Поліграф у суді та розслідуванні в Україні: юридичний статус і межі висновків
Автор: Український психологічний ХАБ · Опубліковано: 6 жовтня 2026 · Редакційна політика
Коротка відповідь
Поліграф в Україні має нормативно врегульовані сфери застосування в окремих державних органах, але сам прилад не є «юридичним детектором брехні». Відомчі правила описують психофізіологічне опитування як реєстрацію та інтерпретацію фізіологічних реакцій на стимули, а результати в низці чинних інструкцій прямо оформлюються як ймовірні й орієнтувальні висновки. Наприклад, це прямо закріплено в Інструкції МВС щодо використання поліграфів у Національній поліції, а також у чинних правилах для Державної прикордонної служби, митних органів і Державної кримінально-виконавчої служби. Наукову основу, точність різних протоколів і загальні обмеження поліграфа розібрано у статті «Поліграф: що вимірює «детектор брехні», точність і обмеження».
У судовому провадженні вирішальне значення має не слово «поліграф» у назві документа, а процесуальна форма, статус особи, яка проводила дослідження, спосіб отримання матеріалу, методологія, межі поставлених питань і те, чи відповідає документ вимогам до конкретного джерела доказів. Висновок судового експерта із застосуванням поліграфа може оцінюватися судом разом з іншими доказами, однак не має наперед установленої сили. Саме такий підхід підтвердив Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду у справі № 589/4601/21.
Що означає «юридичний статус поліграфа»
Юридичний статус поліграфа варто розкладати на чотири окремі питання. Перше — чи дозволене та врегульоване його використання певним органом або установою. Друге — для якої мети його застосовують: кадрового добору, внутрішньої перевірки, оперативно-розшукової роботи, психологічного дослідження чи судової експертизи. Третє — який саме документ виникає після процедури: відомча довідка спеціаліста, експертне дослідження або процесуальний висновок судового експерта. Четверте — яке значення конкретний документ може мати в конкретному судовому провадженні.
Ці рівні не можна зливати. Те, що певне відомство має чинну інструкцію щодо поліграфа, не надає будь-якому поліграфному тестуванню автоматичного статусу судової експертизи. І навпаки, наявність поліграфа серед методів конкретного психологічного дослідження не звільняє висновок від загальних вимог до судово-психологічної експертизи та процесуальних правил щодо експертних доказів.
Тому запитання «чи є поліграф доказом?» має коректну відповідь лише після уточнення процесуальної форми. Поліграф як прилад не є самостійною категорією доказу. Доказове значення може мати інформація, оформлена в передбаченій законом формі, а її належність, допустимість, достовірність і вага оцінюються за правилами відповідного судочинства.
Що поліграф вимірює — і чого він не вимірює
Поліграф реєструє фізіологічні зміни під час пред’явлення запитань або інших стимулів: дихання, серцево-судинні показники, електропровідність шкіри, рухову активність та інші канали залежно від системи. Американська психологічна асоціація підкреслює, що ці реакції не є специфічними для брехні: подібні зміни можуть виникати через тривогу, страх наслідків, гнів, здивування, когнітивне навантаження або значущість самого запитання.
Окремий канал, який часто використовується у поліграфі, — електродермальна активність. Вона відображає зміни провідності шкіри, пов’язані з активністю потових залоз і симпатичної нервової системи. Це чутливий індикатор фізіологічного збудження, але збудження не дорівнює брехні.
Національна академія наук США у фундаментальному огляді The Polygraph and Lie Detection описала головну логічну межу методу: від реєстрації фізіологічної реакції до висновку про обман існує ланцюг припущень. Реакція повинна бути пов’язана саме з психологічним станом, що виник через приховування або неправдиву відповідь, а не через іншу причину. Саме тому фізіологічна реакція ≠ брехня, а відсутність вираженої реакції ≠ доведена правдивість.
Як використання поліграфа регулюється в Україні
В Україні немає одного універсального нормативного акта, який однаково визначав би поліграф для всіх державних органів, усіх видів розслідування та всіх судових процесів. Натомість існує сукупність відомчих порядків і загальних процесуальних норм. У Національній поліції діє Інструкція МВС № 920; у Державній прикордонній службі — Інструкція МВС № 221; для митних органів Кабінет Міністрів у 2025 році затвердив окремий порядок; у Бюро економічної безпеки діє спеціальний порядок, оновлений у 2026 році; у Державній кримінально-виконавчій службі з 2025 року діє Інструкція Міністерства юстиції № 2938/5.
Сфери, підстави, коло осіб, вимоги до спеціалістів, порядок згоди, зберігання матеріалів і цілі опитування в цих актах різняться. Тому нормативне правило одного органу не можна автоматично переносити на інший орган, а відомче опитування не можна автоматично прирівнювати до процесуальної судової експертизи.
Показова спільна риса сучасних відомчих актів — обережне формулювання результату. Чинні правила Національної поліції, ДПСУ, митних органів та ДКВС описують довідку як документ із ймовірними та орієнтувальними висновками. Це нормативно важлива межа: навіть у системах, де поліграф прямо дозволений і процедурно врегульований, його результат не проголошується безпосереднім установленням юридичного факту.
Відомча довідка ≠ висновок судового експерта
Довідка спеціаліста-поліграфолога та висновок судового експерта мають різну правову природу. Статус судового експерта, порядок проведення експертизи та оформлення її результатів регулюються Законом України «Про судову експертизу», процесуальними кодексами та Інструкцією Міністерства юстиції № 53/5. Сам факт проходження спеціальної підготовки з поліграфа не перетворює будь-яку довідку на процесуальний висновок експерта.
Для судово-психологічного висновку важлива вся архітектура судово-психологічного оцінювання: конкретне психолого-правове питання, придатні джерела даних, компетентність фахівця, методики, перевірка валідності, інтеграція матеріалів і чітке позначення невизначеності. Поліграф, якщо він застосований, є лише одним елементом дослідження, а не заміною цієї архітектури.
Поліграф у досудовому розслідуванні
У розслідуванні поліграф може мати орієнтувальну функцію: допомагати сформувати або перевірити версії, визначати теми для подальшої перевірки, виявляти суперечності, планувати наступні слідчі чи оперативні кроки. Така практична користь не тотожна доказовій точності. Корисний орієнтир може спрямувати перевірку до незалежного доказу, але сам по собі не встановлює факту вчинення правопорушення.
Науковий огляд Національної академії наук звертав увагу на важливе розрізнення: поліграфне обстеження може спричинити повідомлення нової інформації або зізнання, оскільки людина вірить у здатність приладу виявити обман. Це показує можливу слідчу корисність процедури, але не доводить, що сам поліграф точно розпізнав брехню. Огляд Iacono і Ben-Shakhar 2019 року дійшов висновку, що ключові критичні зауваження до наукової валідності методу порівняльних запитань залишилися актуальними.
Добровільність також потрібно оцінювати за конкретною правовою підставою. Наприклад, чинні інструкції Національної поліції та ДПСУ прямо передбачають добровільну згоду для відповідних процедур. У кримінальному провадженні додатково діють гарантії презумпції невинуватості та права не свідчити проти себе, закріплені у статтях 62–63 Конституції України. Відмова від добровільного поліграфного опитування сама по собі не є психологічним показником брехні й не перетворюється на доказ вини.
Поліграф у суді
Кримінальне провадження
У кримінальному процесі вихідною точкою є стаття 84 Кримінального процесуального кодексу України: доказами є фактичні дані, отримані у передбаченому Кодексом порядку, а процесуальними джерелами доказів є показання, речові докази, документи та висновки експертів. Поліграф не названий окремим процесуальним джерелом. Отже, питання завжди полягає в тому, до якої належної процесуальної форми віднесено конкретний матеріал і чи виконані вимоги до його отримання та подання.
Той самий Кодекс у статті 101 визначає висновок експерта як докладний опис проведених досліджень, висновки та обґрунтовані відповіді на поставлені питання, засновані на спеціальних знаннях. Стаття 94 встановлює, що жоден доказ не має наперед установленої сили. Тому навіть належно оформлений експертний висновок із застосуванням поліграфа не має автоматичної переваги над іншими доказами і не делегує експертові повноваження суду встановлювати винуватість.
Цивільне провадження
У цивільному судочинстві правила сформульовані ще виразніше. Стаття 102 ЦПК України визначає вимоги до висновку експерта, а статті 89 і 110 встановлюють, що жоден доказ і висновок експерта не мають заздалегідь установленої сили: суд оцінює їх окремо та в сукупності з іншими матеріалами.
Це має безпосередній прецедентний орієнтир для поліграфа. У постанові Верховного Суду від 29 листопада 2023 року у справі № 589/4601/21 Касаційний цивільний суд розглянув психологічну експертизу із застосуванням поліграфа як один із засобів доказування, але підкреслив, що експертний висновок оцінюється разом з іншими доказами. У конкретній справі цей висновок виявився недостатнім, щоб спростувати отримання коштів за розпискою та наявність боргу.
Що показує позиція Верховного Суду
Позиція Верховного Суду важлива саме своєю структурою. Суд не сформулював правило «поліграф завжди допустимий» або «поліграф завжди недопустимий». Він застосував загальні правила оцінки експертного доказу: процесуальний статус документа, його зміст і доказова сила визначаються в контексті всієї справи. Це і є коректна модель для розуміння юридичного статусу поліграфа.
Звідси випливає практичне правило: наявність експертного висновку із застосуванням поліграфа не доводить автоматично правдивість чи неправдивість конкретної версії. Суд повинен зіставити його з документами, показаннями, речовими й електронними доказами, іншими експертними висновками та обставинами їх отримання.
Коли матеріал із поліграфом може мати процесуальне значення
Процесуальне значення документа визначається насамперед його юридичною формою. Треба встановити, хто замовив дослідження, на якій правовій підставі воно проведене, ким саме оформлений результат, який статус має автор документа, які питання були поставлені, які матеріали досліджувалися і чи відповідає документ вимогам відповідного процесуального закону.
Другий рівень — методична прозорість. Для оцінки висновку важливі назва й версія методики, структура запитань, спосіб формування порівняльних і релевантних стимулів, якість запису каналів, критерії оцінювання, умови проведення, опис можливих протидій, підстави для невизначеного результату та доступність первинних матеріалів для перевірки.
Третій рівень — межі компетенції. Психофізіологічне дослідження може описувати реакції та обґрунтовану інтерпретацію цих реакцій у межах методики. Воно не наділяє фахівця повноваженням встановлювати склад правопорушення, винуватість, юридичну достовірність доказу або остаточний факт події.
Спеціаліст-поліграфолог і судовий експерт
У відомчих інструкціях «спеціаліст-поліграфолог» — це функціональна кваліфікація, пов’язана з підготовкою та проведенням опитувань у конкретній системі. Вимоги до освіти, підготовки й службового статусу визначаються відповідним нормативним актом. Наприклад, Національна поліція, ДПСУ, митні органи та ДКВС мають власні визначення й вимоги.
Судовий експерт діє в іншій нормативній конструкції. Для процесуального висновку значення мають законодавство про судову експертизу, відповідна експертна спеціальність, повноваження, попередження про відповідальність, предмет спеціальних знань, матеріали, надані для дослідження, та форма висновку. Тому напис «поліграфолог» у сертифікаті та статус судового експерта є різними юридичними ознаками.
Межі висновків: що можна і чого не можна встановлювати
Найбезпечніше й науково коректніше формулювання результату залишається близьким до того, що реально вимірює система: під час певних стимулів зареєстровано визначені психофізіологічні реакції, які за конкретним протоколом отримали певну інтерпретацію. Чим далі висновок відходить від виміряної реакції до твердження про «брехню», «правдивість», «вчинення дії» або «винуватість», тим більше додаткових припущень він потребує.
Поліграф не встановлює клінічний діагноз, не визначає осудність чи дієздатність, не встановлює юридичну достовірність показань і не вирішує питання вини. Він також не може перетворити суперечність, тривогу, сильну фізіологічну реакцію або невизначений тестовий результат на факт злочину.
У судово-психологічній роботі окремо перевіряють валідність відповідей і можливе навмисне спотворення. Невалідна відповідь, підозра на симуляцію, сильне збудження та поліграфна реакція — різні типи даних. Жоден із них сам по собі не є універсальним детектором неправди.
Наукова точність і джерела помилок
Наукова оцінка поліграфа залежить від конкретної техніки, популяції, умов, способу формування запитань, кваліфікації екзаменатора й критерію істини. Національна академія наук США дійшла висновку, що тести для конкретного інциденту можуть розрізняти правдиві й неправдиві відповіді краще за випадок у досліджених умовах, але далеко від досконалості; наявні дослідження мають систематичні обмеження, а реальна точність може бути нижчою за оцінки з відібраних лабораторних і польових досліджень.
Огляд Iacono і Ben-Shakhar через п’ятнадцять років після звіту Національної академії наук не знайшов підстав вважати фундаментальні проблеми техніки порівняльних запитань вирішеними. Американська психологічна асоціація у своєму актуальному огляді 2025 року також зазначає, що фізіологічні реакції не є специфічними для обману і що наукові дані не підтримують використання поліграфа як достатньо надійного способу виявлення брехні для більшості судових, правових та кадрових контекстів.
Для судової оцінки особливо важливі хибнопозитивні та хибнонегативні результати. Правдива людина може сильно реагувати на значуще звинувачення, а людина, яка приховує інформацію, може демонструвати слабкі або контрольовані реакції. На результат також впливають протидія, медикаменти, втома, біль, психоемоційний стан, формулювання запитань, взаємодія з екзаменатором та алгоритм оцінювання.
Як читати поліграфний матеріал у справі
1. Визначте вид документа. «Довідка за результатами опитування», приватний звіт, експертне дослідження та «висновок судового експерта» мають різну процесуальну природу. Назва документа повинна відповідати його реальному статусу, а не замінювати його.
2. Перевірте правову підставу. Який закон, процесуальний кодекс, ухвала суду, постанова, відомча інструкція або договір є підставою для процедури? Чи поширюється цей акт саме на цю особу, орган і мету?
3. Перевірте статус фахівця. Важливі освіта, спеціальна підготовка, статус у відповідному органі, а для судової експертизи — процесуальні повноваження та кваліфікація судового експерта в межах поставленого питання.
4. Подивіться на формулювання запитань. Запитання з припущеннями, правовими оцінками, кількома подіями одночасно, нечіткими часовими межами або неоднозначними словами ускладнюють інтерпретацію реакцій.
5. З’ясуйте, що було критерієм висновку. Чи описує документ фізіологічні реакції, числові оцінки та правила їх інтерпретації, чи одразу переходить до категоричного твердження про брехню? Другий варіант потребує особливої критичної перевірки.
6. Перевірте умови й добровільність. Треба бачити, чи зафіксовано згоду там, де вона передбачена, чи описано протипоказання, стан людини, перерви, медикаменти та інші умови, здатні вплинути на реакції.
7. Шукайте первинні матеріали. Поліграми, перелік тестів і запитань, аудіо- або відеозапис, протокол і критерії оцінювання дозволяють перевірити, наскільки підсумкова фраза відповідає фактичній процедурі.
8. Зіставляйте з незалежними доказами. Найсильніша роль орієнтувального результату — привести до даних, які можна перевірити незалежно: документів, цифрових слідів, предметів, показань, відеозаписів, експертних досліджень інших об’єктів.
Практичне значення для сторін провадження
Для сторони, яка подає матеріал із поліграфом, головне завдання — не перебільшувати його зміст. Сильнішим є документ, який прозоро описує процедуру, метод, вихідні дані, статус автора, невизначеність і межі висновку, ніж категоричне твердження «особа говорить правду» без можливості перевірити логіку такого переходу.
Для сторони, яка заперечує проти такого матеріалу, предметом аналізу мають бути не загальні гасла «поліграф працює» або «поліграф не працює», а конкретні питання належності, допустимості, процесуального статусу, наукової валідності використаної техніки, якості запитань, умов процедури та відповідності висновку фактичним даним.
Для суду ключовою залишається загальна доказова логіка: жоден метод не підміняє оцінку доказів у сукупності. Навіть коли поліграф входить до експертного дослідження, юридичне рішення формується судом на основі всього доказового масиву.
Поширені запитання
Чи є поліграф доказом у суді в Україні?
Поліграф як прилад не є окремим видом доказу. Процесуальне значення може мати конкретний документ, отриманий та оформлений у передбаченій законом формі. Висновок судового експерта із застосуванням поліграфа може оцінюватися як експертний доказ, але не має наперед установленої сили. Відомча довідка спеціаліста має інший статус, і її роль визначається правилами конкретного провадження.
Чи може поліграф довести, що людина бреше?
Ні. Прилад реєструє фізіологічні реакції, а висновок про обман є інтерпретацією, яка залежить від протоколу та низки припущень. Сильна реакція може мати причини, не пов’язані з брехнею.
Чи може суд зобов’язати пройти поліграф?
Загального процесуального правила, за яким суд просто «призначає поліграф» як окрему обов’язкову процедуру, немає. Участь особи в експертизі визначається видом провадження, процесуальною підставою, предметом експертизи та правами учасника. Відомчі поліграфні процедури, зокрема в Національній поліції та ДПСУ, прямо передбачають добровільну згоду.
Чи означає відмова від поліграфа, що людина винна або щось приховує?
Ні. Відмова від добровільного опитування не є психологічним тестом на провину. У кримінальному контексті діють презумпція невинуватості й право не свідчити проти себе. Значення конкретної процесуальної поведінки визначається законом, а не побутовою інтерпретацією «відмовився — значить винен».
Чим довідка поліграфолога відрізняється від експертного висновку?
Довідка поліграфолога оформлюється за правилами конкретної відомчої або договірної процедури та часто містить саме орієнтувальні й імовірні висновки. Експертний висновок у судовому процесі має відповідати вимогам процесуального законодавства та законодавства про судову експертизу, містити дані про експерта, підставу, матеріали, методи, дослідження й обґрунтовані відповіді на поставлені питання.