Етапи вимушеного переміщення: до виїзду, в дорозі та після прибуття
Автор: Український психологічний ХАБ · Опубліковано: 13 жовтня 2026 року · Редакційна політика
Етапи вимушеного переміщення допомагають зрозуміти, як змінюються потреби людини перед виїздом, у дорозі та після прибуття в інше місце. Війна, насильство, переслідування або інша небезпека можуть примушувати залишати дім за лічені години, а іноді рішення про від’їзд формується протягом тижнів чи місяців. У кожному випадку переміщення торкається безпеки, родинних зв’язків, здоров’я, повсякденних ролей та уявлень про майбутнє.
Для психології важливо розглядати весь шлях людини, адже переживання після прибуття пов’язані і з подіями до виїзду, і з умовами самої дороги. Всесвітня організація охорони здоров’я прямо описує потреби біженців і мігрантів через досвід у місці походження, умови подорожі та середовище приймання. Ця стаття пояснює психологічну карту цих фаз, характерні завдання кожної з них і підходи до підтримки дорослих та дітей.
Що означають три етапи вимушеного переміщення
Умовно можна виокремити передпереміщувальний період (до виїзду), період переміщення (дорога, транзит, евакуація) та період після прибуття (перші дні, облаштування, триваліша адаптація). Це аналітична схема, яка допомагає організувати підтримку. Вона не є клінічною шкалою або універсальною послідовністю психологічних стадій, які кожна людина проходить однаково.
До виїзду людина оцінює загрози, можливості та наслідки рішення; у дорозі насамперед потрібні фізична безпека, доступ до базових ресурсів і зрозуміла інформація; після прибуття на перший план можуть виходити житло, документи, лікування, освіта, робота, відновлення зв’язків та перспективи життя. Ці завдання часто перекриваються. Дитина може переживати розлуку ще до від’їзду, дорослий — зберігати стан настороженості вже після прибуття, а родина — неодноразово переїздити між тимчасовими оселями.
У доповіді ВООЗ про психічне здоров’я біженців і мігрантів ризики та захисні чинники описано як взаємодію безпеки й базових потреб, ідентичності та спільнот, несприятливих подій, культурного розуміння психічного здоров’я і доступу до послуг. Ці чинники діють у різні моменти міграційного шляху, тому формальні часові межі не визначають самі собою психологічного стану.
Перший етап: життя до виїзду та рішення залишити дім
Загроза, невизначеність і виснаження
До вимушеного переміщення можуть передувати обстріли, окупація, насильство, втрата доходу, нестача ліків, загроза переслідування, руйнування звичних маршрутів або очікування подальшого погіршення безпеки. Частина людей вирушає раптово, інші протягом тривалого часу зважують ризики перебування і дороги. Затримка виїзду може бути пов’язана з потребами дітей чи літніх родичів, станом здоров’я, доглядом за тваринами, фінансовими обмеженнями, роботою або браком безпечного маршруту.
Психологічне навантаження часто складається з постійної оцінки загрози, нестачі сну, необхідності ухвалювати рішення за неповної інформації та відповідальності за близьких. У стресових умовах можливі напруження, дратівливість, складнощі з концентрацією, відчуття провини за будь-який вибір, оніміння емоцій або зосередженість винятково на практичних діях. Ці реакції слід тлумачити в контексті обставин і рівня функціонування людини.
Метааналіз Porter і Haslam, присвячений біженцям та внутрішньо переміщеним особам, показав, що психічне здоров’я пов’язане з умовами як до, так і після переміщення. Отже, розуміння пережитої небезпеки є необхідною частиною оцінювання потреб, але недостатньо пояснювати подальший стан лише подіями перед від’їздом.
Втрата контролю та складність вибору
Рішення поїхати здатне викликати суперечливі переживання: полегшення від можливості врятуватися, смуток через втрату дому, тривогу за тих, хто залишається, сумніви щодо маршруту й майбутнього. Іноді людина має кілька небезпечних варіантів і мусить обирати між ними. Відчуття безсилля за таких умов пов’язане з реальним дефіцитом можливостей впливати на події.
Корисно відділяти оцінювання ризиків від моральної оцінки людини. Різні родини мають різні ресурси, обов’язки і доступні маршрути. Підтримка на цьому етапі передбачає повагу до рішення, достовірну інформацію та допомогу в упорядкуванні конкретних завдань. Примушування до докладних емоційних розповідей у момент небезпеки може додавати навантаження.
Що підтримує до від’їзду
Коли це безпечно та реально здійсненно, значення мають простий план зв’язку, доступ до документів і необхідних ліків, інформація про маршрут, узгодження дій щодо дітей та людей, які потребують догляду. Планування може підвищувати практичну передбачуваність, але не усуває небезпеку й не гарантує емоційного спокою.
Для дитини особливо важливо знати, хто залишатиметься поряд, куди родина прямує настільки, наскільки це відомо, і що від неї не вимагається відповідати за рішення дорослих. Пояснення мають відповідати віку, бути правдивими і короткими. Коли маршрут змінюється, дорослі можуть повідомити про нові обставини без обіцянок, які не здатні виконати.
Другий етап: дорога, транзит та евакуація
Чому сама дорога стає окремим джерелом стресу
Переміщення може включати багатогодинні очікування, переповнений транспорт, відсутність сну, обмежений доступ до води та їжі, труднощі з гігієною, переривання медичної допомоги, розлуку або втрату зв’язку. Ризики залежать від маршруту, рівня безпеки, наявності супроводу і здатності отримати допомогу. ВООЗ пов’язує умови дороги з ризиками для фізичного здоров’я, а також із перебоями в доступі до лікування.
У дорозі людина часто діє в режимі короткого горизонту: знайти транспорт, дістатися наступної зупинки, подбати про дитину, забезпечити нічліг. За таких обставин зовнішня зібраність може співіснувати зі значним напруженням. Інші люди можуть плакати, завмирати, дратуватися або потребувати повторного пояснення інформації. Поведінка під час евакуації не визначає подальший діагноз і не є тестом сили характеру.
Практичні потреби важливі для психологічної стабілізації
У небезпечних або нестабільних умовах перші завдання — фізична безпека, базові потреби, зрозуміла перевірена інформація, захист від насильства, доступ до медичної допомоги та зв’язок із близькими. Психологічна допомога повинна враховувати ці потреби й взаємодіяти з іншими службами.
Настанови Міжвідомчого постійного комітету (IASC) передбачають багаторівневу підтримку: безпечні базові послуги, допомогу сім’ї та спільноти, цілеспрямовану підтримку окремих людей і спеціалізовану допомогу за необхідності. Така модель допомагає зрозуміти, чому забезпечення житла, захисту, доступного навчання й медичних послуг має психологічне значення.
Психологічна перша допомога під час переміщення
Психологічна перша допомога — це людяна, спокійна та практична підтримка після кризових подій. Посібник ВООЗ, War Trauma Foundation і World Vision пропонує орієнтуватися на уважне спостереження за потребами, вислуховування без тиску та сприяння доступу до допомоги й соціальних зв’язків.
Людині можна запропонувати місце для відпочинку, воду, допомогу зі зв’язком, уточнення інформації або супровід до відповідної служби. Варто назватися, отримати згоду на допомогу, поважати приватність, запитати про невідкладні потреби і дати можливість обирати між доступними варіантами. Не слід вимагати детального переказу пережитого, примусово проводити психологічний розбір події чи обіцяти повну безпеку там, де її ще немає.
Психологічна перша допомога не замінює медичного оцінювання, лікування, спеціалізованої психотерапії або служб захисту. Коли людина дезорієнтована, має гострий медичний стан, перебуває під загрозою насильства чи не здатна подбати про базову безпеку, необхідна відповідна невідкладна підтримка.
Розлука та вразливість у дорозі
Діти без супроводу, люди з інвалідністю, вагітні, люди зі значними хронічними захворюваннями, літні люди та ті, хто втратив контакт із родиною, можуть потребувати додаткових умов доступності й захисту. Вразливість створюється не лише індивідуальними особливостями, а й організацією середовища: доступністю транспорту, інформації, супроводу, харчування, медичних і соціальних послуг.
Для дитини важлива передбачувана присутність безпечного дорослого. Якщо родина розділилася, корисно зберігати доступні канали спілкування та пояснювати, що відомо про подальші кроки. Підліткам потрібні також приватність, можливість ставити запитання, контакт з однолітками та участь у посильних рішеннях. Ці принципи узгоджуються з оглядами Fazel та співавторів і Reed та співавторів про чинники ризику й захисту дітей у переміщенні.
Третій етап: перші дні після прибуття
Відносна безпека і нові невідкладні завдання
Прибуття в інше місто або країну може приносити полегшення, але одночасно людина стикається з практичними питаннями: де житиме родина, як продовжити лікування, як отримувати достовірну інформацію, де навчатися дитині, як відновити дохід і зв’язок із близькими. Перші дні можуть минати в тимчасовому прихистку, центрі приймання, у знайомих або в незнайомій громаді.
Безпека не відновлює автоматично сон, самопочуття і відчуття контролю. Після прибуття людина може вперше помітити втому, плаксивість або смуток, які були менш помітними під час термінових дій. Водночас у декого стан поліпшується відразу після зменшення загрози. Жодна з цих траєкторій не є обов’язковою чи універсальною.
Інформаційне перевантаження й орієнтація
Нові правила, установи, мова, транспорт і соціальне середовище потребують значних когнітивних зусиль. Коли інформація подається хаотично, людина може губитися навіть у звичних завданнях. Помічним є зрозумілий перелік першочергових кроків, короткі письмові інструкції, переклад, доступна комунікація та можливість повторно поставити запитання.
Організації й приймаючі громади можуть зменшувати навантаження через узгоджену інформацію, повагу до приватності та доступні маршрути до послуг. У глобальному огляді ВООЗ 2023 року орієнтація в системах охорони здоров’я і соціальної підтримки розглядається як один із центральних аспектів психічного благополуччя біженців і мігрантів.
Четверта практична фаза: життя після першого облаштування
Модель із трьох етапів залишається корисною, однак період після прибуття доцільно розрізняти на перші дні й тривалішу адаптацію. Після розв’язання найгостріших питань можуть загострюватися проблеми тимчасового житла, працевлаштування, навчання, дискримінації, самотності, невизначеного правового становища й вимушеної розлуки. Іноді нове місце стає стабільною домівкою, іноді переміщення повторюється.
Систематичний огляд Bogic, Njoku і Priebe виявив, що труднощі психічного здоров’я можуть зберігатися і через роки після вимушеного виїзду, а їхні кореляти включають соціально-економічні та постміграційні обставини. Це підкреслює важливість довготривалих умов життя і доступу до допомоги.
Соціальні зв’язки, ідентичність і належність
Після переміщення людина перебудовує мережу підтримки: підтримує стосунки на відстані, знайомиться з місцевими людьми, шукає спільноти, відновлює професійні та сімейні ролі. Збереження зв’язків із домом може поєднуватися з участю в житті нового середовища. Для когось важливішими стають мовні та культурні практики, для когось — робота, взаємодопомога або доступ до освіти.
Ширші процеси адаптації та культурної належності розглянуто в матеріалі «Психологія міграції: адаптація, ідентичність, втрати та належність». У цій статті акцент залишається на тому, як змінюються завдання протягом вимушеного переміщення.
Коли повернення залишається відкритим питанням
Частина людей планує повернення, інші будують життя в новому місці або зберігають кілька можливих сценаріїв. Невизначеність щодо безпеки, житла, родини, роботи та тривалості війни може ускладнювати довгострокові рішення. Важливо дозволяти людині планувати поточне життя без вимоги негайно визначити остаточне місце проживання.
Повернення теж передбачає адаптацію: середовище, близькі люди, житлові й соціальні умови могли змінитися. Так само повторне переміщення здатне повернути частину першочергових завдань попередніх фаз. Розгляд життя як безперервного процесу краще відображає ці обставини, ніж очікування одного остаточного «завершення адаптації».
Як змінюються психологічні потреби на різних етапах
До виїзду: безпека та можливість ухвалювати рішення
Найважливіші завдання — отримати достовірні відомості про загрозу, зрозуміти доступні варіанти, організувати необхідні ресурси й домовитися про зв’язок. Підтримка має враховувати реальні обмеження, а також право людини на посильний вибір.
У дорозі: базові потреби, захист і зв’язок
Першочерговими стають безпека, їжа, вода, відпочинок, медична допомога, захист дітей, доступна інформація й контакт із близькими. Психосоціальна підтримка на цьому етапі переважно коротка, практична, ненав’язлива й узгоджена з гуманітарною допомогою.
Після прибуття: стабільність і відновлення участі в житті
Зростає значення тривалого житла, безперервної медичної допомоги, доступу до освіти та праці, соціальних зв’язків і участі в рішеннях громади. Людині може бути потрібна спеціалізована допомога для окремих симптомів, але також необхідні соціальні умови, які зменшують постійне навантаження.
Цю послідовність варто використовувати як орієнтир для організації послуг, а не як прогноз емоцій людини. Узгоджені системи підтримки, що враховують потреби на всьому шляху, описані у Всесвітній доповіді ВООЗ 2022 року та моніторинговій доповіді ВООЗ 2026 року.
Які психологічні реакції можливі протягом переміщення
Поширені реакції на загрозу та різкі зміни життя можуть включати страх, сум, злість, настороженість, труднощі зі сном, втому, зниження концентрації, емоційне заціпеніння, відчуття втрати опори або непевності щодо майбутнього. Прояви можуть змінюватися залежно від навантаження, підтримки й умов життя. Наявність цих переживань сама собою не встановлює діагнозу.
Психічні розлади, зокрема депресивні, тривожні та посттравматичний стресовий розлад, діагностують за клінічними критеріями з урахуванням тривалості, вираженості, порушення повсякденного функціонування та інших можливих причин симптомів. Метааналіз Steel та співавторів показав значну неоднорідність оцінок поширеності ПТСР і депресії серед людей, які пережили масові конфлікти й переміщення; на оцінки впливали і методи досліджень, і характер пережитих подій.
Психологічна травма та ПТСР становлять окрему клінічну тему. Детальніше про наукові розрізнення дивіться статтю «Психологічна травма: що це таке і чому не кожна важка подія стає травмою», а про доступні форми підтримки — «Психологічна допомога: що це, види, коли потрібна і до кого звертатися».
Діти й підлітки: як фази переміщення впливають на розвиток
На кожному етапі дитячі потреби поєднують безпеку, стабільний контакт із турботливими дорослими, можливість гри, навчання, відпочинку та спілкування з однолітками. Маленька дитина може проявляти дистрес через зміни сну, чіпляння до близького дорослого, страх розлуки або повернення до раніше подоланих способів поведінки. У підлітка значну роль відіграють автономія, приватність, друзі, навчальні перспективи та відчуття належності.
Зміна школи й мови навчання, розрив соціальних контактів і відсутність звичного розпорядку можуть створювати труднощі після прибуття, навіть якщо безпосередня загроза зменшилася. Доступ до безпечної освіти, підтримувальних дорослих і соціального середовища є важливими умовами. Огляди Fazel та співавторів та Reed та співавторів описують насильство як суттєвий фактор ризику, а стабільність облаштування і соціальну підтримку — як захисні чинники.
Дорослі можуть допомагати через повторювані щоденні орієнтири, доступну інформацію, право дитини ставити запитання, підтримку контакту з друзями й родичами та своєчасне звернення до фахівців, коли труднощі істотно порушують навчання, сон, взаємодію чи безпеку. Допомога дитині включає й підтримку дорослих, які про неї піклуються.
Люди, які потребують додаткової підтримки
Психосоціальні потреби можуть бути особливо складними, коли переміщення збігається з вагітністю, післяпологовим періодом, інвалідністю, лікуванням хронічного захворювання, доглядом за залежним членом сім’ї або відсутністю безпечного супроводу. У цих ситуаціях важливими є доступність інформації, транспорту, житла, медичної допомоги, підтримувальних мереж і захист від насильства.
Юридичний статус — внутрішньо переміщена особа, біженець, шукач притулку чи людина з тимчасовим захистом — впливає на доступні процедури та послуги в конкретній державі. Сам статус не є психологічним діагнозом. Правові права, умови реєстрації та адміністративні процедури перевіряють у чинних офіційних джерелах відповідної країни, оскільки вони можуть змінюватися.
Що допомагає на всьому шляху вимушеного переміщення
Психологічну підтримку доцільно будувати навколо реальних потреб та ресурсів. До основних напрямів належать безпека і базові умови життя, можливість підтримувати близькі стосунки, зрозуміла інформація, доступність медичної допомоги, навчання та роботи, зменшення дискримінації й участь самої людини в рішеннях, які її стосуються.
У рекомендаціях IASC психосоціальна підтримка інтегрована в різні сектори гуманітарної відповіді. Для спеціалістів це означає координацію з соціальними, освітніми, медичними й захисними службами; для близьких — спокійну практичну допомогу та повагу до вибору; для громад — доступні безпечні сервіси й можливості взаємодії.
Потреби можуть змінюватися щотижня. Корисно періодично запитувати людину, що саме найбільше ускладнює її життя тепер, які питання потребують негайного вирішення, що вже працює і на кого вона може спертися. Так підтримка залишається відповідною до поточного етапу, а не до уявного стандартного сценарію переселення.
Коли потрібна професійна допомога
Приводом для професійної оцінки можуть бути стійкі або наростаючі труднощі зі сном, виражена тривога чи пригніченість, повторні нав’язливі спогади, постійне уникання звичних справ, значне погіршення здатності доглядати за собою чи дітьми, проблемне вживання алкоголю або інших речовин, а також погіршення стану вже наявного психічного розладу. Важливі тривалість симптомів, їхній вплив на життя й медичний контекст.
Якщо виникає безпосередня небезпека для життя, загроза самоушкодження, виражена дезорієнтація, гострі медичні симптоми або небезпека насильства, потрібне термінове звернення до місцевих екстрених чи спеціалізованих служб. Під час перебування за кордоном маршрути невідкладної допомоги визначаються місцевою системою.
Психологічні скринінги можуть допомагати виявляти потребу в подальшій оцінці, але показник опитувальника не дорівнює діагнозу. Сама наявність статусу ВПО або біженця також не є підставою автоматично призначати лікування. Про модель підтримки в гуманітарних умовах докладніше — у статті «Психічне здоров’я та психосоціальна підтримка (ПЗПСП): що це і як працює».
Що підтверджено дослідженнями, а що залишається відкритим
Є переконливі підстави враховувати накопичення несприятливих обставин і подій на різних відтинках вимушеного переміщення. Метааналізи Porter і Haslam та Steel та співавторів підтверджують зв’язок між низкою перед- і постміграційних чинників, травматичним досвідом і показниками психічного здоров’я. Водночас асоціації у спостережних дослідженнях самі собою не доводять причинності для окремої людини.
Якість доказів неоднакова між країнами, групами й періодами. Частина досліджень спирається на самооцінку симптомів, має неповне охоплення людей у дорозі або не відстежує учасників упродовж багатьох років. Глобальний дослідницький порядок денний ВООЗ наголошує на потребі в якісніших даних про здоров’я, міграцію й переміщення. Тому три фази є корисною рамкою для розуміння шляху та планування допомоги, але не підставою прогнозувати симптоми за календарем.
Поширені запитання
Чи кожна людина проходить однакові три психологічні стадії?
Ні. Поділ на періоди до виїзду, у дорозі та після прибуття описує зміну обставин і завдань. Це не стандартизована схема емоційних стадій. Досвід залежить від загроз, сімейних умов, ресурсів і подальшого середовища.
Чому після приїзду в безпечне місце іноді стає психологічно важче?
Після зменшення безпосередньої небезпеки можуть ставати помітнішими виснаження й емоції, а водночас виникають нові вимоги: житло, гроші, мова, робота та розлука. У інших людей самопочуття швидко поліпшується. Обидві траєкторії можливі.
Чи означає переїзд під час війни, що в людини розвинеться ПТСР?
Ні. Потенційно травматичні події підвищують ризик окремих розладів, але діагноз потребує клінічної оцінки. Значення мають симптоми, тривалість, функціонування та інші обставини.
Як допомогти дитині в дорозі?
Передусім забезпечувати безпеку, контакт із надійним дорослим, доступ до води, їжі, відпочинку й зрозумілої інформації. Пояснювати події відповідно до віку, не примушувати розповідати про страшне, підтримувати зв’язок із близькими, якщо це можливо.
Коли починається адаптація після переміщення?
Певні адаптаційні дії починаються ще до виїзду та тривають у дорозі. Після прибуття вони стають помітними в облаштуванні повсякденного життя. Універсального строку завершення адаптації немає.
Чи може повторний переїзд повернути попередні переживання?
Так. Повторне переміщення може знову актуалізувати завдання безпеки, дороги, розлуки й облаштування. Водночас попередній досвід, соціальні зв’язки й доступні ресурси можуть допомагати організовувати наступний переїзд.
Висновок
Вимушене переміщення — це послідовність змін середовища й життєвих завдань, вплив яких може накопичуватися. До виїзду головними стають рішення в умовах загрози, у дорозі — захист і базові потреби, після прибуття — стабільність, зв’язки, участь у житті та доступ до послуг. Емоційні реакції кожної людини формуються в конкретних обставинах і змінюються зі зміною цих обставин.
Найбільш обґрунтована підтримка поєднує практичну допомогу, безпечні людські стосунки, доступні соціальні й медичні послуги та професійну клінічну допомогу там, де вона потрібна. Такий підхід узгоджується з доказовим оглядом ВООЗ і міжвідомчими стандартами допомоги в гуманітарних умовах.
Пов’язані статті
Джерела
Bogic, M., Njoku, A., & Priebe, S. (2015). Long-term mental health of war-refugees: a systematic literature review. BMC International Health and Human Rights, 15, 29. DOI.
Fazel, M., Reed, R. V., Panter-Brick, C., & Stein, A. (2012). Mental health of displaced and refugee children resettled in high-income countries: risk and protective factors. The Lancet, 379, 266–282. DOI.
Inter-Agency Standing Committee. (2007). Guidelines on Mental Health and Psychosocial Support in Emergency Settings. ВООЗ.
Porter, M., & Haslam, N. (2005). Predisplacement and postdisplacement factors associated with mental health of refugees and internally displaced persons: a meta-analysis. JAMA, 294, 602–612. DOI.
Reed, R. V., Fazel, M., Jones, L., Panter-Brick, C., & Stein, A. (2012). Mental health of displaced and refugee children resettled in low-income and middle-income countries: risk and protective factors. The Lancet, 379, 250–265. DOI.
Steel, Z., Chey, T., Silove, D., Marnane, C., Bryant, R. A., & van Ommeren, M. (2009). Association of torture and other potentially traumatic events with mental health outcomes among populations exposed to mass conflict and displacement: a systematic review and meta-analysis. JAMA, 302, 537–549. DOI.
World Health Organization, War Trauma Foundation, & World Vision International. (2011). Psychological first aid: Guide for field workers. ВООЗ.
World Health Organization. (2022). World report on the health of refugees and migrants. ВООЗ.
World Health Organization. (2023). Mental health of refugees and migrants: risk and protective factors and access to care. ВООЗ.
World Health Organization. (2023). Global research agenda on health, migration and displacement. ВООЗ.
World Health Organization. (2026). World report on promoting the health of refugees and migrants: Monitoring progress on the WHO global action plan. ВООЗ.