Множинні хронічні захворювання і психічне здоров’я у старшому віці
Український психологічний ХАБ · Опубліковано: 14 жовтня 2026 року · Редакційна політика
Множинні хронічні захворювання, або мультиморбідність, — це співіснування в однієї людини двох чи більше тривалих станів здоров’я. У старшому віці таке поєднання може впливати на емоційний стан, сон, рухливість, стосунки, повсякденну самостійність і здатність організувати лікування. Психологічні наслідки залежать від характеру захворювань, їхніх симптомів, доступності допомоги, соціального середовища й пріоритетів самої людини. Кількість діагнозів сама по собі не визначає, наскільки добре людина почувається та функціонує.
Основний висновок сучасних досліджень: мультиморбідність пов’язана з вищою ймовірністю депресивних симптомів і значнішим повсякденним навантаженням, проте результати окремих людей істотно різняться. У аналізі шести великих довготривалих досліджень серед людей віком від 65 років мультиморбідність асоціювалася з підвищеним ризиком депресії. Це статистичний зв’язок, який не дозволяє пояснити психологічний стан кожної людини лише числом її захворювань. Допомога має охоплювати лікування фізичних станів, оцінювання психічного здоров’я, зменшення лікувального навантаження, підтримку автономії та узгоджені між собою рішення фахівців.
Цей матеріал розглядає саме вплив поєднаних тривалих станів на психічне здоров’я людей старшого віку. Загальна психологічна адаптація до хронічних соматичних захворювань, визначення коморбідності та спеціалізована діагностика депресії висвітлені в окремих матеріалах.
Що означає мультиморбідність і чому важливе поєднання станів
У клінічній настанові NICE NG56 мультиморбідність охоплює співіснування двох або більше тривалих станів: фізичних захворювань, психічних розладів, деяких тривалих симптомних комплексів та інших клінічно значущих проблем. Визначення залежить від мети дослідження або надання допомоги, тому оцінки поширеності в різних роботах можуть відрізнятися. Для психологічного аналізу важливо знати не тільки перелік діагнозів, а й те, як вони взаємодіють у житті конкретної людини.
Наприклад, людина може одночасно жити з цукровим діабетом, серцево-судинним захворюванням та остеоартритом. Кожен стан має власні прояви й медичні завдання. Разом вони можуть ускладнювати пересування до лікарні, планування харчування, фізичну активність, догляд за собою та виконання кількох схем лікування. Якщо до цього додаються порушення слуху, обмежені фінансові ресурси чи відсутність транспорту, загальне навантаження зростає навіть за стабільних медичних показників.
Коморбідність за класичним визначенням описує додатковий стан відносно певного головного, або індексного, захворювання. Мультиморбідність розглядає сукупність станів без обов’язкового призначення одного з них головним. Ця відмінність має практичний зміст: у першому випадку фахівець переважно зосереджений на перебігу певної хвороби, у другому — на узгодженості всього плану допомоги та його прийнятності для людини.
Чому психічне здоров’я потребує окремої уваги
Кожне захворювання може змінювати відчуття передбачуваності життя. Коли станів декілька, людині доводиться враховувати суперечливі симптоми, відвідувати різних фахівців, пристосовувати побут і приймати рішення в умовах невизначеності. Це може супроводжуватися напруженням, смутком, роздратуванням, втратою впевненості або виснаженням. Такі переживання мають сенс у контексті обставин і потребують уважної розмови, незалежно від наявності психіатричного діагнозу.
Дослідження дають підстави особливо уважно ставитися до депресивних симптомів. Систематичний огляд когортних досліджень Wu та співавт. (2026) встановив зв’язок між мультиморбідністю та ризиком депресії. Водночас різні комбінації захворювань, дизайн досліджень і способи оцінювання депресії обмежують можливість переносити усереднені оцінки на конкретну людину. Потрібно враховувати попереднє психічне здоров’я, життєві обставини, соціальну підтримку та можливий зворотний вплив депресивних симптомів на самодогляд.
Тривога також може виникати на тлі зміни самопочуття або складних рішень щодо лікування. Людина може хвилюватися через можливе падіння, нову госпіталізацію, небажані реакції на ліки або втрату здатності виходити з дому. Саме по собі хвилювання перед обстеженням чи після нового діагнозу не встановлює тривожний розлад. Більш докладно про віковий контекст таких переживань ідеться у статті «Тривожні переживання у старшому віці».
Які механізми поєднують кілька хвороб і психологічні труднощі
Перший механізм — сукупний вплив симптомів. Постійний біль, задишка, запаморочення, обмеження рухливості, слабкість чи потреба часто прокидатися вночі можуть скорочувати можливості для відновлення та участі в житті. Симптоми інколи підсилюють один одного: біль порушує сон, недосипання ускладнює переносимість болю, а виснаження зменшує здатність підтримувати звичні контакти. У кожному випадку необхідно встановлювати медичні причини й можливі способи їх корекції.
Другий механізм — функціональні обмеження. Значення має можливість готувати їжу, користуватися транспортом, пересуватися вдома, читати призначення, спілкуватися й займатися важливими справами. Всесвітня організація охорони здоров’я описує здорове старіння через функціональну спроможність, яка формується у взаємодії внутрішнього потенціалу людини та її середовища. Тому доступний транспорт, слухові апарати, зрозумілі медичні інструкції та підтримка вдома можуть мати для благополуччя не менше практичне значення, ніж окремі показники аналізів.
Третій механізм — лікувальне навантаження: час, фізичні зусилля, гроші, увага й організаційна робота, потрібні для виконання плану лікування. Інтегративний огляд Lee та співавт. (2024) описує його багатовимірність, зокрема медичні процедури, координацію відвідувань, вплив на повсякденні справи та емоційний стан. Якщо виконання всіх рекомендацій поглинає більшу частину дня, проблема потребує спільного перегляду плану, а не оцінки сили волі пацієнта.
Четвертий механізм — соціальний та економічний контекст. Витрати на дорогу й догляд, брак доступного житла, скорочення кола спілкування, залежність від допомоги інших і труднощі комунікації з медичними установами можуть поглиблювати психологічне навантаження. Добровільне проживання наодинці, соціальна ізоляція й суб’єктивне почуття самотності описують різні ситуації: висновки про потреби людини варто робити через розмову з нею.
Чому кількість діагнозів не показує всього
Дві людини з трьома однаковими діагнозами можуть мати різний рівень болю, рухливості, підтримки та задоволення життям. Важливі тяжкість і стабільність захворювань, їхнє поєднання, доступність лікування, ризик взаємодії препаратів, умови проживання й особисті цілі. У систематичному огляді довготривалих досліджень Palmese та співавт. (2026) зв’язки мультиморбідності з показниками психічного здоров’я відрізнялися між групами хвороб і дослідженнями. Частина включених вибірок починалася з середнього віку, тому віково-специфічні висновки потребують обережної інтерпретації.
Одна комбінація станів може насамперед обмежувати пересування, інша — викликати непередбачувані загострення, третя — вимагати складного щоденного контролю показників. Відповідно відрізнятимуться й психологічні запити: від роботи зі страхом погіршення до збереження соціальної участі, узгодження реалістичного плану справ чи відновлення довіри до лікування.
Депресивні симптоми, тривога, втома і фізичні прояви: як їх розрізняють
Смуток, страх, зниження енергії, проблеми зі сном, зміни апетиту або труднощі з концентрацією можуть бути пов’язані з фізичним захворюванням, дією ліків, болем, порушеннями сну, психологічним напруженням чи психічним розладом. Часто діє декілька чинників. Окремий симптом або результат анкети не встановлює діагноз; професійне оцінювання враховує тривалість, динаміку, страждання, функціональний вплив, медичний анамнез і можливі альтернативні пояснення.
Стійка втрата інтересу до звичних занять, значне зниження настрою, почуття безнадії або істотне погіршення повсякденного функціонування є підставами звернутися до фахівця. Повноцінні критерії, диференційну діагностику й лікування викладено в канонічному матеріалі «Депресія у літніх людей». Фахівець також має перевірити, чи не посилився фізичний стан і чи могли зміни настрою збігтися з призначенням або зміною доз ліків.
Раптова сплутаність свідомості, різка зміна уваги й орієнтації, особливо на тлі інфекції, зневоднення, операції чи зміни препаратів, потребує термінового медичного оцінювання. Це може бути делірій або інший гострий стан. Поступові стійкі когнітивні труднощі теж мають оцінюватися медично, однак їх не слід автоматично називати деменцією. Для детального розрізнення дивіться «Делірій чи деменція» та «Деменція».
Лікувальне навантаження та поліпрагмазія: психологічний вимір
Кілька захворювань часто супроводжуються великою кількістю призначень. Людині потрібно знати, які препарати й коли приймати, де їх отримувати, як діяти за пропущеної дози та яких симптомів слід остерігатися. Поліпрагмазія означає застосування кількох лікарських засобів; клінічне значення визначається доцільністю їх поєднання, взаємодіями, побічними реакціями та загальними цілями лікування, а не тільки кількістю упаковок.
Настанова NICE щодо мультиморбідності рекомендує обговорювати з людиною її пріоритети, тягар лікування, користь і ризики втручань, узгоджувати індивідуальний план та переглядати призначення, коли це доречно. Самостійно скасовувати чи змінювати лікування через психологічне виснаження небезпечно. Відчуття перевантаження є вагомою підставою попросити лікаря організувати перегляд усього переліку ліків і рекомендацій.
Практично допомагають спільний зрозумілий список препаратів, погоджений із медичними працівниками графік, письмові інструкції з достатньо великим шрифтом, контакт для уточнення суперечливих рекомендацій і можливість залучити довірену особу за згодою пацієнта. Ці організаційні засоби підтримують пам’ять і зменшують зайві зусилля; їх слід добирати відповідно до зору, слуху, моторики, цифрових навичок і бажання людини.
Втрата самостійності, автономія і гідність
Потреба в допомозі для покупок, пересування, миття чи приготування їжі не визначає автоматично здатність людини ухвалювати рішення. Автономія означає реальну можливість висловлювати переваги, отримувати зрозумілу інформацію, брати участь у виборі лікування та визначати межі сторонньої допомоги. Людині можна запропонувати підтримку в організації справ, водночас залишаючи за нею контроль над рішеннями в межах її можливостей.
Повага до автономії також означає право говорити про власний біль і страхи без знецінення. Фрази на кшталт «у вашому віці так у всіх» можуть призводити до пропуску станів, які піддаються лікуванню, й посилювати недовіру. Так само і надмірний контроль із боку близьких здатен обмежувати участь людини в повсякденному житті. Корисніше домовлятися про конкретні завдання, у яких потрібна допомога, і регулярно переглядати ці домовленості.
Як фахівці оцінюють психічне здоров’я при мультиморбідності
Оцінювання розпочинається з того, що людина вважає найбільшою проблемою: біль, страх загострення, неможливість спілкуватися з друзями, виснаження від численних відвідувань чи втрату звичного способу життя. Далі уточнюють фізичні симптоми, ліки та їх зміни, настрій, сон, тривожність, щоденні активності, соціальні зв’язки й доступність допомоги. Скринінгові опитувальники можуть допомогти поставити потрібні запитання, але не замінюють клінічної бесіди та медичної диференціації.
Особливу увагу слід приділяти слуху, зору, мові, втомлюваності й темпу розмови. Зручна тривалість прийому, можливість перепитати, великий шрифт, паузи та залучення близької особи зі згоди пацієнта підвищують доступність оцінювання. Докладніше принципи розмови й межі психологічних висновків розглядає стаття «Психологічне оцінювання людей старшого віку».
Принцип персоналізованої інтегрованої допомоги розкрито в керівництві ВООЗ ICOPE, друге видання (2025). Воно пропонує оцінювати функціональні можливості, потреби й середовище разом, формувати індивідуальний план і поєднувати медичні та соціальні маршрути. Психічне здоров’я в такому підході стає частиною загальної допомоги, а потреби людини визначають порядок роботи.
Що допомагає: доказові підходи і межі результатів
Першою основою є узгоджене медичне ведення станів, що спричиняють симптоми та обмеження. Корекція болю, задишки, проблем зі сном, побічних ефектів ліків або труднощів пересування здатна зменшити й емоційне навантаження. План слід визначати разом із відповідними медичними фахівцями. Психологічна підтримка доповнює лікування та допомагає працювати з переживаннями, поведінкою, стосунками й поверненням значущої активності.
Систематичний огляд із метааналізом Sweeney та співавт. (2026) дослідив втручання первинної й громадської допомоги для людей із мультиморбідністю та депресією або тривогою. Деякі багатокомпонентні програми були пов’язані з невеликими короткочасними поліпшеннями депресивних симптомів і якості життя. Ефекти відрізнялися залежно від втручання й періоду спостереження; переконливих переваг для всіх показників, зокрема тривоги наприкінці втручань, огляд не підтвердив. Вік учасників у багатьох дослідженнях був нижчим за типовий дуже старший вік, тому перенесення результатів на людей 80+ потребує додаткових даних.
Водночас Кокранівський огляд Smith та співавт. (2021) показав, що ефективність організаційних втручань для людей із мультиморбідністю залежить від обраного результату, особливостей програми та якості досліджень. Універсальну програму, яка однаково поліпшує всі медичні й психологічні показники, ці дані не обґрунтовують. Найрозумніший критерій — конкретна потреба людини й реалістичні цілі: менше виснаження від лікування, краща участь у житті, доступніша допомога, підтримка настрою.
За наявності клінічно значущих депресивних чи тривожних симптомів психологічні методи, зокрема когнітивно-поведінкові підходи, можуть входити до професійно погодженого плану. Психотерапію пристосовують до супутніх захворювань, болю, фізичної витривалості та можливостей комунікації. Не слід вимагати від людини тривалих домашніх завдань, коли її повсякденний графік уже перенавантажений лікуванням.
Щоденні практичні рішення: із чого почати
Корисно скласти разом із лікарем коротку спільну карту станів: які захворювання потребують активного контролю, які симптоми найбільше заважають життю, хто відповідає за узгодження призначень і куди звертатися у разі погіршення. Окремо варто назвати дві-три особисто значущі цілі, наприклад безпечний вихід на прогулянку, можливість відвідувати родичів, зменшення нічного болю або повернення до улюбленого заняття.
Практики самодогляду мають бути посильними. Це може бути розподіл навантаження протягом дня, доступна фізична активність за медичними рекомендаціями, підтримка регулярного контакту з близькими, прості нагадування про прийом ліків і завчасне планування відпочинку. Якщо певне захворювання має обмеження щодо навантаження, харчування чи рідини, загальні поради необхідно узгоджувати з лікарем. Розгорнуту структуру навичок описує матеріал «Самоменеджмент хронічного захворювання».
Для болю корисно оцінювати не тільки його інтенсивність, а й вплив на сон, рух і участь у житті. Психологічні втручання розглядаються як частина комплексного підходу: «Психологічна допомога при хронічному болю». Якщо турбує порушений сон, причини й маршрути допомоги описані у статті «Сон у літньому віці».
Як можуть допомагати родина та доглядальники
Найкраща підтримка починається із запитання, що людина хоче робити самостійно, що їй складно і яку допомогу вона вважає прийнятною. Родичі можуть разом упорядкувати документи, допомогти організувати транспорт, записати запитання до лікаря, підготувати великий друкований список призначень або супроводити на прийом. Усе це слід робити за згодою людини та зі збереженням її приватності.
Емоційна підтримка передбачає можливість говорити про роздратування, втому, страх чи невизначеність без примусового оптимізму. Психологічний дистрес інколи зменшується вже тоді, коли людина отримує зрозумілий план дій, відчуває, що її вислухали, та має реальну допомогу із щоденними завданнями. Доглядальники також можуть потребувати підтримки, перепочинку й розподілу обов’язків між кількома людьми.
Особливості українського контексту
В Україні на організацію допомоги можуть впливати вимушене переміщення, війна, перебої транспорту, втрата звичного лікаря, доступність ліків, обмежені доходи та нестача підтримки поруч. Для людини з кількома хворобами ці обставини підвищують ціну кожного окремого візиту. Тому важливо визначити доступний маршрут спостереження, зібрати медичні документи, уточнити можливість отримання допомоги ближче до місця проживання й завчасно домовитися про дії у разі загострення.
За інформацією Міністерства охорони здоров’я України, окремі послуги з охорони психічного здоров’я доступні в межах державних програм. Національна служба здоров’я України пояснює, з чого починати звернення по медичну допомогу. Практичний маршрут залежить від чинних договорів закладу, місця перебування людини та клінічних потреб; конкретну наявність послуг слід уточнювати у вибраному закладі.
Коли потрібна медична або психологічна допомога
Планове звернення до сімейного лікаря чи профільного спеціаліста доречне, якщо погіршилися сон і повсякденні можливості, посилився біль, з’явилися нові симптоми, виникли труднощі із виконанням лікування або людина відчуває стійке емоційне виснаження. Лікар може оцінити соматичні причини, переглянути препарати та скерувати до фахівця з психічного здоров’я. Розмова з психологом допомагає визначити, які переживання й повсякденні обмеження найбільше потребують підтримки.
Термінова медична оцінка потрібна за раптової сплутаності, вираженого порушення свідомості, нової слабкості чи порушення мовлення, сильного болю в грудях або значного утруднення дихання. Якщо людина повідомляє про намір завдати собі шкоди чи перебуває в безпосередній небезпеці, необхідно негайно звернутися до екстреної допомоги й забезпечити присутність іншої людини, якщо це безпечно. Ці стани не слід пояснювати самим віком або кількістю хронічних діагнозів.
Поширені запитання
Чи означають три або чотири хронічні захворювання, що в людини обов’язково буде депресія?
Ні. Групові дослідження свідчать про підвищений ризик депресивних симптомів, але не про неминучість депресії. На результат впливають симптоми й функціонування, історія психічного здоров’я, соціальна підтримка, умови життя й доступність допомоги.
Мультиморбідність — це окремий психіатричний діагноз?
Мультиморбідність — клінічний опис співіснування кількох тривалих станів, а не окремий психіатричний розлад. Вона може включати як фізичні хвороби, так і психічні розлади; кожен із них оцінюють за власними діагностичними критеріями.
Як відрізнити втому від депресивного стану?
Втома може бути наслідком захворювання, лікування, недосипання, болю, емоційного перевантаження або депресивного розладу. Визначальними є сукупність симптомів, їхня тривалість, зміни інтересу та настрою, медичний контекст і вплив на життя. Потрібне комплексне оцінювання, а не висновок за однією скаргою.
Чи треба лікувати всі захворювання однаково інтенсивно?
План має враховувати клінічну користь і ризики, взаємодію лікувань, очікуваний вплив на функціонування та цінності людини. Пріоритети визначаються у співпраці з фахівцями; самостійна відміна препаратів може бути небезпечною.
Що робити, якщо відвідування лікарів і процедури виснажують?
Варто прямо повідомити про це лікарю, який координує допомогу. Перегляд кількості візитів, призначень, графіка контролю, доступних дистанційних консультацій і можливостей допомоги вдома може зменшити навантаження. Погоджений простий план полегшує щоденні рішення.
Чи можуть люди віком понад 80 років отримувати психологічну допомогу?
Так. Доступність і формат допомоги визначаються потребами, побажаннями та станом людини. За необхідності адаптують тривалість зустрічей, темп, комунікацію, спосіб пересування та участь довіреної особи.
Висновок
Мультиморбідність у старшому віці змінює не тільки медичні потреби, а й організацію повсякденного життя. Для психологічного благополуччя важливі характер симптомів, тягар лікування, самостійність, соціальні зв’язки й можливість впливати на власні рішення. Наукові дані обґрунтовують уважне оцінювання депресивних і тривожних симптомів, а також персоналізоване узгодження медичної, психологічної та соціальної підтримки. Центральним критерієм якості допомоги залишається життя, яке сама людина вважає прийнятним і значущим.
Пов’язані статті
Психічне здоров’я людей старшого віку: чинники, підтримка та маршрути допомоги — центральна карта вікових психологічних потреб і маршрутів підтримки.
Психологічне оцінювання людей старшого віку — як проводять оцінювання та які висновки можна зробити.
Хронічні соматичні захворювання і психічне здоров’я — загальна адаптація до тривалих фізичних захворювань.
Коморбідність: визначення і відмінність від мультиморбідності — точність медичної термінології.
Самоменеджмент хронічного захворювання — практичне планування завдань лікування та повсякденних справ.
Депресія у літніх людей — спеціалізоване клінічне пояснення депресії старшого віку.
Джерела
Du, Q., et al. (2025). Association Between Multimorbidity and Depression in Older Adults: Evidence From Six Large Longitudinal Cohorts. American Journal of Geriatric Psychiatry, 33(6), 702–715. https://doi.org/10.1016/j.jagp.2024.11.010
Lee, J. E., et al. (2024). Treatment burden in multimorbidity: An integrative review. BMC Primary Care, 25, 352. https://doi.org/10.1186/s12875-024-02586-z
Міністерство охорони здоров’я України. Безоплатні послуги з охорони психічного здоров’я. https://moz.gov.ua/uk/bezoplatni-poslugi-z-ohoroni-psihichnogo-zdorov-ya
National Institute for Health and Care Excellence. (2016). Multimorbidity: Clinical assessment and management (NG56). https://www.nice.org.uk/guidance/ng56/chapter/recommendations
Національна служба здоров’я України. (2026). З чого почати, якщо потрібна медична допомога? https://nszu.gov.ua/questions/z-choho-pochaty-iakshcho-potribna-medychna-dopomoha
Palmese, F., et al. (2026). Multimorbidity patterns and mental health in late life: A systematic review of longitudinal studies. European Geriatric Medicine, 17, 465–487. https://doi.org/10.1007/s41999-025-01370-1
Smith, S. M., Wallace, E., O’Dowd, T., & Fortin, M. (2021). Interventions for improving outcomes in patients with multimorbidity in primary care and community settings. Cochrane Database of Systematic Reviews, 1, CD006560. https://doi.org/10.1002/14651858.CD006560.pub4
Sweeney, K., et al. (2026). Primary care and community interventions for multimorbidity involving depression or anxiety: Systematic review with meta-analysis. BMJ Medicine, 5, e002400. https://doi.org/10.1136/bmjmed-2025-002400
World Health Organization. (2025). Integrated care for older people (ICOPE): Guidance for person-centred assessment and pathways in primary care. Second edition. https://www.who.int/publications/i/item/9789240103726
World Health Organization. (2026). Mental health of older adults. https://www.who.int/news-room/fact-sheets/detail/mental-health-of-older-adults
World Health Organization. Healthy ageing and functional ability. https://www.who.int/news-room/questions-and-answers/item/healthy-ageing-and-functional-ability
Wu, J., Xu, K., Jiang, P., & Mei, H. (2026). Multimorbidity and the risk of depression: A systematic review of cohort studies. Journal of Global Health, 16, 04279. https://doi.org/10.7189/jogh.16.04279