Концепт у когнітивній психології: що це і як формуються поняття
Оновлено: 2 години тому
Автор: Український психологічний ХАБ · Опубліковано: 18 вересня 2026 · Редакційна політика
Концепт у когнітивній психології — це структура знання, завдяки якій ми впізнаємо й об’єднуємо різні об’єкти, події, властивості або відношення як такі, що належать до одного осмисленого класу, і можемо робити про них нові висновки. Концепт дає змогу побачити в дуже різних істотах «птахів», у різних предметах — «стільці», а в різних соціальних ситуаціях — «обіцянку», «справедливість» чи «ризик». Він не зводиться до словникового визначення: у ньому можуть поєднуватися типові ознаки, пам’ять про конкретні приклади, причинні знання, мовні зв’язки та досвід взаємодії зі світом.
Концепт у когнітивній психології: коротко
Психологія концептів досліджує, як людина організує знання, формує категорії та використовує їх для розпізнавання, узагальнення, прогнозування і міркування. Огляд Грегорі Мерфі та Аарона Гоффмана показує, що сучасна наука не зводить концепти до одного універсального механізму: дослідження охоплюють правила, прототипи, конкретні приклади, попередні знання та їх комбінації. Cambridge Handbook of Cognitive Science.
Тому найкорисніше робоче визначення таке: концепт — це когнітивний засіб репрезентації й використання знань про певний тип об’єктів, подій, властивостей або відношень. Категорія — це клас, до якого ми відносимо випадки; концепт — знання, за допомогою якого це віднесення та подальші висновки стають можливими. У повсякденній українській мові слова «концепт» і «поняття» часто перекриваються, але в когнітивній психології слово «концепт» зручне, коли йдеться саме про психічну організацію знання, а не лише про термін чи формальне визначення.
Навіщо мисленню потрібні концепти
Без концептів кожний новий випадок довелося б обробляти як повністю унікальний. Побачивши незнайомого птаха, людина не починає пізнання з нуля: вона може використати знання про птахів, передбачити наявність певних властивостей, поставити доречні запитання й пов’язати новий досвід із уже відомим. Саме така здатність переносити знання між випадками робить концепти центральною частиною мислення.
У психології концептів зазвичай розрізняють кілька взаємопов’язаних функцій: категоризацію, розпізнавання, узагальнення, висновування, передбачення та підтримку значення слів. Огляд у Oxford Handbook of Thinking and Reasoning прямо пов’язує вивчення концептів із двома великими завданнями: пояснити, як знання дає змогу класифікувати членів категорій, і як знання значень підтримує мовне розуміння та висновки.
Ці функції тісно пов’язані з семантичною пам’яттю — системою знань про значення, факти й відношення, яка не прив’язана до одного конкретного епізоду особистого досвіду. Концептуальні знання є одним із центральних об’єктів дослідження семантичної пам’яті, але сама семантична система ширша за простий список понять.
Концепт, категорія, слово і прототип — різні речі
Концепт і категорія
Категорія відповідає на питання «які випадки ми об’єднуємо разом?», а концепт — «яким знанням ми користуємося, щоб це об’єднання стало осмисленим?». Наприклад, категорія «птахи» охоплює горобця, ворону, пінгвіна й страуса. Концепт ПТАХ містить знання, яке допомагає впізнавати членів цієї категорії, очікувати певних властивостей і розуміти твердження про птахів.
У реальному дослідженні межа між цими словами не завжди жорстка: література про концепти й категорії часто розглядає їх разом. Для читача важлива практична різниця: клас об’єктів не тотожний тому, як цей клас представлений і використовується в психіці.
Концепт і слово
Слово є мовною формою, а концепт — організацією знання. Вони тісно взаємодіють, але не є одним і тим самим. Одне слово може мати кілька значень, різні слова можуть активувати близьке знання, а частину категоризації людина виконує швидко й без явного словесного визначення. Через це дослідження концептів не можна звести до вивчення словника.
Водночас мова суттєво впливає на доступ до знань, їх навчання й комунікацію. Цей ширший зв’язок між мовою, значенням і концептуалізацією є одним із центральних питань когнітивної лінгвістики.
Концепт і прототип
Прототип — це не синонім концепту. У прототипній моделі категорія представлена через узагальнену тенденцію або набір типових властивостей. Концепт же є ширшим теоретичним поняттям: його можна моделювати як прототип, як сукупність збережених прикладів, як систему правил і знань або як комбінацію кількох форматів.
Класичні експерименти Елеанор Рош і Керолін Мервіс показали, що члени природних категорій відрізняються за типовістю: найтиповіші приклади мають більше спільних ознак з іншими членами своєї категорії та менше — з контрастними категоріями. Rosch & Mervis, 1975. Ці результати зробили типовість центральним фактом психології категоризації, але самі по собі не доводять, що всі концепти зберігаються в мозку у вигляді одного прототипу.
Чому словникового визначення недостатньо
Для формальних категорій на кшталт «парне число» визначення може працювати дуже добре: належність можна встановити за чітким критерієм. Для багатьох природних і соціальних категорій усе складніше. Люди зазвичай швидше погоджуються, що горобець є типовим птахом, ніж що пінгвін є типовим птахом, хоча обидва належать до категорії. Подібні градуйовані ефекти важко пояснити моделлю, в якій усі члени категорії представлені лише однаковим списком необхідних і достатніх ознак.
Крім того, однакова поверхнева схожість не завжди визначає категоризацію. Знання про походження, функцію, причинні зв’язки та призначення може бути важливішим за вигляд. Іграшковий тигр може бути зовні дуже схожим на тигра, але ми не відносимо його до живих тигрів. У складних концептах знання про те, чому об’єкти мають певні властивості й як вони пов’язані, може організовувати категорію не гірше, а іноді краще, ніж проста сума помітних рис.
Основні моделі концептів
Класична модель — необхідні й достатні ознаки
Історично приваблива ідея полягає в тому, що концепт можна задати набором ознак, які разом є необхідними та достатніми для членства в категорії. Для математичних, юридично визначених або спеціально сконструйованих категорій такий підхід може бути корисним. Проблема виникає тоді, коли природні категорії мають нечіткі межі, винятки й сильні ефекти типовості.
Сучасні огляди психології концептів розглядають правилові моделі як одну з кількох можливостей, а не як універсальне пояснення. Murphy & Hoffman, 2012.
Прототипна модель
Прототипна модель пояснює категоризацію через схожість із узагальненим представником категорії. Прототип не обов’язково є реально баченим об’єктом. Це може бути статистичне узагальнення типових властивостей: наприклад, для ПТАХА — певна форма тіла, крила, пір’я, типові способи руху та поведінки.
Роботи Рош і колег показали, що «хороші приклади» категорії мають психологічні переваги в оцінюванні та обробці. Дослідження родинної схожості стало одним із ключових емпіричних фундаментів прототипного підходу.
Модель прикладів
Модель прикладів припускає іншу стратегію: людина може зберігати в пам’яті конкретні випадки й порівнювати новий об’єкт із ними. Тоді ми впізнаємо новий стілець не тому, що звіряємо його лише з одним абстрактним «середнім стільцем», а тому, що новий випадок достатньо схожий на множину відомих нам стільців.
Робота Роберта Нософскі запропонувала кількісну модель, у якій категоризаційні рішення залежать від схожості нового стимулу зі збереженими прикладами. Nosofsky, 1986. Моделі прикладів особливо важливі тим, що показують: високу точність категоризації можна отримати без припущення про єдиний усереднений прототип.
Підхід, заснований на знаннях і поясненнях
Схожість сама по собі не пояснює, чому саме певні ознаки для нас важливі. Люди використовують знання про причинні зв’язки, функції, походження й внутрішню структуру речей. Саме тому два зовні подібні об’єкти можуть належати до різних категорій, а дуже несхожі — до однієї, якщо ми знаємо, що вони мають спільну функцію чи походження.
Грегорі Мерфі та Дуглас Медін аргументували, що концептуальна зв’язність залежить від фонових знань і «наївних теорій» про світ: вони допомагають пояснити, чому ознаки утворюють осмислене ціле. Murphy & Medin, 1985. Цей підхід став важливим доповненням до моделей, побудованих лише на схожості.
Гібридні та множинні моделі
Сучасна картина дедалі менше схожа на змагання, в якому одна модель мусить перемогти всі інші. Люди можуть використовувати різні стратегії залежно від матеріалу, досвіду, інструкції, часу й завдання. Для одних категорій ефективні правила, для інших — схожість із прототипом або пам’ять про конкретні приклади; у складних сферах вирішальними стають причинні та предметні знання.
Огляд Ф. Ґреґорі Ешбі та В. Тодда Меддокса показав якісно різні закономірності для різних задач навчання категорій і навів аргументи на користь множинних систем категоризаційного навчання. Ashby & Maddox, 2005. Саме тому фраза «концепти формуються через прототипи» є занадто вузькою як загальне твердження.
Як формуються концепти
Формування концепту — це не одноразове створення готового визначення. Воно відбувається через накопичення й перебудову знань. Людина помічає повторювані властивості, навчається розрізняти значущі й випадкові ознаки, порівнює нові випадки з уже відомими, засвоює слова й пояснення, отримує зворотний зв’язок і включає нове знання в ширшу систему уявлень.
У лабораторних задачах дослідники можуть навчати штучних категорій і точно контролювати, які ознаки передбачають правильну відповідь. У повсякденному житті категорії формуються на набагато багатшому матеріалі: сприйманні, діях, мові, соціальних поясненнях, культурних практиках і знанні причин. Тому результати вузької лабораторної задачі не варто автоматично переносити на всі види концептів.
Огляд людського навчання категорій показує, що різні конструкції задач залучають різні пізнавальні механізми. Annual Review of Psychology. А огляд психології концептів у Cambridge Handbook підкреслює взаємодію формального навчання з попередніми знаннями. Murphy & Hoffman, 2012.
Типовість: чому горобець здається типовішим птахом, ніж пінгвін
Типовість означає, що члени однієї категорії можуть бути психологічно нерівноцінними. Горобець або голуб для багатьох людей ближчі до інтуїтивного центру категорії ПТАХ, ніж страус або пінгвін. Це не змінює біологічної класифікації, але впливає на швидкість розпізнавання, судження про схожість і те, які приклади першими спадають на думку.
У класичних експериментах Рош і Мервіс типовість була пов’язана з родинною схожістю: типові члени мали більше властивостей, поширених усередині категорії, та менше властивостей, характерних для конкуруючих категорій.
Типовість важлива ще й тому, що вона показує різницю між логічним членством і психологічною організацією знання. Категорія може мати чітке наукове визначення, а психіка все одно організовуватиме її навколо більш і менш характерних випадків.
Конкретні й абстрактні концепти
Конкретні концепти стосуються об’єктів і подій, які легко пов’язати з чуттєвими та моторними властивостями: «яблуко», «молоток», «біг». Абстрактні концепти — «справедливість», «демократія», «надія», «причина» — не мають одного простого фізичного референта. Проте сучасні дослідження не підтримують уявлення, що абстрактне знання є просто безтілесним словником.
Систематичний огляд Франчески Конки та колег охопив поведінкові, нейровізуалізаційні, нейрофізіологічні й клінічні дослідження абстрактних концептів. Автори виявили конвергентні дані про відмінні виміри соціального, емоційного, ментального та кількісного знання, пов’язані з відповідними системами досвіду. Conca et al., 2021.
Водночас теорії втіленого пізнання залишаються предметом активної дискусії. Класичний огляд Лоуренса Барсалу систематизував підхід, у якому концептуальна обробка пов’язана з модальними симуляціями, тілесними станами й ситуаційною дією. Barsalou, 2008. Пізніші роботи наголошують, що заземлення концептів може бути багаторівневим і гнучким, а семантична система поєднує модально специфічні та мультимодальні представлення. Dove, 2023.
Як мозок підтримує концептуальні знання
Сучасна когнітивна нейронаука не вказує на одну ділянку мозку, де «лежить концепт». Натомість дані підтримують розподілені системи, у яких знання про властивості пов’язане з різними сенсорними, моторними та асоціативними областями, а мультимодальні зони допомагають інтегрувати інформацію в узагальнене значення.
Огляд Метью Ламбона Ральфа та колег описує модель керованої семантичної когніції: представлення і контроль працюють як взаємодіючі системи. У моделі «вузол і промені» двобічні передні скроневі ділянки відіграють роль мультимодального інтегратора, а розподілені «промені» кодують модально специфічні властивості. Семантичний контроль підтримується фронтальною та скронево-тім’яною мережею. Lambon Ralph et al., 2017.
Великий метааналіз 212 експериментів функціональної нейровізуалізації виявив надійне залучення як модально специфічних перцептивно-моторних областей, так і бі- та тримодальних зон конвергенції, що підтримує ієрархічну модель концептуальної обробки. Kuhnke et al., 2023. Це сильний аргумент проти надто простого вибору між «усе зберігається в сенсорних системах» і «все зберігається в одному абстрактному центрі».
Концепт і контекст
Один і той самий концепт не активує весь обсяг знань однаково в кожній ситуації. Коли людина думає про «піаніно» під час переїзду, важливими стають вага й розмір; під час концерту — звук і музична функція; у магазині — ціна й бренд. Контекст вибирає релевантні частини знання й змінює те, які властивості стають доступними першими.
Саме ця гнучкість є одним із викликів для будь-якої теорії концептів. Сучасні моделі дедалі частіше описують концептуальну систему як багаторівневу й контекстно чутливу, а не як статичний словник. Dove, 2023.
У мовному мисленні контекст може перебудовувати значення ще сильніше: метафора, полісемія та концептуальне комбінування показують, як знання адаптується до висловлювання. Окремий приклад такої перебудови розглянуто в матеріалі про концептуальну метафору.
Концепти, значення і семантичні зв’язки
Концепти існують не ізольовано. Знання організоване через відношення: кішка — тварина; ніж — інструмент; лікар — професія; причина — наслідок; частина — ціле. Через ці зв’язки активація одного елемента може полегшувати доступ до іншого, а значення слова залежить від його місця в мережі знань.
Експериментальна традиція семантичного праймінгу досліджує один із способів вимірювати такі зв’язки: попередній стимул може змінювати швидкість обробки семантично пов’язаного слова. А психосемантика досліджує, як значення організуються та вимірюються в психологічному просторі.
Приклад: як різні моделі пояснюють концепт ПТАХ
Уявімо, що людина вперше бачить невідомого птаха. Правиловий підхід запитує, чи може вона застосувати критерії, які вважає визначальними. Прототипний підхід оцінює схожість із типовим образом птаха. Модель прикладів порівнює нову істоту з конкретними птахами, яких людина вже бачила. Підхід, заснований на знаннях, використовує відомості про біологічне походження, анатомію, поведінку та причинні зв’язки.
Реальна людина може поєднувати всі ці джерела. Саме тому пінгвін швидко перестає бути «дивним винятком», щойно ми знаємо, що це еволюційно й анатомічно птах, хоча він погано відповідає повсякденному прототипу літаючого птаха. Концептуальна система дає змогу переважити поверхневу схожість знанням про структуру світу.
Що наука про концепти вже встановила
По-перше, категоризація має градуйовану психологічну структуру: типові й нетипові члени однієї категорії обробляються неоднаково. По-друге, жоден простий формат — список ознак, прототип або набір прикладів — не пояснює всі відомі явища однаково добре. По-третє, попередні знання та причинні пояснення впливають на те, які категорії люди навчаються бачити й як використовують їх.
По-четверте, нейробіологічні дані підтримують розподілену й багаторівневу організацію концептуального знання. Lambon Ralph et al., 2017; Kuhnke et al., 2023. По-п’яте, абстрактні концепти не утворюють однорідного класу: різні типи абстрактного знання спираються на різні поєднання мовного, соціального, емоційного, кількісного та іншого досвіду. Conca et al., 2021.
Що залишається дискусійним
Наука не має одного загальноприйнятого формату, у якому всі концепти представлені в психіці. Триває дискусія про співвідношення модально специфічних і абстрактніших представлень, про те, чи потрібні різні формати для різних типів концептів, і як саме контекст перебудовує активне значення. Суперечка також стосується того, наскільки прототипні, прикладові та теоретичні механізми є конкуруючими моделями, а наскільки — різними компонентами складнішої системи.
Тому коректний сучасний висновок звучить не як «учені знайшли справжній тип концепту», а як твердження про множинність механізмів і рівнів репрезентації. Огляди психології концептів дедалі частіше описують суміші процесів і роль попереднього знання. Murphy & Hoffman, 2012.
Поширені запитання
Концепт і поняття — це одне й те саме?
У звичайному українському вжитку ці слова часто можуть бути синонімами. У науковому тексті корисно уточнювати контекст. «Поняття» може означати термін, визначення або одиницю логічного мислення, тоді як «концепт» у когнітивній психології підкреслює психічну організацію знання, що підтримує категоризацію, узагальнення і висновки. Це робоче розрізнення, а не універсальна мовна заборона.
Чим концепт відрізняється від категорії?
Категорія — це клас випадків, які ми об’єднуємо; концепт — знання, за допомогою якого ми розпізнаємо, об’єднуємо й осмислюємо ці випадки. У дослідницькій літературі терміни часто вивчаються разом, тому межа залежить від теоретичної задачі.
Чи є прототип самим концептом?
У прототипній теорії прототип є форматом репрезентації категорії, але сучасна психологія не вважає прототип єдиним можливим форматом усіх концептів. Дані також підтримують моделі прикладів, правил, причинних знань і змішані системи.
Чи може концепт існувати без слова?
Частково так. Людина може розрізняти, впізнавати й навчатися категорій без явного словесного визначення. Мова, однак, істотно підтримує навчання, комунікацію та доступ до складних абстрактних знань, тому для багатьох людських концептів мовний компонент є важливим.
Де в мозку зберігаються концепти?
Немає одного «центру концептів». Сучасні моделі описують розподілені мережі, де модально специфічні системи взаємодіють із мультимодальними зонами інтеграції та мережами семантичного контролю. Особливо важлива роль двобічних передніх скроневих ділянок у інтеграції семантичного знання, але вони працюють у ширшій системі.
Чи всі концепти мають чіткі межі?
Ні. Формальні концепти можуть мати строгі критерії, а багато природних, соціальних і абстрактних категорій демонструють нечіткі межі, контекстну залежність і градації типовості. Це одна з причин, чому психологія концептів використовує кілька моделей замість одного універсального визначального списку.
Пов’язані статті
References
Ashby, F. G., & Maddox, W. T. (2005). Human category learning. Annual Review of Psychology, 56, 149–178. https://doi.org/10.1146/annurev.psych.56.091103.070217
Barsalou, L. W. (2008). Grounded cognition. Annual Review of Psychology, 59, 617–645. https://doi.org/10.1146/annurev.psych.59.103006.093639
Conca, F., Borsa, V. M., Cappa, S. F., & Catricalà, E. (2021). The multidimensionality of abstract concepts: A systematic review. Neuroscience & Biobehavioral Reviews, 127, 474–491. https://doi.org/10.1016/j.neubiorev.2021.05.004
Dove, G. (2023). Concepts require flexible grounding. Brain and Language, 245, 105322. https://doi.org/10.1016/j.bandl.2023.105322
Kuhnke, P., Beaupain, M. C., Arola, J., Kiefer, M., & Hartwigsen, G. (2023). Meta-analytic evidence for a novel hierarchical model of conceptual processing. Neuroscience & Biobehavioral Reviews, 144, 104994. https://doi.org/10.1016/j.neubiorev.2022.104994
Lambon Ralph, M. A., Jefferies, E., Patterson, K., & Rogers, T. T. (2017). The neural and computational bases of semantic cognition. Nature Reviews Neuroscience, 18, 42–55. https://doi.org/10.1038/nrn.2016.150
Murphy, G. L., & Medin, D. L. (1985). The role of theories in conceptual coherence. Psychological Review, 92(3), 289–316. https://doi.org/10.1037/0033-295X.92.3.289
Murphy, G. L., & Hoffman, A. B. (2012). Concepts. In K. Frankish & W. Ramsey (Eds.), The Cambridge Handbook of Cognitive Science. Cambridge University Press. https://doi.org/10.1017/CBO9781139033916.011
Nosofsky, R. M. (1986). Attention, similarity, and the identification-categorization relationship. Journal of Experimental Psychology: General, 115(1), 39–61. https://doi.org/10.1037/0096-3445.115.1.39
Rosch, E., & Mervis, C. B. (1975). Family resemblances: Studies in the internal structure of categories. Cognitive Psychology, 7(4), 573–605. https://doi.org/10.1016/0010-0285(75)90024-9