість «зараз»: під час сильного флешбеку мозок і тіло реагують так, ніби небезпека повернулася, хоча подія вже минула.
Не кожен болісний спогад є флешбеком. Людина може чітко розуміти, що згадує минуле, і все одно відчувати сильний страх, сором, провину чи фізичне напруження. Під час клінічної оцінки уточнюють форму, частоту, тригери, інтенсивність і вплив цих переживань.
2. Уникання
Людина може уникати місць, маршрутів, людей, новин, розмов, запахів, звуків, думок або почуттів, пов’язаних із подією. Частина уникання очевидна: наприклад, не сідати в автомобіль після аварії. Інша частина менш помітна: постійно бути зайнятим, щоб не залишатися наодинці зі спогадами, не говорити про певний період життя або вживати алкоголь, щоб «вимкнутися».
Уникання має зрозумілу короткострокову функцію — воно зменшує дистрес. Проблема виникає, коли життя дедалі більше організовується навколо уникнення. Тоді людина отримує менше досвіду безпеки, менше повертається до значущих занять, а нагадування продовжують сприйматися як такі, що їх неможливо витримати.
3. Стійке відчуття загрози
Підвищена пильність може проявлятися постійним скануванням простору, різкою реакцією на звук або рух, труднощами розслабитися, напруженням, дратівливістю та порушенням сну. Людина може вибирати місце біля виходу, не любити, коли хтось підходить ззаду, або прокидатися від найменшого шуму.
Під час війни цей симптом оцінюють особливо обережно. Якщо загроза обстрілу, насильства чи переслідування є реальною, частина настороженості є відповіддю на середовище. Терапевтичний план не має переконувати людину «не боятися» реальної небезпеки; він має допомагати точніше розрізняти теперішній ризик і посттравматичне перенесення загрози.
4. Інші зміни, які часто супроводжують ПТСР
Залежно від діагностичної системи та конкретної людини також можуть бути стійкі негативні переконання про себе або світ, відчуття провини, сорому чи відчуження, втрата інтересу до важливих занять, труднощі відчувати позитивні емоції, проблеми з пам’яттю окремих фрагментів події, імпульсивні або ризиковані вчинки, спалахи гніву, труднощі з концентрацією та сном.
Дисоціація теж може супроводжувати ПТСР: відчуття нереальності світу, відсторонення від власного тіла або емоцій, провали пам’яті. Вона не є обов’язковою для кожного випадку, але її важливо оцінювати, бо вона впливає на безпеку, диференційну діагностику й темп терапії.
Коли починаються симптоми і скільки вони тривають
Симптоми часто починаються невдовзі після травматичної події, але інколи повна клінічна картина стає помітною пізніше. Важливий не календар сам по собі, а стійкість симптомів, їхній зв’язок із подією та реальний вплив на життя.
У перший період після події фахівець також розглядає гострі стресові реакції та інші можливі стани. У діагностичних системах ПТСР передбачає, що симптоми не є лише короткою безпосередньою реакцією на небезпеку. Якщо після кількох тижнів симптоми не слабшають, різко заважають спати, працювати, навчатися, підтримувати стосунки або бути в безпеці, це вагома причина для професійної оцінки.
Не потрібно чекати певного терміну, щоб звернутися по допомогу. Підтримка може бути потрібна відразу після події, особливо якщо є тяжкий дистрес, втрати, поранення, триваюче насильство, проблеми зі сном, вживання речовин, самопошкодження або суїцидальні думки. Якщо потрібен практичний маршрут, дивіться матеріал «Психолог при травмі». Раннє звернення не означає, що людині вже поставили діагноз ПТСР.
Чому ПТСР виникає не у всіх
ПТСР не пояснюється «слабкістю», характером або недостатньою силою волі. Його формування пов’язане з взаємодією біологічних, психологічних і соціальних чинників. Ризик зростає при повторюваній або тривалій травматизації, сексуальному насильстві, бойовому досвіді, тяжких фізичних ушкодженнях, свідченні загибелі чи тяжких поранень, попередніх травматичних подіях і значних стресорах після події.
Водночас соціальна підтримка після травматичного досвіду пов’язана з нижчим ризиком ПТСР. Підтримка — це не примус до розмови. Для однієї людини важливо мати можливість говорити, для іншої — знати, що близькі поруч і не вимагають деталей. ВООЗ прямо підкреслює: розповідати про подію варто тоді, коли людина готова.
Як діагностують ПТСР
Діагностика — це клінічна оцінка, а не підтвердження одного «типового» симптому. Фахівець уточнює характер травматичної події, симптоми повторного переживання, уникання й загрози, інші зміни настрою та збудження, тривалість, функціонування, поточну безпеку, медичний стан і можливі супутні розлади. В Україні чинний уніфікований клінічний протокол і клінічна настанова щодо гострої реакції на стрес, ПТСР і порушень адаптації опубліковані Державним експертним центром МОЗ у 2024 році.
оцінюють, які симптоми є зараз, коли вони почалися і як змінювалися;
уточнюють, що саме запускає флешбеки, кошмари, уникання або сильне збудження;
дивляться на сон, роботу чи навчання, стосунки, догляд за собою та повсякденні рішення;
оцінюють депресію, тривожні розлади, панічні напади, вживання алкоголю чи інших речовин, дисоціацію та суїцидальний ризик;
за потреби враховують черепно-мозкову травму, біль, неврологічні та інші медичні чинники;
окремо визначають, чи триває небезпека зараз — наприклад, домашнє насильство, бойова ситуація або переслідування.
Стандартизовані опитувальники можуть бути корисними для скринінгу, відстеження симптомів і оцінки змін під час лікування. Вони не замінюють клінічного інтерв’ю. Високий бал означає, що симптоми заслуговують на увагу, а не що діагноз уже встановлено.
З чим можна сплутати ПТСР
Після травматичної події різні стани можуть мати схожі симптоми. Безсоння, тривога, дратівливість або проблеми з концентрацією не є специфічними лише для ПТСР. Тому якісна діагностика включає диференційну оцінку.
Гострі стресові реакції: симптоми виникають безпосередньо після події й можуть поступово зменшуватися без формування ПТСР.
Розлад адаптації: дистрес пов’язаний зі стресором, але структура симптомів не відповідає ПТСР.
Депресивні розлади: можуть давати безсоння, втрату інтересу, провину, відсторонення та суїцидальні думки.
Тривожні розлади й панічні напади: можуть супроводжуватися відчуттям небезпеки й тілесним збудженням без характерного посттравматичного патерну.
Обсесивно-компульсивний розлад: нав’язливі думки та ритуали мають інший механізм, хоча ОКР і ПТСР можуть співіснувати.
Дисоціативні розлади: відчуття нереальності, відсторонення або амнезія можуть бути центральними й потребувати окремої оцінки.
Наслідки черепно-мозкової травми, хронічного болю, порушень сну або вживання речовин можуть частково перекриватися з посттравматичними симптомами.
Реальна поточна небезпека: пильність у небезпечному середовищі не можна автоматично трактувати як психопатологію.
ПТСР і комплексний ПТСР: у чому різниця
Комплексний ПТСР, або КПТСР, в ICD-11 є окремим спорідненим діагнозом. Він включає всі основні прояви ПТСР і додатково три стійкі домени порушень самоорганізації: труднощі регулювати емоції, глибоко негативний образ себе та стійкі труднощі у близьких стосунках.
КПТСР частіше пов’язаний із тривалим або повторюваним міжособистісним насильством, полоном, тортурами, експлуатацією чи іншими ситуаціями, з яких було важко втекти. Водночас тип події сам по собі не встановлює діагноз. Оцінюють структуру симптомів і функціонування.
DSM-5-TR не виділяє комплексний ПТСР як окремий діагноз. Через це формулювання діагнозу може відрізнятися залежно від класифікаційної системи. Для читача практичне питання простіше: які саме симптоми є, як вони впливають на життя й який план допомоги відповідає цій клінічній картині.
ПТСР під час війни
Війна створює складну клінічну ситуацію: травматичний досвід може не мати чіткої точки завершення. Повітряні тривоги, обстріли, втрата близьких, поранення, вимушене переміщення, бойові завдання, невизначеність щодо рідних і повторні новини про насильство можуть підтримувати відчуття загрози.
Тому мета допомоги не полягає в тому, щоб «прибрати страх». Страх у небезпечній ситуації виконує захисну функцію. Важливо відновлювати здатність гнучко перемикатися між режимом небезпеки й відносної безпеки: спати, коли є можливість, підтримувати стосунки, виконувати повсякденні завдання, розпізнавати тригери та не переносити минулу загрозу на всі сфери життя.
Якщо людина продовжує жити з насильством або іншою прямою загрозою, план допомоги спершу має враховувати фізичну безпеку, доступ до медичної та соціальної підтримки, житло й кризові ресурси. Психотерапія не замінює заходів реального захисту.
Що допомагає при ПТСР
Травма-фокусована психотерапія
Сучасні клінічні настанови віддають перевагу психотерапіям, які безпосередньо працюють із травматичними спогадами, униканням, значеннями події та відновленням функціонування. ВООЗ називає травма-фокусовані когнітивно-поведінкові підходи та EMDR серед втручань із найбільшою доказовою базою. VA/DoD окремо рекомендує пролонговану експозицію, когнітивно-процесуальну терапію та EMDR як найефективніші травма-фокусовані психотерапії для ПТСР.
Назва методу менш важлива за те, чи відповідає реальна робота доказовому протоколу, чи має фахівець підготовку, чи пояснює план і ризики, чи оцінює безпеку та прогрес. Хороша терапія не є неконтрольованим «переживанням травми заново». Вона має структуру, темп, підготовку й спільне розуміння того, навіщо виконується кожен крок.
Когнітивно-процесуальна терапія (CPT)
Когнітивно-процесуальна терапія (CPT) працює з травма-пов’язаними переконаннями й «застряглими точками»: наприклад, надмірною провиною, тотальними висновками про небезпеку, довіру, контроль, самоцінність або близькість. Людина вчиться відрізняти факти від висновків, помічати крайні або неточні значення події та формувати більш збалансоване бачення, не заперечуючи того, що сталося.
Пролонгована експозиція (PE)
Пролонгована експозиція (PE) допомагає систематично наближатися до безпечних нагадувань, яких людина уникає, і структуровано опрацьовувати травматичну пам’ять. Мета полягає не в тому, щоб змусити людину страждати, а в тому, щоб зменшити владу уникання, оновити навчання про безпеку й повернути діяльність, яку ПТСР звузив.
EMDR
EMDR — структурована травма-фокусована психотерапія з восьмифазним протоколом, де під час частини опрацювання цільових спогадів застосовують двобічну стимуляцію, найчастіше рухи очей. Її клінічну ефективність як повного протоколу, роль окремих рухів очей і теоретичні пояснення механізму варто розрізняти. Для ПТСР EMDR входить до провідних клінічних настанов.
Що показують сучасні огляди
Індивідуальний метааналіз даних 2025 року підтвердив перевагу травма-фокусованих когнітивно-поведінкових терапій над неактивними контрольними умовами в дорослих із ПТСР. Великий систематичний огляд метааналізів того ж року показав, що психологічні втручання загалом ефективніші за контроль, а найбільш послідовні дані про користь після завершення лікування стосувалися травма-фокусованих когнітивно-поведінкових втручань та EMDR.
Окремий систематичний огляд 2024 року не знайшов доказів того, що травма-фокусована психотерапія в середньому спричиняє загострення симптомів посеред лікування порівняно з контрольними умовами. Це не означає, що терапія завжди легка: окремі сесії можуть бути емоційно складними, а темп і безпеку потрібно постійно оцінювати.
Роль медикаментів
Лікарські засоби можуть бути частиною лікування ПТСР у дорослих, особливо коли симптоми виражені, є супутня депресія чи тривога, психотерапія поки недоступна або людина має інші клінічні показання. Вибір препарату залежить від анамнезу, інших ліків, вагітності, фізичного здоров’я, ризику побічних ефектів і цілей лікування.
Принципове правило для публічної інформації просте: не слід самостійно починати, змінювати дозу або раптово припиняти психотропні препарати. «Протитривожні» ліки не є універсальним рішенням для ПТСР, а конкретну фармакотерапію призначає лікар. У дітей і підлітків рекомендації щодо медикаментів відрізняються; NICE, наприклад, не рекомендує медикаментозне лікування ПТСР особам до 18 років.
Що можна робити між зверненнями
Самодопомога не замінює лікування ПТСР, але може підтримувати нервову систему й функціонування. ВООЗ радить наскільки можливо зберігати щоденні ритми, підтримувати зв’язок із довіреними людьми, говорити про пережите лише тоді, коли є готовність, зменшувати алкоголь та уникати наркотичних речовин, регулярно рухатися, підтримувати сон і використовувати навички керування стресом.
Поверніть базові орієнтири дня: сон, їжу, гігієну, роботу або навчання в реалістичному обсязі.
Зверніть увагу на тригери. Корисно помічати, що саме запускає флешбек або різке збудження, а не уникати всього світу «про всяк випадок».
Під час флешбеку допомагайте мозку орієнтуватися в теперішньому: назвіть дату, місце, те, що бачите навколо, відчуйте опору стоп, повільно озирніться й перевірте, яка небезпека є реальною зараз.
Підтримуйте контакт із людьми, поруч із якими безпечніше. Не потрібно розповідати подробиці травми, щоб попросити про присутність або практичну допомогу.
Слідкуйте за алкоголем, седативними речовинами та іншими способами «вимкнутися». Коротке полегшення може посилювати проблеми зі сном і настроєм, залежність та уникання.
Запишіть, які симптоми найбільше звужують життя. Це допоможе сформулювати запит на консультації й оцінювати реальний прогрес.
Чого не варто робити
Не змушуйте себе або іншу людину детально переказувати травматичну подію «щоб випустити все назовні». Примусове проговорювання не є універсальним лікуванням.
Не робіть висновок про ПТСР лише через безсоння, страх, плаксивість, дратівливість або сильний спогад.
Не використовуйте алкоголь, наркотичні речовини або неконтрольовані седативні препарати як основний спосіб справлятися з флешбеками чи сном.
Не сприймайте дихальні вправи, медитацію або «заземлення» як повну заміну доказовій терапії, якщо сформувався стійкий ПТСР.
Не обирайте метод тільки за обіцянкою «стерти травму», «перезаписати підсвідомість за одну сесію» або гарантувати одужання. Для ПТСР важливі конкретний протокол, підготовка фахівця й доказова база.
Не припиняйте призначені ліки різко без узгодження з лікарем.
Як підтримати близьку людину з ПТСР
Підтримка працює краще як передбачувана присутність, а не допит або спроба «полагодити» людину. Запитайте, що зараз справді допомагає: побути поруч, супроводити на консультацію, забрати частину побутових справ, пройтися разом, не торкатися без попередження або нагадати про прийом у лікаря.
слухайте без вимоги подробиць і без оцінювання того, «правильно» людина реагує чи ні;
перед фізичним контактом запитайте, чи він комфортний, особливо якщо травма була пов’язана з насильством;
домовтеся, що робити під час флешбеку або сильного збудження, коли людина спокійніша;
не підсилюйте тотальне уникання, але й не штовхайте в ситуації, до яких людина не готова;
заохочуйте звернення до фахівця, який має досвід лікування ПТСР, замість нескінченного пошуку самодіагнозів;
пам’ятайте про власні межі: близька людина може підтримувати, але не має ставати цілодобовим терапевтом.
Коли потрібна невідкладна допомога
Невідкладний маршрут потрібен, коли є безпосередній ризик для життя або здатності залишатися в безпеці. Це важливіше за питання, чи відповідає стан формальним критеріям ПТСР. Для ширшого алгоритму дивіться «Кризовий стан: що це, як проявляється та коли потрібна допомога».
є конкретний намір або план самогубства, доступ до засобів і високий ризик дії;
є тяжке самопошкодження або загроза тяжкого самопошкодження;
людина втрачає контакт із реальністю, має психотичні симптоми, різку дезорієнтацію або не може подбати про базову безпеку;
є небезпека насильства з боку іншої людини або ризик завдати тяжкої шкоди комусь;
після травми є серйозні фізичні симптоми, поранення, порушення свідомості чи підозра на невідкладний медичний стан.
В Україні в надзвичайній ситуації можна телефонувати 112 — єдиний номер екстрених служб, або 103 — екстрена медична допомога. Якщо загроза пов’язана з насильством чи правопорушенням, також працює 102. Якщо людина вже має свого психіатра, психотерапевта або кризову команду, варто використати погоджений з ними план безпеки.
Як обрати фахівця для роботи з ПТСР
Для ПТСР важлива не просто загальна психологічна освіта, а компетентність у посттравматичних розладах і конкретних методах лікування. На першій консультації нормально ставити прямі питання про підхід, навчання та межі компетентності. Загальні критерії зібрані в матеріалі «Як обрати психолога онлайн у 2026 році».
Який досвід ви маєте в роботі з ПТСР і посттравматичними станами?
Які методи ви використовуєте саме для ПТСР і на які настанови або дослідження спираєтеся?
Як ви оцінюєте суїцидальний ризик, дисоціацію, вживання речовин і поточну небезпеку?
Як виглядає план терапії та як ми зрозуміємо, що є прогрес?
Що ви робите, якщо симптоми тимчасово посилюються або людина не може виконувати травма-фокусовану роботу?
Коли ви рекомендуєте консультацію психіатра, невролога або іншого лікаря?
Ознака професійної роботи — можливість обговорювати сумніви, темп, згоду й межі без тиску. Якщо фахівець гарантує результат, наполягає на негайному детальному «проживанні травми», знецінює медикаментозну оцінку або називає один авторський метод універсальним, це привід зупинитися й перевірити альтернативи.
Поширені запитання
Чи кожна травматична подія призводить до ПТСР?
Ні. Більшість людей, які переживають потенційно травматичні події, не розвивають ПТСР. Сильний дистрес у перші дні або тижні може бути частиною реакції на небезпеку. ПТСР визначають за конкретною структурою стійких симптомів і їхнім впливом на життя.
Чи можна мати ПТСР без флешбеків?
Діагностичні системи вимагають ознак повторного переживання, але воно може проявлятися не лише класичними флешбеками. Це можуть бути нав’язливі спогади або кошмари з відчуттям, ніби загроза повертається. Конкретні критерії залежать від класифікації, тому діагноз не варто встановлювати за одним симптомом.
Чи може ПТСР початися через місяці або роки?
Так, у частини людей повна клінічна картина стає помітною пізніше. Водночас фахівець оцінює всю історію симптомів і можливі інші пояснення, а не лише час, що минув після події.
Чим ПТСР відрізняється від комплексного ПТСР?
В ICD-11 комплексний ПТСР включає всі основні симптоми ПТСР плюс стійкі труднощі з регуляцією емоцій, негативним образом себе та близькими стосунками. Це окремий діагноз, а не просто «важчий ПТСР».
Чи можна визначити ПТСР за онлайн-тестом?
Опитувальник може показати, що симптоми варто обговорити з фахівцем, і допомагати відстежувати їх у часі. Він не замінює клінічної оцінки, бо ті самі симптоми можуть виникати при інших психічних або медичних станах.
Яка психотерапія має найкращі докази при ПТСР?
Найбільшу підтримку в сучасних настановах мають травма-фокусовані психотерапії. Серед конкретних методів часто рекомендують пролонговану експозицію, когнітивно-процесуальну терапію та EMDR. Вибір залежить від клінічної ситуації, доступності, уподобань і підготовки фахівця.
Чи потрібні при ПТСР антидепресанти?
Не всім. Медикаменти можуть бути корисною частиною плану для деяких дорослих, але рішення залежить від симптомів, супутніх станів, інших ліків і ризиків. Призначає та контролює лікування лікар.
Чи може терапія спочатку посилити спогади або емоції?
Окремі травма-фокусовані сесії можуть бути емоційно складними. Водночас систематичні дослідження не показують, що доказові травма-фокусовані втручання в середньому спричиняють більше загострення ПТСР, ніж контрольні умови. Темп, безпеку та переносимість потрібно оцінювати індивідуально.
Що робити під час флешбеку?
Спробуйте орієнтуватися в теперішньому: назвати, де ви є і який сьогодні день, повільно оглянути простір, відчути опору стоп або спини, назвати кілька предметів навколо й перевірити, чи є реальна небезпека зараз. Якщо флешбеки повторюються або суттєво заважають життю, потрібна професійна оцінка.
Коли звертатися по допомогу після травматичної події?
Звертатися можна в будь-який момент, коли дистрес сильний або потрібна підтримка. Особливо важливо не відкладати оцінку, якщо симптоми не слабшають, порушують сон, роботу, навчання чи стосунки, посилюється вживання алкоголю або речовин, є самопошкодження чи суїцидальні думки.
Джерела
Якщо симптоми після травми звужують життя
Якщо посттравматичні симптоми заважають спати, працювати, навчатися, підтримувати стосунки або відчувати себе в безпеці, не потрібно чекати, поки вони стануть «достатньо серйозними». Професійна оцінка допомагає відрізнити ПТСР від інших станів і скласти план допомоги, який відповідає саме вашій ситуації. У каталозі спеціалістів Українського психологічного ХАБу можна обрати фахівця за напрямом і форматом роботи.