Орієнтир у психології: що це означає, цінності, цілі та внутрішній компас
Оновлено: 16 вер.
Автор: Український психологічний ХАБ · Опубліковано: 17 липня 2023 · Редакційна політика
Орієнтир — це те, що допомагає обрати напрям, коли можливих дій багато. У повсякденній мові ним може бути правило, принцип, мета, людина, досвід або важливе нагадування. У психології слово «орієнтир» теж уживають, але воно не позначає один універсальний стандартизований конструкт із єдиним визначенням і способом вимірювання.
Тому вислів «внутрішній орієнтир» корисно розкладати на конкретні психологічні поняття. Найчастіше йдеться про цінності — відносно стійкі пріоритети того, що людина вважає важливим. В інших контекстах орієнтиром може бути конкретна ціль, переконання, соціальна норма, мотив або ширша спрямованість особистості. Таке розрізнення допомагає не перетворювати красиву метафору на вигаданий психологічний механізм.
Що таке орієнтир простими словами
Простими словами, орієнтир — це точка або принцип, відносно якого людина визначає напрям рішення чи дії. Він не обов’язково дає готову відповідь. Радше він звужує поле вибору: показує, що варто врахувати, заради чого діяти і яку ціну рішення людина готова прийняти.
Наприклад, для однієї людини важливим орієнтиром під час вибору роботи є автономія, для іншої — стабільність, для третьої — можливість допомагати людям. Усі троє можуть прагнути професійного розвитку, але по-різному оцінюватимуть однакові пропозиції. Саме тут повсякденне слово «орієнтир» перетинається з психологічним поняттям цінностей.
Чому внутрішній орієнтир найчастіше пов’язаний із цінностями
У психології цінності описують як бажані надситуативні цілі або принципи, що відрізняються за важливістю і слугують орієнтирами для оцінювання подій та вибору дій. Детально про їхню структуру, конфлікти й модель Шалома Шварца читайте у матеріалі «Цінності в психології».
Цінність задає триваліший напрям. Якщо людині важлива турбота про близьких, цей напрям можна реалізувати десятками способів у різні періоди життя. Якщо важлива самостійність, конкретні рішення можуть змінюватися, але критерій автономії знову з’являтиметься під час вибору навчання, роботи, побуту чи стосунків.
Цінності можуть конкурувати. Новий проєкт підтримує досягнення і розвиток, але забирає час у сім’ї; переїзд підтримує самостійність і новизну, але зменшує передбачуваність. Психологічно важливим є не пошук одного безпомилкового орієнтира, а розуміння системи пріоритетів і компромісів між ними.
Цінність, мета, переконання і норма — це різні речі
Слово «орієнтир» легко об’єднує явища, які виконують різні функції. Для точного розуміння їх варто розділяти.
Цінність — відносно стійкий бажаний напрям або пріоритет: наприклад, самостійність, безпека, турбота, справедливість чи досягнення.
Мета — конкретний результат, якого можна досягти або не досягти: завершити навчання, змінити роботу, провести важливу розмову.
Переконання — те, що людина вважає істинним або ймовірним. Воно може спрямовувати поведінку, навіть коли є неточним.
Соціальна норма — очікування групи або суспільства щодо прийнятної поведінки. Вона може збігатися з особистою цінністю або суперечити їй.
Мотив і мотивація стосуються процесів, які активують, спрямовують і підтримують поведінку щодо певного результату.
Докладніше про останнє розрізнення дивіться у матеріалі «Мотивація: що це і як працює». Один і той самий життєвий напрям може підтримуватися різними мотивами, а одна мета — мати різну особисту цінність для різних людей.
Чому заявлений орієнтир не завжди збігається з поведінкою
Людина може щиро називати свободу, здоров’я, сім’ю або професійний розвиток важливими й водночас діяти інакше. Це не означає автоматично, що заявлений пріоритет «несправжній». Дослідження зв’язку цінностей із поведінкою показують, що сила цього зв’язку різниться залежно від конкретної цінності та ситуації, а соціальні норми й контекст можуть його посилювати або послаблювати.
На вибір одночасно впливають ресурси, звички, страх наслідків, часові обмеження, конкуруючі цінності та реальні можливості. Людина може цінувати близькість і водночас уникати складної розмови через страх конфлікту. Може цінувати здоров’я, але роками працювати без відпочинку через фінансову відповідальність. Тому поведінку варто розглядати у контексті, а не як тест на моральну послідовність.
Цілі як конкретні орієнтири
Ціль зручна як орієнтир тоді, коли потрібно організувати конкретні дії. Вона відповідає на питання «до якого результату я рухаюся?». Цінність відповідає на інше питання: «чому цей напрям для мене важливий і якою людиною я хочу бути, рухаючись ним?».
У моделі самоконкордантності Кеннона Шелдона й Ендрю Елліота цілі, узгоджені з розвитковими інтересами та базовими цінностями людини, були пов’язані зі стійкішим докладанням зусиль і більшою ймовірністю досягнення. Коли такі цілі досягалися, позитивні зміни добробуту пояснювалися, зокрема, задоволенням потреб в автономії, компетентності та пов’язаності з іншими.
З цього не випливає, що будь-яка «мета від серця» гарантовано буде досягнута. Результат залежить також від здібностей, умов, ресурсів, випадкових подій і реалістичності плану. Практичний висновок скромніший: корисно перевіряти не лише те, наскільки мета приваблива, а й те, наскільки вона справді пов’язана з важливими для вас напрямами.
Орієнтир і спрямованість особистості
У частині української та східноєвропейської психологічної традиції близьким поняттям є спрямованість особистості — відносно стійка організація провідних мотивів, потреб, інтересів, цінностей, цілей і переконань, яка задає переважний напрям активності.
Це поняття ширше за одну окрему цінність або мету. Водночас у сучасній міжнародній психології «спрямованість особистості» не функціонує як один універсальний вимірюваний конструкт. Тому для дослідження конкретної проблеми зазвичай точніше назвати, про що саме йдеться: цінності, мотиви, цілі, риси, установки або інший визначений конструкт.
Як зрозуміти власні орієнтири
Почати варто із самопізнання, але не з абстрактного питання «хто я насправді?». Більше інформації дають повторювані рішення, конкретна поведінка і ситуації, у яких доводиться чимось поступатися заради чогось іншого.
Подивіться на реальні вибори
Згадайте кілька рішень, у яких ви мали справжню альтернативу. На що ви погодилися витратити час, гроші, сили або репутаційний ризик? Який результат захищали? Такі епізоди часто показують ієрархію пріоритетів краще, ніж список красивих слів.
Відокремте «для мене важливо» від «від мене очікують»
Сім’я, професійне середовище й культура передають норми та очікування. Частину з них людина приймає як власні цінності, частину виконує через страх санкцій або бажання схвалення, а частину відкидає. Корисне питання: як би змінився мій вибір, якби мені не потрібно було нікого вражати й уникати осуду?
Шукайте конфлікт, а не один правильний принцип
Складні рішення часто важкі саме тому, що в них стикаються два важливі напрями. Безпека проти новизни, досягнення проти відпочинку, автономія проти належності, відвертість проти прагнення зберегти стосунки. Назвати обидві сторони конфлікту точніше, ніж переконувати себе, що одна з них не має значення.
Перекладіть орієнтир у поведінку
Абстрактний напрям стає корисним, коли можна назвати невелику дію, яка його виражає. Якщо важлива турбота — кому і як ви її проявите цього тижня? Якщо важлива автономія — яке рішення ви готові прийняти самостійно? Якщо важливе навчання — що саме вивчите або потренуєте? Поведінковий крок не доводить «справжність» цінності, але робить її перевірюваною в реальному житті.
Коли орієнтир перетворюється на жорстке правило
Орієнтир допомагає обирати напрям; жорстке правило вимагає однакової поведінки незалежно від контексту. Формули на кшталт «я завжди маю бути сильним», «ніколи не можна розчаровувати близьких» або «помилка означає провал» можуть виглядати як принципи, але фактично звужувати вибір і створювати постійний тиск.
Гнучкий орієнтир допускає корекцію способу дії. Турбота про інших не вимагає погоджуватися на все. Відповідальність не означає працювати без відпочинку. Прагнення розвитку не зобов’язує приймати кожну можливість. Коли принцип не дозволяє враховувати контекст, наслідки й власні межі, корисно перевірити, чи це справді обраний напрям, чи засвоєне безумовне правило.
Що робити, коли орієнтири конфліктують
У багатьох важливих рішеннях немає варіанта без втрат. Тоді корисно назвати, які саме цінності або цілі стикаються, визначити часовий горизонт, оцінити наслідки кожного варіанта і свідомо вирішити, чому ви надаєте пріоритет зараз. Інший важливий напрям часто можна підтримати окремою дією або в інший період.
Якщо однакові конфлікти роками паралізують рішення, людина живе переважно під тиском чужих очікувань або суперечність між важливими напрямами помітно погіршує роботу, стосунки чи повсякденне життя, розмова з психологом може допомогти розібрати повторюваний патерн і перевірити можливі способи дії.
Часті запитання про орієнтири
Чи є «орієнтир» науковим терміном у психології?
Слово вживають у психологічних текстах і повсякденній мові, але воно не позначає один універсальний стандартизований психологічний конструкт. Залежно від контексту точнішим поняттям можуть бути цінність, мета, переконання, норма, мотив або спрямованість.
Що таке внутрішній орієнтир?
Зазвичай так називають особисті принципи або пріоритети, на які людина спирається під час вибору. У психологічно точнішій мові часто йдеться про систему цінностей, цілей і переконань, а не про окремий внутрішній механізм.
Чим цінність відрізняється від мети?
Цінність задає тривалий бажаний напрям, а мета описує конкретний результат, якого можна досягти. Наприклад, турбота про близьких може бути цінністю, а домовитися про щотижневу спільну вечерю — конкретною метою в цьому напрямі.
Чи можуть життєві орієнтири змінюватися?
Так. Ціннісні пріоритети мають відносну стабільність, але можуть змінювати вагу з віком, новими ролями, досвідом і великими життєвими переходами. Цілі змінюються ще частіше, оскільки вони прив’язані до конкретних умов і періодів.
Як зрозуміти, що орієнтир справді мій?
Один внутрішній відгук не дає остаточної відповіді. Корисно дивитися на повторювані вибори, готовність нести певні витрати, поведінку в ситуаціях конфлікту пріоритетів і на те, як рішення змінюється, коли зменшується тиск чужого схвалення або осуду.
Пов’язані статті
Джерела
1. Schwartz S. H. (1992). Universals in the Content and Structure of Values: Theoretical Advances and Empirical Tests in 20 Countries. DOI 10.1016/S0065-2601(08)60281-6
2. Schwartz S. H. et al. (2012). Refining the theory of basic individual values. Journal of Personality and Social Psychology, 103(4), 663–688. DOI 10.1037/a0029393
3. Bardi A., Schwartz S. H. (2003). Values and behavior: strength and structure of relations. Personality and Social Psychology Bulletin, 29(10), 1207–1220. DOI 10.1177/0146167203254602
4. Sheldon K. M., Elliot A. J. (1999). Goal striving, need satisfaction, and longitudinal well-being: The self-concordance model. Journal of Personality and Social Psychology, 76(3), 482–497. DOI 10.1037/0022-3514.76.3.482
5. Wilson T. D., Dunn E. W. (2004). Self-Knowledge: Its Limits, Value, and Potential for Improvement. Annual Review of Psychology, 55, 493–518. DOI 10.1146/annurev.psych.55.090902.141954
6. Barney J. L. et al. (2019). Assessing the valuing process in Acceptance and Commitment Therapy: Experts’ review of the current status and recommendations for future measure development. Journal of Contextual Behavioral Science. PubMed