Діагностика ПТСР: критерії, оцінювання та диференційна діагностика
Автор: Український психологічний ХАБ · Опубліковано: 2 жовтня 2026 · Редакційна політика
Діагностика посттравматичного стресового розладу — це клінічний процес, у якому перевіряють не окремий симптом і не результат одного тесту, а всю структуру стану: характер травматичної експозиції, специфічні посттравматичні симптоми, їх тривалість, зв’язок із подією, вплив на повсякденне функціонування, супутні розлади та альтернативні пояснення. Високий бал за опитувальником може бути підставою для детальнішого оцінювання, але сам по собі не встановлює ПТСР.
Для розуміння діагностики важливе базове розрізнення: потенційно травматична подія ≠ психологічна травма ≠ посттравматичний стресовий розлад. Людина може пережити надзвичайно тяжку подію і не розвинути ПТСР; може мати значущі посттравматичні труднощі, які не відповідають критеріям ПТСР; може відповідати критеріям іншого розладу, пов’язаного зі стресом. Детальніше це розрізнення розкрито у статті «Психологічна травма: що це таке і чому не кожна важка подія стає травмою».
Сучасне клінічне оцінювання ПТСР спирається насамперед на ICD-11 Всесвітньої організації охорони здоров’я та DSM-5-TR Американської психіатричної асоціації. Ці системи описують споріднений клінічний феномен, але використовують різні діагностичні алгоритми. Тому критерії ICD-11 і DSM-5-TR слід застосовувати послідовно в межах обраної системи, а не змішувати в один набір. ICD-11 CDDR ВООЗ є сучасним клінічним керівництвом для діагностики за ICD-11, а Національний центр ПТСР Міністерства у справах ветеранів США узагальнює структуру критеріїв DSM-5, збережену в DSM-5-TR для ПТСР.
Що саме має встановити діагностичне оцінювання
Клінічна діагностика ПТСР відповідає на кілька послідовних питань.
1. Чи була подія або серія подій, що відповідає порогу травматичної експозиції в обраній класифікаційній системі?
2. Чи є симптоми, специфічні для ПТСР, а не лише загальний дистрес, безсоння, тривога, виснаження або пригнічений настрій?
3. Чи відповідає кількість і структура симптомів критеріям ICD-11 або DSM-5-TR?
4. Чи тривають симптоми достатньо довго для відповідного діагнозу?
5. Чи спричиняють вони клінічно значущий дистрес або порушення функціонування?
6. Чи не пояснюється клінічна картина краще іншим психічним розладом, наслідками черепно-мозкової травми, неврологічним або соматичним станом, дією алкоголю, інших речовин чи медикаментів?
7. Чи є супутні стани, які потребують окремого діагнозу й плану допомоги?
8. Чи є ризики для безпеки, які потребують невідкладної оцінки незалежно від діагнозу ПТСР?
Ці питання розмежовують скринінг, діагностику і вимірювання тяжкості. Скринінг виявляє людей, яким потрібне детальніше оцінювання. Діагностичне інтерв’ю перевіряє виконання критеріїв розладу. Шкала тяжкості допомагає кількісно описати симптоми та їх зміни в часі.
В Україні чинний Уніфікований клінічний протокол первинної та спеціалізованої медичної допомоги щодо гострої реакції на стрес, ПТСР і порушення адаптації затверджений у 2024 році. Він передбачає комплексне клінічне оцінювання анамнезу, симптомів, функціонування, коморбідності та ризиків, а також застосування валідованих інструментів. Клінічна настанова VA/DoD 2023 року так само відокремлює діагностичне оцінювання від лікування.
Перший крок: чи відповідає подія критерію травматичної експозиції
ПТСР належить до розладів, для яких характер події є частиною діагностичної конструкції. Сам факт сильного стресу або дуже тяжкого життєвого періоду ще не означає, що критерій травматичної експозиції виконано.
У DSM-5-TR критерій A стосується впливу смерті або загрози смерті, тяжкого ушкодження чи сексуального насильства. Експозиція може бути прямою, через безпосереднє свідчення події, через отримання звістки про насильницьку або випадкову смерть чи серйозну загрозу близькій людині, а також через повторний або надмірний професійний контакт з огидними деталями травматичних подій за визначених умов. Звичайний медійний контакт без професійної необхідності не дорівнює такій експозиції.
ICD-11 формулює поріг інакше: ПТСР може розвинутися після надзвичайно загрозливої або жахливої події чи серії подій. ВООЗ у матеріалі про ПТСР описує розлад через характерну тріаду симптомних груп після такої експозиції.
Це має практичний наслідок: діагностичний процес починається не з питання «скільки балів за тестом?», а з реконструкції того, що сталося, як людина була залучена в подію, які симптоми з’явилися після неї та як вони пов’язані з конкретною експозицією.
Для систематизованого збору відомостей про потенційно травматичні події часто використовують Life Events Checklist for DSM-5, LEC-5. LEC-5 допомагає картувати типи експозиції, але не є тестом на ПТСР і не встановлює діагноз.
Критерії ПТСР за ICD-11
У ICD-11 ПТСР має код 6B40. Після надзвичайно загрозливої або жахливої події чи серії подій мають бути представлені три ядрові кластери: повторне переживання події в теперішньому, уникання та стійке відчуття актуальної загрози. Клінічні описи й діагностичні вимоги наведені у CDDR ВООЗ.
Повторне переживання події в теперішньому
Йдеться не просто про неприємний спогад або часті думки про минуле. Ключова ознака — суб’єктивна якість повторного переживання, коли подія певною мірою відчувається як така, що відбувається знову «тут і тепер». Це може проявлятися яскравими нав’язливими образами чи спогадами, флешбеками або кошмарами, що супроводжуються сильними емоціями й тілесними реакціями.
Людина може багато згадувати про пережите, сумувати, аналізувати подію або повертатися до неї в розмовах, але саме по собі це ще не дорівнює ядровому симптому повторного переживання в ICD-11.
Уникання
Людина активно уникає внутрішніх або зовнішніх нагадувань про подію: думок, спогадів, розмов, місць, ситуацій, людей або діяльності, що можуть викликати повторне переживання. Уникання може тимчасово зменшувати дистрес, але при ПТСР воно стає частиною стійкого симптомного патерну.
Стійке відчуття актуальної загрози
Цей кластер проявляється, зокрема, гіперпильністю або посиленою реакцією переляку. Людина продовжує функціонувати так, ніби небезпека залишається актуальною, навіть коли безпосередня загроза минула. Окремо цей феномен розглянуто у статті «Гіперпильність: чому мозок постійно шукає небезпеку».
Для діагнозу симптоми мають тривати щонайменше кілька тижнів і спричиняти значуще порушення в особистій, сімейній, соціальній, освітній, професійній або іншій важливій сфері функціонування. ICD-11 використовує відносно компактну модель, зосереджену на ядрових посттравматичних ознаках.
Критерії ПТСР за DSM-5-TR
DSM-5-TR використовує ширшу симптомну модель. Після виконання критерію травматичної експозиції оцінюють 20 симптомів у чотирьох кластерах. Офіційний клінічний огляд Національного центру ПТСР США наводить цей алгоритм.
Кластер B: симптоми вторгнення
Потрібен щонайменше один симптом. До цього кластера належать небажані нав’язливі спогади, травматичні сни, дисоціативні реакції на кшталт флешбеків, сильний психологічний дистрес або виражена фізіологічна реактивність у відповідь на нагадування про травму.
Кластер C: уникання
Потрібен щонайменше один симптом. Це уникання травматичних думок і почуттів або зовнішніх нагадувань про подію.
Кластер D: негативні зміни у думках і настрої
Потрібно щонайменше два симптоми. Серед них можуть бути нездатність пригадати важливі аспекти події, стійкі негативні переконання, викривлене самозвинувачення або звинувачення інших, стійкий негативний емоційний стан, зниження інтересу, відчуження та труднощі з переживанням позитивних емоцій.
Кластер E: зміни збудження і реактивності
Потрібно щонайменше два симптоми. До цього кластера входять дратівливість або агресивна поведінка, ризикована чи саморуйнівна поведінка, гіперпильність, посилена реакція переляку, труднощі концентрації та порушення сну.
Тривалість, функціонування та виключення інших причин
Сукупність симптомів має тривати понад один місяць, спричиняти клінічно значущий дистрес або порушення функціонування й не пояснюватися фізіологічною дією речовини, медикаменту чи іншого медичного стану.
DSM-5-TR також передбачає специфікатор із дисоціативними симптомами, коли поряд із ПТСР наявні виражена деперсоналізація та/або дереалізація, а також специфікатор відкладеного вираження, коли повний набір критеріїв формується не раніше ніж через шість місяців після події. Відкладене вираження не означає, що до цього людина обов’язково не мала жодних симптомів: частина проявів може бути присутня раніше, а повний діагностичний поріг — сформуватися пізніше.
ICD-11 і DSM-5-TR: чому результати можуть відрізнятися
Обидві системи описують ПТСР як розлад після визначеної травматичної експозиції, але вони не використовують однакову структуру симптомів.
ICD-11 концентрується на трьох ядрових кластерах: повторному переживанні в теперішньому, униканні та відчутті актуальної загрози. DSM-5-TR використовує чотири кластери і 20 симптомів, включаючи ширший спектр негативних змін настрою та когніцій.
ICD-11 окремо визнає комплексний ПТСР, тоді як DSM-5-TR не містить окремого діагнозу комплексного ПТСР. Тому «Комплексний ПТСР: чим він відрізняється від ПТСР і що важливо знати» — окремий діагностичний вузол. У ICD-11 комплексний ПТСР включає ядро ПТСР і додаткові стійкі порушення самоорганізації: регуляції емоцій, самосприйняття та стосунків.
Різні критерії можуть давати різні діагностичні результати в одній і тій самій вибірці. Практичне правило просте: клінічний висновок має вказувати, за якою класифікаційною системою оцінювали стан.
Як відбувається клінічне оцінювання ПТСР
Якісна діагностика зазвичай проходить кілька рівнів, і жоден із них не замінює решту.
1. Уточнення теперішніх труднощів
Фахівець з’ясовує, що саме турбує людину: нав’язливі спогади, кошмари, уникання, відчуття небезпеки, безсоння, панічні симптоми, пригнічений настрій, відстороненість, труднощі концентрації, дратівливість, тілесні реакції, проблеми у стосунках або роботі.
Важливо встановити не лише наявність симптомів, а їх початок, послідовність, частоту, інтенсивність, контекст, тригери та функціональні наслідки.
2. Оцінка травматичної історії
З’ясовують характер експозиції, кількість подій, вік на момент події, повторюваність, тривалість, безпосередність загрози та те, яку подію або групу подій людина пов’язує з теперішніми симптомами.
У людини може бути багато потенційно травматичних подій. Для діагностичного інтерв’ю часто потрібно визначити індексну подію або чітко окреслену групу подій, щодо яких оцінюють конкретні симптоми.
3. Перевірка симптомів за обраною системою
Клініцист не просто питає, чи «є флешбеки», а уточнює форму переживання, частоту, інтенсивність, відчуття теперішності, контекст і клінічну значущість. Те саме стосується уникання, негативних змін у думках і настрої та відчуття загрози.
Особливо важливо відрізняти травматичний флешбек від звичайного яскравого спогаду, румінації, панічного нападу, нав’язливої думки при ОКР або психотичного переживання. Травматичні нагадувачі та їх дію детально розглянуто у статті «Тригери після травматичного досвіду: як вони працюють і як із ними поводитися».
4. Оцінка тривалості та функціонування
Діагноз визначається не тільки кількістю симптомів. Оцінюють, як стан впливає на сон, роботу або навчання, стосунки, самообслуговування, соціальну активність, здатність перебувати в певних місцях, користуватися транспортом, виконувати професійні обов’язки та відновлюватися після нагадувань про травму.
NICE рекомендує під час оцінювання ПТСР охоплювати фізичні, психологічні та соціальні потреби людини, а також ризики.
5. Оцінка безпеки
Клінічне оцінювання включає питання про суїцидальні думки, самопошкодження, ризик для інших, тяжке вживання алкоголю чи інших речовин, гострі психотичні або маніакальні симптоми та інші стани, що можуть потребувати невідкладного втручання.
Оцінка ризику є окремим клінічним завданням. Вона не використовується як спосіб «підтвердити» чи «спростувати» ПТСР: людина може мати ПТСР без гострого ризику, а гострий ризик може виникати без ПТСР.
6. Оцінка супутніх станів і диференційна діагностика
ПТСР часто співіснує з іншими розладами. Депресія, тривожні розлади, розлади вживання речовин, хронічний біль, безсоння або дисоціативні симптоми не виключають ПТСР автоматично.
Завдання клініциста — з’ясувати, які симптоми належать до ПТСР, які відповідають іншому стану, а які можуть бути спільними. Саме на цьому етапі особливо важливе диференційне мислення.
CAPS-5: структуроване інтерв’ю для DSM-5
Clinician-Administered PTSD Scale for DSM-5, CAPS-5 — 30-пунктове структуроване клінічне інтерв’ю. Національний центр ПТСР США називає CAPS-5 золотим стандартом оцінювання ПТСР за DSM-5.
CAPS-5 дає змогу оцінити всі 20 симптомів DSM, частоту й інтенсивність проявів, початок і тривалість, суб’єктивний дистрес, функціональні порушення, загальну валідність відповідей, дисоціативний специфікатор і загальну тяжкість. Інтерв’ю зазвичай займає близько 45–60 хвилин і потребує відповідної підготовки фахівця.
Первинна психометрична робота Weathers та співавторів показала добру надійність і валідність CAPS-5. Метааналіз 2024 року підтвердив високу загальну надійність інструмента в різних дослідженнях, водночас виявивши варіативність окремих підшкал і потребу в подальшій культурній перевірці.
Структурованість CAPS-5 важлива не тому, що «більше запитань завжди краще», а тому, що інтерв’ю стандартизує перевірку змісту кожного критерію і змушує оцінювати клінічну значущість, а не лише наявність знайомого слова.
PCL-5: скринінг і тяжкість, а не автоматичний діагноз
PTSD Checklist for DSM-5, PCL-5 — 20-пунктовий опитувальник самозвіту, що відповідає 20 симптомам DSM-5. Його використовують для скринінгу, попередньої оцінки, вимірювання тяжкості симптомів і відстеження змін у часі.
Сума балів може варіювати від 0 до 80. Часто згадується орієнтир 31–33 бали для ймовірного ПТСР, однак це не універсальна «межа діагнозу». Сам Національний центр ПТСР США наголошує, що поріг залежить від популяції та мети застосування.
Систематичний огляд PCL-5 2023 року показав загалом добрі психометричні характеристики інструмента, але також підтвердив залежність оптимальних порогів від вибірки та завдання. Систематичний огляд інструментів ПТСР 2026 року виявив, що в дослідженнях ветеранів порогові значення PCL-5 варіювали приблизно від 31 до 44.
Тому формула «набрав певну кількість балів — маєш ПТСР» клінічно некоректна. Високий бал означає значне симптомне навантаження і потребу в змістовній оцінці травматичної експозиції, тривалості, функціонування та альтернативних пояснень.
PC-PTSD-5: короткий скринінг на первинній ланці
Primary Care PTSD Screen for DSM-5, PC-PTSD-5 створений як короткий скринінговий інструмент для первинної медичної допомоги. Після початкового питання про травматичну експозицію він містить п’ять основних запитань про симптоми.
Його завдання — швидко виявити людей, яким може бути потрібне детальніше оцінювання. Позитивний скринінг має вести до наступного етапу, а не завершувати діагностичний процес.
ITQ та оцінювання ПТСР і комплексного ПТСР за ICD-11
International Trauma Questionnaire, ITQ — короткий опитувальник самозвіту для оцінювання ПТСР і комплексного ПТСР за ICD-11. Він охоплює ядрові симптоми ПТСР, додаткові симптоми порушень самоорганізації для комплексного ПТСР та функціональні порушення.
Розроблення ITQ описали Cloitre та співавтори у 2018 році. Подальші дослідження загалом підтримали його здатність відображати запропоновану структуру ПТСР і комплексного ПТСР в ICD-11.
Водночас самозвіт не слід прирівнювати до клінічного інтерв’ю. Дослідження 2026 року у ветеранів, які звернулися по лікування, порівнювало ITQ з International Trauma Interview. Самозвіт у середньому давав вищу симптомну вираженість, а згода щодо окремого діагнозу ICD-11 PTSD була обмеженою. Практичний висновок полягає в тому, що ITQ корисний для скринінгу й опису симптомного навантаження, але остаточний діагностичний висновок потребує клінічної оцінки.
Чому онлайн-тест не встановлює ПТСР
Онлайн-опитувальник може бути корисним способом помітити симптоми й вирішити, чи потрібна професійна оцінка. Його межі визначаються самим форматом самозвіту.
Людина може точно відчувати власний дистрес, але інакше інтерпретувати діагностичний термін. «Флешбеком» у повсякденній мові часто називають будь-який небажаний спогад; «униканням» — небажання говорити про тяжку тему; «гіперпильністю» — загальну тривогу. Клінічне інтерв’ю уточнює феноменологію: що саме відбувається, у якому контексті, як довго, з якою інтенсивністю та якими наслідками.
Самозвіт також не завжди повно встановлює критерій травматичної експозиції, не виключає медичні чи речовинні причини, не проводить повну диференційну діагностику й не оцінює всі коморбідні стани.
Позитивний скринінг означає «потрібне детальніше оцінювання», а не «діагноз підтверджено».
Диференційна діагностика ПТСР
Диференційна діагностика відповідає на питання, чи є ПТСР найкращим поясненням клінічної картини, чи інший стан пояснює її точніше, або чи виконуються критерії кількох розладів одночасно.
Спільний симптом не робить два розлади однаковими. Безсоння, тривога, дратівливість, уникання, труднощі концентрації, провина або емоційне оніміння можуть траплятися в різних станах. Діагностичне значення визначається структурою, контекстом, часовою послідовністю та функцією симптомів.
Гостра реакція на стрес в ICD-11 і гострий стресовий розлад у DSM
Це різні поняття й різні класифікаційні конструкції. Їх детально розведено у статті «Гостра реакція на стрес і гострий стресовий розлад: у чому різниця».
У DSM-5-TR гострий стресовий розлад є психічним розладом після травматичної події. Національний центр ПТСР США описує часовий інтервал від трьох днів до одного місяця після травми та вимогу певного набору симптомів. Після одного місяця за наявності відповідних критеріїв оцінюють ПТСР.
В ICD-11 гостра реакція на стрес описана окремо від групи психічних розладів як транзиторна реакція на винятковий стресор. Її не слід діагностично прирівнювати до гострого стресового розладу DSM. Клінічні описи ICD-11 наведені у CDDR ВООЗ.
Розлад адаптації
Розлад адаптації також пов’язаний зі стресором, але цей стресор не обов’язково відповідає порогу травматичної події для ПТСР.
У центрі розладу адаптації — надмірна зайнятість стресором та труднощі пристосування, тоді як ПТСР визначається специфічними посттравматичними кластерами. Водночас сама наявність стресу, смутку або труднощів пристосування не означає клінічного розладу.
Комплексний ПТСР
ICD-11 комплексний ПТСР містить усі ядрові ознаки ПТСР та додаткові стійкі порушення самоорганізації: афективну дисрегуляцію, негативне самосприйняття і труднощі у стосунках. Діагностика має перевірити обидва рівні.
Комплексна травма і комплексний ПТСР — різні поняття. «Комплексна травма» описує характер або історію травматичного досвіду і не є окремим офіційним діагнозом. Комплексний ПТСР — визначений у ICD-11 клінічний розлад.
Депресивні розлади
ПТСР і депресія можуть мати спільні прояви: порушення сну, труднощі концентрації, зниження інтересу, негативні думки, емоційне оніміння та почуття провини. Для ПТСР ключовими залишаються зв’язок із травматичною експозицією і специфічні посттравматичні кластери.
Наявність депресії не виключає ПТСР. Якщо виконуються критерії обох розладів, клініцист оцінює коморбідність. Для окремого розбору депресивних розладів дивіться сторінку «Депресія».
Тривожні й панічні розлади
Гіперзбудження, серцебиття, задишка, страх, уникання і труднощі сну можуть бути як при ПТСР, так і при тривожних розладах. Різницю визначають структура симптомів, характер страху та зв’язок переживань із травматичною подією.
Панічний напад може виникати в межах ПТСР, але повторні неочікувані панічні напади з подальшим страхом нових нападів можуть відповідати окремому панічному розладу. Детальніше — «Панічний розлад: що це, симптоми, діагностика та лікування».
ОКР
При ПТСР і обсесивно-компульсивному розладі можуть бути нав’язливі переживання та уникання, але їх зміст і функція різні. Травматичне вторгнення пов’язане з реально пережитою подією; обсесія при ОКР є нав’язливою думкою, образом або імпульсом і не обов’язково є спогадом. Компульсії спрямовані на зменшення тривоги або запобігання уявній небезпеці за певними правилами, що відрізняє їх від травматичного уникання.
Детальний розбір цього перетину — у статті «ОКР і ПТСР: що може перетинатися і як розрізняють симптоми».
Дисоціативні розлади
Дисоціація може бути частиною посттравматичної картини. DSM-5-TR має дисоціативний специфікатор ПТСР із деперсоналізацією та/або дереалізацією. Водночас дисоціативні симптоми можуть формувати окремий розлад і потребувати власної оцінки.
Провали пам’яті, епізоди втрати орієнтації або відчуття нереальності не слід автоматично пояснювати травмою. Потрібно враховувати неврологічні стани, травму голови, інтоксикацію, порушення сну та інші причини. Окремий діагностичний маршрут розкрито у статті «Діагностика дисоціативних розладів: клінічна оцінка, скринінг і диференціація».
Черепно-мозкова травма та інші медичні або неврологічні стани
Після аварії, вибуху, бойової події або падіння посттравматичні симптоми можуть співіснувати з наслідками черепно-мозкової травми. Порушення пам’яті, концентрації, сну, дратівливість і головний біль не є специфічними лише для ПТСР.
За наявності травми голови, втрати свідомості, судом, нових неврологічних симптомів, значного когнітивного погіршення або інших медичних ознак психіатрична й психологічна оцінка має доповнюватися відповідним медичним обстеженням.
Алкоголь, інші речовини й медикаменти
Алкоголь та інші психоактивні речовини можуть посилювати тривогу, порушення сну, дратівливість, дисоціативні або психотичні переживання. Людина також може використовувати речовини як спосіб приглушити посттравматичні симптоми.
DSM-5-TR вимагає, щоб симптоми ПТСР не пояснювалися фізіологічною дією речовини, ліків або іншого медичного стану. Водночас розлад вживання речовин може співіснувати з ПТСР і потребувати окремої діагностики.
Психотичні розлади
Тяжкий флешбек може супроводжуватися короткочасним відчуттям, що травматична подія знову відбувається. Це відрізняється від стійкої психотичної симптоматики, яка не обмежується травматичним повторним переживанням.
Якщо є голоси, марення, виражена дезорганізація, тривале порушення перевірки реальності або інші психотичні ознаки, потрібна розширена психіатрична оцінка. Діагностичне завдання полягає не в тому, щоб заздалегідь приписати незвичний досвід певному розладу, а в тому, щоб описати його форму, контекст, тривалість і зв’язок з іншими симптомами.
Горе та пролонгований розлад горювання
Після насильницької або раптової смерті близької людини ПТСР і розлади, пов’язані з горюванням, можуть перетинатися. При ПТСР центр клінічної картини визначається травматичними кластерами; при пролонгованому розладі горювання — стійкою тугою за померлою людиною або поглинутістю нею разом із характерними симптомами горювання.
Один стан не виключає іншого. Оцінювання має визначити, чи йдеться про ПТСР, розлад горювання, депресивний розлад або їх поєднання. Власником теми горя і втрати в ХАБі є окремий кластер, тому діагностика ПТСР не підміняє оцінювання горювання.
Коморбідність і диференційна діагностика — різні завдання
У реальній практиці питання часто звучить не «ПТСР чи депресія?», а «чи є ПТСР, депресія та ще один стан одночасно?».
Диференційна діагностика з’ясовує, яке пояснення найкраще відповідає кожному симптому. Оцінка коморбідності визначає, чи виконуються критерії кількох розладів одночасно. Це особливо важливо при тривалому посттравматичному стані, коли первинна травматична симптоматика може співіснувати з депресією, розладом вживання речовин, хронічним болем, безсонням або дисоціативними проявами.
Комплексна оцінка зменшує ризик двох типових діагностичних помилок: приписування всіх труднощів ПТСР і пропуску ПТСР через наявність іншого очевидного діагнозу.
Чи існує аналіз крові, МРТ або біомаркер ПТСР
У рутинній клінічній практиці ПТСР діагностують клінічно. Немає аналізу крові, нейровізуалізаційного показника, генетичного тесту чи фізіологічного маркера, який самостійно підтверджує або виключає ПТСР у конкретної людини.
Лабораторні та інструментальні обстеження можуть бути потрібні для перевірки інших медичних причин симптомів або супутніх станів. Наприклад, при нових неврологічних симптомах, травмі голови, значних порушеннях сну, ендокринних симптомах або підозрі на дію речовин лікар може призначати відповідне обстеження.
Наукові дослідження нейровізуалізації, гормональних, запальних, генетичних та інших біологічних маркерів ПТСР є важливою дослідницькою галуззю. Їхні групові статистичні асоціації не перетворюються автоматично на індивідуальний діагностичний тест.
Особливості діагностики у дітей і підлітків
Діагностика у дітей не є простим застосуванням дорослого опитувальника до молодшої людини. Вік, рівень мовлення, розвиток пам’яті, здатність описувати внутрішні стани та роль батьків або опікунів змінюють спосіб оцінювання.
У дітей травматичне повторне переживання може проявлятися через повторювану гру, поведінкові реакції або сни без дорослого вербального опису. Для молодших дітей DSM має віково адаптовані критерії.
Існують спеціалізовані інструменти, зокрема CAPS-CA-5 та Child and Adolescent Trauma Screen. Вибір інструмента має відповідати віку, культурному й мовному контексту та конкретному клінічному завданню. Дорослі порогові бали не переносять на дітей механічно.
Культура, мова і контекст впливають на оцінювання
Діагностичний інструмент не існує поза мовою та культурою. Переклад запитань, значення слів про сором, провину, загрозу або відстороненість, норми вираження емоцій і соціальні умови можуть впливати на відповіді.
Саме тому психометричну валідність перевіряють у конкретних мовних і культурних вибірках. Навіть для добре досліджених інструментів оптимальні пороги можуть відрізнятися між популяціями.
Для України важливо відрізняти сам факт перекладу від повної локальної валідації. У 2016 році було опубліковано переклад і попередню адаптацію CAPS-5 та PCL-5 для української популяції: автор повідомляв про попередні показники надійності й валідності на частково набраній вибірці, тому цю ранню роботу варто розглядати як важливий етап локалізації, а не як підставу автоматично переносити будь-який поріг на всі сучасні українські клінічні групи. Український переклад тесту має найбільшу клінічну цінність тоді, коли відомо, яку версію перекладено, чи збережено стандартизований алгоритм підрахунку, чи проведено психометричну перевірку та для якої мети застосовується інструмент.
Як читати результат PCL-5 або іншого опитувальника
Корисно розрізняти чотири рівні інтерпретації.
Перший рівень — симптомна тяжкість. Високий бал означає значне навантаження симптомами.
Другий рівень — попередній діагностичний алгоритм. Перевіряється, чи представлені потрібні кластери у потрібній кількості. Навіть тоді результат самозвіту залишається попереднім.
Третій рівень — критерії, яких тест може не охоплювати повністю: характер травматичної експозиції, часову тривалість, функціональне порушення, медичні або речовинні причини.
Четвертий рівень — диференційна діагностика, коморбідність і клінічний контекст.
Пороговий бал є інструментом прийняття рішення про подальше оцінювання, а не заміною самого діагностичного процесу.
Як виглядає якісний клінічний висновок
Клінічний висновок має пояснювати логіку оцінки настільки, наскільки це потрібно для планування допомоги.
Зазвичай корисно зафіксувати:
• за якою класифікаційною системою оцінювали стан;
• яка травматична експозиція є клінічно релевантною;
• які симптомні кластери підтверджені;
• як давно тривають симптоми;
• який ступінь дистресу і функціонального порушення;
• які валідовані інструменти застосовано;
• які супутні розлади або симптоми виявлено;
• які альтернативні пояснення розглянуто;
• чи є ризики, що потребують окремого плану безпеки;
• який наступний клінічний крок рекомендовано.
Діагностика має вести до обґрунтованого рішення про допомогу. Вона не зводиться до присвоєння назви стану.
Коли варто звернутися по професійне оцінювання
Професійна оцінка особливо доречна, коли після травматичної події симптоми не слабшають, посилюються або істотно заважають сну, роботі, навчанню, стосункам і повсякденному життю; коли людина систематично уникає значної частини життя; коли виникають повторні флешбеки або кошмари; коли з’являється постійне відчуття небезпеки; коли для приглушення симптомів дедалі частіше використовуються алкоголь чи інші речовини.
В Україні оцінювання може починатися на первинній ланці медичної допомоги або у профільній службі психічного здоров’я. Чинний протокол Державного експертного центру МОЗ України визначає маршрути первинної та спеціалізованої допомоги.
Після встановлення діагнозу наступним вузлом є вибір допомоги. Огляд доказових підходів міститься у статті «Лікування ПТСР: психотерапія, медикаменти та доказові підходи».
За наявності безпосередньої небезпеки для себе або інших, тяжкого психотичного стану, гострої дезорієнтації чи іншого невідкладного стану потрібна термінова медична допомога незалежно від того, чи встановлено ПТСР.
Поширені запитання
Через який час після травматичної події можна діагностувати ПТСР?
За DSM-5-TR симптоми ПТСР мають тривати понад один місяць. У період від трьох днів до одного місяця після травми, якщо виконуються відповідні критерії, може розглядатися гострий стресовий розлад. ICD-11 використовує іншу модель: ядрові симптоми ПТСР мають тривати щонайменше кілька тижнів і спричиняти значуще порушення функціонування. Гостра реакція на стрес в ICD-11 є іншою категорією і не є еквівалентом гострого стресового розладу DSM.
Чи можна встановити ПТСР лише за PCL-5?
PCL-5 може підтримувати скринінг, попередню діагностичну оцінку та вимірювання тяжкості, але не повинен бути єдиною підставою для остаточного клінічного висновку. Потрібні оцінка травматичної експозиції, тривалості, функціонування, альтернативних причин і коморбідності.
Чи обов’язково мати флешбеки?
За DSM-5-TR для кластера вторгнення достатньо одного з кількох симптомів, тому буквальний флешбек не є обов’язковим. Можливими проявами є нав’язливі спогади, кошмари, сильний дистрес або фізіологічна реакція на нагадування. В ICD-11 обов’язковим є ядрове повторне переживання події в теперішньому, яке може проявлятися не лише флешбеками, а й яскравими інтрузивними переживаннями або кошмарами з відчуттям актуальності події.
Чи можна діагностувати ПТСР через роки після події?
Так. Важливі підтверджений зв’язок симптомів із травматичною експозицією та виконання критеріїв. DSM-5-TR передбачає специфікатор відкладеного вираження, коли повний набір критеріїв з’являється не раніше ніж через шість місяців після події. При пізньому зверненні особливо важливо ретельно реконструювати часову послідовність і перевірити альтернативні пояснення.
Чи може ПТСР бути одночасно з депресією або тривожним розладом?
Так. Наявність іншого розладу не виключає ПТСР. Діагностика має визначити, які критерії виконуються для кожного стану окремо і які симптоми можуть бути спільними.
Чи є комплексний ПТСР просто тяжчим ПТСР?
В ICD-11 комплексний ПТСР є окремим спорідненим діагнозом, який включає ядро ПТСР і додаткові порушення самоорганізації. Тяжкість симптомів сама по собі не перетворює ПТСР на комплексний ПТСР.
Чи означає травматична подія, що в людини обов’язково буде ПТСР?
Ні. Травматична експозиція є необхідною умовою для ПТСР, але не достатньою. Багато людей після тяжких подій не розвивають ПТСР. Саме тому потенційно травматична подія, психологічна травма та клінічний діагноз ПТСР мають розглядатися окремо.
Хто може провести повну діагностику?
Повне клінічне оцінювання проводять фахівці, які мають відповідну професійну компетентність і працюють у межах своїх повноважень. Валідований психологічний тест може бути частиною оцінки, але діагностичний висновок формується на основі клінічної картини, критеріїв, диференційної діагностики та, за потреби, медичного обстеження.