Мартін Гоффман: емпатія, провина і моральний розвиток
Автор: Український психологічний ХАБ · Опубліковано: 23 вересня 2026 року · Редакційна політика
Мартін Л. Гоффман (Martin L. Hoffman; 1924–2022) — американський психолог розвитку, який створив одну з найвпливовіших афективно-розвиткових теорій моралі. У центрі його програми були емпатія, провина, просоціальна мотивація, батьківська дисципліна та поступове засвоєння моральних норм. Гоффман намагався пояснити, як переживання стану іншої людини може стати мотивом допомоги, відшкодування завданої шкоди та врахування справедливості.
Його підхід важливий тим, що моральний розвиток тут не зводиться до вміння правильно міркувати про дилеми. Моральне судження, моральне міркування, моральна мотивація і реальна поведінка — різні психологічні процеси. Людина може розуміти норму, співпереживати постраждалому й усе одно діяти інакше через конкуренцію мотивів, соціальний тиск, самоконтроль, вигоду, страх або контекст. Саме тому теорію Гоффмана варто читати як модель одного важливого набору механізмів, а не як універсальну шкалу «моральності».
Хто такий Мартін Гоффман
Мартін Гоффман був професором психології Нью-Йоркського університету та дослідником морального розвитку. Профіль Wissenschaftskolleg zu Berlin, де він був fellow у 2001/2002 академічному році, вказує роки життя 1924–2022, зв’язок із New York University та його проєкт про взаємозв’язок емпатії і права. Профіль Wissenschaftskolleg zu Berlin.
Дослідницька програма Гоффмана формувалася протягом кількох десятиліть. У ранніх роботах він досліджував зв’язок батьківської дисципліни з моральним розвитком дітей; у 1970–1990-х роках розвивав теорію емпатії, провини, альтруїстичної та справедливої мотивації; у 2000 році систематизував її в монографії Empathy and Moral Development: Implications for Caring and Justice. Книга поєднала дані про емоційний розвиток, пізнання, соціалізацію, допомогу іншим і справедливість у єдину теоретичну рамку.
Яку проблему намагався пояснити Гоффман
Класична когнітивно-розвиткова традиція зосереджувалася насамперед на тому, як люди обґрунтовують моральні рішення. Гоффман поставив інше запитання: звідки береться емоційна сила, яка робить чужу потребу психологічно значущою для самої людини? Його відповідь спиралася на емпатійне збудження — реакцію на стан іншого, здатну перетворюватися на співчуття, турботу, провину за власну шкоду або обурення несправедливістю.
Це не означає, що емпатія автоматично визначає моральне рішення. Гоффман послідовно поєднував афект із когнітивними процесами: людина має помітити, кому боляче, зрозуміти причину ситуації, відрізнити власний стан від стану іншого, інтерпретувати відповідальність і співвіднести переживання з нормами або принципами. Моральна емоція в цій моделі вже містить оцінку ситуації.
Що Гоффман називав емпатією
У теорії Гоффмана емпатія — це афективна реакція, яка більше відповідає ситуації іншої людини, ніж власній ситуації спостерігача. Це визначення ширше за просте «відчути те саме». Сучасна психологія ще чіткіше розділяє емоційне співпереживання, емпатійне занепокоєння, розуміння перспективи іншого та пов’язані процеси. Огляд Decety і Cowell наголошує, що зв’язок емпатії з мораллю складний, а загальний термін корисно розкладати на конкретні компоненти. Decety & Cowell, 2014.
Тому слово «емпатія» у цій статті не є синонімом доброти, альтруїзму або моральності. Емпатична реакція може створити мотивацію допомогти, але може залишитися без дії; може перейти в особистий дистрес; може бути сильнішою щодо близьких або яскраво представлених жертв; може змінюватися залежно від того, як ми оцінюємо людину і ситуацію.
Механізми емпатійного збудження
Гоффман описував кілька шляхів, через які стан іншої людини викликає емоційну реакцію. Частина з них працює швидко й майже автоматично, інші потребують пам’яті, уяви та здатності прийняти перспективу іншого. У його теорії ці механізми не взаємовиключні: в одній реальній ситуації можуть одночасно діяти декілька.
Мімікрія та зворотний афективний зв’язок: вираз, поза або голос іншої людини можуть викликати подібну реакцію в спостерігача.
Класичне зумовлення й прямі асоціації: чужі сигнали страждання можуть набувати емоційного значення через попередній досвід.
Опосередковані асоціації: ситуація іншого актуалізує власні спогади або уявні аналоги.
Прийняття перспективи: людина уявляє, що переживає інший, і будує більш диференційоване розуміння його стану.
Для морального розвитку істотна не сама наявність швидкої емоційної реакції, а її включення в дедалі складніше розуміння людей. Коли дитина краще відрізняє себе від інших, розуміє, що інша людина має власні потреби, історію та довготривалі обставини, емпатійна реакція може відриватися від негайної видимої сцени.
Як розвивається емпатія в теорії Гоффмана
Гоффман описував розвиток як перехід від ранніх глобальних реакцій на чужий дистрес до дедалі більш диференційованого співпереживання. У популярних переказах цю схему часто подають як фіксовану кількість «стадій», але це створює зайву жорсткість. Точніше говорити про послідовність способів емпатійного реагування, пов’язану з розвитком розрізнення «я — інший», мови, пам’яті та соціального пізнання.
Ранній реактивний дистрес
На ранніх етапах дитина може реагувати на плач або напруження іншої людини без чіткого розуміння джерела переживання. Така реакція ще мало диференційована: чужий дистрес швидко стає власним збудженням. Сам факт ранньої реактивності не означає сформованого морального мотиву.
Зростання розрізнення себе й іншого
Із розвитком самосвідомості дитина дедалі краще розуміє, що джерело переживання міститься в іншій людині. Допомога при цьому ще може бути егоцентричною: дитина пропонує те, що заспокоює її саму, а не те, чого потребує інший. Важлива зміна полягає вже в тому, що чужий стан починає сприйматися як окремий.
Урахування чужої перспективи
Мова, пам’ять і соціальне пізнання дають змогу враховувати специфічні потреби іншого. Дитина може зрозуміти, що одна й та сама подія переживається різними людьми по-різному, а очевидна реакція не завжди розкриває весь стан. Тут емпатія дедалі більше спирається на інформацію про причини, контекст і перспективу.
Емпатія до життєвої ситуації
На складніших рівнях людина здатна співпереживати не лише тому, що бачить у конкретний момент, а й тривалій життєвій ситуації: хворобі, втраті, дискримінації, бідності, ізоляції або становищу групи. Така реакція потребує репрезентації того, що виходить за межі безпосереднього емоційного сигналу.
Сучасна наука не використовує цю послідовність як діагностичний тест і не вважає вікові межі жорсткими. Емпатія багатовимірна, а її прояви залежать від завдання, стосунків, регуляції емоцій і соціального контексту. Схема Гоффмана зберігає цінність як розвиткова гіпотеза про те, як афективна реактивність інтегрується зі здатністю розуміти іншого.
Від емпатійного дистресу до співчуття і допомоги
Чуже страждання може викликати неприємне збудження в спостерігача. Для Гоффмана критичним є питання, на кого спрямовується подальша увага. Якщо реакція зосереджується на власному дискомфорті, людина може прагнути лише зменшити його, наприклад відійти від ситуації. Якщо ж збудження приписується становищу іншого, воно може перейти в співчуття та мотив допомоги.
Це розрізнення пояснює, чому сильне емоційне зараження не гарантує просоціальної дії. Надмірне збудження інколи звужує увагу до себе. Для допомоги важливі також здатність регулювати власний стан, розуміти потребу іншого, бачити реальний спосіб допомогти та вважати дію доречною.
Сучасні дані підтримують зв’язок емпатійних процесів із просоціальністю, але не дають підстав перетворювати його на просту формулу. Наприклад, метааналіз Vachon, Lynam і Johnson показав лише слабкий загальний зв’язок між емпатією та агресією у дорослих (r = −0,11), що добре ілюструє: один показник емпатії не є надійним індексом моральної поведінки. Vachon et al., 2014.
Провина як моральна емоція
Особливе місце у Гоффмана посідає провина. Його цікавила провина, що виникає після усвідомлення: «мої дії завдали іншій людині шкоди». У такому випадку емпатія із постраждалим може з’єднатися з атрибуцією власної відповідальності і створити мотив виправити ситуацію.
Це важливо відрізняти від глобального самозасудження. Провина може бути сфокусована на конкретному вчинку та його наслідках і підтримувати репаративну дію: вибачення, компенсацію, зміну поведінки. Сором частіше описують як негативну оцінку самого себе. У реальному досвіді ці емоції можуть поєднуватися, а їхні наслідки залежать від інтенсивності, змісту та контексту.
Сучасний огляд раннього розвитку провини показує, що переживання провини вже в ранньому дитинстві може мотивувати відновлювальну поведінку, а демонстрація провини впливає на подальшу готовність інших до співпраці. Це підтримує загальну ідею про репаративну функцію провини, але не означає, що будь-яке відчуття провини корисне або що його слід навмисно посилювати. Vaish, 2018.
Індуктивна дисципліна і моральна інтерналізація
Одна з найвідоміших ідей Гоффмана стосується індуктивної дисципліни. У такому поясненні дорослий не лише забороняє поведінку й не просто посилається на владу. Він показує дитині наслідки її вчинку для іншої людини: кому було боляче, що було втрачено, чому виникла шкода і що можна зробити, щоб її виправити.
У класичному дослідженні Hoffman і Saltzstein порівнювали індукцію, силове утвердження влади та позбавлення прихильності. У їхніх даних частіше використання індукції та рідше використання силового тиску були пов’язані з низкою показників морального розвитку в частині вибірки. Це раннє дослідження не є доказом універсального причинного механізму, але стало основою подальшої програми. Hoffman & Saltzstein, 1967.
Пізніше Krevans і Gibbs вивчали 78 учнів шостих і сьомих класів, їхніх матерів та вчителів. Індуктивна дисципліна була пов’язана з вищою емпатією і просоціальною поведінкою; емпатія статистично опосередковувала зв’язок між батьківською індукцією та просоціальністю. Результати щодо провини були менш послідовними. Krevans & Gibbs, 1996.
У термінах Гоффмана мета індукції — не змусити дитину почуватися поганою, а перемістити увагу на реальні наслідки для іншого. Це створює можливість поєднати правило, емпатійне розуміння і відповідальність. Якщо дитина засвоює зв’язок «моя дія → стан іншого → можливість виправити», зовнішня заборона може поступово перетворюватися на внутрішню мотивацію.
Чому «викликати провину» — небезпечне спрощення
Сучасні дослідження показують, що далеко не кожне батьківське повідомлення, яке викликає провину, працює однаково. Rote і Smetana виявили, що оцінка таких повідомлень залежить від сфери проступку, того, чию шкоду підкреслює дорослий, і від того, критикує він поведінку чи особистість дитини. Особистісно спрямоване або батькоцентричне навіювання провини може сприйматися як психологічний контроль. Rote & Smetana, 2017.
Тому з теорії Гоффмана не випливає практична порада «частіше змушувати дитину відчувати провину». Набагато точніше говорити про пояснення конкретної шкоди, допомогу в розумінні чужої перспективи, можливість відновити стосунок або компенсувати наслідки та збереження межі між оцінкою вчинку й глобальною оцінкою особистості.
Емпатія, справедливість і моральні принципи
Гоффман не вважав, що мораль можна побудувати лише на емпатії. Емпатійна реакція має систематичні упередження: ми сильніше реагуємо на тих, хто близький, помітний або безпосередньо присутній; яскрава конкретна жертва може психологічно переважати абстрактно більшу групу; надмірний дистрес може завадити допомозі.
Саме тому в роботі про емпатію і мотивацію справедливості Гоффман аналізував, як емпатійний афект може взаємодіяти з принципами справедливості, а не замінювати їх. Hoffman, 1990. Моральний принцип може розширювати або коригувати безпосередню емоційну реакцію, а емоція — надавати абстрактному принципу мотиваційної сили.
Сучасні огляди підтверджують контекстність емпатії. Wang та колеги показують, що вона часто є вибірковою: реакція залежить від моральної оцінки цілі, близькості, групової належності, оцінки заслуженості та інших чинників. Wang et al., 2022. Це ще одна причина не ототожнювати емпатію з моральністю.
Гоффман і Кольберг: два різні виміри морального розвитку
Підхід Гоффмана часто порівнюють із теорією Лоуренса Кольберга. Це порівняння корисне, якщо не перетворювати його на змагання теорій. Кольбергова модель морального розвитку передусім аналізує структуру морального міркування: на яких підставах людина виправдовує рішення. Гоффман зосереджується на афективній мотивації, емпатії, провині та соціалізації.
Людина може міркувати про право, справедливість і обов’язок на складному рівні, але не мати достатньої мотивації діяти відповідно до цього висновку. І навпаки, співчуття може мотивувати допомогу без складного вербального морального аргументу. У реальній поведінці когнітивні, емоційні, мотиваційні та ситуаційні процеси взаємодіють.
Моральне судження також треба відрізняти від судження про провину, атрибуції відповідальності та оцінки норми. Наприклад, людина може вважати дію неправильною, але зменшувати звинувачення через відсутність наміру або контролю; може визнавати відповідальність і водночас вважати покарання надмірним. Теорія Гоффмана описує лише частину цієї ширшої архітектури моральної психології.
Що сучасні дослідження підтримують у підході Гоффмана
Емпатія і просоціальна поведінка пов’язані, але зв’язок залежить від контексту
Загальна ідея, що емпатійні процеси можуть сприяти допомозі, має емпіричну підтримку. Водночас величина зв’язку змінюється залежно від того, яку саме емпатію вимірюють, хто є адресатом допомоги, якою є ситуація та які інші мотиви присутні. Емпатія — один механізм у багатокомпонентній системі просоціальної поведінки.
У підлітковому віці сучасний метааналітичний аналіз також знаходить зв’язки між позитивним впливом однолітків, емпатією та просоціальною поведінкою, але такі моделі залишаються статистичними узагальненнями, а не індивідуальними прогнозами. Li et al., 2025.
Моральні емоції пов’язані з поведінкою, але ефекти неоднорідні
Метааналіз Malti і Krettenauer охопив 42 дослідження та 8009 учасників віком 4–20 років. Атрибуції моральних емоцій були пов’язані і з просоціальною, і з антисоціальною поведінкою, але ефекти істотно відрізнялися між дослідженнями та залежали від способу вимірювання. Malti & Krettenauer, 2013. Це узгоджується з думкою, що моральні емоції важливі, але їх не можна читати як прямий детектор майбутньої поведінки.
Виховання має значення, але простих причинних рецептів немає
Ширший метааналіз 124 досліджень батьківства і просоціальної поведінки показав невеликі позитивні асоціації авторитетного стилю виховання та негативні асоціації авторитарного стилю з просоціальністю; ефекти залежали від типу поведінки й дизайну досліджень. Wong, Konishi & Kong, 2021. Ці дані підтримують загальну роль соціалізації, але не доводять, що одна конкретна техніка виховання однаково працює для всіх дітей і контекстів.
Емпатія і моральне судження взаємодіють у двох напрямках
Систематичний огляд і метааналіз ERP-досліджень 2025 року охопив 19 робіт і 60 ефектів. Автори виявили зв’язки між показниками емпатії та ранньою нейронною реакцією під час морального оцінювання, а також вплив моральної характеристики цілі на пізніші компоненти емпатійної відповіді. Zhang et al., 2025. Ці дані краще підтримують модель взаємодії, ніж просте твердження «емпатія створює моральне судження».
Де теорія Гоффмана потребує обмежень
Перше обмеження — емпатія не є єдиним моральним механізмом. Норми, правила, почуття справедливості, моральна ідентичність, самоконтроль, репутаційні стимули, групові процеси та інституційний контекст можуть впливати на поведінку незалежно від сили безпосереднього співпереживання.
Друге — поняття емпатії в різних дослідницьких традиціях не повністю збігається. Самозвіт про «високу емпатію», точність розпізнавання емоцій, емоційне зараження, прийняття перспективи й емпатійне занепокоєння вимірюють різні процеси. Через це результати різних досліджень не завжди можна механічно об’єднати.
Третє — розвиткова послідовність Гоффмана є теоретичною моделлю, а не клінічною шкалою. Немає підстав за окремою реакцією дитини визначати «стадію моралі», ставити діагноз або робити висновок про її майбутній характер.
Четверте — емпатія вибіркова. Люди можуть співпереживати ближчим, схожим або більш яскравим цілям сильніше, ніж далеким і статистично представленим. Моральна оцінка самої цілі теж може посилювати або послаблювати співпереживання. Це означає, що емпатія може як підтримувати моральну увагу, так і робити її нерівномірною.
П’яте — моральна емоція не дорівнює моральній поведінці. Провина після завданої шкоди може мотивувати відновлення, але може бути слабкою, надмірною або спрямованою не на той аспект ситуації. Так само переконання, цінності та моральна ідентичність не гарантують відповідної дії.
Практичне значення теорії
У вихованні сильна частина підходу Гоффмана полягає в переході від голої заборони до пояснення наслідків. Формула «подивись, що сталося з іншою людиною через цю дію» допомагає поєднати норму з соціальним розумінням. Водночас дорослому важливо не робити з цього інструмент глобального соромлення або емоційного шантажу.
У моральній освіті його теорія нагадує, що обговорення принципів варто поєднувати з конкретними перспективами людей, яких зачіпають рішення. Але емоційно яскравий приклад не має автоматично визначати політику або справедливий розподіл: для цього потрібні правила, порівняння альтернатив і увага до тих, кого не видно.
У конфліктах підхід Гоффмана допомагає розділити щонайменше чотири завдання: зрозуміти переживання іншого, оцінити фактичну шкоду, визначити відповідальність і вирішити, що робити далі. Співпереживання може інформувати рішення, але саме по собі не визначає ані ступінь вини, ані належне покарання, ані обов’язок примирення.
Основні праці Мартіна Гоффмана
1967 — разом із Гербертом Солтцстайном: Parent discipline and the child's moral development — раннє емпіричне дослідження батьківської дисципліни та морального розвитку.
1979 — Development of moral thought, feeling, and behavior — огляд морального розвитку, соціалізації та інтерналізації.
1981 — Is altruism part of human nature? — теоретичний аналіз альтруїстичної мотивації.
1982 — Affect and moral development — розгортання ролі емпатії та провини в моральній дії.
1990 — Empathy and justice motivation — аналіз зв’язку емпатії з принципами справедливості.
2000 — Empathy and Moral Development: Implications for Caring and Justice — головна монографія, у якій теорія подана системно.
Часті запитання
Чи вважав Гоффман емпатію основою всієї моралі?
Ні. Він надавав емпатії центральну роль в афективній моральній мотивації, але водночас аналізував її обмеження та взаємодію з принципами справедливості. Сучасні дані ще виразніше показують, що моральне судження і поведінка залежать від багатьох процесів.
Скільки стадій розвитку емпатії виділяв Гоффман?
У вторинній літературі схему Гоффмана переказують із різною кількістю етапів залежно від того, чи рахують найраніші реактивні форми окремо. Для наукової точності важливіша сама послідовність: від глобального дистресу до розрізнення себе й іншого, урахування чужої перспективи та емпатії до ширшої життєвої ситуації. Це теоретична розвиткова схема, а не тест із фіксованими віковими нормами.
Що таке емпатійна провина?
Це провина, яка виникає, коли людина усвідомлює власну роль у шкоді іншому й емоційно реагує на наслідки для постраждалого. Вона може підтримувати бажання виправити ситуацію. Водночас не кожна провина має таке походження, а сильна або нав’язана провина може бути психологічно проблемною.
Що таке індуктивна дисципліна?
Це спосіб реагувати на проступок, за якого дорослий пояснює наслідки поведінки для інших, допомагає побачити чужу перспективу та пов’язати правило з конкретною шкодою. Індукція відрізняється від простого тиску владою та від позбавлення прихильності. Її не слід ототожнювати з емоційним шантажем.
Чим підхід Гоффмана відрізняється від Кольберга?
Кольберг передусім досліджував структуру морального міркування, а Гоффман — розвиток емпатійної та емоційної мотивації. Обидва підходи описують різні частини моральної психології. Моральне міркування не гарантує поведінку, а емпатія не гарантує правильний моральний висновок.
Чи актуальна теорія Гоффмана сьогодні?
Так, як історично впливова інтегративна рамка і джерело перевірюваних гіпотез про емпатію, провину та соціалізацію. Частина її ідей узгоджується з сучасними дослідженнями, але модель не є завершеною універсальною теорією моралі. Новіші роботи уточнюють багатовимірність емпатії, її вибірковість, роль регуляції та контексту.
Пов’язані статті
Джерела
Decety, J., & Cowell, J. M. (2014). The complex relation between morality and empathy. Trends in Cognitive Sciences, 18(7), 337–339. https://doi.org/10.1016/j.tics.2014.04.008
Gibbs, J. C. (2019). “The Good” and Moral Development: Hoffman’s Theory and Its Critics. In Moral Development and Reality. Oxford University Press. https://doi.org/10.1093/oso/9780190878214.003.0005
Hoffman, M. L., & Saltzstein, H. D. (1967). Parent discipline and the child's moral development. Journal of Personality and Social Psychology, 5(1), 45–57. https://doi.org/10.1037/h0024189
Hoffman, M. L. (1979). Development of moral thought, feeling, and behavior. American Psychologist, 34(10), 958–966. https://doi.org/10.1037/0003-066X.34.10.958
Hoffman, M. L. (1981). Is altruism part of human nature? Journal of Personality and Social Psychology, 40(1), 121–137. https://doi.org/10.1037/0022-3514.40.1.121
Hoffman, M. L. (1982). Affect and moral development. New Directions for Child and Adolescent Development, 1982(16), 83–103. https://doi.org/10.1002/cd.23219821605
Hoffman, M. L. (1990). Empathy and justice motivation. Motivation and Emotion, 14(2), 151–172. https://doi.org/10.1007/BF00991641
Hoffman, M. L. (2000). Empathy and Moral Development: Implications for Caring and Justice. Cambridge University Press. https://doi.org/10.1017/CBO9780511805851
Krevans, J., & Gibbs, J. C. (1996). Parents' use of inductive discipline: Relations to children's empathy and prosocial behavior. Child Development, 67(6), 3263–3277. https://doi.org/10.1111/j.1467-8624.1996.tb01913.x
Li, W., et al. (2025). Empathy as Mediator of Peer Influence and Prosocial Behavior in Adolescence: A Meta-Analysis. Journal of Youth and Adolescence. https://doi.org/10.1007/s10964-024-02079-3
Malti, T., & Krettenauer, T. (2013). The relation of moral emotion attributions to prosocial and antisocial behavior: A meta-analysis. Child Development, 84(2), 397–412. https://doi.org/10.1111/j.1467-8624.2012.01851.x
Rote, W. M., & Smetana, J. G. (2017). Situational and structural variation in youth perceptions of maternal guilt induction. Developmental Psychology, 53(10), 1940–1953. https://doi.org/10.1037/dev0000396
Vachon, D. D., Lynam, D. R., & Johnson, J. A. (2014). The (non)relation between empathy and aggression: Surprising results from a meta-analysis. Psychological Bulletin, 140(3), 751–773. https://doi.org/10.1037/a0035236
Vaish, A. (2018). The prosocial functions of early social emotions: The case of guilt. Current Opinion in Psychology, 20, 25–29. https://doi.org/10.1016/j.copsyc.2017.08.008
Wang, Y., Harris, P. L., Pei, M., & Su, Y. (2022). Do Bad People Deserve Empathy? Selective Empathy Based on Targets’ Moral Characteristics. Affective Science, 4(2), 413–428. https://doi.org/10.1007/s42761-022-00165-y
Wissenschaftskolleg zu Berlin. Martin Hoffman, Ph.D. Fellow profile. https://www.wiko-berlin.de/en/fellows/academic-year/2001/hoffman-martin
Wong, T. K. Y., Konishi, C., & Kong, X. (2021). Parenting and prosocial behaviors: A meta-analysis. Social Development, 30(2), 343–373. https://doi.org/10.1111/sode.12481
Zhang, Y., Yan, Z., Wang, Y., & Su, Y. (2025). Empathy and moral judgment: Systematic review and meta-analysis of ERP studies. Cognitive, Affective, & Behavioral Neuroscience, 25(3), 573–588. https://doi.org/10.3758/s13415-025-01287-z