Куб Неккера: чому одна фігура може мати два стабільні сприйняття
Автор: Український психологічний ХАБ · Опубліковано: 20 вересня 2026 · Редакційна політика
Куб Неккера — це лінійне двовимірне зображення каркасного куба, яке допускає дві переконливі тривимірні інтерпретації. Фізичний рисунок не змінюється, але після кількох секунд один і той самий квадрат може здаватися то ближньою, то дальньою гранню. Саме тому куб Неккера став класичним прикладом бістабільного сприймання — ситуації, у якій два різні перцепти по черзі виникають під час безперервного спостереження незмінного стимулу. Це визначення відповідає сучасному огляду Brascamp і Shevell (2021).
Цей феномен важливий не тому, що зір «помиляється» в побутовому сенсі. Навпаки, він робить видимою фундаментальну задачу зорової системи: двовимірна проєкція на сітківці не містить готової однозначної відповіді про тривимірну будову світу. Перцептивна система повинна організувати доступні сигнали, оцінити їх у контексті попереднього стану й сформувати достатньо стабільну інтерпретацію для дії. У кубі Неккера дві інтерпретації залишаються настільки конкурентними, що жодна не закріплюється назавжди.
Що таке куб Неккера
Геометрично куб Неккера — це каркасна проєкція кубоподібної структури без вирішальних підказок глибини: немає затінення, текстури поверхонь, перекриття непрозорими гранями або стереоскопічної різниці між очима, які однозначно показали б, що саме розташоване ближче. Лінії сумісні щонайменше з двома звичними просторовими організаціями. У кожній з них ми переживаємо цілісний куб, але змінюємо порядок ближніх і дальніх граней.
У науковій літературі точніше говорити про неоднозначну або бістабільну фігуру, ніж просто про «оптичну ілюзію». Огляд Brascamp і Shevell використовує куб Неккера та вазу Рубіна як класичні приклади стимулів, що породжують чергування двох зорових досвідів. Слово «ілюзія» доречне як популярна парасолькова назва, але воно не пояснює головного: тут немає одного фізично заданого 3D-куба, який зір неправильно виміряв. Є двовимірний рисунок, що справді допускає кілька просторових тлумачень.
Сам процес організації сенсорних даних у цілісний образ докладніше розглядається у статті «Перцепція: що це таке, як працює сприймання та від чого воно залежить». Куб Неккера є особливо чистим прикладом того, чому перцепція не зводиться до пасивного копіювання стимулу.
Чому ми бачимо саме два стабільні варіанти
Лінійний рисунок математично допускає більше геометричних реконструкцій, ніж ті дві, які зазвичай переживає спостерігач. Проте зорова система сильно обмежує простір можливостей: вона тяжіє до зв’язної тривимірної структури з прямими ребрами, узгодженими вершинами й знайомою формою куба. У результаті дві просторові організації стають домінантними конкурентами, тоді як екзотичніші інтерпретації майже не отримують перцептивної переваги.
Це один із проявів ширшої проблеми перцептивного висновування. Brascamp, Sterzer, Blake і Knapen (2018) підкреслюють, що той самий оптичний патерн у принципі може мати багато можливих причин у світі. Зоровій системі доводиться оцінювати, яка інтерпретація найкраще узгоджується з доступними сигналами. Мультистабільні стимули роблять цю приховану задачу помітною, бо конкуренція між правдоподібними інтерпретаціями не завершується остаточно.
Слово «стабільні» в назві статті означає тимчасову стабільність. Коли один варіант перемагає, він певний час утримується як домінантний перцепт. Потім система переходить у нестійкіший стан, і може виникнути інша організація. Такі інтервали домінування інколи називають dwell times — тривалістю перебування в одному перцептивному стані. Вони варіюють від людини до людини й від одного епізоду спостереження до іншого, тому для конкретного спостерігача немає універсального «таймера перевертання».
Як побачити обидві інтерпретації
Подивіться на каркасний куб і визначте, яка з двох паралельних квадратних граней здається ближчою. Потім спробуйте уявити протилежну грань передньою. Декому допомагає перенести фіксацію на іншу вершину, коротко відвести погляд і повернутися або свідомо «призначити» іншій грані ближню глибину. Зміна фіксації та просторове підказування можуть зміщувати ймовірність одного перцепту, але не працюють як гарантований перемикач.
Експерименти показують, що спостерігачі можуть певною мірою прискорювати або сповільнювати перцептивні перемикання. У дослідженні van Ee, van Dam і Brouwer (2005) добровільний контроль впливав на динаміку кількох видів бістабільності, включно з кубом Неккера, однак цей контроль був обмеженим. Сучасна робота Wilson та співавт. (2023) також виходить із того, що люди здатні змінювати частоту перемикань, не отримуючи повного контролю над ними.
Якщо другий варіант не виникає одразу, це саме по собі нічого не говорить про інтелект, психічне здоров’я чи «гнучкість мозку». Перцептивна динаміка залежить від конкретного рисунка, тривалості спостереження, інструкції, уваги, попереднього перцепту й індивідуальної варіативності. Куб Неккера є демонстрацією та експериментальним стимулом, а не самодостатнім психологічним тестом.
Бістабільне і мультистабільне сприймання
Бістабільне сприймання — окремий випадок мультистабільного сприймання. «Бі-» означає, що домінують дві взаємовиключні інтерпретації; «мульти-» охоплює ситуації з двома або більшою кількістю конкурентних перцептивних станів. Куб Неккера зазвичай описують як бістабільний, бо саме два просторові варіанти найчастіше формують його характерне чергування.
Схожий принцип — незмінний стимул, змінний перцепт — трапляється в різних феноменах, але їхні механізми не тотожні. Sterzer, Kleinschmidt і Rees (2009) розглядають мультистабільність як цінний експериментальний інструмент, бо вона дає змогу порівнювати мозкову активність при різних усвідомлених перцептах за відносно сталого сенсорного входу.
У вазі Рубіна головна неоднозначність стосується того, яка область стає фігурою, а яка тлом; це пов’язано з організацією «фігура — фон». У кубі Неккера контури ті самі, але перемикається передусім глибинна організація каркаса. У бінокулярній конкуренції ситуація інша ще раз: двом очам подають різні зображення, і перцептивне домінування чергується між ними. Об’єднувати всі ці феномени в один механізм було б надмірним спрощенням.
Що запускає перцептивне перемикання
Єдиної прийнятої моделі, яка вичерпно пояснює кожне перемикання куба Неккера, немає. Сучасні пояснення поєднують кілька рівнів: конкуренцію між альтернативними нейронними репрезентаціями, адаптацію домінантного стану, внутрішні флуктуації нейронної активності, рекурентні взаємодії між рівнями зорової системи, вплив уваги, поточного завдання, очікувань і перцептивної історії.
Огляд Kornmeier і Bach (2012) показує, чому старе протиставлення «bottom-up або top-down» виявилося занадто грубим. Ранні сенсорні процеси можуть брати участь у переструктуруванні, а вищі рівні — змінювати вагу альтернатив через увагу, попередній досвід і завдання. Перцептивне перемикання краще розглядати як результат взаємодії рівнів, а не як наказ одного окремого «центру».
Для ширшого контексту дивіться статтю «Bottom-up і top-down обробка: як дані та очікування разом формують сприймання». Куб Неккера наочно показує саме взаємозалежність: лінії задають жорсткі обмеження, а остаточна глибинна організація не міститься в них як однозначна готова відповідь.
Конкуренція, адаптація і внутрішні флуктуації
Один клас моделей припускає, що нейронні популяції, пов’язані з альтернативними інтерпретаціями, взаємно пригнічують одна одну. Коли один стан домінує, пов’язані з ним процеси поступово адаптуються; внутрішній шум і зміна балансу можуть дати конкурентному стану перевагу. Такі моделі добре пояснюють, чому перцепт певний час утримується, а потім переходить в інший, але конкретні параметри й рівні реалізації відрізняються між моделями.
У 2023 році Wilson та співавт. повідомили про ЕЕГ-відмінності між майбутніми пробами перемикання і стабільності, що з’являлися приблизно за секунду до суб’єктивно пережитого перемикання в їхній парадигмі. Автори інтерпретують це як можливу ознаку поступової дестабілізації репрезентації. Це цікавий результат одного експериментального підходу, а не доказ універсального секундного «передсигналу» кожного перемикання.
Перцептивна історія
Поточне сприймання залежить не лише від того, що міститься на екрані зараз. Попередній перцептивний стан може підвищувати ймовірність повторення тієї самої інтерпретації або, за інших часових умов, сприяти адаптації й переходу. Тому порядок пред’явлень, паузи між ними й тривалість спостереження мають значення в експериментах із кубом Неккера. Саме через це порівнювати «частоту перевертань» між дослідженнями без урахування процедури некоректно.
Яку роль відіграє увага
Увага здатна зміщувати перцептивну конкуренцію, але твердження «увага перемикає куб» занадто сильне. Людина може намагатися утримувати одну орієнтацію або викликати іншу, спрямовувати погляд на певні вершини й використовувати уявне просторове підказування. Водночас перемикання можуть продовжуватися без явної навмисної команди.
Огляд Dieter, Brascamp, Tadin і Blake (2016) показує, що роль уваги залежить від виду бістабільності. Для деяких неоднозначних фігур чергування може зберігатися без тієї залежності від уваги, яку спостерігають при бінокулярній конкуренції. Отже, «увага» не є універсальним єдиним двигуном усіх мультистабільних феноменів.
Різницю між вибором інформації та самим перцептивним змістом допомагають розібрати статті «Селективна увага: що це і як мозок відбирає важливу інформацію» та «Вибіркове сприйняття: що це, як увага фільтрує інформацію і чому ми помічаємо не все». У кубі Неккера увага може бути одним із чинників, що змінюють баланс між інтерпретаціями, але неоднозначність закладена в геометрії самого стимулу.
Чи потрібні рухи очей
Рухи очей, місце фіксації та вибрані локальні деталі можуть впливати на те, яка орієнтація куба отримує перевагу, оскільки вони змінюють розподіл уваги й вагу просторових підказок. Проте перцептивне перемикання не варто ототожнювати з простим механічним рухом очей. Спостерігач може переживати зміну інтерпретації під час відносно стабільної фіксації, а експериментальні підказки змінюють імовірність перцепту без перетворення фігури на однозначну.
У роботі Sato, Laeng, Nakauchi і Minami (2020) просторове підказування впливало на інтерпретацію куба та взаємодіяло з типовим упередженням бачити неоднозначні об’єкти «зверху». Це підтримує думку, що фіксація й увага можуть зміщувати перцептивні ваги, але не встановлює єдиного окорухового механізму перемикання.
Чому куб часто здається побаченим зверху
Для багатьох спостерігачів одна з орієнтацій куба має невелику перевагу: об’єкт частіше або швидше організується так, ніби ми дивимося на нього трохи зверху. Це називають viewing-from-above bias — упередженням погляду зверху. Воно не означає, що всі люди завжди починають з одного варіанта, і його сила залежить від стимулу та процедури.
Дослідження Sato та співавт. (2020) показує, що це упередження взаємодіє з експериментальним cueing. Один із правдоподібних класів пояснень апелює до накопичених статистичних очікувань: у повсякденному житті багато предметів ми справді частіше бачимо з точки спостереження вище їхнього центра. Водночас точний механізм такого prior не слід подавати як остаточно доведений.
Що відбувається в мозку під час перемикання
Куб Неккера приваблює нейронауку тим, що дозволяє частково розвести фізичний стимул і перцептивний стан. На екрані лишається той самий набір ліній, а пережитий 3D-образ змінюється. Це дає змогу шукати нейронні сигнали, пов’язані з реорганізацією перцепту, не підміняючи їх простим фактом зміни картинки.
У класичному ЕЕГ-дослідженні Kornmeier і Bach (2005) виявили ранню потиличну ERP-компоненту приблизно через 120 мс, пов’язану з ендогенним перемиканням куба. У подальшій роботі Kornmeier і Bach (2006) описали послідовність ранніх і пізніших компонентів та запропонували розрізняти власне перцептивну реорганізацію і наступний когнітивний аналіз події.
Ці часові маркери не є «підписом свідомості» або доказом того, що одна ділянка мозку натискає перемикач. ЕЕГ має високу часову роздільність, але обмежену просторову точність; пізні компоненти можуть відображати усвідомлення зміни, рішення про відповідь, моторну підготовку або вимоги завдання. Сучасні огляди тому розглядають перцептивне перемикання як розподілений процес із рекурентною взаємодією між рівнями зорової та асоціативної обробки.
Чому фронтально-тім’яна активність не дає простої відповіді
Нейровізуалізаційні дослідження часто знаходять активність фронтальних і тім’яних ділянок навколо моментів, коли люди повідомляють про зміну перцепту. Але Brascamp, Sterzer, Blake і Knapen (2018) підкреслюють, що причинна роль цих сигналів залишається спірною: вони можуть відображати не тільки процес, який породив перемикання, а й виявлення зміни, увагу до неї та підготовку звіту.
Особливо показове дослідження Brascamp, Blake і Knapen (2015) з бінокулярною конкуренцією: коли перемикання робили малопомітними й не вимагали явного звіту, характерна фронтально-тім’яна BOLD-відповідь різко зменшувалася. Це інший вид бістабільності, тому результат не можна механічно переносити на куб Неккера. Він важливий як методологічне попередження: активність, що супроводжує повідомлення про перцептивну зміну, не обов’язково є її причиною.
Bottom-up, top-down, Bayesian і predictive coding: що справді доведено
Куб Неккера часто використовують для ілюстрації різних великих теорій сприймання. Bottom-up моделі акцентують сенсорну конкуренцію, адаптацію й локальну динаміку; top-down моделі — увагу, очікування, знання й зворотні зв’язки. Bayesian-підходи описують сприймання як оцінювання правдоподібності причин сенсорних даних з урахуванням prior-очікувань. Predictive coding є одним із способів формалізувати взаємодію передбачень і помилок передбачення.
Огляд Brascamp та співавт. (2018) прямо розглядає мультистабільність у контексті перцептивного висновування та Bayesian-ідей, але сучасні дані не перетворюють куб Неккера на унікальний доказ конкретної теорії. Один феномен сумісний із кількома класами моделей, які можуть відрізнятися деталями реалізації й робити схожі поведінкові прогнози.
Найсильніший висновок скромніший і водночас фундаментальніший: сенсорний вхід не завжди однозначно визначає перцептивний результат. Перцептивна система активно розв’язує неоднозначність, а її рішення залежить від структури стимулу, попереднього стану системи та контексту. Те, яка обчислювальна архітектура найкраще описує всі рівні цього процесу, залишається предметом досліджень.
Історія куба Неккера: 1832 рік
Феномен пов’язаний з ім’ям Луї Альбера Неккера (L. A. Necker). У 1832 році він опублікував у Philosophical Magazine лист «Observations on some remarkable optical phænomena seen in Switzerland; and on an optical phænomenon which occurs on viewing a figure of a crystal or geometrical solid». Неккер описав дивний ефект під час розглядання лінійних зображень кристалів і геометричних тіл: глибинна орієнтація могла змінюватися, хоча сам рисунок залишався тим самим.
Пізніше куб став стандартним стимулом у психології сприймання, психофізиці й когнітивній нейронауці. Його довговічність пояснюється методологічною простотою: кілька ліній створюють сильний суб’єктивний ефект без фізичної зміни зображення. Це робить феномен зручним для дослідження часової динаміки перцептів, уваги, перцептивної історії та нейронних корелятів реорганізації.
Куб Неккера і гештальтпсихологія
Куб Неккера добре узгоджується із загальною ідеєю гештальтпсихології: зоровий досвід організований як цілісна структура, а не як проста сума незалежних ліній. Проте історично куб Неккера з’явився до формування гештальтпсихології як школи, і сучасне дослідження бістабільності значно ширше за класичні гештальт-принципи.
Коли перцепт перемикається, фізичні ребра залишаються на місці, але змінюються їхні відношення в організованій тривимірній структурі: те, що щойно було ближнім, стає дальнім. Це підкреслює, що перцептивні властивості належать не окремим штрихам самим по собі, а способу, яким система зв’язує їх у цілісний об’єкт.
Чим куб Неккера відрізняється від інших відомих ілюзій
Ваза Рубіна
У вазі Рубіна чергується переважно розподіл «фігура — фон»: центральна область може стати вазою, а бокові — тлом, або навпаки, бокові профілі стають фігурами. Куб Неккера зберігає кубоподібну форму в обох домінантних варіантах, але змінює її глибинну орієнтацію. Докладно про механізм фігури й тла — у окремій статті ХАБу.
Ілюзорні контури і трикутник Каніжі
У фігурах Каніжі зорова система переживає межі або поверхні, для яких немає суцільного локального контуру в стимулі. Це інше завдання — завершення та сегментація форми. Дивіться «Ілюзорні контури: чому ми бачимо межі, яких фізично немає». Куб Неккера, навпаки, має всі свої лінії фізично намальованими; неоднозначність стосується їхнього 3D-порядку.
Ілюзії Понцо та Еббінгауза
В ілюзії Понцо контекст перспективи змінює сприйманий розмір або довжину, а в ілюзії Еббінгауза — оточення змінює оцінку розміру центрального елемента. Там один параметр здається викривленим відносно фізичного вимірювання. У кубі Неккера головний ефект — не систематична помилка величини, а чергування двох структурно різних просторових інтерпретацій.
Бінокулярна конкуренція
При бінокулярній конкуренції кожному оку подають несумісне зображення, і свідомий перцепт чергується між ними. У кубі Неккера обидва ока можуть отримувати той самий неоднозначний рисунок. Спільним є мультистабільність, але сенсорне джерело конфлікту різне. Саме тому висновки про роль уваги, фронтально-тім’яної кори або часову динаміку не слід автоматично переносити з одного типу бістабільності на інший.
Що куб Неккера показує про звичайне сприймання
Найважливіший урок куба Неккера полягає в тому, що стабільне бачення світу є результатом розв’язання неоднозначності. У повсякденних сценах зоровій системі допомагають десятки узгоджених підказок — стереоскопічна диспаратність, перспектива, рух, перекриття, тіні, текстури, знайомість об’єктів. Тому ми рідко відчуваємо, наскільки багато інтерпретацій у принципі сумісні з сирими сенсорними даними.
Саме це підкреслює сучасний огляд Brascamp і Shevell (2021): яскраві бістабільні картинки рідкісні, але сама неоднозначність нейронних репрезентацій є поширеною властивістю зору. Зазвичай система швидко розв’язує її, і ми переживаємо один стійкий світ, а не нескінченний набір можливостей.
Тому куб Неккера добре поєднується з темою константності сприймання: у звичайному житті перцептивна система підтримує відносну сталість об’єктів попри мінливі сенсорні проєкції. Куб створює спеціальний випадок, де стабілізувати одну глибинну інтерпретацію назавжди не вдається, бо вирішальної підказки бракує.
Чого куб Неккера не доводить
Куб Неккера не доводить, що зовнішній світ є «ілюзією» або що сприймання довільно вигадує реальність. Обидві домінантні інтерпретації жорстко обмежені геометрією рисунка. Людина не починає бачити будь-яку випадкову форму лише тому, що стимул неоднозначний. Конструктивність сприймання означає організацію неповної інформації в межах сильних сенсорних і структурних обмежень.
Феномен також не доводить жодну конкретну загальну теорію свідомості. Він корисний для експериментального розведення стимулу і перцепту, але суб’єктивне перемикання супроводжується увагою, пам’яттю попереднього стану, прийняттям рішення про звіт і моторною відповіддю. Відокремити нейронну причину перцептивної зміни від її наслідків — одна з центральних методологічних задач цієї галузі.
Нарешті, частота перемикань сама по собі не є клінічним діагнозом, скринінгом чи надійним показником «здоров’я мозку». Дослідження можуть знаходити групові відмінності за різних станів або експериментальних маніпуляцій, але окреме спостереження за кубом не має достатньої специфічності, щоб робити висновки про психічний чи неврологічний стан конкретної людини.
Практичне значення
У навчанні куб Неккера дає майже миттєвий досвід різниці між стимулом і перцептом. Замість абстрактної фрази «сприймання є конструктивним» людина буквально бачить, як одна й та сама сенсорна конфігурація підтримує різні стабільні образи. Саме тому фігура десятиліттями використовується в курсах психології, нейронауки, дизайну й філософії сприймання.
У дослідженнях він дозволяє вимірювати тривалість домінування перцептів, частоту й часову структуру перемикань, ефекти підказок, уваги та перцептивної історії, а також реєструвати ЕЕГ, фМРТ, рухи очей чи інші фізіологічні сигнали під час зміни суб’єктивного досвіду. Його перевага — проста фізична сталість стимулу; його обмеження — необхідність точно контролювати звіт, фіксацію, інструкцію та часову структуру пред’явлення.
У дизайні та візуальній комунікації куб нагадує, що просторові підказки можуть бути недостатніми або суперечливими. Якщо інтерфейс, схема чи технічний рисунок повинні мати однозначну глибину, допомагають перекриття, затінення, перспектива, різниця товщини ліній, рух або інші узгоджені сигнали. Неоднозначність може бути художнім прийомом, але в інструкції вона часто створює зайве когнітивне навантаження.
Поширені запитання
Чому куб Неккера «перевертається», хоча картинка не рухається?
Тому що змінюється не фізичне зображення, а його глибинна організація у сприйманні. Лінійний рисунок підтримує дві сильні 3D-інтерпретації. Коли баланс між конкурентними перцептивними станами змінюється, інша інтерпретація стає домінантною, і куб суб’єктивно «перевертається».
Чи можна навмисно перемкнути куб Неккера?
До певної міри — так. Спрямування уваги, уявлення іншої передньої грані, зміна точки фіксації або експериментальна підказка можуть змінити ймовірність певного перцепту й частоту перемикань. Повний довільний контроль зазвичай недоступний: навіть за наміру утримувати один варіант бістабільна динаміка може відновитися.
Чому я бачу лише один варіант?
Іноді один перцепт має сильну початкову перевагу або потрібен довший час спостереження. Спробуйте уявити протилежну грань ближньою, перевести фіксацію на іншу вершину, коротко відвести погляд і повернутися. Відсутність швидкого перемикання сама по собі не є ознакою порушення.
Куб Неккера — це оптична ілюзія?
У популярному вжитку — так, його часто відносять до оптичних або візуальних ілюзій. У науковому описі точніше називати його неоднозначною бістабільною фігурою: головне явище полягає в чергуванні двох правдоподібних перцептивних інтерпретацій незмінного двовимірного стимулу.
Чи доводить куб Неккера, що мозок вигадує реальність?
Він показує, що сенсорні дані потребують організації та інтерпретації. Водночас ця інтерпретація не довільна: геометрія рисунка різко обмежує можливі перцепти. Звідси випливає конструктивний характер сприймання, а не твердження, що будь-який досвід однаково можливий або зовнішній світ не має значення.
Чи є частота перемикань психологічним тестом?
Ні. Частоту перемикань можна вимірювати в лабораторії, і вона корисна як дослідницька змінна. Але один показник на одному стимулі не є валідованим універсальним тестом особистості, інтелекту, психічного розладу або неврологічного стану.
Чим куб Неккера відрізняється від вази Рубіна?
Обидва стимули бістабільні. У кубі Неккера головна неоднозначність стосується 3D-орієнтації та порядку глибини граней. У вазі Рубіна перемикається передусім те, яка область вважається фігурою, а яка тлом: ваза або два профілі.
Пов’язані статті
Джерела / References
Brascamp, J., Blake, R., & Knapen, T. (2015). Negligible fronto-parietal BOLD activity accompanying unreportable switches in bistable perception. Nature Neuroscience, 18, 1672–1678. https://doi.org/10.1038/nn.4130
Brascamp, J., Sterzer, P., Blake, R., & Knapen, T. (2018). Multistable Perception and the Role of the Frontoparietal Cortex in Perceptual Inference. Annual Review of Psychology, 69, 77–103. https://doi.org/10.1146/annurev-psych-010417-085944
Brascamp, J. W., & Shevell, S. K. (2021). The Certainty of Ambiguity in Visual Neural Representations. Annual Review of Vision Science, 7, 465–486. https://doi.org/10.1146/annurev-vision-100419-125929
Dieter, K. C., Brascamp, J., Tadin, D., & Blake, R. (2016). Does visual attention drive the dynamics of bistable perception? Attention, Perception, & Psychophysics, 78(7), 1861–1873. https://doi.org/10.3758/s13414-016-1143-2
Kornmeier, J., & Bach, M. (2005). The Necker cube—an ambiguous figure disambiguated in early visual processing. Vision Research, 45(8), 955–960. https://doi.org/10.1016/j.visres.2004.10.006
Kornmeier, J., & Bach, M. (2006). Bistable perception—along the processing chain from ambiguous visual input to a stable percept. International Journal of Psychophysiology, 62(2), 345–349. https://doi.org/10.1016/j.ijpsycho.2006.04.007
Kornmeier, J., & Bach, M. (2012). Ambiguous Figures—What Happens in the Brain When Perception Changes But Not the Stimulus. Frontiers in Human Neuroscience, 6, 51. https://doi.org/10.3389/fnhum.2012.00051
Necker, L. A. (1832). Observations on some remarkable optical phænomena seen in Switzerland; and on an optical phænomenon which occurs on viewing a figure of a crystal or geometrical solid. The London, Edinburgh, and Dublin Philosophical Magazine and Journal of Science, Series 3, 1(5), 329–337. https://doi.org/10.1080/14786443208647909
Sato, F., Laeng, B., Nakauchi, S., & Minami, T. (2020). Cueing the Necker cube: Pupil dilation reflects the viewing-from-above constraint in bistable perception. Journal of Vision, 20(4), 7. https://doi.org/10.1167/jov.20.4.7
Sterzer, P., Kleinschmidt, A., & Rees, G. (2009). The neural bases of multistable perception. Trends in Cognitive Sciences, 13(7), 310–318. https://doi.org/10.1016/j.tics.2009.04.006
van Ee, R., van Dam, L. C. J., & Brouwer, G. J. (2005). Voluntary control and the dynamics of perceptual bi-stability. Vision Research, 45(1), 41–55. https://doi.org/10.1016/j.visres.2004.07.030
Wilson, M., Hecker, L., Joos, E., Aertsen, A., Tebartz van Elst, L., & Kornmeier, J. (2023). Spontaneous Necker-cube reversals may not be that spontaneous. Frontiers in Human Neuroscience, 17, 1179081. https://doi.org/10.3389/fnhum.2023.1179081