Екологічне горе: що це і як люди переживають втрати природи, видів і ландшафтів
Автор: Український психологічний ХАБ · Опубліковано: 8 жовтня 2026 · Редакційна політика
Екологічне горе — це переживання втрати або загрози втрати значущих для людини частин природного світу: місць, ландшафтів, видів тварин і рослин, екосистем, сезонних ритмів та звичних способів життя, пов’язаних із довкіллям. Воно може виникати після знищення лісу, висихання водойми, загибелі знайомих тварин, руйнування природного ландшафту або тривалих змін місця, з яким пов’язане життя людини. У науковій літературі це поняття відоме як ecological grief. Cunsolo та Ellis (2018) описали його як значущу й зрозумілу реакцію на екологічні втрати.
Людина може сумувати за річкою, у якій навчилася плавати, за птахами, голоси яких пам’ятає з дитинства, або за лісом, що був частиною родинної історії. Ця реакція має психологічний сенс: природа стає частиною повсякденних зв’язків, пам’яті, ідентичності та відчуття дому. Екологічне горе не входить до DSM чи МКХ як окремий психічний розлад. Його науковий статус — дослідницьке поняття, яке описує певний досвід втрати; інтенсивність переживання сама собою не визначає діагноз.
Матеріал підготовлено Українським психологічним ХАБом · 8 жовтня 2026 року · Редакційна політика.
Що означає екологічне горе в психології
Горювання з’являється там, де є значущий зв’язок і переживання його зміни або розриву. У випадку екологічного горя об’єктом втрати може бути природний простір, живий вид, екологічний зв’язок чи форма співіснування людини з довкіллям. Людина оплакує як те, що фізично зникло, так і доступ до колишнього досвіду: можливість жити серед звичних звуків, запахів, рослин і природних циклів.
Дослідження Benham і Hoerst (2024) показує, що переживання екологічної втрати формується на перетині біофізичних змін, географічного контексту, соціальної ідентичності та структурних умов. Та сама подія може мати різне значення для людини, яка зрідка відвідує ліс, і для громади, чиї знання, традиції, господарювання та пам’ять поколінь невіддільні від цього лісу.
Тому екологічне горе не обмежується сумом через зміну краєвиду. Воно здатне охоплювати втрату передбачуваності, звичного життя, належності, культурного спадку, можливості передати певний досвід дітям. Це не означає, що всі такі втрати переживають однаково або що кожна екологічна подія спричиняє виражений психологічний дистрес.
Що саме люди можуть втрачати
Знайомі місця й ландшафти
Знищений гай, забудований берег, спотворена долина або висохле озеро можуть бути пов’язані з безліччю автобіографічних спогадів. Людина пам’ятає не лише місце як об’єкт на карті, а й власне життя в ньому: прогулянки, зустрічі, працю, відпочинок, розмови, відчуття безпеки. Особистий зв’язок із місцем у психології розглядають через поняття прив’язаності до місця. Коли фізичні умови змінюються, може порушуватися й почуття безперервності власної історії.
Види тварин, рослини й біорізноманіття
Втрата може стосуватися конкретного виду, популяції чи навіть звичних зустрічей з тваринами та рослинами. Для дослідника, працівника природоохоронної території або людини, яка десятиліттями спостерігала за місцевою природою, зникнення виду означає втрату живих взаємозв’язків, знань і майбутніх можливостей співіснування. Телвала (2026) пропонує розглядати досвід науковців, які багаторазово документують екологічні втрати; це концептуальна перспектива, яку ще потрібно перевіряти емпірично.
Екосистеми, природні цикли й способи життя
Втрата нерідко відбувається поступово: меншає снігу, змінюються сезони, відступає берег, слабшає рибальство, виснажуються пасовища, зникають звичні рослини. Тоді людина стикається не лише з результатом події, а й із тривалим процесом змін. Під загрозою можуть опинитися професійні практики, місцеві свята, знання про сезонність і зв’язки між поколіннями. Дослідження фермерів і скотарських громад Ефіопії та Кенії (2025) показує значення втрати звичного життєвого світу, переміщення та соціальної вразливості для опису такого досвіду.
Можливе майбутнє
Люди можуть горювати за ще не здійсненою, але реально уявлюваною втратою. Наприклад, мешканці узбережжя сприймають зміни як загрозу дому майбутніх поколінь, а біологи — як можливість зникнення популяції, за якою вони спостерігають. Це називають випереджальним аспектом горювання. Він пов’язаний з очікуваннями та невизначеністю, але не дає підстав стверджувати, що передбачувана втрата неминуче відбудеться.
Чому екологічна втрата може викликати глибокий сум
Прив’язаність і відчуття дому
Значущі місця підтримують орієнтацію людини в житті. Через них ми впізнаємо власну історію, описуємо походження, відчуваємо належність. Коли місце суттєво змінюється або стає недоступним, переживання може нагадувати втрату частини життєвої опори. Водночас сила зв’язку з місцем не дозволяє наперед визначити тяжкість реакції: важливі безпека, підтримка, обставини зміни, культурні значення та можливість впливати на ситуацію.
Пам’ять, ідентичність і спадкоємність
У природі люди зберігають не лише спогади про події, а й зв’язок з минулими та майбутніми поколіннями. Зникнення дерев, водойм чи традиційних природних територій інколи переживається як неможливість передати дітям знайомий світ. Огляд Benham і Hoerst (2024) підкреслює роль географічних, ідентичнісних і політичних чинників; він систематизує наявні дослідження, а не встановлює універсальну причинну модель для кожної людини.
Безсилля, відповідальність і справедливість
До смутку можуть приєднуватися гнів через чиїсь рішення, почуття провини за власні дії, обурення несправедливим розподілом шкоди або безсилля перед масштабом втрат. Такі емоції залежать від того, як людина пояснює події, чи має можливість діяти і чи визнають інші значущість втрати. Вони можуть співіснувати з рішучістю захищати довкілля або, навпаки, з тимчасовим відступом від активності.
Чим відрізняються гостра, поступова, повторювана та очікувана втрати
Після пожежі, вирубування або іншої помітної події людина може чітко позначити момент, коли знайоме місце перестало бути тим самим. За повільних екологічних змін межа втрати часто розмита: сьогодні ще можна впізнати колишній краєвид, але він змінюється з року в рік. У дослідженнях також розглядають повторювані втрати — наприклад, коли після однієї руйнівної події настає інша, — та очікувані втрати, що можуть не мати визначеної дати.
Теоретичний огляд Pihkala (2024) застосовує до екологічного горя поняття неоднозначної, нематеріальної та тривалої втрати. Це допомагає описувати випадки, у яких людина не може назвати одну конкретну подію або отримати звичне соціальне підтвердження того, що щось важливе завершилося. Ці категорії корисні для розуміння досвіду, однак самі по собі не є медичними діагнозами.
Як проявляється екологічне горе
Поширені описи включають смуток, тугу, болісні спогади, гнів, розчарування, відчуття втрати дому, зосередженість на незворотних змінах і періодичне бажання уникати нагадувань. Дехто відчуває вдячність за те, що збереглося, або прагнення документувати природний світ. Можливі коливання між сумом і звичайними справами, між бажанням говорити про втрату і потребою зробити паузу. Для горювання немає одного правильного емоційного сценарію.
Коли переживання тривале або дуже інтенсивне, іноді з’являються труднощі зі сном, концентрацією, відпочинком, роботою чи навчанням. Ці прояви є приводом уважно поставитися до самопочуття, але жоден окремий симптом не доводить наявності психічного розладу. Важливо розрізняти природну емоційну реакцію, психологічний дистрес і клінічно значущі порушення функціонування.
Зміст горя відрізняється і за особистим ставленням до втрати. Людина може сумувати через загибель конкретних тварин, втрату можливості повертатися в улюблене місце або через руйнування природного середовища, яке для неї має моральну цінність. Не існує обов’язкової залежності між масштабом екологічної шкоди і силою переживання окремої людини.
Екологічне горе, екотривога і соластальгія: відмінності
Екологічне горе — переживання втрати
Центральне запитання тут: «Що або кого з природного світу я втратив, утрачаю чи боюся втратити?» Горювання пов’язане зі значенням конкретного зв’язку, навіть коли втрата має глобальний характер. Його емоційним центром часто є сум, але можливі також гнів, провина і відчай.
Екотривога — переживання загрози
Екотривога, або кліматична тривога у відповідному контексті, переважно стосується небезпеки, невизначеності й можливих теперішніх або майбутніх екологічних наслідків. Людина може тривожитися за водойму ще до її висихання, а після втрати відчувати горе. Ці переживання нерідко перетинаються; докладна характеристика екотривоги належить окремій канонічній темі F07-16.
Соластальгія — дистрес через зміну рідного довкілля
Соластальгією називають переживання небажаної трансформації знайомого середовища, коли людина залишається вдома, але відчуває, що місце перестало бути колишнім. При екологічному горі на передньому плані стоїть переживання втрати; при соластальгії — змінений досвід перебування у власному середовищі. Один випадок може відповідати обом описам. Детальне розмежування становить окрему тему F07-17.
Звичайне горювання, невизнане горе й травматичні реакції
У ширшій психології горювання стосується реакцій на значущі втрати. Горювання після втрати має власні дослідницькі моделі й психологічні механізми; екологічне горе уточнює саме природний об’єкт втрати. Якщо оточення знецінює сум за природою словами «це лише дерева» або «через птахів не плачуть», людина може зіткнутися з невизнаним горем. Психологічні наслідки безпосереднього переживання катастрофи, зокрема травматична симптоматика, потребують окремого клінічного розгляду.
Хто може особливо гостро переживати втрати природи
Високу значущість екологічних втрат можуть мати мешканці територій, де змінюються умови життя; люди, чия праця залежить від природи; корінні народи та місцеві громади зі сталими культурними зв’язками із землею; працівники заповідників, біологи, екологи, лісівники; діти й підлітки, для яких знайомі природні місця є частиною розвитку. Це групи, у яких важливо досліджувати конкретний контекст, а не наперед припускати однакову реакцію.
Систематичний огляд оглядів Brubacher та співавторів (2024) описує зв’язки кліматичних змін, втрати біорізноманіття, культурної спадкоємності та благополуччя корінних народів. Він наголошує, що важливі історичні, соціальні та політичні обставини, а також пріоритет знань самих громад. Дослідження екологічного горя не повинно перетворювати різноманітні культурні досвіди на один універсальний психологічний шаблон.
Фахівці, які спостерігають природні втрати
Люди, які регулярно вимірюють скорочення популяцій, стан лісів чи деградацію екосистем, можуть накопичувати власні емоційні реакції на побачене. Важливо розрізняти професійний стрес, виснаження, моральний конфлікт і горювання за конкретними втратами. Сучасні концептуальні пропозиції описують можливі механізми такого досвіду; надійних даних, які дозволяли б оцінити його поширеність у всіх наукових професіях, поки недостатньо.
Діти й підлітки
Дитина може переживати зникнення знайомого дерева, забруднення річки або загибель місцевих тварин як справжню втрату. Дорослим варто дозволяти ставити запитання, називати почуття та згадувати те, що було дорогим. Пояснення мають відповідати віку і спиратися на факти без катастрофічних узагальнень. Важливо зберігати звичні справи, доступне відчуття безпеки й можливості участі у посильних діях. Тривале порушення сну, навчання чи повсякденного функціонування потребує уваги батьків і, за потреби, фахівця.
Що показують дослідження: наскільки міцна доказова база
Якісні дослідження показують значущість переживання
Ранні роботи, узагальнені Cunsolo й Ellis (2018), та пізніші дослідження описують виразний досвід горювання за місцями, екосистемами й іншими істотами. Інтерв’ю та спостереження добре пояснюють значення втрати для учасників, але самі по собі не показують, скільки людей у загальній популяції переживають екологічне горе або наскільки часто воно призводить до клінічних порушень.
Огляди підтверджують важливість місця, ідентичності та нерівності
Глобальний огляд Benham і Hoerst (2024) систематизував соціально-екологічні чинники переживань і показав, що екологічне горе виникає в різних контекстах. Серед важливих вимірів — характер природних втрат, географія, зв’язок із місцем, соціальна ідентичність та структурні умови. Оскільки це огляд обсягу літератури, він картографує наявні дослідження, а не обчислює універсальний розмір психологічного ефекту.
Дані про психічне здоров’я залишаються неоднорідними
Систематичний огляд Burrows та співавторів (2024) включив 57 досліджень повільних кліматичних змін. У частині кількісних робіт повідомляли про зв’язки таких змін із психологічним дистресом та симптомами тривоги чи депресії; інші дали змішані або нульові результати. Якісні дослідження описували сум, горе та розчарування. Цей огляд стосується ширших наслідків повільних кліматичних змін і не доводить, що саме екологічне горе спричиняє психічний розлад.
У публікації Brittenham, Farina й Reaser (2026) автори вказують на відмінності визначень і пропонують точніше описувати те, що саме втрачено, як людина дізналася про втрату та чи була вона фактичною або очікуваною. Це важливе методологічне зауваження: коли дослідники по-різному визначають явище, результати вимірювань і порівнянь складно об’єднувати.
Чого дослідження ще не дозволяють стверджувати
Немає надійної підстави називати точну частку всіх людей, які переживають екологічне горе, або універсальний термін його тривалості. Також бракує добре контрольованих досліджень, які встановлюють причинні механізми, визначають клінічні пороги чи переконливо доводять ефективність спеціальних програм допомоги саме при екологічному горі. На практиці це означає, що емоційний досвід варто визнавати, а медичні висновки та обіцянки лікування — будувати на окремій клінічній оцінці та відповідних доказах.
Чи є екологічне горе психічним розладом
Екологічне горе є дослідницьким і описовим поняттям. Окремого діагнозу «екологічне горе» в класифікаціях DSM або МКХ немає. Переживання суму, гніву, туги чи розпачу через реальну екологічну шкоду не слід автоматично трактувати як патологію. Психологічний сенс таких почуттів може полягати у значущості природного зв’язку та усвідомленні втрати.
Водночас людина може одночасно мати незалежний або пов’язаний із життєвими обставинами психічний розлад. Його визначають не назвою екологічної емоції, а професійною оцінкою симптомів, тривалості, тяжкості, порушення функціонування та альтернативних пояснень. Результати опитувальників, самостійні тести або сам факт участі в екологічній події не є діагнозом.
Як підтримати себе, якщо природа, яку ви любите, змінюється або зникає
Назвати конкретну втрату
Корисно почати з простого запитання: що саме змінилося і чому це для мене важливо? Іноді це зрозумілий об’єкт — дерево, птах, берег. Іноді — відчуття дому, звичний сезонний ритм або можливість повернутися в місце, де минуло дитинство. Здатність описати втрату може допомогти знайти для неї слова та обговорити її з близькими. Це доступна практика осмислення, а не спеціальна методика з доведеною лікувальною ефективністю.
Дозволити переживанням змінюватися
Сум може повертатися після новин, фотографій, прогулянок знайомими місцями або розмов. Можна одночасно відчувати біль за втраченим і радість від того, що ще збереглося. Не потрібно встановлювати собі графік «правильного» горювання, порівнювати свої почуття з реакціями інших або вимагати від себе постійної готовності діяти.
Шукати людей, які здатні зрозуміти втрату
Розмова з друзями, однодумцями, місцевою громадою або людьми, які знали той самий ландшафт, може створити простір для визнання досвіду. За бажання можна зберігати фотографії, спогади, описи місцевих видів, історії старших поколінь. Varutti (2024) розглядає суспільне визнання і публічне горювання за природою як важливе соціальне питання; її стаття є теоретичною аргументацією, а не клінічним випробуванням.
Вибирати посильні дії без обов’язку «перетворити горе на активізм»
Для одних людей підтримувальними можуть стати догляд за місцем, участь у відновленні екосистем, спостереження за природою чи підтримка місцевих ініціатив. Іншим потрібен відпочинок, пауза від важких повідомлень або можливість просто згадувати втрачене. Екологічна дія здатна мати особистий сенс, але не є обов’язковим завершенням горювання. Її не слід подавати як гарантоване лікування тривоги або депресії.
Підтримувати повсякденні опори
Звичний сон, харчування, доступне спілкування, рух і відпочинок допомагають підтримувати життєвий ритм у періоди сильних почуттів. Якщо новини про екологічні втрати постійно відволікають від справ, можна визначити зручний час для отримання інформації, вибирати надійні джерела й робити перерви. Такі дії спрямовані на загальне самопіклування і не замінюють лікування, коли воно потрібне.
Як підтримати людину, яка сумує за втратою природи
Найперше варто визнати, що для неї це важлива втрата. Запитайте, з чим пов’язане місце або вид, про який вона розповідає, які спогади й відчуття повертаються, чи хоче вона говорити або провести час мовчки. Уникайте знецінення, порівнянь із «серйознішими» трагедіями, вимог швидко заспокоїтися чи негайно долучитися до природоохоронної роботи. Підтримка полягає в увазі до конкретного досвіду людини.
Для спільнот можуть бути важливими можливості згадувати втрачені природні місця, документувати зміни, брати участь у рішеннях і зберігати культурні практики. Але форми підтримки мають визначатися самими людьми та громадами, а не нав’язуватися ззовні. Всесвітня організація охорони здоров’я розглядає громадські підходи та доступ до психосоціальної допомоги як частину відповіді на кліматичні ризики; це рекомендації політики охорони здоров’я, а не доказ ефективності кожної окремої практики горювання.
Коли варто звернутися по професійну допомогу
Звернення до психолога або фахівця з психічного здоров’я має сенс, якщо смуток, тривога чи пригнічення помітно заважають спати, працювати, навчатися, підтримувати стосунки або виконувати необхідні повсякденні справи; якщо людина відчуває стійкий безнадійний стан, виснаження чи потребує підтримки після важкої події. Спеціаліст допоможе з’ясувати, що відбувається, оцінити потребу в допомозі та підібрати підтримку відповідно до конкретних симптомів і обставин.
Якщо разом із екологічною втратою людина пережила пожежу, руйнування житла, загрозу життю або вимушене переміщення, психологічні наслідки можуть включати реакції на травматичні події та інші стресові чинники. Їх важливо розглядати окремо від поняття екологічного горя. За появи думок про самогубство, наміру заподіяти собі шкоду або небезпеки для життя потрібна невідкладна допомога місцевих екстрених служб і підтримка людини поруч.
Часті запитання про екологічне горе
Чи можна сумувати за зниклим видом, як за близькою істотою?
Можна переживати глибокий сум через зникнення виду або загибель знайомих тварин. Сила переживання залежить від значення цього зв’язку для конкретної людини. Порівняння з людською втратою може допомогти описати емоцію, але досвід кожної втрати має власний зміст.
Чи відчувають екологічне горе люди, які ніколи не бували в місці втрати?
Такі переживання можливі, особливо коли людина цінує певний вид, екосистему чи природний світ загалом і дізнається про втрату опосередковано. Концептуальна стаття 2026 року спеціально пропонує враховувати безпосередньо пережиті, опосередковано побачені та очікувані втрати. Дослідження їхньої поширеності й психологічних наслідків тривають.
Чи обов’язково екологічне горе пов’язане зі зміною клімату?
Ні. Воно може виникати у зв’язку із забрудненням, забудовою, руйнуванням середовищ існування, вирубуванням, втратою окремих видів та іншими екологічними змінами. Кліматична зміна є одним із можливих контекстів, але не єдиним.
Чи може горе виникати через поступове висихання річки?
Так. Повільні зміни можуть супроводжуватися повторюваним усвідомленням того, що знайоме місце змінюється. Людина може сумувати ще до повного зникнення водойми, водночас зберігаючи надію на її відновлення. Неоднозначність і тривалість процесу є важливими особливостями такого горювання.
Скільки триває екологічне горе?
Дослідження не встановили єдиної норми тривалості. Переживання можуть посилюватися й слабшати, повертатися після нових змін або ставати частиною довготривалого особистого та громадського досвіду. Підставою звернутися по допомогу є насамперед виражений дистрес, порушення функціонування і потреба в підтримці, а не відповідність довільному часовому порогу.
Чи допоможе прогулянка на природі подолати екологічне горе?
Прогулянка може приносити комфорт і відчуття зв’язку зі світом, якщо вона доступна та безпечна. Однак ефективність звичайного контакту з природою саме як лікування екологічного горя достовірно не встановлена. Для частини людей відвідування зміненого місця може навпаки посилювати смуток, тому важливо зважати на власний стан і вибір.
Чи потрібно перетворювати екологічне горе на екологічну діяльність?
Такого обов’язку немає. Діяльність може бути особисто значущою, але горювання не потребує виправдання корисними результатами. Людина може спочатку відновлювати сили, шукати підтримку або просто зберігати пам’ять про втрачене.
Пов’язані статті
Джерела
Benham, C., & Hoerst, D. (2024). What role do social-ecological factors play in ecological grief?: Insights from a global scoping review. Journal of Environmental Psychology, 93, 102184. https://doi.org/10.1016/j.jenvp.2023.102184
Brittenham, R., Farina, M. E., & Reaser, J. K. (2026). Ecological grief: crying out for science on common ground. Frontiers in Conservation Science, 7, 1835515. https://doi.org/10.3389/fcosc.2026.1835515
Brubacher, J. R., et al. (2024). Climate change, biodiversity loss, and Indigenous Peoples’ health and wellbeing: A systematic umbrella review. PLOS Global Public Health. https://doi.org/10.1371/journal.pgph.0002995
Burrows, K., Denckla, C. A., Hahn, J., et al. (2024). A systematic review of the effects of chronic, slow-onset climate change on mental health. Nature Mental Health, 2, 228–243. https://doi.org/10.1038/s44220-023-00170-5
Cunsolo, A., & Ellis, N. R. (2018). Ecological grief as a mental health response to climate change-related loss. Nature Climate Change, 8, 275–281. https://doi.org/10.1038/s41558-018-0092-2
Pihkala, P. (2024). Ecological Sorrow: Types of Grief and Loss in Ecological Grief. Sustainability, 16(2), 849. https://doi.org/10.3390/su16020849
Telwala, Y. (2026). Ecological grief in scientific communities. Frontiers in Conservation Science, 7, 1924073. https://doi.org/10.3389/fcosc.2026.1924073
Varutti, M. (2024). Claiming ecological grief: Why are we not mourning (more and more publicly) for ecological destruction? Ambio, 53, 552–564. https://doi.org/10.1007/s13280-023-01962-w
World Health Organization. (2022). Mental health and climate change: policy brief. WHO. https://www.who.int/publications/i/item/9789240045125