Мотиваційне інтерв’ювання: що це, принципи, техніки та доказовість
Оновлено: 2 дні тому
Автор: Український психологічний ХАБ · Опубліковано: 3 вересня 2026 · Редакційна політика
Мотиваційне інтерв’ювання, або MI від англійського Motivational Interviewing, — це особливий спосіб професійної розмови про зміни та зростання, який допомагає людині посилити власну мотивацію і готовність діяти. У центрі підходу — не переконування аргументами фахівця, а дослідження власних причин людини щось змінити, її сумнівів, цінностей, цілей і можливостей.
MI особливо доречне там, де людина водночас бачить причини змінюватися і причини залишити все як є. Така амбівалентність розглядається як звичайна частина процесу змін, а не як «відсутність мотивації» чи небажання співпрацювати.
Саме тому мотиваційне інтерв’ювання не є маніпуляцією. Фахівець може мати напрям розмови — узгоджену тему або ціль зміни, — але остаточне рішення належить людині.
Як виникло мотиваційне інтерв’ювання
Перший систематичний опис мотиваційного інтерв’ювання опублікував американський психолог Вільям Р. Міллер у статті Motivational Interviewing with Problem Drinkers 1983 року. Підхід сформувався в роботі з проблемним уживанням алкоголю, де конфронтаційна практика часто викликала суперечки й посилювала захисну позицію клієнтів.
У ранній моделі Міллер поєднав емпатійне слухання, пов’язане з традицією Карла Роджерса, із соціально-психологічними уявленнями про мотивацію, відповідальність і самоефективність. Мотивація трактувалася не як фіксована риса людини, а як процес, на який впливає характер взаємодії.
На початку 1990-х Міллер і британський клінічний психолог Стівен Ролнік систематизували підхід у книзі Motivational Interviewing: Preparing People to Change Addictive Behavior. Перше видання вийшло 1991 року. Четверте видання Motivational Interviewing: Helping People Change and Grow, опубліковане Guilford Press у 2023 році, описує MI вже далеко за межами лікування залежностей — у психотерапії, медицині, освіті, коучингу, соціальній роботі та інших професійних розмовах про зміни.
Історично точна атрибуція така: Міллер опублікував перший опис MI у 1983 році; Ролнік став ключовим співрозробником подальшої систематизації й міжнародного розвитку підходу.
Дух мотиваційного інтерв’ювання
Навички MI працюють усередині певної позиції фахівця. У сучасній четвертій редакції її описують через партнерство, прийняття, співчуття та посилення спроможності людини діяти.
Партнерство
Розмова будується як співпраця. Фахівець може мати професійні знання про здоров’я, психотерапію чи зміну поведінки, але сама людина залишається головним знавцем власного життя, досвіду, цінностей і пріоритетів.
Прийняття
Фахівець намагається точно зрозуміти перспективу людини, поважає її гідність і право на вибір, помічає сильні сторони та не перетворює консультацію на моральне оцінювання.
Співчуття
Інтереси й добробут людини мають перевагу над бажанням консультанта «домогтися правильної відповіді». Це особливо важливо там, де фахівець має владу, авторитет або інституційний вплив.
Посилення спроможності діяти
Сучасна MI4 використовує поняття empowerment: фахівець підтримує автономію, ресурси й здатність людини робити власний вибір і рухатися до значущої для неї зміни.
Чотири завдання MI
У четвертому виданні Міллер і Ролнік описують чотири взаємопов’язані завдання. Це не жорсткі етапи, які завжди проходять один раз і в заданому порядку: у живій розмові фахівець може повертатися до попереднього завдання.
1. Залучення
Спочатку потрібен робочий контакт. Людина має відчути, що її слухають, розуміють і не намагаються негайно виправити. Без достатнього залучення навіть технічно правильні запитання можуть сприйматися як допит або тиск.
2. Фокусування
Фахівець і клієнт уточнюють, про яку саме зміну йдеться. Іноді напрям очевидний, а в інших ситуаціях потрібно спочатку погодити пріоритет серед кількох проблем.
3. Викликання власних аргументів за зміни
Це характерна для MI частина розмови. Фахівець допомагає людині висловити її власні бажання, можливості, причини, потребу й намір змінюватися. Таке мовлення називають мовленням про зміни — change talk. Завдання полягає не в тому, щоб «вкласти» правильні аргументи, а в тому, щоб почути, уточнити й посилити вже наявні мотиви людини.
4. Планування
Коли готовність до дії стає достатньою, розмова переходить до конкретики: що саме людина хоче зробити, які кроки реалістичні, які ресурси потрібні, що може завадити й як підтримати зміни. Передчасне планування може викликати нове напруження, якщо рішення ще не визріло.
OARS: базові навички розмови
Найвідоміший набір комунікативних навичок MI позначають абревіатурою OARS.
Відкриті запитання — запрошують пояснити досвід, оцінки й наміри, а не обмежують відповідь «так» або «ні».
Підтвердження сильних сторін — допомагають помітити реальні зусилля, цінності, здібності та попередні успіхи.
Рефлексивне слухання — повертає людині зрозумілий консультантом зміст або почуття, перевіряючи й поглиблюючи розуміння.
Підсумовування — збирає ключові елементи розмови й показує зв’язки між аргументами, цінностями, сумнівами та можливими рішеннями.
OARS — не сценарій «чотири прийоми по черзі». Навички використовуються протягом усієї розмови. У сучасному MI окремо приділяють увагу й тому, як пропонувати інформацію та поради так, щоб не руйнувати партнерство й автономію.
Мовлення про зміни, статус-кво і discord
Мовлення про зміни — це висловлювання на користь руху до узгодженої цілі: «Я хотів би…», «Я міг би…», «Мені потрібно…», «Я вже вирішив…». Поряд із ним виникає sustain talk — аргументи на користь збереження теперішньої поведінки.
MI не вимагає сперечатися з аргументами на користь статус-кво. Фахівець прагне зрозуміти обидві сторони амбівалентності й водночас створює простір, у якому людина може розгорнути власні аргументи за зміни.
Окреме поняття — discord, тобто напруження або розлад робочої взаємодії. У сучасному MI старе широке поняття «опору клієнта» значною мірою переосмислене: поведінка під час консультації залежить і від того, як діє фахівець. Докладніше — у статті «Опір у психотерапії».
Як може виглядати мотиваційна розмова
Уявімо людину, яка хоче більше рухатися, але після роботи регулярно відмовляється від прогулянки через втому. Звичайна директивна відповідь може звучати як перелік користі фізичної активності й рекомендація скласти графік. У MI фахівець спершу може запитати, чому рух узагалі важливий для людини, які спроби вже вдавалися і що зробило б маленький крок реалістичним.
Якщо людина говорить: «Я знаю, що після прогулянки краще сплю, але ввечері сил немає», консультант може відобразити обидві сторони: «З одного боку, після роботи ви виснажені; з іншого — вже помітили, що навіть прогулянка пов’язана з кращим сном». Це залишає авторство рішення за людиною й допомагає їй почути власну амбівалентність.
Чим MI не є
Мотиваційне інтерв’ювання не дорівнює загальній мотивації. Мотивація — широкий психологічний феномен, тоді як MI — професійний спосіб вести розмову про конкретні зміни.
не спосіб переконати людину зробити те, чого хоче консультант;
не техніка «зламування опору»;
не набір відкритих запитань без цілеспрямованої роботи з мовленням про зміни;
не синонім активного слухання, хоча рефлексивне слухання є його основою;
не сама транстеоретична модель або «стадії змін»;
не універсальна психотерапія для будь-якої проблеми.
Мотиваційне інтерв’ювання і стадії змін
MI історично розвивалося поруч із транстеоретичною моделлю змін Прохазки й ДіКлементе, а в багатьох навчальних матеріалах ці підходи подають разом. Проте це різні моделі: стадії змін описують готовність до поведінкової зміни, а MI описує спосіб професійної взаємодії та розмови.
Четверте видання додатково підкреслює, що MI може використовуватися протягом усього процесу змін і зростання, а не лише тоді, коли людину треба «підготувати» до рішення.
Де застосовують MI
Історичним ядром було лікування проблем, пов’язаних з алкоголем та іншими психоактивними речовинами. Згодом MI почали використовувати в психотерапії, первинній медичній допомозі, реабілітації, роботі з прихильністю до лікування, фізичною активністю й іншими змінами способу життя, відмовою від куріння, соціальній роботі, освіті та інших професійних контекстах.
Наявність застосувань у багатьох сферах не означає однаково сильну доказову базу в кожній із них.
Що показують сучасні дослідження
За десятиліття MI стало одним із найбільш досліджуваних способів професійної розмови про поведінкові зміни. Водночас узагальнення «мотиваційне інтерв’ювання доведено працює» надто грубе. Результат залежить від проблеми, компаратора, якості реалізації та того, який результат вимірюють.
Вживання алкоголю й інших речовин
Оновлений Cochrane-огляд 2023 року показав, що MI може зменшувати вживання речовин у короткі строки порівняно з відсутністю втручання. Порівняно лише з оцінюванням і зворотним зв’язком у частині періодів спостереження спостерігалася невелика перевага. Натомість порівняно зі звичайним лікуванням або іншим активним втручанням MI могло давати мало або зовсім не давати додаткової різниці. Впевненість у результатах варіювала від помірної до дуже низької.
Фізична активність
Систематичний огляд і метааналіз BMJ 2024 року включив 97 рандомізованих досліджень і понад 27 тисяч учасників. Комплексні поведінкові втручання, до яких входило MI, у середньому були пов’язані зі збільшенням фізичної активності й зменшенням сидячого часу. Проте впевненість у доказах була низькою або дуже низькою; у порівняннях зі втручаннями подібної інтенсивності чіткої додаткової переваги MI не виявили, а ефекти слабшали з часом.
Короткі медичні консультації
Огляд 2023 року адаптованого MI у реальних медичних умовах виявив невеликі середні ефекти для коротко- і довгострокових поведінкових результатів. Водночас автори знайшли значні проблеми з тим, як у дослідженнях перевіряли й описували точність виконання MI. Назва «мотиваційне інтерв’ювання» ще не гарантує, що втручання справді відповідало його методиці.
Отже, сучасна оцінка така: MI має значну емпіричну базу і може бути корисним у різних сферах, але розмір і надійність ефекту залежать від конкретного застосування та компаратора. Підхід не демонструє універсальної переваги над будь-яким іншим активним лікуванням.
Чому важлива якість виконання
MI легко зрозуміти на рівні загальних принципів і складніше виконувати на високому рівні. Специфічність полягає в поєднанні партнерської позиції, цілеспрямованого фокусування, реагування на мовлення про зміни й статус-кво та підтримки автономії.
У 2025 році Ларс Форсберг, Ліза Форсберг і Вільям Міллер окремо розглянули методологічні критики MI. Серед реальних проблем вони відзначили еволюцію визначення підходу та нерівномірну майстерність фахівців. У багатьох дослідженнях якість і вірність MI вимірювали недостатньо або не перевіряли, тому не завжди ясно, що саме було реалізовано під назвою MI.
Практична компетентність тому потребує тренування, аналізу реальних або записаних розмов і зворотного зв’язку, а не лише читання переліку технік.
Коли MI особливо доречне
MI найприродніше вписується в ситуацію, де існує конкретна можлива зміна і людина має щодо неї невпевненість, суперечливі мотиви або низьку готовність. Якщо людина вже чітко вирішила діяти й потребує лише інформації, медичної допомоги, навички чи плану, довге дослідження мотивації може бути зайвим.
Основні праці
William R. Miller. Motivational Interviewing with Problem Drinkers. Behavioural Psychotherapy, 1983, 11(2), 147–172. DOI: 10.1017/S0141347300006583.
William R. Miller, Stephen Rollnick. Motivational Interviewing: Preparing People to Change Addictive Behavior. Guilford Press, 1991.
William R. Miller, Stephen Rollnick. Motivational Interviewing: Helping People Change and Grow. 4th ed. Guilford Press, 2023.
Пов’язані статті
Джерела та сучасна доказова база
Пов’язані матеріали Українського психологічного ХАБу
Вільям Р. Міллер — перший опублікований опис MI та подальша розробка підходу.
Стівен Ролнік — ключовий співрозробник систематизації й міжнародного поширення MI.
Опір у психотерапії — історія поняття та сучасне інтеракційне переосмислення опору й discord.
Мотивація — ширше психологічне поняття, яке не слід ототожнювати з методом MI.