Зворотний культурний шок після повернення: як відбувається реадаптація до дому
Автор: Український психологічний ХАБ · Опубліковано: 5 жовтня 2026 року · Редакційна політика
Повернення додому після місяців або років життя в іншій країні може виявитися окремим культурним переходом. Людина знову говорить знайомою мовою, бачить близьких, повертається до звичних місць — і водночас помічає, що частина правил, стосунків, побутових рутин і навіть власного відчуття «дому» більше не збігається з пам’яттю. Цей досвід у кроскультурній психології часто називають зворотним культурним шоком, стресом повторного входження або реакультураційним стресом.
Зворотний культурний шок описує труднощі повторного пристосування до культури походження після тривалого перебування в іншому культурному середовищі. Це дослідницький і описовий термін, а не самодостатній клінічний діагноз. Повернення може супроводжуватися дистресом, самотністю, роздратуванням, тугою за життям за кордоном, зміною відчуття належності або труднощами у стосунках, але сам факт таких переживань не означає психічного розладу.
Коротко: що відбувається після повернення
Після повернення людина пристосовується не до «старого дому», який залишився незмінним, а до теперішнього середовища. За час відсутності змінилися і вона сама, і люди навколо, і соціальні правила, і практичні умови життя. Тому реадаптація до дому включає культурне переналаштування, відновлення або перебудову стосунків, оновлення повсякденних навичок, інтеграцію досвіду життя за кордоном і формування нового способу належати до знайомого середовища.
Найсильніший сучасний огляд цієї теми — систематичний огляд Černigoj, Szabó та Jose 2024 року, що включив 55 емпіричних досліджень реакультурації. Автори виявили значну різнорідність результатів, методів і вибірок. У різних роботах поширеність стресу повторного входження оцінювали приблизно від 40% до 92%, але ці цифри не можна трактувати як одну універсальну частоту: дослідження використовували різні визначення, шкали та групи учасників. Поздовжніх даних про типовий часовий перебіг поки недостатньо.
Отже, доказова картина підтримує сам феномен труднощів після повернення, але не підтримує одну обов’язкову послідовність стадій або твердження, що кожна людина обов’язково переживає виражений «шок».
Що означає «зворотний культурний шок»
Термін «зворотний культурний шок» передає парадокс повернення: культурна невідповідність виникає там, де людина очікувала повної знайомості. На відміну від культурного шоку під час входження в нову країну, тут джерелом здивування стає власне домашнє середовище.
У сучасних дослідженнях поруч використовують кілька понять. «Стрес повторного входження» акцентує психологічне навантаження після повернення. «Реакультураційний стрес» описує напруження, пов’язане з повторним узгодженням поведінки, очікувань та ідентичності з культурою походження. «Реакультурація» або повторна культурна адаптація — ширший процес змін, а не тільки негативні переживання.
Ці поняття належать до ширшого поля психології міграції. Вони перетинаються з акультурацією та соціокультурною адаптацією, але відповідають на окреме запитання: що відбувається, коли людина повертається до культури, яку вважала своєю, уже маючи досвід тривалого життя в іншому середовищі?
Чому дім може відчуватися чужим
Людина повертається зі зміненою системою очікувань
Тривале життя за кордоном змінює повсякденні автоматизми. Людина звикає до іншого способу організовувати час, спілкуватися з установами, підтримувати дистанцію, домовлятися про зустрічі, реагувати на конфлікти, планувати бюджет, користуватися транспортом, будувати дружбу або відокремлювати роботу від приватного життя. Після повернення ці нові звички стають точкою порівняння.
Поздовжнє дослідження Geeraert, Ward і Hanel за участю 1319 молодих людей показало, що для благополуччя після повернення важливим був напрям розриву між очікуваннями і реальним досвідом. Коли адаптація виявлялася гіршою, ніж людина очікувала, стрес був вищим і задоволеність життям нижчою; коли реальний досвід був кращим за очікування, показники благополуччя були сприятливішими. Це не доводить, що очікування є єдиною причиною труднощів, але добре показує механізм невідповідності між уявним і реальним поверненням.
Дім змінюється без участі того, хто виїхав
За час відсутності змінюються ціни, робочий ринок, політичний та інформаційний контекст, транспорт, райони, правила установ, кола друзів, сімейні ролі й повсякденні норми. Пам’ять часто зберігає «дім моменту від’їзду», тоді як людина повертається в іншу версію того самого місця. Чим сильніше рішення про повернення спиралося на ідеалізоване уявлення про минуле, тим помітнішим може бути цей розрив.
Стосунки не повертаються у попередній стан автоматично
Близькі люди могли навчитися жити без щоденної участі того, хто виїхав. Друзі могли змінити ритм життя, створити сім’ї, перейти в інші професійні середовища або сформувати нові кола спілкування. Повернена людина теж могла змінити межі, цінності, звички й потребу в автономії. Тому реадаптація до дому часто включає повторні переговори про близькість, допомогу, приватність, відповідальність і взаємні очікування.
Повернення містить і набуття, і втрату
Людина повертає доступ до рідної мови, знайомих місць, родини та культурних символів, але водночас залишає іншу систему життя. За кордоном могли залишитися друзі, партнер, робота, професійний статус, квартира, маршрути, мова щоденного спілкування, автономія, безпека або версія себе, пов’язана з цим періодом. Тому радість повернення і сум за життям, яке завершилося, можуть існувати одночасно.
Змінюється культурна ідентичність
Тривалий міжкультурний досвід може зробити культурну належність складнішою. Людина може сильніше цінувати певні аспекти культури походження, засвоїти норми іншої культури, відчути належність до обох або перестати описувати себе через одну культурну рамку. Така зміна не є ознакою «втрати себе». Докладніше цей процес розглянуто в матеріалі про культурну ідентичність.
Реадаптація до дому має кілька вимірів
Повернення не зводиться до одного рівня «мені добре» або «мені погано». Корисніше розрізняти кілька взаємопов’язаних завдань.
Психологічне пристосування
Це суб’єктивне благополуччя, емоційне навантаження, відчуття передбачуваності й здатність жити у теперішньому середовищі без постійного внутрішнього конфлікту. Воно може змінюватися нерівномірно: людина може добре справлятися з побутом і водночас сумувати за попереднім життям.
Соціокультурне пристосування
Це практична здатність діяти у середовищі: користуватися установами, орієнтуватися у правилах, працювати або навчатися, відновлювати соціальні контакти, розуміти очікування інших людей. Саме цей функціональний вимір охоплює поняття соціокультурної адаптації.
Стосункова реадаптація
Повернення змінює систему взаємозалежності. Родина може очікувати більше часу разом, тоді як людина звикла до незалежності. Друзі можуть не відчувати потреби детально обговорювати роки, проведені за кордоном. Той, хто повернувся, може переживати відсутність інтересу як знецінення, а близькі — часті порівняння з іншою країною як критику їхнього способу життя.
Ідентифікаційна інтеграція
Завдання полягає не у поверненні до «колишнього себе», а у включенні міжкультурного досвіду у теперішнє життя. Для когось це означає зберігати дружбу й мову країни перебування, для когось — поєднувати два набори звичок, для когось — переосмислити професійний шлях або відчуття дому.
Практична та інституційна реадаптація
Документи, житло, школа дітей, медичні послуги, податки, робота, визнання кваліфікацій і фінансова стабільність можуть визначати повсякденне навантаження не менше, ніж культурні відмінності. Сучасні дослідження повернення дедалі чіткіше показують, що пояснювати реадаптацію лише внутрішніми рисами людини недостатньо.
Що люди часто переживають після повернення
Зворотний культурний шок може проявлятися по-різному. Окремі переживання є неспецифічними й самі по собі не встановлюють діагноз:
роздратування через побутові правила, сервіс, темп, шум, транспорт або стиль комунікації;
туга за друзями, мовою, місцями й рутинами країни, де людина жила;
самотність навіть поруч із родиною та давніми знайомими;
відчуття, що близькі знають «стару версію» людини, але не теперішню;
часте порівняння «там» і «тут»;
втрата автономії після повернення до батьківського дому або залежності від родичів;
відчуття професійного відкату, якщо досвід або кваліфікації важко перенести на домашній ринок;
амбівалентність: одночасна радість від повернення і бажання знову виїхати;
питання «де тепер мій дім?» або «до якої культури я належу?»;
втома від повторного освоєння того, що мало бути знайомим.
Ці реакції варто оцінювати разом із тривалістю, інтенсивністю, впливом на функціонування та ширшим життєвим контекстом. Тимчасове роздратування, культурне порівняння або сум за друзями не дорівнюють депресії, тривожному розладу чи посттравматичному стресовому розладу.
Чи існують обов’язкові стадії і W-крива
Популярні матеріали часто описують повернення через W-криву: первинне піднесення, спад, «зворотний шок» і поступове відновлення. Така схема може бути зрозумілою метафорою, але сучасна доказова база не підтверджує її як універсальний закон із фіксованою послідовністю для всіх людей.
Систематичний огляд 2024 року прямо вказує на нестачу поздовжніх даних про типову траєкторію реакультураційного стресу. У когось труднощі виникають відразу, у когось — після завершення перших зустрічей і святкової фази, у когось вони залишаються мінімальними. Різні сфери також можуть відновлюватися з різною швидкістю.
Тому корисніше стежити не за «стадією», а за конкретними показниками: чи відновлюється щоденний ритм, чи з’являються люди й місця опори, чи стають зрозумілішими правила середовища, чи зменшується виснаження, чи вдається будувати реалістичні плани.
Що пов’язано з важчою або легшою реадаптацією
Сучасні дані не дають одного універсального предиктора. Огляд 55 досліджень згрупував чинники у ситуаційні, демографічні, внутрішньоособистісні, міжособистісні та контекстуальні. Важливо, що значна частина літератури базується на студентах і працівниках із відносно привілейованих груп, часто з Глобальної Півночі. Це обмежує перенесення результатів на біженців, людей із досвідом війни, депортації, примусового повернення або довготривалої економічної нестабільності.
Невідповідність очікувань
Коли людина очікує, що «вдома все одразу стане простим», звичайні труднощі можуть сприйматися як ознака провалу. Дані Geeraert та колег показують, що саме негативний розрив між очікуваним і реальним досвідом пов’язаний із гіршим благополуччям після повернення.
Добровільність і підготовленість повернення
Заплановане повернення з часом на завершення справ, прощання, пошук житла й роботи відрізняється від раптового повернення через закінчення візи, фінансову кризу, сімейну подію, війну чи примусове рішення. Якісне дослідження Ozola-Cīrule і Martinsone на 21 латвійському поверненому мігранті виявило, що значна частина стресу могла виникати ще до фактичного переїзду назад, а серед важливих тем були очікування, ідентичність, підтримка та інституційні умови. Через малу й специфічну вибірку ці результати слід розглядати як контекстно важливі, а не як універсальні частоти.
Соціальна підтримка і якість контакту
Підтримка після повернення — це не просто наявність людей поруч. Важливе відчуття, що досвід можна пояснити без постійної потреби виправдовуватися за зміни, сум за іншою країною або нові звички. У новішій моделі повернення Ozola-Cīrule і Martinsone 2026 року сприйнята соціальна підтримка разом із психологічними ресурсами входить до механізмів, що допомагають регулювати напруження. Це якісна модель на невеликій вибірці, тому вона окреслює правдоподібні процеси, а не встановлює величину причинного ефекту.
Спосіб справлятися з переходом
18-місячне поздовжнє дослідження Černigoj та колег включило 1485 старшокласників із 45 країн, які провели 8–10 місяців за кордоном. Після контролю початкового рівня стресу прийняття ситуації як стиль подолання передбачало нижчий стрес повторного входження, а уникнення — вищий. Дослідження також виявило зв’язки з характеристиками культурного контексту країни повернення. Це сильніший дизайн, ніж одноразове опитування, але вибірка молодих учасників програм обміну не є моделлю всіх повернених мігрантів.
Різкий розрив соціальних зв’язків
У поздовжньому дослідженні Fanari і Segrin 133 американські студенти, які раптово повернулися під час пандемії COVID-19, були опитані одразу після повернення і приблизно через шість місяців. Вищі показники повторного входження та реакультураційного стресу передбачали подальшу самотність. Водночас пандемія була винятковим контекстом із карантином і примусовим перериванням поїздки, тому ці результати не слід механічно переносити на звичайне добровільне повернення.
Повернення після вимушеної міграції потребує окремої рамки
Для українців, які виїхали через повномасштабну війну, повернення може містити культурну реадаптацію, але не зводиться до неї. Тут одночасно можуть діяти питання фізичної безпеки, втрати житла або роботи, розлуки з близькими, зміни складу родини, досвіду обстрілів, тривалої невизначеності, документів, школи дітей, доступу до медицини та повторного переміщення.
Саме тому «зворотний культурний шок» не повинен ставати універсальним поясненням будь-якого дистресу після повернення в Україну. Культурний контраст є лише одним можливим шаром. Психологічні наслідки вимушеного виїзду та повернення докладніше розглянуті у статті «Вимушена міграція: психологічна адаптація, ідентичність і підтримка».
Так само важливо відрізняти культурну реадаптацію від травматичних розладів. Наявність війни в біографії не встановлює ПТСР, а труднощі повторного входження не виключають можливості окремого психічного розладу. Клінічна оцінка спирається на конкретні симптоми, їхню тривалість, інтенсивність, зв’язок із подіями та вплив на функціонування.
Повернення з дітьми та підлітками
Для дітей повернення «додому» може не бути поверненням у психологічному сенсі. Якщо значна частина життя минула за кордоном, дитина могла сформувати там дружбу, шкільні навички, мовний репертуар і почуття належності. Для неї країна походження батьків може бути знайомою через родину, але недостатньо знайомою як щоденне соціальне середовище.
Після повернення особливо важливі не абстрактні заклики «знову стати своїм», а конкретні умови: зрозуміла школа, підтримка мови навчання, збереження контактів із друзями, можливість сумувати за попереднім життям, поступове входження в нові групи й визнання того, що культурна належність дитини може бути багатошаровою.
Підлітковий вік додає окреме завдання розвитку — побудову ідентичності серед однолітків. Тому повернення може переживатися не лише як зміна країни, а як різка зміна соціальної позиції. Дослідження учасників міжнародних обмінів дають корисні дані про цей вік, але не охоплюють усіх ситуацій міграції, особливо вимушеної.
Як відбувається реадаптація на практиці
Немає універсального протоколу, який гарантує «швидке подолання» зворотного культурного шоку. Проте доказова база дозволяє сформулювати практичні завдання, що відповідають відомим механізмам повернення.
1. Визнати повернення окремим переходом
Корисна вихідна установка — «я не просто повертаюся в минуле, я входжу в теперішнє середовище заново». Вона зменшує нереалістичну вимогу негайно відчути себе так само, як до від’їзду, і робить повторне навчання нормальним елементом переходу.
2. Перевірити очікування
Можна окремо записати очікування щодо роботи, житла, стосунків, побуту, фінансів, дозвілля, безпеки та власних емоцій. Потім порівнювати їх із реальністю по сферах. Так легше побачити, де проблема полягає у культурному контрасті, де — у конкретній житловій чи фінансовій умові, а де — у завищеному очікуванні автоматичного відновлення минулого.
3. Відновити базову структуру дня
Після переїзду велика кількість дрібних рішень виснажує. Робочий або навчальний графік, сон, харчування, рух, час для документів і передбачувані побутові ритуали зменшують кількість щоденних невизначеностей. Це не «лікування культурного шоку», а практична організація середовища під час переходу.
4. Розділяти культурні відмінності й матеріальні проблеми
Якщо найбільше виснажує відсутність житла, втрата доходу або залежність від родичів, психологічна проблема не зводиться до культури. Конкретна назва проблеми дає конкретніші рішення. Так само роздратування через певну норму спілкування не означає, що вся країна стала «чужою».
5. Дозволити двом культурним досвідам співіснувати
Реадаптація не вимагає відмовитися від мови, друзів, кухні, музики, професійних практик або цінностей, набутих за кордоном. Інтеграція може означати збереження корисних елементів іншого життя в новій домашній реальності. Це узгоджується з сучасним розумінням акультурації як багатовимірного процесу, а не одностороннього «повернення до попереднього стану».
6. Перебудовувати стосунки через конкретні домовленості
Замість загального конфлікту «ви мене не розумієте» корисніше обговорювати конкретне: скільки часу людина потребує наодинці, як розподіляються домашні обов’язки, які теми хочеться розповісти друзям, що допомагає відчувати підтримку, які межі змінилися за час відсутності.
7. Відновлювати соціальну мережу як процес
Старі дружби не завжди повертаються до попередньої близькості. Частина зв’язків може відновитися, частина — змінити форму, а частину нової соціальної мережі доведеться будувати заново. Самотність після повернення не означає, що людина «не належить» своїй країні; вона може відображати розрив конкретної соціальної інфраструктури.
8. Зберігати зв’язок із життям за кордоном без перетворення його на єдину точку опори
Контакт із друзями, мова, професійні мережі й культурні практики можуть допомагати інтегрувати досвід. Водночас, якщо вся емоційна та соціальна участь залишається тільки «там», а теперішнє середовище систематично уникається, реадаптація може ускладнюватися. Дослідження стилів подолання показує асоціацію уникнення з вищим стресом повторного входження, хоча це не означає, що будь-яка дистанція або потреба в паузі є шкідливою.
9. Дати великим рішенням достатньо контексту
Сильне бажання негайно виїхати знову може бути як тимчасовою реакцією на контраст, так і точним сигналом, що теперішнє середовище справді не відповідає потребам людини. Корисно розкласти рішення на складові: безпека, робота, стосунки, автономія, цінності, фінанси, доступ до допомоги, майбутнє дітей. Так зменшується ризик пояснити весь комплекс однією емоцією перших тижнів.
Що можуть зробити близькі
Повернену людину легко зустріти фразою «ти ж удома, тепер усе добре». Така реакція зрозуміла, але вона може закривати простір для амбівалентності. Підтримка стає точнішою, коли близькі допускають, що людина може одночасно радіти зустрічі й сумувати за життям за кордоном.
запитуйте, що змінилося за час відсутності, замість очікувати автоматичного повернення старої ролі;
не перетворюйте порівняння культур на суперечку про те, яка країна «краща»;
давайте можливість говорити про людей і місця, які залишилися за кордоном;
домовляйтеся про побут, приватність і допомогу конкретно;
не пояснюйте будь-яку втому або тривогу лише «культурним шоком», якщо є інші очевидні стресори;
якщо стан людини суттєво погіршується, підтримайте звернення по професійну оцінку.
Скільки триває зворотний культурний шок
Наука не встановила універсального строку. Саме систематичний огляд 2024 року називає недостатність поздовжньої інформації однією з ключових прогалин. Перебіг залежить від тривалості та умов життя за кордоном, обставин повернення, соціальних зв’язків, роботи, житла, сімейної ситуації, культурного контексту й індивідуальних ресурсів.
Дані окремих поздовжніх робіт показують, що певні труднощі можуть залишатися значущими протягом місяців. Це не означає, що багатомісячна реадаптація автоматично є розладом. Клінічне значення визначають не календарні строки самі по собі, а характер симптомів, їхня динаміка та вплив на функціонування.
Зворотний культурний шок і психічне здоров’я
Культурний перехід може бути стресором, але стресор, дистрес, симптом і психічний розлад — різні поняття. Людина може переживати напруження без клінічного розладу; може мати окремі симптоми, що не відповідають повному діагностичному синдрому; або може мати стан, який потребує професійного оцінювання незалежно від того, пов’язаний він із поверненням чи ні.
Американська психіатрична асоціація в матеріалах до Культурного формулювального інтерв’ю DSM-5-TR наголошує на необхідності враховувати культурний контекст клінічної презентації та водночас не використовувати окремий інструмент як єдину основу для діагнозу. Для поверненого мігранта це означає, що фахівцеві важливо розуміти міграційний маршрут, культурні значення, мову, втрати, соціальну підтримку й очікування поряд із повною клінічною оцінкою.
Коли варто звернутися по професійну допомогу
Звернення до психолога, психотерапевта або лікаря доцільне, коли переживання стають інтенсивними, тривалими або суттєво заважають жити: людина не може виконувати основні повсякденні обов’язки, майже не спить протягом тривалого часу, різко ізолюється, має стійко пригнічений настрій, часті панічні епізоди, виражені травматичні симптоми, небезпечне вживання речовин або думки про самопошкодження чи самогубство. У ситуації безпосередньої небезпеки потрібна невідкладна допомога за місцем перебування.
Професійна оцінка не повинна починатися з припущення, що культурна відмінність є патологією. Її завдання — з’ясувати, що саме відбувається, як це впливає на функціонування, які стресори діють і яка підтримка відповідає ситуації.
Що наука знає добре, а що ще залишається відкритим
Достатньо добре підтверджено
труднощі після повернення є реальним і поширеним предметом кроскультурних досліджень;
інтенсивність реакультураційного стресу сильно різниться між людьми й вибірками;
невідповідність очікувань і реального досвіду пов’язана з благополуччям після повернення;
соціальні зв’язки, ідентичність, контекст повернення та практичні умови є психологічно значущими;
реадаптація є процесом, а не одноразовою подією.
Є перспективні, але контекстно обмежені дані
поздовжні дані молоді з міжнародних обмінів пов’язують прийняття ситуації з нижчим, а уникнення — з вищим стресом повторного входження;
невеликі якісні дослідження повернених мігрантів виділяють значення психологічних ресурсів, підтримки та підготовки ще до повернення;
дослідження раптового повернення під час пандемії вказують на тривалі зв’язки між стресом повторного входження і самотністю.
Залишається невизначеним
універсальна часова траєкторія зворотного культурного шоку;
одна обов’язкова послідовність стадій;
точна поширеність для всіх типів повернених мігрантів;
наскільки результати досліджень студентів і професійних експатріантів переносяться на біженців, вимушених мігрантів та людей, які повертаються у країни після війни або масштабної кризи.
Питання й відповіді
Чи є зворотний культурний шок психічним розладом?
Сам термін описує труднощі повторної культурної адаптації й не замінює клінічної діагностики. Якщо є виражені або тривалі симптоми, оцінюють їх окремо з урахуванням культурного та міграційного контексту.
Чому повернутися додому інколи важче, ніж переїхати в нову країну?
Під час переїзду людина очікує незнайомого. Під час повернення вона часто очікує повної знайомості. Коли дім, стосунки й власні звички виявляються іншими, розрив між очікуванням і реальністю може бути особливо помітним.
Чи означає туга за країною проживання, що повернення було помилкою?
Ні. Туга може відображати втрату реальних зв’язків, місць, рутин, статусу або частини ідентичності. Вона не дає автоматичної відповіді на питання про правильність життєвого рішення.
Чи треба повністю повернути старі звички, щоб знову адаптуватися вдома?
Ні. Реадаптація може включати збереження корисних звичок, мови, стосунків і цінностей, сформованих за кордоном. Практична мета — створити життєздатний спосіб жити тепер, а не відтворити себе до міграції.
Чи обов’язково всі проходять W-криву?
Ні. W-крива є популярною схемою, але сучасні дані не підтверджують її як універсальний маршрут із фіксованими стадіями.
Чи може зворотний культурний шок початися ще до повернення?
Напруження може виникати до переїзду назад: через рішення про повернення, невизначеність, очікування, завершення життя за кордоном і страх втратити набуті зв’язки. Невеликі сучасні якісні дослідження повернених мігрантів прямо описують передповерненський стрес як важливу частину процесу.
Що робити, якщо близькі кажуть: «Ти ж удома, чому тобі погано?»
Корисно пояснювати переживання через конкретні зміни, а не через оцінку всієї країни: «я відвик від такого темпу», «мені бракує друзів, яких я залишив», «мені важко знову жити без приватності». Це робить потребу зрозумілішою й зменшує конкуренцію між двома культурними досвідами.
Чим зворотний культурний шок відрізняється від звичайної реадаптації?
Реадаптація — ширше поняття повторного пристосування після значущих змін. Зворотний культурний шок — один із її культурно-міграційних випадків, де центральним є повернення після життя в іншому культурному середовищі.
Пов’язані статті
Джерела
American Psychiatric Association. DSM-5-TR Online Assessment Measures: Cultural Formulation Interviews. https://www.psychiatry.org/psychiatrists/practice/dsm/educational-resources/assessment-measures
Černigoj, A., Szabó, Á., & Jose, P. E. (2024). Systematic literature review of factors influencing reacculturation after returning home from a stay abroad. International Journal of Intercultural Relations, 102, 102037. https://doi.org/10.1016/j.ijintrel.2024.102037
Černigoj, A., Jose, P. E., Szabó, Á., & Geeraert, N. (2025). The Longitudinal Examination of Associations Among Coping Styles, Sociocultural Context, and Re-Entry Stress After Study Abroad. Personality and Social Psychology Bulletin. Advance online publication. https://doi.org/10.1177/01461672251391059
Fanari, A., & Segrin, C. (2021). Longitudinal effects of U.S. students’ reentry shock on psychological health after returning home during the COVID-19 global pandemic. International Journal of Intercultural Relations, 82, 298–310. https://doi.org/10.1016/j.ijintrel.2021.04.013
Gaw, K. F. (2000). Reverse culture shock in students returning from overseas. International Journal of Intercultural Relations, 24(1), 83–104. https://doi.org/10.1016/S0147-1767(99)00024-3
Geeraert, N., Ward, C., & Hanel, P. H. P. (2022). Returning home: The role of expectations in re-entry adaptation. Applied Psychology: Health and Well-Being, 14(3), 949–966. https://doi.org/10.1111/aphw.12361
Ozola-Cīrule, I., & Martinsone, B. (2025). Identification of stress factors in returning migrants in Latvia. Frontiers in Psychology, 15, 1515406. https://doi.org/10.3389/fpsyg.2024.1515406
Ozola-Cīrule, I., & Martinsone, B. (2026). A conceptual model of stress and psychological resources in return migration. International Journal of Intercultural Relations, 113, 102440. https://doi.org/10.1016/j.ijintrel.2026.102440
Szkudlarek, B. (2010). Reentry—A review of the literature. International Journal of Intercultural Relations, 34(1), 1–21. https://doi.org/10.1016/j.ijintrel.2009.06.006