Касс Санстейн: nudge, архітектура вибору та поведінкова політика
Автор: Український психологічний ХАБ · Опубліковано: 20 вересня 2026 · Редакційна політика
Касс Санстейн (англ. Cass R. Sunstein; в українських книжкових виданнях часто — Кас Санстейн) — американський правознавець і дослідник на перетині права, поведінкової економіки та публічної політики. Він не є психологом у вузькому професійному сенсі, але його роботи стали одним із головних каналів, через які знання про реальну людську поведінку, когнітивні обмеження та контекст вибору увійшли до права, державного регулювання й дизайну інституцій. Нині Санстейн є Robert Walmsley University Professor у Гарвардському університеті та засновником і директором Program on Behavioral Economics and Public Policy у Harvard Law School. Harvard Law School
Для психології рішень його ім’я насамперед пов’язане з трьома взаємопов’язаними ідеями: поведінковим аналізом права, архітектурою вибору та підштовхуванням (nudge). Разом із Річардом Талером Санстейн зробив ці поняття частиною міжнародної дискусії про те, як організації та державні інституції можуть змінювати поведінку людей без прямої заборони альтернатив.
Водночас персональна сторінка Санстейна не зводиться до переказу теорії nudge. Його внесок ширший: він допоміг сформувати поведінкове право та економіку як міждисциплінарний напрям, працював із регуляторною політикою на рівні уряду США, очолював першу технічну дорадчу групу ВООЗ з поведінкових наук для здоров’я, розробляв нормативні аргументи про свободу вибору й патерналізм, а згодом розширив цю програму темами адміністративних бар’єрів, «sludge», інформаційного перевантаження, соціального впливу та помилок професійного судження.
Хто такий Касс Санстейн
Санстейн народився 1954 року. У сучасній академічній біографії Harvard Law School він представлений як правознавець, чия робота охоплює адміністративне й конституційне право, право та економіку, регулювання, поведінкову економіку і публічну політику. У 2018 році він отримав премію Holberg за широкий внесок у правознавство та суміжні гуманітарні й соціальні науки.
З 2009 до 2012 року Санстейн очолював Office of Information and Regulatory Affairs (OIRA) у виконавчій владі США — орган, що відіграє центральну роль у перегляді федерального регулювання. Цей період важливий для історії поведінкової політики не тому, що nudge перетворився на єдину доктрину державного управління, а тому, що дослідник, який писав про поведінкові відхилення від моделі цілком раціонального агента, отримав можливість працювати всередині реального регуляторного апарату. Факт його служби адміністратором OIRA у 2009–2012 роках підтверджують Harvard Law School та архівні матеріали Білого дому.
У 2020 році Всесвітня організація охорони здоров’я запросила Санстейна очолити першу Technical Advisory Group on Behavioural Insights and Sciences for Health. У 2022 році ВООЗ називала його засновницьким головою, який завершував роботу на цій посаді. Це важливе уточнення: сьогоднішній склад дорадчої групи інший, тому коректно говорити, що Санстейн очолював її на ранньому етапі, а не що він залишається її чинним головою. WHO, 2022
Harvard Law School також зазначає, що пізніше Санстейн працював Senior Counselor to the Secretary of Homeland Security, де займався стійкістю до погодних ризиків і зменшенням адміністративних тягарів; у 2024 році він отримав Distinguished Public Service Medal цього відомства. Ці епізоди показують характерну рису його кар’єри: теоретичні питання про рішення, ризик та інституції він послідовно пов’язував із практикою регулювання. Harvard Law School
Як Санстейн увійшов у науку про рішення
Важливою інтелектуальною передумовою nudge була стаття Крістін Джоллс, Касса Санстейна та Річарда Талера «A Behavioral Approach to Law and Economics», опублікована 1998 року в Stanford Law Review. Автори запропонували систематично враховувати в економічному аналізі права три групи відхилень від стандартної моделі раціонального агента: обмежену раціональність, обмежену силу волі та обмежений егоїзм.
Цей крок мав методологічне значення. Традиційний правовий аналіз часто ставить запитання: як раціональний індивід відреагує на правило, ціну, штраф або стимул? Поведінковий підхід додає інше: як люди фактично помиляються, що вони помічають, як реагують на формулювання, наскільки важливі звички, інерція, соціальні сигнали та складність процедури? Так психологічні факти стають частиною аналізу інституцій.
Це не означає, що будь-яке когнітивне упередження автоматично виправдовує втручання. Сама стаття 1998 року розрізняла позитивний аналіз того, як люди поводяться, прескриптивний аналіз того, які правила можуть досягати заданих цілей, і нормативне питання про те, які цілі та межі втручання взагалі є виправданими. Це розрізнення залишається ключовим для читання Санстейна. Harvard Law School Faculty Bibliography
Лібертаріанський патерналізм: нормативна основа nudge
У 2003 році Річард Талер і Касс Санстейн опублікували коротку статтю «Libertarian Paternalism» в American Economic Review, а Санстейн і Талер того ж року розгорнули аргумент у «Libertarian Paternalism Is Not an Oxymoron» в University of Chicago Law Review.
Логіка концепції така: середовище вибору ніколи не є повністю нейтральним. Хтось визначає порядок опцій, стандартне значення, спосіб подання інформації, кількість кроків, момент нагадування, розташування кнопки чи форму відмови. Якщо дизайн неминуче впливає на поведінку, питання переходить від «впливати чи ні» до «як саме організувати вибір і за якими критеріями оцінювати цей дизайн».
Слово «лібертаріанський» у цій конструкції вказує на збереження можливості відмовитися або обрати інший варіант; «патерналізм» — на намір архітектора вибору сприяти рішенню, яке вважається кращим для самої людини. Це нормативна політико-правова концепція, а не психологічний ефект і не діагноз людської «ірраціональності». Її можна приймати, критикувати або обмежувати різними етичними принципами — емпіричні дані про упередження самі по собі не вирішують нормативної суперечки.
У книжці «Why Nudge? The Politics of Libertarian Paternalism» Санстейн пізніше окремо захищав і уточнював цю позицію, водночас визнаючи ризики надмірного втручання та різноманітність людських цілей.
Nudge: що саме Санстейн розробив разом із Річардом Талером
Масову відомість концепція отримала після книжки Річарда Талера та Касса Санстейна «Nudge: Improving Decisions about Health, Wealth, and Happiness», уперше виданої 2008 року. У 2021 році автори випустили істотно перероблену Nudge: The Final Edition. В Україні книжка виходила під назвою «Поштовх. Як допомогти людям зробити правильний вибір»; саме в українському виданні закріплена форма імені «Кас Санстейн».
У сучасній науковій мові nudge найкраще розуміти як інтервенцію в контексті рішення, яка змінює ймовірність певної поведінки, не закриваючи альтернатив і не спираючись насамперед на великий матеріальний стимул. Детальне визначення, типи підштовхувань, емпіричні дані та етичні межі розібрані в окремій канонічній статті «Підштовхування (nudge): що це, як працює і де проходять етичні межі».
Для персонального внеску Санстейна важливе інше: він допоміг надати цій ідеї інституційної форми. Nudge став не лише способом описати окремий лабораторний ефект, а мовою для проєктування процедур: автоматичної участі та opt-out, нагадувань, спрощення, способу подання ризиків, послідовності дій, видимості альтернатив і зменшення зайвого тертя.
Архітектура вибору: ширша рамка
Підштовхування є частиною ширшої архітектури вибору — структури середовища, у якому людина приймає рішення. До неї належать не лише варіанти за замовчуванням (defaults), а й порядок варіантів, спосіб групування інформації, тертя, нагадування, соціальні норми, помітність і момент пропозиції.
Одна з корисних наукових систематизацій — таксономія Мюншера, Веттера і Шойерле, яка розділяє інструменти архітектури вибору на втручання в інформацію про рішення, структуру рішення та допомогу у виконанні наміру. Münscher et al., 2016
Особливо добре дослідженим елементом є ефект за замовчуванням: попередньо обраний варіант часто отримує вищу частку вибору, ніж та сама опція без статусу default. Водночас величина ефекту залежить від домену, уподобань, сприйнятої рекомендації, витрат на зміну та інших механізмів. Тому default — інструмент, а не універсальна кнопка керування поведінкою.
Саме тут проходить важлива межа між популярним і науковим читанням Санстейна. Популярна формула може створити враження, ніби достатньо знайти «правильне підштовхування». Наукова рамка вимагає перевіряти конкретну інтервенцію, конкретну популяцію, конкретну поведінку, часовий горизонт і можливі небажані ефекти.
Від книжки до поведінкової публічної політики
Поведінкова публічна політика застосовує дані психології, поведінкової економіки та суміжних наук до дизайну державних програм, комунікацій і процедур. Санстейн став однією з центральних постатей цього переходу від теорії до інституційної практики завдяки поєднанню академічної роботи з регуляторним досвідом.
Міжнародні організації сьогодні трактують поведінкові науки значно ширше за nudge. OECD у принципах LOGIC 2024 року описує поведінкову публічну політику як інституційну систему, що потребує лідерства, чітких цілей, належного врядування, інтеграції в політичний цикл і професійної спроможності. Це зміщує фокус від ефектної одноразової інтервенції до постійного виробництва та перевірки поведінкових доказів.
ВООЗ так само розглядає behavioral sciences як сукупність підходів із психології, поведінкової економіки, антропології, соціології та інших дисциплін, які допомагають проєктувати, впроваджувати та оцінювати програми охорони здоров’я. WHO
Отже, історичний вплив Санстейна краще описувати не формулою «він навчив уряди маніпулювати людьми», а точніше: він був одним із авторів інтелектуальної програми, що зробила реальну поведінку людини предметом системного регуляторного дизайну. Наслідки цієї програми оцінюють як емпірично, так і етично.
Наскільки nudge справді працює: сучасна оцінка доказів
Найвідоміша велика метааналітична оцінка 2022 року об’єднала понад 440 ефектів із більш ніж 200 досліджень, загалом близько 2,15 млн спостережень. Після виправлення опублікованої версії автори повідомили середній ефект d = 0,43 і дуже високу неоднорідність результатів; водночас вони виявили помірний публікаційний зсув (publication bias). Mertens et al., 2022
Того ж року Маєр та співавтори повторно проаналізували проблему публікаційного зсуву і дійшли значно скептичнішого висновку: після їхньої корекції статистичних перекосів надійного загального ефекту nudge не залишалося. Це не доводить, що кожне конкретне підштовхування не працює; це ставить під сумнів ідею одного стабільного універсального середнього ефекту для дуже різнорідного класу інтервенцій. Maier et al., 2022
Ще один важливий масштабний тест — робота Стефано Деллавіньї та Елізабет Лінос, які зібрали 126 рандомізованих контрольованих випробувань двох великих американських nudge units із 23 млн учасників. У журнальних академічних дослідженнях середній приріст становив 8,7 відсоткового пункту, тоді як у масштабних урядових випробуваннях — 1,4 відсоткового пункту. Обидва значення можуть бути практично значущими в певних умовах, але різниця показує небезпеку переносити ефекти з академічної вибірки прямо на політику. DellaVigna & Linos, 2022
Масштаб також не гарантує навіть малого позитивного результату. У шести попередньо зареєстрованих польових експериментах із приблизно мільйоном спостережень Лінос та колеги тестували поведінково спроєктовані повідомлення, які мали збільшити використання Earned Income Tax Credit у США. Вони не виявили впливу на подання декларації чи отримання пільги й зробили висновок, що низькоінтенсивне інформування не здатне подолати частину структурних бар’єрів. Linos et al., 2022
Сучасний висновок тому звучить обережніше за ранню популярну формулу. Підштовхування є реальною сім’єю інтервенцій із задокументованими ефектами, але їхня результативність неоднорідна, часто контекстна і в реальних системах може бути скромнішою, ніж у вибірці опублікованих академічних досліджень. Питання «чи працює nudge?» науково слабше за питання «який механізм працює, для кого, у яких умовах, на який результат і порівняно з якою альтернативою?».
Чому ефект підштовхування може зникнути
Перша причина — структурні обмеження. Якщо людина не має часу, грошей, документів, доступу до сервісу або права на дію, краще повідомлення не усуває реальну перешкоду. Поведінкова інтервенція може зменшити тертя, але не замінює ресурсну чи інституційну реформу.
Друга причина — неоднорідність механізмів. Варіант за замовчуванням, нагадування, соціальна норма, зміна порядку варіантів і спрощення форми діють не одним психологічним шляхом. Об’єднання їх під одним словом nudge корисне для загальної мови, але може приховувати різні причинні процеси.
Третя причина — масштабування. Інтервенція, ретельно реалізована в одному контексті, може втратити ефект через іншу аудиторію, інший момент контакту, слабшу якість реалізації, конкуренцію повідомлень або адаптацію людей до стимулу. Саме тому поведінкова політика потребує польового тестування та повторної оцінки після масштабування.
Четверта причина — вимірювання. Зміна кліку, заповнення форми або одноразового вибору не тотожна довгостроковій зміні поведінки чи добробуту. Політичне рішення має оцінювати не лише проміжну метрику, а й те, чи зберігся результат, кого він охопив, чи не виникли побічні наслідки та чи виправдана ціна втручання.
Етика: де закінчується допомога і починається контроль
Етична суперечка навколо Санстейна стосується не самого факту, що середовище впливає на вибір, а влади того, хто це середовище проєктує. Навіть якщо альтернативи формально залишаються доступними, архітектор вибору визначає, що буде простішим, видимішим, типовішим або психологічно привабливішим.
OECD у Good practice principles for ethical behavioural science in public policy пропонує розглядати етичні питання протягом усього циклу — від постановки проблеми до масштабування. У центрі такого підходу лежать прозорість, пропорційність, справедливість, захист даних, залучення зацікавлених сторін і перевірка того, чи відповідає втручання публічній меті.
Окреме питання — чи повинна людина знати про nudge. Повна прихованість може посилювати підозру в маніпуляції, але абсолютна вимога пояснювати кожну деталь дизайну не завжди практична. Етична оцінка тому зазвичай стосується не одного тесту «було повідомлення чи ні», а сукупності критеріїв: чи зберігається реальна свобода відмови, чи не використовують вразливість групи, чи можна оскаржити рішення, чи прозора мета, хто отримує вигоду і хто несе витрати.
Ще один принциповий ризик — помилка самого архітектора. Людина або інституція, що створює поведінкове втручання, також має когнітивні обмеження, стимули, політичні пріоритети й неповну інформацію. Поведінкова наука не надає розробнику політики привілейованого статусу безпомилкового спостерігача. Саме тому експериментальна перевірка, незалежний нагляд, відкритість даних і можливість перегляду рішення є частиною зрілої поведінкової політики.
Sludge: інша сторона архітектури вибору
Пізніша робота Санстейна змістила увагу від м’яких стимулів до адміністративного тертя. У книжці «Sludge: What Stops Us from Getting Things Done and What to Do about It» він описує «sludge» як паперові, часові та процедурні тягарі, які ускладнюють отримання послуги, пільги, дозволу або іншої цінності.
Це важливе продовження ідеї choice architecture. Дизайн середовища впливає не лише тоді, коли він робить певну опцію привабливішою. Він впливає і через те, скільки сторінок треба заповнити, скільки разів підтвердити особу, наскільки зрозумілою є інструкція, чи потрібно повторно подавати дані, як довго чекати та наскільки легко виправити помилку.
З психологічної точки зору sludge показує, чому «свобода вибору» не завжди вимірюється самим існуванням альтернативи. Формально доступна опція може бути практично недосяжною через когнітивне навантаження, часові витрати й складність процедури. Це переводить дискусію від окремих евристик до дизайну цілих систем.
Санстейн, Канеман і проблема шуму в судженнях
Ще одна лінія, що безпосередньо стосується психології рішень, — книжка «Noise» 2021 року, написана Деніелом Канеманом, Олів’є Сібоні та Кассом Санстейном. Автори аналізують небажану варіативність професійних суджень: різні експерти або той самий експерт у різний час можуть давати різні оцінки там, де система очікує більшої узгодженості. Random House / Noise
Для читача ХАБу це корисно пов’язувати з ширшою традицією досліджень Деніела Канемана та з теорією перспектив. Але «шум» і «упередження» — різні поняття. Упередження описує систематичне відхилення в певному напрямку; шум — небажану розсіяність суджень. Система може мати мало середнього bias і водночас багато шуму.
Ця відмінність показує ще одну рису підходу Санстейна: його цікавить не лише те, як окрема людина помиляється, а й те, як організаційні процедури посилюють або зменшують помилки. Для політики, права, медицини, найму чи оцінювання це часто важливіше за пошук одного «когнітивного упередження», яким можна пояснити все.
Як Санстейн пов’язаний із Річардом Талером і Деніелом Канеманом
Річард Талер — головний співавтор Санстейна в програмі nudge. Талер прийшов із поведінкової економіки; Санстейн — із права та регуляторної теорії. Їхня співпраця була продуктивною саме через цю різницю: одна лінія досліджень пояснювала систематичні відхилення від стандартної економічної моделі, інша ставила питання, як право й інституції мають реагувати на реальну поведінку.
Деніел Канеман і Амос Тверскі заклали значну частину експериментального фундаменту сучасної науки про судження та рішення. Теорія перспектив, дослідження евристик, framing та інших феноменів дали поведінковій економіці емпіричну мову. Санстейн використовував цю традицію для питань права, ризику та публічної політики, а пізніше став співавтором Канемана в «Noise».
Ці ролі не варто змішувати. Канеман і Тверскі насамперед пов’язані з фундаментальними дослідженнями суджень і рішень; Талер — із поведінковою економікою; Санстейн — із перенесенням поведінкових ідей у право, регулювання та інституційний дизайн. Разом вони належать до ширшої історії переходу від абстрактної моделі цілком раціонального вибору до емпіричного аналізу того, як люди приймають рішення насправді.
Науковий статус спадщини Санстейна
Санстейн — не автор однієї психологічної теорії, яку можна підтвердити або спростувати одним експериментом. Його доробок складається з кількох рівнів: емпірично мотивованого аналізу права, нормативної концепції лібертаріанського патерналізму, прикладної програми nudge, теорії регуляторного дизайну та великого масиву юридичних і політичних робіт. Кожен рівень має оцінюватися своїми методами.
Емпіричні твердження про конкретні nudges перевіряються рандомізованими експериментами, метааналізами та польовими даними. Нормативні твердження про допустимість патерналізму потребують етичної та політико-правової аргументації. Інституційні твердження про якість регулювання потребують аналізу процедур, розподільчих наслідків, витрат і довгострокових результатів.
Найстійкіша частина спадщини цієї програми — сама вимога не уявляти контекст вибору нейтральним. Форми, defaults, порядок інформації, тертя й соціальні сигнали справді можуть змінювати рішення. Значно слабшим є перехід від цього факту до універсальної обіцянки, що м’який дизайн завжди дасть великий, передбачуваний і суспільно бажаний ефект. Сучасна доказова база підтримує перше твердження набагато краще, ніж друге.
Що означає «поведінкова політика» після першої хвилі nudge
Зріла поведінкова політика дедалі менше схожа на пошук психологічного трюку. Вона починається з точної поведінкової проблеми, формулює механізм, порівнює інтервенції, перевіряє ефект, аналізує різні групи, вимірює побічні наслідки та вирішує, чи варто масштабувати рішення.
OECD 2024 прямо переводить behavioral public policy на рівень організаційної спроможності: поведінкові докази мають бути інтегровані в стандартне вироблення політики, а не існувати як окремий набір яскравих експериментів. LOGIC principles
У такій системі nudge є одним із можливих інструментів поряд зі зміною правил, фінансовими стимулами, інформаційними заходами, сервісним дизайном, усуненням адміністративних бар’єрів і структурними реформами. Вибір інструмента залежить від причини проблеми, а не від популярності терміна.
Чому Касс Санстейн важливий для Українського психологічного ХАБу
Санстейн важливий як міст між психологією рішення та інституційним середовищем. Його роботи показують, що когнітивне упередження або евристика стають суспільно значущими не лише через те, що вони існують у лабораторії. Вони набувають політичного й організаційного значення тоді, коли взаємодіють із формами, правилами, процедурами, інтерфейсами та розподілом варіантів.
Для сучасної цифрової епохи ця перспектива особливо важлива. Інтернет-сервіси, державні портали, банки, медичні системи й AI-інтерфейси постійно створюють архітектуру вибору: визначають варіанти за замовчуванням, порядок відповідей, рівень тертя, видимість альтернатив і спосіб формулювання рекомендації. Дослідження людської реакції на такий дизайн не є доказом свідомості чи намірів самої системи; це дослідження поведінки людини в спроєктованому середовищі.
Тому спадщина Санстейна корисна не як готовий набір рецептів, а як вимога ставити точніші запитання: хто є архітектором вибору, яку поведінку він змінює, на якому механізмі ґрунтується втручання, які альтернативи залишаються доступними, кому воно допомагає, кому створює витрати, як вимірюється ефект і хто має право переглянути дизайн.
Поширені запитання
Хто такий Касс Санстейн?
Касс Санстейн — американський правознавець і професор Гарвардського університету, один із ключових авторів поведінкового підходу до права та публічної політики. Найвідоміший широкій аудиторії як співавтор Річарда Талера у книжці «Nudge» та один із розробників концепцій підштовхування й архітектури вибору.
Кас чи Касс Санстейн — як правильно українською?
В українському книжковому ринку широко використовується форма «Кас Санстейн», зокрема у виданні «Поштовх» видавництва «Наш Формат». На цій сторінці використано затверджену редакційну канонічну форму «Касс Санстейн», що безпосередньо відтворює англійське Cass. Обидва варіанти можуть траплятися в українському пошуку й позначають ту саму особу.
Чи є Касс Санстейн психологом?
Ні, його основна академічна спеціалізація — право. Водночас значна частина його робіт використовує результати психології суджень і рішень, поведінкової економіки та соціальних наук для аналізу законів, регулювання та інституцій. Саме тому він є важливою персоналією для психологічної енциклопедії про рішення й когнітивні упередження.
Хто створив nudge?
Сучасну програму nudge найчастіше пов’язують із Річардом Талером і Кассом Санстейном, особливо після їхньої книжки 2008 року. Але конкретні психологічні механізми, на яких можуть ґрунтуватися підштовхування, мають ширшу історію в психології, економіці та дослідженнях рішень. Тому коректніше говорити, що Талер і Санстейн сформулювали та популяризували впливову рамку nudge, а не що вони відкрили всі її механізми.
Чи доведено, що nudge працює?
Доведено, що окремі інтервенції архітектури вибору можуть змінювати поведінку. Не доведено, що існує один великий і стабільний ефект nudge для всіх технік, груп і ситуацій. Метааналізи, повторні статистичні оцінки та масштабні польові експерименти дають змішану картину: від помітних ефектів до малих або нульових результатів.
Чим nudge відрізняється від заборони або великого фінансового стимулу?
У класичній рамці nudge змінює контекст рішення, зберігаючи альтернативи й не покладаючись насамперед на значну економічну зміну стимулів. Заборона вилучає опцію, податок або субсидія може істотно змінити ціну, а підштовхування зазвичай працює через варіант за замовчуванням, порядок, спрощення, нагадування, видимість або інші елементи choice architecture.
Чи є nudge маніпуляцією?
Це залежить від дизайну й критеріїв оцінки. Приховане використання вразливостей, оманливе подання інформації або складна відмова можуть бути маніпулятивними. Прозорий, пропорційний і легко відхильний дизайн із публічно виправданою метою оцінюється інакше. Саме тому сучасна поведінкова політика включає окремі етичні принципи, а не вважає будь-який nudge автоматично прийнятним.
Пов’язані статті
Підштовхування (nudge): що це, як працює і де проходять етичні межі — канонічна сторінка про визначення, механізми, ефективність та етику nudge.
Архітектура вибору: як структура середовища змінює рішення — ширша рамка, до якої належать defaults, фреймінг, тертя, порядок опцій і підштовхування.
Ефект за замовчуванням: чому попередньо обраний варіант змінює рішення — один із найвідоміших механізмів choice architecture.
Прийняття рішень: як працює вибір, упередження та практичний алгоритм — загальна карта психології вибору.
Деніел Канеман: біографія, теорія перспектив, евристики та мислення — фундаментальна лінія досліджень суджень, евристик і рішень.
Теорія перспектив: як Канеман і Тверскі пояснили вибір під ризиком — модель рішень під ризиком, важлива для історії поведінкової економіки.
Джерела / References
DellaVigna, S., & Linos, E. (2022). RCTs to Scale: Comprehensive Evidence From Two Nudge Units. Econometrica, 90(1), 81–116.
Harvard Law School. (2026). Cass R. Sunstein — Faculty profile.
Holberg Prize. (2018). Cass R. Sunstein.
Jolls, C., Sunstein, C. R., & Thaler, R. H. (1998). A Behavioral Approach to Law and Economics. Stanford Law Review, 50(5), 1471–1550.
Linos, E., Prohofsky, A., Ramesh, A., Rothstein, J., & Unrath, M. (2022). Can Nudges Increase Take-Up of the EITC? Evidence from Multiple Field Experiments. American Economic Journal: Economic Policy, 14(4), 432–452.
Maier, M., Bartoš, F., Stanley, T. D., Shanks, D. R., Harris, A. J. L., & Wagenmakers, E.-J. (2022). No evidence for nudging after adjusting for publication bias. Proceedings of the National Academy of Sciences, 119(31), e2200300119.
Mertens, S., Herberz, M., Hahnel, U. J. J., & Brosch, T. (2022). The effectiveness of nudging: A meta-analysis of choice architecture interventions across behavioral domains. Proceedings of the National Academy of Sciences, 119(1), e2107346118.
Münscher, R., Vetter, M., & Scheuerle, T. (2016). A Review and Taxonomy of Choice Architecture Techniques. Journal of Behavioral Decision Making, 29(5), 511–524.
Наш Формат. (2017). Поштовх. Як допомогти людям зробити правильний вибір — Річард Талер, Кас Санстейн. Українське видання.
OECD. (2022). Good practice principles for ethical behavioural science in public policy. OECD Public Governance Policy Papers, No. 20.
Sunstein, C. R. (2014). Why Nudge? The Politics of Libertarian Paternalism. Yale University Press.
Sunstein, C. R. (2021). Sludge: What Stops Us from Getting Things Done and What to Do about It. MIT Press.
Sunstein, C. R., & Thaler, R. H. (2003). Libertarian Paternalism Is Not an Oxymoron. University of Chicago Law Review, 70(4), 1159–1202.
Thaler, R. H., & Sunstein, C. R. (2003). Libertarian Paternalism. American Economic Review, 93(2), 175–179.
Thaler, R. H., & Sunstein, C. R. (2021). Nudge: The Final Edition. Yale University Press.
World Health Organization. (2020). WHO convenes expert group for behaviour change.
World Health Organization. (2022). WHO Director-General’s opening remarks at the 12th meeting of the Technical Advisory Group on Behavioural Insights and Sciences for Health.