Духовне оцінювання в психологічній допомозі: запитання та етика
Український психологічний ХАБ · 17 жовтня 2026 р. · Редакційна політика
Духовне оцінювання в психологічній допомозі — це делікатне, добровільне й послідовне з’ясування того, яке місце релігійні переконання, нерелігійні світогляди, життєві цінності, практики, спільноти та питання сенсу посідають у переживаннях людини й у її зверненні по допомогу. Психолог використовує цю інформацію, щоб точніше зрозуміти досвід клієнта, побачити його ресурси й труднощі, погодити цілі роботи та врахувати культурний контекст. Співрозмовник сам визначає, чи бажає говорити на цю тему і наскільки докладно.
Практична відповідь на запитання «як психологу оцінити духовні потреби?» така: спочатку запропонувати можливість розмови, далі запитати про особисте значення переконань і практик, перевірити їхній зв’язок із конкретною проблемою, обговорити бажаний спосіб підтримки й домовитися про межі використання отриманої інформації. У клінічних рекомендаціях щодо духовного анамнезу і професійних компетенціях психологів наголошено на відкритих запитаннях, культурній чутливості та повазі до світогляду клієнта.
Що саме оцінюють і навіщо
Слово «духовне» охоплює різні способи людського пошуку сенсу, зв’язку, цінностей і священного. Для однієї людини це віра в Бога та участь у релігійній громаді, для іншої — медитація, етичні переконання, переживання природи або відданість певній справі. Дехто не використовує слово «духовність» і воліє говорити про переконання, світогляд та життєві орієнтири. Психолог уточнює значення слів у самого клієнта, не підмінюючи його визначення готовою схемою.
Предмет оцінювання становлять не істинність релігійного вчення і не «рівень духовності» особистості, а психологічно значущі зв’язки: що допомагає людині долати труднощі; звідки вона отримує підтримку; що викликає страх, провину або внутрішній конфлікт; як переконання впливають на рішення та ставлення до лікування; чи є досвід примусу, втрати належності або дискримінації. Саме таку широку перспективу пропонують Паргамент і Крумрей у праці про клінічне оцінювання духовності.
Корисно розрізняти чотири робочі дії. Делікатне первинне запитання встановлює, чи актуальна тема. Духовний анамнез з’ясовує історію переконань, джерела сенсу, практики, важливі події та стосунки. Поглиблене психологічне оцінювання досліджує, як ці обставини пов’язані з теперішніми труднощами, функціонуванням і терапевтичними цілями. Спеціалізована духовна опіка може включати богословські, обрядові або пастирські питання й належить до компетенції відповідного духовного фахівця за бажанням людини. Огляд інструмента HOPE 2025 року окремо підкреслює, що скринінг, духовний анамнез і спеціалізоване духовне оцінювання мають різні завдання та професійні межі.
Що є результатом розмови
Результатом стає зрозуміле формулювання для плану психологічної допомоги: «Клієнтка знаходить підтримку в молитві та родині, одночасно переживає осуд із боку громади, хоче обговорювати віру в терапії без залучення духовного наставника». Або: «Клієнт не належить до релігійної традиції, важливими ресурсами називає дружні стосунки й науковий світогляд; релігійних питань у роботі не порушуємо». Обидва висновки однаково придатні для поважної, індивідуалізованої допомоги.
Оцінювання може змінюватися протягом роботи. Після втрати, хвороби, зміни громади, міграції чи переосмислення переконань людина може інакше ставитися до раніше важливих практик. Клінічний огляд Паргамента і Крумрей визначає духовне оцінювання як процес, що розгортається разом із терапією, а не як одноразове заповнення анкети.
Перші запитання: як розпочати розмову без тиску
Найбезпечніший початок — коротка пропозиція, яка залишає людині право відмовитися: «Для деяких людей віра, духовні практики або світогляд мають значення під час труднощів. Чи хотіли б ви, щоб ми врахували щось із цього у нашій роботі?» Після згоди варто переходити від загального до конкретного, а від фактів — до їхнього особистого значення. Такий підхід узгоджується з рекомендаціями Бразильської психіатричної асоціації.
Наведені нижче запитання — редакційна схема для професійної бесіди, побудована на принципах духовного анамнезу та культурного формулювання; це не стандартизована діагностична анкета й не тест із балами.
Значення, переконання та самоопис
«Що допомагає вам відчувати сенс, надію або внутрішню опору у складний період?»
«Чи є переконання або цінності, які важливо враховувати, коли ми обговорюємо ваші труднощі?»
«Як ви самі називаєте свою позицію: релігійною, духовною, нерелігійною чи інакше?»
«Чи змінилося ваше ставлення до віри, переконань або сенсу життя після цієї події?»
Відповідь «це для мене неважливо» вже дає достатньо інформації, щоб шанувати обрану людиною межу. У терапії немає обов’язкового завдання знайти духовне пояснення кожному переживанню.
Джерела підтримки, практики й соціальне оточення
«До кого або до чого ви звертаєтеся, коли потребуєте підтримки?»
«Чи є у вас практики, зустрічі або спільноти, після яких вам легше чи, навпаки, важче?»
«Чи допомагають вам молитва, медитація, читання, тиша або певні традиції? Як саме?»
«Чи є люди у вашому духовному або світоглядному оточенні, з якими ви почуваєтеся в безпеці?»
Психолог досліджує власний опис людини та конкретні наслідки практик, уникаючи загального припущення, що релігійна участь завжди підтримує або завжди шкодить. Соціальна опора, тиск групи, самотність, відчуття приналежності та втрата довіри можуть співіснувати.
Духовні труднощі, сумніви й конфлікти
«Чи є у ваших переконаннях або стосунках із релігійною спільнотою щось, що тепер викликає біль, сором, страх або розгубленість?»
«Коли ви сумніваєтеся, як це сприймають близькі й важливі для вас люди?»
«Чи відчуваєте ви, що маєте виконувати певні вимоги всупереч власній волі?»
«Як ці переживання впливають на сон, повсякденні справи, стосунки та рішення?»
Відчуття покинутості Богом, моральні переживання, сумніви, конфлікт зі спільнотою та пошук сенсу досліджуються як різні виміри духовної боротьби. Їх розрізняє шкала релігійних і духовних труднощів Екслайн та співавторів. Сумнів, вихід із громади або зміна віри самі по собі не є ознаками психічного розладу.
Очікування від психологічної допомоги
«Яких тем ви хотіли б торкатися у наших зустрічах, а які бажаєте залишити поза ними?»
«Чи є у вас побажання щодо того, як психолог має ставитися до ваших переконань?»
«Якщо духовна практика є для вас важливою, чи хочете ви просто розповідати про неї, чи просите врахувати її у плані допомоги?»
«Чи розглядаєте ви можливість духовної підтримки окремо від психотерапії? Чи хочете, щоб фахівці співпрацювали?»
Такі запитання переводять розмову від абстрактної теми віри до конкретних умов співпраці. Саме побажання клієнта визначає, чи доречне подальше обговорення духовних практик; воно не скасовує професійного обов’язку оцінювати ризики й використовувати належні клінічні методи.
Як працюють моделі FICA, HOPE та культурне формулювання
У медичній і психологічній практиці використовують короткі опори для бесіди. Вони допомагають згадати про важливі теми, але їхнє застосування потребує розуміння мети, культурного контексту та професійної компетентності.
FICA: віра, значення, спільнота й побажання щодо допомоги
Модель FICA, описана Пухальські та Ромер, пропонує з’ясувати чотири питання: Faith/Belief — які переконання або джерела сенсу має людина; Importance/Influence — наскільки вони важливі й як впливають на рішення; Community — чи є підтримувальна спільнота; Address in Care — як врахувати почуте під час допомоги. Це схема духовного анамнезу, розроблена в медичному контексті. Вона може структурувати розмову психолога, але сам факт її застосування не підтверджує ефективності певного лікування.
У першому блоці доцільно запитувати про надію та сенс поряд із релігійними переконаннями, щоб розмова залишалася відкритою для нерелігійних людей. У четвертому важливо отримати чітку згоду щодо наступних кроків: наприклад, врахувати час релігійного обряду, обговорити страх осуду або не звертатися до цієї теми без запиту клієнта. Новий розділ Пухальські та Ремейн 2026 року обговорює FICA як інструмент клінічної бесіди та можливість його застосування у сфері психічного здоров’я.
HOPE: від надії до впливу на допомогу
Модель HOPE, представлена Анандараджою та Гайт, розпочинає з H — джерел надії, сили, розради й сенсу; далі переходить до O — організованої релігії, P — особистих переконань і практик, E — впливу цих чинників на медичну допомогу й важливі життєві рішення. Завдяки початку з універсальної теми надії її можна пристосовувати до різних світоглядів.
Огляд застосування HOPE, опублікований 2025 року, описує міжнародний інтерес, клінічну прийнятність і використання в різних умовах. Водночас автори вказують на нерівномірність досліджень і потребу в додатковому вивченні ефективності, культурної адаптації та конкретних результатів для пацієнтів. Зручність інструмента не означає, що він універсально валідований для кожної української групи.
Культурне формулювання проблеми
Додатковий модуль «Духовність, релігія та моральні традиції» до Культурного інтерв’ю Американської психіатричної асоціації допомагає уточнювати, як переконання впливають на повсякденність, подолання труднощів, стосунки, відчуття дискримінації та побажання щодо допомоги. Його цінність — у розташуванні духовного досвіду серед інших культурних і соціальних обставин, а не в оцінюванні певної релігії за зовнішнім стандартом.
Інтерв’ю, шкала та діагностика: що дозволяють стверджувати дані
Розмова дає контекст і формує робочі гіпотези. Психометрична шкала вимірює визначену дослідниками ознаку за правилами конкретного інструмента. Клінічне обстеження оцінює симптоми, тривалість, функціонування, ризики та диференційні пояснення. Ці три процедури доповнюють одна одну, проте мають різні підстави й результати.
Наприклад, інструмент для оцінки духовних труднощів може відображати інтенсивність сумнівів або конфліктів у досліджуваній вибірці. Він не встановлює депресію, обсесивно-компульсивний розлад або психоз і не визначає, наскільки «правильно» людина вірить. Систематичний огляд інструментів оцінювання духовності 2026 року вказує на проблеми концептуальних меж, перетину духовних і загальнопсихологічних показників та потребу в культурно чутливій перевірці. Інший систематичний огляд психометричних інструментів також повідомляє про обмеження навіть найкраще досліджених шкал.
Перш ніж застосовувати стандартизований інструмент, фахівець уточнює: що саме він вимірює; на якій мові та популяції перевірений; чи відома його надійність і валідність саме для запланованого використання; які умови застосування й дозволи; як інтерпретувати результат у поєднанні з бесідою. Український переклад запитань сам по собі ще не створює української нормативної бази.
Висновок «високий духовний дистрес» може позначати важливу тему для подальшої розмови, якщо застосовано відповідне визначення й перевірений інструмент. Висновок «у вас психічний розлад, тому що ви часто молитеся» методологічно помилковий: частота практики без її контексту, наслідків та клінічних критеріїв не дає такого висновку.
Як провести оцінювання послідовно
Перед бесідою: домовленість і право вибору
Психолог повідомляє, що іноді запитує про переконання та джерела сенсу, оскільки вони можуть впливати на переживання й спосіб отримання підтримки. Він пояснює, що відповідати необов’язково, і нагадує правила конфіденційності та її законні межі. Важливо також домовитися, чи можна записувати чутливі світоглядні відомості у професійну документацію.
Під час бесіди: рух від значення до наслідків
Фахівець починає з того, як людина сама називає свою систему цінностей, а потім уточнює, чим вона допомагає, де виникають труднощі, як впливає на стосунки, побут, самопочуття та рішення. Якщо клієнт згадує релігійну практику, психолог досліджує досвід її виконання: добровільність, емоційні наслідки, соціальну підтримку, можливий тиск. Нейтральне ставлення означає точність дослідження, уважність і повагу до права людини дотримуватися власного світогляду.
Після бесіди: спільний підсумок і план
Корисно перепитати: «Чи правильно я розумію, що для вас віра є джерелом підтримки, але деякі вимоги спільноти посилюють тривогу? Яку частину цього досвіду нам варто досліджувати в першу чергу?» Такий підсумок перевіряє точність розуміння й надає клієнтові можливість виправити слова психолога. План може включати роботу з переживаннями, зміцнення безпечних зв’язків, оцінювання психічного стану, узгоджене залучення іншого фахівця або свідоме виключення духовних питань із подальшої роботи.
Перегляд протягом терапії
Зміна життєвих обставин, переконань і рівня довіри може робити раніше другорядні теми важливими. Психолог не повторює повний перелік запитань на кожній зустрічі, а повертається до теми, коли клієнт сам її порушує або коли її зв’язок із труднощами став клінічно значущим. Погоджений план варто переглядати без тиску на людину.
Етика: автономія, конфіденційність і професійні межі
Етична основа духовного оцінювання — добровільність, самовизначення, неупередженість, безпечне використання інформації та робота в межах компетентності. Компетентності, описані Вітен та співавторами, охоплюють ставлення фахівця, знання про різні традиції, навички запитування та усвідомлення власних обмежень. Порівняльне дослідження програм підготовки 2024 року розкриває, чому цих умінь слід навчатися спеціально.
Згода означає можливість сказати «ні»
Людина може дозволити загальне запитання про цінності й водночас не бажати розповідати про конфесійну належність, особисту молитву, минуле насильство або сімейні суперечки. Відмова від окремих питань не є ознакою опору лікуванню. Психолог не трактує мовчання як підтвердження «духовної проблеми» та не повертається наполегливо до небажаної теми.
Переконання психолога залишаються поза центром розмови
Професіонал може належати до певної традиції або бути нерелігійним, проте власні погляди не повинні визначати зміст допомоги замість запиту клієнта. Неприпустимо використовувати терапевтичний авторитет для навернення, примушування до відмови від віри, оцінки «справжності» духовного досвіду чи нав’язування певного ритуалу. Якщо переконання фахівця суттєво ускладнюють роботу, потрібні супервізія, консультація та етичне узгодження можливого перенаправлення без залишення людини без допомоги. Це відповідає професійній позиції Американської психологічної асоціації щодо релігії в терапії та принципам роботи в межах компетентності.
Релігійні та світоглядні відомості потребують особливого захисту
В Україні стаття 7 Закону «Про захист персональних даних» визначає персональні дані про релігійні або світоглядні переконання як особливу категорію, для обробки якої встановлено спеціальні умови та законні винятки. Тому записи мають бути обґрунтованими метою допомоги, мінімальними за обсягом та належно захищеними. Психолог пояснює клієнтові, які дані фіксує, хто матиме до них доступ і на якій правовій підставі. Окремого погодження потребує контакт із духовним наставником, родичами або представниками спільноти; загальна згода на психологічну допомогу не дорівнює дозволу повідомляти їм приватну інформацію.
Опис «повідомляє про конфлікт із лідером громади, що впливає на сон і почуття безпеки» зазвичай клінічно змістовніший, ніж неконтекстний перелік особистих переконань. Конкретний порядок обробки даних залежить від правових підстав, умов надання послуг і статусу закладу.
Що робити, коли віра одночасно підтримує й завдає болю
Релігійна чи нерелігійна система переконань може допомагати витримувати невизначеність, будувати спільноту, орієнтуватися в цінностях. Водночас у житті конкретної людини можуть виникати моральна провина, страх покарання, розрив із близькими, примус або втрата сенсу. Праці про релігійні й духовні труднощі описують кілька різновидів такого досвіду та вказують на його зв’язок із психологічним станом. Наявність асоціацій у дослідженнях сама собою не доводить, що саме переконання спричинили симптоми.
Психолог може окремо дослідити, чи людина добровільно дотримується практики; чи є простір для сумнівів; чи загрожують їй втратою родини, житла або належності; чи пов’язує вона життєву кризу з покаранням; чи підтримує громада звернення по професійну допомогу. У випадках контролю або духовного насильства першочерговими стають безпека, відновлення можливості вибору, незалежні джерела підтримки й обережне поводження з конфіденційними даними.
Не варто пропонувати спільну зустріч із релігійним авторитетом автоматично, якщо той самий авторитет може бути джерелом погроз чи примусу. Звернення до нього обговорюють лише після оцінки безпеки, добровільної згоди та інтересів клієнта. Таке розмежування особливо важливе, коли йдеться про групи з високим рівнем контролю.
Духовний досвід і можливий психічний розлад: як не помилитися
Психолог може почути про містичне переживання, відчуття присутності вищої сили, особливий релігійний сон або досвід молитви. Сам зміст опису не встановлює ні клінічного діагнозу, ні метафізичної природи події. Важливо з’ясувати культурний контекст, критичне ставлення до переживання, супутні симптоми, здатність виконувати повсякденні справи, безпеку та динаміку стану.
Огляд диференційної діагностики у рекомендаціях Бразильської психіатричної асоціації показує, що самі незвичні сприйняття мало допомагають відокремити клінічні й неклінічні переживання; значущими є порушення мислення, поведінкова дезорганізація, стійкі зміни функціонування та інші клінічні ознаки. Тому важливі конкретні запитання про сон, тривалість стану, вживання речовин, щоденну поведінку, небезпечні імпульси, супутні симптоми і можливість звернутися по медичну допомогу.
Коли потрібна окрема клінічна оцінка
Якщо людина повідомляє про різке погіршення здатності піклуватися про себе, виразну дезорганізацію, тяжке безсоння з незвичною активністю, небезпечні наказові голоси, суїцидальні наміри або інші ознаки гострої кризи, необхідно оцінити безпеку й організувати належну медичну чи психіатричну допомогу. У безпосередній небезпеці потрібне невідкладне звернення до екстрених служб. Духовна підтримка за бажанням людини може супроводжувати лікування, проте не визначає клінічний маршрут і не замінює його.
Повторювані нав’язливі релігійні сумніви, виснажливі ритуали чи страх моральної помилки також потребують професійної оцінки, якщо істотно порушують життя. Розрізнення звичайних практик і можливих обсесивно-компульсивних симптомів залежить від небажаності думок, ступеня примусу, страждання, часу та функціональних наслідків, а не від релігійної належності.
Особливі ситуації, які змінюють спосіб запитування
Діти, підлітки та сімейний тиск
Дитина може повторювати слова дорослих, мати власні питання або боятися, що її відповідь передадуть родині. Психолог пристосовує мову до віку, пояснює правила конфіденційності з урахуванням правового статусу неповнолітнього, оцінює ризики примусу й не спонукає до конфронтації, яка може збільшити небезпеку. Важливо розрізняти нормальне вікове переосмислення переконань і страждання, для якого потрібна підтримка.
Втрата близької людини й тяжка хвороба
У кризі віра може давати розраду, але також загострювати питання справедливості, покинутості, смерті та сенсу. Людина сама обирає, чи говорити про загробне життя, молитву або сумніви. Психолог допомагає дослідити горе й потреби без нав’язування певного пояснення втрати. У медичних і паліативних умовах духовний анамнез може бути частиною цілісного догляду, хоча обсяг професійних повноважень відрізняється між установами, як зазначено в огляді практики духовного оцінювання.
Люди, які пережили дискримінацію або відхід зі спільноти
Тут важливо запитати про безпеку розкриття переконань, можливу втрату мережі підтримки, умови проживання та очікування від терапевта. Припущення про те, що повернення до громади або остаточний розрив неодмінно буде корисним, можуть відтворювати тиск. Мета оцінювання — допомогти людині визначити власні потреби та доступні варіанти.
Нерелігійні та агностичні клієнти
Світоглядно чутлива бесіда досліджує джерела сенсу без презумпції релігійності. Запитання «Що у вашому житті має найбільше значення?» може бути доречним, коли «Якою є ваша духовна практика?» не відповідає самоопису клієнта. Нерелігійність не означає відсутності цінностей, моральних орієнтирів, спільноти чи переживань, пов’язаних із сенсом.
Типові помилки у духовному оцінюванні
Перша помилка — запитувати про конфесію й вважати, що цього достатньо. Назва традиції мало пояснює індивідуальний спосіб переживання, ступінь участі, підтримку й конфлікти. Друга — приписувати людині характеристики на підставі її громади. Третя — ототожнювати духовну практику з лікувальним втручанням. Четверта — розглядати кожний сумнів чи незвичний досвід як симптом. П’ята — надмірно деталізувати записи про переконання без зв’язку з метою допомоги.
Ще одна помилка — використовувати шкалу або модель запитань як формальну підставу для рішень, яких вона не досліджувала. Сучасні огляди інструментів вказують на нерівномірність психометричної перевірки; результати треба співвідносити з індивідуальним контекстом і призначенням вимірювання. Для фахівців окремою умовою є навчання, супервізія та здатність визнати межі власної компетентності.
Як співпрацювати з духовними наставниками та іншими фахівцями
Клієнт може одночасно звертатися до психолога, лікаря, психотерапевта, капелана, священника або представника іншої духовної традиції. Ролі узгоджуються за змістом завдання. Психолог досліджує переживання, поведінку, стосунки та способи подолання труднощів у своїй компетенції. Медичний фахівець оцінює й лікує відповідні розлади. Духовний наставник може допомагати з питаннями традиції, ритуалів і духовної практики, коли цього прагне сама людина.
Якщо потрібна співпраця, психолог окремо погоджує мету, обсяг інформації, спосіб зв’язку та право відкликати дозвіл у межах застосовного законодавства. Професійна публікація про різновиди духовно орієнтованої допомоги наголошує: здатність провести духовний анамнез не означає автоматичної компетентності проводити спеціалізовану духовно інтегровану психотерапію. Людина має отримувати допомогу відповідно до потреб, а не бути втягнутою у суперечку між фахівцями про світогляд.
Всесвітня організація охорони здоров’я визначає орієнтацію на людину, права, вибір і включеність у спільноту важливими принципами організації психічного здоров’я. Вони узгоджуються з практикою, у якій переконання клієнта враховують у межах його власних цілей і без перешкод для необхідного лікування.
Що можна запитати психолога до початку роботи
Клієнт має право з’ясувати, чи готовий фахівець обговорювати релігію, духовність або нерелігійний світогляд; як він забезпечує неупередженість; чи має досвід роботи з духовними конфліктами; за яких умов пропонує співпрацю з духовними наставниками; як зберігає чутливі дані та чи може людина відмовитися від цієї теми. Відповідь психолога повинна допомогти сформувати зрозумілі очікування й безпечні правила взаємодії.
Якщо фахівець обіцяє «вилікувати духовну проблему» певною вірою, висміює переконання, вимагає релігійної практики, розкриває особисті відомості громаді без законної підстави або відмовляє в потрібній медичній допомозі з ідеологічних причин, варто припинити небезпечну взаємодію та звернутися до іншого кваліфікованого спеціаліста. У складній ситуації корисно шукати незалежну професійну консультацію.
Часті запитання
Чи повинен психолог обов’язково запитувати про віру?
Фахівець може делікатно запропонувати тему як частину збору контексту, особливо коли переконання стосуються запиту. Клієнт визначає обсяг участі й може відмовитися від відповіді. Важливо, щоб така можливість була реальною і не впливала на повагу або якість допомоги.
Чи можна провести духовне оцінювання без релігійної належності?
Так. У центрі уваги перебувають джерела сенсу, переконання, стосунки, цінності й практики в тому значенні, яке надає їм сама людина. За бажанням клієнта бесіда може взагалі не використовувати поняття духовності.
Чи є FICA або HOPE психологічними тестами на духовність?
Це насамперед структури клінічної розмови, які допомагають збирати духовний анамнез. Їх не слід використовувати як універсальні шкали діагностики психічних розладів або як оцінки «духовної зрілості». Вибір стандартизованого психометричного інструмента потребує окремої перевірки мети та валідності.
Чи може психолог молитися разом із клієнтом?
Спільні релігійні дії виходять за межі звичайного збору духовного анамнезу та вимагають окремого аналізу доречності, професійної компетентності, добровільності, альтернатив і потенційного впливу на терапевтичні відносини. Запит клієнта сам собою не зобов’язує психолога виконувати духовну роль. За потреби духовну підтримку можна отримувати окремо.
Чи означають духовні сумніви депресію або інший розлад?
Ні. Самі по собі сумніви, моральні питання й зміна світогляду є можливими складниками життєвого досвіду. Клінічна оцінка потрібна, коли є симптоми, значне страждання, порушення функціонування або ризик для безпеки; діагноз встановлюють за відповідними клінічними критеріями.
Чи має психолог право передати зміст розмови священнику або родині?
Передача чутливої інформації підпорядковується правилам конфіденційності та чинному законодавству. Для звичайної координації допомоги потрібні чітка правова підстава, визначена мета й відповідна згода; можливі законні винятки мають тлумачитися окремо. Належність психолога і клієнта до однієї громади не створює загального дозволу на обмін відомостями.
Підсумок
Добре проведене духовне оцінювання робить психологічну допомогу точнішою: людина отримує можливість назвати власні цінності, ресурси, суперечності й межі, а фахівець — коректно врахувати їх у плані роботи. Його центральна процедура — відкрите запитання, уважне слухання, перевірка значення сказаного й узгодження наступних кроків. Якість визначається не кількістю запитань і не назвою використаного інструмента, а тим, наскільки точно враховані досвід, права, безпека та клінічні потреби конкретної людини.
Пов’язані статті
Як говорити з психологом про релігію і духовність — як клієнтові розпочати розмову про переконання.
Релігійні групи з високим рівнем контролю: ознаки та механізми — коли потрібно насамперед оцінювати тиск і безпеку.
Духовне насильство: психологічні прояви, наслідки та підтримка — ризики примусу й способи звернення по допомогу.
Духовний дистрес: переживання, причини та підтримка — про страждання, пов’язане зі смислом і вірою.
Релігійні та духовні конфлікти: види, причини й наслідки — різновиди суперечностей.
Як вимірюють релігійність і духовність: шкали, похибки й культурний контекст — наукові вимоги до інструментів.
Психологія релігії та духовності: що вивчає наука про віру, досвід і практику — методологічні засади теми.
Джерела
American Psychiatric Association. (2013; updated for DSM-5-TR). Supplementary Modules to the Core Cultural Formulation Interview: Spirituality, Religion, and Moral Traditions. Офіційний документ.
American Psychological Association. (2023). Can religion and spirituality have a place in therapy? APA Monitor.
Anandarajah, G., & Hight, E. (2001). Spirituality and medical practice: Using the HOPE questions as a practical tool for spiritual assessment. American Family Physician, 63(1), 81–89. Стаття.
Bhagwandas, K., Kumar, G., Satish, L., Behera, N., Mohanty, S., & Mahadevan, J. (2025). A Systematic Review of Spirituality Tools Based on Psychometric Qualities and Recommendations for Future Research. Journal of Religion and Health, 64(2), 1257–1275. DOI.
Exline, J. J., Pargament, K. I., Grubbs, J. B., & Yali, A. M. (2014). The Religious and Spiritual Struggles Scale: Development and initial validation. Psychology of Religion and Spirituality, 6(3), 208–222. DOI.
Mosqueiro, B. P., Costa, M. A., Caribé, A. C., et al. (2023). Brazilian Psychiatric Association guidelines on the integration of spirituality into mental health clinical practice: Part 1. Spiritual history and differential diagnosis. Brazilian Journal of Psychiatry, 45(6), 506–517. DOI.
Pargament, K. I., & Krumrei, E. J. (2009). Clinical assessment of clients’ spirituality. In Spirituality and the Therapeutic Process (pp. 93–120). American Psychological Association. DOI.
Portillo-Gil, M. Á., Lucchetti, G., & De Diego-Cordero, R. (2026). Instruments for Assessing Spirituality in Patients with Chronic or Advanced Illnesses: A Systematic Review of the Last 15 Years. Healthcare, 14(8), 1013. DOI.
Puchalski, C., & Romer, A. L. (2000). Taking a spiritual history allows clinicians to understand patients more fully. Journal of Palliative Medicine, 3(1), 129–137. DOI.
Puchalski, C., & Remein, C. D. (2026). Addressing Patients’ Spiritual Health in Clinical Settings. In Handbook of Training in Spiritual and Religious Competencies in Mental Health Professions, ch. 24. DOI.
Sleeth, G., Gottlieb, P., Srinivasan, A., Thaddeus, U., Mennillo, M., & Anandarajah, G. (2025). Evaluation of the HOPE spiritual assessment model: A scoping review of international interest, applications and studies over 20+ years. BMC Palliative Care, 24, 191. DOI.
Sperry, L. (2016). Varieties of religious and spiritual treatment: Spirituality oriented psychotherapy and beyond. Spirituality in Clinical Practice, 3(1), 1–4. DOI.
Vieten, C., & Lukoff, D. (2022). Spiritual and religious competencies in psychology. American Psychologist, 77(1), 26–38. DOI.
Vieten, C., Fox, J., Oxhandler, H. K., Pearce, M., Polson, E. C., Pargament, K., Wong, S., & Currier, J. M. (2024). Spiritual and religious competency training for mental health care professionals: How much is enough? Counselor Education and Supervision, 63(3), 187–202. DOI.
World Health Organization. (2021). Guidance on community mental health services: Promoting person-centred and rights-based approaches. WHO.
Верховна Рада України. (2010, чинна редакція). Закон України «Про захист персональних даних», № 2297-VI. Офіційний текст.