Експерименти Еббінгауза з пам’яттю: історія методу і результатів
Український психологічний ХАБ · 12 жовтня 2026 року · Редакційна політика
Експерименти Германа Еббінгауза з пам’яттю належать до ранніх систематичних кількісних досліджень навчання та забування. У 1879–1880 роках дослідник багаторазово вивчав складені ним послідовності складів, потім знову заучував ті самі ряди через визначені проміжки часу та порівнював обсяг потрібної роботи. Він досліджував також вплив довжини рядів, кількості повторень і навчання в послідовні дні. Результати опублікував 1885 року в монографії Über das Gedächtnis. Untersuchungen zur experimentellen Psychologie.
Принципово важливе уточнення: відсотки знаменитої кривої Еббінгауза позначають заощадження під час повторного заучування, а не частку слів, які людина дослівно пам’ятає. Ця різниця визначає історичний зміст досліду, межі його висновків і коректне сучасне застосування. Основний результат пізніше одержав підтримку в спеціальній реплікації Murre і Dros (2015).
Як виникла ідея вимірювати пам’ять
У другій половині XIX століття психологія активно розвивала експериментальні та кількісні методи. Психофізика вивчала зв’язки між стимулом і відчуттям, лабораторні дослідження вимірювали час реакції та особливості сприймання. Складніші пізнавальні процеси, зокрема пам’ять, ставили нове запитання: як перетворити мінливі особисті спогади на матеріал для повторюваного дослідження?
Еббінгауз прагнув наблизитися до відповіді через стандартизацію завдання. Замість пригадування випадкових життєвих подій він створював відносно подібні за формою набори стимулів і повторював процедуру за заздалегідь визначених умов. В авторській передмові 1885 року він окреслив намір експериментально вивчати засвоєння, збереження, асоціації та відтворення.
Його історичний внесок зрозумілий у загальному розвитку дисципліни, який висвітлюють статті Історія психології, Хронологія історії психології та Класичні експерименти психології. Пам’ять поступово стала предметом контрольованого вимірювання, а не тільки філософських міркувань.
Книга 1885 року й ранній рукопис 1880 року
Назва першого видання — Über das Gedächtnis. Untersuchungen zur experimentellen Psychologie, «Про пам’ять. Дослідження з експериментальної психології». Книжка вийшла в Лейпцигу у видавництві Duncker & Humblot 1885 року. Її бібліографічні відомості та примірник у вільному доступі підтверджені каталогом Бібліотеки Конгресу США.
Англійський переклад Memory: A Contribution to Experimental Psychology підготували Генрі А. Ругер і Клара Е. Буссеніус; його видано 1913 року в Teachers College, Columbia University. Університетський архів класичних праць містить текст перекладу за розділами. Для перевірки дат потрібно відокремлювати 1885 рік німецької публікації від 1913 року англомовного перекладу.
Серія експериментів із забування належала до 1879–1880 років. Окремий ранній рукопис Еббінгауза, підготовлений 1880 року для габілітації, був критично опрацьований та перевиданий у 1983 році. Його разом із пізнішою книгою використовували сучасні дослідники під час реконструкції первинної процедури. Тому історія досліду включає експериментування, первинний рукопис, друковану монографію та пізніші наукові прочитання.
Яким було головне дослідницьке запитання
Еббінгауз хотів з’ясувати, як змінюється збережений ефект початкового навчання, коли між заучуванням і перевіркою минає час. У нього не було прямого приладу для вимірювання внутрішнього «сліду пам’яті». Натомість можна було виміряти, скільки зусиль потрібно для того, щоб матеріал знову став доступним для правильного відтворення.
Звідси виникло операційне визначення: вплив минулого навчання оцінюється за різницею між роботою першого й повторного заучування. Поряд із часовими інтервалами вчений вивчав, як кількість повторень, розмір ряду та порядок складів змінюють цей показник. Різні групи експериментів стали окремими розділами монографії.
Навіщо знадобилися беззмістовні склади
Звичайні слова мають значення, зв’язки з попереднім досвідом та емоційні асоціації. Вірш може легко запам’ятовуватися через образність, ритм або знайомі конструкції. Щоб зменшити частину таких відмінностей між завданнями, Еббінгауз утворював комбінації звуків переважно за схемою «приголосний — голосний — приголосний».
У розділі III він повідомляє приблизно про 2300 таких складів, які комбінував у ряди різної довжини. Використовував випадковий добір, намагався уникати деяких безпосередніх повторень схожих звуків і з часом змінював ці правила. Матеріал дозволяв конструювати численні послідовності для однотипного завдання.
Проте «беззмістовний» не означає «позбавлений усіх асоціацій». Автор сам визнавав, що комбінації літер суттєво відрізняються за складністю і можуть породжувати знайомі звукові поєднання, пов’язані з рідною мовою. Крім того, читання й промовляння складових залучали зір, слух та рухи мовлення. Стимули були відносно контрольованими, але не психологічно тотожними.
До остаточного вибору такого матеріалу Еббінгауз пробував числа, тони та вірші. Порівняльні дослідження з поезією, зокрема фрагментами «Дон Жуана» Байрона, увійшли і в пізніші експерименти. Ця обставина важлива для історичної точності: його програма досліджувала ширший матеріал, ніж один набір штучних складів.
Як проводилися випробування
Учасником описаних класичних випробувань був переважно сам дослідник. Він читав ряди від початку до кінця, повторював їх із приблизно сталим ритмом та намагався правильно відтворити послідовність. Для досліду із забуванням основною одиницею був ряд із 13 складів. Зупинка навчання визначалася успішним відтворенням за встановленим критерієм.
У первинному описі методики згадується темп 150 ударів за хвилину, приблизно 0,4 секунди на склад. Автор прагнув утримувати подібні умови: послідовність читання, паузи для записів, рівень відволікання, час доби й навантаження перед дослідженням. Він також намагався не застосовувати довільних мнемонічних прийомів.
Контроль був частковим. Людина не може місяцями підтримувати абсолютно однаковий стан бадьорості, уваги або мотивації. Еббінгауз описав ці обмеження й намагався збільшувати кількість спостережень, щоб зменшити випадкову мінливість. Так виник один із характерних принципів ранньої експериментальної психології: процедурна дисципліна поєднується з аналізом джерел похибок.
Метод заощадження: як отримували показник пам’яті
Метод заощадження, або економії під час повторного заучування, зіставляє час початкового засвоєння та час повторного навчання до однакового критерію. Якщо перше навчання потребувало 100 одиниць часу, а повторне — 60, економія становить 40 одиниць, тобто 40 % початкових витрат.
У спрощеному вигляді це можна записати так: S = (T₁ − T₂) / T₁ × 100 %, де T₁ — первинна робота, T₂ — робота на повторне засвоєння. Це навчальне пояснення принципу. У справжніх обчисленнях автор додатково коригував окремі складники часу, зокрема віднімав оцінку часу для безпомилкового відтворення. Деталі й позначення подано у розділі VII монографії.
Сутність методу полягає в тому, що попереднє навчання може помітно скорочувати повторне навіть тоді, коли людина вже не здатна без підказки відтворити весь ряд. Так залишкова дія досвіду набуває вимірюваної форми. Саме цю властивість Еббінгауз використовував для побудови часової залежності.
Показник заощадження не дорівнює відсотку правильних відповідей. Економія 40 % не означає, що запам’яталося рівно 40 % складів. Вільне пригадування, упізнавання, правильність відповіді та швидкість повторного навчання вимірюють пов’язані, але відмінні прояви пам’яті. Підміна одного іншим є головною помилкою багатьох популярних інтерпретацій.
Коли і з якими інтервалами досліджували забування
За описом розділу VII, основна серія 1879–1880 років складалася зі 163 подвійних випробувань. Зазвичай кожне охоплювало вивчення восьми рядів по 13 складів і повторне заучування, хоча частина випробувань включала шість рядів. Цей масштаб важливо зберігати в історичному описі: він свідчить про численні повторення в межах одного учасника.
Еббінгауз досліджував затримки приблизно в третину години, одну годину, дев’ять годин, добу, дві доби, шість діб і 31 добу. У його матеріалах і пізніших реконструкціях наявні уточнення коротких проміжків — приблизно 19, 63 та 525 хвилин. Тому напис «20 хвилин» на сучасному графіку зазвичай є округленням, а не дослівною вказівкою точного часу кожного спостереження.
На відміну від прямого тесту кількості правильних складів, після кожної затримки дослідник знову доводив ряд до критерію відтворення та обчислював заощадження. Саме ці усереднені результати й визначали точки класичної кривої.
Класичні числові результати
Головна закономірність полягала у швидкому початковому зниженні заощадження з подальшим уповільненням спаду. У відомих переказах первинних даних наводять приблизно 58 % заощадження після 19 хвилин, 44 % після години, 36 % після дев’яти годин, 33,7 % через добу, 27,8 % через дві доби, 25,4 % через шість діб та близько 21 % через 31 добу. Це історичні наближені значення для визначеної методики.
У розділі з результатами Еббінгауз пояснював, що через годину повторне відтворення вимагало приблизно половини початкової праці; через місяць певна частина післядії навчання все ще зберігалася. Спостереження показували, що відсутність негайного успішного відтворення не означає зникнення всього впливу попередньої практики.
Однак між окремими часовими точками були нерівності, які автор прямо визнавав. Він звернув увагу на незвично високе добове значення та можливі випадкові впливи. Важливо не згладжувати цю частину історії задля красивої ілюстрації: первинна серія містила варіативність, корекції та самокритичні оцінки.
Що насправді означає крива забування
Крива Еббінгауза показує зв’язок між часом після початкового заучування та величиною економії під час повторного. Умовно кажучи, горизонтальна вісь — затримка, вертикальна — заощадження. В історичному досліді швидший спад відбувався раніше, повільніший — у довших проміжках.
Еббінгауз запропонував наближену математичну функцію з логарифмом часу, яка описувала сім часових значень. Він наголошував, що формула підсумовує вже отримані результати й не претендує сама собою на загальний закон для всіх людей. Пізніше дослідники використовували різні математичні моделі — степеневі, експоненційні та їхні модифікації. Для наукового висновку важливо розглядати якість підгонки, характер даних та критерій вимірювання.
Твердження, що «людина втрачає 70 % будь-яких знань за добу», не випливає з первинного досліду. По-перше, йшлося про економію повторного навчання. По-друге, матеріалом були спеціально сконструйовані ряди. По-третє, досліди проводила одна людина. По-четверте, форма спадання залежить від способу початкового засвоєння і від того, що саме тестують.
Чи був час єдиною причиною забування
Між двома заняттями людина продовжує жити, сприймати інформацію, працювати та спати. Отже, збільшення інтервалу після навчання супроводжується зміною інших умов. Еббінгауз помічав відмінності між ранковою та вечірньою працездатністю й обговорював вплив втоми на результати, особливо для інтервалів близько однієї та дев’яти годин.
У його розрахунках присутні поправки, покликані зробити результати порівнянними. Автор водночас визнавав, що точності для деяких таких поправок бракує. Саме тому значення кривої мають розглядатися як результати конкретних спостережень із визначеними умовами, а не ізольований вимір чистого впливу фізичного часу.
Наступні наукові програми досліджували інтерференцію: як нова діяльність після засвоєння впливає на пізніше відтворення. В історії цього напряму помітне місце посідають досліди Мюллера та Пільцекера 1900 року. Історико-науковий огляд проблеми ретроактивної інтерференції показує, як цю тему розвивали у XX та XXI століттях.
Як довжина ряду змінювала навчання
Еббінгауз окремо досліджував залежність швидкості заучування від довжини послідовності. Очевидно, що більша кількість елементів потребує більше часу для одного прочитання. Але збільшення довжини також може вимагати непропорційно більше повторень для правильного відтворення всієї послідовності.
У розділі V подано порівняння рядів різної довжини. Дослідник використовував час і число повторень, потрібних для досягнення встановленого критерію. Він звертав увагу на значні коливання окремих значень, які не зникали навіть за відносно однорідного матеріалу.
Довші ряди часто потребували більшого обсягу первинної практики. Це впливало і на подальшу стійкість засвоєння. Порівнювати результати після затримки без урахування початкового навантаження було б методологічною помилкою. Цей зв’язок між труднощами навчання та збереженням становив частину дослідницької проблеми автора.
Кількість повторень і післядія навчання
У розділі VI Еббінгауз описав 70 подвійних випробувань із шістьма рядами по 16 складів. Для початкового навчання він задавав серії повторень — 8, 16, 24, 32, 42, 53 і 64 рази, а приблизно через добу оцінював, скільки праці знадобиться для відновлення критерію засвоєння.
Так він досліджував, як додаткова практика змінює стійкість результату. Особливо цікаво, що наслідки повторень можуть проявлятися пізніше, навіть коли в момент навчання людина вже здатна правильно відтворити ряд. Це історичне підґрунтя наступних робіт про інтенсивність навчання та додаткову практику.
Проте вихідні числа не означають, що кожному учневі потрібні саме 42 чи 64 повторення. Залежність визначається матеріалом, критерієм, загальним навантаженням і запланованим інтервалом до перевірки. Історичний експеримент показав можливість виміряти та порівнювати ефекти практики.
Розподілене навчання в різні дні
Еббінгауз проводив також повторне заучування на послідовних днях. У розділі VIII описано, зокрема, ряди з 12, 24 та 36 складів і певні віршовані уривки. Матеріал повертали до критерію відтворення через добові інтервали, спостерігаючи, як змінюється необхідна кількість роботи.
У власному числовому зіставленні дослідник дійшов висновку, що приблизно 38 повторень, розподілених між попередніми днями, могли дати подібний результат до 68 повторень за день до перевірки. Він трактував це як свідчення користі певного розподілу практики в конкретних умовах. Такий результат став важливою частиною історії досліджень інтервального повторення.
Сучасний метааналіз Cepeda та співавторів (2006) охопив 839 оцінок ефекту в 317 експериментах із 184 публікацій. Він виявив, що перевага розподіленої практики та найбільш корисний проміжок між заняттями залежать також від того, через який час відбудеться підсумкова перевірка. Це вагоміші підстави для практичних рекомендацій, ніж одиничні історичні числа.
Що досліджували в асоціативних зв’язках
Дев’ятий розділ книжки присвячений впливу порядку елементів ряду та зв’язків між ними. Еббінгауз аналізував, як уже сформовані асоціації можуть позначатися на опануванні нових поєднань. Це розширювало його програму від часової зміни показників до дослідження організації матеріалу в пам’яті.
Оригінальний розділ IX дозволяє відокремити його тодішні припущення від значно пізніших теорій серійного відтворення й механізмів пам’яті. Історія не зводиться до одного «відкриття»: подальші школи розвивали та перевіряли споріднені питання за нових методів.
Реплікація кривої через 135 років
У 2015 році Яап Мюрре та Йорі Дрос опублікували в журналі PLOS ONE Replication and Analysis of Ebbinghaus’ Forgetting Curve. Вони реконструювали ключові елементи процедури, зокрема ряди складів, повторне заучування, часові затримки й показник заощадження.
В одному досліді учасник присвятив заучуванню та повторному навчанню близько 70 годин. Інтервали охоплювали приблизно 20 хвилин, годину, дев’ять годин, одну, дві, шість та 31 добу. Результати в цілому були подібними до історичних даних Еббінгауза й підтримали відтворюваність головного малюнка спадання показника.
Дослідники також проаналізували вплив серійної позиції й математичні функції, які описують результати. Вони припустили, що крива може мати особливість поблизу добового інтервалу, а не бути ідеально плавною лінією. Реплікація таким чином одночасно підтвердила історичну закономірність і уточнила її трактування.
Один учасник у точній реплікації дає змогу відтворити складну процедуру за подібних умов. Але з такого дизайну не можна вивести параметри всіх людей. Для загальних висновків потрібні незалежні дослідження з іншими учасниками, мовами, стимулами, критеріями та часовими проміжками. Це важливе розрізнення між внутрішньою відтворюваністю та зовнішньою валідністю.
Чим ці експерименти залишаються сильними
Еббінгауз чітко описав стимульний матеріал, критерій завершення навчання, кількісний показник і способи повторення. Він розумів, що окремі вимірювання містять помилки, тому проводив численні випробування й намагався контролювати умови. Такий підхід став одним зі зразків експериментальної культури психології.
Його метод дозволив вимірювати вплив досвіду поза прямим усвідомленим відтворенням. Людина може не пригадати ряд повністю й водночас швидше опанувати його вдруге. Це спостереження має самостійне методологічне значення, бо пов’язує поняття з процедурою перевірки.
У передмові автор відкрито визнав індивідуальну природу власних чисел і потребу наступних порівнянь з іншими людьми. Це істотна частина історичного результату. Критична оцінка спадщини повинна зберігати і його досягнення, і сформульовані ним самим межі.
Основні обмеження історичної процедури
По-перше, основний учасник був один. Велика кількість випробувань зменшує частину випадкових коливань у межах одного дослідника, але не описує відмінності між людьми. По-друге, матеріал складався переважно зі штучних рядів, які суттєво відрізняються від засвоєння понять, фахових умінь та автобіографічних подій.
По-третє, процедури були пов’язані з читанням уголос, фіксованим порядком, часовим режимом та дуже конкретним критерієм відтворення. Інші завдання можуть давати інші криві. По-четверте, після початкового навчання змінювалися сон, діяльність, контекст і стан уваги; часовий інтервал не був незалежним від цих чинників.
По-п’яте, операційний показник вимірював економію повторного навчання. Сучасні тести вільного пригадування, впізнавання або перенесення знань мають іншу конструкцію. Для клінічних суджень про конкретну людину ці історичні цифри непридатні як норматив або діагностичний критерій.
Як сучасна психологія пояснює забування
Сучасні дослідники розглядають вплив інтерференції, умов кодування, доступності підказок, консолідації та відтворення. Сам факт падіння заощадження з часом не визначає єдиного механізму процесу. Щоб установити причину, потрібно змінювати окремі умови та зіставляти альтернативні пояснення.
Пізніші експерименти з інтерференції показали, що навчання іншого матеріалу або розумова діяльність між першою спробою і перевіркою можуть змінити результат. Огляд у Cortex розглядає історичні ідеї Мюллера й Пільцекера у зв’язку з пізнішими дослідженнями. Водночас сучасна наука про пам’ять має власну широку доказову базу і не вміщується у формулу Еббінгауза.
Практичне значення для навчання
Для тривалого збереження знань корисно повертатися до матеріалу через інтервали, перевіряти власне пригадування і працювати з помилками. Підбір інтервалів залежить від складності теми, початкового рівня знань та запланованої дати використання. Це узгоджується з результатами сучасних експериментів і метааналізів розподіленої практики.
Окремий доказовий напрям — практикування пригадування. Roediger і Karpicke (2006) показали, що спроби відтворювати вивчений текст здатні краще підтримувати довготривале збереження, ніж додаткове перечитування, хоча результат залежить від затримки до тесту. Цю сучасну літературу варто чітко відокремлювати від безпосередніх висновків Еббінгауза.
Крива забування не задає для всіх універсального графіка «повтори рівно через 20 хвилин, добу й тиждень». Вона ілюструє важливість часової організації навчання, а сучасні дослідження допомагають добирати способи практики з урахуванням конкретних цілей.
Історичні міфи та некоректні перекази
Поширене твердження про фіксовану втрату 70 % інформації за добу виникає з підміни показника заощадження відсотком свідомо збережених знань. Це різні величини. Числа з досліду однієї людини не встановлюють норматив для навчання мов, професійних навичок чи будь-якого навчального матеріалу.
Інше спрощення стверджує, що беззмістовні склади були абсолютно вільними від асоціацій. Сам автор писав про різну легкість їх засвоєння і роль звукових поєднань. Відносна стандартизація матеріалу була методологічною перевагою; повна однаковість стимулів залишалася недосяжною.
Також помилково називати дослідження остаточним доказом однієї універсальної формули забування. Еббінгауз сам трактував свою математичну залежність як стислий опис обмеженої серії. Наступна реплікація й сучасна методологія підтверджують значення спостереження та водночас розвивають нові пояснення.
Нарешті, немає підстав стверджувати, що всі сучасні прийоми навчання було безпосередньо розроблено самим Еббінгаузом. Розподілені повторення, практика пригадування та сучасні алгоритми інтервального навчання мають власні історії й різну доказову основу. Докладніше про принципи історичної перевірки розповідає стаття Міфи історії психології.
Чому це важливо для історії психології
Експерименти Еббінгауза стали одним з орієнтирів для переходу від загальних міркувань про пам’ять до операційних визначень, повторюваних процедур і кількісних співвідношень. Вони демонструють, як у XIX столітті дослідники навчалися поєднувати контроль умов із систематичною реєстрацією психічної діяльності.
Це частина світової історії психології, включно з європейською та українською традиціями сприйняття й розвитку експериментальних методів. Питання реального впливу на окремі університети чи наукові школи потребує власної архівної перевірки. Самої схожості методів для встановлення прямої історичної спадкоємності недостатньо.
Висновок
Еббінгауз показав, як можна систематично вимірювати наслідки попереднього навчання через заощадження під час повторного засвоєння. Він виявив швидший початковий спад цього показника, дослідив повторення, довжину списків і часовий розподіл практики. Ці результати були отримані в конкретних історичних умовах, описані в монографії 1885 року й згодом перевірялися незалежними дослідниками.
Наукова цінність його роботи полягає у процедурі, що зв’язала поняття «збереження пам’яті» з вимірюваними діями та дозволила наступним поколінням перевіряти вихідні твердження. Коректне читання оригіналу включає числа, метод, межі узагальнення та наступну історію доказів.
Поширені запитання
Що саме досліджував Еббінгауз?
Він вимірював навчання, забування та повторне заучування, використовуючи ряди переважно беззмістовних складів. Окремо вивчав довжину послідовностей, кількість повторень, розподілену практику й асоціації.
Коли відбулися експерименти?
Основна серія для кривої забування проведена у 1879–1880 роках. Монографія німецькою вийшла 1885 року, англійський переклад — 1913 року.
Що означає крива забування?
Це залежність величини заощадження під час повторного заучування від часу після початкового навчання. Вона не задає універсальної частки знань, що залишаються в пам’яті.
Що таке метод заощадження?
Це порівняння роботи первинного та повторного навчання того самого матеріалу до однакового критерію. Менша робота вдруге відображає вимірюваний ефект попереднього досвіду.
Чи правда, що за день кожна людина забуває 70 %?
Ні. Подібний універсальний відсоток не був результатом цих дослідів. Оригінальні числа стосувалися економії повторного навчання в спеціальній процедурі.
Чи повторили результати Еббінгауза?
Так. Murre і Dros у 2015 році отримали загалом подібну криву за методом заощадження. Вони також дослідили нюанси математичної форми та можливий добовий підйом.
Чи допомагає інтервальне повторення?
Його ефективність для багатьох навчальних завдань підтверджують сучасні дослідження, зокрема метааналіз Cepeda та співавторів. Оптимальний інтервал залежить від завдання й відкладеної перевірки.
Пов’язані статті
Історія психології: етапи, школи та розвиток науки — місце експериментальних досліджень у розвитку дисципліни.
Класичні експерименти психології: історія, результати й перегляд висновків — історико-критичний огляд важливих дослідів.
Хронологія історії психології: основні дати, події та відкриття — зіставлення наукових подій і дат.
Міфи історії психології: популярні твердження та перевірка джерел — джерелознавчий аналіз поширених спрощень.
Як психологія перейшла від опису випадків до контрольованих досліджень — ширша історія формування контрольованого дослідницького методу.
Експеримент «Маленький Альберт» — інший класичний дослід і приклад того, як сучасна історіографія перевіряє первинну процедуру та її інтерпретації.
Джерела
Cepeda, N. J., Pashler, H., Vul, E., Wixted, J. T., & Rohrer, D. (2006). Distributed practice in verbal recall tasks: A review and quantitative synthesis. Psychological Bulletin, 132(3), 354–380.
Dewar, M. T., Cowan, N., & Della Sala, S. (2007). Forgetting due to retroactive interference: A fusion of Müller and Pilzecker’s (1900) early insights into everyday forgetting and recent research on anterograde amnesia. Cortex, 43(5), 616–634.
Ebbinghaus, H. (1885). Über das Gedächtnis. Untersuchungen zur experimentellen Psychologie. Leipzig: Duncker & Humblot. Оригінальне видання.
Ebbinghaus, H. (1913). Memory: A Contribution to Experimental Psychology. Translated by H. A. Ruger & C. E. Bussenius. New York: Teachers College, Columbia University. Переклад оригіналу 1885 року.
Murre, J. M. J., & Dros, J. (2015). Replication and analysis of Ebbinghaus’ forgetting curve. PLOS ONE, 10(7), e0120644.
Roediger, H. L., III, & Karpicke, J. D. (2006). Test-enhanced learning: Taking memory tests improves long-term retention. Psychological Science, 17(3), 249–255.