Еван Томпсон: біографія, втілене пізнання, енактивізм, свідомість та когнітивна наука

10 вер.

Читати 8 хв

Оновлено: 5 днів тому

Автор: Український психологічний ХАБ · Опубліковано: 10 вересня 2026 · Редакційна політика

Еван Томпсон — канадський філософ і дослідник когнітивної науки, один зі співтворців енактивного підходу. Його праці змінили спосіб, у який філософія психіки та когнітивні науки описують зв’язок між мозком, тілом, середовищем і суб’єктивним досвідом. Разом із Франсіско Варелою та Елеонор Рош він сформулював програму, в якій пізнання розглядається як діяльність втіленої живої істоти, а дослідження свідомості поєднує нейронауку з уважним аналізом переживання.

Хто такий Еван Томпсон

Еван Томпсон працює на перетині філософії психіки, феноменології, когнітивної науки, нейронауки свідомості та індійської філософії. Університет Британської Колумбії представляє його як професора філософії, Distinguished University Scholar і члена Королівського товариства Канади. Центральна тема його досліджень — природа пізнання і свідомого досвіду в живому, тілесному організмі.

Для психології його значення пов’язане насамперед із розвитком втіленого пізнання та енактивізму. Томпсон послідовно досліджує, як сприймання, дія, емоції, самість і свідомість виникають у динамічній взаємодії мозку, тіла та середовища. Ця перспектива стала однією з найвпливовіших альтернатив суто обчислювальним моделям психіки в сучасній когнітивній науці.

Біографія та академічний шлях

Томпсон здобув ступінь бакалавра в Amherst College у 1983 році, де вивчав азійські студії, а 1990 року захистив докторську дисертацію з філософії в Університеті Торонто. Така рання комбінація філософії, науки про пізнання та інтересу до азійських інтелектуальних традицій визначила подальшу траєкторію його роботи.

У 2002–2005 роках Томпсон був Canada Research Chair in Cognitive Science and the Embodied Mind в York University. У 2005 році він повернувся до Університету Торонто як професор філософії, а 2013 року перейшов до Університету Британської Колумбії. У різні роки він працював запрошеним професором у Каліфорнійському університеті в Берклі та інших університетах. У 2021 році очолював Тихоокеанське відділення Американської філософської асоціації. У 2025 році UBC присвоїв йому статус Distinguished University Scholar, а 2026 року він отримав Mind & Matter Prize.

Академічна біографія Томпсона показує характерну для нього міждисциплінарність. Його праці адресовані водночас філософам, психологам, когнітивним науковцям, нейробіологам і дослідникам феноменології. Він розвиває програму, у якій питання про психіку неможливо відокремити від питання про живе тіло та структуру досвіду.

«The Embodied Mind» і народження втіленого підходу

У 1991 році Франсіско Варела, Еван Томпсон та Елеонор Рош опублікували книжку «The Embodied Mind: Cognitive Science and Human Experience». MIT Press характеризує її як одну з перших праць, що запропонували втілене пізнання і започаткували впливовий напрям у когнітивній науці. Автори поєднали дослідження пізнання, феноменологічну традицію та аналіз людського досвіду.

Втілене пізнання виходить із того, що когнітивні процеси залежать від будови та можливостей тіла, сенсомоторної активності й способу взаємодії організму із середовищем. Сприймання тут пов’язане з тим, що істота може робити, як вона рухається, на що реагує і які значення виникають у її практичній взаємодії зі світом.

Ця лінія має важливий феноменологічний контекст. Для Моріса Мерло-Понті сприймання від самого початку є тілесним способом бути у світі. Томпсон переносить цю інтуїцію в діалог із когнітивною наукою: тіло стає складником пояснення, а не лише фізичним носієм процесів, які нібито можна повністю описати незалежно від нього.

Що таке енактивізм

Енактивізм — це напрям втіленої когнітивної науки, назва якого походить від ідеї «enaction»: пізнаючий організм активно встановлює значущі відношення зі світом через власну діяльність. У «The Embodied Mind» Варела, Томпсон і Рош запропонували розглядати пізнання як процес, що формується в сенсомоторній взаємодії живої істоти з середовищем.

Для енактивного підходу істотними є автономія організму, його здатність підтримувати власну організацію, сенсомоторне зчеплення із середовищем і виникнення значення для самої живої системи. Світ, доступний пізнанню, відкривається через способи дії конкретної істоти. Тому дослідження пізнання потребує аналізу не тільки мозкових обчислень, а всієї системи «мозок — тіло — середовище».

Це розширює рамку, знайому з класичної когнітивної психології. Репрезентації, пам’ять, увага й розв’язання задач залишаються важливими темами, але енактивізм запитує також, як самі когнітивні можливості залежать від тілесної організації, дії та ситуації, у якій перебуває організм.

Феноменологія і досвід від першої особи

Ще одна ключова риса підходу Томпсона — систематичний діалог із феноменологією. Від Едмунда Гуссерля феноменологія успадкувала вимогу уважно описувати структури досвіду, а від Мерло-Понті — наголос на тілесності сприймання та дії. Томпсон використовує ці ресурси для уточнення того, що саме повинна пояснювати наука про психіку.

Для нього дані від першої особи й дані нейронауки належать до різних, але взаємопов’язаних рівнів дослідження. Суб’єктивний досвід має власну структуру: сприймання розгортається з певної перспективи, увага має спрямованість, емоції змінюють значущість ситуації, а відчуття тіла формує спосіб присутності у світі. Наукове пояснення стає повнішим, коли ці властивості досвіду зіставляються з динамікою мозку й поведінки.

У статті «Sensorimotor Subjectivity and the Enactive Approach to Experience» Томпсон аналізує тілесну саморегуляцію, сенсомоторне зчеплення та інтерсуб’єктивну взаємодію як рівні, на яких психічне життя пов’язане з тілом. Тут суб’єктивність постає як проблема, що потребує пояснення організації всієї живої системи.

«Mind in Life»: безперервність життя і психіки

У книжці «Mind in Life: Biology, Phenomenology, and the Sciences of Mind» 2007 року Томпсон розгорнув енактивну програму від пізнання до самого поняття життя. Його цікавить безперервність між властивостями живих систем і формами психічної організації. Автономія, самопідтримання, адаптивна взаємодія та створення значення розглядаються як передумови для розуміння складніших когнітивних процесів.

Центральним тут стає поняття sense-making — утворення значення для організму. Для живої істоти середовище має нерівноцінні можливості й загрози: щось підтримує її існування, щось перешкоджає, щось вимагає дії. Через таку нормативну залежність від власного способу життя середовище набуває значущості. Томпсон бачить у цьому один із фундаментів, з яких виростають складніші форми пізнання.

Цей підхід вплинув на дискусії про автономію, мінімальне пізнання, емоції, агентність і межі когнітивної системи. Для психології він важливий тим, що пропонує пояснювати поведінку та досвід через організацію цілісного агента, а не через ізольований набір внутрішніх операцій.

Свідомість як процес мозку, тіла і світу

Томпсон займає помітне місце і в сучасних дослідженнях свідомості. Разом із Франсіско Варелою він запропонував «радикально втілену» перспективу на нейродинаміку свідомості. У статті 2001 року автори розглядали великомасштабні нейронні патерни як динамічні та мінливі, а свідомі процеси — як такі, що формуються у взаємодії мозку, тіла й світу.

Ця позиція визнає центральну роль нервової системи й водночас змінює одиницю аналізу. Замість пошуку одного ізольованого нейронного місця, де «міститься» досвід, енактивний підхід досліджує тимчасові координації нейронної активності, стан тіла, сенсомоторну взаємодію та ситуацію. Свідомість вивчається як динамічний процес, що має нейронну, тілесно-поведінкову і феноменальну організацію.

У філософії свідомості Томпсон працює поруч із дискусіями, які по-різному розгортають Девід Чалмерс та Деніел Деннет. Його власний внесок полягає в тому, що питання про досвід пов’язується з феноменологією живого тіла та з динамікою когнітивного агента, включеного у світ.

«Waking, Dreaming, Being»: самість, сон і медитація

У книжці «Waking, Dreaming, Being: Self and Consciousness in Neuroscience, Meditation, and Philosophy» Томпсон досліджує свідомість у станах неспання, сновидіння, усвідомленого сновидіння, глибокого сну та медитації. Книжка поєднує дані науки про сон із західною та індійською філософією психіки.

Особливо важливою є його процесуальна концепція самості. Відчуття «я» описується як змінна організація, що по-різному проявляється у різних станах. Томпсон аналізує способи, якими самість конструюється через тілесне відчуття, пам’ять, перспективу, увагу й усвідомлення. Сон і медитативні стани стають природними лабораторіями для дослідження того, які компоненти самості зберігаються, змінюються або тимчасово послаблюються.

Для психології ця робота цінна як приклад методологічного поєднання: суб’єктивні описи станів свідомості співвідносяться з експериментальними даними, а культурні традиції розглядаються як джерела добре сформульованих питань про досвід. Томпсон при цьому зберігає вимогу розрізняти філософські твердження, релігійні доктрини та емпіричні наукові висновки.

Буддизм і наука: критика спрощеного союзу

Інтерес Томпсона до індійської філософії та буддизму проходить через значну частину його творчості. У книжці «Why I Am Not a Buddhist» він критикує популярне уявлення про буддизм як готову «науку про розум», висновки якої сучасна нейронаука лише підтверджує. Його позиція спрямована на точніше зіставлення традицій, що мають різні історичні цілі, методи й понятійні системи.

Для дослідження медитації це означає вимогу розрізняти емпіричний результат і релігійну інтерпретацію. Психологічні та нейронаукові дослідження можуть перевіряти зміни уваги, емоційної регуляції, відчуття тіла чи характеристик сну. Значення цих результатів встановлюється за правилами наукового дослідження, тоді як буддійські концепції залишаються окремим філософським і культурним контекстом.

Що Томпсон змінив у когнітивній науці

Внесок Томпсона можна описати як системну зміну масштабу пояснення. Когнітивний процес розглядається на рівні нейронної динаміки, живого тіла, дії, середовища та переживання. Між цими рівнями шукають взаємні залежності, які можна описувати методами різних дисциплін.

Втілене пізнання показало значення сенсомоторної організації. Енактивізм додав поняття автономії та утворення значення через діяльність. Феноменологія дала інструменти точного опису досвіду. Динамічний підхід до мозку дозволив пов’язувати ці рівні з мінливими нейронними процесами. У сукупності це сформувало одну з найпослідовніших програм дослідження психіки як властивості живого, діючого і переживаючого організму.

Томпсон також повернув у центр когнітивної науки проблему людського досвіду як науково значущої реальності. У книжці «The Blind Spot», написаній разом з Адамом Френком і Марсело Глейзером та виданій MIT Press у 2024 році, ця теза виходить за межі когнітивної науки: автори аналізують, як наука залежить від практик спостереження, вимірювання й людського досвіду, через які світ стає предметом дослідження.

Основні праці Евана Томпсона

«The Embodied Mind: Cognitive Science and Human Experience» (1991, з Франсіско Варелою та Елеонор Рош) — програмна праця про втілене пізнання та енактивний підхід.
«Colour Vision: A Study in Cognitive Science and the Philosophy of Perception» (1995) — міждисциплінарне дослідження кольорового зору, сприймання й середовища.
«Mind in Life: Biology, Phenomenology, and the Sciences of Mind» (2007) — розгорнута концепція безперервності між життям і психікою.
«Self, No Self?» (2010, редактор разом із Марком Сайдерітсом і Даном Захаві) — філософські дискусії про самість у буддійській та західній традиціях.
«Waking, Dreaming, Being» (2014) — дослідження свідомості, сновидіння, медитації та самості.
«Why I Am Not a Buddhist» (2020) — критичний аналіз модерного уявлення про буддизм як науку про розум.
«The Blind Spot» (2024, з Адамом Френком і Марсело Глейзером) — праця про місце людського досвіду в науковому пізнанні.
«Principles of Biological Autonomy» (анотоване видання 2025 року, редактор разом з Езекіелем Ді Паоло) — нове видання класичної праці Франсіско Варели про автономію живих систем.

Чому Еван Томпсон важливий для психології

Для психології Томпсон важливий як автор, що послідовно зв’язав дослідження пізнання з тілесністю, діяльністю та переживанням. Його підхід допоміг зміцнити уявлення про сприймання як активний процес, про емоції як складник взаємодії організму зі значущим середовищем, про самість як динамічну організацію та про свідомість як багаторівневу проблему.

Енактивізм сьогодні впливає на філософію когнітивної науки, дослідження сприймання, соціального пізнання, емоцій, агентності, розвитку й свідомості. Значення Томпсона полягає також у методі: він показує, як філософська точність, феноменологічний опис і емпірична наука можуть працювати в одній дослідницькій програмі.

У графі знань Українського психологічного ХАБу Еван Томпсон є природним мостом між феноменологією, втіленим пізнанням, енактивізмом, когнітивною наукою та сучасними дослідженнями свідомості. Його праці дають цим напрямам спільну мову — мову живого тіла, дії, автономії, досвіду та динамічної взаємодії зі світом.

Поширені запитання

Хто такий Еван Томпсон?

Еван Томпсон — канадський філософ і дослідник когнітивної науки, професор Університету Британської Колумбії. Він відомий як один зі співтворців енактивного підходу та автор праць про втілене пізнання, феноменологію, свідомість і філософію психіки.

Що таке енактивізм у підході Томпсона?

Енактивізм розглядає пізнання як діяльність втіленого автономного організму, який через сенсомоторну взаємодію встановлює значущі відношення зі своїм середовищем. Когнітивний процес пояснюється через взаємодію мозку, тіла, дії та світу.

Чим енактивізм відрізняється від втіленого пізнання?

Втілене пізнання — ширша група підходів, які підкреслюють роль тіла в когнітивних процесах. Енактивізм є одним із таких напрямів і додає сильний акцент на автономії живого організму, сенсомоторній взаємодії та утворенні значення через дію.

Як Еван Томпсон досліджує свідомість?

Томпсон поєднує феноменологічний аналіз досвіду з даними когнітивної науки та нейронауки. Він досліджує свідомість як динамічний процес, пов’язаний із нейронною активністю, тілесним станом, сенсомоторною взаємодією та суб’єктивною структурою переживання.

З якої книжки Евана Томпсона почати?

Для знайомства з енактивізмом і втіленим пізнанням найкращою відправною точкою є «The Embodied Mind». Для глибшого зв’язку між біологією, феноменологією та психікою — «Mind in Life», а для тем свідомості, сновидіння й самості — «Waking, Dreaming, Being».