Дошкільнята після вимушеного переїзду: поведінка та прив’язаність
Автор: Український психологічний ХАБ · Опубліковано: 13 жовтня 2026 року · Редакційна політика
Для дитини дошкільного віку вимушений переїзд змінює не лише адресу. Зникають знайомі кімнати, звичні дорослі, майданчик, дитячий садок, запахи й послідовність щоденних подій. Навіть у безпечному місці дитина може частіше плакати, триматися за батьків, прокидатися вночі, сердитися або повертатися до поведінки, яку родина вже вважала пройденим етапом. Такі зміни потребують уважного розуміння віку, досвіду небезпеки, сімейних обставин і теперішніх умов життя.
У центрі цієї статті — діти приблизно від двох до шести років, які були змушені переїхати через війну, насильство або іншу загрозу. Пояснення загальних наслідків переміщення для всіх вікових груп містить матеріал «Діти після вимушеного переміщення: розвиток, адаптація і підтримка». Тут розглянуто специфічні для раннього й дошкільного дитинства поведінкові реакції, потребу в близькості та способи відновлення передбачуваності.
Важливою науковою основою є систематичний огляд Bernhardt та співавторів (2024), присвячений розвитку дітей до семи років після вимушеного переміщення. Він показує різноманіття можливих труднощів у поведінці, емоціях, грі та стосунках із близькими й водночас наголошує на неоднорідності досліджень. Реакція конкретної дитини визначається її історією й доступною підтримкою.
Що означає вимушений переїзд для дошкільної дитини
У дошкільному віці відчуття безпеки значною мірою формується через повторювані контакти з дорослими, гру, тілесні й емоційні сигнали, зрозумілий розпорядок дня. Маленька дитина часто орієнтується насамперед на те, хто зараз поруч, чи можна знайти дорослого після розлуки, де вона спатиме сьогодні та що відбудеться після пробудження.
Вимушене переміщення може поєднувати кілька подій: небезпеку до від’їзду, поспішну евакуацію, розлуку, тривалу дорогу, втрату житла, зміну мови й нових людей після прибуття. Ці обставини потрібно розглядати окремо. Дитина, яка переїхала зі спокійним дорослим у стабільне помешкання, може мати інший досвід, ніж дитина після обстрілів, багаторазових переїздів і тривалого проживання в переповненому приміщенні.
ВООЗ у рекомендаціях щодо раннього розвитку підкреслює значення чутливого догляду, можливостей раннього навчання та підтримки дорослих, які піклуються про дитину. Для сімей після переїзду ці засади допомагають визначити пріоритети: безпека, доступний близький дорослий, сон, харчування, гра й посильне повернення звичних щоденних дій.
Як змінюється поведінка після переїзду
Дитина постійно шукає дорослого
Дошкільня може частіше проситися на руки, ходити за мамою чи татом кімнатами, протестувати проти зачинених дверей або плакати, коли близька людина виходить навіть ненадовго. Після досвіду раптової втрати звичних обставин дитина може перевіряти доступність дорослого значно частіше. Це один із можливих способів шукати відчуття безпеки.
Допомагають передбачувані повернення й короткі чесні пояснення: «Я піду на кухню, наллю води й повернуся»; «Тебе зустріне бабуся, а я прийду після прогулянки». За можливості починайте з нетривалих розлук, називайте того, хто залишиться поруч, і виконуйте обіцяний порядок дій. Не зникайте потайки, коли дитина відвернулася: таку розлуку їй може бути складніше зрозуміти.
Регрес у навичках і потреба в додатковому догляді
Дитина, яка раніше самостійно вдягалася, могла знову просити допомоги; після періоду сухих ночей можуть з’явитися епізоди нічного нетримання сечі; іноді змінюється мовлення, зростає потреба в заколисуванні чи улюбленому предметі. Це називають регресивними проявами — тимчасовим поверненням до ранніх форм поведінки на тлі навантаження.
Регресивний прояв сам собою не пояснює причину. Наприклад, нові труднощі з туалетом можуть бути пов’язані зі стресом, закрепом, інфекцією сечових шляхів, порушенням сну або іншими медичними чинниками. Допомагайте дитині без сорому й покарань і звертайтеся до педіатра, якщо симптом з’явився раптово, повторюється, супроводжується болем чи іншими змінами здоров’я.
Дратівливість, спалахи гніву й протест
Плач, крик, відмова виконувати прохання або конфлікти через дрібниці можуть посилюватися, коли дитина втомлюється, погано спить, не розуміє нових правил чи постійно перебуває серед незнайомців. Емоційна саморегуляція в дошкільному віці ще розвивається. Під час сильного збудження дитині потрібна допомога дорослого, щоб заспокоїтися.
Спершу забезпечте фізичну безпеку, зменште надлишкові подразники, назвіть почуття й запропонуйте простий наступний крок: «Ти дуже розсердився, бо ми пішли з майданчика. Я поруч. Зараз посидимо, а потім підемо додому». Межі залишаються важливими: можна сердитися, але бити інших не дозволено. Поступове навчання правил працює краще, коли дитина виспалася, поїла й має можливість гратися.
Сон, кошмари й страх вечора
Зміни місця сну, шум, тривожні сигнали, страх залишитися наодинці та напруга в родині можуть ускладнювати засинання. Деякі діти часто прокидаються, бачать страшні сни, просять світло або близькість дорослого. Варто відновлювати повторювану послідовність вечора: спокійна гра, вмивання, знайома книжка чи пісня, коротке пояснення, хто буде поряд.
Необхідно враховувати також умови житла: спільну кімнату з багатьма людьми, температуру, шум, графік укриття. Під час реальної повітряної тривоги та евакуації безпека має пріоритет над режимом. Після вимушених перерв можна повернути короткі звичні ритуали без вимоги негайно засинати самостійно.
Мовлення, мовчазність і тілесні скарги
Маленькі діти часто розповідають про внутрішній стан поведінкою, грою або тілесними скаргами. Біль у животі перед садочком, небажання говорити з новими людьми, уповільнення мовленнєвої активності можуть з’являтися на тлі тривоги. Водночас зміна мовного середовища сама по собі змінює те, як дитина демонструє вже наявні мовні навички.
Якщо дитина раптово перестала говорити там, де раніше вільно спілкувалася, втратила раніше сформовані навички, має труднощі слуху, виражений біль або ознаки захворювання, потрібне професійне оцінювання. Пояснення «це просто через переїзд» може затримати допомогу. Водночас мовчазність у новому мовному середовищі не дорівнює автоматично мовленнєвому розладу.
Гра як спосіб розуміти пережите
У грі дитина може багато разів будувати будинок, «виїжджати» машинкою, ховати ляльок або відтворювати розлуки. Інші діти тимчасово втрачають інтерес до гри чи граються переважно наодинці. Огляд досліджень розвитку переміщених маленьких дітей описує зміни ігрової активності, але дослідницькі результати різняться залежно від груп і способів оцінювання.
Дорослий може спостерігати за грою та підтримувати її без вимоги «проговорити травму». Запитання «Що зараз потрібно цій іграшці?» залишає дитині можливість керувати історією. Якщо гра стає постійно виснажливою, супроводжується сильним страхом або заважає спати й взаємодіяти, обговоріть це з дитячим фахівцем.
Прив’язаність після переміщення: що змінюється у стосунках
Прив’язаність — це система емоційного зв’язку між дитиною та значущим дорослим, завдяки якій дитина шукає близькості й підтримки у стресових ситуаціях. Відчуття надійної доступності дорослого допомагає їй досліджувати світ, повертатися по втіху й поступово опановувати саморегуляцію.
Після переїзду поведінка прив’язаності може ставати помітнішою: дитина тримається поруч, частіше просить обіймів, плаче при розлуці або перевіряє, чи дорослий не пішов. Така поведінка в новому небезпечному або незнайомому середовищі не є самостійною ознакою «порушеної прив’язаності». Патерни прив’язаності оцінюють у ширшому контексті стосунків, розвитку й умов життя.
Систематичний огляд Egger, Buchheim і Gander (2025) виявив зв’язки між характеристиками прив’язаності та психологічним дистресом серед біженців. До огляду ввійшли дослідження дорослих, дітей і підлітків з різними методиками; тому його висновки не можна механічно переносити на кожну дошкільну дитину. Стресова реакція, страх розлуки та клінічні розлади прив’язаності потребують окремого розрізнення.
Що допомагає відновлювати відчуття надійної близькості
Важливі повторювані дії: дорослий помічає сигнал дитини, відповідає на нього, допомагає впоратися зі страхом і залишається доступним. Корисні обійми за бажанням дитини, спільне читання, коротка гра, спокійне спілкування перед сном і чесні пояснення розлуки. Контакт може забезпечувати мати, батько, бабуся, дідусь, прийомний опікун або інша постійна значуща людина.
Батьки теж можуть бути наляканими, виснаженими й обмеженими умовами проживання. Для чутливого догляду потрібні відпочинок, побутові ресурси та підтримка родини. Огляд Khraisha та співавторів (2024) підкреслює взаємозв’язок батьківського психічного здоров’я, умов тривалого переміщення та практик виховання. Це важлива підстава підтримувати всю сім’ю, а не вимагати від одного дорослого безперервної емоційної стійкості.
Різниця між реакціями у 2–3 та 4–6 років
Діти приблизно 2–3 років
Молодші дошкільнята більше залежать від конкретних щоденних ритуалів і фізичної близькості. Їм буває важко уявити тривалість розлуки або абстрактні пояснення війни. Дорослий допомагає короткими реченнями про найближчу подію: «Сьогодні ми спимо тут. Я поруч. Завтра після сніданку підемо гуляти». Корисно показувати предмети, називати знайомих людей, зберігати звичні слова, пісні та ігри.
У цьому віці реакція на перевантаження може проявлятися тілесно: плачем, зміною сну, апетиту, потребою в годуванні чи допомозі, яку дитина раніше вже долала самостійно. Відновлення автономії краще відбувається через м’яке запрошення, а не примус.
Діти приблизно 4–6 років
Старші дошкільнята частіше ставлять запитання про причини переїзду, порівнюють старий і новий дім, хвилюються за друзів та родичів. Їхнє мислення ще може надавати подіям особистого значення: «Ми поїхали, бо я погано поводився». Важливо чітко сказати, що рішення дорослих і небезпечні події не спричинені вчинками дитини.
У цьому віці можна обговорювати план дня, разом малювати просту схему нового маршруту, давати обмежений вибір — яку книжку читати або яку іграшку взяти до садочка. Потреба в інформації поєднується з потребою в надійному дорослому. Докладніші приклади пояснень наведено в статті «Як говорити з дитиною про вимушений переїзд і зміни».
Що підвищує ризик тривалих труднощів
Для оцінювання ситуації важливі події до виїзду, під час дороги й після прибуття. До можливих несприятливих чинників належать безпосередня загроза життю, втрати та розлуки, повторні переїзди, нестабільне житло, недосипання, брак їжі, вимушене проживання серед незнайомців, дискримінація, тривога значущих дорослих і недоступність догляду та освіти. Значення має також перебіг захворювань або особливості розвитку, які були ще до переміщення.
Чинники ризику описують ймовірні зв’язки на рівні груп, а не долю конкретної дитини. Огляд Pluess, Brown і Panter-Brick (2025) узагальнює різні реакції дітей на вимушене переміщення й наголошує на потребі враховувати середовище, індивідуальні відмінності та доступність психосоціальної підтримки. Для родини практичне питання звучить так: що саме зараз перевантажує цю дитину і який ресурс можна відновити?
Захисні чинники: що справді підтримує дошкільнят
Найважливішими умовами є фізична безпека, передбачуваність, постійна турбота близьких людей, можливість вільно гратися, відновлювати стосунки з однолітками та отримувати доступні медичні й освітні послуги. Сімейні ритуали, рідна мова та знайомі предмети створюють місток між минулим і теперішнім.
Захисний ресурс може забезпечувати й приймаюча громада: доброзичливий вихователь, безпечне місце для гри, стабільна група дітей, допомога з житлом, підтримка батьків. Міжвідомчі рекомендації з психічного здоров’я й психосоціальної підтримки в надзвичайних ситуаціях розглядають підтримку як багаторівневу систему — від основних умов безпеки до спеціалізованої допомоги за потреби.
Перші дні та тижні після переїзду: практичний план для родини
Створіть маленькі острови передбачуваності
Навіть коли обставини змінюються, оберіть кілька дій, які реально повторювати щодня: ранкове привітання, приймання їжі, прогулянка за можливості, пісня або казка перед сном. Режим має залишатися гнучким до безпекових умов. Дитині особливо допомагають зрозумілі переходи: «Зараз снідаємо, потім ідемо до лікаря, а після цього повертаємося».
UNICEF у рекомендаціях для сімей, змушених залишити дім радить підтримувати звичні ритуали, пояснювати найближчі кроки, давати місце емоціям і брати за можливості знайомі книжки та іграшки. Необхідний обсяг побутових змін залежить від реальних обставин сім’ї, тому варто починати з досяжного.
Залишайте щоденний простір для вільної гри
Для гри потрібні доступні предмети, час і присутність дорослого, який за потреби долучиться. Це можуть бути кубики, ляльки, м’яка іграшка, малювання, рухливі ігри або вигадані історії. Важливо не перетворювати кожну гру на вправу з психологічного відновлення. Дитина має право на радість, вигадку, повторення та зміну сюжету.
Давайте дитині посильний контроль
Вимушений виїзд позбавляє дитину багатьох звичних можливостей вибору. Запропонуйте маленькі рішення, безпечні й відповідні віку: вибрати чашку, розкласти іграшки, обрати дві книжки для вечора. Водночас питання, пов’язані з небезпекою, маршрутом евакуації та медичною допомогою, залишаються відповідальністю дорослих.
Допомагайте називати почуття
Під час плачу можна сказати: «Ти сумуєш за нашим домом», «Тобі страшно, коли я виходжу», «Ти злишся, бо тут усе інакше». Далі запропонуйте фізичну чи словесну підтримку, якої дитина хоче. Заспокоєння приходить поступово, а різні діти потребують різної дистанції, дотику й кількості розмов.
Підтримуйте дорослого, який доглядає
Дорослий може звертатися по допомогу в організації побуту, відпочинку, догляду за іншими дітьми, власної психологічної підтримки. Якщо основний доглядальник виснажений, інший надійний дорослий може взяти частину щоденних турбот. Відновлення ресурсів батьків — практичний компонент підтримки дошкільняти. Додаткові кроки для всієї сім’ї описано в матеріалі «Перші тижні після вимушеного переїзду: план підтримки».
Дитячий садок і нова група: як організувати адаптацію
Для багатьох дошкільнят садочок стає першою стабільною спільнотою після виїзду, але водночас означає чергову зміну дорослих, правил і мовного оточення. Процес вступу має враховувати попередній досвід розлук, сенсорні потреби, рівень мовного розуміння й безпеку конкретного закладу.
За можливості познайомте дитину з вихователем, покажіть туалет, місце для речей і простір гри, домовтеся про зрозумілий ритуал зустрічі й прощання. Коли це дозволяють правила й умови закладу, тривалість перебування можна нарощувати поступово. Уточніть, хто підтримує дитину під час плачу і як повідомлятиме сім’ї про суттєві труднощі.
Вихователю корисно знати, яку мову дитина розуміє найкраще, що допомагає їй заспокоюватися, які теми можуть викликати страх, чи є потреби щодо харчування, здоров’я або доступності простору. Передавати детальний травматичний досвід можна лише настільки, наскільки це необхідно для підтримки й за згодою відповідального дорослого; приватність дитини важлива.
UNICEF описує українську ініціативу раннього навчання «2 на 2» як приклад створення безпечних можливостей для занять і взаємодії дошкільнят в умовах війни. Це опис програми, а не доказ того, що один формат занять однаково ефективний для кожної дитини. Питання ширшої адаптації до навчання розглянуто в статті «Шкільна адаптація дітей ВПО та біженців».
Коли дитина розлучена з одним із батьків або іншою близькою людиною
Вимушений виїзд інколи означає, що один із батьків залишається в іншому місті, служить, працює або його місцеперебування невідоме. Дитина може запитувати, коли дорослий повернеться, переживати провину чи боятися нових розлук. Відповідь має відповідати тому, що родина справді знає: «Тато зараз далеко. Ми зв’язуємося, коли це можливо. Я скажу тобі, коли матиму новини».
За безпечної можливості підтримуйте контакт голосовими повідомленнями, фотографіями, короткими відеодзвінками чи знайомою казкою. Якщо зв’язок нерегулярний, краще пояснити це заздалегідь, ніж обіцяти щоденну розмову, яку неможливо забезпечити. Коли близька людина загинула або зникла безвісти, потрібні особливо уважні й правдиві слова, адаптовані до віку та фактичної ситуації.
Більше про наслідки сімейної розлуки — у матеріалах «Розлука з родиною через війну та переміщення» та «Батьківство на відстані під час вимушеного переміщення».
Дошкільнята з особливостями розвитку, інвалідністю або хронічними захворюваннями
Для дітей із аутизмом, порушеннями слуху, руховими обмеженнями, труднощами мовлення чи іншими особливостями раптова зміна середовища може мати додаткові наслідки: переривання доступу до допоміжних засобів, фахівців, звичних способів комунікації, сенсорного режиму. Психологічна підтримка повинна враховувати конкретні потреби дитини та її звичні засоби регуляції.
Збережіть доступні засоби спілкування й пояснення — жести, візуальні розклади, картки, зрозумілі позначки та улюблені предмети. Нові поведінкові прояви порівнюйте з попереднім розвитком, а за потреби залучайте педіатра, фахівця раннього втручання чи іншого компетентного спеціаліста. Переміщення може підсилювати вже наявні труднощі; кожна зміна потребує оцінювання з урахуванням її можливих причин.
Коли звертатися по професійну допомогу
Підстава для звернення — не сама наявність плачу, страху або протесту після переїзду, а інтенсивність змін, тривалість, вплив на сон, їжу, гру, взаємодію й розвиток, а також рівень безпеки дитини. Окремої універсальної кількості днів, після якої поведінка автоматично стає клінічною проблемою, немає.
Зверніться до педіатра або фахівця психічного здоров’я дітей, якщо дитина тривалий час майже не грається й не спілкується, переживає сильний страх під час звичайних розлук, має стійкі порушення сну та харчування, втрачає набуті навички, регулярно скаржиться на біль або різко змінює поведінку. Порушення слуху, мовлення, неврологічні й соматичні причини оцінюють поряд із психологічними.
Невідкладна медична допомога потрібна за порушення свідомості, судом, тяжкого зневоднення, гострих симптомів хвороби, небезпечної поведінки або безпосередньої загрози життю. У випадку насильства й загрози безпеці насамперед організовують захист дитини. Якщо в сім’ї відсутній безпечний дорослий, важливо залучати належні служби захисту дітей та медичну допомогу.
Оцінювання дошкільника включає розмову з батьками або опікунами, аналіз розвитку, фізичного стану, якості сну, пережитих подій, умов проживання та спостереження за грою і взаємодією. Опитувальник може допомагати виявляти потребу в подальшій оцінці, але сам по собі не встановлює діагноз. Рекомендації ВООЗ і UNICEF щодо служб психічного здоров’я дітей підтримують доступну, сімейно орієнтовану допомогу в громаді.
Які способи допомоги мають наукове обґрунтування
Для всіх сімей першою лінією підтримки є безпечні умови, доступ до основних послуг, чутливий догляд, розвитково відповідна гра, підтримка вихователя та зменшення сімейного навантаження. Ці заходи мають широку рекомендаційну основу, хоча їхній ефект не можна передбачити з точністю для окремої дитини.
Якщо фахівець встановлює клінічно значущі труднощі, план допомоги обирають за віком, діагностичним оцінюванням, мовою, наявністю травматичних симптомів і можливістю участі батьків. Застосовують доказові підходи для дітей і батьків, а за відповідних показань — адаптовані для раннього віку втручання, орієнтовані на стосунки та пережитий стрес. Конкретний метод визначається спеціалістом після оцінювання, а не лише фактом переїзду.
Наукова база саме для дошкільнят, які пережили вимушене переміщення, обмеженіша за літературу про дітей загалом. Bernhardt та співавтори відзначають методологічну неоднорідність досліджень; Pluess та співавтори звертають увагу на недостатність якісних оцінок багатьох програм. Обережність в інтерпретації стосується ефективності конкретних втручань, а практичну потребу в безпеці, контакті та розвитку дитини можна визначити вже зараз.
Часті запитання батьків
Чому дитина після переїзду знову поводиться як маленька?
Тимчасове повернення до ранніх способів шукати допомогу може супроводжувати стрес, втому та порушення звичного розпорядку. Потрібні спокійний догляд, сон і перевірка медичних причин нових симптомів. Втрата вже сформованих мовленнєвих, рухових чи інших навичок потребує професійної оцінки.
Чи означає постійне бажання бути з мамою або татом розлад прив’язаності?
Ні. Посилений пошук близькості в незнайомих умовах є поведінковою реакцією, яку оцінюють за контекстом. Клінічні розлади встановлюють за визначеними діагностичними критеріями та історією розвитку, а не за одним проявом страху розлуки.
Чи варто змушувати дитину йти до нового садочка, якщо вона плаче?
Важливо з’ясувати причину плачу, перевірити безпечність закладу й організувати передбачуваний контакт із вихователем. За можливості адаптацію роблять поступовою. Якщо страх виражений, тривалий або дитина починає втрачати сон чи функціонування, потрібна індивідуальна оцінка.
Чи потрібно розповідати дошкільняті все про війну?
Відповідайте правдиво на його реальні запитання словами, доступними за віком, і називайте найближчі безпечні кроки. Детальні травматичні описи, інформація про фінансові проблеми чи непідтверджені обіцянки повернення не допомагають маленькій дитині зорієнтуватися. UNICEF рекомендує чесність і зрозумілий обсяг інформації.
Як говорити про повернення додому, якщо його дата невідома?
Можна сказати: «Ми теж сумуємо за домом. Зараз живемо тут, тому що дорослі дбають про безпеку. Коли щось вирішиться, я тобі поясню». Для дітей цього віку особливу цінність має знання того, що відбудеться сьогодні й завтра.
Чи шкодить дитині, якщо вона грається й сміється після пережитої небезпеки?
Гра й радість можуть співіснувати зі смутком або страхом. Відсутність зовнішніх проявів дистресу також не дає повної інформації про внутрішній стан. Оцінюйте загальний розвиток, здатність до контакту, сон, самопочуття та підтримку, доступну дитині.
Що робити, якщо нова мова або незнайома група заважають спілкуванню?
Підтримуйте рідну мову вдома, домовтеся з вихователем про зрозумілі невербальні сигнали й прості слова, дайте час звикнути. У разі стійких труднощів розвитку мовлення або втрати навичок зверніться до відповідного фахівця, щоб розрізнити мовну адаптацію та інші можливі причини.
Пов’язані статті
Діти після вимушеного переміщення: розвиток, адаптація і підтримка — загальна вікова картина психологічних наслідків переміщення.
Як говорити з дитиною про вимушений переїзд і зміни — приклади доступних дитині пояснень.
Перші тижні після вимушеного переїзду: план підтримки — повсякденна організація життя після прибуття.
Розлука з родиною через війну та переміщення: психологічні наслідки — сімейні зв’язки на відстані.
Шкільна адаптація дітей ВПО та біженців: навчання і належність — перехід до освітніх спільнот.
Захисні чинники психічного здоров’я переселенців: безпека та зв’язки — ресурси відновлення.
Вимушена міграція: психологічна адаптація, ідентичність і підтримка — центральний матеріал про вимушену міграцію.
Джерела
Bernhardt, K., et al. (2024). Young children’s development after forced displacement: a systematic review. Child and Adolescent Psychiatry and Mental Health, 18, 20. DOI.
Egger, T., Buchheim, A., & Gander, M. (2025). The Role of Attachment in Refugees with Impaired Mental Health: A Systematic Review. Brain Sciences, 15(5), 495. DOI.
Inter-Agency Standing Committee (IASC). (2007). IASC Guidelines on Mental Health and Psychosocial Support in Emergency Settings. ВООЗ.
Khraisha, Q., et al. (2024). Parenting and mental health in protracted refugee situations: a systematic review. Comprehensive Psychiatry. PubMed.
Pluess, M., Brown, F. L., & Panter-Brick, C. (2025). Supporting the mental health of forcibly displaced children. Nature Reviews Psychology, 4, 370–387. Стаття.
UNICEF. (2024). Building resilience of children affected by war in Ukraine: The “2 by 2” model for Early Childhood Education. Опис програми.
UNICEF. (без дати). Displaced from home. Parenting guidance for families forced to leave home. Рекомендації.
World Health Organization. (2020). Improving early childhood development: WHO guideline. Настанова.
World Health Organization. (2024). Mental health of children and young people: service guidance. Настанова.
Міністерство освіти і науки України. (2022). Психологічне здоров’я: як полегшити адаптацію дитини до іншого місця проживання внаслідок вимушеного переселення? Матеріал.