Позитивна психотерапія Селігмана—Рашида—Паркс: що це і що показують дослідження
Автор: Український психологічний ХАБ · Опубліковано: 2 жовтня 2026 · Редакційна політика
Позитивна психотерапія Селігмана—Рашида—Паркс — структурований психотерапевтичний підхід, що виник у межах позитивної психології й робить терапевтичними мішенями не лише зменшення симптомів, а й розвиток сильних сторін, позитивних емоцій, залученості, значущих взаємин і сенсу. Перший програмний опис методу опублікували Мартін Селігман, Тайяб Рашид і Акація Паркс у 2006 році. Автори протиставляли його виключно симптомоцентричній роботі та припускали, що відновлення позитивних ресурсів може бути окремим шляхом психологічних змін. Оригінальна стаття 2006 року містила перспективні, але попередні клінічні дані.
Найважливіше уточнення для українського читача: цей підхід не є Позитивною психотерапією Носсрата Пезешкіана. Назви збігаються, походження, теоретична рамка, техніки, професійні школи та нормативний статус різні. У чинному українському переліку методів психотерапії МОЗ за наказом № 2118 формулювання «Позитивна психотерапія» прямо уточнено як «ППТ за Пезешкіаном». Отже, цю нормативну позицію не можна переносити на метод Селігмана—Рашида—Паркс.
Доказова картина для методу Селігмана—Рашида—Паркс є обнадійливою, але нерівномірною. Метааналіз рандомізованих досліджень 2021 року виявив короткострокові переваги над списком очікування та деякими активними контрольними умовами, водночас не показав статистично значущої переваги над усталеними психотерапевтичними методами на кшталт когнітивно-поведінкової терапії. Якість випробувань, неоднорідність протоколів і нестача довготривалих спостережень залишають межі для висновків. Тому позитивну психотерапію коректно розглядати як метод із накопиченою рандомізованою базою та перспективними результатами, а не як універсально найкращу терапію або доведену заміну методам першої лінії.
Що таке позитивна психотерапія Селігмана—Рашида—Паркс
Метод сформувався з дослідницької програми позитивної психології, у якій благополуччя, сильні сторони, позитивні емоції, сенс і якість стосунків розглядаються як самостійні предмети психологічного дослідження. У статті 2006 року Селігман, Рашид і Паркс визначили позитивну психотерапію як підхід, що прагне збільшувати позитивні емоції, залученість і сенс замість прямого зосередження лише на депресивних симптомах.
Це формулювання важливо читати точно. Метод не вимагає постійного гарного настрою, не зводить психологічні труднощі до «негативного мислення» і не передбачає заперечення болю. Його терапевтична логіка полягає в тому, що психічне здоров’я охоплює ширший простір, ніж відсутність симптомів. Людина може потребувати одночасно зменшення тривоги чи депресивної симптоматики, відновлення повсякденного функціонування, повернення до значущої діяльності, зміцнення стосунків і побудови переживання сенсу.
Після ранніх протоколів підхід був систематизований у книзі Тайяба Рашида та Мартіна Селігмана «Positive Psychotherapy: Clinician Manual», виданій Oxford University Press у 2018 році. Цей посібник описує позитивну психотерапію як клінічний підхід, побудований на принципах позитивної психології, і містить 15 послідовних сесій. Водночас дослідницькі протоколи різних років відрізнялися за кількістю сесій, форматом і набором вправ, тому «15 сесій» характеризує конкретний сучасний посібник, а не незмінну властивість усіх версій методу.
Чим цей метод відрізняється від Позитивної психотерапії Пезешкіана
Збіг назв створює одну з найбільших термінологічних пасток у цій темі. Позитивна психотерапія Пезешкіана бере початок із робіт Носсрата Пезешкіана наприкінці 1960-х років і розвивалася як окрема психотерапевтична традиція з власною психодинамічною, транскультурною та конфлікт-центрованою рамкою. Позитивна психотерапія Селігмана—Рашида—Паркс з’явилася у 2006 році в іншому інтелектуальному середовищі — позитивній психології.
Для методу Селігмана—Рашида—Паркс центральними є сильні сторони характеру, позитивні емоції, залученість, вдячність, позитивні взаємини, надія, сенс і цілеспрямована діяльність. Для Пезешкіанівської традиції ключовими є інші поняття та інша терапевтична архітектура. Наукові дослідження одного підходу не становлять доказової бази іншого лише через однакову назву.
Це розрізнення має практичне значення. Якщо фахівець говорить, що працює у «позитивній психотерапії», варто уточнити, який саме метод він має на увазі, де проходив підготовку, на який протокол спирається і які дослідження підтверджують його застосування саме для вашого запиту.
Теоретична рамка: розвиток ресурсів поряд із роботою з труднощами
Початкова модель 2006 року організовувалася навколо трьох великих напрямів: позитивних емоцій, залученості та сенсу. У пізнішому клінічному посібнику поле стало ширшим і включило сильні сторони, позитивні взаємини, надію, вдячність, альтруїзм, здатність смакувати позитивний досвід та інші компоненти благополуччя. Зміна акценту не означає, що негативні переживання мають ігноруватися. У клінічній роботі вони залишаються частиною оцінювання, терапевтичного формулювання та відстеження результату.
Рашид і Селігман описують сильні сторони як терапевтичний матеріал, а не як декоративний список «переваг людини». Завдання полягає в тому, щоб помітити вже наявні компетентності, способи подолання, моральні й соціальні ресурси та навчитися використовувати їх у нових ситуаціях. Це може змінювати спосіб, у який людина організовує поведінку, вибирає цілі та взаємодіє з іншими.
Інша важлива лінія — тренування уваги до позитивних подій без вимоги заперечувати негативні. Практики вдячності або фіксації хороших подій спрямовані на те, щоб позитивний досвід не залишався психологічно «невидимим». Сам факт такої вправи ще не доводить специфічного механізму лікування. Її клінічне значення оцінюють за змінами у симптомах, функціонуванні, благополуччі та інших визначених результатах.
Як зазвичай проходить позитивна психотерапія
У структурованих версіях позитивна психотерапія передбачає послідовні сесії, міжсесійні вправи та регулярне повернення до того, що людина спробувала в повсякденному житті. У клінічному посібнику 2018 року терапевтична програма розгортається від позитивної самопрезентації та щоденника вдячності через роботу із сильними сторонами, спогадами, прощенням, надією, оптимізмом, вдячністю, позитивними взаєминами, альтруїзмом і сенсом.
Конкретна сесія зазвичай включає перевірку стану і подій після попередньої зустрічі, обговорення домашньої практики, нову тему або вправу, її зв’язок із проблемою людини та домовленість про наступний крок. У групових програмах додаються взаємне обговорення та досвід інших учасників; в індивідуальній терапії завдання легше адаптувати до історії, ризиків і цілей конкретної людини.
Типові практики
• Позитивна самопрезентація. Людина описує себе через епізоди, у яких проявлялися її компетентності, цінності та здатність долати труднощі. Мета полягає в розширенні самоопису, особливо якщо він звузився до симптомів, невдач або втрат.
• Сильні сторони характеру. Терапія допомагає розпізнати сильні сторони та перевірити, як використовувати їх по-новому в роботі, стосунках, навчанні або щоденних труднощах.
• Вдячність. У різних протоколах використовували щоденник вдячності, лист або візит вдячності. Це не вимога «бути вдячним за все», а структурована практика помічати конкретні джерела підтримки й цінності.
• «Три хороші речі». Людина регулярно фіксує кілька позитивних подій дня та розмірковує, що сприяло їх появі. Ця вправа походить із ширшого набору позитивно-психологічних втручань і часто інтегрується у програми, споріднені з позитивною психотерапією.
• Смакування позитивного досвіду. Практика спрямована на уважніше переживання приємної або значущої події замість автоматичного переходу до наступного завдання.
• Позитивні взаємини й конструктивне реагування. Терапія може працювати з тим, як людина відповідає на добрі новини інших, приймає підтримку, висловлює вдячність і підтримує взаємність у стосунках.
• Сенс і цілі. Окремі сесії стосуються того, що людина вважає цінним, до яких спільнот, справ і ролей хоче належати та які дії можуть надавати життю більшої зв’язності.
Набір практик не слід сприймати як універсальний чекліст. У дослідженнях застосовували різні комбінації компонентів, що є одночасно силою і проблемою підходу: терапію можна адаптувати, але стає складніше встановити, які саме компоненти відповідають за результат.
Що вважають механізмами змін
Теорія позитивної психотерапії пропонує кілька можливих шляхів змін: збільшення доступності позитивних емоцій, активніше використання сильних сторін, відновлення залученості, розширення позитивних соціальних взаємодій, формування цілей і сенсу. Ці процеси логічно пов’язані з благополуччям, однак логічна правдоподібність не дорівнює доведеній причинності.
Клінічний результат психотерапії формується багатьма чинниками: характеристиками людини й проблеми, якістю терапевтичного альянсу, очікуваннями, структурою втручання, практикою між сесіями, життєвим контекстом і природним перебігом стану. Навіть коли зміна сильних сторін або благополуччя корелює з покращенням симптомів, це саме по собі не доводить, що знайдено єдиний або специфічний механізм.
Дослідження компонентів позитивної психотерапії поки не дозволяють упевнено сказати, яка вправа є необхідною, яка лише корисною для частини людей, а яку можна без втрати ефекту замінити. Систематичний огляд Walsh, Cassidy і Priebe показав, що різні дослідження застосовували компоненти методу нерівномірно. Це обмежує твердження про специфічний «активний інгредієнт».
Для яких проблем і станів метод досліджували
Найсильніше історичне ядро досліджень пов’язане з депресивною симптоматикою та депресивними розладами. Саме для депресії автори вперше створювали програму, а подальші рандомізовані випробування й метааналізи найчастіше оцінювали зменшення депресивних симптомів поряд зі зростанням задоволеності життям, позитивного афекту або інших показників благополуччя.
Позитивну психотерапію та споріднені позитивно-психологічні програми також випробовували у людей із тривогою, стресом, соматичними захворюваннями, онкологічними станами, безпліддям та в інших групах. Проте ці дослідження часто невеликі, застосовують різні протоколи та вимірюють різні результати. Ефективність при одному стані не можна автоматично переносити на інший.
Окремо слід розрізняти повний психотерапевтичний метод і позитивно-психологічні вправи. Вдячність, робота із сильними сторонами або «три хороші речі» можуть досліджуватися як короткі самостійні втручання. Результати таких досліджень важливі для теорії та практики, але вони не є прямим доказом ефективності повної позитивної психотерапії як клінічного протоколу.
Що показали ранні дослідження 2006 року
Публікація Селігмана, Рашида і Паркс 2006 року стала стартовою точкою для методу. Автори повідомили про два попередні клінічні дослідження. В одному групова програма застосовувалася для людей із легкою або помірною депресивною симптоматикою, в іншому індивідуальна позитивна психотерапія — для амбулаторних пацієнтів із великим депресивним розладом. Результати були сприятливими для позитивної психотерапії, зокрема за показниками депресії та ремісії.
Водночас це були саме попередні дослідження з малими вибірками. Історична важливість публікації не робить її достатньою підставою для сильних клінічних висновків. Її значення полягає в тому, що вона сформулювала протокол і дослідницьку гіпотезу, які потім можна було перевіряти в незалежніших і більших випробуваннях.
Систематичні огляди й метааналізи: що відомо сьогодні
Огляд 2017 року
Систематичний огляд 2017 року про застосування позитивної психотерапії в охороні психічного здоров’я включив 12 публікацій із дев’яти досліджень. Автори побачили позитивні сигнали, особливо для депресії, але водночас зафіксували значну різницю в тому, які компоненти методу реально використовувалися. Це підкреслило проблему відтворюваності протоколу: однакова назва втручання не завжди означала однаковий набір терапевтичних дій.
Метааналіз 2021 року: 20 рандомізованих випробувань
Найважливіше метод-специфічне узагальнення — метааналіз Hoppen і Morina 2021 року. До нього увійшли 20 рандомізованих контрольованих випробувань із загальною кількістю 1360 учасників. Порівняно зі списком очікування позитивна психотерапія показала помірний короткостроковий ефект як для позитивних результатів, так і для зменшення негативних психологічних результатів.
У порівнянні з активними контрольними умовами метааналіз також знайшов сприятливі ефекти, зокрема для депресивних симптомів. Проте активний контроль у цьому аналізі не означав автоматично повноцінну доказову психотерапію: до цієї категорії входили звичайне лікування та контрольні вправи. Коли позитивну психотерапію порівнювали з іншими активними психотерапевтичними методами, зокрема когнітивно-поведінковою терапією, статистично значущої переваги не виявили.
Автори метааналізу прямо застерігали від надмірних висновків. Кількість випробувань залишалася невеликою, довгострокових спостережень було недостатньо, а якість досліджень впливала на величину ефекту. Для депресії вищій якості випробування відповідали менші оцінки ефекту. Це типовий сигнал, що ранні великі ефекти можуть частково зменшуватися в суворіших дослідженнях.
Що дають дослідження ширших позитивно-психологічних втручань
Ширший клас позитивно-психологічних втручань має більшу дослідницьку базу, але його не слід змішувати з повною позитивною психотерапією. У систематичному огляді й метааналізі Lim і Tierney десять досліджень із 1341 дорослим із депресією порівнювали позитивно-психологічні втручання з іншими активними психологічними втручаннями. Невеликі ефекти на депресію та щастя формально були на користь позитивних втручань, але статистично значущої різниці не виявили; неоднорідність була високою, а ризик упередження — від помірного до високого.
Це важливий контекст. Позитивні вправи можуть бути корисними, особливо порівняно з відсутністю втручання, але доказова планка стає вищою, коли питання звучить так: «Чи працює цей підхід краще за іншу активну психотерапію?» Саме тут перевага позитивної психотерапії над усталеними методами поки не встановлена.
Нове рандомізоване дослідження 2026 року
У 2026 році опубліковано 18-місячне спостереження рандомізованого дослідження, у якому 49 амбулаторних пацієнтів із депресивними розладами отримували 14 сесій групової позитивної психотерапії або групової когнітивно-поведінкової терапії. Деякі довгострокові результати були кращими в групі позитивної психотерапії.
Цей результат заслуговує на увагу, оскільки довгих спостережень у галузі мало. Водночас вибірка з 49 людей залишається дуже невеликою для висновку про загальну перевагу одного методу над іншим. Один позитивний РКД не скасовує попередній метааналітичний висновок про відсутність встановленої переваги над усталеними психотерапіями. Потрібні більші незалежні дослідження та подальше включення нових даних у систематичні огляди.
Рівень доказів: що можна сказати, а що поки передчасно
Підтримано наявними рандомізованими даними
Позитивна психотерапія може короткостроково покращувати показники благополуччя та зменшувати негативні психологічні результати порівняно з відсутністю активного лікування або списком очікування. Для депресивної симптоматики існують рандомізовані випробування й метод-специфічний метааналіз.
Підтримано з істотними обмеженнями
Для депресії результати достатньо послідовні, щоб вважати метод перспективним клінічним підходом, але база менша й менш зріла, ніж у найкраще досліджених методів. Протоколи відрізняються, вибірки часто невеликі, а довготривалі дані обмежені. Тому точний розмір ефекту й оптимальний формат терапії залишаються менш визначеними.
Не встановлено
Не встановлено, що позитивна психотерапія загалом перевершує когнітивно-поведінкову терапію або інші усталені психотерапії. Не встановлено її універсальної ефективності для всіх психічних розладів. Не встановлено, що конкретна вправа — вдячність, сильні сторони, смакування або інша — є необхідним причинним механізмом лікування. Так само не встановлено, що розвиток позитивних ресурсів може в усіх випадках замінити безпосередню роботу із симптомами, поведінковими патернами, травматичним досвідом, медичними чинниками чи соціальним середовищем.
Попередні дані
Довготривалі порівняння з активними психотерапіями залишаються попередніми. Дослідження 2026 року додає важливий сигнал на користь можливого стійкого ефекту, але потребує реплікації на більших вибірках і в незалежних центрах.
Позитивна психотерапія і лікування депресії
Депресивна симптоматика була головною клінічною мішенню ранньої позитивної психотерапії, тому саме тут її доказова база найрелевантніша. Водночас клінічне рішення про лікування депресивного розладу не можна будувати лише на популярності конкретного методу або на одній позитивній публікації. Важливі тяжкість стану, функціональне порушення, попереднє лікування, супутні розлади, фізичне здоров’я, ризики, доступність допомоги та уподобання людини.
Чинна рекомендація NICE щодо депресії у дорослих описує низку психологічних методів і форматів, зокрема когнітивно-поведінкову терапію, поведінкову активацію, міжособистісну психотерапію, короткострокову психодинамічну психотерапію, консультування та інші варіанти залежно від тяжкості й контексту. Позитивна психотерапія Селігмана—Рашида—Паркс не виділена там як окрема стандартна рекомендована модальність. Це не означає, що метод «не працює»; це означає, що його доказова база поки не має того самого місця в цій настанові.
Якщо є виражене погіршення функціонування, суїцидальні думки, психотичні симптоми, ознаки манії, складна коморбідність або потреба в медикаментозному лікуванні, вибір психотерапевтичного підходу має бути частиною професійного клінічного оцінювання. Психотерапія може поєднуватися з психіатричною та іншою медичною допомогою, коли це показано.
Безпека і небажані ефекти
У специфічній літературі про позитивну психотерапію систематичне відстеження небажаних ефектів представлене значно слабше, ніж дані про бажані результати. Це типова проблема психотерапевтичних досліджень: методологічна література про небажані ефекти психотерапії давно вказує, що негативні події та пов’язані з лікуванням реакції потребують окремого визначення й моніторингу.
Практично це означає, що терапевт має відстежувати не лише поліпшення, а й погіршення симптомів, зростання дистресу, функціональні втрати, проблеми у стосунках, небажані наслідки вправ та інші зміни. NICE прямо рекомендує у лікуванні депресії контролювати ефективність, побічні ефекти й шкоду, а також суїцидальні думки.
Специфічний ризик невдалої реалізації позитивно орієнтованого підходу — передчасний тиск на вдячність, оптимізм або пошук «плюсів», коли людині потрібно опрацювати біль, горювання, небезпеку чи травматичний досвід. Це радше клінічний ризик неправильного застосування, ніж доведена частота побічного ефекту саме цього методу. Якісна позитивна психотерапія допускає негативні емоції й не перетворює позитивність на моральну вимогу.
Кому позитивна психотерапія може бути корисною
Підхід може бути привабливим для людей, які хочуть не лише зменшити симптоми, а й відновити сильні сторони, життєві ролі, значущі стосунки, цілі та відчуття сенсу. Він також передбачає активну участь між сесіями, тому добре узгоджується з готовністю виконувати структуровані вправи та спостерігати за їхнім впливом на повсякденне життя.
Для частини людей ресурсно орієнтована мова може бути терапевтично продуктивною після періоду, коли вся увага була захоплена проблемами. Для інших вона може відчуватися штучною або несвоєчасною. Вибір методу залежить від запиту, клінічного стану, доказів для конкретної проблеми, уподобань, попереднього досвіду терапії та якості робочого контакту з фахівцем.
Кому підхід може не підійти або потребує адаптації
Позитивна психотерапія може бути невдалим вибором, якщо формат вправ викликає стійке відчуття тиску, сорому через «нездатність бути вдячним», відчуження від власного болю або перешкоджає обговоренню реальної небезпеки та втрат. У такій ситуації проблема не обов’язково в людині: метод, темп або спосіб його подачі можуть не відповідати актуальній потребі.
При тяжких психічних станах, значному ризику для безпеки, психозі, манії, тяжкій депресії з різким порушенням функціонування чи складних медичних проблемах ресурсні вправи не повинні підміняти діагностичне оцінювання та спеціалізовану допомогу. Вони можуть мати місце як частина ширшого плану, якщо це клінічно обґрунтовано.
Як обрати фахівця, який працює в цьому підході
Назва методу сама по собі не гарантує компетентності. Важливо перевірити базову професійну освіту, психотерапевтичну підготовку, супервізію, досвід роботи з вашою проблемою та здатність фахівця пояснити межі власної компетенції. Загальна навігація щодо того, що таке психотерапія і як вона працює допомагає відокремити структуровану професійну допомогу від набору мотивувальних вправ.
Перед початком можна поставити кілька конкретних запитань: «Ви працюєте за методом Селігмана—Рашида—Паркс чи за Позитивною психотерапією Пезешкіана?», «Яку підготовку ви пройшли саме з цього підходу?», «Які дані є для мого запиту?», «Як ми будемо оцінювати результат?», «Що ви робитимете, якщо стан погіршиться?», «Коли ви рекомендуєте звернутися до психіатра або іншого медичного фахівця?».
Вибираючи між кількома підходами, корисно дивитися не на абстрактний рейтинг «кращих шкіл», а на відповідність методу конкретній проблемі й доказовій базі, компетентність терапевта, формат роботи, доступність і власні переваги. Окремий матеріал ХАБу пояснює, як обрати метод психотерапії без створення штучної конкуренції між школами.
Місце методу в сучасній українській нормативній системі
Станом на 2 жовтня 2026 року базова правова рамка визначається Законом України № 4223-IX «Про систему охорони психічного здоров’я в Україні». Закон визначає психотерапію як цілісне, свідоме та планомірне застосування науково обґрунтованих психотерапевтичних методів. Він також встановлює принцип застосування методів відповідно до наукових даних про їхню ефективність, галузевих стандартів і протоколів та з урахуванням бажання людини, яка отримує психотерапію.
Організаційну рамку професійної практики у 2026 році доповнює постанова Кабінету Міністрів України № 288 від 4 березня 2026 року. Для читача принциповим є не сам факт професійного визнання або наявності навчальних програм, а відповідність конкретного застосування науковим даним і компетентності фахівця.
Окремо діє наказ МОЗ України № 2118 та перелік методів психотерапії з доведеною ефективністю. У цьому переліку є позиція «Позитивна психотерапія (ППТ за Пезешкіаном)». Саме уточнення в дужках має вирішальне значення: воно стосується Пезешкіанівського методу, а не позитивної психотерапії Селігмана—Рашида—Паркс. Нормативне визнання Пезешкіанівської ППТ не є нормативним визнанням іншого підходу з такою самою назвою.
Якщо людині потрібен маршрут до безоплатної допомоги, Міністерство охорони здоров’я повідомляє про безоплатні послуги з охорони психічного здоров’я. Доступ до допомоги й вибір конкретного психотерапевтичного методу — різні питання: система може забезпечувати маршрут до фахівця, а метод обирають за клінічними потребами, доказами, компетентністю та уподобаннями.
Чи є позитивна психотерапія «доказовою»
Однослівна відповідь тут спотворює реальну картину. Метод має рандомізовані контрольовані випробування та окремий метааналіз, що підтримує короткострокову ефективність. Це суттєво сильніша база, ніж популярність, відгуки або професійна традиція. Водночас число якісних досліджень невелике, протоколи різняться, довгострокових даних мало, а перевага над усталеними психотерапіями не встановлена.
Тому науково точна характеристика така: позитивна психотерапія Селігмана—Рашида—Паркс має перспективну і вже кількісно узагальнену доказову базу, особливо для депресивної симптоматики й показників благополуччя, але ступінь упевненості нижчий, ніж у методів із великою кількістю незалежних випробувань і широким включенням до міжнародних клінічних настанов. Для конкретної людини остаточний вибір залежить не від назви школи, а від поєднання доказів, клінічного формулювання, безпеки, фахової підготовки терапевта та особистих уподобань.
Поширені запитання
Позитивна психотерапія Селігмана — це просто позитивне мислення?
Ні. Це структурований психотерапевтичний підхід із сесіями, вправами, домашньою практикою та клінічною логікою. Його мета ширша за «думати позитивно»: йдеться про розвиток сильних сторін, залученості, взаємин, сенсу та інших ресурсів поряд із оцінюванням психологічних труднощів.
Це той самий метод, що й Позитивна психотерапія Пезешкіана?
Ні. Це дві окремі терапевтичні традиції. Метод Пезешкіана виник раніше й має іншу теоретичну основу. Підхід Селігмана, Рашида і Паркс був описаний 2006 року в межах позитивної психології. Докази та нормативний статус одного не можна переносити на інший.
Скільки триває позитивна психотерапія?
Єдиного незмінного числа сесій немає. Ранні програми та дослідницькі протоколи різнилися. Клінічний посібник Рашида і Селігмана 2018 року містить 15 сесій, а нове рандомізоване дослідження 2026 року використовувало 14 групових сесій. Тривалість у практиці залежить від протоколу й потреб людини.
Чи допомагає вона при депресії?
Для депресивної симптоматики є найбільше даних. Метааналіз 2021 року підтримує короткостроковий ефект, особливо порівняно зі списком очікування, але не встановлює загальної переваги над когнітивно-поведінковою терапією та іншими усталеними методами. При клінічному депресивному розладі потрібне професійне оцінювання, а вибір лікування залежить від тяжкості, ризиків і контексту.
Чи може позитивна психотерапія замінити антидепресанти?
Універсального правила немає. Психотерапія і медикаментозне лікування виконують різні функції та можуть застосовуватися окремо або разом залежно від клінічного стану. Рішення про призначення, зміну або припинення медикаментів належить до медичної допомоги й не повинно ґрунтуватися лише на бажанні перейти на «позитивний» метод.
Чи достатньо виконувати вправи вдячності самостійно?
Окремі позитивно-психологічні вправи мають власну дослідницьку базу й можуть бути корисними для благополуччя. Проте самостійна вправа не еквівалентна повній психотерапії, особливо коли є психічний розлад, значне функціональне порушення або ризики. Повний метод включає оцінювання, адаптацію, терапевтичний процес і відстеження результату.
Чи входить метод Селігмана—Рашида—Паркс до українського переліку МОЗ?
У чинному переліку за наказом МОЗ № 2118 позитивна психотерапія зазначена з прямим уточненням «ППТ за Пезешкіаном». Отже, цю позицію не слід трактувати як окреме нормативне включення методу Селігмана—Рашида—Паркс.
Як зрозуміти, що терапія допомагає?
Доцільно заздалегідь визначити цілі, відстежувати симптоми й повсякденне функціонування, а для цього підходу також показники благополуччя, залученості, стосунків і сенсу. Поліпшення має проявлятися не лише в приємності сесій, а в змінах, важливих для життя людини. Якщо стан не змінюється або погіршується, план терапії слід переглянути.
Висновок
Позитивна психотерапія Селігмана—Рашида—Паркс є окремим структурованим методом, що виріс із позитивної психології та робить сильні сторони й благополуччя повноправними терапевтичними мішенями. Вона має рандомізовану доказову базу і метааналітичну підтримку короткострокової ефективності, насамперед у дослідженнях депресивної симптоматики. Водночас кількість високоякісних випробувань залишається обмеженою, довгострокових даних мало, а перевага над усталеними психотерапіями не доведена.
На практиці найважливіші три речі: точно розрізняти метод Селігмана—Рашида—Паркс і Позитивну психотерапію Пезешкіана; не переносити результати окремих позитивних вправ на повний клінічний протокол; обирати допомогу за доказами для конкретної проблеми, безпекою та компетентністю фахівця. Такий підхід дозволяє використовувати сильні сторони позитивної психотерапії без перетворення її на обіцянку універсального лікування.