Девід Чалмерс: біографія, важка проблема свідомості, досвід та сучасна наука про свідомість
Оновлено: 4 дні тому
Автор: Український психологічний ХАБ · Опубліковано: 10 вересня 2026 · Редакційна політика
Девід Чалмерс належить до тих мислителів, які змінили саме формулювання проблеми. У 1995 році він запропонував називати «важкою проблемою свідомості» питання про те, чому фізичні й функціональні процеси в мозку взагалі супроводжуються суб’єктивним переживанням. Ми можемо дедалі точніше описувати, як людина розрізняє стимули, спрямовує увагу, зберігає інформацію, формує звіт про побачене або керує поведінкою. Та залишається ще одне питання: чому виконання цих функцій має внутрішній бік — відчуття кольору, болю, смаку, тривоги, музики, присутності світу й самого себе.
Для психології ця постановка важлива тому, що вона змушує розрізняти вимірювані функції психіки, нейронні механізми та сам досвід. Чалмерс не пропонує відмовитися від експериментальної науки. Навпаки, його програма ставить перед наукою про свідомість завдання поєднати дані про мозок і поведінку з систематичним описом переживання від першої особи. Саме тому його роботи опинилися на перетині філософії психіки, когнітивної науки, психології та нейронауки.
Хто такий Девід Чалмерс
Девід Джон Чалмерс народився 20 квітня 1966 року. Спершу він навчався математики: здобув ступінь з відзнакою з чистої математики в Університеті Аделаїди, а потім продовжив математичну освіту в Оксфорді. Наприкінці 1980-х його інтерес змістився до фундаментальних питань про розум і досвід. В Індіанському університеті він навчався в міждисциплінарному середовищі філософії та когнітивної науки й 1993 року захистив докторську дисертацію.
Після роботи у Вашингтонському університеті, Каліфорнійському університеті в Санта-Крузі, Університеті Аризони та Австралійському національному університеті Чалмерс пов’язав значну частину своєї академічної кар’єри з Нью-Йоркським університетом. За його актуальним академічним резюме, він є University Professor of Philosophy and Neural Science в NYU та співдиректором Center for Mind, Brain, and Consciousness. Цей центр об’єднує філософів і дослідників мозку навколо проблем свідомості, сприймання, мислення та когніції.
Найвідоміша книга Чалмерса — The Conscious Mind: In Search of a Fundamental Theory, опублікована 1996 року. У ній він розгорнув аргументацію, яка зробила «важку проблему» центральною темою сучасної філософії свідомості. Пізніше вийшли The Character of Consciousness, Constructing the World і Reality+: Virtual Worlds and the Problems of Philosophy. При цьому тема свідомості залишилася стрижнем його дослідницької програми.
Що Чалмерс назвав важкою проблемою свідомості
У статті 1995 року «Facing Up to the Problem of Consciousness» Чалмерс поділив дослідницькі завдання на ті, що стосуються функцій і механізмів, та проблему суб’єктивного досвіду. До функціонального класу належать, наприклад, здатність розрізняти стимули, інтегрувати інформацію, спрямовувати увагу, контролювати поведінку, вербально повідомляти про внутрішні стани. Для таких явищ наукове пояснення має знайому форму: потрібно показати, яка система виконує відповідну функцію і завдяки якому механізму.
Важка проблема починається там, де функціонального опису вже недостатньо для поставленого питання. Чому нейронна обробка світла з певною довжиною хвилі супроводжується саме переживанням кольору? Чому пошкодження тканини й робота ноцицептивних систем можуть мати болісний феноменальний характер? Чому інформація, доступна для звіту й контролю поведінки, взагалі переживається зсередини? Чалмерс називає цей внутрішній вимір феноменальною свідомістю.
Слово «легкі» у Чалмерса є технічним. Воно не означає, що увагу, пам’ять, інтеграцію інформації чи мовний звіт легко дослідити. Це складні наукові проблеми, які можуть вимагати десятиліть роботи. «Легкими» вони названі тому, що зрозуміло, який тип пояснення шукається: функціональна й механістична модель. Важка проблема ставить питання про сам факт переживання, і Чалмерс вважає, що звичайний опис функцій автоматично не дає відповіді на нього.
Феноменальний досвід: що означає переживати від першої особи
Коли людина дивиться на червоне яблуко, наука може вимірювати активність зорової системи, час реакції, точність розпізнавання, напрямок погляду, вплив уваги й подальший звіт. Проте для самої людини існує ще й те, як цей червоний колір їй являється. Так само біль має фізіологічні механізми й поведінкові наслідки, але водночас він болить. Для Чалмерса саме ця «як-це-переживається» властивість і утворює центральний феномен, який теорія свідомості повинна пояснити.
Ця лінія має важливого попередника в Томасі Нагелі, який 1974 року поставив знамените питання «Як це — бути кажаном?». Чалмерс перетворив проблему суб’єктивної точки зору на широку теоретичну програму. В історії психології споріднений інтерес до безпосереднього потоку досвіду можна побачити й у Вільяма Джеймса: його опис потоку свідомості наголошував на безперервності, мінливості й особистій належності переживання. Чалмерс працює в іншій теоретичній традиції, проте питання про структуру досвіду від першої особи знову стає центральним.
Філософський зомбі та межі фізичного пояснення
Найвідоміший аргумент Чалмерса пов’язаний із мисленнєвим експериментом про філософського зомбі. Уявімо істоту, яка фізично й функціонально повністю збігається з людиною: вона говорить, навчається, реагує на ушкодження, описує кольори й демонструє всі потрібні когнітивні функції. Водночас у неї, за умовою експерименту, немає внутрішнього феноменального досвіду. Це не біологічна гіпотеза й не твердження про реальних «зомбі». Це інструмент для перевірки того, чи випливають факти про досвід із повного фізичного опису з логічною або метафізичною необхідністю.
Чалмерс захищає висновок, що фізичний опис світу сам по собі не вичерпує фактів про феноменальний досвід. Його позицію часто називають натуралістичним дуалізмом: свідомість розглядається як фундаментальний аспект реальності, а майбутня теорія має встановити психофізичні принципи, які систематично пов’язують фізичні процеси з досвідом. Це філософська програма, а не експериментально завершена теорія мозку.
У пошуках фундаментальніших моделей Чалмерс також аналізував варіанти панпсихізму, панпротопсихізму й расселівського монізму. Тут виникає природний міст до Бертрана Рассела: сучасний расселівський монізм використовує ідею, що фізика насамперед описує структуру та відношення, залишаючи відкритим питання про внутрішню природу того, що ці відношення реалізує. Для Чалмерса такі моделі цікаві як способи шукати фундаментальний зв’язок між фізичним світом і досвідом.
Від важкої проблеми до метапроблеми свідомості
У 2018 році Чалмерс сформулював ще одну дослідницьку програму — метапроблему свідомості. Її питання звучить інакше: чому люди вважають свідомість особливо загадковою, чому формують судження про «пояснювальний розрив», чому повідомляють про властивості суб’єктивного досвіду та будують довкола них філософські теорії? На відміну від важкої проблеми, тут об’єктом дослідження стають самі когнітивні процеси, судження, мовні звіти й поведінкові реакції.
Тому метапроблема безпосередньо відкрита для психології та нейронауки. Дослідник може вивчати, які механізми змушують людину приписувати своїм станам особливу феноменальну якість, як виникають упевненість у власному досвіді, інтроспективні судження та розповіді про свідомість. Чалмерс підкреслює, що пояснення цих суджень може істотно звузити простір теорій свідомості. Сам він не ототожнює таке пояснення з усуненням досвіду: феноменальна свідомість для нього залишається реальною.
Як Чалмерс уявляє науку про свідомість
У праці «How Can We Construct a Science of Consciousness?» Чалмерс пропонує будувати науку, яка працює одразу з двома класами даних. Дані від третьої особи охоплюють мозкову активність, поведінку, точність відповідей, час реакції та інші об’єктивно реєстровані показники. Дані від першої особи стосуються того, що людина повідомляє про свій досвід: що вона бачить, відчуває, наскільки впевнена у сприйнятті, які якості переживання розрізняє.
Такий підхід дозволяє шукати систематичні відповідності між досвідом і фізичними процесами, формулювати закони або принципи зв’язку й перевіряти конкуруючі моделі. Для психології тут відкривається дуже конкретна робота: удосконалювати процедури звіту, розрізняти усвідомлений зміст і метакогнітивну впевненість, контролювати вплив уваги, пам’яті й рішення, зіставляти суб’єктивні дані з поведінкою та нейрофізіологією. Чалмерсова важка проблема не скасовує ці дослідження; вона позначає межу між описом корелятів і механізмів та повним поясненням того, чому є досвід.
Що показує сучасна наука: перевірка IIT і GNWT
Одна з найпомітніших подій у сучасній науці про свідомість — велика заздалегідь зареєстрована «адверсаріальна співпраця» Cogitate Consortium, результати якої опубліковано в Nature у 2025 році. У дослідженні взяли участь 256 людей, а мозкові процеси вимірювали за допомогою функціональної МРТ, магнітоенцефалографії та внутрішньочерепної електрофізіології. Дизайн було побудовано для прямого зіставлення передбачень двох впливових теорій — інтегрованої інформації (IIT) і глобального нейронного робочого простору (GNWT). Чалмерс був одним зі співавторів цієї масштабної роботи.
Результат виявився важливішим за просте оголошення переможця. Частина передбачень обох підходів отримала підтримку, а частина ключових тверджень обох була поставлена під суттєвий тиск. Для IIT проблемою стала відсутність очікуваної стійкої синхронізації в задніх ділянках кори; для GNWT — загальна відсутність очікуваного «запалювання» на завершенні стимулу та обмежене представлення деяких параметрів свідомого змісту в префронтальній корі. Автори не проголосили остаточної перемоги однієї теорії.
Це хороший приклад того, як сьогодні реально працює наука про свідомість: теорії перетворюють на конкретні передбачення, заздалегідь узгоджують критичні тести й перевіряють їх різними методами. Такі дослідження можуть відкидати або уточнювати нейронні моделі свідомого доступу й змісту. Вони не є експериментальним «розв’язанням» важкої проблеми, тому що сама важка проблема питає, чому будь-який із цих механізмів супроводжується переживанням.
Чалмерс, штучний інтелект і можливість машинного досвіду
У 2023 році Чалмерс опублікував працю «Could a Large Language Model be Conscious?», де застосував теорії свідомості до великих мовних моделей. Його висновок щодо систем того часу був стриманим: за низкою поширених наукових припущень їм бракувало властивостей, які багато теорій пов’язують зі свідомістю, зокрема рекурентної обробки, глобального робочого простору, стійкої об’єднаної агентності та багатомодальної взаємодії зі світом. Водночас він вважав цілком серйозною можливість того, що наступні системи подолають частину цих перешкод.
Це питання лишається відкритим і потребує окремого набору критеріїв. Поведінкова переконливість сама по собі не встановлює наявність феноменального досвіду, а філософська можливість не дорівнює емпіричному доказу. За актуальним резюме Чалмерса, тема штучної свідомості входить до його поточних дослідницьких проєктів 2025–2027 років. Отже, його класична проблема 1995 року сьогодні працює вже в новому контексті: які ознаки системи можуть бути свідченням досвіду і що саме ми повинні пояснити, коли приписуємо свідомість людині, тварині або штучній системі.
Що ідеї Чалмерса змінюють для психології
Перша зміна стосується мови дослідження. «Свідомість» не можна використовувати як одне нерозділене слово для всього одразу. Потрібно уточнювати, що саме вимірюється: доступність інформації для звіту, увага, метакогнітивна впевненість, здатність розрізняти стимули, інтроспективне судження, стан неспання чи феноменальна якість досвіду. Чалмерсова постановка зробила ці розрізнення частиною сучасної методології дискусії.
Друга зміна — визнання того, що суб’єктивний звіт є даними особливого типу. Він може бути неточним, залежати від пам’яті, очікувань, мови й контексту, тому психологія повинна досліджувати його механізми. Однак саме через звіт, вибір, порівняння й інші поведінкові процедури наука отримує доступ до структури переживання. Завдання полягає в тому, щоб будувати надійні мости між цими даними та нейронними процесами.
Третя зміна — перетворення філософської суперечки на джерело емпіричних програм. Метапроблема, дослідження нейронних теорій, роботи про критерії машинної свідомості й адверсаріальні експерименти показують, що межа між філософією та наукою тут продуктивна. Філософія формулює, що саме потребує пояснення; психологія й нейронаука уточнюють операціоналізацію, механізми та передбачення; результати експериментів повертаються до теорії й змушують її змінюватися.
Підсумок
Девід Чалмерс зробив проблему суб’єктивного досвіду одним із центральних питань сучасної науки про психіку. «Важка проблема свідомості» називає розрив між знанням про функції й механізми та поясненням того, чому ці процеси переживаються зсередини. Його подальші роботи показали два напрями руху: будувати сувору емпіричну науку, що поєднує дані від першої та третьої особи, і паралельно уточнювати філософську теорію того, що таке досвід та яке місце він займає у природі.
Станом на 2026 рік питання, поставлене Чалмерсом, залишається відкритим. Нейронаука дедалі краще перевіряє механізми свідомого сприймання, доступу й звіту, а великі порівняльні експерименти роблять теорії точнішими й ризикованішими. Саме в цьому й полягає довготривалий внесок Чалмерса: він дав назву проблемі, яка змушує науку точніше визначати предмет свого пояснення.
Поширені запитання
Хто такий Девід Чалмерс?
Девід Чалмерс — австралійський філософ і когнітивіст, професор філософії та нейронної науки Нью-Йоркського університету, один із найвпливовіших сучасних дослідників проблеми свідомості. Він відомий передусім формулюванням «важкої проблеми свідомості».
Що таке важка проблема свідомості?
Це питання про те, чому й як фізичні та функціональні процеси в мозку супроводжуються суб’єктивним досвідом — тим, як для самого суб’єкта відчувається бачити колір, чути звук, переживати біль або думку.
Чому Чалмерс називає інші проблеми свідомості «легкими»?
«Легкі» означає проблеми, для яких зрозумілий тип наукового пояснення: потрібно описати функцію та механізм, що її реалізує. Це не означає, що такі дослідження прості на практиці.
Що таке феноменальний досвід?
Феноменальний досвід — внутрішня якість переживання, тобто те, як певний стан відчувається з точки зору самого суб’єкта. У дискусії про свідомість це часто позначають формулою «what it is like» — «як це переживається».
Чи розв’язала сучасна нейронаука важку проблему свідомості?
Ні. Сучасна нейронаука суттєво просувається у виявленні нейронних корелятів і механізмів свідомого сприймання, доступу та звіту, а також перевіряє конкуруючі теорії. Важка проблема стосується додаткового пояснювального питання — чому ці механізми мають феноменальний бік.
Чи вважає Чалмерс великі мовні моделі свідомими?
У праці 2023 року Чалмерс оцінював тодішні великі мовні моделі як радше малоймовірно свідомі за низкою поширених наукових критеріїв, але вважав можливість свідомих наступників серйозною. Це теоретична оцінка, а не встановлений тестом факт про конкретну систему.